Цікаві факти з української мови

Мова і писемність у цікавих фактах

 Найдавніша згадка про «руську» мову на території сучасної України належить до 858р. Слов'янський просвітитель Костянтин (Кирило) філософ, описуючи своє перебування у кримському місті Херсонесі (Корсуні) під час подорожі з Візантії до хозар, зазначає, що «чловька обргать глаголюща руською беседою».

Уперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці XVIII ст. з виходом у 1798 р. першого видання «Енеїди» І. П. Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.

 Першою спробою фіксації і лексикографічного відображення живої народної української мови, вважається невеличкий словник, доданий до першого видання «Енеїди» І. П. Котляревського 1798 р.

Писемність

Найдавніша згадка про те, що писемність існувала на східнослов'янських землях і в тому числі на території сучасної України ще до запровадження християнства, належить до 858 р. Слов'янський просвітитель Костянтин (Кирило) філософ, про якого вже згадувалося перебуваючи у кримському місті Херсонесі (Корсуні), знайшов Псалтир і Євангеліє, «руськими письмена вписано». Про існування писемності на Русі свідчать і договори з греками, писані руською мовою 911 та 944рр., тексти яких вміщені у «Повісті минулих літ». Тут зазначається, що у руських послів були грамоти, підписані князем.

 Найдавніша пам'ятка слов'янської писемності – київські глаголичні листки, датовані кінцем X  - початком XI ст. Ці сім невеликих аркушів глаголичного письма зберігаються в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР у Києві.

Найдавніша пам'ятка писемності Київської Русі – «Ізборник Святослава», укладений 1073 та 1076 рр. для київського князя Святослава Ярославича.

 Поряд з творами церковно – релігійного характеру він містить публіцистичні твори давньоруських письменників, в яких роз'яснюються норми поведінки людини за різних побутових обставин з огляду на вимоги світських феодалів та духівництва, йдеться про користь знань і читання книг, пропагується ідея класового примирення між феодалами та народом тощо.

 Найдавнішими документами, писаним на бересті, є грамоти, знайдені на території давньоруського княжого міста Звенигорода на Львівщині.

 Уривки текстів, які вдалося прочитати, писаних на березовій корі кирилицею, дають змогу припустити, що вони належать до початку XII століття.

 Найдавнішими пам'ятками, писаними на пергаменті староукраїнською мовою, є грамоти XIV – XV ст.,  а серед них підтвердна грамота Львівського воєводи Якші Блотишевського на купівлю В'ячеславом Дмитровським дворища у Василя Скибича та його родичів за шість кіп грошей срібло, датована 1370р. Написана вона на пергаменті, до якого прикріплена на шовковому шнурку пошкоджена печатка. Зберігається в Центральному державному історичному архіві у Львові. 

 Найдавнішими пам'ятками, написаними на території України на папері, є львівські адміністративні книги, які датовані XIV ст. і зберігаються у ЦДІА у Львові.

Буквар

 Перший друкований буквар, виданий українським автором, мав назву «Наука до читання й розуміння слов'янського письма» і побачив світ у Вільні в 1596 р. стараннями Лаврентія Зизанія. До книжки було додано словник, який містив 106 слово.

 Першим букварем, виданим в Україні, був «Буквар» («Азбука»), надрукований у 1574 р. у Львові першодрукарем Іваном Федоровим. Книжка складалася з абетки, складів, зразків відмінювання і короткої читанки. До нас дійшов лише один примірник, який знайдено в Римі 1927 р. Зберігається в бібліотеці Гарвардського університету (США). Факсимільне видання було здійснено в Києві 1964 та 1974 рр.

Граматика

 Найдавніша в країні граматика під назвою «Граматика доброгла голиваго еллинословеского язик» була видана Ставропігійською друкарнею Львівського братства у 1651р.

 Першою відомою нам граматикою старої української мови є «Граматика словенская…» Іі. Ужевича. Укопис, датований 1643р., виданий фототипічним способому перекладі сучвсною українскою мовою у 1970р.

 Першу друковану граматику української народно – розмовної мови – «Граматику малороссийского наречия» - випустив у 1818 р. у Петербурзі С. Паловський.

Підручник

 Першим вітчизняним підручником була «Азбука», надруковані першодрукарем І. Федоровим у Львові 1574 р. Це був також перший друкований підручник у східних слов'ян.

 «Найдовговічніший» підручник. За «Граматикою словенською», створеною у 1619 р. Мелетієм Смотрицьким – викладачем Київської братської школи, навчилися учні російських, українських і білоруських шкіл протягом майже 150років. М. В. Ломоносов назвав її «вратами вченості».

Словники

 Перший український словник, «Лексис з тлумаченням слов'янських слів на просту мову», складений після 1581р. невідомим автором, лишився в рукописі. Він містив 896 слів. Автор підшив його до «Острозької Біблії», яка вийшла 1581р., і в такому вигляді словник дійшов до нашого часу.

 Перший друкований український словник з'явився у Вільні 1596 року Лаврентій Зизантій видав буквар «Наука до читання й розуміння слов'янського письма», і додав до книжки «Лексис», тобто словник, який містив 1061 слово. Церковнослов'янські слова тут пояснюються простою українською мовою, яка майже тотожна теперішній.

 Перший друкований український тлумачний словник «Лексиконь славеноросский и ймень тьлкованіе» випустив 1627 р. у Києві Памво Беринда. Поряд з церковнослов'янською лексикою він містив українську народнорозмовну лексику, переклад і тлумачення близько 7000 слів.

 Перший грунтовний словник української мови «Словар української мови» в 4 томах вийшов у Києві в 1907 – 1909рр. Співукладачем, упорядником та редактором цього видання, що вважається вершиною українського дожовтневого словникарства, й Б. Д. Грінченко. В українській лексикографії це видання залишалося найповнішим і найавторитетнішим зібранням української лексики протягом півстоліття.

Літери

 Найчастіше вживана літера. На це звання претендує кілька голосних. Натомість буква, з якої починається найбільша кількість слів, - це «п». «Найпасивнішою», тобто найрідше вживаною буквою українського алфавіту, є «ф». В українській мові звук, що позначається цією літерою, зустрічається тільки у небагатьох запозичених словах.

 «Найукраїннішою» літерою, тобто не вживаною в абетках інших народів, є «г». Цей проривний звук різними способами позначали в українському письмі принаймні з XIV ст., а від 1619 р. веде родовід в українській абетці літера г, котру як різновид грецької «гамми» уперше запровадив у своїй «Граматиці» М. Смотрицький. Цим розрізнялися два звуки – фрикативний (як у слові «голова») і проривний (як у слові «ганок»).              Але реформа українського правопису, здійснена 1933 р. без громадського обговорення, в атмосфері галасливих компаній проти «шкідництва на мовному фронті» призвела до того, що ця літера була безпідставно вилучена з української абетки.

 І лише у 1990 р., після більш як півстолітньої відсутності в новому «Українському правописі» було поновлено в деяких словах написання літери «г», яка, мабуть, заслуговує ще не на те, щоб називатися найбільш проскрибованою.

Слово