З досвіду роботи

 

«Система національного виховання в закладах ПТО»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2018 рік

 

 

 

АНОТАЦІЯ

 

В роботі розкривається сутнісний зміст поняття «національне виховання учнів» та його напрямків у навчально-виховній діяльності. Подана класифікація напрямів і форм виховання учнів на традиціях національної культури. Презентована методичні розробки класних годин з використанням різних форм і методів національного виховання учнів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП	4
Розділ 1. АНАЛІЗ ПОНЯТТЯ «НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВ ПТНЗ»
1.1. Сутність національного виховання	5
1.2. Класифікація напрямів національного виховання.	9
Розділ 2. ФОРМИ І МЕТОДИ ВИХОВАННЯ НА ТРАДИЦІЯХ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ (практична частина)
2.1. Класні виховні години	20
ВИСНОВОК	32
ЛІТЕРАТУРА	33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за своєю сутністю, змістом, характером. «Національне виховання, — писала Софія Русова, — забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів...».

Національне виховання — виховання учнів на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності.

Воно є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Таке виховання забезпечує етнізацію учнів як необхідний і невід'ємний складник їх соціалізації. Національне виховання духовно відтворює в дітях народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.

Етнізація — наповнення виховання національним змістом, що забезпечує формування в особистості національної самосвідомості.

«Все, що йде поза рами нації, — застерігав І. Франко у праці «Поза межами можливого», — се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськими» фразами прикривати своє духовне відчуження від рідної нації».

На кожному етапі свого розвитку українське національне виховання вбирало кращі здобутки світової культури, акумульовані в народних традиціях і звичаях, що стверджують добро, любов, красу, справедливість в усіх сферах життя. Правильно організоване національне виховання формує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує свою національну й особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер.

 

Розділ 1. АНАЛІЗ ПОНЯТТЯ «НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВ ПТНЗ»

1.1. Сутність національного виховання.

В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася система виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялася.

Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції народу, поступово відроджується національна система виховання, яка враховує такі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин, відродження всіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови незалежної держави. В її основі — український виховний ідеал.

Поняття «національне виховання» охоплює всі зазначені особливості.

По-перше, воно рівнозначне державному, хоча останнє є вужчим, одиничним щодо виховання як загального поняття. По-друге, в жодній країні світу не існує виховання «взагалі». Воно завжди має конкретно-історичну національно-державну форму і спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не може бути безнаціональною. І нарешті, національне виховання найбільше відповідає потребам відродження України.

Воно однаково стосується як українців, так і ших народів, що проживають в Україні. Саме принцип етнізації виховного процесу і передбачає надання широких можливостей представникам усіх етносів для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування власної гідності й" через пізнання власної історико-культурної спадщини допомагає пізнати глибинність взаємозв'язків кожного з них з українською нацією, її державою, переконатися, що саме українська суверенна держава охороняє національні права всіх громадян України.

Головна мета національного виховання на сучасному етапі — передання молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування особистісних рис громадянина України (національної самосвідомості, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури), розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

Метою даної роботи є теоретичне осмислення поняття «національне виховання учнів» та впровадження в навчально-виховний процес форм і методів національного виховання учнів.

Завдання:

1)вивчити  наукову літературу з проблеми національного виховання учнів в сучасних умовах;

2)розробити напрямки національного виховання учнів в ПТНЗ;

3)визначити ефективність зазначених напрямів виховної роботи.

«Перебудова життя, — пише О. Вишневський, — а в царині освіти —навчально-виховного процесу — це передусім перехід до віри в інші ідеали, а відтак і до життя, зорієнтованого на них. Ідеал — це вічний, досконалий, але недосяжний взірець. Він є стимулом для особистої і громадянської діяльності, він живить наше буття, зміцнює моральні устої, підтримує сумління. Сила ідеалу — нездоланна, а тому «ідеалісти» легко переносять труднощі буденного життя».

Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунки між людьми, що виходять із розуміння мети життя.

Його формування залежить від виховання, умов життя і діяльності людини, від особливостей власного досвіду. Ідеали учнів різняться як змістом, так і структурою й дієвістю. Зміст ідеалу — те, яких людей, літературних героїв, які якості особистості учень вважає ідеальними. Структура ідеалу — рівень його узагальненості, тобто чи ідеалом є конкретна людина, чи сукупність рис окремих людей, узагальнених в одному образі. Дієвість ідеалу — ступінь впливу на поведінку та особистість учня.

Ідеал національного виховання найглибше розкрито у працях українського педагога Г. Ващенка («Виховний ідеал», «Виховна роль мистецтва», «Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру» та ін.). В основі ідеалу національного виховання, яким його бачить автор, — загальнолюдські та національні цінності, що е духовним надбанням народу.

До загальнолюдських цінностей належить моральний закон творення добра та боротьби зі злом, пошук правди, справедливості, сповідування ідеалів любові та краси. Водночас людина народжується і живе в конкретному національному середовищі, що вирізняється з-поміж інших мовою, культурою, звичаями. Саме звідси, з походження людини, починається усвідомлення особливостей свого народу, нації, етносу. Отже, на думку Г.Ващенка, ідеал національного виховання ґрунтується на двох головних цілях: служіння Богові та своїй нації. Бог — це абсолютна Правда, Любов, Справедливість, Краса. Нація — реальна земна спільнота, в житті якої повинні реалізуватися абсолютні загальнолюдські цінності. В загальнолюдські цінності. Впедагогічному значенні виховний ідеал — людина, яка служить Богові й Україні. Така орієнтація зумовлює категоричне протиставлення Г. Ващенком українського національного виховання, з одного боку, більшовицькій моделі, що ґрунтується на матеріалізмі й атеїзмі, а з іншого — націонал-соціалістичній ідеології фашизму з її культом сили і зневаги до людини.

Г. Ващенко вважав, що ідеал не може бути постійним, він має вдосконалюватися. «Розв'язуючи питання про цілі виховання сучасної української молоді, ми мусимо рахуватися не лише з нашими традиціями, а й з тими завданнями, що ставить перед нами сучасне і майбутнє, а також прийняти до уваги психічні властивості нашого народу, як позитивні, так і негативні. Перші треба розвивати, другі усувати або принаймні ослаблювати.

Процес державотворення в Україні, загальна демократизація і гуманізація суспільства потребують виховання підростаючого покоління на перспективу.

«Але одне очевидно, — зазначає О. Вишневський, — через десять років життя ставитиме до українця зовсім інші вимоги, ніж ті, які ставило донедавна і до яких наша виховна традиція пристосувалась. Незалежно від історично сформованих виховних поглядів у найближчому майбутньому нам потрібен буде не мрійник, не емоційна та самозосереджена істота, а практичний ініціативний діяч, господар з міцним характером, вольовий, цілеспрямований, з глибокою вірою у вартості, яким служить. Не все в цій характеристиці узгоджується з українською виховною традицією. А це означає, що вона повинна зазнати уточнень».

«Потреба спрямування змісту національного виховання (едукації) у русло українознавства, — вважає М. Стельмахович, — диктується рядом вагомих мотивів. По-перше, нагальною потребою відродженя й розвитку української педагогічної культури в Україні. По-друге, тим, що саме українознавство стало нині державною політикою і філософією, науковою системою, що визначає основи освіти, культури, мистецтва, навчання й виховання.

По-третє, українознавча едукація орієнтується на здійснення національного виховання через освіту. Термін «едукація» у класичній педагогіці втілює в собі найголовнішу функцію основної школи — люднення знань, недопущення національного невігластва.

Сучасна українська національна система виховання ґрунтується як на досягненнях рідного народу, його культурно-історичних традиціях, так і на кращих здобутках інших народів світу, ідеях і положеннях міжнародних документів Декларації прав людини (1947 р.). Конвенції про права дитини (1989 р.). Декларації про державний суверенітет України та ін.

Всі компоненти духовності українського народу, як і його матеріальної культури, становлять національні цінності, які є серцевиною освіти і, виховання. Матеріальні та духовні надбання пізнаються, шануються і примножуються працею рук, зусиллями мозку і енергією серця, теплотою і багатством душі кожного вихованця — господаря своєї долі, всієї країни, діяча історії і культури рідного народу. Рідна народна і професійна культура, наука, духовність та кращі здобутки    культур   та кращі здобутки  культур   інших  народів   становлять   основний   національний   та загальнолюдський зміст освіти і виховання підростаючих поколінь.

 

 

1.2. Класифікація напрямів національного виховання.

Протягом віків діти виховувались в національному середовищі, зміст та форми функціонування, якого відображають культурно-історичний досвід рідного народу. З молоком матері діти вбирають у себе той національний дух, який формує з них типових представників свого, а не іншого народу.

Національне виховання, яке гармонійно вписується в життєдіяльність рідного народу, поступово формує в підростаючих поколінь всі компоненти духовності, яка передається дітям від батьків, дідів і прадідів і поглиблюється, збагачується в умовах сучасного буття нації.

У процесі реалізації національного виховання формується така система основних компонентів духовного світу особистості:

Національна психологія. Самобутність української національної психології обумовлена матеріальними чинниками, культурно-історичними обставинами (особливостями природи, території, економіки, культури тощо), природними особливостями українців (анатомічними, фізіологічними, генетичними та ін.). Психічні процеси (мислення, почуття, воля тощо) українця росіянина, білоруса мають як спільні, так і відмінні ознаки. Батьки, вчителі, вихователі мають помічати і розвивати в кожній дитині національно-психологічні особливості. Недооцінка, нехтування усім багатством і розмаїтістю якостей, відтінків національної психології (темпом і способом мислення, перебігом емоцій і почуттів, особливостей мовлення (тощо) збіднює психічне життя дитини, звужує світосприймання, стирає оригінальність світобачення.

Психологія українця — це психологія працьовитого господаря, умілого хлібороба, захисника прав особистості і державної незалежності Батьківщини— України. Це психологія людини, яка вічно захищала сама себе, свою матеріальну і духовну спадщину, падала в нерівному бою, підіймалася, перемагала, і в години політичної незалежності України сягала вершин людської цивілізації.

За останні десятиріччя українська національна психологія з відомих причин не досліджувалась. Історично відповідальна місія батьків, педагогів, громадськості — знати національну психологію і формувати її в кожній дитині.

Національний характер і темперамент. Вони формувалися протягом віків. Усім ладом і способом життя, своїми культурно-історичними традиціями, які мають поєднатися з минулим досвідом. Народ виховує в дітей самобутній національний характер і темперамент. Вічне правдошукання, гостинність і щедрість, ласкавість і доброзичливість, пісенність і музичність, працьовитість і талановитість, ніжність і глибокий ліризм, свободолюбність і душевне багатство — лише деякі типові якості відомого в цивілізованому світі українського національного характеру.

У навчально-виховній роботі педагог враховує, що національний характер і темперамент багатьох українців мають деякі нашарування, які історично не притаманні їм і виникли під впливом чужорідних факторів, політичних віянь і установок, ідеологічних догм, привнесених зовні. Такими х догм, привнесених зовні. Такими нашаруваннями (тимчасовими в історії розвитку народу) у частини українців є: неповага до рідної мови, відчуття національної неповноцінності, недостатнє відчуття єдності людей і своєї нації, соборності всіх українських земель, примиренність і довготерпеливість до явищ, які порушують цілісність, згуртованість народу, принижують його духовні, культурні цінності.

Вчителі, вихователі, батьки беруть до уваги соціальні і політичні фактори, які впливають на національний характер, можуть його як зміцнювати і поглиблювати так і послабляти та гальмувати. Історична місія батьків, педагогів, усієї громадськості - сприяти створенню таких суспільно-політичних умов і виробляти в учнів таку громадянську позицію, які б не руйнували національний характер, а всіляко його підтримували, зберігали і розвивали.

Національний спосіб мислення. Українська система виховання спрямована на те, щоб підростаючі покоління оволодівали усім багатством і різноманітністю засобів та прийомів мислення народу. Національна психологія, характер, свідомість і самосвідомість та інші складники духовності народу, трансформуючись у мисленні юнака чи дівчини, визначають їх самобутність, неповторність. У виховній роботі педагог бере до уваги, що український народ, як Інші народи, пізнає дійсність під кутом зору, який обумовлений як природою самих українців (їх анатомо-фізіологічними особливостями та ін.),так і природою, економікою, видами господарської діяльності на тій території, де споконвіку живуть представники українського, народу. Завдяки цьому специфічному "куту зору", способу мислення, творче бачення світу українським народом значною мірою відмінне від творчого осмислення дійсності іншим народом.

Вихователь враховує, що спосіб мислення дітей має і національні, і загальнолюдські особливості, і спосіб мислення українців має багато спільного з способом мислення (Білорусів, оосіян. поляків, інших слов'ян. Однак він має самобутню  істотність,  завдяки  чому із століття  в  століття  відтворюється  і розвивається самобутність української культури, духовності.

Глибоко оволодіваючи результатами мислительної діяльності своїх батьків, дідів і прадідів, українські діти поступово опановують тим способом мислення, який матеріалізований у цих результатах (пам'ятках історії та культури, виробах мистецтва, художніх творах тощо). Національний спосіб мислення українських дітей успішно формується засобами етнопедагогіки рідного народу, в тому числі народної дидактики, математики, біології, астрономії, метеорології та інших галузей народних знань.

Народна мораль, етика. Національна система виховання забезпечує глибоке осмислення кожним учнем народних моральних та етичних ідей, положень, правил, принципів, поглядів. Народна мораль найкраще засвоюється у процесі безпосереднього включення дітей у працю, побут, виконання традицій, звичаїв, обрядів. Мораль народу (совість правдивість, гідність, справедливість, чесність тощо) проймає всі грані життя, вона є його сутністю.

Батьки, педагоги враховують те, що народ завжди надає пріоритетності моралі перед усіма Іншими сферами, факторами життя. За народною мудрістю кожна людина має визнавати вищість, верховенство моральних знань (ідей, норм, принципів), підпорядкованість їм інших галузей, видів знань (політичних, ідеологічних тощо). Національна система виховання реалізує моральні цінності — людяність, доброту, милосердя, співпереживання як найвищі духовні надбання рідного та інших народів. Народна виховна мудрість стверджує, що у всіх справах і вчинках найголовнішим є моральний аспект, критерій. Моральна зрілість юнака чи дівчини є тим найголовнішим критерієм, який дозволяє їм практично реалізовувати, па власним вибором, політичну платформу чи ідеологію певної партії, громадсько-політичної організації. Морально незрілі, але заполітизовані і заідеологізовані представники молоді можуть рути соціальне небезпечні.

Народна етика і етикет охоплюють принципи і норми ставлення не лише до людини, суспільства, а й до живої і неживої природи. Учні захоплюються етноетикою, яка віками утверджувала красу і благородство людських взаємин, дотримання принципів, вимог народного права, правил і норм подружнього, побратимського і товариського життя.

У процесі відродження і утвердження національної системи виховання відновлюються принципи, норми народної моралі, яка за своєю суттю є загальнолюдською.

Народна естетика. Вона найтіснішим чином пов'язана з народною мораллю. Національна система виховання історично виникала і утверджувалася в гармонійному взаємозв'язку з ідеями, принципами народної естетики. Народ завжди прагнув будувати своє життя культуру, побут, дозвілля за законами краси. Відчуття і розуміння краси також має національний характер.

Виховуючи в учнів народні естетичні погляди, смаки, педагог пояснює, що, наприклад, лад, будівництво і влаштування українського житла, садиби має традиційний національний естетичний колорит: біла хата, біля неї — червона калина і струнка тополя, кручені паничі за тином, розмальовані ворота, соняшник на городі. У хаті — вишиті рушники, квіти, духмяні трави, на стінах — портрети батька і матері, бабусі і дідуся, національних героїв України. Святим місцем, уособленням високої краси для українців є покуття (покуть). Тут традиційно вішається картина іконопису, яка символізує найвищу духовну, божественну красу. Все в українській хаті має національний символізує найвищу духовну, божественну красу. Все в українській хаті має національний естетичний колорит, у який може гармонійно вписуватися, наприклад, художня картина живописця—представника іншого народу.

Ґрунтуючись на народній естетиці українська система виховання передбачає формування в учнів красивої поведінки, привабливого стилю життя, доброзичливого ставлення до людей, умінь власноручно вишивати одяг, готувати смачну їжу за народними рецептами тощо.

Оволодіваючи серцем і розумом молоді, народна естетика пробуджує в неї внутрішні сили, надихає на добрі справи, запалює оптимізмом, стверджує любов, віру і надію як найважливіші складники духовності.

Народна правосвідомість (народна правотворчість, законотворчість, звичаєве право). У національній системі виховання формування правосвідомості займає чільне місце. Народ завжди жив І живе за законами добра і краси, правди і справедливості, гідності і милосердя.

У народних громадах, товариствах, інших об'єднаннях, в суспільстві в цілому верховенство завжди належало народній моралі, яка в свідомості народу мала статус і значення закону життя, діяльності і поведінки. У виховній роботі педагог домагається глибокого усвідомлення учнями того, що народне право, звичаєве право ґрунтується на національних і загальнолюдських моральних Ідеях, нормах. Громадська думка, народна духовність утверджують закони життя (принципи, правила, вимоги тощо), в основі яких — високі норми, ідеї народної моралі, у процесі розвитку суспільства справедливі юридичні закони виникають на основі народної моралі. Тому порушення і моралі, і законів у народі вважається найтяжчим злочином, гріхопадінням, святотатством.

Народне звичаєве право справедливе, хоч інколи і жорстке: згадаймо присуд батька, вірного народним традиціям і звичаям, який виганяє з дому Катерину, свою дочку, що необачно порушила народну мораль, народні неписані закони цнотливості, чистоти, порядності (поема «Катерина» Т.Г.Шевченка). Народна правотворчість щодо її порушників була жорсткою, але в її основі — глибока людяність, спрямована на збереження гідності, честі окремої особистості, високого благородства кохання, материнства як суспільних явищ, гуманного .виховання молоді, утвердження у віках моральної чистоти народу, нації.

Українська система виховання переконує підростаючі покоління в тему, що наш народ здавна будував правове суспільство, однак насильство чужоземних) загарбників, політичних сил (шляхом війни, агресії, загарбання території України, знищення її духовності) було першопричиною гальмування і руйнування народної високоморальної правової держави.

Народна правосвідомість завжди утверджувала право на свободу, землю, власність, працю, вільне господарювання, житло тощо. В останні століття і десятиліття народна правотворчість, правосвідомість значно ослабла. Загрозливих масштабів набули скептицизм, цинізм, лицемірство, двоєдушність щодо законів та їх дотримання. Народну правосвідомість відроджує національна система виховання, яка є надійною запорукою будівництва суверенної української правової держави.

Національна філософія (етнософія). Філософія українців — це система оригінального сприймання і осмислення дійсності. Національна філософія — це самобутня система ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на душевний і духовний світ людини, обумовленість природних, соціальних і психічних явищ, на проблему долі людини, покликання і роль в історії народу, на можливу участь у людському житті ще не пізнаних, "надприродних" сил. У нашого народу етнічна філософія існує у вигляді уявлень, понять про світобудову, глибинні потаємні першопричини людських вчинків, історичного поступу ще з дохристиянських часів.

Пізнання кожним учнем національних філософських ідей, поглядів сприяє духовній цілісності особистості. Використовуючи скарби народної мудрості, осмислюючи життєвий досвід народу, а також свій власний, учень замислюється над проблемами мети і смислу життя, життя і смерті, шляхами досягнення поставлених цілей, засобами реалізації своїх планів, мрій.

Узагальнюючи здобуті знання, учень розмірковує над співвідношенням у житті добра і зла, правди і кривди, краси і потворності, обґрунтовує свою позицію, робить вибір.

Оволодіння кожним учнем народною мудрістю е надійним ґрунтом для засвоєння наукової філософії, опанування філософськими системами багатьох народів світу.

Національний світогляд. В українців, як і в представників інших народів, історично виробився самобутній світогляд. Національний світогляд — це обумовлена культурно-історичними умовами система поглядів, переконань ідеалів, яка складає основу національної духовності і відображається в ідейній, морально-етичній спадщині, традиціях і звичаях української нації, її минулій історії і сучасному бутті. Український світогляд розкриває народне, ставлення до природи, людини, пояснює смисл життя, місце людини в ньому. Світогляд спирається на розуміння народом таких фундаментальних понять, як світ, людина, народ, нація, любов, віра, надія, духовність та ін. Українському світогляду притаманна філософсько-психологічна риса— утвердження органічної єдності, гармонійного злиття Людини і Природи, Народу і Космосу. У виховній роботі педагог враховує, що світогляд українців відзначається об'єктивністю, реалістичністю, глибинним осягненням першоструктур буття, поєднанням глибокого ліризму, душевного багатства і проникливої логічної думки. Навіть ті світоглядні народні уявлення, погляди, які довгий час тлумачились офіційною наукою як ідеалізм і містика, марновірство і забобонність народних мас (психічні явища пов'язані з екстрасенсорикою, парапсихологією, астрологією, телепатією, козацьким характерництвом тощо), у наш час набувають наукового обґрунтування. Учні переконуються в тому, що в такій найскладнішій сфері буття, як психіка, народний світогляд виявився більш проникливим і далекоглядним, ніж науково-офіційний світогляд епохи застою, завдяки гострій інтуїції і глибокій та чіткій спостережливості людей праці, їх багатовіковому досвіду життя.

Всіма наявними в ній засобами національна система виховання цілеспрямовано і систематично формує в учнів народне світовідчуття і світорозуміння, світоглядну позицію. Національний світогляд, його глибина і багатство найяскравіше відображені в міфології, фольклорі, символіці, прикметах, віруваннях, традиціях і звичаях народу, матеріалізовані в історичних подіях і здобутках національної культури.

Національний світогляд є тим базовим компонентом особистості, фундаментом її духовності, на основі якого успішно формується науковий світогляд.

Національна ідеологія. В умовах політичного і наукового плюралізму не може бути монополії в духовному житті народу якоїсь однієї ідеології. Ідейної платформи певної партії. Справа в тому, що кожна нація (етнос) має свою, історично обумовлену ідеологію, яка своїм корінням сягає сивої давнини і ідеями якої пройняті, "зцементовані" всі сфери життєдіяльності народу. Національна ідеологія — це ідейне багатство нації, система філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних ідей, поглядів, принципів ідеалів, які відображають інтереси, прагнення, потреби нації, суверенність її державності. Протягом століть українська нація виробила власну, глибоко гуманістичну ідеологію. Ця скарбниця народних ідей постійно поглиблювалася, відображаючи нові явища, потреби національно-культурного життя народу.

Національна ідеологія захищає інтереси людини праці, право кожної особистості на повну свободу мислення і волевиявлення, ідеологія українського народу обґрунтовує як найвищі цінності повний суверенітет як окремої особистості, так і державного, політичного, економічного і духовного життя України.

У період розбудови ідеологія народу виконує функції ідеології національного відродження, побудови правової держави на засадах народної совісті, правди, справедливості, гідності, гуманізму і демократизму.

Національна ідеологія утверджує В житті неминучі, вічні загальнолюдські цінності мирної творчої праці, вааємопідтримку людей різних національностей, реальну дружбу народів, самобутність і суверенність кожної нації, пріоритет прав особистості, верховенство турбот про юнее покоління - майбутнє нації.

Система українського національного виховання передбачає таку життєву позицію кожного юнака і дівчини, в формуванні якої провідна роль належить філософії свідомості, ідеології.

 Національна свідомість і самосвідомість. Кожен громадянин суверенної України повинен мати свою національну свідомість і самосвідомість. Без духовного багатства, сконденсованого в цих поняттях, неможливий повноцінний внутрішній світ людини-громадянина. Національна свідомість формується всіма засобами рідної мови, історії, культури, мистецтва, народними традиціями і звичаями тощо. Надійним фундаментом, на якому успішно формується національна свідомість українців, є історична пам'ять, що зберігає кожну сторінку життя, боротьби! рідного народу за соціальні, політичні і національні права на всіх етапах його розвитку.

Педагог зважає на те, що відсутність національної свідомості нерідко спричиняє оманливе, ілюзорне відчуття "другосортності", "другорядності" рідної мови, культури, врешті самого себе, народжує комплекс національної і громадянської неповноцінності, ущербності. Такі учні не мають, як правило, почуття власної гідності і гордості. Вони часто збочують із правильного життєвого шляху, стають егоїстами, обивателями, пристосуванцями, різного, роду "перевертнями". Так дорогою ціною для людини, суспільства обходиться те, що не враховуються закони, розвитку природи людини, її духовності.

Українська національна самосвідомість — це відчуття і усвідомлення гордості за приналежність до своєї нації. Національна самосвідомість успішно формується в тих учнів, які в сім'ї і в школі користуються рідною мовою, охоче вивчають історичне минуле України, її культуру.

Національна самосвідомість концентрує в собі всю багатогранну діяльність громадянина на загальнонаціональних завданнях, проблемах, стимулює самовіддану працю на благо Батьківщини - України. В учнів з національною самосвідомістю формуються стійкі мотиви приносити користь народу, нації.

В них підвищується громадянська відповідальність за свої вчинки. У процесі формування української національної самосвідомості одночасно виховується і справжня любов до інших народів, повага до їхніх культур. Істинними поборниками дружби між народами, як свідчить світова історія, є люди, що палко люблять свій народ: адже творити добро для інших народів може лише той, хто, навчився творити його для рідного народу.

Національне свідомому юнаку чи дівчині чужі зверхність, чванькуватість, погорда в ставленні до представників інших національностей, комплекс месіанства, національної винятковості. Такі та подібні їм негативні якості, що призводять до національного егоїзму, міжнаціональних конфліктів проявляються в тієї частини молоді, яка має викривлену національну самосвідомість, а точніше — недостатньо сформовану, а то й зовсім не сформовану цю благородну якість людини-патріота, громадянина, поборника реальної дружби між народами.

Цілеспрямовано і систематично формуючи в молоді національні духовні якості, система виховання кожного народу стверджує свій ідеал людини-громадянина.

Українська система виховання має свій, історично обумовлений ідеал людини-українця. У багатьох історико-культурних пам'ятках, фольклорі, художніх творах класиків, у практичній діяльності наш народ виплекав і опоетизував ідеал людини-землероба, хлібороба, селянина-трударя, господаря-власника землі, яка належала дідам і прадідам. Коли чужоземні загарбники разом-із соціальними поневолювачами позбавляли українського селянина-хлібороба свободи, права працювати на власній землі, пригнічували його, народ оспівував ідеал людини-козака, гайдамаки, бунтаря, повстанця, стрільця.

Ідеал типового козака-українця витязя нескореного духу, захисника пригноблених і скривджених іде вглиб віків. Він оспіваний у піснях, легендах, бувальщинах, класичній і сучасній літературі. Він і сьогодні живе в вустах і ділах народних. Витязь української літератури, поет В.Симоненко в роки глибокого застою писав: "Народ мій є! В його волячих жилах козацька кров пульсує і гуде!".

Найчільніше місце в .національній, системі, виховання належить узагальненому ідеалу українця —людини лагідної і щирої, правдолюбної і доброзичливої, дотепної і жартівливої, талановитої і працьовитої витривалої і терплячої, стійкої і войовничої у справі захисту рідної землі, держави від чужоземних загарбників.

У роки відродження в народній свідомості виробляється ідеал людини-громадянина суверенної України, який традиційно втілює в собі м'якість і ніжність вдачі, пісенність і музичність, доброту і милосердя, стійкість і незламність духу, вірність заповітам батьків і дідів та ін.

Ці якості сучасного українця, його волелюбної душі і сонячної духовності є ніби ідеальним відображенням його буття, матеріальної основи життя, найбільших наших багатств—родючих чорноземів і розкішної природи України, її героїчної історії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. ФОРМИ І МЕТОДИ ВИХОВАННЯ НА ТРАДИЦІЯХ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ (практична частина)

2.1. Класні виховні години.

Класна година за темою: «Чарівна скриня»

Клас прикрашено у вигляді селянської хати: піч, стіл з рушниками, скатертинами з вишивками.

Ведучий. Україна! Країна смутку і краси, радості й печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над яким світяться яскраві зорі! Це історія мужнього народу, що віками боровся за волю, своє щастя, свідками чого є високі могили в степу, обеліски та прекрасна народна пісня.

Лунають українські пісні.

Ведуча. Українська пісня... Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою юність, красиву і ніжну. Який митець не був натхнений її мелодіями! Яка мати не співала цих легких, як сон пісень над колискою дорогих дітей своїх? Українська пісня - це бездонна душа нашого народу, це його душа.

Ведучі виходять. З'являється хазяйка вечорниць, починає застеляти стіл скатертиною, чепуритися.

Хазяйка. Уже й вечір, а ні дівчат, ні хлопців немає. Що то молодість, цілу ніч прогуляли б, тільки б лунали музика та пісні. І то ж споконвіку так ведеться. І ми колись... Як згадаю... Літа-літа! Летять, наче орли сизокрилі. (Співає.)

Ой, верніться, літа мої,
Хоч до мене в гості...

Непомітно заходить літня жінка, підхоплює пісню...

Жінка
Не вернемось, не вернемось.
Немає до кого.
Було б же нас шанувати,
Як здоров'я свого.

Хазяйка. Ой, Наталко, налякала ж ти мене. А я тут молодість згадала, та так сумно стало.

Жінка. Не треба, Катре, не край мого серця (співають разом).

Ой за гаєм зелененьким
Брала вдова льон дрібненький.
Вона брала-вибирала,
Тонкий голос подавала...

У двері хтось стукає. Співаючи, заходять дівчата в українському вбранні.

Дівчата. Добривечір у вашій хаті!

Жінки. І вам вечір добрий. Заходьте, сідайте, будь ласка, у нашій хаті на нашій лаві.

Дівчата. Чи ж нам пристало сідати, нам пристало пісню співати (співають):

В кінці греблі шумлять верби, що я насадила,
Нема того миленького, що я полюбила.
Нема мого миленького - вже й рочок минає,
Пішла б його виглядати - дороги не знаю.
Зашуміла дібровонька листом зелененьким,
Як поїхав мій миленький конем вороненьким.

Хазяйка. Просимо гостей до хати, просимо, просимо сідати.

Дівчата (сідають, виймають вишивання, дві пораються біля печі, жінки сідають за прядку).

Сядем, сядем, заспіваєм
Аж усе, що тільки знаєм,
Поки підем спати,
Щоб раненько встати...

Хазяйка. Дівчата, голубоньки, не крайте, веселої співайте.

Дівчата співають веселі пісні.

Одна із дівчат. А де ж наші хлопці?

У цей час чується пісня "Ой, на горі та й женці жнуть", яку співають хлопці, що йдуть на вечорниці.

Хлопці. Пустіть до хати!

Дівчата. Гарненько попросіть!

Хлопці стукають.

Дівчата. Агов, хто такий?

Хлопці. Пес рябий, баран крутолобий, ведмідь клишоногий, пустіть до хати!

Дівчата. Не пустимо в хату, дуже вас багато!

Хлопці. Пустіть, бо гірше буде!

Дівчата. Ми як візьмемо рогатини, полатаєм ваші спини.

Хлопці (видають, що злякалися). Дівчатоньки-голубоньки, та ми ж прийшли не битися, та ми ж прийшли миритися, гостинці принесли і музик привели!

Музики грають. Дівчата пускають до хати хлопців, але вони вдають, що сердяться. Дівчата починають іх зачіпати. Виходить одна, починає, пританцьовуючи співати:

Полюбила коваля, така доля моя,
Я ж подумала - кучерявий,
а в нього чуба немає...

Хлопець до неї співає:

Галя, Галя чорнобрива,
чого в тебе брови криво,
На козака задивилась,
та й брівоньки іскривились...

Дівчата
А до мене Яків приходив,
Коробочку раків приносив.
А я тії раки забрала,
А Якова з хати прогнала!

Хлопці
По дорозі жук, жук,
по дворі чорний,
Подивись на мене, дівко,
який я моторний...

Хлопці починають танцювати "Гопака".

Хазайка. Хоч не знаєм звідки ви, чи з полудня чи з півночі в нашу хату зайшли, просимо, просимо ласкаво всіх сідати із дівчатами пісню заспівати!

Співають пісню
Ой, дівчино, шумить гай,
Ой, дівчино, шумить гай,
Кого любиш, забувай, забувай.
Нехай шумить, ще й гуде,
Кого люблю, мій буде, мій буде...

Хазяйка. А згадаймо, як колись молоді жили, про що мріяли, як і кого любили.

Інсценізуються уривки з класичних українських п'єс І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я", Г. Квітки-Основ'яненка "Сватання на Гоначірвці".

Потім проводитсься гра: хто знає більше народних пісень, що почитнаються на чоловічі та жіночі імена. Змагаються хлопці та дівчата, звучать уривки з пісень, які називаються.

Хазяйка. А хто з вас смішне нам щось розкаже?

Юнаки та дівчата читають народні усмішки, гуморески й співають веселі пісні.

Дівчата
Ішов Гриць з вечорниць вночі слободою,
Сидить сова на воротах, крутить головою.
Він, сердега, як побачив, та через городи,
Заплутався в бур'яні та й наробив шкоди.

Хлопці
В Шамраївці густо хати, вітер не провіє,
Сама мати ложки миє, бо дочка не вміє.

Дівчата
Ішов Гриць з вечорниць
темненької ночі,
Сидить гуска над водою,
вирячила очі.
Я до неї: гиля, гиля -
вона й полетіла,
Коли б не втік осокою,
була б Гриця з'їла.

Хлопці (починають прощатися). Дякуємо хазяйці! (кланяються).

Хазяйка. Спасибі і вам, будьте здорові, йдучи.

Дівчата (співають пісню).
Ой у вишневому саду,
Там соловейко щебетав,
Додому я просилася,
А він мене все не пускав...
Весна іде - красу несе,
І в тій красі радіє все...

Дівчата і хлопці співають разом
Скільки б не співали, а кінчати час,
Кращі побажання ви прийміть від нас.
І в вас, і в нас хай буде все гаразд,
Щоб ви і ми щасливі були.

 

 

Класна година за темою: «Колядування»

Клас прикрашено у вигляді селянської хати: піч, стіл з рушниками, скатертинами з вишивками.

Входить Звіздар

Звіздар:

Благослови, Боже, і Божая Мати

Про Різдво Христове колядки співати!

 Наш господарю, чи дозволите нам колядувати? (тричі)

(Чи господарю, чи господиньці, чи господарський дитинці?)

 

Нова радість стала….

Звіздар:

Слава Богу, мир цій хаті,

Перестаньте сумувати,

Бо ми звістку вам принесли,

Що всі темні сили щезли.

 

Весь світ нині звеселився,

Бо Син Божий народився,

І ви, браття звеселіться,

Рожденному поклоніться!

 

Небо і земля …

 

Ясна зірка засвітила,

І дорогу возвістила,

Аж до того Вифлиєму,

В ту країну незнаєму,

Де Пречиста Сина мала,

Світ добром обдарувала.

 

Там янголи стали в лаву,

Заспівали Богу славу,

Пастирі там поклонились,

Богу щиро помолились,

І славили Бога-Сина,

Що прийшла святая днина.

 

Бог ся рождає…

У вертепі вифлиємськім

Яногли співають,

А воїни іродові –

Немовлят стинають!

 

Ірод-цар, та тільки земний,

Народився Цар таємний,

Що буде понад царями,

Над землею й небесами.

 

А тому невинну й гожу

Чисту Діву – Матір Божу

Хоче Ірод той зловити

 

Хоче вбити!

Хоче вбити!

 

Боже наш, що тут робити?

Та біда не дасть нам жити!

 

Браття, браття, світло є!

Гляньте як у вікна б’є!

 

Тож до хати запросім –

Хай освітить весь наш дім.

 

Хай освітить, хай зігріє,

Хай біда в огні зотліє!

 

Рай розвивсь…

Мир і спокій цьому дому!

Тут не має місця злому!

Не неправда, а злагода,

Єдність і любов народу,

Не темнота, а просвіта,

Що як сонце серед літа

Освітляє трави й пащі –

Так освітить душі ваші,

І засяє світло Боже,

Правда кривду переможе!

 

Добре сталось! Слава Богу!

Тож збираймося в дорогу.

 

Але перш ніж вийти з хати

Треба щастя побажати!

 

Віншування

(існує декілька варіантів в залежності того кому віншують)

Віншуємо вам нині, усі добрі люди!

Нехай поміч Божа завжди з вами буде!

Бувайте здорові разом з діточками,

Нехай смутку й горя не буде між вами!

Нехай добре родить жито-пшениця,

Усяке збіжжя, усяка пашниця!

Христос народився!

 

Усі: Славімо Його!

 

Колядки до тих, хто в хаті

 

Усій родині

Що у пана Івана золотії ворота

Пр.(за кожним рядком): Радуйся, ой радуйся, земле

                                          Під нами, Милосердний Боже наш

                                          Над нами!

А за тими ворітьми стоять новії столи

А за тими столами сидить батько з синами

Правлять вони Службоньку тай за пана Івана

Правлять вони Службоньку тай за пані Марію

                                         ...   за панича Петруся

                                         ...   тай за панну Ганнусю

(згадуються усі, хто є в хаті: тато, мама, дід, бабця, діти за віком від старших до молодших, від хлопців до дівчат)

Правлять вони Службоньку за всю їхню родину

Правлять вони Службоньку за всю нашу Вкраїну

 

Господині

I        А в Києві-граді дзвони задзвонили

Пр.(за кожним рядком): Святий вечір, добрий вечір,

                                          добрим людям на здоров’я!

Дзвони задзвонили, світу сповістили

Що там жона красна по саду ходила

По саду ходила, сина породила

Дала йому ім’я, ім’я тай Івана

По саду ходила, доню породила

Дала їй ім’я, ім’я тай Маруся

А за цим же словом, бувай же здорова

Тай красная жона, тай пані Тетяна!

 

II       Попід віконця, навпроти сонця

Пр. (за кожним рядком):Калина, калина повна,

                                          ружа червоная, пані!

Ой там сиділа пані Марія

Ой сидить, сидить, шиттячко шиє

Шиттячко шиє, златом гаптує

А коло неї мала пташина

Гарно співає, все за здоров’я

Все здоров’я, пані Марії

 

  

Парубку

А наш Іванко дві свічі світив

Пр.(за кожним рядком): Ой дай, Боже!

Дві свічі світив, як місяць сходив

При першій свічі коника сідлав

При другій свічі брата розбуджав

Вставаймо, брате, на полювання

Тай вполюємо куну на шубу

Що тобі, брате, куна на шубу,

А мені буду дівка до шлюбу

 

Усно: За сим словом, бувай же здоровий,

           Красний паничу, тай Іване!

           На весілля проси, а за коляду плати!

 

Хлопчикові

I        Ой в полі, в полі, на оболоні

Пр.(за кожним рядком): Ой грай, море!

                                          Радуйся, земле, вік од віку!

Військо стояло, ладу не знало

Іванко прийшов, лад війську знайшов

Наказав війську коп’єм орати

Коп’єм орати, стрілками сіяти

Насіяли жита, жита-пшениці

Вродило жито сильне, буйнеє

Пішов Іванко женців збирати

Назбирав женців, дівчат і хлопців

Наставили кіпок, як на небі зірок

Ходить Іванко поміж кіпками

Як ясен місяць поміж зірками

 

II       Ой в полі, в полі сам плужок оре

Пр. (за кожним рядком): Ой дай, Боже!

А за тим плужком Вася з батіжком

Йому матінка їсти носила

Їсти носила, Бога просила

Ой роди-роди жито-пшеницю

Жито-пшеницю, всяку пашницю!

 

Усно: Рости великий, будь довговічний,

           Будь довговічний, людям величний,

           Батьку й матері – на втіху,

           А людям добрим – на порадочку!

 

Дівчині на виданні (традиційно співають хлопці)

А у дівоньки, а у дівоньки, попід війноньки

Пр. (за кожним рядком): Дівонько!

Садок саджений (2), обгороджений

А в тім садочку (2) росте зіллячко

Ой росте-росте (2) те двоякоє

Не двоякоє (2), а троякоє

Перше зіллячко (2) - на коханнячко

Друге зіллячко (2) - на відданячко

Третє зіллячко (2) - на весіллячко

Ми прийшли до вас(2) колідувати.

Вашу донечку/Ірочку (2) повіншувати.

Віншуємо тя (2) вінцем-барвінцем

Вінцем-барвінцем (2), хлопцем-молодцем!

За колідочку (2) – горілки бочку!

А як не бочку (2), то хоч чарочку!

А з того всього (2) нема нічого!

 

Усно: Віншуємо тебе щастям-здоров’ям,

            Зеленим вінцем, хлопцем-молодцем!

 

Дівчинці

 

Усно: Бувай здоровенька, Богу миленька,

           Велика рости, на весілля проси!

 

Бувай здорова, рости велика, рости велика – до черевика,

Від черевика – до чоловіка, а з чоловіком – до кінця віку!

 

Поздоровлення загальні

Нехай Божа воля завше вам сприяє,

Щастя, здоров’я щорік прибавляє!

 

Живіть здорові, у славі і силі,

Родичам приємні, добрим людям милі!

 

Щасти вам, Боже, на все гоже,

А що не гоже - то не дай Боже!

 

Хай любов і щира злагод живуть поміж вами,

Будьте дужі і щасливі з своїми дітками!

 

Щоб були здорові, щасливі й багаті,

Щоб були веселі всі у вашій хаті!

Всі голубоньки сивенькії,

Та ще й ластівки маленькії

До ваших вікон поприлітали

«Многії літа» защебетали!

 

Дай вам, Боже в щасті і здоров'ї ці свята попровадити й Нового Року дочекати і по Новім Році - Богоявлення, від Богоявлення до Срітення, від Срітення до Благовіщення; по Благовіщенню благовісній землі заспівати; страстям Христовим поклонитись і Воскресіння дочекати; по Воскресінні - до Вознесіння, а по Вознесінню - Зіслання Святого Духа - і так рік від року, аж до сотніх літ, а по літах сотніх корону небесну, благодать вічну у небі отримати.

 Христос народився!

А в Єрусалимі ...

Жид (з торбою):

Я віншую вам як жид:

Хай вам гроші ся держит,

Хай вам дітки ся ведут,

Хай яйце знесе когут,

Хай дає вам молоко

І корова і бико!

А за  тую коляду

Дайте щось, і най я йду.

Не давайте копійки,

Бо діряві кишеньки.

Будьте люди гонорові -

Дайте гроші паперові!

 

Дай Боже хазяїну вечір добрий,

А нам - пиріг довгий,

На всю лопату,

Такий - з вашу хату!

 

Дайте нам коляду, бо далі іду!

Дайте курку, бо у вікно штурхну!

Дайте когута, бо рознесу ворота!

Дайте нам пироги, бо померзли ноги,

Малу перину і красну дівчину,

І велику коляду, бо від вас іду!

 

Звіздар:           А за сими словами бувайте здрові.

Бувайте здорові пане господарю, не самі із собою, - а з господинею, з усім родом, із Святим Богом!

Слава нашим господарям ...

 

 

 

 

Визначення ефективності використання різних форм і методів національного виховання учнів досліджувалося за рахунок використання анкети-опитувальника  «Вивчення ведучих мотивів навчально-виховної діяльності». Якісний аналіз причин віддання переваги класним годинам з національного виховання, на яких застосовувалися його основні форми, свідчить про значно вищий рівень кількісних показників у порівнянні з традиційними.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

1. Національне виховання — виховання учнів на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності.
2. Основними напрямками національного виховання є: етнізація; розвиток національної психології; формування національного характеру і темпераменту; підтримка національного способу мислення; виховання народної моралі, етики, народної естетики; формування народної правосвідомості; розвиток національної філософії, національного світогляду, національної ідеології, української національної самосвідомісті.
3. Найбільш поширеною та ефективною формою розвитку національної самосвідомості є класні години за тематикою традицій національної культури, які проводяться у системі різноманітних форм позакласної діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Андрущенко Т І. Співець народного єднання / Т.І Андрущенко // В літопис шани і любові. - К., 1989. - С.205- 217.
2.                    Волкова В.П. Педагогіка.- К., 2001
3. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч.
4. Костомаров М.І. Слов’янська міфологія. Вибрані праці з фольклористики й літературознавства / М.І. Костомаров. -К.: Либідь, 1994. -С. 10-25.
5.                    Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української

педагогіки.-К., 1999

6. Огнев’юк В.О. Освіта в системі цінностей сталого людського розвитку / О.В. Огнев’юк.- К.:Знання України, 2003. - С. 257.
7.                    Посібник.- К.:Вища шк., 1995
8.                    Педагогіка: Навчальний посібник / В.М.Галузяк, М.І.Сметанський,

В.І.Шахов.- Вінниця, 2001

9. Стешенко А.С. Сутність та зміст понять традиції та новації в контексті історії філософії / А.С. Стешенко // Вісник Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Філософські проблеми гуманітарних наук. Вип. 4-5. -К., 2005. -С. 188-195.
10. Традиція і сучасне в українській культурі: Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 125-річчю Гната Хоткевича. - X: НТУ «ХПІ, 2002. - с.105-106.
11. Шейко О.С. Сутність традиції: класифікація і типологія / О.С. Шейко // Мультиверсум. Філософський альманах Зб наук. Праць / Головн. ред. В.В. Лях. - Вип. 14. - К.: Український центр духовної культури, 2000. -С.93-103.
12.               Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих

педагогічних закладів освіти.- Тернопіль: "Навчальна книга – Богдан",

1999