,, Дари, передані нам предками у спадок.”Роде наш красний."

Виховна година у 8 класі на тему ,, Дари, передані нам предками у спадок ” Роде наш красний

Ой роду наш красний, роду наш прекрасний, не цураймося, признаваймося, бо багацько нас є. З української народної пісні Мета : визначити найважливіші символи українського народу, передані в спадок нащадкам; виховувати родинно – національні традиції на основі прадавніх оберегів; зберігати й відновлювати духовні надбання українського народу.

Сім’я – це сім разів Я ( сім + Я ); це мала група людей, тісно пов’язаних родинними стосунками, правилами та обов’язками

Родина — це ті люди, що знаходяться в родинних стосунках по предках, бабусях і дідусях: тітки, дядьки, їхні діти, племінники, двоюрідні сестри, брати і т. д. Вони родичі — близькі і далекі, але це вже родина. Родина йде корінням у давнину, тому треба вивчати свій рід і знати з якого ти роду-племені. Для цього у родинах складають дерево роду.

Родинні свята українців Споконвіку в українських родинах головним вважалося виховання дітей. Слово,, виховання”, вочевидь, походить від ,, ховати”, тобто заховати ( вберегти ) від небезпеки, смерті, хвороби, ,, лихих очей”, поганого впливу. Виховували дітей у сім’ї за допомогою звичаїв, обрядів, традицій. Релігійні свята, хрестини, сватання, вінчання, похорон - усе це в українській родині пов’язано з традиційним обрядовим дійством, зі словами, піснями .

Кожен народ має свої правічні святині, що їх пошановує як найвеличніший дар, переданий у спадок предками. Як-от : хліб на столі, родинне вогнище, дитяча колиска й оселя й святі образи у ній…

Хліб – усьому голова Споконвіку на столі, застеленому вишитим рушником, лежав хліб, а біля нього – сіль, найсвятіші для українців дари Божі. Хліб – символ добробуту, гостинності, радості, щастя, здоров’я та багатства.

В Україні існувало багато видів обрядового хліба, що приурочували до різних дійств та свят. Як-от: верч – весільний обрядовий хліб; жайворонки – обрядове печиво весняних святкових дійств; коровай – обрядовий весільний хліб і символ завершення збирання врожаю. До Великодня теж випікали коровай ( давньослов’янська ,, баба ” ). Особливою стравою українського народу були пиріжки, схожі за формою на серп місяця.

Верч — весільний обрядовий хліб, різновид колача, лежня. Готували його на Поліссі. Слугував здебільшого для обміну між весільними родинами: молодий привозив верч для тещі, а молода — для свекрухи. Форма його була овальною, як і в лежня. Хліб пекли для дівчини тільки один раз в її житті. Якщо весільний хліб уже спекли, а весілля із-за якихось причин не відбулося, цей хліб берегли іноді й кілька років, поки дівчина не виходила заміж. Якщо заміж виходила вдова, весільний хліб не пекли. 

Весільний коровай

Мій народ якось вигадав Український рушник. Щоб і хата була - красивішою, Щоб і доля була — прихильнішою, Щоб весілля було — та й клечальнішим, Щоб зажинки були величальніші. Стежку Сковороди і Тарасову думу І безмежного поля солону могуть, І колосся любові, і зернятко суму, Рушники українські у вічність несуть.

Рушник на щастя Вишитий рушник - старовинний оберіг дому та родини, незмінний атрибут весілля, хрещення і, насамкінець, похорону. Рушник як оберіг вивішували на покуті, над вікнами та на стінах.

Переяслав – Хмельницький музей рушника було відкрито в травні 1995 р. Експозиція розміщена в пам’ятці архітектури - Трьохсвятительській церкві 1651 р. , перевезеній з с. Пищики Сквирського р-ну Київської обл.

В колекції музею зібрано понад 4 тис. всіх типів рушників Середньої Наддніпрянщини хIх-хх ст. ( для огляду експонується лише 300 ).

Український рушник — це історія українського народу. В їх орнаментах збереглися прадавні магічні знаки. Зображення "дерева життя", "богині-берегині", символів землі, води, світил, які знайшли подальше своєрідне переосмислення і оновлення.

Писанка – символ Всесвіту. Музей ,,Писанка ” у м.Коломиї на Івано – Франківщині - архітектурна споруда у формі найбільшого у світі писанкового яйця стала візиткою Коломиї.

Урочисте відкриття музею "Писанка" відбулося 23 вересня 2000 року, під час Х Міжнародного гуцульського фестивалю. Концепцію експозиції музею розробила директор Ярослава Ткачук, а втілили в життя коломийські художники Василь Андрушко та Мирослав Ясінський. Музей увічнює статуя Богородиці роботи місцевого скульптора Романа Захарчука. Унікальність Музею не лише в тому, що його виконано у формі яйця, висота якого становить 14 метрів, діаметр — 10. Приміщення виготовлене повністю з кольорового скла, загальна площа вітражу становить понад 600 квадратних метрів. До речі, воно не має даху! Зовнішнє оздоблення виконано у тривимірному просторі. Зараз музей володіє колекцією понад 6000 писанок, представлених з переважної більшості областей України (Тернопільської, Львівської, Вінницької, Черкаської, Кіровоградської, Одеської), а також з Пакистану, Шрі-Ланки, Білорусі, Польщі, Чехії, Швеції, США, Канади, Франції, та Індії. Деякі експонати були виготовлені ще на межі ХІХ-ХХ століть.

В музеї існує традиція - перші особи держави під час відвідин музею отримують подане професійною писанкаркою біле куряче яйце, розтоплений бджолиний віск і писачок, яким залишають свій автограф на поверхні яйця, а далі розписують як писанку.  В експозиції музею є писанки з підписами Президентів України Л. Кучми, В. Ющенка, багатьох видатних політичних діячів України.

,, Ой вінку, вінку, хрещатий барвінку… ” Хлопчик у вінку з колосків. Художник О.Кульчицька

Весільний вінок

,,Сорочку мати вишила мені …” Вишиванка – символ здоров’я, краси, щасливої долі, родової пам’яті, любові, святості, оберіг.

Жіночі сорочки

Чоловічі сорочки

А-а, люлечки! Шовковії вервечки, Золотії бильця, Срібні колокільця, Мальована колисочко, Засни, мала дитиночко! Колиска – невеличке ліжечко для колисання дитини. Особливе значення мала вишивка, як надійний оберіг: ,,Кладу ниточку на щастя,на здоров’я сину: щоб ріс міцний та красний, як зоря довіку.

Калинова колиска уособлювала безсмертя роду і родоводу.

Покуть – чільне місце в оселі. Найважливіша в кожній оселі є покуть ( божниця ) – престольне місце, яке оберігає родовід від нечистої сили, місце духовного самоочищення людини.

На покуті зберігають домашні предмети найвищої духовної цінності : святі книги, вишитий рушник, свячене зілля, паперові та живі квіти, засушені в пучках васильки, м’яту, барвінок, любисток. Образи теж висіли на стіні над покуттю, там тримали свячену воду, клали клечання ( відрубані гілки з листям,  якими на зелені свята прикрашають хату, двір), пучечок колосків ( дідух ).

Піч – родинного тепла оберіг, символ родинного вогнища, неперервність роду. Ще шість тисяч років тому праукраїнці обожнювали піч.

В печі варили їжу, пекли хліб, сушили збіжжя, спали на ній, лікували застуду. Засватана дівчина, колупаючи піч, виконувала символічний акт: під нігті потрапляла не проста глина, а часточки батьківського домашнього тепла, материнської любові, що їх дівчина хотіла взяти в дім нареченого.

,, Мамо,- дивлюся у теплі неньчині очі,в яких, здається одсвічується вся блакитизна рідної землі, і запитую: - А що означає ,, Берегиня? ” – ,, Берегиня, любий мій синочку, - відказує вона, - це наша оселя. Усе, що в ній є, що ми нажили, що приберегли од своїх батьків та дідусів, чим збагатилися й освятилися – хатнім пожитком, дітьми, піснею, злагодою чи суперечкою, добрим словом, спогадом у цій хаті, - все це, щоб ти знав, і є Берегиня…” Василь Скуратівський