Давня українська література «Слово про похід Ігорів»

Заняття ІІ Давня українська література «Слово про похід Ігорів»

Тема твору. «Слово про похід Ігорів» – героїчна поема про невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря на половців у 1185 році. Про цей же похід розповідає і «Київський літопис».

Перша битва з половцями. Кінне військо Ігоря рухалося половецьким степом усю ніч, а посеред дня вишикувалося в бойовому порядку. Мужньо билися русичі першого дня і здобули не лише перемогу, а й багату здобич: Покривалами, і опанчами, і кожухами почали мости мостити по болотах і багнистих місцях і всякими узороччями половецькими. Підбадьорене удачею «дрімає в полі Олегове хоробре гніздо». Друга битва з половцями. На світанку полки русичів були оточені ворожим військом. Уся природа віщує лихо: «кривавії зорі світ провіщають...», «ріки мутно течуть», «мла поле вкрила».

Тужіння за Ігоревим військом. Виражаючи тяжкий смуток з приводу поразки Ігоря, автор використовує фольклорний образ Діви-обиди. Матері й дружини тужать за полеглими синами та чоловіками. їхній плач сповнений безмежної туги, болючої безнадії, що викликані непоправною втратою. Разом із жінками тужить уся Русь.

До складу «Повісті...» включено перероблену візантійську легенду про апостола Андрія: автор доповнив її відомостями про мандрівку апостола по Дніпру і відвідини того місця, де пізніше постав Київ: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог». І зійшов він на гори сі, і благословив їх, і поставив хреста. І, поклонившись Богу, він спустився з гори сеї, де опісля постав Київ». Після цього записано легенду про заснування Києва братами Києм, Щеком і Хоривом: «Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми, то було між них три брати: одному ім’я Кий, а другому – Щек, а третьому – Хорив і сестра їх – Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Борич, а Щек сидів на горі, яка зветься Щекавицею, а Хорив – на третій горі, од чого й прозвалася Хоривицею.». Літописець виділяє полян з-поміж інших слов’ян, розповідаючи про їх миролюбність, однак зауважує, що поляни завжди могли постояти за себе. В останніх фрагментах літопису з’являються згадки про Володимира Мономаха, його протистояння половцям. Метою Нестора Літописця була боротьба за єдність усіх руських земель, які мають згуртуватися довкола церкви і будувати свої стосунки за принципом братолюбності.

Григорій Сковорода. Життя і творчість філософа, просвітителя, поета (1722 – 1794)

Григорій Савович Сковорода, видатний український просвітитель, письменник і філософ, народився 22 листопада 1722 року у селі Чорнухи на Полтавщині в сім’ї козака. Був усебічно обдарованою людиною: добре малював, грав на багатьох музичних інструментах, сам писав музику, мав чудовий голос. Навчався в Києво-Могилянській академії. Був співаком придворної капели в Петербурзі. 1745 року дістав посаду півчого-уставника, виїхав за кордон у складі Токайської комісії, яка заготовляла вино для царського двору, перебував там 5 років, відвідавши Німеччину, Словаччину, Польщу, Італію, Австрію. Слухав лекції знаменитих професорів, вивчав різні філософські системи, мови. В Україну повертається 1750 року і деякий час викладає поетику в Переяславському колегіумі, потім працює домашнім учителем у маєтку поміщика Степана Томари (село Ковраї на Переяславщині). З 1769 року почав вести мандрівне життя. Помер 29 жовтня 1794 року у селі Пан-Іванівка на Харківщині.

Байки Г. Сковороди поділяються на 4 ідейно-тематичні групи: 1) про те, що справжня цінність людини визначається не зовнішніми якостями, а внутрішніми (розум, милосердя, великодушність, цнот-ливість, справедливість). («Голова і Тулуб», «Ворона і Чиж», «Жай-воронки», «Баба і Гончар», «Олениця і Кабан»; 2) тема «сродної» праці (та, що відповідає природним здібностям і нахилам людини). Єдине джерело добра – праця. «Змія і Буфон», «Брусок і Ніж», «Орел і Черепаха», «Собака і Кобила», «Зозуля і Дроздик», «Бджола і Шершень»; 3) викриття згубних для людини прагнень і пристрастей, протиставлення їх властивим ідеалам (прагнення до знатності й багатства): «Жаби», «Чиж і Щиглик», ««Щука і Рак». «Мураха і Свиня»; 4) традиційні байкові теми: уславлення дружби («Пес і Вовк»), розуму («Собаки»).

Афоризми Г.Сковороди Афоризм – це стислий влучний оригінальний вислів відомих людей, що набув поширення в народі через влучність, дотепність чи широту філософських узагальнень. Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись – значить не жити, а бути мертвим, адже турбота – рух душі, а життя – се рух. Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю. Добрий розум робить легким будь-який спосіб життя. Бери вершину і матимеш середину. З усіх утрат втрата часу найтяжча. Більше думай і тоді вирішуй. Уподібнюйся пальмі: чим міцніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори. Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру. Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга. Все минає, але любов після всього зостається.