Урок "Декоративно-ужиткове мистецтво. Костюми народів світу"
У даній розробці можна ознайомити учнів із поняттями декоративно-ужиткового мистецтва та розглянути особливості костюмів народів світу, зокрема українського народного костюма.
Тема 3: Декоративно-ужиткове мистецтво. Костюми народів світу.
Мета уроку: Ознайомити учнів із поняттями декоративно-ужиткового мистецтва. Розглянути особливості костюмів народів світу, зокрема українського народного костюма. Формувати навички створення зразків народної ляльки з костюмом та прикрасами. Виховувати повагу, любов до культури рідного краю, до мистецьких добутків народних майстрів; розвивати здатність давати естетичну оцінку художнім творам; виховувати духовність. Коригувати мовленнєві недоліки.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань, практичних умінь і навичок.
Обладнання: наочний матеріал, ілюстративний матеріал, відео-фрагменти.
Основні поняття для засвоєння: декоративно-ужиткове мистецтво, вишивка, килимарство, гончарство, народний комтюм, народна лялька.
Хід уроку
I. Організаційний момент
Оголошення теми та завдань уроку.
II. Актуалізація опорних знань, мотивація навчальної діяльності
– Які види мистецтва Вам відомі? (Діти дають відповіді).
– Сьогодні ми з Вами розглянемо декоративно-ужиткове мистецтво.
III. Вивчення нового матеріалу.
1. Розповідь вчителя
Декоративно-прикладне мистецтво – вид мистецтва, що охоплює ряд галузей художньої творчості, спрямованої на створення й оздоблення виробів утилітарного призначення.
З давніх-давен людина у створених виробах задовольняє не тільки свої щоденні утилітарні потреби, але одночасно й свої естетичні потреби, намагаючись прикрасити предмет, яким вона користується. Поява орнаментованих предметів у первісному мистецтві була пов'язана з трудовою діяльністю та обрядом.
В Україні сформувалося багато видів народного мистецтва:
– художня обробка дерева, каміння, металу;
– гончарство;
– художня вишивка;
– ткацтво і килимарство;
– декоративний розпис тощо.
Художньо-побутові вироби, які виготовляються вручну, в наш час набули значного розвитку в усіх областях України. До основних художніх осередків належать:
1. Опішня (Полтавська обл.) – художня кераміка;
2. Решетилівка (Полтавська обл.) – килимарство;
3. Дігтярі (Чернігівська обл.) – килимарство, рушники, плахтові тканини;
4. Петриківка (Дніпропетровська обл.) – петриківський розпис;
5. Кролевець (Сумська обл.) – кролевецькі рушники;
6. Бубнівка (Вінницька обл.) – центр традиційного гончарства;
7. Клембівка (Вінницька обл.) – художня вишивка;
8. Косів (Івано-Франківська обл.) – килими, художні вироби з дерева, кераміка, шкіра;
9. Вижниця (Чернівецька обл.) – вироби з дерева, оздоблені різьбленням та випалюванням.
Орнамент – це зображення, що виникало у результаті нанесення механічних подряпин та слідів обробки матеріалу. Найяскравіше своє виявлення народний орнамент виявив в малярстві та вишивці.
Види ужиткового мистецтва
1. Українська народна вишивка – прикрашання одягу та побутових предметів з тканин, на яких вишивається орнамент або зображальний мотив. Техніки вишивки – хрестик, гладь, ажурна, мережка тощо. Дуже часто вони комбінуються, доповнюючи один одного. Розрізняють білу (однокольорову) та багатокольорову. Прикрашений вишивкою одяг був органічним компонентом святково-обрядових свят.
Наочність – вишиванка, рушник.
2. Український народний декоративний розпис пов'язаний з художнім оздобленням предметів побуту. Українці з давніх-давен прикрашали стіни хат та господарські будівлі, дерев'яний хатній інтер'єр, меблі, посуд, господарські речі. Найдавнішим і найпоширенішим видом народного малярства був настінний розпис хат.
Важливе місце у художньому орнаменті житла в Україні посідали декоративні розписи на дереві, якими прикрашали меблі, господарські речі, дерев'яний посуд, дитячі іграшки, скрині.
Ілюстрація – Петриківський декоративний розпис виник у селі Петриківка (нині Царичанського р-ну Дніпропетровської обл.). Характерним є рослинний орнамент. Він ґрунтується на уважному вивченні реальних форм місцевої флори та створенні на цій основі фантастичних, неіснуючих у природі форм квітів.
Широкого застосування у розписі набули мотиви садових і лугових квітів та ягід – калини, полуниці, винограду. Характерним для "петриківського орнаменту є також зображення акантового листя (папороті), пуп'янків, перистого ажурного листя.
3. Декоративний розпис виробів із дерева
Декоративний розпис виробів із дерева (скринь, мисників, віялок, саней, дерев'яного посуду, іграшок тощо) бере свій початок від настінного розпису дерев'яних культових споруд, поширених ще з давніх часів. Незначну частину декоративного розпису, що вціліла, становлять настінні розписи по дереву олійними фарбами в церквах.
Ілюстрація – Яворівський розпис на дереві (Яворівський р-н Львівської області) характеризувався специфічним розписом яворівських скринь, дитячих ігра-шок-забавок.
Різновидом яворівського розпису на дереві в наш час є дитячі іграшки – коники, метелики, пташки, візочки, виготовлені з дерева із оригінальною конструкцією, механікою для кожної забавки.
4. Писанкарство.
В Україні звичай розписувати пташині яйця пов'язаний із дохристиянським обрядом зустрічі весни.
У народі кажуть, що писанка – це енциклопедія українського народного орнаменту. Серед писанок, прикрашених рослинним орнаментом, спостерігається велика різноманітність мотивів: гілочки, квіти, вазонки, гірлянди, листки. Геометричний орнамент писанки має невелику кількість лінійних і фігурних елементів. Писанки з тваринними мотивами зустрічаються рідше.
Матеріалом для писанки є пташине яйце. Його фарбували в один колір (червоний, синій, зелений, жовтий) – (галунки); видряпували орнамент голкою або металевим стержнем (дряпанки); розписували пензликом (мальованки); накрапували на яйце віск і занурювали в фарби, від світлої до темної (крапанки). (Ілюстрації писанок, крашанок, дряпанок).
Білі писанки (галунки), що належать до вишуканих мистецьких творів, трапляються здебільшого на Київщині та Чернігівщині.
Після нанесення кольорового орнаменту решту яйця знебарвлюють міцним капустяним квасом або галуном, і на сніжно-білому тлі створюють малюнки.
5. Українські народні тканини (ткацтво) мають різне призначення, виготовляються народними майстрами ручним способом.
Ткацтво – це мистецтво виготовлення тканини на ткацькому верстаті шляхом переплетення взаємно перпендикулярних текстильних ниток. До народних тканин належать сурові полотна, сукна, вовняні тканини, поштучні вироби (скатерки, рушники, хустки, пояси, рядна, намітки, плахти, запаски та ін.).
Оздоблювалися народні тканини крім тканого візерунку ще вибійкою, гаптуванням або вишивкою. За візерунком, композицією і колористикою вони були досить різноманітними: смугасті, картаті, з геометричним чи рослинним орнаментом, прикрашені стилізованими мотивами птахів, тварин, дерев.
Переважали в основному світлі кольори полотна і білої вовни, коричневі, сірі відтінки. Чорний колір був типовим для тканин, із яких шили верхній одяг бойки і лемки. Поширеним був яскраво-червоний, а також синій. Рідше використовували кольори – зелений, жовтий і фіолетовий.
Наочність – ткане полотно.
Килимарство – виготовлення килимів та килимових виробів (гобеленів, доріжок, паласів, шпалер, паласів, сумахів). Основною сировиною килимарства є вовна, бавовна, льняні волокна. Останнім часом застосовують ручний або машинний способи.
Килим – твір художнього ткацтва, призначений для оздоблення або утеплення житлових і громадських приміщень.
6. Гончарство
Гончарство – виготовлення виробів із глини – посуду, кахлів, іграшок, малої скульптури. Сировину очищали від шкідливих домішок, місили, виробляли посуд чи інші вироби, сушили на сонці і потім випалювали, спочатку – на відкритих вогнищах, пізніше – у звичайних печах, і наприкінці – у спеціальних гончарських горнах.
Вироби з природних глин або сумішей їх з мінеральними домішками, випалені до твердого стану мають назву – кераміка.
Прикладом гончарського мистецтва є ічнянські кахлі (Чернігівщина).
Відеофрагмент процесу створення гончарних виробів.
7. Деревообробні промисли і ремесла
В Україні здавна виготовляли з дерева кухонний посуд (ковші, миски, ковганки, ополонки, солонки), домашні меблі (лавки, цеберки, ряжки, діжі, бодні), сани і вози, знаряддя праці, пристрої для прядіння і ткацтва тощо.
Особливо розвивалися деревообробні промисли на Поліссі. Найпростішим прийомом обробки дерева було випалювання чи видовбування (вирізання) із суцільних його кусків. Так робили кадуби, жлукта (для лужіння білизни), ступи, човни, ночви, вулики, солонки, ложки. Ложки, ополонки, ковганки обробляли згодом спеціальними ножами та різцями і шліфували так званим шліфером. Ложки були прості (мужицькі, циганські) і пофарбовані у золотистий і темно-червоний колір (руські).
Бондарство – виготовлення ємкостей для зберігання та перевезення рідких і сипучих продуктів. Це бодні, діжі (хлібні діжі), цебра, траяни, барила, баклаги.
Стельмахування – вироблення саней і возів, а також коліс.
Столярне ремесло – вироблялися стільці, ліжка, рами для вікон і рамки для вуликів, дерев'яні частини борін, плугів.
Теслярство – будівництво житла і господарських прибудов (комор, хлівів, клунь) із дерева.
Плетіння – виготовлення виробів шляхом плетіння кори дерева, бересту, лози корзин і кошиків.
8. Український костюм
Традиційний одяг розкриває специфіку народу, особливості його культури.
Український національний одяг класифікують за регіональними відмінностями. Класифікація костюмів за регіонами – важка справа, тому що розбіжності походять від села до села. Найбільш помітними були відмінності у костюмі, що побутував на Лівобережжі та Правобережжі, Слобожанщині та Поділлі. Це ж стосується й традиційного одягу населення Подністров'я, Карпат, Полісся та Півдня України.
Костюм відрізняється відповідно до статі, жіночий одяг більш складний, ніж чоловічий. В українців не було дитячого одягу як такого: він відрізнявся від дорослого лише розмірами і використанням своєрідних символів дівоцтва (вінків, червоних стрічок, аплікацій та нашивок, різноманітних прикрас, яскравих кольорів, особливістю зачіски – коси, відкрите волосся) або парубоцтва (колористика одягу – яскраві тони та контрастні поєднання, окремі елементи костюма (поясом, шапкою), особливостями зачіски).
Елементи українського народного одягу:
Сорочка (і в жіночому і в чоловічому одязі, обов’язково прикрашена вишивкою, яка різниться в залежності від регіону).
Кептар (хутряна безрукавка населення Карпат та Прикарпаття), керсетка (на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині, частково на Півдні України жіноча безрукавка з фабричної тканини, яка мала багато місцевих варіантів довжини, пропорцій, декорування).
Спідниця (андарак, літник, димка, фартух, шорц) зшита з саморобних вовняних, наніввовняних та полотняних тканин), запаска (найдавніший загальнослов'янський варіант незшитої спідниці), фартух (біла передня частина запаски, яка прикрашалася по низу вишивкою), плахта (частково зшита розпашна спідниця, невід'ємна частина центральноукраїнського жіночого національного костюма).
Штани (основний чоловічий стегновий одяг, різноманітної форми та крою, грубого саморобного полотна в основному білого кольору, іноді з малюнком у вигляді вузьких смуг, зимові штани робили з білої вовняної тканини, а в західних областях – із валяного сукна білого, коричневого або червоного кольорів), шаровари.
Верхній одяг – кожух (зимовий одяг з овечих шкір хутром усередину), жупан (з дорогих тканин – штофу, парчі або з тонкого фабричного сукна, частіше синього або зеленого кольору, він був досить довгий, приталений).
Доповнення костюма: пояси, убір голови, взуття, прикраси.
Дівочі зачіски: дівчата носили розпущене волосся, розділене посередині, під час праці волосся підв'язували або заплітали в одну чи дві коси; дрібненько сплетені косички (дрібниці) були поширені серед дівчат Поділля, Київщини та Полтавщини; на Волині та й на тому ж Поділлі дівчата заплітали коси учетверо (батіжок); у деяких місцевостях Прикарпаття зберігався старовинний звичай подовжувати природне волосся штучними косами з червоної бавовняної волічки; на Гуцульщині дівчата вплітали в косу нитку (шварку), на яку нанизували ґудзики, зачіску оздоблювали живими квітами; на Покутті дівчата розділяли волосся на тім'ї на дві половини і заплітали над вухами коси (китки), які укладали на зразок вінка; для дівчат Лівобережжя у святкові дні було типовим заплітання волосся в одну косу, яка вільно звисала за спину, а в будень – у дві, що закладалися вінком; на Правобережжі і в свято і в будень дівчата заплітали волосся здебільшого у дві коси, які в свято вільно спадали на спину, а в будень закріплювалися навколо голови; на Полтавщині дівчата інколи заплітали волосся в одну велику і кілька маленьких кіс.
Звичай прикрашати голову квітами (квітчатися) був дуже поширений. Заплітаючи волосся у дві коси, дівчата обвивали їх навколо голови та закріплювали за ними квіти, що створювало враження одягнутого на голову вінка.
Дівочі головні убори суттєво відрізнялися від жіночих. Їм притаманна велика різнобарвність і пишність кольорів. Серед іншого використовували і хустку – широко розповсюджене по всій Україні квадратне платове вбрання голови.
Чоловічі зачіски: підворота (повсюдно поширена на Україні зачіска, коли волосся підрізалося навколо голови, а на потилиці залишалося дещо довшим. Гуцули залишали волосся ззаду досить довгим, іноді заплітаючи його в одну чи дві коси), "під макітру" ("в кружок").
Чоловічі головні убори: бриль (солом’яний головний убір), шапка (капелюх, головний убір з овечого хутра або з сукна).
Взуття: личаки (взуття, плетене з кори дерев), постоли (робили з одного шматка товстої, але по можливості м'якої коров'ячої або свинячої сиром'ятної шкіри), черевики (жіночі шкіряні туфлі на невисокому підборі, могли бути відкритими або з халявкою, що мала шнуровку чи ґудзики, прикрашалися багатим орнаментом, виконаним різноманітною технікою), чоботи (зшите шкіряне взуття).
Жіночі прикраси (вушні, шийні та на грудні прикраси). До складу шийних та нагрудних прикрас входили різне за матеріалом намисто (найбільше цінилося з дорогих природних матеріалів – коралів, бурштину, перлів, гранатів, скла, смальти), вироби з бісеру (ґердани, силянки), а також прикраси з металу (ланцюжки, хрестик, згарди, монети-дукачі). Хрестики – були срібні, часом прикрашалися емаллю, у заможнішого населення іноді й золоті.
Сережки (з ними було пов'язано чимало народних повір'їв: вони могли знімати головний біль, загубити ж їх вважалося нещастям): майже з дворічного віку українським дівчаткам проколювали вуха. Діти носили мідні, а дівчата й жінки – срібні, позолочені, зрідка золоті сережки, їхня форма була дуже різноманітною (великі дуті каблучки або площинні у формі папівмісяця калачики з нескладною різьбленою орнаментацією, у вигляді кільця, уточки (кільце з зображенням качки), метелики, ягідки (з тонкого обідка з великим червоним камінцем — вічком), маківки (у вигляді квітки з голубим або червоним камінцем посередині), грушоподібної форми у гуцулів, часом сережки були з привісками.
Відеофрагмент "Український народний костюм"
9. Народна іграшка
Всі народи світу мають іграшки. Це японські традиційні дерев'яні іграшки, російські матрьошки і коники-каталки з дерева, пап'є-маше, глини. Найдавніші іграшки, знайдені на території нашої країни, належать до II тисячоліття до н. е. Це – мініатюрні знаряддя охоти – луки, стріли, сокирки, предмети побуту, посуд, брязкальця.
Ляльки із тканини робили в хатніх умовах (ганчір'я, клапті, частини старого одягу). Вони призначалися для дитячої гри.
Ляльки-мотанки є народною іграшкою українців. Вона була забавкою для маленьких дітей і оберігала від всього злого.
Наочність – розмаїття ляльок-мотанок.
IV. Творче завдання
Створення зразка народної іграшки (з костюмом та прикрасами).
V. Закріплення знань
1. Розгляд ілюстративного й наочного матеріалу і називання зображеного виду декоративно-ужиткового мистецтва.
VI. Рефлексія
Підготувати одне речення про роль декоративно-ужиткового мистецтва у особистому житті учня.
VII. Домашнє завдання
1. Читати конспект, доробити народну іграшку.
Український костюм
Традиційний одяг розкриває специфіку народу, особливості його культури.
Український національний одяг класифікують за регіональними відмінностями. Класифікація костюмів за регіонами – важка справа, тому що розбіжності походять від села до села. Найбільш помітними були відмінності у костюмі, що побутував на Лівобережжі та Правобережжі, Слобожанщині та Поділлі. Це ж стосується й традиційного одягу населення Подністров'я, Карпат, Полісся та Півдня України.
Костюм відрізняється відповідно до статі, жіночий одяг більш складний, ніж чоловічий. В українців не було дитячого одягу як такого: він відрізнявся від дорослого лише розмірами і використанням своєрідних символів дівоцтва (вінків, червоних стрічок, аплікацій та нашивок, різноманітних прикрас, яскравих кольорів, особливістю зачіски – коси, відкрите волосся) або парубоцтва (колористика одягу – яскраві тони та контрастні поєднання, окремі елементи костюма (поясом, шапкою), особливостями зачіски).
Елементи українського народного одягу:
Сорочка (і в жіночому і в чоловічому одязі, обов’язково прикрашена вишивкою, яка різниться в залежності від регіону).
Кептар (хутряна безрукавка населення Карпат та Прикарпаття), керсетка (на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині, частково на Півдні України жіноча безрукавка з фабричної тканини, яка мала багато місцевих варіантів довжини, пропорцій, декорування).
Спідниця (андарак, літник, димка, фартух, шорц) зшита з саморобних вовняних, наніввовняних та полотняних тканин), запаска (найдавніший загальнослов'янський варіант незшитої спідниці), фартух (біла передня частина запаски, яка прикрашалася по низу вишивкою), плахта (частково зшита розпашна спідниця, невід'ємна частина центральноукраїнського жіночого національного костюма).
Штани (основний чоловічий стегновий одяг, різноманітної форми та крою, грубого саморобного полотна в основному білого кольору, іноді з малюнком у вигляді вузьких смуг, зимові штани робили з білої вовняної тканини, а в західних областях – із валяного сукна білого, коричневого або червоного кольорів), шаровари.
Верхній одяг – кожух (зимовий одяг з овечих шкір хутром усередину), жупан (з дорогих тканин – штофу, парчі або з тонкого фабричного сукна, частіше синього або зеленого кольору, він був досить довгий, приталений).
Доповнення костюма: пояси, убір голови, взуття, прикраси.
Дівочі зачіски: дівчата носили розпущене волосся, розділене посередині, під час праці волосся підв'язували або заплітали в одну чи дві коси; дрібненько сплетені косички (дрібниці) були поширені серед дівчат Поділля, Київщини та Полтавщини; на Волині та й на тому ж Поділлі дівчата заплітали коси учетверо (батіжок); у деяких місцевостях Прикарпаття зберігався старовинний звичай подовжувати природне волосся штучними косами з червоної бавовняної волічки; на Гуцульщині дівчата вплітали в косу нитку (шварку), на яку нанизували ґудзики, зачіску оздоблювали живими квітами; на Покутті дівчата розділяли волосся на тім'ї на дві половини і заплітали над вухами коси (китки), які укладали на зразок вінка; для дівчат Лівобережжя у святкові дні було типовим заплітання волосся в одну косу, яка вільно звисала за спину, а в будень – у дві, що закладалися вінком; на Правобережжі і в свято і в будень дівчата заплітали волосся здебільшого у дві коси, які в свято вільно спадали на спину, а в будень закріплювалися навколо голови; на Полтавщині дівчата інколи заплітали волосся в одну велику і кілька маленьких кіс.
Звичай прикрашати голову квітами (квітчатися) був дуже поширений. Заплітаючи волосся у дві коси, дівчата обвивали їх навколо голови та закріплювали за ними квіти, що створювало враження одягнутого на голову вінка.
Дівочі головні убори суттєво відрізнялися від жіночих. Їм притаманна велика різнобарвність і пишність кольорів. Серед іншого використовували і хустку – широко розповсюджене по всій Україні квадратне платове вбрання голови.
Чоловічі зачіски: підворота (повсюдно поширена на Україні зачіска, коли волосся підрізалося навколо голови, а на потилиці залишалося дещо довшим. Гуцули залишали волосся ззаду досить довгим, іноді заплітаючи його в одну чи дві коси), "під макітру" ("в кружок").
Чоловічі головні убори: бриль (солом’яний головний убір), шапка (капелюх, головний убір з овечого хутра або з сукна).
Взуття: личаки (взуття, плетене з кори дерев), постоли (робили з одного шматка товстої, але по можливості м'якої коров'ячої або свинячої сиром'ятної шкіри), черевики (жіночі шкіряні туфлі на невисокому підборі, могли бути відкритими або з халявкою, що мала шнуровку чи ґудзики, прикрашалися багатим орнаментом, виконаним різноманітною технікою), чоботи (зшите шкіряне взуття).
Жіночі прикраси (вушні, шийні та на грудні прикраси). До складу шийних та нагрудних прикрас входили різне за матеріалом намисто (найбільше цінилося з дорогих природних матеріалів – коралів, бурштину, перлів, гранатів, скла, смальти), вироби з бісеру (ґердани, силянки), а також прикраси з металу (ланцюжки, хрестик, згарди, монети-дукачі). Хрестики – були срібні, часом прикрашалися емаллю, у заможнішого населення іноді й золоті.
Сережки (з ними було пов'язано чимало народних повір'їв: вони могли знімати головний біль, загубити ж їх вважалося нещастям): майже з дворічного віку українським дівчаткам проколювали вуха. Діти носили мідні, а дівчата й жінки – срібні, позолочені, зрідка золоті сережки, їхня форма була дуже різноманітною (великі дуті каблучки або площинні у формі папівмісяця калачики з нескладною різьбленою орнаментацією, у вигляді кільця, уточки (кільце з зображенням качки), метелики, ягідки (з тонкого обідка з великим червоним камінцем — вічком), маківки (у вигляді квітки з голубим або червоним камінцем посередині), грушоподібної форми у гуцулів, часом сережки були з привісками.
Українці Українці
Декоративно-прикладне мистецтво – вид мистецтва, що охоплює ряд галузей художньої творчості, спрямованої на створення й оздоблення виробів утилітарного призначення.
Види ужиткового мистецтва
1. Українська народна вишивка – прикрашання одягу та побутових предметів з тканин, на яких вишивається орнамент або зображальний мотив. Техніки вишивки – хрестик, гладь, ажурна, мережка тощо.
2. Український народний декоративний розпис пов'язаний з художнім оздобленням предметів побуту (стіни хат та господарські будівлі, дерев'яний хатній інтер'єр, меблі, посуд, господарські речі).
Приклад – Петриківський декоративний розпис.
3. Декоративний розпис виробів із дерева
Декоративний розпис виробів із дерева (скринь, мисників, віялок, саней, дерев'яного посуду, іграшок тощо).
Приклад – Яворівський розпис на дереві
4. Писанкарство.
Матеріалом для писанки є пташине яйце. Його фарбували в один колір (червоний, синій, зелений, жовтий) – (галунки); видряпували орнамент голкою або металевим стержнем (дряпанки); розписували пензликом (мальованки); накрапували на яйце віск і занурювали в фарби, від світлої до темної (крапанки).
5. Ткацтво – це мистецтво виготовлення тканини на ткацькому верстаті шляхом переплетення взаємно перпендикулярних текстильних ниток. До народних тканин належать сурові полотна, сукна, вовняні тканини, поштучні вироби (скатерки, рушники, хустки, пояси, рядна, намітки, плахти, запаски та ін.).
Килимарство – виготовлення килимів та килимових виробів (гобеленів, доріжок, паласів, шпалер, паласів, сумахів). Основною сировиною килимарства є вовна, бавовна, льняні волокна.
6. Гончарство – виготовлення виробів із глини – посуду, кахлів, іграшок, малої скульптури. Сировину очищали від шкідливих домішок, місили, виробляли посуд чи інші вироби, сушили на сонці і потім випалювали, спочатку – на відкритих вогнищах, пізніше – у звичайних печах, і наприкінці – у спеціальних гончарських горнах.
Вироби з природних глин або сумішей їх з мінеральними домішками, випалені до твердого стану мають назву – кераміка.
7. Деревообробні промисли і ремесла
В Україні здавна виготовляли з дерева кухонний посуд (ковші, миски, ковганки, ополонки, солонки), домашні меблі (лавки, цеберки, ряжки, діжі, бодні), сани і вози, знаряддя праці, пристрої для прядіння і ткацтва тощо.
8. Український костюм
9. Народна іграшка (лялька-мотанка)
Декоративно-прикладне мистецтво – вид мистецтва, що охоплює ряд галузей художньої творчості, спрямованої на створення й оздоблення виробів утилітарного призначення.
Види ужиткового мистецтва
1. Українська народна вишивка – прикрашання одягу та побутових предметів з тканин, на яких вишивається орнамент або зображальний мотив. Техніки вишивки – хрестик, гладь, ажурна, мережка тощо.
2. Український народний декоративний розпис пов'язаний з художнім оздобленням предметів побуту (стіни хат та господарські будівлі, дерев'яний хатній інтер'єр, меблі, посуд, господарські речі).
Приклад – Петриківський декоративний розпис.
3. Декоративний розпис виробів із дерева
Декоративний розпис виробів із дерева (скринь, мисників, віялок, саней, дерев'яного посуду, іграшок тощо).
Приклад – Яворівський розпис на дереві
4. Писанкарство.
Матеріалом для писанки є пташине яйце. Його фарбували в один колір (червоний, синій, зелений, жовтий) – (галунки); видряпували орнамент голкою або металевим стержнем (дряпанки); розписували пензликом (мальованки); накрапували на яйце віск і занурювали в фарби, від світлої до темної (крапанки).
5. Ткацтво – це мистецтво виготовлення тканини на ткацькому верстаті шляхом переплетення взаємно перпендикулярних текстильних ниток. До народних тканин належать сурові полотна, сукна, вовняні тканини, поштучні вироби (скатерки, рушники, хустки, пояси, рядна, намітки, плахти, запаски та ін.).
Килимарство – виготовлення килимів та килимових виробів (гобеленів, доріжок, паласів, шпалер, паласів, сумахів). Основною сировиною килимарства є вовна, бавовна, льняні волокна.
6. Гончарство – виготовлення виробів із глини – посуду, кахлів, іграшок, малої скульптури. Сировину очищали від шкідливих домішок, місили, виробляли посуд чи інші вироби, сушили на сонці і потім випалювали, спочатку – на відкритих вогнищах, пізніше – у звичайних печах, і наприкінці – у спеціальних гончарських горнах.
Вироби з природних глин або сумішей їх з мінеральними домішками, випалені до твердого стану мають назву – кераміка.
7. Деревообробні промисли і ремесла
В Україні здавна виготовляли з дерева кухонний посуд (ковші, миски, ковганки, ополонки, солонки), домашні меблі (лавки, цеберки, ряжки, діжі, бодні), сани і вози, знаряддя праці, пристрої для прядіння і ткацтва тощо.
8. Український костюм
9. Народна іграшка (лялька-мотанка)
Петриківський розпис Яворівський розпис на дереві
Глиняний посуд (гончарство)
Костюми народів світу
Українці Росіяни Татари Чеченці
Північноамериканські індійці Киргизи Цигани Індійці
про публікацію авторської розробки
Додати розробку