УДК

Дидактичні матеріали для підготовки та проведення занять зі стрілецької підготовки гуртка військово-прикладного напряму  «Юний снайпер» Частина 1. Історія стрілецької зброї та розвитку стрілецького спорту

О.І.ЛИТВИН, спеціаліст вищої категорії, вчитель-методист, керівник гуртка військово-прикладного напряму «Юний снайпер», методист навчального

відділу Військового ліцею Державної прикордонної служби України, litvakadet@gmail.com

Анотація: Дидактичні матеріали складаються з 10 розділів, в яких автор намагався розкрито зміст матеріалу для проведення занять в гуртку військово-патріотичного спрямування з прикладним стрілецьким напрямком. 

У першому розіді «Історія стрілецької зброї та розвитку стрілецького спорту» розкрито зміст стрілецької підготовки, дане визначення стрілецької зброї, описано віхи зародження та розвитку стрілецької та вогнепальної зброї. Наведено озброєння Українського війська часів козацької доби. Ознайомлено з етапами розвитку стрілецького спорту в Україні та світу. 

Ключові слова: стрілецька підготовка, стрілецький спорт, вогнепальна зброя, автоматична зброя, снайперська зброя, стрілецький спорт.

Стрілецька підготовка є розділом загально-військової військової підготовки, який постійно розвивається, та його розвиток тісно пов'язаний з розвитком вогнепальної зброї, бойової техніки та військового мистецтва. При чому між розвитком зброї та техніки і розвитком військового мистецтва існує органічний, взаємообумовлений зв'язок. Виникнення і подальший розвиток вогнепальної зброї безпосереднім чином впливало на розвиток тактики і змін характеру бойових дій. В свою чергу, розвиток і вдосконалення тактики висувало нові вимоги до інструкцій бойових якостей зброї. Іншими словами поява більш ефективних чи нових видів зброї, пов'язаних з відкриттям нових фізичних законів і джерел енергії розвиває значні, а іноді і корінні зміни в способах і формах ведення бойових дій і організації військ, а це, в свою чергу, висуває вимоги по вдосконаленню характеристик існуючої зброї і створення її нових видів.

Стрілецька зброя це сукупність ствольної метальної зброї для стрільби кулями або іншими вражаючими елементами. 

Зародження вогнепальної стрілецької зброї

Виникнення вогнепальної зброї стало корінним поворотом в історії розвитку зброї, але спочатку не внесло істотних змін до військового мистецтва. Лише пізніше (приблизно з поч. XVI ст.), коли застосування вогнепальної зброї набуло масового характеру і стало суттєво впливати на хід та результат бою. Корінним чином змінилася тактика і організація військ.

Вогнепальна зброя виникла, скоріше всього, на початку другого тисячоліття нашої ери і його виникнення пов'язана з винаходом пороху. По існуючим даним порох був винайдений в Китаї або Індії, а, звідти, потрапив до Арабії. Перший з відомих в даний час зразків вогнепальної зброї (Модофа, з інших джерел Ммадора) був у арабів і з'явився не пізніше XII ст.  

У 1320 році німецький монах з Фрейбурга Бертольд Шварц обстежив метальну силу пороху. Згодом легенда приписала Шварцу винахід пороху.

Офіційною датою виникнення вогнепальної зброї, принаймні серед європейських народів, вважається XIV століття. На Русі вперше про неї згадує «Софійський временник» у 1382 р. під час оборони Москви від татар та «Галицький часопис» у 1389 р.

У XIV столітті стрілецькою зброєю були гармати, зменшені настільки, що можна було стріляти з руки, їх називали ручницями або гаківницями: знизу виступав гак. Тоді ж з'явилися рушниці з ґнотовим замком: на Заході — аркебузи, на Русі — ручні пищалі На початку XVІ ст. в арміях європейських держав стали використовувати досконаліші ґнотові рушницімушкети.  

Велике значення для розвитку стрілецької зброї мав перехід від ґнотових та кременевих до колісцевих замків. Ця гладкоствольна дульнозарядна зброя проіснувала до XIX ст. Перші зразки нарізної зброї були створені ще у XVI ст., але через складність виготовлення на озброєння вони потрапили тільки у 60-х роках XIX ст.

В подальшому своєму розвитку вогнепальна зброя пройшла цілий ряд етапів, найбільш суттєвими з котрих є:

розробка і застосування гнітного (XV ст.) і кремнієвого (кін. XV ст.)

замка; виникнення штика (XVII ст.);

винахід ударного складу і капсульного замка (поч XIX ст.); виникнення нарізної зброї (сер XIX ст.); створення унітарного патрону з металевою гільзою і нарізної зброї

(друга пол. XIX ст.); виникнення магазинної зброї (кін XIX ст.).

Винахід у першій половині XIX ст. ударного замка і капсуля як засобу

запалення метального заряду, паперового (у 60-х роках — металевого) унітарного патрона, удосконалення замків і створення затворів дали змогу під час Мілютінської військової реформи переозброїти армію

нарізними

казеннозарядними карабінами і гвинтівками (гвинтівка Мосіна).  

Важливим етапом у розвитку стрілецької зброї було створення автоматичної зброї. Вона з'явилась наприкінці XIX ст. Першість у серійному виготовленні і практичному застосуванні належить Росії. У 1913 р. В. Г. Федоров запропонував свій автомат, яким була озброєна рота 189-го Ізмаїльського полку під час першої світової війни.

Бурхливий розвиток автоматичної зброї відбувся у роки другої світової війни. Створено велику кількість пістолетівкулеметів, автоматів. Найбільше

розповсюдження мав пістолет-кулемет Шпагіна.

Основними етапами розвитку стрілецької зброї були розробка і застосування гнотового, а потім кременеві замку (XV століття), паперового патрона (XVI століття), ударного складу і капсуля (початок XIX століття), нарізної зброї (середина XIX століття), унітарного патрона з металевою гільзою і казнозаряднимі зброї (друга половина XIX століття), автоматичної стрілецької зброї (кінець XIX століття), яке вже у Першій світовій війні отримало широке застосування.

Озброєння Українського війська козацької доби

Українське козацтво збагатило вітчизну та її світову військову практику самобутнім озброєнням. Як і в усіх арміях світу того часу, основна роль належала холодній зброї, застосування якої диктувалося недосконалістю зброї вогнепальної. На озброєнні у козаків були чекани, списи, ножі, кинджали. На початку визвольної війни, тобто до 1648 р. основною зброєю козаків стала шабля, що була символом волі та бойового побратимства і разом з тим, найефективнішою на той час зброєю. На озброєнні козацтва були шаблі різноманітного походження. Найбільш поширеною була шабля Львівського цеху мечників. На озброєнні козаків були також турецькі, перські, польські, молдовські шаблі.

Помітну роль в озброєнні козаків відігравав спис, який використовувався як піхотою, так і кіннотою. Простота конструкції та технології виготовлення, можливість вражати ворога на відстані робили його дуже популярним видом зброї не тільки серед козацтва, а й серед повсталих селян. Козаки використовували спис і в індивідуальних зіткненнях, але найчастіше – під час атаки у зімкнутому кінному строю.

Чекан – ударна зброя у вигляді гострокінцевого молотка на короткому ратищі застосовувався для пробивання панцира. Володіння ним вимагало неабиякої вправності та швидкості рухів, тому він зустрічається рідко і вийшов з ужитку в другій половині XVII ст.

Також на озброєнні окремих козаків були турецькі ятагани та керначі – ударна зброя на короткому ратищі з голівкою, що складалася з 6-7 загострених пластин – кер.

Наприкінці XVI – на початку XVII ст. козаками починає широко застосовуватись вогнепальна зброя. Широко застосовувались самопали, аркебузи, мушкети, пістолі та рушниці.

Як і холодна зброя, вогнепальна зброя у козаків також була в основному трофейною. Використовувалися важкі турецькі рушниці з масивними нарізними стволами і кремінно-ударними замками іспанського типу, а поряд із ними – стройові армійські рушниці різних країн з кремінноударними замками французького батарейного типу і навіть легкі мисливські.

Слід згадати про ще один вид озброєння козаків – лук, який мало чим поступався в ефективності вогнепальній зброї, вигідно відрізняючись від неї скорострільністю і надійністю. Добрий лук в ті часи майже не поступався в далекобійності рушницям, не кажучи про влучність.

Історія стрілецького спорту

Стрілецький спорт в широкому значенні це спортивна стрільба з вогнепальної і пневматичної зброї, нарізної (кульової) і гладкоствольної (стендової), а також з лука.

В спортивній термінології до стрілецького спорту відносять: кульову стрільбу, стендову стрільбу, спортинг та практичну стрільбу.

Стрілецький спорт на українських землях

Початки стрілецького спорту в Україні сягають середньовіччя: у містах Західної України існували т.зв. «куркові братства» міщан, які щороку змагалися у стрілянні (переможець ставав т.зв. «курковим королем»).

Малокаліброві стріляння й змагання відбувалися з 1900-х pp. у Галичині (у «Соколі»), як також у деяких містах Центральної і Східної України.

Стрілецький спорт в УРСР

В УРСР перші Всесоюзні Стрілецькі Змагання відбулися 21 серпня 1927 у Харкові, хоч уже від 1925 відбувалися змагання у Запоріжжі,

Артемівському й ін. У змаганнях беруть участь чоловіки й жінки.

З 1952 стрільці з УРСР беруть участь у міжнародних змаганнях і в олімпійських іграх. У них золоті медалі здобули: Г.Купко, Д.Добрук, М.Прозоровський, В.Романенко, Н.Калениченко, Й.Желізняк, В.Земенко,

С.Тягній та ін.

З 1960 відбувається чемпіонат УРСР зі стрільби із лука.

Змагання зі стрільби відбуваються згідно з правилами, які встановлює Міжнародна Федерація стрілецького спорту (англ. International Shooting Sport Federation (ISSF)), а на рівні національних чемпіонатів національні спортивні стрілецькі федерації. В Україні таким органом є Федерація стрільби України. Стрілецький спорт має три основних види, які поділяються на категорії:

Кульова стрільба - стрільба втирі зі спеціальної спортивної зброї (нарізної або пневматичної) по спеціальних мішенях на влучність.

Стрільба з гвинтівки

Стрільба з пістолета

Стрільба по рухомих мішенях

Стендова стрільба - стрільба з гладкоствольної (але не пневматичної) зброї шротом по спеціальних рухомих мішенях (тарілках),  

Спортинг - різновид стендової стрільби, котрий радше є її спортивномисливським варіантом і включає стріляння як по мішенях, що летять у повітрі, так і таких, що рухаються по поверхні.

Останні здобутки стрільців незалежної України

На Олімпіаді-2024 стрілець Сергій Куліш здобув "срібло" у стрільбі з гвинтівки. Нагороду він здобув у фіналі стрільби з трьох положень на дистанції 50 метрів.  

Куліш        став   першим українським стрільцем, що          подолав кваліфікацію    на Олімпіаді-2024   у

стрільбі. У відборі він показав        третій

результат, причому у положеннях на коліні та стоячи вибивав 199 з 200 очок. Це друга олімпійська медаль у кар'єрі для Сергія, на Олімпійських іграх у Ріо в 2016 році він став віцечемпіоном у стрільбі з пневматичної гвинтівки на 10 м.

На Євро-2024 Українські спортсмени завоювала з кульової стрільби на дистанції 10 метрів сім нагород: два "золота", чотири "срібла" та одну "бронзу":

"Золото": Олена Костевич, Олег Омельчук (пневматичний пістолет, змішані команди); Сергій Куліш, Олег Царьков, Святослав

Гудзій (пневматична гвинтівка, команди-тріо).

"Срібло": Олена Костевич, Юлія Ісаченко, Вілєна Бевз (пневматичний пістолет, жіночі команди); Сергій Куліш, Олег Царьков, Святослав Гудзій (пневматична гвинтівка, чоловічі команди); Олена Костевич, Юлія Ісаченко, Вілєна Бевз (пневматичний пістолет, команди-тріо); Віктор Банькін, Павло Коростильов, Олег Омельчук (пневматичний пістолет, команди-тріо).

                "Бронза": Віктор         Банькін,        Павло        Коростильов,         Олег

Омельчук (пневматичний пістолет, чоловічі команди).

У медальному заліку Євро-2024 з кульової стрільби з 10 метрів Україна посіла третє місце, поступившись лише господарю змагань Угорщині та Німеччині.

Цікаве

Стійка навичка ефективного володіння зброєю у більшості стрільців виробляється після тренувань загальною тривалістю 50 годин і не менше 1000 пострілів.

У програмі сучасних Олімпійських ігор 17 видів стрілецької програми, в тому числі 11 в кульовій стрільбі і 6 у стендовій (з гладкоствольних рушниць).

Психологи вважають, що стрільба - це генетично обумовлений інстинкт самозбереження і самореалізації. Людина почала стріляти, коли треба було добути їжу, щоб захистити своє життя і життя близьких. 

У середині XIX століття найпопулярнішою мішенню серед стрільців були голуби.

У змаганнях зі стрільби переможець визначається за найбільшою кількістю уражених мішеней. У 1963 на Спартакіаді народів СРСР був прецедент, коли двом стрільцям для визначення чемпіона на круглому стенді довелося в перестрілці стріляти 75 разів. Той випадок і сьогодні вважається унікальним.

Одноразова втрата у вазі у окремих стрільців в залежності від виконуваного на змаганнях стрілецької вправи в середньому становить            2-3 кг.

За 35-річну історію спорту IPSC у світі не відбулося жодного нещасного випадку, пов'язаного з вогнепальною зброєю. З цього факту за рівнем безпеки цей спорт можна порівняти з шахами.

Бібліографічний запис джерел

1           Посібник Захист Вітчизни . Свідлов Ю. І., – Суми. «Сум.ДПУ». 2018. – 593 с.

2           Навчальної програми  позашкільної освіти військово-патріотичного виховання  «Гурток військово-прикладного напряму «ЮНИЙ СНАЙПЕР» (стрілецький)» для закладів спеціалізованої загальної середньої освіти військового профілю (початковий рівень, 1 рік навчання). – Хмельницький. 2024.

3           Історія Українського війська – К.: «Варта». 1994. – 375 с.

4           Підручник Захист Вітчизни. – К.: «Вежа». 2008. – 448 с.

5           Підручник Захист Вітчизни. – Тернопіль: Астон. 2018. – 280 с.

6           Курс: Сучасна військова підготовка. Прметеус. 2023.  https://prometheus.org.ua/course/coursev1:Prometheus+GMT101+2022_T3 7 Організація і проведення вогневої підготовки – Суми. «Сум.ДУ». 2007. 319 с.