Диференційоване навчання

1. Сутність диференціації.

Слово «диференціація» означає розшарування, поділ, розчленування єдиного цілого на декілька частин, ступенів або форм. Диференціація в процесі навчання передбачає, що буде використовуватися поділ учнів на групи на основі деяких особливостей.

2. Чому навчання має бути диференційованим?

Всі діти повинні  досягти загальноосвітньої мети. Та природа, розумові,  фізичні здібності  наших учнів різні , тому вони навчаються і розвиваються по-різному.

• Учні мають різні способи і стилі навчання.
• Учні працюють в різному темпі (темперамент).
• Учні мають різні інтереси.
• У дітей різна мотивація навчання.
• Діти мають різну  самооцінку.

Диференційоване навчання – це один із способів досягнення всіма дітьми загальноосвітньої мети навчанні з урахуванням їх індивідуальних особливостей. Під диференціацією ми розуміємо врахування особливостей учнів у такій формі, коли учні об’єднуються в групи на основі будь-яких особливостей для окремого навчання.

   2. Види диференційованого навчання.

Диференціація навчання здійснюється за допомогою чітко продуманої системи фронтальних, групових та індивідуальних форм роботи.

Різноманітні способи і прийоми диференціації можна звести до таких:

1) диференціація за ступенем складності завдань;

2) диференціація за ступенем самостійності учнів;

3) систематичного і послідовного розвитку мислення учнів,

4) диференціація за ступенем доповнення основного змісту   додатковими завданнями;

5) поетапна диференціація змісту на уроках;

6) диференціація змісту домашніх завдань.

7) диференціація через методи і види роботи.

8) диференціація на основі фізичного середовища навчання.

3.Умови ефективного впровадження  диференційованого навчання.

В основі диференціації лежать знання вчителем особистих потреб своїх учнів. Слід відзначити, що ефективне застосування такого підходу можливе лише за дотримання таких умов:

1) учитель повинен глибоко знати кожного учня, індивідуальні особливості його мислення, уваги, пам'яті, рівень розвитку, самостійності;

2) клас повинен бути своєрідною творчою лабораторією вчителя;

3) наблизити навчання до навколишнього життя, особистого досвіду дітей;

4) активізувати навчальну діяльність молодших школярів;

5) забезпечувати зворотний зв'язок;

6) використовувати прийоми заохочення;

7) слід чітко визначити, на якому етапі уроку потрібна диференціація, передбачити варіанти завдань, складніші завдання для здібних дітей;

8) завдання пропонувати кількома варіантами, перевірку завдань після кожного етапу уроку;

9) передбачати обсяг завдань, щоб всі учні змогли одночасно їх закінчити;

         10) використовувати передовий педагогічний досвід.

       

4. Приклади впровадження диференційованого навчання.

Вправа за ступенем самостійності.

Фрагмент  уроку під час вивчення теми „Додавання виду 34 + 2, 34 + 20”.

(Всі учні класу мають набір сигнальних карток червоного, зеленого і синього кольорів. Виставлена сигнальна картка певного кольору показує вчителеві, який саме варіант виконує учень.)

І етап. Завдання для всіх учнів: розглянути зразок і пояснити порядок розв'язання прикладів. Як правило, сильніші учні першими починають пояснювати: „Спочатку замінимо число 34 сумою розрядних доданків, прочитаємо приклад, який дістали, потім розв'яжемо зручним способом”.

Вчитель відкриває дошку, на якій записана пам'ятка розв'язання цих прикладів. З її допомогою, користуючись паперовими смужками і кружечками, колективно розв'язуємо приклади з поясненням: 65+3; 65+30.

II етап. Ті учні, які зрозуміли, як розв'язувати приклади, користуючись зразком, самостійно виконують приклади з підручника :

47+20; 47+2; 56+30; 56+3.

Усі інші учні разом з учителем розв'язують приклади з поясненням: 64+20; 64+2.

Під час перевірки слабші учні ще раз слухають пояснення прикладів товаришами, які розв'язали приклади з підручника.

III етап. Учні одержують завдання на закріплення нового матеріалу:

І варіант: Скласти подібні приклади;

II варіант: Користуючись зразком, розв'язати приклади № 2;

III варіант: Виконують 2 приклади разом з учителем, використовують смужки з кружечками. Два приклади розв’язують самостійно: 47+20; 47+2.

IV етап. Всі учні виконують спільне завдання: 54+3; 54+30; 26+3, 26+30.

Розв'язок записують на планшетах і показують учителеві, який має можливість швидко перевірити всі роботи і визначити рівень засвоєння даної теми. Вчитель одержує зворотну інформацію для диференціації завдань на наступний урок.

 

Диференційована вправа під час закріплення.

На дошці кольоровою крейдою записано завдання для кожного варіанту. Завдання відкриваються поступово в міру потреби.

 

І етап.

І варіант. Розв'яжи задачу.

Миколка виростив 6 кролів, а Вова на 4 кролі більше. Скільки кролів виростили два хлопчики разом?

II варіант. Склади задачу за коротким записом і розв'яжи її.

Оля – 10 кролів

Василь – ?, на 3 кроля більше.

З учнями III групи працюємо індивідуально, тихенько, складаючи і розв'язуючи з ними задачу з допомогою унаочнення.

Усі завдання швидко перевіряються і коментуються.

 

II етап.

Завдання ускладнюють, зменшують міри допомоги слабшим учням.

І варіант. Склади задачу за виразом: 10 + (10 + 6);

II варіант. Розв'яжи задачу.

Іра виростила 8 кролів, а Руслан на 6 кролів менше. Скільки всього кролів виростили діти!

III варіант. Склади задачу за коротким записом і розв'яжи її.

Сашко виростив – 12 кролів

Люда виростила – ?, на 2 кролі менше

1)   –   =

2)   +   =

Під час перевірки учні І і II варіанту називають тільки відповідь, а учні III варіанту пояснюють розв'язання своєї задачі.

 

III етап.

І варіант. Складіть задачу із словом "менше".

II варіант. Склади задачу за виразом 2 + (2 + 8).

III варіант. Розв'яжи задачу.

Тетянка виростила 10 кролів, а Галя на 10 кролів більше. Скільки кролів виростили разом дівчатка?

Як бачимо, завдання однієї групи через деякий час виконують учні іншої групи, тобто слабші учні підтягуються до рівня сильніших. Завдання добираються так, щоб усі учні змогли одночасно їх закінчити.

 

IV етап.

Спільне завдання.

У гості до учнів приходить один з казкових героїв (яскрава іграшка) і просить допомогти розв'язати задачу. Наприклад, на дошці вчитель відкриває умову задачі:

Сергій виростив – 6 кролів

Зоя – ?, на 4 кролі більше

1) 6 + 4 = 10 (кролів)

2) 10 + 6 = 14 (кролів)

Відповідь: виростили 14 кролів.

Всі учні беруть посильну участь у відшукуванні помилки, охоче допомагають герою зрозуміти суть задачі.

 

                                          ВИСНОВКИ

 

Під диференційованим навчанням слід розуміти таку форму його організації, за якої враховуються індивідуальні нахили, інтереси, здібності школярів.
         Диференційований підхід до навчання молодших школярів підвищує ефективність процесу навчання у цілому, а також викликає в учнів інтерес до навчання, стимулює їх пізнавальну активність.

Диференційований підхід передбачає досягнення дітьми однакової мети, але різними шляхами. Тут треба допомогти кожному учневі. Цього можна досягнути, спрямувавши навчальний процес так, аби орієнтуватися не на середнього учня, а на наявність різних за успішністю дітей і планувати для них різні за складністю завдання, застосовуючи різноманітні методи, форми, засоби, прийоми засвоєння нового матеріалу, його закріплення і перевірку знань. Також особливу увагу потрібно звернути на те, яку мету ставить перед собою педагог під час диференціації: чи для нього це означає доведення учнів до певного визначеного рівня, чи ж врахування особливостей всіх дітей з тим, щоб гармонійно розвивати і ненав'язливо акцентувати їх особистість.

Вчитель повинен вміти підбирати різні завдання, які відповідали б рівневі пізнавальної діяльності учнів, тому що навчальний матеріал має відповідати їх загальному розвитку, забезпечувати практичну діяльність, котра потребує не стандартних, не стабільних рішень, а творчих, продуктивних. А відтак, диференційовані завдання мають відображати методичні, логічні, психологічні вимоги до учнів різного рівня підготовленості.