Диктанти для 4 класу

     Сьогодні в лісі справжній жовтневий листопад. Клени обсипаються від найменшого подиху вітерця. Гаснуть осінні вогневі барви. На восковому листі з’являються брудні плями, і вони здаються Улянці відбитком чиїхось чорних пальців. Деякі листки, засихаючи, скручуються в дудочку, і коли обережно розгорнути такий листок, всередині в ньому тремтить кришталева росинка.
     Як же поріділи дерева! Наче довго хтось брів по коліна в опалому листі, в золотому шумі, прийшов і навстіж розчинив у лісі тисячу синіх віконець. У кожне з них, як у дзеркало, по черзі зазирає Улянка, і на тихих галявинах тільки шипшина сміється червоними губами та глід чваниться разками коралів.
                                                                                                                         ( О. Донченко)

                                                           ***

   Хустка для українок – це не просто головний убір, це річ символічна, знакова. Вона поєднувала жіночі покоління і передавалася як сімейна цінність від матері до дочки, це була родинна реліквія.                                                                                                                                                                                                                           

   Дивовижні, неповторні хустки, з фантастичними кольорами та казковими візерунками, чудовими сюжетами та неймовірною кольоровою гамою. Вони посміхаються мальвами та підморгують таємничими орнаментами.                                                                                              

    Хустка – особливе вбрання українок. Тут поєднуються стримані кольори та витончені малюнки, яскраві фарби й ніжні візерунки, що відзначають ніжність і вишуканість українок, їхню природну красу. Українська хустка – невід’ємна частина української культурної спадщини. Вона є оберегом жінки з давніх-давен.       

                                                           ***

    Ростуть над ставом дві берези. Стрункі, високі, білокорі. Опустили берези зелені коси. Віє вітер, розчісує їх. Тихо шелестять листям берези. То вони про щось розмовляють.                                                                                                                                      

    Однієї ночі стало холодно. На траві заблищали кристалики льоду. Прийшла до беріз осінь. Принесла їм золотисті стрічки. Вплели берези стрічки в зелені коси. Зійшло сонце. Розтопило кристалики льоду. Подивилося сонце на берези й не впізнало їх – у зелених косах золоті стрічки. Сміється сонечко, а берези сумують.                                 

                                                                                                  (В. Сухомлинський)

                                                                       ***

                                                           Осінні сни клена

Ми пішли до лісу подивитись на осіннє вбрання дерев. Зупинились біля високого клена. Посідали. Яка краса відкрилася перед нами! Стоїть клен у яскравому барвистому вбранні, а листочки ж ні затремтять, ні зашепотять. Дивіться, діти: клен спить. І сниться йому все, що бачив од весни до весни. Ось жовтий листочок – мов золота кульбабка. Весною клен був зачарований її красою. Запам’ятав. А як заснув, то й пригадав весну – листочок і пожовтів.

                                                                                                                  (В. Сухомлинський)

                                                                       ***

                                                                     Калина                                                                                       Здавна в Україні калина вважалась символом любові, щастя, краси, поваги. Цілу довгу холодну зиму палахкотять рубіновим намистом на калині яскраво-червоні плоди. А коли уважно глянути на зернину, вийняту з ягоди, то можна побачити, що вона нагадує маленьке серце.                                                                                                                 

    У національній українській символіці калина уособлює дівочу красу і вроду, жіночість, сімейне благополуччя й достаток.

    Плоди калини стали символом мужності людей, що віддали своє життя боротьбі за Україну. Тому калина символізує мужність і незламність духу в боротьбі за незалежність рідного краю, благородний порив виборювати свободу й гідність людську.

                                                                       ***

Київ – столиця нашої Батьківщини, гордість кожного українця. Оспіваний поетами і відтворений художниками, він вражає своєю величчю і красою.                                                                             

    Ось Дніпро серед зелених берегів котить свої могутні хвилі. Золотоверхі бані соборів під лагідним промінням сонця сяють яскраво й сліпуче. Навесні вабить очі свіжа й соковита зелень на деревах. А знамениті каштанові свічки палахкотять своїм солодким ароматом, ніжним і приємним.                                                                                                                               

     На майданах і вулицях міста багато пам’ятників славетним діячам української історії та культури, відомим далеко за межами нашої Батьківщини.                                                                          

    Провівши у столиці кілька незабутніх годин, розумієш, що Київ – місто, до якого хочеться повернутися.

                                                                ***

Українська пісня є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією. З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо передавалися від покоління до покоління. Пісня супроводжує українця все життя. Жити в Україні і не знати народних пісень просто не можна. Українці — це саме та нація, яка зростала на своїх піснях, яка вкладала в їх слова усі переживання, душевні потрясіння, все те, що не могла просто забути. Недарма ж говорять, що українська пісня — це бездонна душа українського народу, це його мова.

                                                   ***

У травні, коли прокидається від сну природа, коли дзвенить у блакиті пташиний спів, коли травами і квітами забуяє земля, теплий весняний вітер приносить до нас свято – День матері.  Мама – це найдорожча і найрідніша у світі людина для кожної дитини. Перші поняття про щастя, доброту й ласку нерозривно пов’язані у нас з образом  матері. Саме ненька вчить нас  жити по закону любові й правди, не дає спіткнутися на щоденних життєвих дорогах. Хочеться низько вклонитися матусям  за безсонні ночі, за велике терпіння, за ніжні руки й гарячі серця. Хай здійснюються сонячні материнські мрії!

                                                                         ***

    Блакитне небо дихало на землю теплом. Половіли жита й вилискували на сонці. Червоніло ціле море колосків пшениці. Долиною повилась річечка, наче хто кинув нову стрічку на зелену траву. А за річко, попід кучерявим зеленим лісом, вся гора вкрита розкішними килимами ярини. Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелиться килим ясно – зеленого вівса, далі темніє просо. Між зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці. І над усім тим розкинулось погідне блакитне небо, лунає в повітрі весела пісня жайворонка.

                                                                                      ( М. Коцюбинський)                                            

                                                                     ***

                                                            Осіння гра

      Чи знайдеться на нашій милій Україні ліс, у якому б не зустрілася нам білка? Певне, немає такого лісу, нема такого саду, в якому б не водилося оце миле звірятко.                                                                                                                                                                        

     Де лісова гілка – там і білка. Восени в білки особливо багато клопотів. Треба на зиму грибів насушити. Запастися горіхами, жолудями, шишками. Дупло вимостити, утеплити, впорядити, замаскувати.                                                                                                         

     Пізніше, коли на землю впадуть заморозки, їй треба міняти шубку. Білка скидає перед зимівлею руду шерсть, одягаючи сіру, теплішу, м’якшу, пухкішу шубку.   

                                                                                              (М. Сингаївський)

                                                               ***  

                                                   Листопад – ворота зими

     Короткі дні в листопаді. Вранці стеляться над землею білі тумани, а хмари так низенько спускаються, що обгортають собою землю, наче білою й сірою ковдрами. Та інколи сонечко розірве важкі хмари, гляне на землю привітно, розвеселить її трохи і знову сховається.                                                                                                                                                                               

      Листопад – ворота зими. Нерідко буває, що й сніжок випаде. Заблищить після першого морозу калюжа на вулиці. Прогляне сонечко – вона й розтане.                                                           Хоч і не дуже веселий місяць листопад, та є в ньому і своя принадність – поступова таємнича зміна природи перед зимовим сном.