Завдання

для проведення державної  підсумкової атестації

з української мови

за курс  базової середньої освіти

Методичні рекомендації щодо проведення ДПА

з української мови у 9 класі

(витяг з листа МОНУ від 27.03.18 № 1/9-18  Щодо проведення державної підсумкової атестації у закладах середньої освіти.)

Державна підсумкова атестація з української мови є обов’язковою і проводиться в письмовій формі

Ефективною формою проведення державної підсумкової атестації з української мови в 9 класі є диктант, текст якого підбирають чи укладають учителі  та затверджує керівник  закладу освіти. При цьому на розсуд педагогів можуть  підбиратися декілька варіантів.

Під час підготовки варто враховувати тематику текстів, орієнтовно визначену в соціокультурній змістовій лінії навчальної програми.

За обсягом тексти диктантів повинні містити 160-170 слів.

Визначаючи кількість слів, ураховують як самостійні, так і службові частини мови.

На проведення атестації відводиться 1 астрономічна година. Відлік часу ведеться від початку читання вчителем тексту.

Вид роботи й назву тексту необхідно записати на дошці. 

Оформлення роботи

У верхній лівій частині титульної сторінки подвійного аркуша ставиться штамп  закладу загальної середньої освіти, на ньому зазначається дата, наприклад: 01.06.2018 р. Підпис роботи починається на сьомому рядку титульної сторінки:

Робота

на державну підсумкову атестацію

з української мови за курс базової середньої освіти

учня (учениці) 9 класу

( прізвище, ім’я, по батькові у формі родового відмінка)

На другій сторінці на перших двох рядках записують вид роботи та назву тексту, наприклад:

Диктант

Джерело позитивних емоцій

Методика проведення диктанту традиційна, однак під час державної підсумкової атестації має певні особливості.

 Спочатку вчитель читає весь текст, після чого не дає ніяких пояснень щодо його змісту, лексичного значення слів, правописних особливостей.

Після прочитання всього тексту читає перше речення,  учні уважно слухають. Далі це речення диктується для запису частинами, як правило, один раз. Після того, як учні запишуть речення, учитель читає його повністю з метою перевірки. Таким чином диктується кожне речення тексту.

Учитель обов’язково вказує місце  поділу тексту на абзаци. Після запису всього тексту він читає його ще раз, роблячи більш тривалі паузи  між реченнями і надаючи змогу учням ретельно перевірити написане й виправити допущені помилки.

Текст потрібно диктувати виразно, відповідно до норм літературної вимови в такому темпі, щоб учні встигли вільно його записати.

Диктант оцінюється однією  оцінкою на основі таких критеріїв:

• орфографічні та пунктуаційні помилки оцінюються однаково;
• повторювані помилки (в одному і тому ж слові, яке повторюється в диктанті кілька разів) вважаються однією  помилкою; однотипні помилки (на одне й те саме правило), але у різних словах вважаються різними помилками;
• розрізняють "грубі" помилки й  "негрубі" (винятки з усіх правил; написання великої букви в складних власних назвах; правопис прислівників, утворених від іменника з прийменниками; заміна одного розділового знака іншим; заміна українських букв російськими, випадки, коли замість одного знака поставлений інший; випадки, що вимагають розрізнення не і ні – у сполученнях не хто інший, як…; не що інше, як…; ніхто інший не…, ніщо інше не …;  пропуск одного зі сполучуваних розділових знаків або порушенні їх послідовності);
• орфографічні та пунктуаційні помилки на правила, що не включено до шкільної програми, виправляють, але не враховують. Також не вважають за помилку неправильну передачу так званої авторської пунктуації;
• за наявності в диктанті більше п’яти виправлень оцінка знижується на один бал.

Нормативи оцінювання диктанту

Оформлення відповідей на завдання атестаційної роботи

      Оформлення відповідей на завдання атестаційної роботи здійснюється учнем (ученицею) на аркушах зі штампом навчального закладу або на спеціальному бланку відповідей, що розробляється навчальним закладом. У чистовому варіанті атестаційної письмової роботи виправлення (крім лексичних, орфографічних помилок) вважаються помилкою і не зараховуються як правильні відповіді.

Виставлення оцінок за ДПА

     Бали за ДПА виставляються в класному журналі у колонку з написом "ДПА" без зазначення дати після колонки з написом "Річна". Результати атестації виставляються у додатки до свідоцтв про базову загальну середню освіту та до атестатів про повну загальну середню освіту у графі "державна підсумкова атестація" та враховуються при визначенні середнього балу атестата. Особам звільненим від проходження ДПА за станом здоров’я у додаток до атестата замість оцінки робиться запис «звільнений» («звільнена»).

                               1.  «Не бійтесь заглядати у словник...»

       У багатобарвності й могутності рідного слова втілено красу людини — творця мови, садівника прекрасного на землі. Рідне слово окрилює нас духовністю, любов’ю до пісні, до матері.

       Для кожного народу рідна мова — найдорожча.

       У мовну скарбницю нашого народу несуть красу душі й пло­мінь рідного слова найкращі письменники. Скількома ж словами вони користуються? Звернімося до творчої спадщини геніаль­ного Кобзаря. Словник мови поетичних творів Тараса Шевченка охоплює більше десяти тисяч слів, а прозових — понад двадцять із половиною тисяч. Хіба вдалося нам, підрахувавши всі слова у творах Шевченка, виявити словниковий запас великого поета? Немає сумніву, що Кобзар володів й іншими словами укра­їнської мови, хоч у художній творчості їх не використовував.

         Скільки ж слів потрібно людині для спілкування? Обсяг слов­ника конкретної особи залежить від роду її занять, освіченості та здібностей. Установлено, що мовець активно використовує майже три тисячі слів упродовж дня, а розуміє — у десять разів більше.

        Щоб опанувати словесне багатство нашої мови, користуйтеся словниками. Дотримуйтеся порад мудрого поета Максима Риль­ського: «Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сум­не провалля...»

167 слів                                                                                     За     І. Вихованцем

2. Григорій Сковорода

        Григорій Сковорода народився в селі Чорнухах, що на Пол­тавщині, у козацькій сім’ї. Батьки й гадки не мали, що колись він стане філософом і поетом, гордістю українського народу, а його ім’я з пошаною вимовлятимуть у багатьох країнах.

       Хлопчик зростав серед чудової природи, ріс міцним, кмітливим, обдарованим музично. Понад усе любив річку Многу. Улітку ці­лими днями просиджував біля неї, милуючись її красою, робив з очерету сопілки, на яких намагався відтворити пташиний спів.

       Весною село потопало в морі білого цвіту вишень і слив, за селом тягнулися дубові гаї, а між ними, скільки сягає око, без­краї поля, порізані балками та глибокими ярами, по яких проті­кали струмочки. Гриць любив ходити в поля, слухати жайворонка, дзюркотливу мову струмка. А понад усе йому подобалося огля­дати все навколо з висоти круглих стародавніх могил, яких так багато було на околицях рідного села.

       Багатство звуків і барв лісу й степу захоплювали душу й уяву хлопця. Ці дитячі враження залишилися для нього незабутніми на все життя. Пізніше вони стали основною темою багатьох його поетичних творів.

164слова                                                                                                        За Т. Зуб

3. Перша українська християнка

      Літописці по-різному оповідають про місце народження та по­ходження княгині Ольги. Згідно з літописом, вона охрестилася в Царгороді, але, мабуть, християнську віру прийняла раніше в Ки­єві. Підставою для такого висновку є той факт, що візантійський імператор Константан Багрянородний згадував про її приїзд у своїй хроніці, проте згадок про хрещення княгині не залишив. Ціл­ком імовірно, що вона приїхала до Візантії вже як християнка.

     Ольга стала дружиною князя Ігоря й після його смерті прави­ла Київською Руссю. У літописі йдеться про те, що княгиня при­йняла заповіти християнської віри й жила за її законами: годувала голодних, підтримувала бідних, допомагала вдовам і сиротам.

       Церква вшановує княгиню Ольгу як рівноапостольну, тому що вона, ніби рання зоря, віщувала про недалеке хрещення всього нашого народу, своїм прикладом заохочуючи його до цього важливого вчинку.

     На схилі віку княгиня Ольга передала правління державою си­нові Святославу. Через п’ять років вона померла. Князь Володи­мир, її онук, переніс мощі Ольги до Десятинної церкви, де вони й інші покояться під фундаментом храму. У тринадцятому сто­літті рівноапостольну княгиню Ольгу було оголошено святою.

166 слів                                                                                    За М. Надточій

4. Сергій Параджанов

      Сергій Параджанов здобував освіту спочатку в Тбілісі, а по­тім — у Москві. Митець дебютував як режисер-постановник у Києві.

      До сторіччя з дня народження Михайла Коцюбинського йому доручили зняти фільм за повістю «Тіні забутих предків». Після виходу стрічки Параджанов став світовою знаменитістю. Історія трагічної любові Івана й Марічки сколихнула світ. Фільм наго­родили двадцятьма вісьмома призами на міжнародних кінофес­тивалях у двадцяти одній країні. Однак він приніс не лише славу його творцю. Під час київської прем’єри літературознавець Іван Дзюба повідомив, що у Львові відбуваються арешти інтелігенції. Відтоді радянська влада почала переслідувати Параджанова, за­боронила знімати фільми, а згодом ув’язнила.

      Свій талант він виявляв навіть у неволі: придумав техніку гравірування фольги, з якої виготовляли кришки для молочних пляшок. Фольгу заливав смолою й гравірував монети із зобра­женням Хмельницького, Пушкіна, Гоголя. Тюремні власті вилу­чили монети й відправили на експертизу до Москви: хотіли довести, що їхній автор божевільний. Надійшла відповідь: «Ду­же талановитий». Через десятиліття медальйон із портретом Пушкіна потрапив до видатного італійського режисера Фелліні. З медальйона митець відлив срібну медаль, якою й досі наго­роджують найкращий фільм щорічного кінофестивалю.

169 слів                                                                                        За С. Цаликом

5. Про що розповідає писанка

     Писанка – це маленьке диво, створене талановитими руками майстринь чи розписане власноруч.

     Безсумнівним є те, що своїм корінням писанка сягає дохристиянських часів. Про це свідчить її знаковий код, тобто орнамент.

      Писанка – абсолютно унікальний витвір народного генія. Вона завжди конденсувала в собі образно-символічний зміст. З давніх-давен у неї було багато функцій: її дарували на знак перемир’я, побажання здоров’я, сили, урожаю, краси. Вірили, що писанка лікує від різних хвороб, від переляку, наговору, качали по землі, щоб була родючою. А ще підкладали під вулики, щоб бджоли носили духмяний, настояний на травах мед.

    До речі, з мистецького погляду писанка вражає витонченістю розпису на такій маленькій площині, а також довершеністю композиційних та орнаментальних елементів. На цьому маленькому диві органічно поєднуються різноманітні кольори: чорний, багряно-червоний,        золотисто-коричневий, темно-зелений, синій, білий, жовтогарячий та багато інших. Усі вони наділені певним символічним значенням. Кожний регіон України має свої традиції, пов’язані з виготовленням писанок, але скрізь це святкове, огорнене особливою святістю дійство.

    Без перебільшення можна сказати, що писанка – всесвітньо відома візитівка України.

160 слів                                                                                                   За В. Маньком

6. Мистецтво розмови

     Для того, щоб вас уважно слухали, необхідно завжди мати в запасі щось нове, не пізнане ще ніким, до того ж розповідати цікаво та яскраво. А для цього потрібно бути уважним, стежити за подіями не тільки у своїй країні, а й у всьому світі, цікавитися всім: політикою, і культурою, і спортом, і наукою, і технікою.      Потрібно також любити природу, мати певні захоплення. Знання, інформацію, події – усе необхідно сприймати таким чином, щоб пізніше цим можна було поділитися з друзями та знайомими, співробітниками та випадковими співрозмовниками.

     Щоб навчитися добре і змістовно говорити, необхідно постійно працювати, збагачуючи себе знаннями та досвідом, удосконалюючи освіту, інакше кажучи, усебічно розвиваючи свою особистість. До речі, успіхів у праці та стосунках із людьми ви теж досягнете лише тоді. Людина, яка вміє правильно і гарно говорити, легко спілкується, знаходить собі справжніх друзів. Усесвітньо відомі ритори відпрацьовували своє мистецтво постійно, незважаючи на успіх і досвід.

     Отже, працюйте над мистецтвом розмови щодня – і побачите: воно того варте!

 160 слів                                                                                                За І. Томаном

7.  Літній дощ

     Такий дощ буває лише влітку. Ураз насупилося небо, ще го­дину тому      ясне-яснісіньке, затріпотіли тендітні берізки, заше­лестіла суха мертвотна трава. Потріскана від спеки, як старечі руки від тяжкої роботи, земля німотно чекала порятунку. Раптом пронеслася хвиля вітру. Потім ще й ще. Затарабанили по землі дички, гучно забабахкали в садку яблука. Червоним язиком спа­лахнула блискавка, за нею прокотився грім.

     Як зерна на голодний стіл, упали на землю перші великі краплі дощу. І вона ніби аж зітхнула з полегкістю. А вітер шале­нів, здіймав стовпи пилу, перемішував їх із сухим листям і тра­вою, кружляв ними досхочу, а потім жбурляв знову на землю.

     Дощ густішав і раптом полив так дужо, так владно й сильно, що вітер боязко затих, звільнивши йому дорогу. Земля, змучена спрагою, своїми потрісканими губами пила воду. Пила захлина­ючись, насолоджуючись, радіючи.

     Засміялася вода в калюжах під босими ногами дітвори, яка  почала розбігатися по домівках, наполохана рясним дощем, громом і блискавками. Поміж стеблинками сухої трави засяяла прозелень, відсвіжена цілющою вологою. А дощ усе лив і лив.

162 слова                                                                                            За  3. Кучерявою

8. Папороть

     Згідно з повір’ям, папороть цвіте лише раз на рік, купаль­ської ночі. Її чарівна осяйна квітка розкривається на мить. Це стається опівночі: вона тріскотить і займається блакитним по­лум’ям.

     Хто зірве квітку папороті, той усе знатиме, розумітиме мову дерев і звірів, стане ясновидцем.

      Буває, що люди володіють цвітом папороті, але не відразу це помічають. Легенда розповідає про одного селянина, який загу­бив волів. Коли ж пішов до лісу їх шукати, то йому до плетено­го взуття потрапив цвіт папороті. Завдяки йому селянин не тіль­ки дізнався, де його воли, а й довідався, у яких місцях заховано скарби. От він ішов лісом і розмірковував про багатства, які вже вважав своїми. Раптом до нього наблизився розкішно вбраний пан і запропонував обміняти старе плетене взуття на свої чо­боти. Селянин погодився, узув чоботи, а панок тим часом зник. І як тільки не стало в селянина його старого взуття, він позбув­ся своїх незвичайних знань.

     З легендами про пошуки цвіту папороті до наших днів ді­йшло відлуння міфу про поєдинок героя-громовержця зі змієм — володарем потойбіччя, власником величезних підземних ба­гатств і скарбів.

169 слів                                                                                               За Я. Музиченко

9.  Театральне мистецтво

      Кожен із нас хоча б раз у житті відвідував театр. Чи знаєте ви, як він виник і яку роль відігравав у житті людей різних країн та епох?

     У стародавні часи мисливець, чатуючи в лісовій гущині на здобич, одягав на себе шкуру тварини, копіював її рухи й імітував звуки, які вона видавала, щоб наблизитися до неї. Він ніби ста­вав актором, але не для розваги, а для успіху полювання. У цьому копіюванні можна побачити перші паростки майбутніх театраль­них вистав — відтворення життя в певному образі й діях, подібних до реальних.

      Театр став таким, яким ми його знаємо нині, зовсім недавно. Він пройшов довгий і складний шлях розвитку. Століттями на­копичувався досвід акторської майстерності, удосконалювалася театральна техніка, утворювалися нові види театрального мистецтва.

      Театрові неодноразово пророкували загибель, проте він щоразу вистоював, витримуючи конкуренцію з кінематографом, телебаченням і навіть із комп’ютером. Це мистецтво, долаючи кордони й мовні бар’єри, являє світові нові відкриття, дарує глядачам насолоду та справжнє свято.

160  слів                                                                                              За Л.Климовою

10. Хліб — усьому голова

     Хліб — це саме життя, його обожнюють і звеличують, навко­ло нього зосереджується все існування людини, йому підпоряд­ковуються час і простір. Тому й культура наших пращурів була хліборобською. До хліба українці віддавна ставилися з особли­вим пошанівком: крихітка хліба від паляниці не може бути зме­тена зі столу під ноги разом із сміттям.

     Хліб — усьому голова. У цьому прислів’ї відображено вели­кий досвід і важливе життєве правило, осмислення ролі хліба в бутті українців і ставлення до нього кожного з-поміж наших співвітчизників.

     Хліб відігравав величезну роль, по суті, у всіх обрядах укра­їнців, використовувався як ритуальна страва під час багатьох свят. Наприклад, під час обряду сватання батьки молодят обмінювалися хлібом, а під час запросин дарували випечені з пшеничного тіста шишки. А на весілля випікали коровай і бла­гословляли ним подружжя.

     Так, хліб — це справедливість і добробут, праця й пісня. Однак найголовнішим є те, що хліб уособлює смерть і воскресіння, бо зернина вмирає, щоб воскреснути й подарувати людині десятки інших зернин. Людина ж, споживши хліб, вирощуватиме в душі добрі почуття, а в розумі — хвалебні думки.

166 слів                                                                                                 За П. Мовчаном