Диктанти для 9 класу

9 клас

Лесині квіти

Вона стояла на невеличкому узвишші, задивившись униз, на грайливу течію Владайської ріки. Вдихала на повні груди чисте гірське повітря та уявляла, як воно очищає її легені, як наповнює її кволе тіло живильною силою і жагою до життя. У місті, за якихось десять кілометрів звідси, зараз стоїть страшенна спека. А тут – ніби справжня оаза. Недаремно ж софійські митці переселяються сюди, до Владаї, майже на все літо.

Рушила неквапом угору до водоспаду. Це було її найулюбленіше місце тут. Дзвінке дзюркотання води, пташині співи, приємний лоскіт серпневого леготу по щоках, теплі й ніжні промені сонця – усе це наповнювало її світлими, піднесеними думками, нагадувало якусь казку, щось дуже знайоме, рідне серцю. 

Зупинилася, заплющила очі. І вмить в її уяві постала рідна Волинь, урочище Нечимне, куди вперше приїхала тринадцятирічною дівчиною разом із мамою, сестрою Олею і братом Михайлом.

« Цікаво, чи тут, у Владаї, теж є мавки? Чи болгарські мавки такі самі, як наші, волинські?» - двадцятирічна дівчина мимохіть усміхнулася власним думкам.

155 слів                                                                                ( Анна Багряна)

Під сонцем Єгипту

Лариса любила прокидатися до схід сонця, очікувати перші промені, смакувати прохолоду ранку. Проте цей день був особливим. Тому, не гаючи часу, піднялася, простягнула догори руки та потягнулася за ними, відчуваючи кожен хребець стражденного, змученого хворобою тіла. Давно звикла не зважати на те, жити попри сумні думки та невтішні прогнози лікарів.

Унизу вже чекав дбайливо приготований та сервірований господарем вілли «Континенталь» сніданок. Вона розмістилася за круглим столиком, прикрашеним маленькою червоною квіткою в глиняній вазі. Неквапливо з’їла омлет, щедро посипаний свіжою рубленою зеленню, та взяла до рук філіжанку запашної кави. Пила її лише зранку, поки спека не ставала нестерпною.

Зробивши кілька ковтків. Дістала з плетеної сумки розпочатого листа до матері, але так і не продовжила писати, відклала. Минув тиждень відтоді, як Климент поїхав, залишивши її саму. Лариса відчувала легку тугу, та не дозволяла  собі занурюватися в нудьгу, напроти, усі сили та час витрачала на роботу.

146 слів                                                                            (Олена Скуловатова)

Сашко

Ні наступного дня, ні через день, ні пізніше Сашко до джерельця так  не пішов. Не те, щоб він не хотів цього чи боявся, ні. Просто йому було соромно перед самим собою. Він розумів, що зробив поганий учинок і що, цілком теоретично, за нього доведеться відповідати. Але переконати самого себе, що з усім цим пов’язано щось надприродне, він не міг. Одна річ, якщо десь у глибині душі ти віриш і навіть побоюєшся якихось дурнуватих упереджень. І зовсім інша – зізнатися самому собі, що це ніякі не упередження, а найсправжнісінькі реальні речі. Усьому й завжди має бути якесь розумне пояснення, і до певного моменту це заспокоює, притупляє голос розуму, нівелює інстинкт самозбереження.

Сашко це чудово розумів, але переступити через власне его не міг. Минув цілий місяць, потім ще один. І все якось притупилося, здавалося нереальним і вигаданим, а тому не таким уже й небезпечним і вже зовсім не лякало.

148 слів                                                                                   (Олег Токаленко)

Великий митець належить не лише своїй епосі. Художні образи, ідеї надовго переживають творця і стають надбанням поколінь, народів. Французи на пам’ятнику своєму відомому драматургу Мольєру написали: «Для його слави нічого не потрібно, він потрібний для нашої слави».

Щодо знаменитої нашої  Лесі, то можна теж сказати саме так. Вона жила, творила не заради слави, а заради краси, волі й любові. Її життєве кредо – любов до людей. а ще -  прагнення воскресати вічністю, як Мавка весняною порою.

Леся Українка поспішала жити. Через недовгий переліт років вона відійде у вічність. Поховають у Києві на Байковому кладовищі велику поетесу, перлину рідного народу. Навіть після смерті вона зостанеться великим борцем проти сваволі та гніту. Нам, нащадкам, залишить у спадок свої пісні заповітні про радощі життя, надії та мрії. Вона навіть у смерті обернулася на життя і заслужила на пам'ять нетлінну. Полум’яні слова поетеси, поезії великої краси й сили знайшли дорогу до мільйонів сердець у нашій рідній Україні та поза її межами.

154 слова                                                                                   (Наталія Басюк)