Дитина з аутизмом у школі

   навчального закладу «Херсонська академія  неперервної 

                       освіти» Херсонської обласної ради

Вступ…………………………………………………………………..  3

1. Характеристика психомоторного  розвитку аутичних дітей……..4                                

2. Аутична дитина в школі…………………………………………….9

3. Специфічні розлади мовленнєвого розвитку у дітей з аутизмом..10 

4. Напрямки корекційної роботи з аутичними дітьми………………11

5. Співпраця з батьками – запорука успіху корекційно-

    виховної  роботи…………………………………………………….14

    Висновки……………………………………………………………..20

    Додатки………………………………………………………………21

    Література……………………………………………………………27

Інтернет

https://naurok.com.ua/library/ditina-z-autizmom-v-skoli-170918.html

Вступ

Мета цієї розробки -донести інформацію про поширення аутизму серед дітей і допомогти дорослим усвідомити деякі реалїї, з якими стикаються діти з аутимом та їх родини. Сподіваюсь, що ця розробка дасть можливість ближче познайомитися з нелегкими задачами, специфічними проблемами спілкування та навчання дітей з аутизмом, бо ніколи не буває зайвим отримати потрібну інформацію.

             Українським батькам та громадським активістам за кілька років (2010-2014рр.) уже вдалося досягти істотних зрушень у цій сфері. Серед них - рішення МОЗ визнати «дорослий» аутизм, виділення державою коштів на потреби людей з аутизмом, навчальні посібники, робоча група з вирішення проблем аутизму, перші парламентські слухання з аутизму в Україні, міжнародний діалог та обмін досвідом. Вперше в 2014 році Україна в Единбурзі отримала міжнародну премію INAP 2014 (Naturally Autistic People Awards).

Мета: описати особливості організації роботи з дітьми з аутизмом та їх батьками, сприяти кращому розумінню проблем дітей з аутизмом.

Завдання роботи:

1. Проаналізувати літературу з обраної теми.
2. Визначити частину тих можливостей, які починають відкриватися перед особливими дітьми в нашій країні.
3. Дати загальну характеристику проблем сімей, які виховують дітей з аутизмом.
4. Описати особливості роботи практичного психолога з дітьми-аутистами та їх батьками.

1. Характеристика психомоторного  розвитку аутичних дітей

Аутизм − важкий психічний розлад, крайня форма самоізоляції. Виражається захворювання у відході від контактів з дійсністю, бідністю вираження емоцій. Аутисту властиве неадекватне реагування і дефіцит соціальної взаємодії.

За оцінками поширеність розладів спектра аутизму коливається в межах 4-8 випадків на 10 тис. дітей, тобто приблизно 0,04-0,08%,  а поєднання аутизму з розумовою відсталістю - до 20 на 10000. Показник поширеності цієї патології в Україні, за офіційними статистичними даними, становить 2 на 10 тис. осіб (0,2%), що може свідчити про недосконалу організацію роботи системи надання медичної допомоги дітям із психічними захворюваннями. Слід зазначити, що наведені цифри відбивають лише випадки так званого типового аутизму, відомого як синдром Каннера. Переважає цей розлад у хлопчиків, у співвідношенні 3-4:1. Постановка діагнозу дитячого аутизму (синоніми: синдром Каннера) грунтується на наявності трьох основних якісних порушень: недолік соціальної взаємодії, недолік взаємної комунікації, а також наявність стереотипних форм поведінки. Вони є загальними рисами індивідуального розвитку і виявляються у всіх ситуаціях, хоча можуть варіювати за ступенем вираженості,  але є обов’язковими при даному захворюванні.

                        Основні порушення при аутизмі

Зазвичай ці особливості проявляються вже на першому році життя, а до третього року стають очевидними. Власне, тільки після третього року життя й виставляється остаточний діагноз.

Характерні ознаки аутизму можна систематизувати наступним чином:
1. У дитини з аутизмом погано розвивається мова, як рецептивна (розуміння), так і експресивна. Найчастіше мова має форму ехолалій (повтори елементів мови, почутих від оточуючих або по телевізору). Доступні для розуміння лише прості однозначні вказівки ("сідай", "їж", "закрий двері" і т. д.). Абстрактне мислення відстає у розвитку, що проявляється у нерозумінні таких елементів мови, як займенники (твій, мій, його і т. д.) та ін Нездатність дитини говорити або розуміти мову − найбільш часта скарга батьків при первинному огляді дитини.

Проблеми з мовою стають очевидні на другому році життя дитини.
2. Дитина поводиться так, ніби у неї дефіцит сприйняття, але більш ретельне обстеження виявляє збереження всіх сенсорних ознак. Батьки дітей з аутизмом скаржаться на те, що їм дуже важко привернути увагу своїх малюків.

3. Діти з аутизмом зазвичай не мають тісних емоційних стосунків з батьками. Це виявляється в перші місяці життя, коли батьки виявляють, що дитина не притискається до матері, перебуваючи в неї на руках, а іноді чинить опір фізичному контакту, напружуючи спину і намагаючись вислизнути з батьківських обіймів.

4. Діти з аутизмом не грають з іграшками, як це роблять звичайні діти. Вони не виявляють особливого інтересу до іграшок і не займаються ними у вільний час. Якщо вони грають, то часто досить своєрідно, наприклад, крутять колеса перевернутого іграшкового автомобіля, скручують шматок мотузки, нюхають ляльку.

       Нездатність грати з іграшками може бути виявлена ​​на другому році життя.
5. Відсутні або помітно обмежені ігри з однолітками. Дитина може або не                                                                 

проявляти інтересу до таких ігор, або у неї можуть бути відсутні необхідні ігрові вміння і вона, як правило, не звертає уваги на інших дітей, якщо тільки не бере участь в простій грі типу "дай-візьми".

        Ця ознака також легко виявляється на другому році життя.
6. Навички самообслуговування у дітей з аутизмом відсутні або їх розвиток украй затримується. Їм важко навчитися самим одягатися, користуватися туалетом  без сторонньої допомоги.

        Ці діти погано розпізнають звичайну небезпеку, і за ними потрібен постійний нагляд, щоб вони не отримали серйозних травм, переходячи вулицю з інтенсивним рухом

7. У дітей з аутизмом дуже часті спалахи люті і агресії. Ця агресія може бути спрямована на себе, коли діти кусають свої руки, б'ються головою об підлогу, меблі чи б'ють себе кулаками по обличчю. Іноді агресія направляється на інших, і тоді діти кусають, дряпають або б'ють своїх батьків. Більшість батьків дітей з аутизмом скаржаться на те, що їм важко справлятися з ними, на їх низьку толерантність  і реагування навіть на найменший перешкоду або заборону вибухом люті.

8. Діти з аутизмом можуть часто демонструвати "самостимулюючу" поведінку у формі ритуальних, повторюваних стереотипних дій. Вони розгойдуються всім тілом стоячи або сидячи, плещуть у долоні, обертають предмети, не відриваючись дивляться на світло, вентилятори та інші обертові об'єкти, вибудовують предмети акуратними рядами, підстрибують і присідають або крутяться на одному місці протягом довгого часу.

Під час роботи з аутичними дітьми важливою є оцінка сенсорних розладів, когнітивного, моторного, мовленнєвого, емоційного розвитку та рівня соціального функціонування. Характерною є поведінка аутичної дитини: вона не реагує на голос батьків, не посміхається у відповідь, а якщо посміхається, то в простір, його усмішка ні до кого не звертається; важко впіймати погляд дитини, привернути його увагу. І надалі встановити зоровий контакт буває складно, дитина дивиться ніби повз людину, його погляд пливе, відчужений, у той же час може справляти враження дуже розумного, осмисленого.

Дитина сприймає людей як носіїв окремих інформацій, інколи використовує людину як продовження, частину свого тіла, наприклад, користується рукою дорослого, щоб щось дістати або зробити для себе. Ставлення до дорослих може бути різним: від надмірного спілкування і відсутності будь-яких кордонів, до повної відсутності уваги до людей або страху до незнайомців, уникнення контакту з людьми, які не подобаються.

         Характерною є побудова фраз: використання завчених, почутих раніше (можливо це цитати з мультфільмів, фільмів або реклами), причому повторює їх дитина з тією ж інтонацією, хоча вже в іншому контексті, можливо через якийсь час.

        Обмежена, повторювана і стереотипна поведінка, інтереси і активність виявляються з раннього віку.

        Дитина відчуває велику потребу в збереженні стабільності і незмінності його звичного оточення. Вона погано переносить зміни у своєму житті: нове харчування, режим, одяг, коляска, ванна викликають паніку. Перестановка меблів, зміна звичного маршруту можуть привести дитину в стан тривоги і гніву. Характерна дуже гарна пам'ять дітей у відношенні навколишнього оточення і прагнення до того, щоб все було так, як вони сприйняли це в перший раз. Нові іграшки дитина може відкидати або, не помічаючи їх спочатку, через якийсь час віддавати перевагу їх іншим або ставитися до них з інтересом, любов'ю, спати з ними і скрізь брати з собою.

Рухові стереотипи полягають у повторенні, частому і ритмічному, нерідко протягом усього дня, визначених рухів, нерідко приносять дитині помітне задоволення У своє життя дитина вносить велику кількість ритуалів і потребує їх неухильного виконання.

Можливий цілий комплекс стереотипних дій: це може бути розгойдування, вертіння головою, рухи пальцями перед очима, помахи руками, крутіння, біг по колу, постукування, поплескування тощо. Крім рухових, відзначаються і мовні стереотипії, коли  нескінченно повторюються певні фрази, наприклад, «бабуся прийде, яблук принесе».

В ігровій діяльності також є схильність до стереотипів. Надовго затримується етап маніпулятивної, стереотипної гри, найчастіше неігровими предметами: кришками, каструлями, взуттям, інструментами.

Сенсорна гіперчутливість може проявлятися та викликати страх перед гучними звуками.

Інтелект у більшості дітей з аутизмом знижений. IQ (коефіцієнт розумового розвитку) розподіляється наступним чином: у половини з них він становить менш 50, у чверті - від 50 до 70, у чверті, що залишилася, - вище 70.

Фізичний розвиток при чистих формах дитячого аутизму, як правило, нормальний. Досить часто аутизм поєднується з епілептичними нападами, глухотою, сліпотою.

Синдром Аспергера (синоніми: шизоїдна психопатія, шизоїдний розлад дитячого віку) вперше він був описаний в 1944 році віденським психіатром Г. Аспергером, який розглядав його як розлад особистості і позначив «аутистической психопатией».

Є думка, що синдром являє собою м'який варіант аутистичного розладу і характеризується тим же типом якісного порушення соціальної взаємодії, наявністю стереотипного, повторюваного обмеженого поведінки, інтересів і занять, що і типовий дитячий аутизм. Однак при синдромі Аспергера немає затримки або відставання в мовному та інтелектуальному розвитку. Більшість дітей мають нормальний або високий інтелект. Моторний розвиток має особливості: помітно незграбні, неритмічні рухи, є тенденція до стереотипів.

В цілому у дітей є, принаймні, зовні, відносно гарна адаптація до реальності. У хлопчиків цей розлад зустрічається частіше, ніж у дівчат, у співвідношенні 8:1. Особливості соціальної взаємодії менш виражені, ніж при дитячому аутизмі. Присутність іншої людини не ігнорується повністю, розрив з

реальністю менш глобальний. Характерні егоцентризм і низька потреба або здатність взаємодіяти з однолітками, яке можливе, звичайно при наявності загального інтересу або дитині щось потрібно від іншого. У спілкуванні діти наївні, не вміють обманювати або роблять це своєрідним чином, часто на шкоду собі. Будучи підвищено ранимі до зауважень і образ, діти мало чутливі до емоційного стану іншої людини.

 Характерний фіксований, «загадковий» погляд, бідність міміки, жестів і мови тіла. У школі їх сприймають як «дивних, дивовижних». У них зазвичай немає друзів. Наявні  інтереси, частіше абстрактні, не властиві вікові та одержимість ними при недостатності інтересу до реального життя і непристосованості в побуті, наприклад, дитина не уявляє, скільки може коштувати батон хліба.

Накопичуючи велику кількість знань, аутисти не можуть використовувати їх у практичному житті.   

 Схильність до розпорядку і ритуалів у цих дітей також є, але має «більш високий» рівень. Мова з'являється звичайно з деяким запізненням, але розвивається дуже швидко. Інтонації незвичайні, дитина говорить занадто багато або мало, часто використовує мовні штампи.

   2. Аутична дитина в школі

            Коли дитина з аутизмом йде до школи й опиняється у колі ровесників, важливо, щоб увага педагогів була сфокусована не лише на тому, щоб сприяти освітньому розвиткові дитини, але й щоб допомогти їй в інтеграції у колектив, сприяти її соціальному розвитку.

                              Методичні можливості навчання:

• Це прості підказки та інструкції (типу «Пригости дітей печивом» або ж «Кажи “добрий день”, коли вітаєшся із сусідами»), пояснення дитині правил соціальної взаємодії, моделювання соціальної поведінки з боку батьків.
• Інколи виконання таких елементів може підкріплюватися згідно з принципами поведінкової терапії позитивним заохоченням (наприклад, за певну «соціальну» поведінку).
• Це може бути моделювання соціальної взаємодії через гру з іграшками (наприклад, програвання теми дня народження у ведмедика), через перегляд й обговорення мультфільму, казки, рольові ігри, ляльковий театр.
• Поширена методика – соціальні історії – розбиті на прості фрагменти (своєрідна абетка спілкування) ілюстровані ситуації соціальної взаємодії (привітання, у магазині, сусіди, на майданчику).

     Під час педагогічного обстеження та спостереження необхідно, щоб дитина мала можливість проявити себе в знайомій ситуації. Об’єктивну оцінку можна отримати у невербальних завданнях доповнення, співвіднесення, сортування, конструювання, в них така дитина може мати успіх. Підключившись до цієї діяльності, педагог може оцінити здатність дитини наслідувати, використовувати підказку, приймати інші види допомоги, встановлювати вербальну взаємодію, довільно виконувати вказівки вчителя.

Використовуючи стереотипний інтерес для об'єднання уваги з дитиною, педагог може підійти до вивчення можливості ускладнення взаємодії.

3.Специфічні розлади мовленнєвого розвитку у дітей з аутизмом

Мовний дефект в аутичних дітей полягає в порушенні розуміння усного мовлення, усвідомлення змісту прочитаного, що веде до різкого відставання мовного розвитку, а отже, і до соціальної відгородженості.

Зміна мови в аутичних дітей досить різноманітна, включає в себе порушення різного рівня:

● порушення мови як наслідок затриманого розвитку (недорікуватість, фізіологічна ехолалія, бідність запасу слів та ін);

● мовні порушення у зв'язку із затриманим становленням свідомості Я у вигляді неправильного вживання займенників і дієслівних форм;

● мовні порушення кататонічної природи (ехолалії, внутрішня мова загасаюча, мутизм, скандування, розтягнута або прискорена звуковимова, порушення тональності, темпу, тембру мови та ін);

● психічного регресу (поява мови довербального фонематичного рівня);

● розлади мови, пов'язані з патологією асоціативного процесу (порушення смислової сторони мови у вигляді незавершених, непослідовних асоціацій та ін). Аналіз розвитку мови і мовних розладів аутичних дітей виокремлює чотири основні особливості:

● некомунікативне мовлення;

● часта наявність своєрідної вербальної обдарованості;

● мутизм або розлад мови.

4. Напрямки корекційної роботи з аутичними дітьми

Навчально-корекційний процес з дітьми з аутизмом є досить довготривалим та потребує постійного пошуку шляхів корекції захворювання та формування моделі соціальної поведінки дитини. Проте, дотримуючись певних рекомендацій (таблиця) можливо досягнення успіху.

                                                                                                       Таблиця

Окремі фахівці наголошували, що такі мовні порушення, як спотворення граматичних форм у фразах, відсутність логічного зв'язку між окремими фразами, фрагментарність, розірваність асоціацій, характерних для аутизму, свідчить про вираження порушення мислення.

Для задоволення освітніх потреб дітей із аутистичним спектром порушень необхідно приділити значення корекції уваги.

Скоригувати увагу учня зазначеної категорії можна якщо:

•  завдання пропонувати в ігровій формі щоб зацікавити дитину, викликати в  позитивну мотивацію;
•  ставити посильні завдання;
•   дотримуватися рекомендацій щодо застосування наочного матеріалу та технічних засобів навчання;
• дозувати обсяг і темп матеріалу, що вивчається;
• обов’язково ділити матеріал, який  вивчається, на логічно завершені частини, групуючи його на основі подібних ознак;
• використовувати «зорові опори»;
• орієнтувати дитину на мовленнєву регуляцію в процесі виконання письмових, вимірювальних та графічних робіт;
• оцінюючи відповіді, враховувати порушення мислення, мовлення і пам’яті;
• у процесі виконання завдань ураховувати стан працездатності;
• забезпечувати комфортну атмосферу для спілкування і навчання. 

Мовлення:

• говорити односкладові пропозиції;
• задавати питання;
• описувати дії;
• робити повідомлення;
• уміти вести бесіду.

                    Можна використовувати такі вправи:

                                    Загальний розвиток

1. Назвати 3 прості геометричні фігури (коло, трикутник, квадрат і інш.).
2. Назвати призначення предметів домашнього побуту.
3. Відповідати односкладовими пропозиціями на прості питання щодо часу доби.
4. Порахувати без допомоги до 10 й вище.
5. Називати кольори.
6. Розповісти з невеликою допомогою про недавно пережиту подію.
7.Описати без допомоги 4-5 деталей картинки.
8.Правильно використати слова «учора», «сьогодні», «завтра».
9. Перелічити дні тижня.

10.Відрізати відзначені смужки паперу
11.Вирізати прості малюнки без допомоги.
12.Шнурівка
13.Обводити за пунктирною лінією малюнки
14.З'єднати крапки в кола й чотирикутники
15.З'єднати крапки в діагональні лінії й хрести
16. Намалювати прості геометричні фігури (за допомогою шаблона й без нього)
17.Домалювати прості геометричні фігури до предметів
18.Писати різні слова
19.Домалювати відсутні деталі
20.Писати цифри
21.Провести лінію по лабіринту
22.Малювати просту фігуру людини без допомоги
23.Малювати предмети однакової категорії

 Пізнавальна діяльність
1. Знайти предмет, відмінний від інших.
2. Усвідомити плин доби.
3. Скласти фігуру людини.
4. Сортувати продукти харчування за їхніми властивостями.
5. Упорядкувати картинки.
6. Реагувати на питання.
7. Орієнтація на аркуші паперу.

Сприйняття
1. Гра в доміно.

2. Послідовно розкласти фігури.

3. Читати окремі слова.

Самообслуговування
1. Швидке вдягання.
2. Самостійне готування їжі – найпростіших у приготуванні блюд.
3. Користування краном і душем.

Соціальні відносини

1.Виконувати домашню роботу.
2. Самостійно малювати. або дотримуючись вказівок.

3.Відрізняти свої речі від речей інших членів родини
4.Відповідати на телефонний дзвінок.
 

5. Співпраця з батьками – запорука успіху корекційно-виховної  роботи 

    Після проведення діагностичних, лікувальних заходів, встановлення діагнозу дитині постає питання – а що робити батькам далі?

В більшості батьки заперечують реальність неповносправності, займа-ються тривалим пошуком винних, плекають нереальні надії на лікування, спостерігається фокусування на відчутті втрати, негативах, трагічності життя.

Емоційну кризу, пов’язану з народженням дитини з нетиповим розвитком, порушену в сім’ї позитивну психологічну атмосферу, члени родин не можуть подолати самостійно. Однією з проблем, з якою можуть зіткнутися батьки дитини з нетиповим розвитком є необхідність донести до відома близьких родичів і друзів потрібні знання про аутизм. Батьків турбують часті респіраторні захворювання дітей, розлади роботи шлунково-кишкового тракту, немотивований плач дитини, її поганий сон, апетит, відсутність позитивного настрою; члени родин скаржаться на нерозуміння поведінки дитини, на те, що не знають, як з нею проводити дозвілля, спілкуватися.

Всі родини, які зіткнулися з проблемою і прийняттям того факту, що у їхньої дитини нетиповий розвиток, проходять три стадії усвідомлення ситуації:

• категоричне заперечення та неприйняття інформації про хворобу їх дитини, переконання, що лікарі помилились і з їх малюком все буде гаразд;
• страх – що далі буде з дитиною, яка не така як інші, можливо не зможе самостійно рухатись, як складуться стосунки у родині та між подружжям, з колегами, друзями. Перед батьками постає безліч питань по догляду за особливою дитиною, по її лікуванню, вихованню. На цій стадії у них виникає потреба в допомозі кваліфікованих фахівців та спілкуванні з батьками дітей, у яких наявні такі ж проблеми;
• свідоме прийняття стану дитини, усвідомлення необхідності розвитку і виховання дитини з урахуванням її особливостей; розвиток та реалізація її можливостей і потенціалу.

Тривалість проходження цих стадій в кожній родині різна – все залежить від того коли, хто, де, у якій формі повідомив батьків про проблемний розвиток дитини. Чим швидше сім’ї подолають перші дві стадії, тим швидше любов і турбота будуть переважати у подальшому ставленні до дитини.

За проведеними дослідженнями фахівців, всі батьки дітей з порушеннями розвитку показують, що:

• діагноз лікарів щодо нетипового розвитку їх дитини є тяжким випробуванням для родини;
• родина, в якій народилась і виховується дитина з порушеннями розвитку потребує обов’язкової кваліфікованої допомоги фахівців: психологів, дефектологів, вчителів, реабілітологів;
• для забезпечення успішної, безперервної, довготривалої навчально-корекційної роботи дітей з особливостями розвитку батьки готові активно співпрацювати з групою фахівців;
• створення громадських організацій, які мають на меті психологічну допомогу сім’ям, у яких народилась дитина з нетиповим розвитком, є важливим і необхідним засобом об’єднання та підтримки родин.

Необхідним і важливим в такій ситуації є допомога батькам у прийнятті і розумінні неповносправності дитини, навчанню проведення корекційної-виховних занять вдома, правильному догляду, вмінню радіти найменшим успіхам малюка. Розуміння батьками особливостей розвитку їхньої дитини, необхідності коригуючих втручань, правильного підходу у вихованні забезпечить безперервність, систематичність, цілеспрямованість реабілітаційного процесу. Правильно організований догляд за дітьми з порушеннями, рання підтримка та психологічна допомога родині дозволяють виростити цілком адекватну дитину, а батькам дає можливість вести звичний спосіб життя і насолоджуватися спілкуванням з малюком.

На сьогодні поняття реабілітації, соціалізації передбачає обов’язкове залучення батьків до безперервного процесу реабілітаційної терапії, а також психокорекцію та реабілітацію батьків дітей із психічними та фізичними недоліками.

Правильне виховання, формування характеру дитини з проблемним розвитком, яка в майбутньому повинна докладати багато зусиль для досягнення певного результату в різних сферах життєдіяльності, є невід’ємною частиною успішного реабілітаційного процесу. Дослідження, проведені в Українському НДІ клінічної та експериментальної неврології виділили п’ять основних варіантів батьківської поведінки по відношенню до дитини, що має порушення рухового розвитку: поверхневі стосунки, демонстративно-героїчна поведінка, соромливо-катастрофічна поведінка, самозвинувачення, відносно адекватні стосунки. В результаті досліджень були виділені основні патологічні типи виховання:

• домінуюча гіперпротекція, що характеризується надмірною опікою батьків своєї дитини у вигляді дрібного контролю за кожною її дією;   
• потураюча гіперпротекція – виховання за типом «кумиру сім’ї»,
• гіпопротекція – характеризується недостатністю уваги, справжнього інтересу батьків до потреб своєї дитини;
• емоційне відторгнення – може носити явний чи потаємний характер і проявлятися у недостатній кількості проявів любові, емоційного тепла та сприяє формуванню патологічного типу характеру дитини з затримкою рухового розвитку;
• умови жорстких взаємовідносин – проявляється у вигляді різкого ступеня емоційного відторгнення дитини і є наслідком байдужості членів сім’ї до хворої дитини, що формує агресивний, жорстокий чи, навпаки, боязкий, характер;
• виховання в атмосфері культу хвороби – спостерігається перебільшена турбота батьків про стан здоров’я їх дитини: у дитини формуються риси інфантильності, егоїстичної фіксації на турботі про своє здоров’я;
• протирічне виховання – батьками використовуються несумісні виховні стратегії, що призводить до формування у дитини таких рис, як нещирість, егоїзм, байдужість до проблем інших.

Батьки дітей із порушенням розвитку рухових функцій з страхом і тривогою думають про майбутнє своїх дітей, про можливу по-життєву їх залежність від сторонніх, про те, що їх малюк не зможе отримати відповідну освіту, здобути професію, створити власну сім’ю.

Перебільшена турбота батьків про стан здоров’я їх дитини, надмірна опіка, виховання дитини за типом «кумиру сім’ї» спостерігається досить часто. Таке ставлення обмежує інтереси інших членів родини, зокрема братів чи сестер, що викликає нерозуміння та конфлікти з їх сторони.

Зосередження на постійному пошуку нових видів лікування, „чудо-лікарів”, виховання дитини в атмосфері культу хвороби чи, навпаки, емоційне відторгнення дитини, коли батьки соромляться своєї дитини, ігнорують розмови про неї, або можуть надміру вихваляти та перебільшувати її досягнення сприяє патологічному типу виховання дитини, призводить до соціальної ізоляції родини. Батьки дітей скаржаться на необхідність постійно перебувати поряд з дитиною та неможливість її до самостійного активного дозвілля. Це значною мірою обмежує можливість інших видів діяльності, крім догляду за дитиною.

В комплексній програмі навчально-виховної діяльності співпраця з батьками є одним з пріоритетних напрямків роботи для забезпечення цілеспрямованого навчально-корекційного впливу на дитину та досягнення оптимального її розвитку. Батьки виступають як активні учасники корекційного процесу, спрямованого на компенсацію рухових розладів, забезпечують, таким чином, довготривалість та безперервність впливу на дітей даної категорії в родині.

Першими кроками до плідної співпраці з батьками є:

• усвідомлення ними проблеми в розвитку дитини;
• вмотивоване ставлення батьків до корекційної роботи;
• активне включення батьків в реабілітаційний супровід дитини.

Форми взаємодії з батьками: індивідуальна, колективна, наочна, індивідуальні бесіди та практикуми, консультування, соціологічне дослідження, взаємодія з громадськими організаціями. 

Завдання при роботі з батьками дітей з особливими освітніми потребами наступні:

• у співпраці з родиною дитини планування різноманітних, синхронізованих, інтегрованих дій, що дозволить та забезпечить, по можливості, виховання та формування у дитини максимально можливої самостійності у майбутньому в усіх сферах життя;
• навчання батьків елементам догляду за дитиною з нетиповим розвитком – годування, одягання, особливості проведення дозвілля, створення сприятливих умов для розвитку і виховання в родинному оточенні для досягнення найкращого результату;
• інформування батьків про широкий вибір методів, засобів навчання, можливість перенаправлення в інші освітні заклади; 
• надання якомога повнішої інформації про необхідність навчально-корекційного впливу та засобів навчально-виховного процесу стосовно їх дитини, про особливості її розвитку, надання відчуття безпеки, стабільності і цим самим полегшити сприйняття ситуації, що збільшить шанси повноцінного розвитку  дитини. 

Проводячи консультування батьків, варто наголошувати, що, займаючись вдома з дитиною, необхідно не поспішати, пропонуючи певне заняття, а давати дитині час для сприйняття інформації, обдумування та відповіді, оскільки у дітей з затримкою розвитку це відбувається повільніше ніж у здорових. Якщо не враховувати таку особливість їх поведінки, то складеться хибне уявлення, ніби дитина не розуміє звернень до неї, або не хоче спілкуватись, займатись, не запам’ятовує попереднє заняття.       

Необхідно пом’ятати, що позитивний психоемоційний фон сприяє зміцненню родини, покращенню стосунків між подружжям, допомагає членам сім’ї швидше адаптуватися до складної ситуації і вийти зі стану стресу та депресії, гармонізувати стосунки в родині.

Як мати, так і батько дитини, мають долучатися до проведення занять отримували радість та задоволення від спілкування з дитиною, навчилися розуміти її потреби. Члени родини можуть вести щоденник занять, фото - відеозаписи, за допомогою яких вони могли б прослідкувати якісний розвиток своєї дитини.

Першочерговим завданням батьків є навчитися помічати та радіти найменшим досягненням своєї дитини, розуміти, що вона має власний потенціал у розвитку, який проявляється в покращенні комунікативних властивостей, зміцненні здоров’я, вмінні дитини самостійно займатись.

Разом з тим, батькам слід розуміти, що їх дитина здатна до самостійного проведення дозвілля. Це перешкоджає формуванню надмірної прив’язаності дитини до матері, а також матері до дитини та сприяє особистісному розвитку дитини, оскільки вона почуває себе як відокремлена особистість із своїми вподобаннями. Це допомагає уникнути формуванню такого патологічного типу виховання в сім’ї, як домінуюча та потураюча гіперпротекція.

Залучення батьків на рівні партнерства та співпраці до навчальних занять сприяє розумінню ними поведінки, потреб дитини, навчанню догляду за нею, розумінню перспектив розвитку, формуванню її майбутнього, відчуттям гордості за неї, а не сорому та ігнорування. Таке ставлення сприяє попередженню виникнення емоційного відторгнення дитини. Діти з нетиповим розвитком отримують від дорослих необхідні для них розуміння, терпіння, привітну увагу, лагідне ставлення до них, відчувають свою значущість для близьких, а це і є основа їх активності.

Достатньо ефективним в отриманні морально-психологічної підримки є спілкування родини з батьками тих сімей, у яких теж є діти з проблемами розвитку. На їх прикладі можна переконатися, що можливе щасливе, радісне життя і в непростій ситуації, коли в сім’ї виховується дитина з нетиповим розвитком; вони попереджають про можливі помилки у вихованні, підказують, як ефективніше будувати стосунки в сім’ї. Створення громадських організацій, які мають на меті психологічну допомогу сім’ям, у яких народилась дитина з нетиповим розвитком, є важливим і необхідним фактором об’єднання та підтримки родин.

Необхідна співпраця командою фахівців з батьками до процесу оздоровлення та реабілітації дітей забезпечить наступність та безперервність навчально-оздоровчої роботи. Координовані дії такої міждисциплінарної команди дозволяють сформувати необхідний реабілітаційно-навчальний простір для дітей з особливими освітніми потребами для реалізації навчально-виховної та лікувально-відновлювальної роботи, які є взаємообумовленими та взаємопов’язаними.

Таким чином, внаслідок залучення батьків до навчально-кореційної роботи сім’я та дитина отримують скоординовану, сплановану, всебічну кваліфіковану допомогу. Дитина виховується в сім’ї, розвивається згідно з власним потенціалом, батьки здатні самостійно виховувати дитину з порушенням психомоторного розвитку.

Висновки

Виходячи з мети та завдань роботи, можна зробити висновок

1.Однією з актуальних проблем сьогодення є зростання народження дітей з аутизмом. На думку фахівців це пов`язано  насамперед із загальним соціальним напруженням, загальною психологічною неврівноваженістю суспільства, що важко переживає перехід до ринкових відносин та кризу соціальної системи. Серйозний дефіцит позитивного впливу на молоде покоління призводить на те, що у дітей та підлітків домінуючими почуттями стали тривога, пасивність, агресія. Непокоїть і той факт, що недостатньо відпрацьована на державному рівні система надання необхідної допомоги сім`ям, що мають дітей з особливими потребами.

2. Вивчення та аналіз теоретичних поглядів та досвіду фахівців сприяє пошукові власних шляхів реалізації ідей у навчально-виховній практиці.

3. Встановлені критерії визначення дитини як такої, що має проблеми, пов`язані з аутичними розладами, дають змогу батькам, психологам, педагогам обирати потрібні форми й методи роботи з дітьми.

4. У роботі з батьками ефективними є заходи, спрямовані на те, щоб без втручання у спосіб життя сім`ї, самої дитини, зробити цей  спосіб життя мінімально шкідливим для названої категорії осіб.

5. Важливою є підготовка вчителів, які поширюватимуть практику роботи з аутичною дитиною – це дасть можливість подолати упереджене ставлення оточуючих до таких дітей.

   6. ДОДАТКИ

                                                                                                     Додаток 1

Загальна оцінка основних видів та навичок самообслуговування

Прізвище та ім’я дитини______________________________________

                                                                                                               Додаток 2

                              Етапи розвитку здорових дітей

                                  Список Використаної літератури

1. Азарський Ш. М. Дитячий церебральний параліч, надбана слаборозумовість та педагогічна запущеність (соціально-реабілітаційні аспекти для профільних хворих у суспільстві) / Ш. М. Азарський, О. О. Азарська. – Хмельницький: Поділля, 2002. – 160 с.
2. Бадалян Л. О. Детский церебральный паралич / Л. О. Бадалян,             Л. Т. Журба, О. В. Тимонина. – К. : Здоров’я, 1988. – 328 с.
3. Бадалян Л. О. Детская неврология: 3-е изд. перераб. и доп. /               Л. О. Бадалян. – М.: Медицина, 2001. – 576 с. 
4. Берсеньев В. Лечебник для семьи, в которой растет ребенок с неврологической недостаточностью / В. Берсеньев. – К.: СПМ «АВЕРС», 2008. – 560 с.
5. Вейцман В. В. Детский массаж / В. В. Вейцман. – М.: Институт общегуманных исследований, Университетская книга, 2001. – 128 с.
6. Вісковатова Т. П. Психофункціональний стан дітей із затримкою психічного розвитку під впливом занять рухливими іграми / Т. П. Вісковатова, О. Лесько, С. Решетило, В. Трач // Молода спортивна наука України: зб. наукових праць з галузі фізичної культури та спорту. Вип. 10. – Т. 4. – Кн. 2. – Львів, 2006, – С. 71–78.
7. Вісковатова Т. П. Формування і розвиток розумових здібностей у дітей молодшого шкільного віку із затримкою фізичного розвитку/ Т. П. Вісковатова, О. Лесько, С. Решетило, В. Трач // Молода спортивна наука України: зб. наукових праць з галузі фізичної культури та спорту. Вип. 11. – Т. 2. – Львів, 2007. – С. 220–224.
8. Воронцова М.В. Адаптация и реабилитация детей с ограниченными возможностями здоровья / М.В.Воронцова,                           Т.А.Дубровская, В.С.Кукушин; Рос. гос. соц. ун-т. – Таганрог: РГСУ, 2009. – 290 с.
9. Гайдаржийська Л. П. Особливості розвитку дітей раннього віку /    Л. П. Гайдаржийська // Зб. наук. пр.  – Бердянськ, 2004. – № 1. – С. 194–199
10. Гаврилов. О.В. Особливі діти в закладі та соціальному середовищі: навчальний по Програми Э. Шоплер, М. Ланзинд, Л. Ватерс, Підтримка аутичних дітей і тих, що відстають у розвитку. Збірник вправ для фахівців і батьків за програмою ТЕАСС;
11. Програми Э. Шоплер, М. Ланзинд, Л. Ватерс, Підтримка аутичних дітей і тих, що відстають у розвитку Збірник вправ для фахівців і батьків за програмою ТЕАСС; з Белапді «Відкриті двері» - Мінськ, 1997.