Забезпечення емоційного комфорту, атмосфери доброзичливості між учасниками освітнього процесу сучасного закладу освіти: інформативні матеріали

Дошкільний навчальний заклад «Веселка»

Костянтинівської сільської ради

Мелітопольського району

Запорізької області

Засідання Костянтинівського територіального освітнього округу

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕМОЦІЙНОГО КОМФОРТУ, АТМОСФЕРИ ДОБРОЗИЧЛИВОСТІ

У ВАЗАЄМИНАХ ПЕДАГОГІВ, ВИХОВАНЦІВ, УЧНІВ, БАТЬКІВ

В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ КТОО

практичний психолог ДНЗ «Веселка» Костянтинівської СР МР ЗО Шиян О.О.

Слайд 2

Асерт́ивність (англ. assertion) — здатність людини відстоювати свою точку зору, не порушуючи моральних прав іншої людини. Це здатність оптимально реагувати на критику та вміння рішуче говорити собі та іншим «ні», якщо цього вимагають обставини. Асертивність дозволяє зробити свою поведінку гнучкою.

Слайд 3

Емоційний інтелект – це здатність керувати власною поведінкою, реагувати на соціальні складнощі, приймати рішення, які досягають позитивних результатів.

За Деніелом Гоулманом емоційний інтелект складається з чотирьох основних навичок, які у свою чергу складаються з двох основних компетентностей: особистої та соціальної.

Особисті компетентності включають вашу самосвідомість та навички самоконтролю; це ваша здатність усвідомлювати свої емоції та керувати своєю поведінкою.

• Самосвідомість — це ваша здатність чітко сприймати свої емоції і усвідомлювати, коли вони проявляються.
• Самоконтроль — це ваша здатність використовувати усвідомлення своїх емоцій, щоб залишатися гнучким і усвідомлено керувати своєю поведінкою.

Соціальні компетенції складаються з ваших соціальних вмінь та навичок управління відносинами; це ваша здатність розуміти чужі настрої, поведінку та мотиви, щоб ефективно реагувати та покращувати якість ваших стосунків.

• Соціальний аналіз — це ваша здатність точно розуміти емоції інших людей і розуміти, що насправді відбувається.
• Управління стосунками — це ваша здатність використовувати усвідомлення своїх емоцій та емоцій інших, щоб успішно керувати взаємодією.

Слайд 4

Уперше поняття емоційного інтелекту описали наприкінці ХХ століття Джон Меєр та Пітер Селовей, які назвали чотири напрямки емоційного інтелекту:

• Як ми оцінюємо та виражаємо емоції;
• Що про них знаємо;
• Як ними керуємо;
• Як на їх основі ухвалюємо рішення.

Що ж характеризує людей з високим рівнем емоційного інтелекту:

• Вони не бояться змін, усвідомлюють, що зміни — це частина життя, і готові бути гнучкими.
• Вони легко можуть назвати свої сильні сторони та зони росту, точно знають, над чим варто працювати і що розвивати, а також яким чином це робити.
• Вони вміють проявляти емпатію, розуміти почуття інших та реагувати на них.
• Вони шукають та знаходять баланс у професійному та особистому житті.
• Вони відкриті до нового, люблять досліджувати та цікавитись новинками.

Що означає бути емоційно компетентним на практиці?

Деніель Гоулман описав такі компетенції емоційного інтелекту:

• Самосвідомість, тобто розуміння власних емоцій.
• Самоконтроль, тобто управління власними емоціями.
• Соціальне розуміння, тобто розуміння емоцій інших людей.
• Управління взємовідносинами, тобто управління емоціями інших людей.

Слайд 5

Як розвивати свій емоційний інтелект,

щоб спілкуватися з учасниками освітнього процесу ефективно?

І Розуміння власних емоцій

Дуже важлива навичка прислухатись досебе, розрізняти свої стани, дозволяти собі переживати різні емоції та почуття, не блокуючи їх. Часто нам/людям бракує словникового запасу для озвучення емоцій, а тому важче з’ясовувати і причину їх виникнення.

Як розвивати розуміння власних емоцій? Найпростіше — це спостерігати за собою, відслідковувати зміни емоційного стану, дозволяти собі переживати різні почуття. Часто людям важко описати словами, що саме вони відчувають — роздратування, злість, а, може, страх. Тоді можна спробувати візуалізувати емоції, наприклад, намалювати їх. Або ж комусь легше висловлюватись метафорами: «У мені аж все кипить». Сам факт того, що ви усвідомлюєте, що ви переживаєте різні емоції вже наближає до наступного кроку — управління емоціями.

Ще одним дієвим способом є самоемпатія як вміння подбати про себе вчасно. Вона дає можливість краще розуміти себе, зберігати свій ресурсний стан та відновлюватись. Самоемпатія — це аналіз себе у формі:

• Cитуація (що відбулось?) — наприклад, ви отримали листа, у якому вас просять переробити повністю звіт, над яким ви працювали більше 2-х тижнів.
• Емоції (що я відчуваю?) — розгубленість, роздратування, злість через те, що ніхто не попередив завчасно, що можуть бути зміни; доведеться витратити ще 2 тижні на цю роботу...
• Потреби (що я хочу? що потребую?) — потребую розуміння ситуації, підтримки від інших.
• Дії (що я можу зробити?) — можу попросити консультації та допомоги у колег, можу проговорити ситуацію та продумати алгоритм дій, щоб така ситуація не повторювалась у майбутньому.

Сумувати, злитись, радіти — це нормально. За кожною нашою емоцією стоїть потреба, яку варто розпізнати та усвідомити, а не ігнорувати.

Слайд 6

Як розвивати свій емоційний інтелект,

щоб спілкуватися з учасниками освітнього процесу ефективно?

ІІ Управління власними емоціями

Ситуації бувають різні: то вас дратує хтось із колег, то поговорили підвищеним тоном, чи ви самі були здатні «зірватись на емоції». І, звісно ж, виникає питання: як контролювати власні емоції? Емоції неможливо контролювати. Це те ж саме, що намагатись заспокоїти хвилі на морі. І єдиний спосіб зробити так, щоб море стало спокійним, — зачекати. Те ж саме і з емоціями. Адже емоція — це короткотермінова реакція нашого мозку.

Емоції можна і варто:

• усвідомити;
• зрозуміти причини виникнення;
• вміти реагувати, тобто ми можемо навчитись управляти емоціями.

Розглянемо досить стандартну ситуацію з робочого життя. Наприклад, вас дратує хтось із колег. Що робити? Спочатку спробуйте зупинитись і подумати: «Що спонукає мене реагувати подібним чином?». Не варто концентруватись на розбіжностях. Навпаки, спробуйте зосередитись на схожих рисах, досвіді, стилі поведінки тощо. Варто пам’ятати, якщо колега вас дратує, є велика ймовірність, що і ви теж виводите його з себе. І тоді не варто уникати розмови з колегою, а краще поговорити про те, що можна зробити, щоб ви могли ефективніше працювати разом.

Найкраще у будь-яких надемоційних ситуаціях працює правило: зупинись, подихай, дій! Також корисно звертати увагу на власні реакції. Дайте відповідь собі на запитання: чи легко інші поруч з вами можуть поділитись своїми ідеями, не боячись осуду? Чи визнаєте ви внесок інших, навіть якщо не зовсім погоджуєтесь з ним? Чи готові ви давати розвивальний зворотній зв’язок іншим без критики, звинувачень? Навіть короткий самоаналіз допомагає краще розуміти себе, а отже і краще розуміти інших.

Слайд 7

Як розвивати свій емоційний інтелект,

щоб спілкуватися з учасниками освітнього процесу ефективно?

ІІІ Розуміння почуттів інших людей

Це мистецтво слухати і чути, бачити та розуміти, проявляти емпатію. Ще один приклад ситуації, з якою кожен з нас стикався і не один раз. У суперечці ваш опонент раптом вигукує: «Ти мене зовсім не розумієш! Невже не помітно, що мені боляче?» Насправді людина потребує емпатії в цю мить.

Найдоречніше, що можна робити для розуміння почуттів інших людей:

• Активне слухання, що передбачає надання зворотнього зв’язку, запитання, підведення підсумків.
• Звертати увагу на невербаліку. Жести, міміка, інтонація, темп мовлення можуть сказати більше про емоції людини, ніж слова.
• «Взути черевики іншої людини». Часто дуже складно подивитись на ситуацію очима іншої людини, особливо у конфліктній ситуації. Ще важче зробити це без оцінок і упереджених думок. Тому почати можна з пошуку того, що об’єднує, з чим дві сторони готові погодитись.

Слайд 8

Як розвивати свій емоційний інтелект,

щоб спілкуватися з учасниками освітнього процесу ефективно?

ІV Управління емоціями інших людей

«Між тим, що я думаю, тим, що я хочу сказати, тим, що я, як мені здається, кажу, тим, що я говорю, і тим, що ви хочете почути, і тим, що, як вам здається, ви чуєте, тим, що ви хочете зрозуміти, тим, що ви розумієте, є десять варіантів виникнення нерозуміння. Але все-таки давайте спробуємо...», — фраза Бернарда Вербера, яка, як на мене, чудово описує комунікацію, емпатію, а зрештою і майстерність управління емоціями інших людей задля взаємопорозуміння.

Важко управляти емоціями інших людей, якщо не розібралися з власними, тому знову ж таки варто пам’ятати і про самоемпатію.

У налагодженні щирої комунікації на основі поваги, довіри та емпатії, допомагає практичний метод ненасильницької комунікації (ННК). Він був розроблений американським психологом доктором Маршаллом Розенбергом у 60-х роках ХХ століття. У чому полягає його суть? Пропоную розібратися на практичному прикладі.

Колега довго затримує здачу проекту, протерміновує дедлайни. Команда незадоволена такою ситуацію, вирішує поговорити з ним. Розмова може бути такою: «Тобі байдуже на інших! Думаєш лише про себе! Постійно протерміновуєш дедлайни здачі проекту, а ми змушені чекати! Може, тобі взагалі не варто працювати у команді, якщо ти не вмієш дотримуватись зобов’язань?». Така претензія, як правило, викликає негативну реакцію, бажання втекти від скандалу або закритися в собі, чи виправдовуватись. Погляньмо, якою булла б розмова у стилі ненасильницької комунікації: «За останні два тижні ти двічі не дотримався термінів здачі проекту. Ми хвилюємось, адже це впливає і на нашу роботу, нам важливо розуміти, що відбувається, щоб краще планувати свою діяльність. Чи міг би ти завчасно, щойнаменше за тиждень, повідомляти нас про зміни у графіках, якщо такі є?»

Якщо розглянути структуру ненасильницької комунікації, їй притаманні такі складники:

• Факт (конкретна дія, яку ми спостерігаємо і яка на нас впливає). Перш ніж робити поспішні висновки або звинувачувати фразами: «Тобі байдуже на інших!» або «Ти думаєш лише про себе!», наведіть факт: «Останні 2 тижні ти протерміновував дедлайни і не повідомляв колегам».
• Почуття. Замість того, щоб стверджувати свої висновки або висловлювати образу: «Ти егоїст і думаєш тільки про себе...», — почніть пояснювати, що ви відчуваєте, коли потрапляєте в таку ситуацію: «Коли ти протерміновуєш дедлайни і не повідомляєш, то ми хвилюємось/занепокоєні/роздратовані».
• Потреби. Вислів «Ми змушені чекати» краще перефразувати: «Нам важливо розуміти, як йдуть справи, у нас є потреба отримувати інформацію та реагувати вчасно, це дає змогу краще планувати та передбачати ситуацію». Важливо проговорювати свої очікування, пояснюючи потреби, а не очікувати, що іншим і так все зрозуміло та очевидно.
• Прохання (конкретні дії). Багато хто говорить абстрактні фрази, наприклад: «Я хочу, щоб все було добре», сподіваючись, що інші здогадаються. Важливо розшифрувати, що ми маємо на увазі, вдаючись до конкретики. Адже одна і та сама фраза для різних людей може означати різне.
• Вислухати позицію співрозмовника. Найчастіше наші передчасні висновки виникають через власне «накручування», нестачу інформації та брак якісної комунікації.

Ненасильницьке спілкування потребує тривалої та зосередженої роботи. Для початку можна сфокусуватись на дворівневому слуханні, де перший рівень — зміст, тобто те, що говорить співрозмовник, а другий рівень — це слухання емоцій, тобто те, як він говорить. Намагайтесь не перебивати, не давати своїх оцінок та не засуджувати. Це не так легко, проте відкриває нові можливості рівного та щирого спілкування.

Слайд 9

Що таке емоційний інтелект і як він зробить вашу дитину успішною

Загальний інтерес до емоційного інтелекту або EQ виник близько 20 років тому, коли психолог Деніель Гоулман випустив книгу, в якій розповів про його важливість. Сьогодні багато вчених підтверджують, що цей показник відіграє в успішності та загальному благополуччі людини більшу роль, ніж IQ. Розвивати емоційний інтелект краще і легше в дитинстві, та батьки можуть допомогти в цьому своїм дітям.

Батькам не варто забувати про емоційне виховання дітей. Емоційним інтелектом володіє людина, яка вміє:

• розуміти і сприймати власні емоції;
• керувати своєю поведінкою під час тих чи інших емоцій;
• розуміти, які емоції відчувають інші люди;
• використовувати знання про свої та чужі емоції для міжособистісного спілкування.

Сучасні психологи вважають, що люди з розвиненим емоційним інтелектом стають хорошими командними гравцями, лідерами. Вони вміють вести переговори і домагатися свого, при цьому залишаючи про себе приємне враження. Професійні знання, звичайно ж, теж потрібні людині для особистісного та кар’єрного зростання. Але емоційного інтелекту ми навчаємося з найбільш раннього віку, причому несвідомо. Тому батькам варто задуматися про майбутнє дітей і допомогти їм розібратися в багатогранному світі почуттів.

Навчання емоційного інтелекту відбувається, як не банально це звучить, в емоційні моменти життя. Приділяючи увагу емоційному вихованню, батьки збільшують ступінь довіри в сім’ї, можуть вплинути на дітей в потрібній ситуації і виростити цілісну та впевнену в собі особистість.

Деякі помилки батьків

Довгий час батьки по всьому світу ретельно стежили за успіхами своїх дітей у навчанні та зовсім забували про емоційне виховання. Стереотипи теж заважають правильно сприймати почуття. Напевно, багатьом хлопчикам забороняли плакати, а дівчаткам говорили, що їм не можна злитися. Психолог Джон Готман виділяє три типи батьків, які неправильно поводяться з дитячими емоціями:

• Батьки, які відкидають емоції. Вони роблять вигляд, що переживання дитини – це дрібниця, намагаються відвернути дітей від них.
• Батьки, які не схвалюють емоцій. Вони сприймають негативні емоції як неправильні і часто карають дітей за них.
• Батьки, які не втручаються. Вони бачать дитячі емоції, але не знають, як допомогти дітям, тому роблять вигляд, що нічого не відбувається.

Такі підходи не дозволять дитині правильно оцінювати свої і чужі емоції. Психологи, які вивчають розвиток емоційного інтелекту, виділяють кілька золотих правил виховання, яких варто дотримуватися.

Слайд 10

Спілкування – це передача інформації від однієї людини до іншої. Для батьків дуже важливо мати можливість відкрито й ефективно спілкуватися зі своїми дітьми. Це іде на користь не тільки дітям, а й кожному члену сім'ї. А значить, відносини між батьками та їхніми дітьми значно покращуються.

В чому ж секрет спілкування між батьками та їх дітьми? Як побудувати нормальні відношення з дитиною?

Перш за все, безумовно сприймайте дитину. Це означає любити її не за те, що вона красива, розумна, здібна, відмінник, помічник тощо, а просто так, просто за те, ЩО ВОНА Є!

Слайд 11

Не заважайте дитині, що зайнята якоюсь справою, якщо вона не просить допомоги. Своїм невтручанням ви будете повідомляти: «З тобою все гаразд! Ти, звичайно, впораєшся!». Інша справа, якщо дитина зіткнулася з труднощами, які їй не під силу. Тоді позиція невтручання може нанести шкоду. Чарівні слова «Давай разом» відкриють дитині двері в галузь нових вмінь, знань і захоплень. Завтра дитина буде робити сама те, що сьогодні вона робила з батьками.

Слайд 12

Свої батьківські почуття , ні в якому разі не варто стримувати: не слід мовчки переносити образу, стримувати гнів, зберігати спокійний вигляд при сильному хвилюванні. Обманути такими зусиллями ви нікого не зможете: ні себе, ні свою дитину, яка без праці "читає" по вашій позі, жестах і інтонації, виразу обличчя або очей, що щось не так. Тому про свої почуття треба говорити. Коли ви говорите дитині про свої відчуття, говоріть від першої особи. Розкажіть їй про себе і свої переживання.

Слайд 13

Причини труднощів дитини часто бувають заховані в сфері його почуттів. В таких випадках дитину краще послухати.

Слайд 14

Слайд 15

“ГЛЕЧИК ЕМОЦІЙ”

Ю.Б. ГІППЕНРЕЙТЕР.

ОСЬ СПРАВЖНЯ ПРИЧИНА

АГРЕСІЇ І ГНІВУ!

Неприємні емоції – гніву, злоби, агресії. Ці почуття можна назвати руйнівними, оскільки вони руйнують і саму людину (її психіку, здоров’я), і її взаємини з іншими людьми. Вони – постійні причини конфліктів, часом, матеріальних руйнувань, і навіть війн.

Зобразимо «посудину» наших емоцій у формі глечика.

• Помістимогнів, злість і агресію в найвищій його частині. Тут же покажемо, як ці емоції проявляються в зовнішній поведінці людини. Це так, на жаль, знайомі багатьом обзивання і образи, сварки, покарання, дії «на зло» і т.п.
• Тепер запитаємо: а чому виникає гнів? Психологи відповідають на це запитання дещо несподівано:гнів – почуття вторинне, і виникає він від переживань зовсім іншого роду, таких як біль, страх, образа.Отже, ми можемо помістити переживання болю, образи, страху під почуттями гніву і агресії, як причини цих руйнівних емоцій (II шар «глечика»). Всі почуття цього другого шару – пасивні: в них присутня більша або менша частка страждання. Тому їх нелегко висловити, про них зазвичай замовчують, їх приховують. Чому? Як правило, через острах приниження, здатися слабким. Іноді ж людина і сама їх не дуже усвідомлює ( «Просто злюсь, а чому – не знаю!»). Приховувати почуття образи і болю часто вчать з дитинства. Напевно, вам не раз доводилося чути, як батько наставляє хлопчика: «Не реви, краще навчися давати здачі!»
• Чому виникають «пасивні» почуття?Психологи дають дуже чітку відповідь: причина виникнення болю, страху, образи – в незадоволенні потреб. Кожна людина, незалежно від віку, має потребу в їжі, сні, теплі, фізичній безпеці і т.п. Це так звані органічні потреби. Вони очевидні, і про них ми не будемо зараз говорити. Зосередимося на тих, які пов’язані зі спілкуванням, а в широкому сенсі – з життям людини серед людей. Ось приблизний (далеко не повний) перелік таких потреб. Людині потрібно: щоб її любили, розуміли, визнавали, поважали: щоб вона була комусь потрібна і близька: щоб у неї був успіх – в справах, навчанні, на роботі: щоб вона могла себе реалізувати, розвивати свої здібності, самовдосконалюватися, поважати себе. Якщо в країні немає економічної кризи або тим більше війни, то в середньому органічні потреби більш-менш задовольняються. А ось потреби тільки що перераховані, завжди знаходяться в зоні ризику! Людське суспільство, незважаючи на тисячоліття свого культурного розвитку, не навчилося гарантувати психологічне благополуччя (не кажучи вже про щастя!) кожному своєму члену. Та й завдання це надскладне. Адже щаслива людина залежить від психологічного клімату того середовища, в якій вона росте, живе і працює. І ще – від емоційного багажу, накопиченого в дитинстві. На жаль, обов’язкових шкіл спілкування у нас ще немає. Вони тільки зароджуються, та й ті – на добровільних засадах. Отже, будь-яка потреба з нашого списку може виявитися незадоволеною, і це, як ми вже сказали, призведе до страждання, а можливо, і до «руйнівних» емоцій. Наприклад, припустимо, людині дуже не щастить: одна невдача слідує за іншою. Значить, не задовольняється її потреба в успіху, визнанні, можливо, самоповазі. В результаті у неї може з’явитися стійке розчарування в своїх силах або депресія, або образа і гнів на «винуватців». І так відбувається з будь-яким негативним переживанням: за ним ми завжди знайдемо якусь нереалізовану потребу.
• Знову звернемося до схеми і подивимося, чи є що-небудь, що лежить нижче шару потреб? Виявляється, є! Буває, при зустрічі ми запитуємо одного: «Ну як ти?», «Як життя взагалі?», «Ти щасливий?» – І отримуємо у відповідь «Ти ж знаєш, я – невдаха», або: «У мене все добре, я – в порядку». Ці відповіді відображають особливого роду переживання людини – ставлення до самої себе, висновок про себе. Зрозуміло, що подібні ставлення і висновки можуть змінюватися разом з обставинами життя. У той же час в них є якийсь «спільний знаменник», який робить кожного з нас швидше оптимістом чи песимістом, а значить, більш-менш стійким до ударів долі. Психологи присвятили багато досліджень подібним переживанням. Вони називають їх по-різному: сприйняттям себе, оцінкою себе, а частіше – самооцінкою. Мабуть, найбільш вдале слово придумала В. Сатир. Вона назвала це складне і важко передане почуття почуттям самоцінності. Вчені виявили і довели кілька важливих фактів. По-перше, вони відкрили, що самооцінка (будемо користуватися цим більш звичним словом) сильно впливає на життя і навіть долю людини. Інший важливий факт: основа самооцінки закладається дуже рано, в найперші роки життя дитини, і залежить від того, як з нею поводяться батьки. Загальний закон тут простий: позитивне ставлення до себе – основа психологічного виживання (базисні потреби: «Мене люблять» «Я хороший» «Я можу!») На самому дні емоційного глечика знаходиться найголовніша «коштовність», дана нам від природи – відчуття енергії життя. Зобразимо її у вигляді «сонечка» і позначимо словами: «Я єсмь!» Або більш патетично: «Це Я, Господи!» Разом з базисними прагненнями воно утворює первинне відчуття себе – почуття внутрішнього благополуччя і енергію життя!

Слайд 16

Слайд 17

Слайд 18

НА КОНСУЛЬТАЦІЇ У

Ю. Б. ГІППЕНРЕЙТЕР.

ДИТИНІ ТРЕБА БОЯТИСЬ!

Часто запитують, чи потрібно допускати до свідомості дитини страшні, жорсткі речі, і в якій мірі це потрібно. Скоріше за все, нікому не прийде в голову тримати дитину на жахіттях весь час. Але ізолювати дитину від усього негативного – неправильно. Буває, що діти переживають гострі і страшні речі, бачать у снах чудовиська, які за ними женуться. А виховують їх при цьому дбайливо, м’яко.

Ми не маємо на меті виховувати дитину в страхах, але не можна ховати малят від життя. Ті обставини життя, які їх лякають, слід освоювати разом з ними. Дітям потрібно переживати страхи, і вони навіть тягнуться до цих переживань, оскільки це закладено в природі емоцій. Крім того, знайомство з явищами, що лякають, закладено в нашій культурі – згадаймо персонажів народних казок. Коротка відповідь на вищезазначене запитання така: дозуйте, але не відсторонюйте.

ІГРИ, ЯКІ ДОПОМАГАЮТЬ ДІТЯМ ПОДОЛАТИ СТРАХ

• Малюємо страх (з 5 років). Дитині можна запропонувати намалювати на альбомному аркуші паперу свій страх. По ходу малювання задаються питання, які спонукають її розвивати сюжет малюнка, збагачувати палітру використовуваних колірних тонів. Якщо питання не допомагають досягти цього результату, то даються прямі вказівки: «Давай поряд з будинком намалюємо хлопчика, який вийшов погуляти», «Давай зробимо одяг яскравим, різнобарвним» і т. д. Завдання полягає в якомога більш деталізованому розгортанні сюжету, підвищенні і яскравості кольору, виразності колірних поєднань, використанні широкої різноманітності колірних тонів. Дитину потрібно розпитати про те, що вона намалювала, таким чином познайомившись зі своїм страхом (дізнатись його слабкі і сильні сторони). Вкінці запитати: «А що тепер хочеш з ним зробити?»
• Малюємо веселку сили. На альбомному аркуші паперу дитині пропонується намалювати веселку за допомогою пластиліну. Спочатку слід підготувати з різних шматків пластиліну кольорові кульки. Потім потрібно запропонувати дитині розмазати кульки пластиліну по аркушу паперу, повторюючи вголос: «Я сильний», «Я сміливий». Можна сказати дитині, що коли їй знадобиться сила і захист, вона може згадати цю веселку.
• Складаємо казку. Можна скласти казку разом з дитиною про чарівну скриню, на дні якої лежить те, що завжди перемагає різні страхи. Цей предмет дитина повинна придумати сама і намалювати його на аркуші паперу.
• Майструємо будинок для страху. Запропонуйте дитині пару коробок різного розміру і скажіть: «Змайструй будинок для страху і замкни його в ньому». Можна організувати бесіду загалом про цей страх; чи існують шляхи виходу з будиночку; за яких умов…
• Викидаємо страх. Дитині пропонується з пластиліну зробити маленьку кульку – це буде страх, потім зробити велику кульку з отвором всередині – це буде темниця. Після чого кульку під назвою «страх» посадити до в’язниці, звідки вона не зможе вибратися на волю. Потім дитина може викинути зроблену кульку у відро для сміття, промовляючи при цьому: «Я викидаю страх і більше не боюся».
• Відпускаємо страх. Надуйте різнокольорові повітряні кульки разом з дитиною, запропонуйте їй вибрати одну або кілька кульок її улюбленого кольору, потім відпустіть кульки в небо, повторюючи при цьому: «Повітряна кулька, відлітай і страх мій забирай». Повторювати кілька разів, поки куля не підніметься високо в небо. На самій кульці можна намалювати страх.
• Закопуємо страх. Дитині пропонується зліпити з пластиліну кілька кульок, а потім запитати: «Як цей страх буде називатися?» (страх шуму, страх темряви і т.д.). Потім запропонуйте дитині на аркуші паперу намалювати сторожа, який охоронятиме страх і не випустить його на волю. Після виконаної роботи запропонуйте малюкові покласти страх в картонну коробочку разом зі сторожем, вийти на вулицю і закопати коробочку в землю.
• Пальчиковий ляльковий театр. Розігруйте з дитиною різноманітні сценки, в яких один герой всього боїться, а інші допомагають йому подолати його страх.
• Затопчемо страх. На підлозі рекомендується розстелити ватман і запропонувати дитині намалювати на ньому свій страх. Потім у тарілочку потрібно налити пальчикові фарби і запропонувати дитині занурити туди свої ніжки і затоптати свій страх, при цьому промовляючи: «Страх я затопчу, бо відважним бути хочу».
• Складаємо страшилку. Психолог починає, а дитина повинна додавати речення або слово. Наприклад: «На вулиці ніч … На нічну прогулянку вийшов величезний собака … Він збирався когось вкусити … і т.д.». Закінчити страшилку необхідно смішно: «Несподівано з неба спустився величезний торт. Собака завиляв своїм хвостом, і всі зрозуміли, що він добрий, і дали йому шматочок торта».
• Робимо намисто. З солоного тіста дитині пропонується накатати багато кульок, пластмасовою спицею зробити в них дірочки. Потім дати їм час трохи підсохнути, після чого покрити їх клеєм з блискітками. Дорослий тримає один край ниточки, а дитина нанизує намистини, примовляючи при цьому: «Я розумний, я сміливий, я добрий, я веселий і т.д.». Потім дитина може одягти ці буси.
• Справжній герой. Запитайте у дитини: «Хто такий справжній герой?» Вислухайте відповідь і запитайте: «Як ти думаєш, а у героя є улюблений колір?». Після відповіді дитини запропонуйте їй намалювати щось на папері цього кольору. https://dytpsyholog.com

Слайд 19

ОДА РАДОСТІ

Як навчити дитину бути щасливою: практичні поради та вправи

«Все дети от двух до пяти верят (и жаждут верить), что жизнь создана только для радости, для беспредельного счастья, и эта вера – одно из важнейших условий их нормального психического роста. Чудесно сказал об этом самообслуживании ребёнком веселья поэт Александр Кушнер:

В детстве что? Кружись и падай, на одной скачи ноге.

Сам себя смеши и радуй в голубом дождевике…

Доставляй себе веселье из всего. Из рук и ног,

Из болезни, из безделья, из бумаги, из чулок…

Гигантская работа ребёнка по овладению духовным наследием взрослых осуществляется только тогда, если он непоколебимо доволен и собой, и окружающим миром»

(К.И.Чуковский “От двух до пяти”)

Чи можна навчити дитину радості? Звичайно. Головне — це знати, що працює на довгу перспективу, а що приносить лише одномоментні задоволення. Автор книги «Пробудити радість у дітях» (Awakening for Joy Kids) Джеймс Барас розробив «вправи для щастя», які можна виконувати вдома і в школі: вони допоможуть вашим дітям бути оптимістами, відчувати себе впевнено, бути відкритими і добрими до себе і інших. Вправи для дорослих теж є! Багато вправ базуються на наукових дослідженнях. Наприклад, ми вчимо дітей працювати з настроєм: потрібно бути налаштованими на радість і не фокусуватися на тому, що поганого може статися — таким чином мозок легше знаходить і відчуває радість. Ми також навчаємо техніці майдфулнесс, тому що доведено її вплив на зменшення стресу. І, звичайно, ми вчимо співчуття, тому що турбота про інших — це запорука хороших відносин та емоційного здоров'я.

Слайд 20

Медитація подяки для дорослих...

Чому важливо практикувати подяку? Психологи з'ясували, що якщо ви відчуваєте себе вдячним, то ви відчуваєте себе щасливим і пов'язаним позитивною емоцією з іншими людьми. Якщо вчасно згадувати, що за багато чого у вашому житті потрібно бути вдячним, то негативний потік думок переривається і ви відчуваєте радість прямо зараз — за те, що оточує вас зараз.

Сядьте і прийміть зручну позу, сконцентруйтеся на зоні серця. На вдиху уявіть собі, що вдихаєте доброту, на видиху випускайте з себе негатив. Потім поміркуйте про якийсь з дарів вашого життя: про людину або ситуацію, за яку ви вдячні. Це може бути щось просте: у вас є зір, щоб бачити блакитне небо і яскраве сонце, у вас є їжа на столі, люблячий партнер, улюблена робота або хороші друзі. Що б це не було, відведіть собі час, щоб сказати тихе «спасибі» і відчути, як добре почувається і ваше тіло. Іншою вправою на подяку є «лист подяки», можна скласти список хороших подій у щоденнику або просто розповісти коханій людині про те хороше, що вас оточує. Коли ви практикуєте вдячність, радість росте в вас і поширюється на інших людей, не пропустіть можливості помножити радість!

... і для дітей

Почніть з обіду або вечері, коли ви сідаєте за стіл разом з дітьми: ви можете триматися за руки і поділитися почуттям подяки за добрі події дня, навіть такі прості, як перша квітка або дзвінок друга. У ці миті батьки і діти краще розуміють, що відбувається в житті один одного, це основа для взаєморозуміння. У школі ми радимо вчителям збирати дітей у коло і просити передавати один одному, наприклад, «чудесний камінь», при цьому кожен може висловити подяку за щось хороше. Вчителі можуть також просити дітей вести «щоденник подяки».

Слайд 21

Як дорослі можуть впоратися з труднощами

Життя не завжди сповнене радості, так просто не буває. Але пам'ятайте, що труднощі — це виклик для нас. І якщо ми культивуємо в собі радість, то вона не допоможе нам уникнути труднощів, зате завдяки їй ми впораємося з ними легше. Не боятися і не панікувати у важкий момент, а поводитися мудро, співпереживати — ще один ключовий навик для культивування радості.

Коли ми страждаємо, ми відчуваємо біль, гнів, страх або смуток. Техніка RAIN допоможе вам впоратися з цими емоціями. Ось етапи цієї техніки:

• Розпізнати (Recognize), що ви відчуваєте. Назвіть ваші емоції.
• Дозвольте цим емоціям бути там, де вони є (Allow it to be here), на кілька хвилин.
• Дослідіть (Investigate) те, що ви відчуваєте на рівні тіла. Не намагайтеся аналізувати причини вашого стану або позбавитися його. Подивіться з боку на ваші емоції, з дослідницьким інтересом.
• Не приймайте на особистий рахунок (Non-identification) цю проблему. Якщо у вас проблема, це не означає, що ви погана, дурна, негідна людина. І якщо ви відчуваєте гнів, страх або смуток — це не означає, що ви — злюка, боягуз або плакса. Всі коли-небудь відчувають емоції різного характеру, це життя.

Якщо дослідження ваших емоцій дається вам важко, то замість цього спробуйте попрактикувати майндфулнесс або медитацію подяки, ви можете повернутися до аналізу ваших емоцій пізніше.

Часто найголовнішим для вас може стати доброта до себе: не докоряйте, не проклинайте себе, від цього стане тільки гірше. Пам'ятайте, що біль, який ви відчуваєте — відчувають практично всі люди. Дослідник Христина Нефф пропонує в таких випадках покласти руку на серце і посилати самому собі позитивні думки, наприклад: «Страждання — частина життя», «Я переживу страждання з добротою і співпереживанням». Ця практика заспокоює, підвищує емоційну реактивність щодо інших і допомагає менше ображатися на долю.

Слайд 22

Формат думок для дітей

Ми всі хочемо захистити наших дітей від труднощів, але це не завжди можливо, крім того, що дітям доведеться потім справлятися з ними самостійно. Для того, щоб підготувати дітей до цього, нам знадобляться практики радості і подяки, які ми робимо в хороші часи: вони дають енергію для боротьби з проблемами. Але ігнорувати свої емоції діти ні в якому разі не повинні. Їх просто треба вчити переформатувати думки.

Негативним думкам треба протиставити реалістичну перспективу. Дайте дитині аркуш паперу, розділений на дві колонки. Нехай у першій колонці дитина напише свою настирливу негативну думку, наприклад: «У мене не виходить математика» або «Ніхто мене не любить». А у другій колонці потрібно написати протилежне за змістом або вираз що нейтралізує, наприклад: «Математика — складна, але я приймаю виклик і нічого страшного, що у мене не все виходить, я ж вчуся!» або «Якщо одна людина образила мене, не означає, що я нікому не подобаюсь, я буду відкритим і веселим, тому що я буду хорошим другом іншим людям».

Вчіть дітей співпереживанню

Допомагаючи іншим людям у важкій ситуації, ми зміцнюємо наші відносини, а це, в свою чергу, важливий ресурс для наших важких ситуацій. Спробуйте так: попросіть дітей подумати про когось, у кого зараз труднощі (людина, тварина, наша планета). Потім попросіть їх придумати, що б вони могли зробити, для того, щоб допомогти. Звичайно, мова про маленькі жести, не треба змушувати дітей думати над тим, як вирішити цілу проблему: діти можуть написати листівку з побажаннями одужання хворому, подзвонити другу, обійняти собачку, яка їх чекала вдома, полити квіти, яким хочеться пити. Вчіть дітей помічати, що в інших є труднощі, і допомагати, так вони будуть на одній хвилі зі світом, що їх оточує. А це дуже приємне відчуття.

Слайд 23

Памятаймо: безумовне сприйняття дитини – запорука її емоційного комфорту.

Слайд 24

Дякую за увагу!