Дмитро Павличко. Основні відомості про поета, перекладача, політика й громадського діяча. Вірш «Два кольори», який став народною піснею

Ратушна Наталія Миколаївнавчитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської областіУрок-знайомство. Автор ресурсу. Дмитро Павличко. Мислитель, достойний продовжувач Івана Франка, каменяр нової доби. Олесь Гончар

Цей період називають «шістдесятництвом» із приводу часового проміжку, а саме 1956-1964 рр. Період, який ми вивчаємо, названо «шістдесятництвом». Інша назва — «хрущовська відлига» (під час керування Микити Хрущова сталося послаблення режиму), «період проти течії» (тому що представники цього періоду були не такими, як усі). Як його ще називають? Чому?

Схарактеризуйте «шістдесятництво». Що стало поштовхом для виникнення цього руху? «Шістдесятництво» — соціокультурний рух опору підрадянської України, започаткований у 60-х роках ХХ століття. Друге українське відродження ХХ століття, регенерація національної еліти. Поштовхом для його виникнення стали такі чинники: 1953 р.— смерть Сталіна; генсеком стає М. Хрущов; 1956 р.— ХХ з’їзд КПРС, на якому було засуджено «культ особи» Й. Сталіна і проголошено курс на десталінізацію; 60-ті роки в усьому світі — час великих збурень і духовних зрушень, пора оновлення мистецтва (авангардизм у літературі, малярстві, скульптурі; зародження рок- і поп-музики).

Ознаки шістдесятництва у творчості Василя Симоненка. Оспівування унікальності людини всупереч радянському розумінню члена суспільства як уніфікованої знеособленої постаті, гвинтика єдиної системи; оспівування України, засудження радянської бюрократії, кар’єризму, пристосуванства — теми, які розроблялися всупереч настановам соцреалізму.

Отже, «шістдесятництво» — загальне визначення певного періоду розвитку української літератури. Щоби зрозуміти це явище остаточно, потрібно докладніше познайомитися з особами письменників, які становили групу тих, кого літературознавці зрештою визначили як шістдесятників. Дмитром Павличком - На уроці ми продовжимо вивчати «шістдесятництво» в особах. Сьогодні настала черга зустрічі із класиком української літератури.

Поезія Павличка різних десятиліть – своєрідне дзеркало, у якому відбито настрої, віяння, цінності, орієнтири і побут. Із цих текстів, якщо уважно і вдумливо читати їх, легко можна дізнатися, кого в нас у 50-ті шанували, кого у 60-ті лаяли, про що дозволяли говорити, а про що навіть не згадували у 70-ті, із якими страхами і надіями жителі радянської України із 80-х у 90-ті переходили. Дмитро Васильович – свідок відразу кількох епох: радянської, пострадянської та нинішньої – уже постмайданної, абсолютно різних періодів у житті нашої країни і суспільства, що змінювали один одного і залишили свій відбиток на кожному із людей старшого покоління і системі координат, у якій живемо. … на цій планеті,з тих пір, як створив її пан Бог,ще не було епохи для поетів,але були поети для епох. Ліна Костенко. Це – своєрідний підручник української історії у віршованій формі, вивчати який шалено цікаво.

Дмитро Павличко. Основні відомості про поета, перекладача, політика й громадського діяча. Громадянські мотиви лірики. Пісенна лірика Д. Павличка, її популярність. Вірш «Два кольори», який став народною піснею. Національний колорит поетичних образів, роль антитези. Тема уроку. Вісімнадцяте січня. Дистанційне навчання

Лукашівський НВКІвано -Франківщина

Івано-Франківщина

Я син простого лісоруба,Гуцула із Карпатських гір.

Батьківська хата, село Стопчатів на КосівщиніПоет Дмитро Павличко народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчатові на Івано-Франківщині в багатодітній селянській родині, «при копанні картопі» — «тверда земля Дмитрові була за ліжко, шорсткий киптар — за пелюшки». Із дитинства майбутній поет пізнав нужду та тяжку працю.

«Кілька літ нам довелося жити в стайні, бо хата згоріла, а нова зводилася поволі, зростала разом із дітьми. У пам'яті поета глибоко вкарбувалися майстерка, шурхіт пилки, запах розтятої деревини, перетворюваної на одвірок і варцабу (лутка, підвіконня) і крокви».

Батько — Василь Миколайович — був чоловіком освіченим (як на свій час), вельми працелюбним та енергійним. Перейшов через фронти та війська першої світової війни, побував і в Києві, і у Львові, де його засудили на розстріл, а він утік, звільнивши з собою і в'язнів Бригідок. Брав участь у сільських сходах, виступав у ролі народного адвоката, відстоюючи інтереси покривджених земляків. 1939 р. в перших лавах активістів зустрічав Червону Армію, став першим головою новоутвореного колгоспу. Працював усе життя і помер при роботі. Мати — Параска Юріївна Бойчук — була жінкою неписьменною, але при тому багато знала з «Кобзаря» та Франкових творів, до читання вголос яких щонеділі навертала дітей. Мала чудову пам'ять і смак до поезії. Д. Павличко пригадує вірші, якими вона диктувала йому листи до Коломийської гімназії. Померла 1955 р. від тяжкої праці.

Доля судилась Дмитрові така, як і всім українцям, та ще біднякам: нужда, тяжка праця, бідненька освіта — такий шлях і слався сину лісоруба. Кпини та знущання за рідну мову, за босі ноги...  У передноворічний вечір хлопчик продає ялинку, бо ж треба купити хворій матері бараболі. Хлопчик під муром на ринку – Хто б не проходив – гука:– Пане, купуйте ялинку,Гляньте – бо, гарна яка…Люди минають хлопчину,Тонуть у шумі слова,Вилинялу кожушину,Вітер, як ніж, пробива. Ринок пустіє поволі,В брамі гуде сніговій. Треба купить бараболіМатері хворій своїй.

Освіта на Підкарпатті була у пошані. Та й житейський глузд підказував: малоземельні батьки нічого не могли лишити дітям у спадок, окрім знань, які прагнули дати за всяку, дуже тяжку як на селянський статок ціну. Початкову освіту Дмитро розпочав здобувати в польській школі в Яблуневому. Школа була польська, українська мова — заборонена. Конфлікти, що з цього виникали, поет пригадає згодом у нотатках «Про себе» та ще у віршах виллє гіркоту зневаженої гідності («За мову мужицьку не раз на коліна довелося у школі ставати мені...»). Він вивчить мову Міцкевича і полюбить культуру його народу.

«Я в українській родині народився – чому ж батько мене до поляків відвів? Тому що старший брат у Коломийську гандлеву, тобто торговельну школу вже вступав, за його навчання гроші платити потрібно було, а батько мій – простий селянин, жодного прибутку він не мав, усе, що в нього було, – це город, поле, сіно і зерно, яке він продати міг... Я в нашому класі єдиний українець був: з одного боку – група польських дітей, з іншого – єврейських. Як селянський син, фізично сильним я зростав і незабаром зрозумів (не тому, що якимось політиком був природженим, а просто, напевно, так вихований), що сила моя тим, хто слабший, допомагати зобов'язує, і ось майбутня політична діяльність моя в першому класі вперше мала вияв: якщо поляки євреїв били, я допомагав євреям, а якщо євреї – поляків, полякам (посміхається)».

Жити на своїй землі, й мови рідної не чути,І щодня ковтати гнів, наче келишок отрути…Це присуджено мені, це мені нещадна кара. За довіру молоду, з поривну честь Ікара. Дмитро Павличко

Потім була Коломийська гімназія, де Павличко опанував німецьку мову та латинь. Усі ці роки хлопець із захопленням читає українські книжки. Про це молодий поет захоплено пише у вірші «1939 рік». Дмитро Павличко - студент Коломийської гімназії…(другий зліва,1943 р.)

У тимчасово окупованій Коломиї одразу за парканом гімназії, де на той час навчався поет, фашисти розташували єврейське гетто. Звідси бранців партіями вивозили на розстріл, а ті, що лишалися, пухли від голоду. Темними ночами гімназисти прив'язували тягарі до привезених матерями паляниць і, розкручуючи такий молот із хліба й каменю, перекидали його на територію гетто. Вдень їх зустрічали страдницькі й вдячні погляди зчорнілих єврейських дітей. Очі болю і сподівання. Вони запам'ятаються назавжди.

26 січня 1944 р. разом із колоною євреїв (у числі інших заложників) в Шипарівському лісі німці розстріляли брата Петра. Дмитрові тоді виповнилося 15 років, він пише свій перший вірш, що стосується саме цієї трагедії, а згодом відобразив цю подію у поемі«Вогнище»

З осені 1945 p. по літо 1946 р. поет був ув'язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у приналежності до УПА по сфабрикованому звинуваченню в причетності до бандерівських злочинств. Звільнили неповнолітнього Дмитра разом з іншими тільки зізнання у своїй причетності до національного повстанського руху від них енкаведисти так і не дочекалися. На зустрічі з Д. Гордоном Д. Павличко про цю історію розповідає так: «У 16 років я повернувся із Коломийської гімназії, оскільки мого брата вбили гестапівці, був одержимий помстою, і зі своїми друзями, хлопцями стопчатовськими створили свій рій із 6 осіб. Псевдоніми собі вибрали, позивні. Мої друзі зі Стопчатова – хлопці сільські, тому просто назвалися: Береза, Дуб, Яблуня… У мене був - позивний Дорошенко…»«У кущах із ракетами сидів я в колючому кущі глоду, страшнющому, сиджу, ледве терплю – біля самої дороги з Коломиї на Печеніжин. До селища кілометрів п'ять, у мене дві ракети – червона й зелена. Якщо «пайдешники» («червоні») їдуть, я червону запустити маю (за мною стежать, це доручення, як контракт), якщо нікого – зелену. Нікого не було, я в тому кущі відсидів, ось і вся моя служба в УПА».

1948 р. Д. Павличко скінчив десятирічку і подав документи до Станіславського медичного інституту (зараз м. Івано-Франківськ), але відсутність потрібної довідки з військкомату ураз поламала ці наміри й привела юнака на фізичний факультет Чернівецького університету. Та й сюди його не прийняли. Учень 10 класу Дмитро Павличко. 1947 рік.

Тоді Дмитро приймає рішенні стати студентом філософського факультету Київського університету. Та не довелося — його не прийняли на тій підставі, що він був галичанином. Отак гартувалася нетерпимість до всякої соціальної несправедливості, перегинів, якими б гаслами вони не прикривалися. Кожний прояв націоналізму завжди кликатиме поета до бою за рівність усіх народів, казенна бездушність і сваволя глибоко обурюватимуть його людську гідність. 

1948 року Дмитро вступив до Львівського університету, де вивчав українську мову та літературу. Студентом він очолював літературну частину Львівського театру юного глядача, згодом — відділ поезії журналу «Жовтень». 1953 року Д. Павличко вступив до аспірантури, досліджував сонети І. Франка, але незабаром залишив наукову роботу. Його виключили з аспірантури за виступ на зборах викладачів із критикою русифікаторської політики влади. Офіційною причиною виключення називали «неуспішність». Того самого року вийшла його перша збірка поезій «Любов і ненависть».

Із 1954 р. Д. Павличко — член Спілки письменників СРСР — за пропозицією М. Бажана Д. Павличка було прийнято заочно. Д. Павличко читає вірш на літературному весіллі. Одружився Дмитро Павличко 1957 року, а 15 грудня 1959 у місті Львові в сім’ї у письменника народилася старша донечка Соломія. І значно пізніше прийшла у світ її сестра Роксолана. Дмитро Павличко із дружиною Богданою в гуцульському вбранні. 1958 рік. 1964 р. Дмитро Павличко з родиною переїхав до Києва і очолив сценарну майстерню кіностудії ім. О. Довженка. За його сценаріями поставлені фільми «Сон» (1965 р.) — у співавторстві з В. Денисенком та «Захар Беркут» (1970 р.) Дмитро Павличко з доньками Роксоланою та Соломією (праворуч). 1967 рік.

Політична діяльність 1977 р. Д. Павличко стає лауреатом Державної премії України ім. Т. Шевченка. Далі працює секретарем СП СРСР із 1986 р., а з 1988 р. — секретарем правління СПУ.1989 року Д. Павличка обирають головою Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка. Поет є одним із організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України. Журналіст і Незалежність - Дмитро Павличкоhttps://www.youtube.com/watch?app=desktop&v=W3i7h. Vp. Jo. Y0&index=2&list=PLPKuox_6 Vmn. Dd. Y_v. Vd. JAv. Nq. VJUq. An-Py. C&t=0s. Дмитро Павличко та Іван Заєць. Перший антирадянський мітинг у Києві (13. ЧІ.1988 р.)Протягом 1990 р. – 1994 р. Павличко був депутатом Верховної Ради та певний час – послом України в Канаді. 1997 року поета нагороджено орденом «За заслуги» III ст., а 1999 р.— орденом князя Ярослава Мудрого V ст. У період із весни 1999 р. по лютий 2002 р. Павлич-ко був Послом України в Республіці Польща (завдя-ки його старанням у центрі Варшави в березні 2002 р. було споруджено пам’ятник Тарасу Шевченку).

2004 р. за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну і політичну діяльність поету присуджено звання Героя України з врученням ордена Держави.Із 21 жовтня 2005 р. по 25 травня 2006 року — народний депутат України (фракція Української Народної Партії). На IV Всесвітньому Форумі Українців (Київ, серпень 2006 р.) Дмитра Павличка було обрано Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради. 2009 р. Д. Павличка нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого IV ст.https://www.youtube.com/watch?v=20 MDzlkylt. AДмитро Павличко на майданi 08.12.2013

Творчий доробок Дмитра Павличка відомий у близькому і далекому зарубіжжі. Окремими книгами виходили його твори російською, естонською, польською, болгарською, угорською, грузинською та слов’янськими мовами. Найвідоміші з них: «Моя земля», «Любов і ненависть» (1953), «Правда кличе!» (1958), «Бистрина» (1959), «На чатах» (1961), «Пелюстки і леза» (1964), «Гранослов», «Хліб і стяг» (1968), «Сонети» (1978), «Вогнище» (1980), «Спіраль» (1984), «Задивлений у будущину» (1986), «Рубаї» (1987) та ін. Д. Павличко — автор багатьох збірок. Збірка «Правда кличе!» вийшла друком 1958 року ( була заборонена за радянських часів) Після XX з’їзду КПРС, на якому був розвінчаний культ Сталіна, Павличко разом з іншими «шістдесятниками» повірив, що тирани назавжди відійшли в історію, що правда тепер зазвучить на повний голос. Поет реалізував у ній своє творче завдання — «блискавкою-мислею своє життя я висловлю». Перша збірка Д. Павличка «Любов і ненависть» привернула увагу читачів і критики, бо вирізнялася гостротою соціальних тем і проблем. У назві два слова — антоніми. Ці два слова визначили сутність усієї творчості поета. Він писав: «Поезію творить любов, а не злоба. Якщо в моїх творах присутня ненависть, то це означає, що я жив у жорстокі і складні часи». Таку саму назву має й збірка вибраних творів, яка була відзначена Шевченківською премією.

Дмитро Павличко є також і визначним майстром перекладу (перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, ідиш та багатьох слов’янських мов) — «Світовий сонет» (сонетна творчість європейських поетів, 1983 р.), «Сонети Шекспіра» (1995, 1998 р.), «50 польських поетів» (антологія польської поезії, 2000 р.), «Поезії Хосе Марті» (2001 р.), «Антологія словацької поезії ХХ століття» (1997 р.), «Мала антологія хорватської поезії» (2008 р.). Д. В. Павличко — невтомний борець за національно-культурне відродження українського народу, його історії, мови, національної гідності й справедливості. Величезну роботу проводив він як голова Товариства української мови імені Тараса Шевченка. Талант Павличка знайшов творче виявлення також у літературно-художній критиці, публіцистиці, кінодраматургії. Вийшли друком його критичні статті, літературознавчі дослідження, виступи, спогади-есе про І. Франка, Лесю Українку, про творчий шлях Малишка, Б.-І. Антонича та багатьох інших вітчизняних і зарубіжних письменників. Дмитро Павличко з дружиною Богданою в Донецьку, 26 червня 2015 року.

Д. Павличко — автор відомих пісенних текстів — «Впали роси на покоси», «Лелеченьки», «Пісня про Україну», «Долиною туман тече», «Явір і яворина», «Я стужився, мила, за тобою», «Дзвенить у зорях небо чисте», «Розплелись, розсипались». Пісня «Два кольори» (1649 р.) стала народною. На слова поета написали чимало пісень й автори Володимир Губа, Юлій Мейтус, Богдан Янівський, Богдана Фільц, Микола Литвин, Галина Менкуш, Галина Ільєва. «Два кольори» Музику до поезії написав. Олександр Білаш.

«Два кольори» Квітка Цісик

КДБ звинуватив Павличка в тому, що «Два кольори» – це бандерівська пісня. Із якою піснею і якого автора вона співзвучна? «Пісня про рушник» А. Малишка. Які почуття викликала у вас пісня «Два кольори»?

Людину все життя супроводжують два кольори: червоний — то любов, а чорний — то журба. Такими нитками, за народною традицією, вишивали рушники та сорочки. Проводжаючи сина в дорогу, мати дала вишитий рушник, як оберіг, як символ своєї любові. І це була найдорожча річ, яку він зберігав протягом довгих років, бо мати ніби вгадала синову долю, вишила її на полотні. — Про які кольори йде мова у творі? Чому саме їх обрав автор? Пронесені крізь роки й відстані, як заповіт, як материнська пісня любові й зажури, два кольори вийшли із згорточка старого полотна і стали глибоко поетичним образом. Вони — ніби символи самого життя, що водило поета по світах і кликало додому, переплітаючи сумні й радісні дороги, як узори на материнім гаптуванні.

— Чому пісня Д. Павличка «Два кольори» стала народною? Поет дібрав такі задушевні слова, так зумів виразити почуття багатьох людей, що вірш став улюбленою народною піснею для багатьох поколінь. Вона близька до фольклорної традиції і символікою барв, і чисел, і філософією життя. Основний мотив твору — мотив дороги як символу людської долі поєднаний із мотивом материнського благословення. Червоне й чорне — найпоширеніше поєднання кольорів в українській вишиванці, що асоціюється з радощами й печалями, злетами й смутками людського життя... Ліричний герой, пройшовши через життєві випробування, зберіг найдорогоцін-ніший скарб «згорточок старого полотна». Вишиту сорочку — як часточку маминої душі, оберіг, «свої пороги» — як початок і кінець людської долі, духовні начала Д. Павличко поетизує за допомогою простих і довершених художніх засобів — народної символіки, нечисленних епітетів і метафор. Для поета важливий не зовнішній словесний візерунок, а глибина думок і почувань.

Два кольори — дві тривоги, дві нитки душі, що з’єднують в одному візерунку пам’ять про батьків і турботу про дітей, про сучасне й майбутнє. Вони, як живі джерела, що передають від покоління до покоління скарби й багатство пам’яті свого роду, бо саме вони духовно єднають людину з рідною землею. Червоний. Чорний — Із чим асоціюються у вас червоний і чорний кольори? кохання радістьщастяматеринська любов...горесмутокжурбапечаль

Паспорт твору. Жанр: пісня. Тема: це роздуми про долю людини, про те, що для неї найдорожче, це вияв любові до рідної матері, яка своїми руками вишила синові сорочку червоними і чорними нитками, що стала ліричному герою й оберегом на все життя, і нагадуванням про рану домівку. Ідея: заклик не забувати про своє коріння, про батьків, про те, що є основою життя. Композиція твору. Вірш написаний у формі монологу сина, у якому він висловлює свою любов до матері й  подяку за її любов і турботу. Римування: перехресне.«Два кольори» Рік написання: 29 лютого 1964 року. Вид лірики: особиста (інтимна) лірика, Віршовий розмір: п’ятистопний ямб із пірихієм.

Художні засоби: епітети: «незнані шляхи», «щасливі і сумні дороги», «вишите життя»; метафори: «водило в безвісти життя», переплелись… мої дороги, «війнула в очі сивина»; символи: «червоне — то любов, чорне — то журба», вишита сорочка — символ материнської любові, дорога — символ життєвого шляху; рефрени «два кольори мої, два кольори», «червоне — то любов, а чорне — то журба» утверджують читача у думці, що все життя — то і є поєднання двох його кольорів: червоного — символу любові та чорного — символу журби. Займенником «мої» автор указує, що приймає і розуміє цей закон життя.

Головний образ твору — ліричний герой, який за ментальністю, за вихованням — українець. Адже, коли «малим збирався навесні піти у шлях незнаними шляхами», у подарунок від матері отримав сорочку, вишиту «червоними і чорними нитками», — традиційний символ побажання доброї долі. Сорочка, щасливі і сумні дороги, мамина любов допомагають повніше розкрити характер ліричного героя. - чутливість до найгостріших ідеологічних конфліктів сучасності, суворої правди життя;- експресивність думки, вогниста пристрасність;- непримиренність до штампів, декларативності. Образи твору. Риси творчого стилю

Нелегкий шлях судився Д. Павличкові. Поет належав до категорії «шістдесятників», як і Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч та інші. Саме вони очолювали правозахисний рух 60-70 pp. XX ст. в Україні, саме вони били на сполох нашої національної самосвідомості. Тому й Павличкова мова виросла на глибоких українських літературних традиціях, на осягненні безмежних скарбів літературної спадщини, що залишили нам Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, М. Рильський. Вона допомагає нам зрозуміти основні риси української культури. Дмитру Павличкові судилося долею нести вогонь свого таланту людям та вдовж червоно-чорної стежини його життя йдуть поруч із ним два довічні супутники нашого буття — Любов і Журба.

- Чи вдалося нам досягти поставлених цілей уроку?- Що вас найбільше вразило?Метод «Мікрофон»Домашнє завдання1. Запам’ятати основні відомості про Д. Павличка.2. Вивчити напам’ять «Два кольори». 3. Зa матеріалом уроку підготувати-ся до тестової перевірки знань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: ЛІТЕРАТУРА: Слоньовська О. В., Марфин Н. В., Вівчарик Н. М. Українська література. Підручник для 11 кл.. закладів загальної середньої освіти (профільний рівень).-К.: Літера ЛТД - 2019.- 320 с. ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ: Google картинки. Режим доступу: http://images.google.uа -URL: https://uk.wikipedia.org/wiki. URL: http://dovidka.biz.ua/vislovi-pro-kotsyubinskogo/URL: https://gordonua.com/ukr/publications/dmitro-pavlichko-bili-menya-strashno-shompolami-po-shi-bili-tak-nbi-golovu-vdbiti-hotli-hrebc-perebiti-palc-u-dver-zakladali-pdpalyuvati-zbiralisya-1226460.html. URL:https://www.youtube.com/watch?app=desktop&v=W3i7h. Vp. Jo. Y0&index=2&list=PLPKuox_6 Vmn. Dd. Y_v. Vd. JAv. Nq. VJUq. An-Py. C&t=0s