До 210 річниці дня народження Т. Шевченка

Поруч з цими поезіями, сповненими революційного пафосу, Кобзарем були створені найніжніші перлини лірики — "Г. 3." ("Немає гірше, як в неволі"), "За сонцем хмаронька пливе", "Зацвіла в долині", "У нашім раї на землі", "На Великдень на соломі", численні пісні, що стали потім народними. У каторжних умовах не скам´яніло чисте, щире серце поета. Уже в ранніх творах поета виявились провідні риси всієї його творчості. Автор "Кобзаря" — передусім поет сучасності, який живе інтересами народу, поділяє його горе й радощі, протестує проти потворних явищ життя, закликає до волі ("Катерина", "Причинна", "Тополя", "Утоплена", "Перебендя", ліричні поезії).

Невдоволення поета-патріота гнітючою дійсністю спонукало його звертатися думкою в минуле, до історичних тем.

Найвиразніше революційний характер романтизму поета виявився у поемі "Гайдамаки", що з´явилась через рік після виходу "Кобзаря". Поема була здійсненням велетенського задуму, про що свідчить філософський віршовий вступ і прозова передмова (фактично — післямова). Назва говорила про те, що в ній буде оспівано широкі маси народних месників — борців проти феодально-кріпосницького й національного гніту. Хоча в поемі й змальовані криваві картини покарання шляхти гайдамаками, весь твір проймає глибока людяність, гуманізм:

У ліричних відступах Шевченко нагадував читачам, що два братні слов´янські народи могли б жити в мирі й дружбі — "жити б та брататься". А в передмові він уперше висловив широку демократичну ідею єднання слов´янських народів: "нехай житом-пшеницею як золотом покрита, не розмежованою останеться навіки од моря до моря слов´янська земля".

Як і інші історичні твори Шевченка, поема "Гайдамаки" міцно пов´язана з сучасністю. Змальовуючи минуле, поет раз у раз нагадує про сьогодення, висловлює невдоволення пасивністю селянських мас, тим, що нащадки не згадують про Гонту й Залізняка:

Тут спостерігається явний політичний підтекст, спрямований проти самодержавства, Миколи І.

Дедалі більше Шевченко стає відомим як поет і художник. Його твори друкуються в журналі "Маяк" та альманасі "Молодик", виходять окремими виданнями: "Гамалія", "Тризна", "Чигиринський Кобзар", "Живописная Украйна". Він ще пильніше приглядається до життя народу, наполегливо шукає нових шляхів у творчості, в боротьбі з суспільним лихом.

Поруч з політичною поезією Шевченко створює ліричні шедеври: "Дівичії ночі", "Маленькій Мар´яні", балади ("Лілея", "Русалка") і нарешті поему "Наймичка".

Про визнання провідного місця Т. Шевченка в українській культурі, високої оцінки його заслуг перед Україною свідчить те, що його ім´ям названо Національну премію України в галузі культури, літератури і мистецтва - найвищу творчу відзнаку в незалежній Україні. Шевченківська премія увінчує найвидатніші твори літератури та мистецтва. За 40 років її існування (1961-2001) лауреатами цієї високої і престижної нагороди стали 525 персоналій та колективів. Першими лауреатами Шевченківської премії були Олесь Гончар, Павло Тичина і Платон Майборода.
Про значимість творчості Т. Шевченка, її неослабного впливу на духовне життя нашої нації свідчить написання за його віршами і поемами вокальних, симфонічних та оперних творів, інсценізація та екранізація багатьох творів Кобзаря. Визнанням великих заслуг Т. Шевченка перед Україною є щорічне відзначення роковин народження і смерті поета (9-10 березня). Творча спадщина поета спонукала і спонукає до вшанування його пам´яті, посилення уваги до національно-громадських проблем, що особливо проявилося в умовах незалежності України.
Тарас Григорович зробив велетенський внесок у пробудження і формування національної свідомості українського народу, в розвиток української та світової культури. Ідеї, думки, вся творчість Шевченкового генія стала тим живим феноменом, який далі розвивається вже в свідомості українського суспільства. Як актуально сьогодні звучать безсмертні Шевченкові слова:
Свою Україну любіть, Любіть її... во время люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.

Так. як складне і страдне було життя його, так велика, усестороння і геніальна була його духова спадщина. А на цю спадщину складаються його романтичні балади, побутові, історичні та суспільно-політичні поеми, різнорідна лірика і твори біографічного характеру, повісті і драма. При тому він високої кляси мистець-графік, маляр і викладач Академії мистецтв.

Тематика поезій Шевченка наскрізь романтична, а при тому наскрізь національно-українська. Основний атрибут поетової романтики це, очевидно, пейзаж, це тло, на якому він або описує події, або виспівує свої думи, чи плете тонке і субтельне мереживо своїх думок. Тут на першому плані передовсім степ, на якому віє вітер і могили, а в них заховане минуле України; інколи — це бурхливе море або неспокійний вітер, коротко — це пейзаж рухливий, динамічний. На його тлі виступають люди, що немов би достосовані до такого саме пейзажу: це бандурист (улюблена тема українських романтиків), що висловлює своєрідну філософію, або це козак — борець за волю, це врешті селянин, що страдає, чи безталанна дівчина або мати-селянка, що сумує над долею своїх дітей. Ці всі теми взяті з народної поезії або власного життєвого досвіду. Знає Шевченко і загально-романтичні теми. Знає він фантастику (русалки, переміна дівчини в дерево); знає типове романтикам божевілля — жах, шлях до загибелі, самогубство і дітогубство, отруєння чоловіка і зґвалтування дочки, самотність і катування, пожежі і вбивство власних дітей. Все це знайдете в Шевченкових баладах і побутових поемах.

А друга особливість поезії Шевченка — це історичні теми, при чому улюбленою його формою є „дума”, на означення української історичної пісні або його ж власні численні „думки”, а в них багато ідей, багато музичности поетичних форм, підкреслених співзвучністю і римами.

Прирівнювали і прирівнюють Шевченка до великих і заслужених поетів-національних героїв та визначних історичних постатей, отже і до славного борця за незалежність Італії — Гарібальді, до відомого шкотського поета Бернса, а навіть до американського Лінкольна. Але всі ці порівняння зовсім формальної чи символічної натури ніяк не дають нам повного образу Шевченка і його ролі, яку він зіграв у процесі культурно-політичного ставання відродженої нації.

Творчість Тараса Шевченка можна б поділити на чотири основні періоди, зумовлені обставинами його життя, і в кожному з тих періодів виходили з-під його пера різні жанром, темою чи формою поетичні твори.

І так, після викупу його з кріпацтва (1838), в ранні петербурзькі роки, виходить у 1840 р. його «Кобзар», а в ньому такі твори, як «Заспів» („Думи мої”. . .), «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». За словами Франка — поява «Кобзаря» була епохальною датою в розвитку українського письменства, другою після «Енеїди». „Ця маленька книжечка — стверджує він, — відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, немов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову». У цьому ж періоді, у 1841 р. виходять окремим виданням його «Гайдамаки», а крім цього, в альманасі «Ластівка» його поезії «Вітре буйний» («Думка»), «На вічну пам’ять Котляревському», «Причинна» та інші.

Час від першої подорожі в Україну у 1843 р. до арешту в 1847 р. становить другий період життя і творчості Тараса Шевченка. Це т.зв. період „Трьох літ” (назва від збірки творів написаних в роках 1843-45, які ідейно творять одну мистецьку цілість). З цього періоду маємо його «Кавказ», «Іван Гус», «До живих і мертвих», «Холодний яр», «Великий льох», «Суботів», «Розрита могила». Загалом 1845 рік, у якому він відбув другу подорож в Україну, це час найвищого розцвіту Шевченкового таланту, тоді появляються такі його твори, як «Наймичка», «Сон», «Заповіт», переспіви «Псальмів Давидових» і інші.

Третій період — це творчість років 1847-57, коли поет в тюрмі, а передовсім на засланні, всупереч категоричній забороні, все таки пише т.зв. захалявні вірші, як «Чернець», «Іржавець». Лірика побутова часів заслання інша від попередньої. Поет сягає споминами у свою молодість («Мені тринадцятий минав»), звертається до джерел народної пісні, креслить побутові картини з життя народу (поема «Княжна», «Сон — Гори мої високії», «Як би ви знали паничі»).

Четвертий період — це після звільнення зі заслання роки 1857-61. З цього періоду є його твори «Неофіти» і «Юродивий».

В цілому — твори Шевченка як поета-романтика і творця української національно-державницької ідеології поділяють за такими жанрами:

1.    Балади: «Причинна», «Тополя», «Утоплена», «Лілея», «Русалка».

2.    Поеми побутові: «Катерина», «Наймичка», «Княжна».

3.    Поеми суспільно-політичні: «Сон», «Кавказ», «Посланіє», «Неофіти».

4.    Історичні: «Гайдамаки», «До Основ’яненка», «Суботів», «Розрита

могила», «Іван Підкова», «Гамалія» (ці дві останні мають тільки історичну основу).

5.    Драма: «Назар Стодол я».

Тематика поезій Шевченка наскрізь романтична, а при тому наскрізь національно-українська. Основний атрибут поетової романтики це, очевидно, пейзаж, це тло, на якому він або описує події, або виспівує свої думи, чи плете тонке і субтельне мереживо своїх думок. Тут на першому плані передовсім степ, на якому віє вітер і могили, а в них заховане минуле України; інколи — це бурхливе море або неспокійний вітер, коротко — це пейзаж рухливий, динамічний. На його тлі виступають люди, що немов би достосовані до такого саме пейзажу: це бандурист (улюблена тема українських романтиків), що висловлює своєрідну філософію, або це козак — борець за волю, це врешті селянин, що страдає, чи безталанна дівчина або мати-селянка, що сумує над долею своїх дітей. Ці всі теми взяті з народної поезії або власного життєвого досвіду. Знає Шевченко і загально-романтичні теми. Знає він фантастику (русалки, переміна дівчини в дерево); знає типове романтикам божевілля — жах, шлях до загибелі, самогубство і дітогубство, отруєння чоловіка і зґвалтування дочки, самотність і катування, пожежі і вбивство власних дітей. Все це знайдете в Шевченкових баладах і побутових поемах.

А друга особливість поезії Шевченка — це історичні теми, при чому улюбленою його формою є „дума”, на означення української історичної пісні або його ж власні численні „думки”, а в них багато ідей, багато музичности поетичних форм, підкреслених співзвучністю і римами.