До 85-ї роковини жертв Голодомору 1932 - 1933 рр.

КЗ «Маріупольська гімназія № 2»

Музей «Бойової слави «Пам'ять»

Тема: Голодомор 1932 – 1933 рр. – геноцид українського народу

Автор: Клєр Ірина Георгіївна

тривалість екскурсії – 45 хвилин

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Матеріал екскурсії

 

2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. За законом, публічне заперечення Голодомору вважається протиправним, але покарання за такі дії не уточнюється.

Однак серед істориків та політиків немає єдиної думки щодо того, чи можна вважати Голодомор геноцидом у юридичному значенні цього слова, закріпленому в Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.

При цьому "батько Конвенції про геноцид", доктор Рафаель Лемкін, який власне і вигадав цей термін, у 1953 році сказав, що "винищення української нації" - це "класичний приклад геноциду".

Голодомор визнали геноцидом українців 23 держави: Австралія, Андорра, Аргентина, Бразилія, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія, Італія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Словаччина, США, Угорщина, Чехія, Чилі, а також Ватикан як окрема держава.

Однак слова "геноцид" немає в документах ООН, ЮНЕСКО і ПАРЄ, присвячених Голодомору.

У резолюції Європарламенту від 2008 року Голодомор названо "жахливим злочином проти народу України та людяності". Документ також містить посилання на Конвенцію ООН про геноцид.

Як показує дослідження Київського міжнародного інституту соціології, станом на листопад 2007 року майже дві третини опитаних українців підтримували визнання Голодомору актом геноциду українського народу.

Проти цього висловилися 22% опитаних.

2. Кількість жертв

 Оголошення на околицях Харкова, 1933р.

Ще один камінь спотикання серед дослідників проблеми – кількість жертв Голодомору.

Це число вираховують, порівнюючи смертність у охоплених голодом регіонах з нормальним рівнем смертності.

Через брак достовірних демографічних даних того періоду чисельність втрат серед українців оцінюють дуже по-різному: від 1,8 до 7,5 і навіть 10 млн.

Однак більшість фахівців нині сходяться на думці, що прямих жертв Голоду було 3-3,5 млн.

За підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, їх було 3,2 млн.

У рішенні Київського апеляційного суду щодо винуватців Голодомору вказано число 3,9 млн.

"Президент Віктор Ющенко зробив своїй країні ведмежу послугу, заявивши про 10 мільйонів смертей і втричі завищивши кількість убитих українців", - написав американський історик Тімоті Снайдер.

З тим, що дані екс-президента перебільшені, погодилися Стівен Дж. Віткрофт, Станіслав Кульчицький, Людмила Гриневич та інші дослідники цієї теми.

Серед дослідників також немає єдиної думки щодо загальної кількості смертей від голоду в СРСР у 1932-33 рр. Деякі іноземні історики говорять про 5,5-8 мільйонів загиблих, стверджуючи, що більше половини з них були українцями.

За підрахунками Снайдера, серед мільйона жертв на території Російської РСР близько 200 000 були етнічними українцями.

В Україні ведуть Єдиний реєстр жертв Голодомору.

3. Географія голоду

У 1932-33 роках масовий голод був також на Поволжі і Кубані (де жило багато етнічних українців), у Білорусі, на Південному Уралі, в Західному Сибіру і Казахстані.

Найбільше українців загинули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Одеській областях та в Молдові, яка тоді була складом УРСР.

Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% - росіянами, 1,4% - євреями та 1,1% - поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців.

Дослідники відзначають, що розподіл жертв Голодомору за національністю відповідає національному розподілу сільського населення України.

4. Де не було Голодомору?

За даними Станіслава Кульчицького, восени 1932 року в Україні було майже 25 000 колгоспів, яким влада висунула завищені плани хлібозаготівлі.

Попри це, 1500 колективних господарств зуміли виконати ці плани і не потрапили під каральні санкції, тому смертельного голоду на їхніх територіях не було.

5. Дюранті і перша згадка в пресі

Вимерле від голоду село на Харківщині, 1933 р.

Першим про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року, пише дослідник Станіслав Кульчицький. У трьох статтях в газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян.

Маґерідж засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр.

Дюранті відомий також тим, що єдиний з іноземних журналістів взяв інтерв’ю в Йосипа Сталіна та отримав Пуліцерівську премію за свою діяльність. В Україні деякі активісти вимагали, щоб Пуліцерівський комітет посмертно відібрав у Дюранті цю престижну журналістську нагороду, однак цього не відбулося.

6. Офіційне визнання

Саме слово "Голодомор" вперше з'явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли лише говорити про "труднощі з продовольством", але не про голод.

Із вуст партійного високопосадовця слово "Голодомор" вперше прозвучало в грудні 1987 року. Тоді перший секретар ЦК КПРС Володимир Шербицький, виступаючи на урочистостях з нагоди 70-ліття УРСР, визнав факт голоду 1932-33 рр.

Коли про цю тему почали дискутувати дедалі відвертіше, у 1990 році ЦК Компартії України дозволив публікацію книжки "Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів".

За словами Станіслава Кульчицького, справжній тираж видання був усього 2,5 тис. примірників і воно стала бібліотечним раритетом.

У 2006 році, за часів президента Ющенка, СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про Голодомор.

7. Натуральні штрафи

Трудівник колгоспу з села Ольшана Харківської області, комсомолець Гончаренко охороняє насіннєві і страхові фонди, 1933р.

У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно, конфісковували будь-яке інше продовольство. Воно не зараховувалося як сплата боргу і було лише каральним заходом. Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було.

Спочатку каральним органам дозволяли відбирати лише м'ясо, сало і картоплю, однак згодом вони взялися і за інші продукти тривалого зберігання.

Федір Коваленко з села Лютенька Гадяцького району на Полтавщині розповідав: "У листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, навіть квасолю, і все те, що було на горищі. Такі дрібні були сушені груші, яблука, вишні – все забрали".

87-річна Ніна Карпенко з села Мацківці, Лубенського району Полтавщини, розповідає, що в селі досі пам'ятають людей, які від імені влади відбирали в своїх сусідів харчі.

У грудні 1932 року другий генсек ЦК КП(б)У Станіслав Косіор доповідав Сталіну: "Найбільший результат дає застосування натурштрафів. За корову і свиню нині колгоспник і навіть одноосібник міцно тримаються".

На Поволжі та Північному Кавказі натуральні штрафи застосовувалися лише епізодично.

8. Закон "про п’ять колосків"

 Комсомолець Іван Дибенко стереже колгоспний урожай. Полтавщина, 1932р.

У серпні 1932 року під приводом того, що розкулачені селяни та "інші антисоціальні елементи" розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна.

Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом'якшкуючих обставин – 10 років ув'язнення. Засуджені не підлягали амністії.

За каральним документом закріпилася народна назва "закон про п’ять колосків", оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці.

За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб.

Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр.

9. Чорні дошки

Символічні "чорні дошки" з назвами сіл - частина Меморіалу пам'яті жертв голодоморів у Києві

У 1920-30-х роках газети регулярно публікували списки районів, сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства.

На боржників, які потрапили на ці "чорні дошки" (на противагу до "червоних дощок" – списків пошани), накладали різноманітні штрафи і санкції, аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів.

У роки голоду потрапляння села на "чорну дошку" означало вирок його жителям.

Право вносити села і колективи до такого списку мали обласні представництва ЦК Компартії України за поданням районних і сільських осередків. Іншими словами, формально це була ініціатива знизу.

Система "чорних дощок", окрім України, діяла також на Кубані, Поволжі, Донщині, Казахстані – територіях, де жило багато українців.

Список населених пунктів, занесених на "чорні дошки" в 1932-33 рр.

10. Канібалізм

Свідки Голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли тіла своїх чи сусідських померлих дітей.

"Цей канібалізм сягнув межі, коли радянський уряд… почав друкувати плакати з такою пересторогою: "Їсти власних дітей – це варварство", - пишуть угорські дослідники Аґнес Варді та Стівен Варді з Дюкейнського університету.

За деякими даними, за канібалізм під час Голодомору засудили понад 2500 людей.

В історії бурхливого XX-го століття Голодомор 1932-33 років в Україні посідає особливе місце.

Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його частково мали об'єктивний характер - посуха 1921 року, економічні наслідки першої світової та громадянської воєн. Але найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України. 

Як писав відомий американський дослідник Голодомору Джеймс Мейс, „Примусова колективізація була трагедією для всього радянського селянства, та для українців то була особлива трагедія. Зважаючи на фактичне знищення міських еліт, вона означала ліквідацію їх як соціального організму й політичного фактору, приречення на становище, яке німці зазвичай називали naturvolk („первісний народ”)”.

Аналіз змісту опублікованих протягом 1929-33 рр. близько 30-ти постанов ЦК ВКП(б), Раднаркому УРСР та СРСР, ЦК КП(б)У засвідчує факти свідомого створення таких умов життя для сільського населення, дві третини якого становили етнічні українці, які призвели до їх відвертого фізичного винищення. Голодомор 1932-33 років – це свідомо заподіяна акція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали.

У документах Політбюро ЦК КП(б)У збереглося свідчення про те, як восени 1932 року організовувалися з України так звані „зелені ешелони” для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили вже не тільки посівіний матеріал, але й, навіть, квашені огірки, капусту та помідори, напевно залишаючи людей приреченими на голодну смерть.

Наслідки Голодомору 

Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня...

Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.

У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській рівень смертності був вищій у 5-6 разів. У Донбасі - у 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.

Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 5, 7, 9 та 10 мільйонів. Але, в будь-якому випадку, мова йде про МІЛЬОЙНИ безневинних жертв. А з урахуванням непрямих жертв (внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки та соціального колапсу), за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.

За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 1932-33 рр. виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався тоталітарний режим в Україні.

Без належної оцінки Голодомору 1932-1933 рр. в Україні - цієї найбільш цинічної форми політичного терору в історичному, соціологічному, правовому і політичному аспектах, неможливо сьогодні уявити історію Європи ХХ ст., збагнути саму суть тоталітаризму. Слід з повною підставою говорити про глобальну соціо-гуманітарну катастрофу в історії людства, а не лише українства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Портфель екскурсовода

 

 

Додаток № 1  Оголошення на околицях Харкова, 1933р.

 

 

 

Додаток № 2 Вимерле від голоду село на Харківщині, 1933 р

 

Додаток № 3 Трудівник колгоспу з села Ольшана Харківської області, комсомолець Гончаренко охороняє насіннєві і страхові фонди, 1933р.

 

Додаток № 4 Комсомолець Іван Дибенко стереже колгоспний урожай. Полтавщина, 1932 р.

Додаток № 5 Символічні "чорні дошки" з назвами сіл - частина Меморіалу пам'яті жертв голодоморів у Києві

 

Додаток № 6

Указ  Президента України

 

Про заходи у зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні - геноциду Українського народу

 

З метою вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні, забезпечення належної організації та проведення у 2017 і 2018 роках заходів у зв’язку з 85-ми роковинами цієї трагедії, донесення до світової спільноти інформації про Голодомор 1932-1933 років в Україні - геноцид Українського народу, вчинений комуністичним тоталітарним режимом, а також сприяння дальшому дослідженню проблем голодоморів першої половини XX століття в Україні та їх наслідків постановляю:

1. Кабінету Міністрів України:

1) утворити у місячний строк Організаційний комітет із підготовки і проведення заходів у зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні (далі - Організаційний комітет), визначивши його співголовами Прем’єр-міністра України і Главу Адміністрації Президента України та включивши до його складу вчених, представників Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору - геноциду 1932-1933 років в Україні, інших громадських об’єднань, організацій закордонних українців, представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, територіальних громад;

2) розробити на основі пропозицій Організаційного комітету, затвердити у тримісячний строк і забезпечити виконання плану заходів на 2017-2018 роки у зв’язку із 85-ми роковинами Голодомору, передбачивши, зокрема:

проведення за участю представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадськості, духовенства, іноземних гостей жалобних заходів у місті Києві та інших населених пунктах;

організацію та проведення у місті Києві Міжнародного форуму, присвяченого 85-м роковинам Голодомору 1932-1933 років в Україні - геноциду Українського народу;

проведення тематичних наукових, науково-практичних конференцій, круглих столів;

забезпечення із залученням Національної академії наук України дальшого дослідження проблем голодоморів першої половини XX століття в Україні (Голодомору 1932-1933 років в Україні, голодоморів 1921-1922 років та 1946-1947 років в Україні) та їх наслідків, зокрема й щодо осіб, причетних до вчинення геноциду Українського народу - Голодомору 1932-1933 років, а також формування Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні, продовження пошукової роботи зі встановлення осіб, які у 1932-1933 роках рятували людей від голоду;

публікацію наукових праць, збірок документів і матеріалів, енциклопедичних, довідкових, науково-популярних та інших видань, пов’язаних з темою геноциду Українського народу;

здійснення заходів щодо інформування суспільства про події, пов’язані з Голодомором 1932-1933 років в Україні - геноцидом Українського народу, вчиненим комуністичним тоталітарним режимом;

оновлення тематичних виставок архівних документів, фотоматеріалів, творів мистецтва та літератури, формування та оновлення відповідних експозицій, зокрема в краєзнавчих музеях;

організацію у навчальних закладах та закладах культури інформаційних, навчально-виховних, культурно-мистецьких, інших заходів у зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років, спрямованих на донесення інформації про вчинені комуністичним тоталітарним режимом Голодомор 1932-1933 років в Україні - геноцид Українського народу, голодомори 1921-1922 років, 1946-1947 років в Україні, вшанування пам’яті їх жертв, а також сприяння вивченню історії України, виховання у громадян, насамперед учнівської та студентської молоді, патріотизму;

проведення серед учнів, студентів та молодих вчених конкурсів на створення кращого твору літератури, твору образотворчого мистецтва, музичного твору на вшанування пам’яті жертв геноциду Українського народу, а також всеукраїнського конкурсу науково-пошукових робіт "Голодомор 1932-1933 років в Україні. Україна пам’ятає";

сприяння реалізації ініціатив громадськості, спрямованих на збереження та відновлення національної пам’яті, єднання суспільства;

забезпечення створення геоінформаційної системи місць, пов’язаних з трагічними подіями Голодомору 1932-1933 років в Україні;

випуск в обіг поштової марки і конверта у зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні та здійснення спецпогашення поштової марки;

3) забезпечити в установленому порядку вирішення питань щодо розвитку Національного музею "Меморіал жертв Голодомору";

4) забезпечити разом з Київською міською державною адміністрацією вирішення в установленому порядку питання спорудження у місті Києві пам’ятника визначному досліднику голодоморів в Україні Джеймсу Мейсу.

2. Міністерству закордонних справ України:

1) продовжувати роботу щодо визнання світовою спільнотою - іноземними державами та міжнародними організаціями Голодомору 1932-1933 років в Україні геноцидом Українського народу;

2) вжити разом із Міністерством культури України та Українським інститутом національної пам’яті в установленому порядку заходів щодо організації тематичних виставок у приміщеннях парламентів та урядових установ іноземних держав, міжнародних організацій, здійснення інформаційно-роз’яснювальної роботи з метою поширення інформації про злочин геноциду, вчинений тоталітарним комуністичним режимом у 1932-1933 роках проти Українського народу;

3) забезпечити проведення закордонними дипломатичними установами України заходів у зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні, а також залучення до участі в офіційних заходах, які проводитимуться в Україні, представників дипломатичного корпусу іноземних держав, акредитованого в Україні;

4) сприяти представникам української громадськості за кордоном та організаціям закордонних українців в проведенні заходів у зв’язку із 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні.

3. Обласним, Київській міській державним адміністраціям:

1) розробити, затвердити та забезпечити виконання регіональних планів заходів у зв’язку із 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні;

2) вжити заходів щодо належного впорядкування місць поховань, пам’ятників, пам’ятних знаків жертвам Голодомору 1932-1933 років в Україні;

3) сприяти громадським об’єднанням, благодійним фондам, громадянам у проведенні пошукових робіт, встановленні місць поховань жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні, голодоморів 1921-1922 років та 1946-1947 років в Україні, ушануванні їх пам’яті, проведенні відповідної науково-дослідної та інформаційної діяльності.

4. Державному комітету телебачення і радіомовлення України забезпечити показ тематичних фільмів, організацію теле- і радіопередач, широке висвітлення заходів у зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні.

5. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

 

Президент України	П.ПОРОШЕНКО
м. Київ  26 листопада 2016 року  № 523/2016

          вересень 1993 р. — Виступ Президента України Леоніда Кравчука на

           міжнародній науковій конференції

Конференція відбулася у зв'язку з 60-ми роковинами Голодомору: «Я цілком погоджуюся з тим, що це була спланована акція, що це був геноцид проти власного народу. Але я тут не ставив би крапку. Так, проти власного народу, але за директивою з іншого центру. Очевидно, саме так слід трактувати цю страхітливу сторінку нашої історії».^[21].

     24 листопада 2002 — Звернення Президента України Леоніда Кучми до     українського народу у зв'язку з Днем пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій 

Глава держави у Зверненні визнав Голодомор 1932—1933 років геноцидом українського народу, висловився за спорудження величного Меморіалу пам'яті його жертвам у Києві та закликав міжнародне співтовариство визнати Голодомор як геноцид українського народу та злочин проти людства.

28 листопада 2002 — Постанова Верховної Ради України № 258-IV «Про 70-ті роковини Голодомору в Україні» 

засудила «політику геноциду, що проводилася на державному рівні керівниками тоталітарного радянського режиму проти громадян України, національного духу, менталітету та генетичного фонду українського народу», передбачала проведення конкурсу на найкращий проект меморіалу жертвам Голодомору в Україні 1932—1933 років для його спорудження у Києві, забезпечення спорудження пам'ятників жертвам голодомору, сприяння створенню Міжнародного музею Голодомору під егідою ООН.

6 грудня 2002 — розпорядження Президента України Леоніда Кучми № 393 «Про додаткові заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Голодомору в Україні» 

українському уряду доручено розпочати проектування та спорудження Меморіального комплексу жертвам Голодомору 1932—1933 років, Міністерству закордонних справ доручали розпочати діяльність з міжнародного визнання Голодомору як геноциду українського народу та злочину проти людства.

6 березня 2003 — Постанова Верховної Ради 

У Рекомендаціях парламентських слухань щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років, схвалених Постановою Верховної Ради України від 6 березня 2003 року № 607-IV, зафіксовано визнання Голодомору 1932—1933 років в Україні як акту геноциду українського народу. Крім того, Верховна Рада України доручила уряду розв'язати комплекс питань, пов'язаних зі спорудженням у Києві Меморіального комплексу жертвам Голодомору 1932—1933 років, зокрема щодо його проектування, відведення земельної ділянки та фінансування спорудження.

14 травня 2003 — Звернення до українського народу із визначенням Голодомору 1932—1933 років як геноциду 

За результатами Спеціального засідання Верховної Ради України щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років було прийнято Постанову № 789-IV, яка схвалила Звернення до українського народу із визначенням Голодомору 1932—1933 років як геноциду. Зокрема, у зазначеному Зверненні висловлено переконання, що в офіційному оприлюдненні правди про Голодомор 1932—1933 років провідна роль в умовах незалежності України відводиться державі; свідомо організований сталінським режимом Голодомор повинен бути публічно засуджений українським суспільством та міжнародним співтовариством як один з найбільших за кількістю жертв у світовій історії факт геноциду; «кваліфікація цієї Катастрофи української нації як геноциду має принципове значення для стабілізації суспільно-політичних відносин в Україні»; надання політико-правової оцінки Голодомору 1932—1933 років — певною мірою виконання громадянського, патріотичного обов'язку перед пам'яттю мільйонів людей, перед підростаючим поколінням.

11 липня 2005 — Указ Президента України Віктора Ющенка № 1087 «Про додаткові заходи щодо увінчення пам'яті жертв політичних репресій та голодоморів в Україні» 

окрім інших важливих положень, містить доручення уряду створити Український інститут національної пам'яті, а також підготувати і внести у встановленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо політико-правової оцінки голодоморів в історії українського народу.

4 листопада 2005 — Указ Президента України Віктора Ющенка № 1544 «Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні» 

передбачив створення Оргкомітету на чолі з Прем'єр-міністром України з відзначення 75-х роковин Голодомору 1932—1933 років в Україні та проведення низки інших заходів, зокрема прискорення підготовки та подання законопроекту щодо політико-правової оцінки голодоморів в історії українського народу, здійснення додаткових заходів щодо визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932—1933 років в Україні як геноциду українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства, розв'язання питання щодо спорудження в Києві Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні, прискорення утворення Українського інституту національної пам'яті.

12 жовтня 2006 — Указ Президента України Віктора Ющенка року № 868 «Про відзначення у 2006 році Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій» 

затвердив Оргкомітет з відзначення 2006 року Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, передбачив 25 листопада 2006 року приспущення Державного Прапора на території країни, оголошення Загальнонаціональної хвилини мовчання та низку інших заходів, зокрема прискорення проектування та спорудження Меморіального комплексу пам'яті жертв Голодомору, активізацію роботи з визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932—1933 років в Україні як геноциду українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства.

28 листопада 2006 — V скликання Верховної Ради України ухвалило Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні»