Добірка "Психогімнастика"

Таврійський навчально-реабілітаційний центр

 Херсонської обласної ради

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала: Друзяк О.М.

 

Будь-який фізичний рух у психогімнастиці висловлює якийсь образ фантазії, що насичена емоційним змістом, тим самим об'єднується діяльність психічних функцій (мислення, емоції, ру­хи), а за допомогою коментарів ведучого підключається ще й внут­рішня увага дітей до цих процесів. Таким чином, психогімнастичні вправи використовують механізм психофізіологічного функційного єднання.

Наприклад, дитина не просто виконує різкі ритмічні помахи рук, а уявляє себе веселим зайчиком, який грається на галявині. Ця ігрова вправа викликає в дитини задоволення, включає в роботу її фантазію, покращує ритмічність рухів. У цей же час ведучий ко­ментарями описує характер фізичних дій — силу, темп, різкість -— і спрямовує увагу дітей на усвідомлення та порівняння м'язових і емоційних відчуттів, які в них виникають.

Методичні завдання.

Ігровий психогімнастичний зміст вправ не випадковий, він повинен відображати процес оволодіння нави­чками контролю рухової та емоційної сфери. Сюжет слід придума­ти такий, щоб він вирішував такі завдання:

• дати дитині можливість виявити різноманітні м'язові відчуття
  шляхом наслідувального повторення рухів та дій ведучого;
• навчити дитину спрямовувати й затримувати увагу на своїх від­чуттях, учити розрізняти й порівнювати їх;
• навчити дитину визначати характер фізичних рухів, які супро­воджуються

 різними м'язовими відчуттями;

• навчити дитину змінювати характер своїх рухів, спираючись на
  контроль м'язових відчуттів і роботу уяви та почуттів.

У послідовності психогімнастичних вправ особливо важливо дотримуватись чергування і порівняння протилежних за характером рухів:

• напруження та розслаблення;
• різких і плавних рухів;
• частих і рідких;
• дрібних і загальних;
• ледь помітних коливань і повних застигань;
• помахів тіла й стрибків;
•  вільне просування у просторі й наштовхування на предмети.

Таке чергування рухів рефлекторно впливає на гармонізацію психічної діяльності мозку: впорядковується психічна й рухова активність дитини, покращується її настрій, скидається інертність самопочуття.

На заняттях із психогімнастики всі діти успішні: правильно все, що вони роблять, розігрують той чи інший образ, при цьому кожен робить по-своєму, як уміє. Але в усіх виникають м'язові та емоцій­ні відчуття, кожен може навчитися їх довільно регулювати.

Завдання психогімнастики — збереження психічного здоров'я, запобігання емоційним розладам у дитини через зняття психічного напруження, розвиток кращого розуміння себе та інших, створення можливостей для самовираження особистості.

Більшість психогімнастичних завдань побудовані на іміта­ції певних почуттів та емоційних станів людини. Решта передба­чає відтворення дітьми дій та вчинків уявних героїв. Оволодіння виразними рухами, що закріпилися в процесі еволюції за будь-якими відчуттями і станами людини, дає змогу малюкам не тільки більш адекватно спілкуватися, тонше розуміти почуття інших, але й створює умови для формування їхньої власної емоційної сфери: виховання емоцій та вищих почуттів.

Психологічні вправи корисні не тільки емоційно загальмова­ним, але й дітям із добре розвиненою експресі­єю, а також надто чутливим. Це зумовлено тим, що, вплив психогімнастики на емоційно особистісну сферу дитини забезпечується цілою низкою як формуючих, так і корекційних механізмів.

 

 

 

 

ІМІТАЦІЙНІ ВПРАВИ

Добра чарівниця

Мета цієї гри (інсценування казки): навчити малят виражати один одному свою вдячність, співчуття, піклування, бажання за­хистити й допомогти в разі потреби.

Вихователь моделює ігрову ситуацію:

«Довідалась якось Добра Чарівниця, що Чаклун перетворив доб­рих дітей на злих чудовиськ, і вирішила піти до лісу й усіх їх уряту­вати. Чудовиська хотіли її налякати: кричали жахливими голоса­ми, погрожували кулаками, гримасували, вишкірялися, стрибали, але вона їх анітрішечки не злякалася. Вибравши слушний момент, Чарівниця доторкнулася своєю чарівною паличкою до одного чу­довиська — сторукого, стозубого, стоголосого,— і воно вмить пере­творилося на лагідну й веселу дівчинку. Дівчинка підбігла до Чарівниці, обняла її, подякувала, і тепер вони вже вдвох, тримаючись за руки, стоять у колі страшних чудовиськ.

Раптом чудовисько — триголове, триноге, тривухе — набли­зилось до них і, ненароком доторкнувшись до палички, зойкнуло й перетворилося на вродливого сміливого хлопчика. Дівчатка зля­калися, бо подумали, що зробили йому боляче, але хлопчик заспо­коїв своїх рятівниць, подякував їм за допомогу, обійняв їх за пле­чі, і тепер вони вже втрьох продовжували рятувати зачарованих дітей...».

 

Зайченя в телевізорі

Вихователь-ведучий моделює ігрову ситуацію: «Утікаючи від Вовка, Зайченя забігло в телеательє. Там бу­ло ввімкнено багато телевізорів, а деякі стояли ще без екранів.

Зайченя ,залізло в порожній корпус і почало повторювати все те,

що робив Заєць на екрані справжніх телевізорів».

Ведучий зображує здивування, радість, гнів, страх, співає, жестикулює, а всі діти намагаються якнайточніше копіювати йо­го дії.

Незнайко-Незгода

Вихователь-ведучий моделює ігрову ситуацію, а діти передають зміст тексту рухами та мімікою.

«Прийшли діти до лісу. Бачать: на кущі червоніють ягідки. Ді­ти взяли та й з'їли по одній. А то були ягідки Незнайка-Незгоди. І діти вмить перетворились на Незнайок-Незгод, які весь час мов­чать, нічого не знають і ні з чим не погоджуються. Повертаються вони до дитячого садка, вихователь запитує в них: «Де ви були? Що бачили? Що з вами сталося? Скільки вам років? Як вас зва­ти?» Але діти лише знизують плечима, розводять руками й здійма­ють брови, мовляв: «Не знаємо, не бачили, не чули?»! Тоді вихо­ватель каже: «Йдіть мити руки! Сідайте їсти! Роздягайтесь! Дайте мені ягідку! Підійдіть до мене!» Але діти тільки заперечливо хита­ють головою й відмахуються руками, стиснувши губи, бо вони ста­ли Незгодами й ні з чим не згодні.

Тоді вихователь побіг до лікаря, розповів йому про біду, що ста­лася з дітьми, і лікар дав йому інші ягідки — Слухнянки. Спочатку вихователь хотів умовити дітей з'їсти по ягідці, та вони лише від­верталися, зціпивши зуби. Тоді він поклав ягідки на стіл і суворо наказав дітям не торкатися їх і не їсти. Як тільки він це сказав, усі Незгодки кинулися до столу й з'їли всі ягідки. І відразу стали до­брими й слухняними дітьми.

Усі дуже зраділи, стали в коло, танцювали й поздоровляли один одного з одужанням.»

Ляльковий театр

Діти ховаються за ширмою і показують лялькову виставу за ві­домою казкою («Колобок», «Рукавичка», «Ріпка» тощо), намагаю­чись так змінити свій голос, щоб його ніхто не впізнав. А глядачі повинні вгадати, чиїм голосом говорять персонажі. І хоч діти за­звичай упізнають голоси, ведучому все одно слід наголосити на тому, що «актори» так вдало змінили голос, що його ледве впізнали. У ході вистави «актори» можуть мінятися ролями.

 

ВИРАЖЕННЯ УВАГИ ТА

ЗОСЕРЕДЖЕНОСТІ

Ці ігрові вправи виділені в окрему групу, оскільки вони не тіль­ки сприяють розвитку виразних рухів, а й допомагають дитині че­рез засвоєння моторного компонента психічних станів наблизитися до опанування довільною увагою. Такі вправи рекомендують дітям із психомоторною гіперактивністю, з пригніченим настроєм, за­тримкою психічного розвитку та іншими особливостями, що при­зводять до недостатньої уваги.

Працюючи з надто збудливими дітьми, доцільно зацікавлювати їх самою грою, а не перемогою в ній.

Роботу проводять у формі театральних дій, концертів, живих картин тощо, але не змагання, щоб не травмувати психіку збудли­вих дітей, запобігти негативним переживанням та нервовим зри­вам. Вихователю слід пам'ятати про те, що в іграх з елементами змагання надто збудливі діти переживають значну емоційну на­пругу.

 

Маленький скульптор .

Один малюк зображає скульптора, решта —глину. Скульптор задумав зробити скульптурну групу під назвою «Вовк і заєць». Він ставить двох дітей посеред кімнати й показує їм позу та міміку: За­єць ловить вудкою рибу, посміхається й не помічає, що за його спи­ною стоїть Вовк і ось-ось кинеться на нього.

Скульптор обходить довкола статуї, поправляє її, милується своєю роботою з певної відстані. Потім він «спить», а скульптурна група в цей час «оживає». Вовк хоче спіймати Зайця. Вони бігають довкола скульптора, але як тільки той починає ворушитися й про­кидається, швидко займають свої місця й застигають у попередніх позах. Скульптор підводиться, роздивляється скульптуру. Він не може повірити в те, що Вовк і Заєць ожили. Інший скульптор може «зліпити» «Трьох поросят», «Веселих барабанщиків», «Бременських музикантів», «Танцюристів».

 

Вправи на розслаблення м'язів

Ці вправи допомагають в ігровій формі опанувати прийоми зняття психом'язового напруження. Такого розслаблення потребу­ють діти з надто збудливою або надто чутливою нервовою системою, малюки, яким властиві страх, нав'язливі стани, істеричні реакції, заїкання тощо.

Повітряна кулька (м'яч)

Дівчинку або хлопчика обирають на роль м'яча. Спочатку ди­тина зображує м'яч без повітря: ноги напівзігнуті, руки й шия роз­слаблені, тулуб нахилений уперед. Хтось із дітей починає надува­ти м'яч насосом, супроводжуючи кожну порцію повітря звуком «с-с-с». Почувши перший звук «с-с-с», м'яч вдихає повітря й ви­прямляє ноги в колінах, потім — тулуб, піднімає голову, руки, на­димає щоки. М'яч надутий. Після цього його спускають, на звук «ш-ш-ш» із нього виходить повітря, і тіло повертається в поперед­ній стан. Діти міняються ролями.

                Зачароване місто

Діти слухають казку про зачаровану принцесу. Кожний приби­рає певної пози й завмирає. Ведучий намагається розбудити учас­ників гри. І тільки тоді, коли він цілує принцесу, всі прокидаються.

 

              ВИРАЖЕННЯ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ

Ігрові вправи, в яких діти імітують сміх, радість, задоволення, допомагають створити теплу атмосферу в групі, підняти настрій, стати емоційно ближчими один  до одного. Ці ігри корисні дітям із психомоторними та емоційними проблемами. Вони викликають здорове емоційне збудження, відволікають від хворобливих фанта­зій та переживань. Бадьорий настрій, створений ними, має трива­лий характер.

Веселі друзі

Діти діляться на пари. Кожна пара по черзі розігрує таку сцен­ку. Двоє друзів, які все літо не бачилися, нарешті зустрічаються в дворі. Вони з радісними вигуками підбігають один до одного, обі­ймаються, стрибають від радості, сміються, кружляють у танці або … бігають із підскоком, тримаючись за руки.

Паровозик із Ромашкового

Діти уявляють себе пасажирами чудового Паровозика з мульт­фільму.

Паровозик зупиняється посеред дивного лугу, де росте без­ліч квітів. Пасажири милуються заходом сонця, слухають спів пта­шок, збирають ромашки (конвалії, сунички, кульбабки, проліски, листя), нюхають букети, щасливо посміхаються.             

Мурашка стомилася

Ведучий читає вірш Л, Костенко «Мурашки думають про зиму»:

Знайшла мурашка гарну бадилину.

Бере — везе... везе — везе...

І так, і сяк, і в гору, і в долину

Така важка, ніяк не доповзе.

Діти зображають, як повзе мурашка, як вона схиляється, як у неї болять ніжки, як вона нарешті сідає, притулившись до чогось, випрямляє ніжки, опускає руки, голову, згинається та й каже: «Та­ка важка, ніяк не довезу...»             

Люта Гієна

Гієна стоїть біля самотньої пальми. У листі ховається маленька мавпочка. Гієна чекає, доки спрага та голод змусять злізти мавпоч­ку на землю. Тоді вона її з'їсть. Якщо хтось із дітей наближається до пальми, щоб допомогти мавпочці, Гієна лютує:

Я — люта Гієна!

Жахлива Гієна!

Не раджу вам близько

                             Підходить до мене!

Виразні рухи: посилена жестикуляція, тіло тремтить, ноги на­пружені й готові до стрибка.              .

Міміка: зведені брови, наморщений ніс, відкопилені губи.

Нічні звуки

Каченя втекло з дому. Ніч застала його в лісі. Окрім того, ще й погода зіпсувалась: пішов дощ, здійнявся вітер. Дерева гучно ри­піли, їхнє гілля згиналося під натиском вітру майже до землі. А ка­ченяті здавалось, що його хапають чиїсь великі темні й мокрі лапи. Довкола пугукали пугачі, а каченя думало, що то хтось кричить від болю. Довго бігало каченя лісом, доки не знайшло собі затиш­ний сховок.

У залі притемнюють світло. Учасники гри зображають дерева, гілки, пеньки. Доки лунає тривожна музика, діти, не сходячи зі своїх місць, прибирають погрозливі пози, кричать, завивають, оха­ють. Каченя ховається в маленькій «печері» (під столом), згорта­ється клубочком і дрижить.

Коли стихає музика, вмикають світло, діти підходять до ка­ченяти й по черзі слухають, як сильно та гучно калатає в нього серце.

 

Острів плакс

Мандрівник приїхав на казковий острів, де живуть тільки плакси. Він намагається втішити то одного, то іншого, але всі діти від­штовхують його й продовжують рюмсати.

Тоді йому спадає на думку навчити плакс посміхатися. Ман­дрівник підходить до когось із дітей і весело посміхається. Плакса припиняє плакати й теж починає посміхатися. Коли всі діти по чер­зі змінили сльози на посмішку, мандрівник розповів їм, сміючись, як він здивувався, побачивши, що вони всі плачуть. Діти зобража­ють, як вони плакали, а потім весело сміються. Далі всі разом тан­цюють під музику В. Шаїнського «Чунга-Чанга».

Міміка та виразні рухи: 1) брови підняті й зведені, рот напіввідкритий;  2) весела посмішка, стрибки, сміх.

Під час проведення таких ігор особливу увагу слід приділяти формуванню позитивного ставлення дошкільнят до вольових зусиль. Якщо потреба виконувати правила гри, стримувати мимо­вільні імпульси стає обтяжливою для дитини, подальший розви­ток довільності гальмується.

КОРИГУВАННЯ РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ

Букет для матусі

Діти гуляють на уявному лузі, перестрибують через струмочки, ловлять коників, рвуть квіти, складають букет, милуються ним. Потім вони підбігають до матусі, дарують їй квіти, показують ко­ника, якого спіймали, відпускають його.

Виразні рухи: ловлять коника (підкрадатися навшпиньках, шия витягнута вперед, тулуб нахилений, руки простягнуті до ко­ника, причаїтися — різко податися вперед, накрити коника долонями). Підняти долоні — коник вистрибнув! Знову підкрадатися.

Майстри

Ведучий показує дітям, як працює швець (кладе чобіт між колі­нами, однією рукою тримає цвях, другою постукує молотком), кра­вець (зшиває уявною голкою тканину, відриває нитку); садівник (копає землю, саджає дерево, поливає його), пекар (місить тісто, ро­бить калачі), праля (пере, викручує, розвішує білизну), кухар (на­різає овочі, смажить їх, перемішує). Діти намагаються відгадати, кого зображує ведучий.

Потім дітям пропонують гру, в якій вони уявляють себе чудо­вими майстрами, котрі все вміють робити. Ведучий удає, що він не може в це повірити, і пропонує їм завдання: підбити підбори, заши­ти сорочку, випрати рушник, спекти пиріг. Діти імітують виконан­ня названих дій і показують плід своєї праці. На цей раз ведучий дивується, як вправно й красиво майстри вміють усе робити.

Врятоване кошеня

Діти побачили, як великий собака погнався за маленьким ко­шеням. Кошеня дуже злякалося, кинулось у двері й сховалося в дитсадку. Один хлопчик узяв пухнастого втікача на руки, погла­див його, притулив до себе та й каже: «Не бійся, ми не віддамо тебе собаці, ми тебе сховаємо». Кошеня немов зрозуміло — замуркотіло, потерлося головою об руку хлопчика й заплющило очі від задово­лення. Потім одна з дівчаток підійшла до хлопчика й сказала: «Дай і мені потримати кицьку».

Хлопчик обережно передав їй кошеня, і дівчинка теж приголу­била й заспокоїла малюка. Так діти по черзі передавали один одно­му кошенятко й утішали його.

На березі моря

Діти веселою юрбою біжать до моря і з розгону кидаються у во­ду, б'ють по воді руками й ногами, потім починають змагатися, хто довше пробуде під водою: затискають ніс, заплющують очі й при­сідають. Весело у воді. Можна плескатися, бризкатися, плавати. А потім із веселим вереском вискочити з води й розлягтися на теп­лому пісочку. А ще можна просівати пісок крізь пальці, робити з нього зам­ки й дороги, шукати черепашок, камінці, ловити маленьких рибок марлею. Та хіба все згадаєш!

Діти уявляють, що вони на морі, а ведучий намагається визна­чити, хто що робить. Свої припущення він висловлює вголос, а ді­ти оцінюють, чи це так.

Недочули

У цій грі діти вдають нібито вони глухі. Усі гравці стоять у колі й виконують команди ведучого (руки вгору, в сторони, нахилитись уперед, нахилитись назад, присісти, підстрибнути, покрутити го­ловою, розбігтись, повернутись). Але перед виконанням кожної ко­манди вони перепитують хором:-,«Руки вгору? Руки в сторони?..». Вдаючи глухих, малюки приставляють руки до вуха, повертають голову, злегка нахиляються вперед. Виконувати команду можна тільки тоді, коли ведучий підтвердить їхні слова. Іноді він удає, що забув про це, або змінює команду, намагається власним при­кладом підштовхнути малюків до виконання дій без перепитуван­ня. Той, хто порушить правила, вибуває з гри.

 

Чортеня

Жило собі на болоті чортеня. Йому дуже подобались люди, і то­му, як тільки на болото приходив хтось із людей, чортеня відразу залізало в калюжу й починало стрибати. Зазвичай, люди лякалися й тут-таки тікали. І тільки один чоловік не злякався. Він покли­кав чортеня й приколов до його лахміття чарівну шпильку. І тієї ж миті болото зникло, а чортеня перетворилося на красивого охай­ного хлопчика.

Добрий чоловік запропонував хлопчикові жити разом із ним, і той погодився.

Згодом виявилося, що то був хлопчик, який усе робив навпаки. Наприклад, коли названий батько просив його зачинити двері, він навмисне їх відчиняв. Але чоловік не лаявся, а почав говорити все навпаки. Коли він хотів, щоб хлопчик вимкнув світло, то просив увімкнути його. Коли хотів, щоб малий причесався, просив його розкуйовдити волосся тощо.

Діти виконують роль чортеняти спочатку по черзі, а потім усі разом.

Команди можуть бути найрізноманітніші: зачинити вікно, не сідати за стіл, не бігати, бігати, покласти руки в кишені тощо.

 

РОЗВІДНИК

Когось із дітей обирають на роль розвідника. Решта перевіря­ють його уважність.

1. Діти шикуються в ряд. Розвідник уважно дивиться на них, по­тім відвертається й називає по пам'яті, хто за ким стояв.
2. Діти прибирають нерухомі пози. Розвідник уважно розглядає їх і відвертається. У цей час хтось один із гравців змінює позу.
   Розвідник має з'ясувати,хто саме.
3. Вихователь передає ритмічну фразу постукуванням, а розвід­ник відтворює її. Усі діти стежать і оцінюють його дію.
4. Діти розкладають на столі кілька предметів та іграшок. Розвід­ник запам'ятовує їхнє розташування й відвертається. У цей час малята щось змінюють. Розвідникові необхідно встановити, що саме.

Солдатики

Олов'яні солдати дуже люблять дисципліну. А справжній сол­дат, перш ніж виконувати наказ командира, обов'язково повторить його.

Діти («солдатики») крокують по залу, зупиняються. Ведучий дає їм команди: «Рядовий Сашко, принеси віник!», «Рядовий На­талка, зав'яжи бантик!». Команди можуть бути найрізноманітні­шими, але якщо перед ними стоїть слово «Рядовий», то, перці ніж виконувати, слід відповісти «Слухаюсь» і повторити команду ве­дучого.

Ці вправи Дуже корисні для організації неуважних та інертних малюків.

 

 

Цікава зарядка

Діти виконують гімнастичні вправи, добре їм відомі, але одні з них (наприклад хлопці) роблять те, що показує ведучий, а інші (наприклад дівчатка) те, що він каже.

Ведучий нахиляється вперед, командуючи в цей час:/«Нахил назад!» Стає навшпиньки, командуючи: «Присісти!».

Фотографія

Ведучий стоїть у центрі кола. Діти відвертаються, а ведучий при­ймає якусь нерухому позу і командує: «Увага, знімаємо!» Діти швид­ко повертаються і намагаються відтворити позу, що побачили. Тоді ведучий дякує фотографам і каже, чиї «знімки» найточніші.

ВИРАЖЕННЯ МОРАЛЬНИХ ПОЧУТТІВ

ТА ОКРЕМИХ РИС ХАРАКТЕРУ

Ці ігри слід використовувати під час роботи з дітьми з надмір­ною сором'язливістю, егоїзмом, упертістю, жадібністю, боягузтвом, схильністю до кривляння, а також із дітьми, які знають моральні норми, але не дотримуються їх. У ході роботи важливо домагати­ся не визнання малятами своїх вад і не засудження їх однолітками («А Сергій у нас жадібний!»), а розуміння бажаної моделі поведін­ки саме в такій ситуації.             

Три настрої

Діти слухають три музичні п'єси Д. Кабалевського: «Злюка», «Плакса» та «Пустунка». Разом із ведучим вони дають моральну оцінку злості та плаксивості, порівнюють ці стани з добрим настро­єм пустунки. Троє дітей домовляються, хто який настрій буде зо­бражувати, а інші повинні здогадатися, хто кого грає. Потім діти міняються ролями.

Царівна-Несміяна

У царівни сталося велике горе — вона розбила свою улюблену ляльку. Відтоді царівна не їсть, не п'є, а тільки плаче. Король покликав усіх добрих людей і просить їх заспокоїти ца­рівну. Один із запрошених вийшов і почав голосно сміятися, але царівна розплакалася ще дужче. Другий (клоун) стрибав, гримасу­вав, падав, ловив свій хвіст, смикав себе за вухо, але царівна тільки образилась (у неї біда, а він ще й блазнює). Третій показував різні фокуси: діставав із кишень ляльок, витрушував їх із рукавів, ховав у капелюсі. Але й це не розсмішило царівну.

Тоді вийшов хлопчик Івасик зі своїми друзями. Вони сіли біля царівни й почали сумувати разом із нею, а потім співчутливо всміх­нулися їй. І тут сталося диво! Царівна відповіла дітям посмішкою.

Білоччині окуляри

Мама прийшла за Дмитриком у дитсадок. Той підскочив до неї та й питає: «А що ти мені принесла?» «Нічого, синку»,— відповідає мама. «Ах, так,— образився хлопчик,— тоді я не піду з тобою додо­му, доки ти мені чогось не принесеш»,— і побіг гратися далі.

Засмутилася мама, що в неї виріс син-егоїст, іде, плаче. Підбі­гає до неї білочка й каже: «Не плач, Дмитрикова мамо, я тобі до­поможу. Твій Дмитрик іще не навчився розуміти інших і тому всіх ображає. Подаруй йому ці чарівні окуляри — і він одразу навчить­ся думати про інших, адже він добрий і розумний хлопчик!» По­дякувала мама й повернулась до Дмитрика з окулярами. Хлопчик страшенно зрадів, одяг окуляри й одразу побачив, як він образив  свою маму. Пригорнувся Дмитрик до мами, взяв її за руку та й ка­же: «Матусю, я не хотів тебе засмутити, адже я тебе так люблю!». Мама посміхнулася й пробачила синові.

Прийшли вони додому. Бабуся зустріла їх і заходилася пора­тись на кухні. А Дмитрик подивився крізь чарівні окуляри й каже: «Бабусю, я бачу, що ти дуже втомилася, Сядь, відпочинь, а я до­поможу тобі на стіл зібрати». Бабусі стало так приємно, що в неї такий чуйний онук, що вона навіть заплакала, сльози фартушком витирає.

А тут і котик прийшов. «Няв»,- сказав він і сів у куточку. Дмитрик дав йому молочка. Кіт замуркотів і вдячно потерся об хлопчикову руку.

Учасники гри хвалять Дмитрика, висловлюють йому своє захоп­лення та вдячність.

 

              Гра «Доброго ранку»

Вихователь пропонує дітям стати в коло й привітати одне одного.

— Вам треба сказати:  «Доброго ранку!» — й назвати ім'я того, до кого ви звертаєтесь.

Діти вітаються по колу, вихователь слідкує за тим, щоб вони дотримувалися правил гри. Проводячи гру вдруге, можна під час привітання посміхатися.

 

Гра «Передай настрій»

Вихователь запрошує дітей стати в коло, взятися за руки.

— Зверніть увагу, чи кожному є місце, чи кожному зручно.
(Діти дивляться одне на одного, переконуються, що всім виста­чило місця і всім зручно. Якщо хтось залишився поза колом, вихователь звертає увагу: «Треба зробити крок назад, щоб коло стало більшим. Тоді всім вистачить місця».)

Вихователь продовжує:

— Діти! Як сяють ваші оченята, мов сонечка. Спробуйте пе­редати свій гарний настрій одне одному. Підніміть праву руку вгору (вихователь оглядає кожну дитину, переконується, що всі підняли праву руку), зігніть її в лікті, покладіть пальчики на праве плече, пальчики спочивають, торкніться ліктем того, хто
стоїть праворуч від вас, посміхніться йому.

 

 

Гра «Чарівник»

«Чарівник» (вихователь) «зачаровує» дітей, і вони почина­ють виконувати його команди. Спочатку «чарівник» дає коман­ди за допомогою слів і одночасно демонструє рухи (говорить: «Підніміть угору ліву руку» — і виконує дію).

Коли діти усвідомили, що і як треба робити, «чарівник» обмежується лише словами, не виконуючи дію. Наприклад: «Підніміть праву руку»; «погляньте вгору (вниз)»; «намалюйте правою рукою у повітрі сонечко» тощо.

Гра «Я — листочок»

Вихователь говорить:

•                  Прийшла до нас осінь-чарівниця, торкнулася до кожного з вас чарівною паличкою і перетворила на листочок. Послухайте і покажіть, що з вами відбувається: «Налетів осінній вітер, зірвав з дерева листочки і закружляв їх у таночку... Та ось ві­тер став стихати, листочки стали кружляти повільніше... Потім тихо-тихо опустилися на землю, нібито килимом її вкрили... ізнову вітер сильнішає, знову підіймає листочки угору... Вітер стихає, листочки на землю лягають». А тепер осінь-чарівниця знову перетворила вас на дітей.

Гра «Танок метеликів»

Вихователь пропонує дітям розійтися по кімнаті.

— Виберіть хустинку того кольору,  який вам подобаєть­ся.  Візьміть її за куточки за плечима:  зробіть рухи руками вгору-вниз. Наче крила за плечима. Погляньте, як «танцює» хустинка в повітрі, а зараз уявіть, що ви «метелики»  з яскра­вими крильцями. Рухайтесь по групі, так щоб ваші «крильця» танцювали.

Гра «Смачні ягоди»

Вихователь пропонує дітям уявити себе пасажирами чарів­ного потяга і рухатися одне за одним.

— Ваш потяг вирушив  у подорож,  ось  він  зупинився  на чудовій галявині, де багато смачних суниць. Але щоб знайти кожну ягідку, треба низенько вклонитися, заглянути під кожен листочок; ступати обережно, щоб не розтоптати ягоди.  (Діти розходяться по груповій кімнаті й «збирають» ягоди в долоньку, а потім «висипають» у козуб.)

Гра «Привітаймося з сонечком»

Вихователь починає розмову з дітьми.

— Діти, як добре, коли у віконечко заглядає сонечко! Давайте запросимо його до себе в гості.

Сонечко, сонечко! Заглянь у віконечко.

 Ждуть тебе малята, Хочуть привітати.

— Діти,  а що є у сонечка?  (Промінчики.) Привітаймося з кожним   сонячним   промінчиком.   Простягніть   руки   вперед і уявіть собі, що ви стиснули в долоньках промінчик. Сонячні промінчики торкнулися ваших рученят і перетворили вас у ма­ленькі сонечка... Ви — сонечка, ви прокидаєтеся, вмиваєтеся, розчісуєте свої промені, даруєте тепло навкруги, посміхаєтеся від щастя, що всіх зігріваєте.

Гра «Котиться м'яч»

Вихователь починає гру:

— Діти, станьте в коло і візьміть одне одного за руки. Ви­вчимо віршик про нашу групу.

    Ми стаємо всі до кола —

           Я і ти. Ти і я.

           Не сумуємо ніколи.

           Разом ми — одна сім'я.

Вихователь продовжує:

— А тепер також по колу сядьте тісніше на підлогу. Ми зіграємо в гру з м'ячем. Я котитиму м'яч тому, хто сидить нав­проти мене. Ця дитина міцно тримає м'яч обома руками, а ми всі називаємо ім'я того, у кого м'яч, і продовжуємо: «... в нашій групі». Після цього той, чиє ім'я назвали, котить м'яч комусь іншому, а той у свою чергу тримає м'яч доти, доки не почує своє ім'я.

(Діти можуть отримувати м'яч по декілька разів. Важливо нікого не пропустити. Вірш читайте кожного разу, коли стаєте до кола.)

 

 

 

Гра «Котик спить»

Вихователь пропонує дітям зручно влаштуватися на килим­ку та за його словами показати дії маленького кошеняти, про які йтиметься у віршику.

Захотілося котику спати,

Котик лапками тре оченята.

• Зачекай, мій котику, трішки,
  Постелю я для тебе тут ліжко.
  Та сміливий мисливець завзятий
  Вже не може на лапках стояти.
  Він тихенько упав на підлогу,
  Довго спатиме біля порога.
• Не турбуйте мого кошеняти,
  Він набігався, мабуть, багато.
  Подивився на мене коточок

Та й згорнувся в маленький клубочок.

Гра «Маленькі деревця»

Вихователь пропонує дітям подорож до лісу, де кожен зможе перетворитися на маленьке дерево.

— Візьміть, будь ласка, по дві хустинки того кольору, який вам подобається. Уявіть, що ви — дерева: ваші ноги — це корін­ня, які глибоко входять в землю, ваше тіло — стовбур, руки — гілочки, хусточки — листя. Підніміть руки вгору — ось і ма­ленькі деревця.

Далі вихователь може використати музику, а діти виконують рухи за його словами.

— Маленькі деревця дуже хочуть вирости і стати високими та стрункими. Тому вони всіма своїми гілочками та листочками тягнуться до сонечка. (Діти виконують дію.) Ось прилетів веселий вітерець, і дерева почали гратися з ним. Вони нахилялися то вліво, то вправо, то знову вирівнювалися. Коли вітерець посилювався, їхні гілочки схилялися аж до зем­лі — і знов вирівнювалися.

Цю вправу слід виконати один раз, не більше. Опісля вихо­ватель дає дітям змогу постояти, опустити «гілочки» та повільно порухатися.

Гра «Ясне сонечко»

Вихователь пропонує дітям стати в коло.

               Встало вранці ясне сонце,

               Зазирнуло у віконце.

               Ми до нього потяглися,

               За промінчики взялися.

— Уявімо собі, як промінчики через наші ручки зігрівають нас, нашу голову, плечі, ніжки. Коли повністю зігріємося, про­мінчики відпустимо.

Гра «Пташка»

Вихователь пропонує дітям перетворитися на пташок та ви­конати дії за словами віршика.

Птахи крильця розправляють,

Їх до сонця піднімають.

Можна весело літати

І комашок поганяти.

На галявину злетілись,

Там зернят пташки наїлись.

Потім знову полетіли

Та й біля гніздечка сіли.

Гра «Сніжинки»

• Уявіть собі сніжинку. Чим вона відрізняється від крап­линки дощу? (Відповіді дітей.)
• Покажіть, як краплинка падає з неба на землю. Який звук ми чуємо? (Вихователь може самостійно розповісти, чим сніжинка відрізняється від дощової краплинки.)
•          А коли падає сніжинка, ми чуємо такий же звук?
• Спробуйте перетворитися на сніжинки. Уявіть, як легкий вітерець грає з вами, ви кружляєте й тихенько лягаєте на землю.

Гра  «Повтори»

Вихователь говорить:

— Діти, до вас завітав ведмедик. Він хоче навчити вас гри «Повтори».

Вихователь, тримаючи іграшку свого ведмедика, імітує його рухи. Діти повинні повторити їх.

•          Як ходить ведмідь?
•          Як бігає ведмідь?
•          Як він бурчить?
•          Як радіє?
•          Як сумує?
•          Як шукає мед?
•          Як спить узимку? (Діти імітують усі ці рухи.)

Гра  «Послухаємо тишу»

Вихователь пропонує дітям стати в пари і рухатись по гру­повій кімнаті під музику. Коли музика стихає, діти зупиняються й слухають тишу. Вихователь тихим голосом дає дітям команду: підняти праву руку; підняти праву ногу; заплющити очі тощо. Діти виконують завдання так, щоб не сполохнути тишу.

Гра «Хай завжди буде  ...»

Вихователь розповідає дітям про те, як один хлопчик приду­мав такі слова: «Хай завжди буде сонце, хай завжди буде небо, хай завжди буде мама, хай завжди буду я!» — та пропонує при­думати кожному своє «Хай завжди буде...» Потім діти всі разом промовляють: «Хай завжди буде ...», а кожен по черзі говорить своє бажання.

Гра  «Я — зайченятко»

Вихователь пропонує дітям знайти зручне місце й послухати розповідь про зайченятка.

— Уявіть, що кожен з вас — зайченятко. Покажіть за допомогою рухів, що робить зайченя. «Тихо в лісі. Зашелестів сухий бур'ян. До молодої дикої грушки стрибнуло зайченя. Погризло трохи кори. Потім вирило ямку,і лягло спочивати. Зайченя ле­жало і мріяло...» Спробуйте розказати, про що мріяло зайченя.
(Відповіді дітей.)

Гра «Сонце, пісок і море»

Вихователь пропонує дітям повторювати ті рухи і дії, про які він буде говорити.

 

— Уявіть, що ви на морі. Ви йдете по березі, камінці колять ніжки, ви намагаєтесь стати там, де камінці гладенькі; далі йде­те на пальчиках, знаходите оченятами місце, де камінців немає...
Ой! А тут пісок гарячий!.. Ось і вода. Похлюпайте ніжками, під­ставте обличчя сонечку. Гаряче! Ховайтесь під грибочок. Давайте під грибочком помалюємо.

Розділіться на пари і сядьте на підлогу один за одним. Уявіть, що водного з вас є крейда для малювання. Один із вас малюватиме на дошці (спинці), а інший повинен відгадати, що намальовано.

Вихователь пропонує дітям помінятися ролями.

Гра «Дружба починається з посмішки»

Вихователь разом з дітьми стає в коло.

• Давайте подаруємо одне одному посмішку. А щоб кожно­му стало ще приємніше, скажемо сусідові лагідні слова.

Гра «Я  — пташка»

Вихователь пропонує дітям уявити, що всі вони — птахи і мають виконувати ті рухи і дії, про які йдеться.

— Я —   пташка!   Я —   маленька   пташка.   Я   розправляю крильця і лечу. Мені подобається кружляти в повітрі. Скінчилася зима, я радію сонечку, простягаю до нього свої крильця і співаю веселу пісню. Мені добре! Мені весело, бо я не одна. Навколо ба­гато друзів-пташок. Ми посміхаємося одна одній, граємо, тан­цюємо у веселому хороводі.

Гра «Лисеня шукає маму»

Вихователь пропонує дітям уявити, що вони — маленькі ли­сенята, які загралися й загубили маму. Діти уважно слухають текст і за допомогою рухів, жестів, міміки показують відчуття маленького лисеняти.

— Бавилося маленьке лисеня під теплими промінчиками со­нечка... Аж раптом помітило, що поруч немає мами... Озирнулось, стало на ніжки, потягнулося, але нікого не побачило... Кликало маму, плакало... Потім вирішило її шукати. Маленьке лисеня йшло по вузенькій стежці, заглядало під кущі, гукало маму...
І нарешті на великій галявині лисеня побачило її. Воно дуже зраділо... стрибало... танцювало... від радощів.

Гра  «Квіти прокидаються»

Вихователь пропонує дітям згадати квіти, які вони зна­ють, і уявити собі, що всі дітлахи — маленькі квіточки. Після чого вихователь пропонує дітям виконати дії за словами вірша.

Прокидаються квіти, розкривають пелюстки.

Вітерець дихнув легенько,

Пелюстки хитнув тихенько.

Сутеніє, і квітки закривають пелюстки.

Тихо засинають, голівками кивають.

Гра «День—ніч»

Вихователь пропонує дітям перетворитися в будь-яку росли­ну. Коли вихователь промовляє: «Прийшла ніч, рослини закри­ли свої пелюстки та заснули», — діти кладуть руки на коліна та опускають голови. Після слів вихователя: «Прийшов ранок, рослини прокинулися, пелюстки розкрили і потяглися до сонеч­ка»,— діти піднімають голови та простягають руки вгору.

Гра «Дощ»

Вихователь пропонує дітям стати в коло одне за одним і по­класти руки на плечі одне одному.

— Повільно починайте рухатись по колу. Уявіть собі, що пі­шов тихий дощик. Нехай ваші руки стануть маленькими крап­линками, їх дуже багато, вони падають з неба: пальчиками ніжно стукайте по плечах того, хто перед вами. Ось дощ стає сильні­шим: швидше стукайте пальчиками. Пішла злива: торкаєтеся долонями плеч. (Вихователь слідкує, щоб діти не завдали шко­ди одне одному.) Якщо ви прислухаєтесь, то почуєте шум дощу. Дощ стихає — тихенько стукаєте по плечах пальчиками; дощ закінчився — перестаєте стукати. Простягніть ваші руки назу­стріч сонечку, яке вже виглядає з-за хмар.