Добірка текстів для швидкочитання за творами В. Сухомлинського

Про матеріал
Спеціальні завдання, створені у генераторі завдань за творами В. Сухомлинського, які допоможуть поліпшити навички читання і розуміння тексту. До кожного тексту пропонується кілька видів завдань: читання тексту з використанням тільки верхньої частини слів або тільки нижньої; читання тексту без пробілів між словами; читання тексту, який представлений у вигляді анаграм; читання тексту з випадковими символами та читання дзеркального тексту. Перша сторінка - вихідний текст.
Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

У дятлихи в гнізді було четверо пташенят.

Одне з них таке неспокійне. Виглядає з гніздечка, все йому хочеться знати: а що там, далі?

— Виростеш, полетиш — то й побачиш, що за гніздом. Але неспокійне дятленя не захотіло слухати маму, висунулося з гнізда й упало додолу. Сидить на траві, плаче.

Прилетіла мати до малого.

— Як же тебе врятувати, неслухняний сину?

Сідай мені на спину, берися дзьобом за пір'я та держись міцно.

Сіло пташеня матері на спину, вчепилося дзьобиком за пір’я. Полетіла мати. Принесла своє дитя у гніздо, поклала та й питає:

— Будеш із гнізда випадати?

— Не буду, — сказало, плачучи, пташеня й підвело голівку, щоб виглянути з гнізда.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

У дятлихи в гнізді було четверо пташенят.Одне з них таке неспокійне. Виглядає з гніздечка, все йому хочеться знати: а що там, далі?— Виростеш, полетиш — то й побачиш, що за гніздом.Але неспокійне дятленя не захотіло слухати маму, висунулося з гнізда й упало додолу. Сидить на траві, плаче.Прилетіла мати до малого.— Як же тебе врятувати, неслухняний сину?Сідай мені на спину, берися дзьобом за пір'я та держись міцно.Сіло пташеня матері на спину, вчепилося дзьобиком за пір’я. Полетіла мати. Принесла своє дитя у гніздо, поклала та й питає:— Будеш із гнізда випадати?— Не буду, — сказало, плачучи, пташеня й підвело голівку, щоб виглянути з гнізда.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

У дятлихи в гнізді було четверо пташенят.Одне з них таке неспокійне. Виглядає з гніздечка, все йому хочеться знати: а що там, далі?— Виростеш, полетиш — то й побачиш, що за гніздом.Але неспокійне дятленя не захотіло слухати маму, висунулося з гнізда й упало додолу. Сидить на траві, плаче.Прилетіла мати до малого.— Як же тебе врятувати, неслухняний сину?Сідай мені на спину, берися дзьобом за пір'я та держись міцно.Сіло пташеня матері на спину, вчепилося дзьобиком за пір’я. Полетіла мати. Принесла своє дитя у гніздо, поклала та й питає:— Будеш із гнізда випадати?— Не буду, — сказало, плачучи, пташеня й підвело голівку, щоб виглянути з гнізда.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Удятлихивгніздібулочетверопташенят.Однезнихтакенеспокі йне.Виглядаєзгніздечка,всейомухочетьсязнати:ащотам,далі? —Виростеш,полетиш—тойпобачиш,щозагніздом.Аленеспокій недятленянезахотілослухатимаму,висунулосязгніздайупалод одолу.Сидитьнатраві,плаче.Прилетіламатидомалого.—Якжет ебеврятувати,неслухнянийсину?Сідайменінаспину,берисядзь обомзапір'ятадержисьміцно.Сілопташеняматерінаспину,вчеп илосядзьобикомзапір’я.Полетіламати.Принесласвоєдитяугніз до,поклалатайпитає:—Будешізгніздавипадати?—Небуду,—ск азало,плачучи,пташеняйпідвелоголівку,щобвиглянутизгнізда

.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

У дпяйттлаиххши в гцнєірзлдїі бшуюлґо чєеґттвнебрсо путхажшчернєяутн. Ошдзное з нлитх тєалкке нвежстптофкбіойтнде. Вхичгчлзяшдмаає з грнфічзєдяенчфкча, вчсже йжоммму хфоьчпеятрьєсуя зснцайтчи: а щпо театм, дшаблґіш? — Втишруощсштеерш, птоблщеютниїш — тто й плоьбсабчдиїш, щуо зяа гфноіозюдеокма. Аїлзе нтеесяпповкеідйфнєе двяттхллеїнея нйе заажхооїтяіолго снлгубхуантби мбацмфу, вжицсзуінаумлвоєсоя з гхнаіязгдєа й уїпганльо дмомдлопляу. Соисдуивтть нха тщрйабвті, птлйатчдем. Пьруиєльеттіідлба млаттюи дьо мґаклмоґгяог. — Яшк жбе тцесбье веруяптщуввжабтпи, неефсцлґукхґнзямнпиюй скимнгуш? Сяіждчавй мгешнщі нха схпвилнїу, бюеорриясгя дчзфьщоюбґоам зєа прірре' я тба двезрщжбипсуь мґіуцпнаол. Сіівльо путаалшіеаноя мґафтлеврші нма сіпмивнну, внчдецпкиелйоґсїя двзуьїонббилккофм зла пшіврмкя. Пеоелщезтвійлра моамтги. Пврсиьннешсзлса севїоїє доищткя у гянзідзлддо, пєоькрллаглма тфа й пеищтіафєї: — Блучдаеїш ііз гшнтіязбдаа віирпщахдраетьив?

— Нїе бґуядюу, — спкгалзіазлїо, пслбаучгущчуи, плтеапшґеенся й пґіодєвбезлшо гєоельірвїкьу, щпоюб вбибгжлїяйньуйтги з ганзіцзмдма.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

У дтялхии в гіндзі блуо чтеврео птшаеятн.Одне з нхи ткае непсоійкне. Вгилдяає з гнзідчека, вес ймоу хчоеьтся занит: а що тма, дла?і— Вриосетш, плоеитш — то й пбоаичш, що за гнзідм.оАле непсоікйне дтялнея не зхаоітло сулхтаи ммау, виуснлуося з гіндза й уапло ддооул. Сдитиь на тарів, плчаеПр.илетіла мтаи до млаоог.— Як же тбее вртяуавти, нелсуняхний сиун?іСдай мнеі на сипун, бресия дьзообм за прі'я та дрежсиь мінцоС.іло патшнея мтареі на сипун, вечпиолся дьзобкиом за прія’. Плоеітла мтаи. Пирнсела совє дтия у гінзод, пколлаа та й птиа:є— Бдуеш із гіндза виапдтаи?— Не бдуу, — сакзлао, палччуи, патшнея й пдівлео глоікву, щбо вгиляунти з гінзад.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

екат хин з ендО.тянешатп оревтеч олуб ідзінг в ихилтяд У а :итанз ясьтечох умой есв ,акчедзінг з єадялгиВ .енйікопсен аз ощ ,шичабоп й от — шителоп ,шетсориВ —?ілад ,мат ощ

,умам итахулс олітохаз ен янелтяд енйікопсен елА.модзінг

,іварт ан ьтидиС .улодод олапу й адзінг з ясолунусив ,итавутярв ебет еж кЯ —.оголам од итам алітелирП.ечалп аз мобоьзд ясиреб ,унипс ан інем йадіС?унис йинянхулсен

,унипс ан іретам янешатп оліС.онцім ьсижред ат я'ріп єовс алсенирП .итам алітелоП .я’ріп аз мокибоьзд ясолипечв адзінг зі шедуБ —:єатип й ат алалкоп ,одзінг у ятид

олевдіп й янешатп ,ичучалп ,олазакс — ,удуб еН —?итадапив .адзінг з итунялгив бощ ,уквілог

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

У хаті край села жили чоловік і жінка.

Було в них двоє дітей — Мишко й Оля. Біля хати ріс високий гіллястий осокір.

— Зробимо на осокорі гойдалку, — сказав раз Мишко.

— Ой, добре буде гойдатися! — зраділа Оля.

Поліз Мишко на осокір, прив’язав до гілки мотузку. Стали на гойдалку Мишко й Оля та й ну собі гойдатися.

Гойдаються діти, й осокір гойдається. Гойдаються діти, а навколо них синичка літає та й співає, співає.

Мишко й каже:

— І синичці весело, що ми гойдаємось. Як вона радісно співає.

Глянула Оля на стовбур осокора й побачила дупло, а в дуплі — гніздечко синиччине, а в гніздечку — пташенята маленькі.

— Синичка не радіє, а плаче, — сказала Оля.

— Чого ж їй плакати? — здивувався Мишко.

— Подумай, чого, — відповіла Оля.

Мишко зліз із гойдалки, став на землю, дивиться на синиччине гніздо й думає: "Чого синичка плаче?"

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

У хаті край села жили чоловік і жінка.Було в них двоє дітей — Мишко й Оля. Біля хати ріс високий гіллястий осокір.— Зробимо на осокорі гойдалку, — сказав раз Мишко.— Ой, добре буде гойдатися! — зраділа Оля.Поліз Мишко на осокір, прив’язав до гілки мотузку. Стали на гойдалку Мишко й Оля та й ну собі гойдатися.Гойдаються діти, й осокір гойдається. Гойдаються діти, а навколо них синичка літає та й співає, співає.Мишко й каже:— І синичці весело, що ми гойдаємось. Як вона радісно співає.Глянула Оля на стовбур осокора й побачила дупло, а в дуплі — гніздечко синиччине, а в гніздечку — пташенята маленькі.— Синичка не радіє, а плаче, — сказала Оля.— Чого ж їй плакати? — здивувався Мишко.— Подумай, чого, — відповіла Оля.Мишко зліз із гойдалки, став на землю, дивиться на синиччине гніздо й думає:

"Чого синичка плаче?"

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

У хаті край села жили чоловік і жінка.Було в них двоє дітей — Мишко й Оля. Біля хати ріс високий гіллястий осокір.— Зробимо на осокорі гойдалку, — сказав раз Мишко.— Ой, добре буде гойдатися! — зраділа Оля.Поліз Мишко на осокір, прив’язав до гілки мотузку. Стали на гойдалку Мишко й Оля та й ну собі гойдатися.Гойдаються діти, й осокір гойдається. Гойдаються діти, а навколо них синичка літає та й співає, співає.Мишко й каже:— І синичці весело, що ми гойдаємось. Як вона радісно співає.Глянула Оля на стовбур осокора й побачила дупло, а в дуплі — гніздечко синиччине, а в гніздечку — пташенята маленькі.— Синичка не радіє, а плаче, — сказала Оля.— Чого ж їй плакати? — здивувався Мишко.— Подумай, чого, — відповіла Оля.Мишко зліз із гойдалки, став на землю, дивиться на синиччине гніздо й думає:

"Чого синичка плаче?"

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Ухатікрайселажиличоловікіжінка.Буловнихдвоєдітей—Мишко йОля.Біляхатирісвисокийгіллястийосокір.—Зробимонаосокорі гойдалку,—сказавразМишко.—Ой,добребудегойдатися!—зра ділаОля.ПолізМишконаосокір,прив’язавдогілкимотузку.Стали нагойдалкуМишкойОлятайнусобігойдатися.Гойдаютьсядіти,й осокіргойдається.Гойдаютьсядіти,анавколонихсиничкалітаєт айспіває,співає.Мишкойкаже:—Ісиничцівесело,щомигойдаємо сь.Яквонарадісноспіває.ГлянулаОлянастовбуросокорайпобач иладупло,авдуплі—гніздечкосиниччине,авгніздечку—пташен ятамаленькі.—Синичканерадіє,аплаче,—сказалаОля.—Чогожї йплакати?—здивувавсяМишко.—Подумай,чого,—відповілаОл

я.Мишкозлізізгойдалки,ставназемлю,дивитьсянасиниччинегн іздойдумає:"Чогосиничкаплаче?"

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

У хпаґтсі кцріасй сшеулва жмигляи чщонлчонвьішк і жсіїнікпаа. Бфумлйо в нкишх днвхогє двіщтхещй — Мєийшфкьо й Омлєя. Ббімлгя хоазтси рліґс вжицслошкчией гііелрлеяфсїтіичй ожсвофкмімрл. — Зкрюоубликмцо няа офслолкшоуржі гіопйвднащлжкґу, — сгкаанзкачв рхамз

Моижшякаот. — Оюй, дуогбїрне бгугдюе гпоюйтдчазтєиьсчя! — зґреаюдєіелла Отлаяє. Пдоолміґз Моидшвкжо нжа олсхойкоіур, пюрниївццярзуарв дфо гщіплякги маостгуєзцкту. Сфтьаєлщи наа гмодйлдєаплакюу Мниншікіо й Озлья таа й ньу ссоьбмі гсоайнджаґтфивсцям. Гаоаййдаамюотмьфсгя дміттси, й оясаоюкзіьр гяоейпдьатєетььдсмя. Гбоьйодшакюптщьцспя дйіїтви, а нгамвокцоґлно нцивх счифнвиачікяа луіотьащє таа й сяпчіпвчажє, сґпуібвфагєк. Мциешщкіо й каабжшеч: — І сґитноиечуцші вдексйегліо, щко мви гґояйьдкаґєсмлошсфь. Ящк втоьнца рааюдчішсхнюо сопіідвжаеєї. Гтлрялнауална Одлая нка сптдобвбббуцр оьсуоукуоурса й поопбканчґифлта дкуьпалго, а в днумпглні — гянжіозкдчеучмкшо сфижнцилчячниднсе, а в гбнхібзпдщехчєкіу —

путжакшеефнняфтфа мхажлдерняьткміф. — Сюижндиьчцкїа нпе ршагдрікє, а палйасчіе, — сгкьафззаслєа Облїяа. — Чіоогсо ж їзй пелгаакґайтеи? — звддиовсуавтажвкстя Мтившякхоя. — Пфовдсуямгаай, чяокгоо, — всіудфпхофвщідлюа Оюлїян. Мпиїшдкчо зцлчімз іщз гчожйщдоаілнкни, сктнанв нча звеґмолцю, дьизвтивтжьсскя нха сеицньибчрчхиннме гпнхійзгдго й дщусмнакє: " Чґоїгмо сзиьнзиечєкяа пжлмарчуеє? "

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

У хтаі карй слеа жлии члооівк і жікнаБ.уло в нхи довє дтіей

— Мшико й Оял. Блія хтаи рсі всиоикй глілятсий ооскрі.— Зорбмио на ооскроі гйодаклу, — саказв рза Мшик.о— О,й дборе бдуе годйаится! — зардліа Оял.Плоіз Мшико на ооскрі, пирв’зяав до гліки мтоукзу. Сатли на гйодлаку Мшико й Оял та й ну сбоі годйаистя.Гойдаються дтіи, й оосікр годйатьєся. Годйатюься дтіи, а нваклоо нхи сниикча лтіає та й сіпвєа, спвіа.Мєишко й кжа:е— І сниицчі всееол, що ми годйамоєсь. Як вноа рдаінсо спвіа.Гєлянула Оял на сотвубр ооскроа й пбоаичла дпуол, а в дпулі — гінздчеко сиинчичне, а в гінздчеку — патшеянта маелнкьі.— Сниикча не рдаєі, а палеч, — сакзлаа Оял.— Чгоо ж їй палктаи? — здвиуаввся Мшик.о— Пдоуамй, чгоо, — вдіпоівла Оял.Мшико зілз із гйодакли, сатв на змеюл, двииьтся на сниичичне гіндзо й дмуєа: "оЧго сниикча палч?е"

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

йетід єовд хин в олуБ.акніж і ківолоч илиж алес йарк ітах У

—.рікосо йитсялліг йикосив сір итах яліБ .ялО й окшиМ —

,йО —.окшиМ зар вазакс — ,укладйог ірокосо ан омиборЗ ,рікосо ан окшиМ зілоП.ялО алідарз — !яситадйог едуб ербод ялО й окшиМ укладйог ан илатС .укзутом икліг од вазя’вирп

.ясьтєадйог рікосо й ,итід ясьтюадйоГ.яситадйог ібос ун й ат

,єавіпс й ат єатіл акчинис хин олокван а ,итід ясьтюадйоГ

.ьсомєадйог им ощ ,олесев іцчинис І —:ежак й окшиМ.єавіпс й арокосо рубвотс ан ялО алунялГ.єавіпс онсідар анов кЯ в а ,ениччинис окчедзінг — ілпуд в а ,олпуд аличабоп а ,єідар ен акчиниС —.ікьнелам атянешатп — укчедзінг ясвавувидз — ?итакалп йї ж огоЧ —.ялО алазакс — ,ечалп зі зілз окшиМ.ялО алівопдів — ,огоч ,йамудоП —.окшиМ й одзінг ениччинис ан ясьтивид ,юлмез ан ватс ,икладйог "?ечалп акчинис огоЧ" :єамуд

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Бігла Оленка по льоду. Падали сніжинки.

Ніби плавали в повітрі. Одна сіла на рукав.

Дивиться Оленка на пухнасту сніжинку.

Шестикутна зірочка така гарна, блискуча. Ніби казковий майстер її вирізьбив з срібної пластиночки.

Наблизилась Оленка до сніжинки. Дивиться, милується нею. І бачить диво: сніжинка стала краплиною води.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Бігла Оленка по льоду. Падали сніжинки. Ніби плавали в повітрі. Одна сіла на рукав.Дивиться Оленка на пухнасту сніжинку. Шестикутна зірочка така гарна, блискуча. Ніби казковий майстер

її вирізьбив з срібної

пластиночки.Наблизилась Оленка до сніжинки. Дивиться, милується нею. І бачить диво: сніжинка стала краплиною води.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Бігла Оленка по льоду. Падали сніжинки. Ніби плавали в повітрі. Одна сіла на рукав.Дивиться Оленка на пухнасту сніжинку. Шестикутна зірочка така гарна, блискуча. Ніби казковий майстер її вирізьбив з срібної пластиночки.Наблизилась Оленка до сніжинки. Дивиться, милується нею. І бачить диво: сніжинка стала краплиною води.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

БіглаОленкапольоду.Падалисніжинки.Ніби плаваливповітрі.Однасіланарукав.Дивитьс яОленканапухнастусніжинку.Шестикутназ ірочкатакагарна,блискуча.Нібиказковийма йстерїївирізьбивзсрібноїпластиночки.Набл изиласьОленкадосніжинки.Дивиться,милу єтьсянею.Ібачитьдиво:сніжинкасталакрап линоюводи.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Бкімгїлєа Ослреунькка псо лжьбогдгу. Псаудхаулви счнтіжжщийнмкри. Нііцбьи пглщаївражлри в пєошвзідтзрюі. Олдінва соіюлца нза ртушкґаівґ. Дбиувристбьйсоя Одлзещнхкоа нма паукхцндаусхтсу саншіджяитнмксу. Шнессютситктужтзнфа зсічрщоючфкса тмаєкта гщабршнра, бчлмирстктурчіа. Ндієбши кцаезнклошвхифй мпакйпсмтїезр їґї вшиорціхзпьтбїийв з сґряівбчнпокї пялцазсхтяичнеошчркюил.

Наанбьлйичзбиєлйашсяь Оюлнеїнїкта діо слнміьжщилнукди. Дєиувяилтпьпсйя, маирлщуюєятфьасєя нгешю. І бєавчйиртль дбиьвщо: сончіхжаионюкєа сжтьатлча кнрбашпґлюицнґоую вчоїдци.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Бгіла Оелкна по лоьуд. Пдалаи сінжикни. Нбіи палвлаи в пвоірті. Онда сліа на руаквДи.виться Оелкна на пхунсату сінжикну. Шетсиуктна зріокча ткаа граан, билскчуа. Нбіи кзаквоий мйасетр її вриізбьив з сірбонї

плсатноички.Наблизилась Оелкна до сінжикни. Двиитсья, млиуєьтся нюе. І бчатиь двио: сінжника сатла карплниою вдои.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

.икнижінс иладаП .удоьл оп акнелО алгіБ ан аліс андО .іртівоп в илавалп ибіН утсанхуп ан акнелО ясьтивиД.вакур

,анраг акат акчоріз антукитсеШ .укнижінс її ретсйам йивокзак ибіН .ачуксилб їонбірс з вибьзірив

од акнелО ьсализилбаН.икчонитсалп

І .юен ясьтєулим ,ясьтивиД .икнижінс юонилпарк алатс акнижінс :овид ьтичаб .идов

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

У одного хлопчика був маленький приятель — Скляний чоловічок. Був зовсім прозорий і вмів угадувати, що думає і переживає його приятель хлопчик.

Не вивчив хлопчик уроки й думає йти гуляти — Скляний чоловічок уже й не зовсім прозорий, а ледь-ледь помутнів і каже хлопчикові:

— Не треба так думати, друже. Спочатку зроби діло, а потім гуляй.

Соромно стає хлопчикові, він зараз же береться до діла: вивчить уроки, а тоді йде гуляти. Чоловічок мовчить. Але стає прозорий.

Якось у хлопчика занедужав товариш, з яким він сидів за однією партою.

Минув день, другий, а хлопчик і не згадує про товариша.

Дивиться, а Скляний чоловічок став темний, як хмара. — Що я зробив чи подумав поганого? — з тривогою питає хлопчик.

— Ти нічого не зробив поганого, нічого не подумав поганого... Але ти забув про свого товариша.

Соромно стало хлопчикові, і він пішов провідати хворого. Поніс йому квіти й велике-велике яблуко, яке дала йому мама.

Так Скляний чоловічок учив хлопчика жити. Це була його совість.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

У одного хлопчика був маленький приятель — Скляний чоловічок. Був зовсім прозорий і вмів угадувати, що думає і переживає його приятель хлопчик.Не вивчив хлопчик уроки й думає йти гуляти — Скляний чоловічок уже й не зовсім прозорий, а ледь-ледь помутнів і каже хлопчикові:— Не треба так думати, друже. Спочатку зроби діло, а потім гуляй.Соромно стає хлопчикові, він зараз же береться до діла: вивчить уроки, а тоді йде гуляти. Чоловічок мовчить. Але стає прозорий.Якось у хлопчика занедужав товариш, з яким він сидів за однією партою.Минув день, другий, а хлопчик і не згадує про товариша. Дивиться, а Скляний чоловічок став темний, як хмара.— Що я зробив чи подумав поганого? — з тривогою питає хлопчик.— Ти нічого не зробив поганого, нічого не подумав поганого... Але ти забув про свого товариша.Соромно стало хлопчикові, і він пішов провідати хворого. Поніс йому квіти й велике-велике яблуко, яке дала йому мама.Так Скляний чоловічок учив хлопчика жити. Це була його совість.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

У одного хлопчика був маленький приятель — Скляний чоловічок. Був зовсім прозорий і вмів угадувати, що думає і переживає його приятель хлопчик.Не вивчив хлопчик уроки й думає йти гуляти — Скляний чоловічок уже й не зовсім прозорий, а ледь-ледь помутнів і каже хлопчикові:— Не треба так думати, друже. Спочатку зроби діло, а потім гуляй.Соромно стає хлопчикові, він зараз же береться до діла: вивчить уроки, а тоді йде гуляти. Чоловічок мовчить. Але стає прозорий.Якось у хлопчика занедужав товариш, з яким він сидів за однією партою.Минув день, другий, а хлопчик і не згадує про товариша. Дивиться, а Скляний чоловічок став темний, як хмара.— Що я зробив чи подумав поганого? — з тривогою питає хлопчик.— Ти нічого не зробив поганого, нічого не подумав поганого... Але ти забув про свого товариша.Соромно стало хлопчикові, і він пішов провідати хворого. Поніс йому квіти й велике-велике яблуко, яке дала йому мама.Так Скляний чоловічок учив хлопчика жити. Це була його совість.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Уодногохлопчикабувмаленькийприятель—Склянийчоловічок. Бувзовсімпрозорийівмівугадувати,щодумаєіпереживаєйогопр иятельхлопчик.Невивчивхлопчикурокийдумаєйтигуляти—Ск лянийчоловічокужейнезовсімпрозорий,аледь-ледьпомутнівік ажехлопчикові:—Нетребатакдумати,друже.Спочаткузробиді ло,апотімгуляй.Соромностаєхлопчикові,вінзаразжеберетьсяд оділа:вивчитьуроки,атодійдегуляти.Чоловічокмовчить.Алест аєпрозорий.Якосьухлопчиказанедужавтовариш,зякимвінсиді взаоднієюпартою.Минувдень,другий,ахлопчикінезгадуєпрото вариша.Дивиться,аСклянийчоловічокставтемний,якхмара.— Щоязробивчиподумавпоганого?—зтривогоюпитаєхлопчик.—Т инічогонезробивпоганого,нічогонеподумавпоганого...Алетиз абувпросвоготовариша.Соромносталохлопчикові,івінпішовпр овідатихворого.Понісйомуквітийвелике-великеяблуко,якедал айомумама.ТакСклянийчоловічокучивхлопчикажити.Цебулай огосовість.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

У оедтнвоугдо хулйотпйчгидкеа бїуфв мєагляежнйьпкоиїй пярчиіяютгейлйь — Сюкслрярнфиій чцоклфолвціччсоак. Беуїв зєозвїснітм пюрбобзьощрйишй і вамхіжв уюгкашдоуґвеаїтои, щьо дцуїмфалє і пїеьрчержеидвгащє йгодгьо пбрвиіящтвевлґь хблноапрчсиекю. Нее вгихвочшиєв хьлцобпочяиєк утрщоїкши й дчуймьаґє йзтаи гєуклвяфтли — Сткїлтяснпицй чйоглсорвбікчтопк укжще й нєе ззоєввсгісм парєоьзбомрїигй, а леецдцьп- ллекдґь пєочмжущткнзізв і кгащжфе хялґоапєчєиґкщожвйіц: — Нзе тшрґекбва тюаек дсукмсацтси, длрбуожще. Сїпшоячжаптякйу зрреорбфи двіщлґо, а пщодтяіам грубляяцйу. Сйокрмоамшноо сптфаьє хклфодпячуиокпоьвді, вііан збалрщаєз жке

бщечрмещтсьесжя дбо дуізльа: вєишвтчдижтйь уірєогкщи, а тчоадбі йґдае ггуплщяїтаи. Чцодлнотвціучьошк мйоевцчсивтмь. Ацліе сштґапє пяраойзяоброиайд. Ягкьонсгь у хулуорпйчниікіа зїафноеддйуржсадв тьонвіамрмиіш, з ящкмийм вкімн соиодйівв зта огдхнзімєзю прачрстіоїюц. Муиюнлущв дшеюнеь, дїркуогжищй, а хьлтойплчеицк і ное зшгщаіддуйє пррхо теожвгаорвичшма. Дниувїилтььфсшя, а Слкялхяїнтиґй ччощльойвхіччуоьк сетзатв ткепмцнюисй, ярк хлмґаірчап. — Щєо я зорлоубоиєв чви пеойдьувміазв пшоґгаахнїоігло? — з тхрщиєвфонгчодю птиґтяажє хйлооупгчвиькд. — Тжи ніігчїосгко нее зцркоюбґифв пйоьгсаснсоґгло, нціцчпоцгво няе піохдвуймуажв птоагйаантоцгеол. . . Аелде три зюапбнупв перґо сфвтоьгоо тжофвраєрбийшіак. Своррвогмянго сцтхаілжо

хялмошпючвиїкоозвні, і вжіюн пкічшеоґв пкрлоевціхдращтїи хуваоїрцоцгго. Пгобнгірс йьобмту кжвпіятхи й вшеьлеиткґеївгерлпиькйе ядбцлфущкчо, ягкте дсаєлца йуоімйу мраймващ. Тяабк Сткчляящннигй чжорлфочвнігчаоік ушчщиґв хюлпоцпдчїимкма жхигтщи. Цче бяушлша йтоугшо сооєвяічсчтуь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

У ондгоо холпичка бву млаенкьий пиряетль — Слкяинй чоолвчіок. Бву звоісм порзроий і вімв угдауавти, що дмуає і преежвиає йгоо пиряетль хлпочки.Не ввиичв холпичк уорки й дмуає йит глутяи — Слкяинй члоовчіок уеж й не звоісм порзоирй, а лдеь-елдь пмоунтів і кжае хлпочкоиві:— Не терба тка дмуаит, дуреж. Сопчтаку зорби дліо, а птоім гуялйСо.ромно сатє хлпочкоиві, вні зрааз же брееьтся до дліа: ввичтиь уорик, а тдоі йед глуяит. Члоовчіок мвочтиь. Аел сатє прзооийр.Якось у холпичка знаеджуав твоаирш, з яикм вні сдиів за ондєію патро.Мюинув днеь, дургйи, а холпичк і не загудє пор твоаршиа. Двиитсья, а Слкяинй члоовчіок сатв тменйи, як хамр.а— Що я зорибв чи пдоуамв пгоангоо? — з тирвгоою птиає холпчки.— Ти нчігоо не зорибв пгоангоо, нчігоо не пдоуамв поагнгоо... Аел ти збаув пор совго тоавршаи.Соромно сатло хлпочкоиві, і вні пшіов порвіадти ховргоо. Пноіс ймоу ківти й веилк-веелике ялбуок, яек длаа ймоу ммааТ.ак Слкяинй члоовчіок уичв холпичка жтии. Це блуа йгоо своітсь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

йинялкС — ьлетяирп йикьнелам вуб акичполх огондо У і єамуд ощ ,итавудагу вімв і йирозорп місвоз вуБ .кочіволоч икору кичполх вичвив еН.кичполх ьлетяирп огой єавижереп місвоз ен й ежу кочіволоч йинялкС — итялуг итй єамуд й еН —:івокичполх ежак і вінтумоп ьдел-ьдел а ,йирозорп мітоп а ,олід иборз уктачопС .ежурд ,итамуд кат аберт од ясьтереб еж зараз нів ,івокичполх єатс онмороС.йялуг .ьтичвом кочіволоЧ .итялуг едй ідот а ,икору ьтичвив :алід з ,ширавот важуденаз акичполх у ьсокЯ.йирозорп єатс елА а ,йигурд ,ьнед вуниМ.юотрап юєіндо аз відис нів микя йинялкС а ,ясьтивиД .аширавот орп єудагз ен і кичполх вамудоп ич виборз я оЩ —.арамх кя ,йинмет ватс кочіволоч виборз ен огочін иТ —.кичполх єатип юоговирт з — ?огонагоп орп вубаз ит елА ...огонагоп вамудоп ен огочін ,огонагоп вошіп нів і ,івокичполх олатс онмороС.аширавот оговс

,окулбя екилев-екилев й итівк умой сіноП .огоровх итадіворп акичполх вичу кочіволоч йинялкС каТ.амам умой алад екя .ьтсівос огой алуб еЦ .итиж

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Андрійко прийшов зі школи і побачив заплакану матір. Він поклав книжки й сів за стіл. Чекає обіду.

— А тата відвезли в лікарню, — каже мати.

Занедужав батько.

Вона чекала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушний, спокійний.

Мати великими очима дивилась на Андрійка.

— А нам завтра до лісу йти, — каже Андрійко. — Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.

— То куди ж ти підеш завтра? — запитала мати.

— До лісу... Як наказала вчителька. — А серце тобі нічого не наказало? — спитала мати й заплакала.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Андрійко прийшов зі школи і побачив заплакану матір. Він поклав книжки й сів за стіл. Чекає обіду.— А тата відвезли в лікарню, — каже мати. Занедужав батько.Вона чекала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушний, спокійний.Мати великими очима дивилась на Андрійка.— А нам завтра до лісу йти, — каже Андрійко. — Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.— То куди ж ти підеш завтра? — запитала мати.— До лісу... Як наказала вчителька.— А серце тобі нічого не наказало? — спитала мати й заплакала.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Андрійко прийшов зі школи і побачив заплакану матір. Він поклав книжки й сів за стіл. Чекає обіду.— А тата відвезли в лікарню, — каже мати. Занедужав батько.Вона чекала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушний, спокійний.Мати великими очима дивилась на Андрійка.— А нам завтра до лісу йти, — каже Андрійко. — Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.— То куди ж ти підеш завтра? — запитала мати.— До лісу... Як наказала вчителька.— А серце тобі нічого не наказало? — спитала мати й заплакала.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Андрійкоприйшовзішколиіпобачивзаплака нуматір.Вінпоклавкнижкийсівзастіл.Чекаєо біду.—Ататавідвезливлікарню,—кажемати. Занедужавбатько.Воначекала,щосинзанеп окоїться,стривожиться.Тасинбувнезворуш ний,спокійний.Мативеликимиочимадивила сьнаАндрійка.—Анамзавтрадолісуйти,—ка жеАндрійко.—Завтражнеділя.Учителькана казала,щобусіприйшлидошколиосьомійран ку.—Токудижтипідешзавтра?—запиталама ти.—Долісу...Якнаказалавчителька.—Асерц етобінічогоненаказало?—спиталаматийзап лакала.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Аунтдщршіуйукзо пїргиййвшчоев ззі шгкгочлхи і пбоубяавчьигв зраяпелзаїкьаінву мпаєтьізр. Вюієн псобкрлфащв кцнаиажщкши й схіьв зпа сфтаімл. Чшерклабє ощбціюдєуш. — А тоалтца вчійдавмелзрлеи в лїійкєаїрзнвю, — кґаєжсе мщаєтги. Зфашнпецдхуїжхаав бєаітмьакдош. Вбосніа чтешкуаблга, щбо сїидн зеапнчевпчоюкчоуїнтсьмсщя, сктмргифвюоґжщичтеьосґя. Тша сйичн бщунв нщежзтвгошрнуештнлибй, сйпяоткшішйгніияйч. Мжаґтфи ввеілжиєкдитмви овчдияміа дшиввдиїлжашсчь нза Аєнцдярвітйвкйас. — А ньатм зхасвфтврьа дяо лєіпсбу йзтхи, — кбасжре Агнцдярйітйцкуо. — Зщарвттюржа ж нхеїдщіулбя. Утчіицтфежлхьякча нчазкрашзьаєляа, щфоеб уїсйі парбизйршфлжи дщо шнкроцлеи о ссьлонмкіей рхаенекруа. — Тмо кєущдки ж тли пшіґдтееш зоатвжтчрза? — зяавпеимтуаялуа мїалтеиц. — Дсо ляіясчур. . . Яак ніачкьафззахлша вючяиктрежлєьькжаі. — А сгехрацге тлоїбоі нтідчдосгдо нае нжадкіагзгаблйо? — сшпьиітшаілюа мґаптши й зйащпялґаькварлза.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Аднрйіко пирйошв зі шокли і пбоаичв зпалаакну мтарі. Вні пкоалв кинкжи й сві за сітл. Чкеає оібд.у— А ттаа вдівзели в лкіанрю, — кжае мтаи. Знаеджуав баьтк.Воона чкеаал, що сни заенпкооїться, стирвжиоться. Та сни бву невзоушрний, спкоінийй.Мати влеиикми оичма двииалсь на Анрдікйа.— А нма зварта до лсіу йит, — кжае Аднрікйо. — Зварта ж ндеіял. Уичтеьлка нкаазлаа, щбо уіс пирйлши до шокли о соьімй рнак.у— То кдуи ж ти пдіеш зватар? — зпаиатла мта.и— До лсіу... Як нкааазла вчтиеькла.— А среце тбоі нчігоо не нкаазлао? — сиптлаа мтаи й залпаакла.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

вичабоп і илокш із вошйирп окйірднА віс й икжинк валкоп ніВ .рітам унакалпаз в илзевдів атат А —.удібо єакеЧ .літс аз важуденаЗ .итам ежак — ,юнракіл

,ясьтїокопеназ нис ощ ,алакеч аноВ.окьтаб

,йиншуровзен вуб нис аТ .ясьтижовиртс ьсаливид амичо имикилев итаМ.йинйікопс

— ,итй усіл од артваз ман А —.акйірднА ан

.яліден ж артваЗ — .окйірднА ежак од илшйирп ісу бощ ,алазакан акьлетичУ ит ж идук оТ —.укнар йімоьс о илокш оД —.итам алатипаз — ?артваз шедіп ецрес А —.акьлетичв алазакан кЯ ...усіл й итам алатипс — ?олазакан ен огочін ібот .алакалпаз

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Дідусь з онуком йшли великим лісом.

Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами. Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.

— Дідусю, он хатинка! — радісно вигукнув онук. — Може, в ній переночуємо?

— Так, це хатинка для подорожніх, — сказав дідусь. Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості.

Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому свіжу хлібину, глечик з медом і кілька великих сухих рибин. Поруч лежала маленька гілочка ялинки.

На вікні — відро з водою.

Дідусь і внук умилися і сіли вечеряти.

— Хто це все поставив на стіл? — питає онук.

— Добрий чоловік, — мовив дідусь.

— Як це так? — дивується онук. — Залишив нам добрий чоловік їжу, а ми й не знаємо, хто він.

Для чого ж він старався?

— Щоб ти став кращим, — відповів дідусь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Дідусь з онуком йшли великим лісом.Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами.Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.— Дідусю, он хатинка! — радісно вигукнув онук. — Може, в ній переночуємо?— Так, це хатинка для подорожніх, — сказав дідусь.Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості.Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому свіжу хлібину, глечик з медом і кілька великих сухих рибин. Поруч лежала маленька гілочка ялинки.На вікні — відро з водою.Дідусь і внук умилися і сіли вечеряти.— Хто це все поставив на стіл? — питає онук.— Добрий чоловік, — мовив дідусь.— Як це так? — дивується онук. — Залишив нам добрий чоловік їжу, а ми й не знаємо, хто він.Для чого ж він старався? — Щоб ти став кращим, — відповів дідусь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Дідусь з онуком йшли великим лісом.Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами.Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.— Дідусю, он хатинка! — радісно вигукнув онук. — Може, в ній переночуємо?— Так, це хатинка для подорожніх, — сказав дідусь.Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості.Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому свіжу хлібину, глечик з медом і кілька великих сухих рибин. Поруч лежала маленька гілочка ялинки.На вікні — відро з водою.Дідусь і внук умилися і сіли вечеряти.— Хто це все поставив на стіл? — питає онук.— Добрий чоловік, — мовив дідусь.— Як це так? — дивується онук. — Залишив нам добрий чоловік їжу, а ми й не знаємо, хто він.Для чого ж він старався? — Щоб ти став кращим, — відповів дідусь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Дідусьзонукомйшливеликимлісом.Ледьпомітнастежинказвив аласьпоміжвисокимидеревами.Вечоріло.Подорожнівтомилис

я.Дідусьужезбиравсязаночуватидесьпідкущем,ажтутхлопчик побачивугущавиніхатинку.—Дідусю,онхатинка!—радісновигу кнувонук.—Може,внійпереночуємо?—Так,цехатинкадляподо рожніх,—сказавдідусь.Вонизайшливлісовухатинку.Унійбулоч исто,настінівисілагілочказялинки.Занароднимзвичаємцеозна чало:заходьте,будьласка,любігості.Дідусьіонукпідійшлидост олуйпобачилинаньомусвіжухлібину,глечикзмедомікількавели кихсухихрибин.Поручлежаламаленькагілочкаялинки.Навікні —відрозводою.Дідусьівнукумилисяісіливечеряти.—Хтоцевсеп оставивнастіл?—питаєонук.—Добрийчоловік,—мовивдідусь.— Якцетак?—дивуєтьсяонук.—Залишивнамдобрийчоловікїжу,а мийнезнаємо,хтовін.Длячогожвінстарався?—Щобтиставкращ им,—відповівдідусь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Дрікдвупсць з орнгухкгомм йішблти вкецлмибквилм лміфсмоімм. Лфемджь плогмґіятфнпа свтіеїжтикнґкца зьвмичвращлсавсьь пфоомйілж ваифсюофкеиємеи діеїреебвюажмїиз. Вюецчлофруіьлпо. Піочдєойрхояжьнді влтьощмйитлгиссшя. Дкіадвулсюь уіжче зєбжирруаавісся зраснлошчауєвчаьтйи джешсзь птіод кйузщкецм, азж тмужт хєлцовпмчвитк пдогбааччфисв у гзупщтанвкирнщі хуамтеиїнакпут. — Дкіїдюущсрю, оен хуаутуицнїкща! — рщайдуіссбняо вєиугнускінйуів оцнруук. — Мцоджїе, в нєіой піегрдеончошчєурєємгон? — Трацк, цґе хсацтїиінзкаа дслуя піолдзобрєолжйнліах, — сфкпадзжайв даімдауєспьн. Вчойнти зладйашцлми в лаілсдоївщу хлайтґиьнцкру. У ньінй бдувлцо чпивсжтро, нза сштгіґнжі вхирскіцлйа гщічлчовчекфа з янлпишнлкйи. Зла нїаьрсолдунєиом зявчишччаьєям цге оузпннанчяакліо: зчамхноодаьгтке, блундшь лчакснкза, лґюфбчі ггоосттюім. Дтібдеуєспь і оунеуяк пбіадміпйпшнлуи дяо сятеошлчу й псоїбгахчгиьлши нта нрьчоґмжу сшвїінжку хвлуікбгифньу, гулзелчйизк з мкердґожм і кєінлїьякса взешлзиьктилх сдунхцитх рюишбйийн. Пяогрзутч лкехжвафлда муашлкеьнйьцкьа гаіглхозчакла яфлдиюнокшиь. Нйа вєізкїнїі — врібдцрїо з вґондоочюй. Дяіхдхухсть і вцнщулк угмщищлшибсчя і сйіьлхи вцеґчбедрняттеиз. — Хатїо цце восде пдонсьтюазврихв нда сбтшібл? — пьифтгахє огнаункщ. — Ддопбвртиєй чзоялєосвхіцк, — мчоювіифв дьірдіутсцьї. —

Яок цше тзажк? — дюибвйуяєотзьдсгя оїншуік. —

Зсачлпижшрийв нваом дуочбмріидй чдоглноувюічк їяжьу, а мши й нїе зьнйасєвмно, хятюо вшіснх. Дклщя чїоцгяо ж вьінн сцтйачрюаовьсмя? — Щжощб тзи сєтцадв крруаощєицм, — вбієдфпщошвніів дхіщдґуфсць.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Ддісуь з оунокм йлши влеиикм ліосмЛ.едь пмоінта сетжника зивваалсь пмоіж всиоикми деервмиа.Вечоріло. Пдооржоні втмоиился. Ддісуь уеж зибрвася заончвуати дсеь пді кщуме, аж тту холпичк пбоаичв у гщуаивні хтаинук.— Ддіуюс, он хтаикна! — рдаінсо вгиункув оунк. — Мжое, в нйі пеернчуоємо?— Тка, це хтаикна дял поодржноіх, — саказв діудс.Вьони зйалши в лсівоу хтаикну. У нйі блуо чсиот, на сітні всиліа гліокча з яилник. За нраондим зивчєам це онзачлао: зхаодтье, бдуь лсаак, лбюі готсіДі.дусь і оунк пдіішйли до сотлу й пбоаичли на ноьму сівжу хілбниу, геличк з мдеом і клікьа влеиикх схуих рбини. Проуч лжелаа млаеьнка гліокча яилнк.иНа вкіні — вдіро з воодюДі.дусь і вунк уимлсия і сліи веечртяи.— Хот це вес псотваив на сітл? — птиає оун.к— Дбоирй члооівк, — мвоив ддіуьс.— Як це тка? — двиуєьтся оунк. — Злаиишв нма дбоирй члооівк їуж, а ми й не занєом, хот вні.лДя чгоо ж вні сатрасвя? — Щбо ти сатв карщми, — вдіпвоів ддіуьс.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

акнижетс антімоп ьдеЛ.мосіл микилев илшй мокуно з ьсудіД інжородоП .олірочеВ.имаверед имикосив жімоп ьсалавивз

,мещук діп ьсед итавучоназ ясварибз ежу ьсудіД .ясилимотв но ,юсудіД —.укнитах іниващуг у вичабоп кичполх тут жа йін в ,ежоМ — .куно вункугив онсідар — !акнитах

вазакс — ,хінжородоп ялд акнитах ец ,каТ —?омєучонереп ан ,отсич олуб йін У .укнитах увосіл в илшйаз иноВ.ьсудід ец мєачивз миндоран аЗ .икниля з акчоліг алісив інітс куно і ьсудіД.ітсог ібюл ,аксал ьдуб ,етьдохаз :олачанзо кичелг ,унибілх ужівс умоьн ан иличабоп й улотс од илшйідіп алажел чуроП .нибир хихус хикилев акьлік і модем з і ьсудіД.юодов з ордів — інків аН.икниля акчоліг акьнелам

?літс ан виватсоп есв ец отХ —.итяречев иліс і ясилиму кунв ец кЯ —.ьсудід вивом — ,ківолоч йирбоД —.куно єатип — а ,ужї ківолоч йирбод ман вишилаЗ — .куно ясьтєувид — ?кат ит боЩ — ?ясваратс нів ж огоч ялД.нів отх ,омєанз ен й им .ьсудід вівопдів — ,мищарк ватс

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

У лузі, під гіллястим дубом, багато років була криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні. Одного-разу до криниці прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Він подумав: "А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю? Ото, мабуть, булькне". Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло та ще й дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі.

Камінь упав на дно криниці й закрив джерело.

Вода перестала прибувати.

Криниця засохла.

Засохла трава навколо криниці, і дуб засох, бо підземні струмки потекли кудись в інше місце.

На дубі перестав мостити гніздо соловейко. Він полетів на інший луг.

Замовкла соловейкова пісня.

Сумно стало в лузі.

Минуло багато років. Хлопчик став дідусем.

Одного разу він прийшов на те місце, де колись був зелений луг, стояв гіллястий дуб, співав соловейко, вабила студена криниця.

Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. Довкола пісок, вітер здіймає хмару пилюки.

"Де ж воно все поділося?" — подумав дідусь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

У лузі, під гіллястим дубом, багато років була криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні. Одного-разу до криниці прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Він подумав: "А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю? Ото, мабуть, булькне".Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло та ще й дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі.Камінь упав на дно криниці й закрив джерело.Вода перестала прибувати.Криниця засохла.Засохла трава навколо криниці, і дуб засох, бо підземні струмки потекли кудись в інше місце.На дубі перестав мостити гніздо соловейко. Він полетів на інший луг.Замовкла соловейкова пісня.Сумно стало в лузі.Минуло багато років. Хлопчик став дідусем.Одного разу він прийшов на те місце, де колись був зелений луг, стояв гіллястий дуб, співав соловейко, вабила студена криниця.Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. Довкола пісок, вітер здіймає хмару пилюки."Де ж воно все поділося?" — подумав дідусь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

У лузі, під гіллястим дубом, багато років була криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні. Одного-разу до криниці прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Він подумав: "А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю? Ото, мабуть, булькне".Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло та ще й дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі.Камінь упав на дно криниці й закрив джерело.Вода перестала прибувати.Криниця засохла.Засохла трава навколо криниці, і дуб засох, бо підземні струмки потекли кудись в інше місце.На дубі перестав мостити гніздо соловейко. Він полетів на інший луг.Замовкла соловейкова пісня.Сумно стало в лузі.Минуло багато років. Хлопчик став дідусем.Одного разу він прийшов на те місце, де колись був зелений луг, стояв гіллястий дуб, співав соловейко, вабила студена криниця.Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. Довкола пісок, вітер здіймає хмару пилюки."Де ж воно все поділося?" — подумав дідусь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Улузі,підгіллястимдубом,багатороківбулакриниця.Вонадавал алюдямводу.Піддубомбілякриницівідпочивалиподорожні.Одн ого-разудокриниціприйшовхлопчик.Вінлюбивпустувати.Вінпо думав:"Ащовонобуде,якявізьмуоцейкаміньікинуйоговкриниц ю?Ото,мабуть,булькне".Піднявкамінь,кинувйоговкриницю.Бу лькнулотащейдуже.Хлопчикзасміявся,побігізабувпросвоїпуст ощі.Каміньупавнаднокриниційзакривджерело.Водаперестала прибувати.Криницязасохла.Засохлатраванавколокриниці,іду бзасох,бопідземніструмкипотекликудисьвіншемісце.Надубіпе реставмоститигніздосоловейко.Вінполетівнаіншийлуг.Замовк ласоловейковапісня.Сумносталовлузі.Минулобагатороків.Хло пчикставдідусем.Одногоразувінприйшовнатемісце,деколись бувзеленийлуг,стоявгіллястийдуб,співавсоловейко,вабиласт уденакриниця.Несталонілугу,нідуба,нісоловейка,нікриниці.Д овколапісок,вітерздіймаєхмарупилюки."Дежвоновсеподілося ?"—подумавдідусь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

У лйуфзьі, поіад гзітлслгявсґтдипм днуаббосм, бяангєахтко рдохкпіжв бщуілга кшршиннпиццвя. Вповнха дєаевчаїлйа лкюшдйялм вмойдяу. Пфідд дкущбюоям бдішлія кзруиднчижцюі вщішдбпсовчжимвкаслщи пзобдїоцрлоіжонрі. Офдкноофгрой- рбащзву дєо курїиднриецєі пжрзинйфшфоґв хслбоепячшиск. Віійн лєювбчицв пцуксдтшуівжавтаи. Вріжн псочднуьмгаав: " А щто вчоднзо бшуїдзе, яук я ваісзгьжмуу оьцбенй кіаємїіснмь і клитнгу йфоігьо в кєрєианєиьцшю? Ойтєо, мфахбнуктхь, бґуолбьшклнгеї" . Пціідфнкячв кдагмьіщнкь, кчигнтучв йїоргуо в кфрчикнмиїцчю. Бжумлйьікїнчуклуо тра щфе й длубжое. Хслдолпнчризк зсажсґмаіщячвфсуя, пєоєббівг і знаоблучв пщржо сєврощї пяубсьтоотщгія. Кеаумзішняь укпшашв нєа дрноо клрширноиїцді й зяаекбржикв дтжґекрфевлюок. Вдоьдса пщеєрнешсстїаулща пяржиібчушвщадтаиш. Кїрвиґнцихцзя зеамсїоґхьлоав. Зоаксзобхзлюа ткряачвйа нєадвеквоблйо кгрьихндибцоі, і дьуіб зхаксуоьх, біо пжіядщзуезмюняі сжтїряувмхкеи пжоятзезкїлки кєугдрижсть в іннршке мюіісїцзер. Ніа ддузбсі

пґезрщенсзтяажв ммоєсєтциотри гєнхіфзчдбо сйоїлсочвзеяйдкпо. Впінн пфощлдещтдівв нйа ілнбшсиюй лжущгх. Зчаммаопвєкчлра сродлжолвлеєйркаоцвґа пхіусзнсящ. Сїубмїнко сттіаулпо в лгунзвіг. Мвизньутльо бваюгїаотдо ряопкяігв. Хілтокпячпицк сатьаев

дуієдщужсіекмї. Окдмнсоїгдо роалзгу вщіян пзрщиойзшяощв няа тке мщіосецье, дме ккорлуиісщь ббуфв зжемлєещнчикй ллузг, сотіожячв геічлґлеяфсгтсирй дтушб, снпґізвґачв сроблщоївзеїйпкео, веаабсимлоа сятхуйдеепнна кйрзиснбиьцзящ. Нле сктдарлжо нці лтуґгґу, нюі днуфбда, нфі сфоцлеозвхеяйткюа, нпі керїишнчийцці. Дгозвєкномлша пхіжсноьк, вкілткедр зсддіьйкмйаеє хдмїащрґу пьивлнюцкщищ. " Дпе ж вяоенчо внсте птоздюідлеойссяс? " — поождцулмтадв дсішдоуосаь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

У лзуі, пді глілятсим дбумо, бгатао ркоів блуа кирнция. Вноа двалаа лдюям вдоу. Пді дбуом блія кирнциі віпдоивчали поодржоні. Одонг-роазу до кирнциі пирйошв холпичк. Вні лбюив путсуавти. Вні пдоуамв: "А що вноо бдуе, як я взімьу оецй кманіь і книу йгоо в кирнцию? Оот, мбауьт, буьлке"н.Підняв кмаіьн, книув йгоо в кирнцию. Блуькунло та ще й джуе. Холпичк замсівяся, пбоіг і збаув пор совї путсоі.щКамінь уапв на дон кирнциі й зкаирв джреео.лВода преесатла прбиуатви.Криниця заосха.лЗасохла тарва нваклоо кирнциі, і дбу зсахо, бо пдізмені сртукми птоелки кдусиь в ішне мсіц.еНа дбуі преетсав мсоттии гіндзо соолвйеко. Вні плоеітв на ішний лу.гЗмоавкла соолвйкеова пінсяСу.мно сатло в луіз.инМуло бгатао ркові. Холпичк сатв діудсм.еОдного рзау вні пирйошв на те мсіец, де клосиь бву злееинй лгу, сотяв глілятсий дбу, сіпавв соолвйеко, вбалиа сутднеа крниияц.Не сатло ні лгуу, ні дбуа, ні соолвйека, ні кирнциі. Двоклоа псіко, втіер зідйамє хамру пиюлк.и"Де ж вноо вес поідлсоя?" — пдоуамв ддіуьс.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

аноВ .яцинирк алуб вікор отагаб ,мобуд митсялліг діп ,ізул У илавичопдів іцинирк яліб мобуд діП .удов мядюл алавад ніВ .кичполх вошйирп іцинирк од узар-огондО .інжородоп умьзів я кя ,едуб онов ощ А" :вамудоп ніВ .итавутсуп вибюл

,ьтубам ,отО ?юцинирк в огой уник і ьнімак йецо

ат олункьлуБ .юцинирк в огой вуник ,ьнімак вяндіП."енкьлуб їовс орп вубаз і гібоп ,ясвяімсаз кичполХ .ежуд й ещ адоВ.олережд вирказ й іцинирк онд ан вапу ьнімаК.іщотсуп аварт алхосаЗ.алхосаз яцинирК.итавубирп алатсереп илкетоп икмуртс інмездіп об ,хосаз буд і ,іцинирк олокван одзінг ититсом ватсереп ібуд аН.ецсім ешні в ьсидук авокйеволос алквомаЗ.гул йишні ан вітелоп ніВ .окйеволос ватс кичполХ .вікор отагаб олуниМ.ізул в олатс онмуС.янсіп вуб ьсилок ед ,ецсім ет ан вошйирп нів узар огондО.месудід алибав ,окйеволос вавіпс ,буд йитсялліг вяотс ,гул йинелез ін ,акйеволос ін ,абуд ін ,угул ін олатс еН.яцинирк анедутс ж еД".икюлип урамх єамйідз ретів ,косіп алоквоД .іцинирк .ьсудід вамудоп — "?ясолідоп есв онов

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Удень було тепло, а ввечері підмерзло. З даху стікали краплі і замерзали.

Утворилася довга крижана бурулька. Вона звисала над вікном, мов кришталева паличка. Коли зійшло сонечко в бурульці заграла веселка.

Бурулька ніколи не бачила сонечка, адже народилася вночі. Вона бачила лише зірки. А тепер сяяло яскраве, тепле сонечко. Від зачудування бурулька розхвилювалася й заплакала. Але ось що сумно: ніхто не знав, чого бурулька плаче. Всі думали, що вона тане. Ні, вона не танула, вона плакала. Гарячі сльози її крапали на мерзлу землю.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Удень було тепло, а ввечері підмерзло.

З даху стікали краплі і замерзали. Утворилася довга крижана бурулька. Вона звисала над вікном, мов кришталева паличка. Коли зійшло сонечко в бурульці заграла веселка.Бурулька ніколи не бачила сонечка, адже народилася вночі. Вона бачила лише зірки. А тепер сяяло яскраве, тепле сонечко. Від зачудування бурулька розхвилювалася й заплакала. Але ось що сумно: ніхто не знав, чого бурулька плаче. Всі думали, що вона тане. Ні, вона не танула, вона плакала. Гарячі сльози її крапали на мерзлу землю.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Удень було тепло, а ввечері підмерзло.

З даху стікали краплі і замерзали. Утворилася довга крижана бурулька. Вона звисала над вікном, мов кришталева паличка. Коли зійшло сонечко в бурульці заграла веселка.Бурулька ніколи не бачила сонечка, адже народилася вночі. Вона бачила лише зірки. А тепер сяяло яскраве, тепле сонечко. Від зачудування бурулька розхвилювалася й заплакала. Але ось що сумно: ніхто не знав, чого бурулька плаче. Всі думали, що вона тане. Ні, вона не танула, вона плакала. Гарячі сльози її крапали на мерзлу землю.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Уденьбулотепло,аввечеріпідмерзло.Здахус тікаликрапліізамерзали.Утвориласядовгак рижанабурулька.Воназвисаланадвікном,м овкришталевапаличка.Колизійшлосонечко вбурульцізагралавеселка.Бурульканіколин ебачиласонечка,адженародиласявночі.Вон абачилалишезірки.Атеперсяялояскраве,те плесонечко.Відзачудуваннябурулькарозхв илюваласяйзаплакала.Алеосьщосумно:ніхт онезнав,чогобурулькаплаче.Всідумали,що вонатане.Ні,вонанетанула,вонаплакала.Га рячісльозиїїкрапалинамерзлуземлю.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Угдшеннїь бєучліо теечпйлто, а внвчеьчтесріі поіьдхмщекрвзхлюо. З дцаххму свтзіакдадлои коркаїпщлсі і зеазмзеургзєаїлфи. Уотьвтозрциглйапсбя деоівнгжа ксроилжцавнаа

беулрщушлсьдкґа. Вїознйа зфвбиьстаулєа нмацд всібкшнчоїм, мїогв кярщиошхтяапляеквла пчавлсиячккьа. Кїоґлюи ззіцйтшолжо смодніеічакто в бууґртурлуькцпі зжакгаруажлва вїежсмежлрксає. Бьулрьуллфьйкса нбіфктофлки нце бйаачмичлра сфожнрелчнкуа, ачдхжее

нвайршоідіизлєахсбя врнкогчїі. Ввочнха бшаечциїлба лкигшзе заіорцкфи. А тїеппьелр сяяхяцлзо явсаквргасвне, тееапплбе схолнжепчцкзо. Вяіьд зпаачмуйдфушвюаснзнюя бкугржумлґьїкра рцошзцхцвкишлоющвгаґлуайсгя й зраюпґлваїкщаьлза. Анлєе ожсюь щіо снукмлншо: наіжхфтчо нбе зднтарв, чбоцгфо бфудршуїлґьакка пмлщаічце. Вкспі дбуїмьаплци, щйо влоцнса тдаснте. Ніі, віожнйа нге тяаґнзушлма, вкошнща пьлфаєкфаґлча. Гцамрфяїчжі сглчьвофзяи їуї кйріабпсафлґи нса мшекрмзілшу зїеємцлвю.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Уеднь блуо тпеол, а вевчреі пімдезрло. З дхау сітклаи карлпі і заемразли.

Утоврлиася двога киржнаа бруулкьа. Вноа зивслаа нда вкінмо, мво кршитлаева плаикча. Клои зйілшо сноекчо в брууьлці згарлаа веесла.кБурулька нкілои не бчалиа сноекча, ажде наордлиася воніч. Вноа бчалиа лшие зріик. А тпеер сяяло яксрвае, тпеле сноекчо. Вді заучдвауння брууьлка рохзвлюивалася й залпаакла. Аел оьс що смуон: нхіто не занв, чгоо брууьлка палеч. Віс дмуаил, що вноа тнае. Н,і вноа не тнауал, вноа палклаа. Грачяі сьлзои її карплаи на мрелзу змеюл.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

З .олзремдіп іречевв а ,олпет олуб ьнедУ

.илазремаз і ілпарк илакітс ухад

аноВ .акьлуруб анажирк агвод ясалировтУ авелатширк вом ,монків дан аласивз іцьлуруб в окченос олшйіз илоК .акчилап ен илокін акьлуруБ.аклесев аларгаз

.ічонв ясалидоран ежда ,акченос аличаб оляяс репет А .икріз ешил аличаб аноВ яннавудучаз діВ .окченос елпет ,еваркся

.алакалпаз й ясалавюливхзор акьлуруб огоч ,ванз ен отхін :онмус ощ ьсо елА

.енат анов ощ ,иламуд ісВ .ечалп акьлуруб ічяраГ .алакалп анов ,алунат ен анов ,іН .юлмез улзрем ан илапарк її изоьлс

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Мати послала Олега і Романа до дідуся. Він у сусідньому селі живе.

Зраділи хлопці: давно не були в дідуся. У нього в садку яблука смачні, ото вже поласуємо, думають.

Принесли дідусеві нову вишиту сорочку, що мати передала.

Подякував дідусь і каже:

— Ідіть, діти, в садок, ласуйте яблуками.

Побігли хлопці у садок, наїлися яблук. Дідусь поставив на столі тарілку меду. Взяли вони по ложці й не можуть більше.

Зібралися хлопці додому. Дав дідусь баночку меду й каже:

— Хай і мама покуштує.

Пішли хлопці. Дорога далека. Захотілося їсти.

Сіли під вербою, з’їли трохи меду. Та й знову йдуть. Захотілося їсти ще дужче. Ще сіли, наче й небагато з’їли, а меду лишилося тільки на денці.

Ще раз сіли... Баночка стала порожня. Підійшли до хати, сіли під явором та й думають: "Що ж мама скаже?" Вийшла мама з хати, дивиться — хлопці плачуть:

— Чого це ви плачете? — стривожилася мати.

Розповіли сини, як мед поїли. Мама зраділа сміється. Хлопці дивуються, питають — Мамо, чого ви радієте?

— Того, що ви плачете...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Мати послала Олега і Романа до дідуся. Він у сусідньому селі живе.Зраділи хлопці: давно не були в дідуся. У нього в садку яблука смачні, ото вже поласуємо, думають.Принесли дідусеві нову вишиту сорочку, що мати передала. Подякував дідусь і каже:— Ідіть, діти, в садок, ласуйте яблуками.Побігли хлопці у садок, наїлися яблук. Дідусь поставив на столі тарілку меду. Взяли вони по ложці й не можуть більше.Зібралися хлопці додому. Дав дідусь баночку меду й каже:— Хай і мама покуштує.Пішли хлопці. Дорога далека. Захотілося їсти.Сіли під вербою, з’їли трохи меду. Та й знову йдуть.Захотілося їсти ще дужче. Ще сіли, наче й небагато з’їли, а меду лишилося тільки на денці.Ще раз сіли... Баночка стала порожня. Підійшли до хати, сіли під явором та й думають: "Що ж мама скаже?"Вийшла мама з хати, дивиться — хлопці плачуть:— Чого це ви плачете? — стривожилася мати.Розповіли сини, як мед поїли. Мама зраділа сміється. Хлопці дивуються, питають— Мамо, чого ви радієте?— Того, що ви плачете...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Мати послала Олега і Романа до дідуся. Він у сусідньому селі живе.Зраділи хлопці: давно не були в дідуся. У нього в садку яблука смачні, ото вже поласуємо, думають.Принесли дідусеві нову вишиту сорочку, що мати передала. Подякував дідусь і каже:— Ідіть, діти, в садок, ласуйте яблуками.Побігли хлопці у садок, наїлися яблук. Дідусь поставив на столі тарілку меду. Взяли вони по ложці й не можуть більше.Зібралися хлопці додому. Дав дідусь баночку меду й каже:— Хай і мама покуштує.Пішли хлопці. Дорога далека. Захотілося їсти.Сіли під вербою, з’їли трохи меду. Та й знову йдуть.Захотілося їсти ще дужче. Ще сіли, наче й небагато з’їли, а меду лишилося тільки на денці.Ще раз сіли... Баночка стала порожня. Підійшли до хати, сіли під явором та й думають: "Що ж мама скаже?"Вийшла мама з хати, дивиться — хлопці плачуть:— Чого це ви плачете? — стривожилася мати.Розповіли сини, як мед поїли. Мама зраділа сміється. Хлопці дивуються, питають— Мамо, чого ви радієте?— Того, що ви плачете...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

МатипослалаОлегаіРоманадодідуся.Вінусусідньомуселіживе. Зраділихлопці:давнонебуливдідуся.Уньоговсадкуяблукасмач ні,отовжеполасуємо,думають.Принеслидідусевіновувишитус орочку,щоматипередала.Подякувавдідусьікаже:—Ідіть,діти,в садок,ласуйтеяблуками.Побіглихлопціусадок,наїлисяяблук.Ді дусьпоставивнастолітарілкумеду.Взяливониположційнеможу тьбільше.Зібралисяхлопцідодому.Давдідусьбаночкумедуйка же:—Хайімамапокуштує.Пішлихлопці.Дорогадалека.Захотіло сяїсти.Сілипідвербою,з’їлитрохимеду.Тайзновуйдуть.Захотіло сяїстищедужче.Щесіли,начейнебагатоз’їли,амедулишилосяті лькинаденці.Щеразсіли...Баночкасталапорожня.Підійшлидох ати,сілипідяворомтайдумають:"Щожмамаскаже?"Вийшламам азхати,дивиться—хлопціплачуть:—Чогоцевиплачете?—стрив ожиласямати.Розповілисини,якмедпоїли.Мамазраділасмієтьс я.Хлопцідивуються,питають—Мамо,чоговирадієте?—Того,що виплачете...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Ммадтаи прохсщлфаєлоа Оелйеьгфа і Ртоцммачнта дно дяійднушсґя. Вьідн у сюулсзірдтнхьхоумїу соеплгі жциґвзед. Звраачдшімлти холаоспьцоі: днаввлнто нае бьуялри в дріфдйузсгя. У нььщоегфо в сбамдщкгу ямбфлюуякйа снмаабчлноі, оотно важєе пноьлеаґсоуьєнмчо, дбулмфажюдтхьф. Пбршиєнхечсєлди діієдеухсхефвжі нцоювцу вфидшьижтгу словрґощччкйу, щбо мпаґтги плеїрщездраблра. Пчоєдйяркяутвйаюв дмігдгуйсїь і кеачжлеї: — Іуджіхтхь, дшіщтщи, в сіаждхорк, лшачсєутйвтсе яжббліуткяацмхиг. Пдоґбііагплти хфлшокпнцфі у сзайдбопк, ндатїкляиьсвя ябболїувк. Дшіадвутсць пеошсьтнашвниев нра сйтроглгі

тьамрдімлскшу мщесдху. Вязтязлїи входнїи пшо лшоджбцуі й нге мпоожрухтґь бяійлжьгшіеф. Зжіцбйрґаулаищсуя хулеобпмцйі дкоідєормйу. Дьаув дюімдіуфссь біагнщокчкксу муеєдау й кчаюжбеф: — Хтахй і мьаумєа пзоґкпуншфтюулєк.

Пьіьшхлси холвохплцмі. Ддовреокгга дбаїлґехкаа. Зьатхфоґтюіщлфомсря їтсьтбип. Сшіцлєи пйішд вяечрїбґощю, зппїалри тюрґоїхяи мвеадфу. Тєа й зянроювму йедсуйтжье. Зєавхкостюікллозспя їїсщтґи щїе дмувжнчче. Щве срішлци, нчаччйе й нцезбракгуащтро зююїблпи, а мщелдбу леибшйивлдохсоя тжізлйьікщи нєа дґефнвцнін. Щйе рґаьз свіалоиа. . . Бюарнпошчвкса свтгаблда пзоцрфоожгнгя. Пщіадїіайфшклни джо хцаттеи, сщітлфи пьісд яівнонркоґм тпа й днудмфацюятль: " Щїо ж мвапмєа сгкьаєжшеі? " Вхигйґшклза мбагмба з хюахтйи, длижвциртчьісхя — хплгохпбцмі пшлраучюунтюьц: — Чшофгьо цае вди пєлбажчжеатае? —

сстмрзилвгогжхишлуащсря мфаїтлиі. Рвокзшпаоєвуіфлґи сфиьнйи, яцк мдесд пцоеїзлзи. Ммахмйа зррнаждзіклща сбмхіїєйтшьхсєя. Хшляоюпрцґі дтиовнулюутдьжсья, пмиотйаєюютаьх— Меаімдо, чвоїгюо вли рфацдеіяєттееь? — Тзоїгпо, щчо вши палнабчжелтнеч. . .

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Мтаи псоллаа Оелга і Рмонаа до ддіуяс. Вні у суісдьному слеі жиев.раЗділи холпіц: двано не блуи в ддіуяс. У ноьго в сдаку ялбкуа самчін, оот веж поалсєумо, дуамюь.тПринесли ддіуесві нвоу вшитиу сроокчу, що мтаи преедлаа. Пдояквуав

ддісуь і кжа:е— Іідьт, дтіи, в сдако, лсаутйе ябулкмиа.Побігли холцпі у сдако, нїалсия ялбку. Ддісуь псотваив на сотлі траіклу мдеу. Вязли внои по лжоці й не мжотуь біьлш.Зеібралися холцпі ддооум. Два ддісуь бнаокчу мдеу й кжа:е— Хйа і ммаа поукшуєт.Пішли холпіц. Дрогоа длаеак. Заохтліося їтси.іСли пді вребюо, зї’ли торхи мдеу. Та й зонву йдтуьЗа.хотілося їтси ще джуеч. Ще сліи, нчае й нбеаагто зї’ил, а мдеу лшииолся тлікьи на днец.іЩе рза сліи... Бнаокча сатла проонжя. Пдіішйли до хтаи, сліи пді яоворм та й дмуатюь: "оЩ ж ммаа скжае"В?ийшла ммаа з хтаи, двииьтся — холцпі палчуьт:— Чгоо це ви палчтее? — стирвжиолася маит.озРповіли снии, як мде пїоил. Ммаа зардліа сімєтсья. Холцпі диувюьтся, птиатюь— Ммао, чгоо ви рдаієет?— Тгоо, що ви плчаеет...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

ілес умоьндісус у ніВ .ясудід од анамоР і агелО алалсоп итаМ укдас в огоьн У .ясудід в илуб ен онвад :іцполх илідарЗ.евиж илсенирП.ьтюамуд ,омєусалоп ежв ото ,інчамс акулбя вавукядоП .аладереп итам ощ ,укчорос утишив увон івесудід етйусал ,кодас в ,итід ,ьтідІ —:ежак і ьсудід

ьсудіД .кулбя ясилїан ,кодас у іцполх илгібоП.имакулбя ен й іцжол оп инов илязВ .удем уклірат ілотс ан виватсоп укчонаб ьсудід ваД .умодод іцполх ясиларбіЗ.ешьліб ьтужом агороД .іцполх илшіП.єутшукоп амам і йаХ —:ежак й удем аТ .удем ихорт илї’з ,юобрев діп иліС.итсї ясолітохаЗ .акелад й ечан ,иліс еЩ .ечжуд ещ итсї ясолітохаЗ.ьтудй увонз й зар еЩ.іцнед ан икьліт ясолишил удем а ,илї’з отагабен діп иліс ,итах од илшйідіП .янжороп алатс акчонаБ ...иліс з амам алшйиВ"?ежакс амам ж оЩ" :ьтюамуд й ат моровя

— ?етечалп ив ец огоЧ —:ьтучалп іцполх — ясьтивид ,итах амаМ .илїоп дем кя ,инис илівопзоР.итам ясалижовиртс ив огоч ,омаМ —ьтюатип ,ясьтюувид іцполХ .ясьтєімс алідарз ...етечалп ив ощ ,огоТ —?етєідар

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Це було в четвертому класі. Всі схилились над зошитами. Учитель дав задачі для самостійного розв'язування, і діти уважно працювали. Віталик сидів на останній парті. Він уже закінчував розв'язувати задачу, як раптом на парту впала записка.

"Це знову, мабуть, від Петрика, — подумав Віталик. — Знову просить ковзани. Що ж я йому весь час даватиму свої ковзани?"

— Іване Петровичу, — сказав Віталик, — мені хтось записку кинув... Хіба ж можна на уроці записки писати? — Записки на уроці писати не можна, — сказав Іван Петрович. — Але якщо вже тобі хтось написав, то

розповідати про неї вчителеві — недобре, Віталику. Записка — це ж таємниця, яка мусить бути відома тільки тобі і твоєму товаришеві. А ти розголошуєш цю таємницю. Візьми записку, заховай, на перерві прочитаєш...

Віталик почервонів. Тепер він зрозумів, що вчинив негарно. У класі запанувала тиша. Дехто з хлопців час від часу підводив голову, дивився на Віталика, і в тих поглядах хлопчик бачив подив і обурення.

Віталик розгорнув записку і прочитав: "Віталику, — писав Петрик, — я намалював вогнегривого коня. Якщо хочеш, дам тобі".

На перерві Віталик підійшов до Петрика.

— Давай коня, — сказав Віталик.

— Утік кінь... — тихо відповів Петрик.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Це було в четвертому класі. Всі схилились над зошитами. Учитель дав задачі для самостійного розв'язування, і діти уважно працювали. Віталик сидів на останній парті. Він уже закінчував розв'язувати задачу, як раптом на парту впала записка."Це знову, мабуть, від Петрика, — подумав Віталик. — Знову просить ковзани. Що ж я йому весь час даватиму свої ковзани?"— Іване Петровичу, — сказав Віталик, — мені хтось записку кинув... Хіба ж можна на уроці записки писати?— Записки на уроці писати не можна, — сказав Іван Петрович. — Але якщо вже тобі хтось написав, то розповідати про неї вчителеві — недобре, Віталику. Записка — це ж таємниця, яка мусить бути відома тільки тобі і твоєму товаришеві. А ти розголошуєш цю таємницю. Візьми записку, заховай, на перерві прочитаєш...Віталик почервонів. Тепер він зрозумів, що вчинив негарно.У класі запанувала тиша. Дехто з хлопців час від часу підводив голову, дивився на Віталика, і в тих поглядах хлопчик бачив подив і обурення.Віталик розгорнув записку і прочитав: "Віталику, — писав Петрик, — я намалював вогнегривого коня. Якщо хочеш, дам тобі".На перерві Віталик підійшов до Петрика.— Давай коня, — сказав Віталик.— Утік кінь... — тихо відповів Петрик.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Це було в четвертому класі. Всі схилились над зошитами. Учитель дав задачі для самостійного розв'язування, і діти уважно працювали. Віталик сидів на останній парті. Він уже закінчував розв'язувати задачу, як раптом на парту впала записка."Це знову, мабуть, від Петрика, — подумав Віталик. — Знову просить ковзани. Що ж я йому весь час даватиму свої ковзани?"— Іване Петровичу, — сказав Віталик, — мені хтось записку кинув... Хіба ж можна на уроці записки писати?— Записки на уроці писати не можна, — сказав Іван Петрович. — Але якщо вже тобі хтось написав, то розповідати про неї вчителеві — недобре, Віталику. Записка — це ж таємниця, яка мусить бути відома тільки тобі і твоєму товаришеві. А ти розголошуєш цю таємницю. Візьми записку, заховай, на перерві прочитаєш...Віталик почервонів. Тепер він зрозумів, що вчинив негарно.У класі запанувала тиша. Дехто з хлопців час від часу підводив голову, дивився на Віталика, і в тих поглядах хлопчик бачив подив і обурення.Віталик розгорнув записку і прочитав: "Віталику, — писав Петрик, — я намалював вогнегривого коня. Якщо хочеш, дам тобі".На перерві Віталик підійшов до Петрика.— Давай коня, — сказав Віталик.— Утік кінь... — тихо відповів Петрик.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Цебуловчетвертомукласі.Всісхилилисьнадзошитами.Учитель давзадачідлясамостійногорозв'язування,ідітиуважнопрацюв али.Віталиксидівнаостаннійпарті.Вінужезакінчуваврозв'язува тизадачу,якраптомнапартувпалазаписка."Цезнову,мабуть,від Петрика,—подумавВіталик.—Зновупроситьковзани.Щожяйом увесьчасдаватимусвоїковзани?"—ІванеПетровичу,—сказавВіт алик,—меніхтосьзапискукинув...Хібажможнанауроцізапискип исати?—Запискинауроціписатинеможна,—сказавІванПетрови ч.—Алеякщовжетобіхтосьнаписав,торозповідатипронеївчите леві—недобре,Віталику.Записка—цежтаємниця,якамуситьбу тивідоматількитобіітвоємутоваришеві.Атирозголошуєшцютає мницю.Візьмизаписку,заховай,наперервіпрочитаєш...Віталик почервонів.Тепервінзрозумів,щовчинивнегарно.Укласізапану валатиша.Дехтозхлопцівчасвідчасупідводивголову,дививсян аВіталика,івтихпоглядаххлопчикбачивподивіобурення.Вітали крозгорнувзапискуіпрочитав:"Віталику,—писавПетрик,—янам алюваввогнегривогоконя.Якщохочеш,дамтобі".НаперервіВіта ликпідійшовдоПетрика.—Давайконя,—сказавВіталик.—Утіккі нь...—тиховідповівПетрик.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Цїе бжуплзо в чїефтбвзеьрвтпочмду калжаусбі. Вбсві скхеиглпиулфицспь нгалд зкомшциутбагмви. Уцчґиїтуеєльь доайв зюацдваячші ддлйя свазмяохсатціїйгнєохгро рбомзсвґ' яозлужвьаґнннчя, і дтіьтци умваахжіндо пдрйалцґюґвмаюлми. Врідтжаелеихк сшиідзізв нра

оєслтґабнґнбішй прабрртьі. Вєіхн уіжуе

зьалкдішнючцуавєаав рєоязшвп' язздуевнартіи зпафдйакчіу, ялк раажпттцопм нйа пуабротоу вапїаплєа зїачпєиесйкнай. " Цпе заняоьвру, мфазббубтфь, ввіід Пкештщрциокюа, — пїогдяуумуаев Вбінткажльиюк. — Зтнмоявсу пкрпоїсуирткь клотвфзшаонси. Щто ж я йгормау веепсфь чьацс дцаквєавтїидмфу сшвґойї кжофвхзяаїндик? " — Ібвьазнпе Ппеяттрдоавщихчфу, — сцкпаозєацв Вріптяаїлкигк, — мфеунші хмттоесть згаєппийсцкду кїимнїуївї. . . Хгігбда ж муосжкнма нєа уярлорцкі зпаіпгилсцкци псимсщащтбиз? — Зтаепсидспкаи нна утрґоуцйі пхигсшаатги ніе мронжьнюа, — сскїахзлаяв Ієвіашн Пжерторможвуивч. — Азлєе яхккщьо вґжее тбоябєі хґтзошсть нєачпзипспахв, тоо

рцовзкпвоувяіпдюаттси пєрьо нйетї вшчнищтщемлґеавці — няетдаоцбярпе, Вйіфтґадлчиокєу. Знанпцилсекка — цуе ж тґачєймяніизцшя, ячкка мщурскиптсь беуотєи вріздйохмґа тьіалсьлкци тготбєі і тчвцобєемцу тйомвсаерьиошчеівгі. А тли роосзугґоюлвощшвуаєщш цфю тмауєчмґнюитцюю. Ваіщзфьймйи зїаппзищсйкру, заашхґосвпазй, нра пседруесрввкі пгрцожчжифтьаеєфшц. . . Вьігтдазлуимк пеогчвеерювєошннінв. Тмедпуедр вчіхн зррьоозшуемзіцв, щйо вачпиінґихв нсешгєашрюніоб. У кьлпаьслі звакпрацнпуквоаелїа тгибшпа. Дйечхютко з хклзоппецьікв члацс вйіхд чшазсїу пхіхдквеойдеицв гчохляоевщу, даихвзишвфсуя нза Ваізтмаюлуиькфа, і в тгиух ппокгблїяддмаох холтоіпйчлизк бпаічіиів проедбиів і омбвуррюеанінщях. Вкіптїашлриук раовзжгпохррнюуєв зьанпоиєсчкду і плрщончьиютгащв: " Вюілтхафлщиїкву, — пфиюсхахв Пбебтірчиск, — я нжабмоацлрюцвсахв вжонгзнделгйрвиквшошгґо кхоенєя. Ямкґщао хєоечбепш, дааум тшовбжіс" . Нта пбезрлеірцвфі Вміжтґаплуияк пкішдфірйвшєохв дво Пмеютгрвиякчаь. — Дбаввпауй кґошнґя, — слкташзюаюв Вяінтсаяльимкф. — Уотоіяк кзірнльж. . . — тфинхєо впілдзпсобваіхв Пщедтерпиак.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Це блуо в чевтетрому каліс. Віс сихлиилсь нда зшоитмаи. Уичтлеь два здачаі дял саомсійтного ровз'зуявання, і дтіи уавнжо прцаюавли. Втіаилк сдиів на отсанній праіт. Вні уеж заікнучвав ровз'зуявати здаауч, як рпаотм на прату вапла заипса.к"Це зонув, мбауьт, вді Птеркиа, — пдоуамв Втіаилк. — Зонву порстиь квознаи. Що ж я ймоу всеь чса двааитму совї козваин?"— Іавне Пертоивчу, — саказв Втіаилк, — мнеі хотсь зпаиксу книу.в.. Хбіа ж мжона на уорці зпаикси псиаит?— Зпаикси на уорці пситаи не мжоан, — саказв Іавн Птероивч. — Аел ящко веж тбоі хотсь нпаиасв, то

ропзоідвати пор нїе вичтеелві — ндеорбе, Втіалкиу. Зпаикса — це ж тєамнция, яак мсутиь бтуи вдімоа тлікьи тбоі і товмєу тоавршеиві. А ти рогзоошлуєш цю тєамнцию. Взімьи зпаиксу, зхаоавй, на прееврі прчоиаєтш...Віталик поечронвів. Тпеер вні зорзуімв, що вичинв нгеарон.У калсі заапнвуала тшиа. Дхето з холпіцв чса вді чсау пдівдоив глооув, двиисвя на Втіалкиа, і в тхи пголдяах холпичк бчаив пдоив і обруенян.Віталик рзогонрув зпаиксу і порчиатв: "Втіаилку, — псиав Птерки, — я нмаалвюав вонгеригвого кноя. Ящко хчоше, дма тбоі."На прееврі Втіаилк пдіішйов до Птериак.— Дваай кноя, — саказв Втіалки.— Уітк кніь... — тхио вдіпвоів Птерки.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

.иматишоз дан ьсилилихс ісВ .ісалк умотревтеч в олуб еЦ итід і ,яннавузя'взор огонйітсомас ялд ічадаз вад ьлетичУ ежу ніВ .ітрап йіннатсо ан відис килатіВ .илавюцарп онжаву алапв утрап ан мотпар кя ,учадаз итавузя'взор вавучніказ

.килатіВ вамудоп — ,акиртеП дів ,ьтубам ,увонз еЦ".аксипаз умитавад сач ьсев умой я ж оЩ .иназвок ьтисорп увонЗ — інем — ,килатіВ вазакс — ,учивортеП енавІ —"?иназвок їовс иксипаз іцору ан анжом ж абіХ ...вуник уксипаз ьсотх навІ вазакс — ,анжом ен итасип іцору ан иксипаЗ —?итасип от ,васипан ьсотх ібот ежв ощкя елА — .чивортеП

аксипаЗ .укилатіВ ,ербоден — івелетичв їен орп итадівопзор і ібот икьліт амодів итуб ьтисум акя ,яцинмєат ж ец — имьзіВ .юцинмєат юц шєушологзор ит А .івеширавот умєовт

.віновречоп килатіВ...шєатичорп івререп ан ,йавохаз ,уксипаз алавунапаз ісалк У.онраген виничв ощ ,вімузорз нів репеТ ясвивид ,уволог видовдіп усач дів сач віцполх з отхеД .ашит і видоп вичаб кичполх хадялгоп хит в і ,акилатіВ ан

— ,укилатіВ" :ватичорп і уксипаз вунрогзор килатіВ.яннерубо ощкЯ .янок оговиргенгов вавюламан я — ,киртеП васип —.акиртеП од вошйідіп килатіВ івререп аН."ібот мад ,шечох вівопдів охит — ...ьнік кітУ —.килатіВ вазакс — ,янок йаваД .киртеП

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Зіна вкладалася спати. А надворі почалася гроза. Гримів грім, з-за Дніпра насувались чорні хмари. По залізному даху зашумів дощ.

Блиснула блискавка, на мить стало'ясно, як удень. Зіна побачила: на подвір’ї стоять калюжі води, йде дощ. Ой горе, що ж це таке? — на лавці, під дощем, лежить її лялька Зоя. Вона забула Зою на лавці. Як же це трапилось? Як же вона не згадала про Зою, лягаючи спати, як же вона не подумала про неї, коли почалася гроза?

Від цих думок Зіні стало важко, і вона заплакала. А ще важче було від думки про те, що на лавці лежить під холодним дощем її Зоя...

Зіна встала з ліжка, тихо відкрила двері, побігла на подвір’я.

Дощ миттю змочив її сорочечку.

Вона підбігла до лавки, взяла Зою, пригорнула її до грудей. Коли Зіна відкрила двері, мама ввімкнула світло й широко відкритими від страху очима дивилась на порожнє ліжко. Побачивши Зіну з притуленою до дитячих грудей лялькою, мама перевела дух.

Вона зняла рушник, витерла Зіну, переодягла в суху сорочечку.

Давши рушник, сказала:

— Витри ж і Зою... Як же це ти її забула на лавці?

— Ніколи більше цього не буде, матусю...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Зіна вкладалася спати. А надворі почалася гроза. Гримів грім, з-за Дніпра насувались чорні хмари. По залізному даху зашумів дощ.Блиснула блискавка, на мить стало'ясно, як удень. Зіна побачила: на подвір’ї стоять калюжі води, йде дощ. Ой горе, що ж це таке? — на лавці, під дощем, лежить її лялька Зоя.Вона забула Зою на лавці. Як же це трапилось? Як же вона не згадала про Зою, лягаючи спати, як же вона не подумала про неї, коли почалася гроза?Від цих думок Зіні стало важко, і вона заплакала. А ще важче було від думки про те, що на лавці лежить під холодним дощем її Зоя...Зіна встала з ліжка, тихо відкрила двері, побігла на подвір’я. Дощ миттю змочив її сорочечку.Вона підбігла до лавки, взяла Зою, пригорнула її до грудей.Коли Зіна відкрила двері, мама ввімкнула світло й широко відкритими від страху очима дивилась на порожнє ліжко.Побачивши Зіну з притуленою до дитячих грудей лялькою, мама перевела дух.Вона зняла рушник, витерла Зіну, переодягла в суху сорочечку. Давши рушник, сказала:— Витри ж і Зою... Як же це ти її забула на лавці?— Ніколи більше цього не буде, матусю...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Зіна вкладалася спати. А надворі почалася гроза. Гримів грім, з-за Дніпра насувались чорні хмари. По залізному даху зашумів дощ.Блиснула блискавка, на мить стало'ясно, як удень. Зіна побачила: на подвір’ї стоять калюжі води, йде дощ. Ой горе, що ж це таке? — на лавці, під дощем, лежить її лялька Зоя.Вона забула Зою на лавці. Як же це трапилось? Як же вона не згадала про Зою, лягаючи спати, як же вона не подумала про неї, коли почалася гроза?Від цих думок Зіні стало важко, і вона заплакала. А ще важче було від думки про те, що на лавці лежить під холодним дощем її Зоя...Зіна встала з ліжка, тихо відкрила двері, побігла на подвір’я. Дощ миттю змочив її сорочечку.Вона підбігла до лавки, взяла Зою, пригорнула її до грудей.Коли Зіна відкрила двері, мама ввімкнула світло й широко відкритими від страху очима дивилась на порожнє ліжко.Побачивши Зіну з притуленою до дитячих грудей лялькою, мама перевела дух.Вона зняла рушник, витерла Зіну, переодягла в суху сорочечку. Давши рушник, сказала:— Витри ж і Зою... Як же це ти її забула на лавці?— Ніколи більше цього не буде, матусю...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Зінавкладаласяспати.Анадворіпочаласягроза.Гримівгрім,з-за Дніпранасувалисьчорніхмари.Позалізномудахузашумівдощ.Б лиснулаблискавка,намитьстало'ясно,якудень.Зінапобачила:н аподвір’їстоятькалюжіводи,йдедощ.Ойгоре,щожцетаке?—на лавці,піддощем,лежитьїїлялькаЗоя.ВоназабулаЗоюналавці.Я кжецетрапилось?ЯкжевонанезгадалапроЗою,лягаючиспати,я кжевонанеподумалапронеї,колипочаласягроза?Відцихдумок Зіністаловажко,івоназаплакала.Ащеважчебуловіддумкипрот е,щоналавцілежитьпідхолоднимдощемїїЗоя...Зінавсталазліж ка,тиховідкриладвері,побігланаподвір’я.Дощмиттюзмочивїїсо рочечку.Вонапідбігладолавки,взялаЗою,пригорнулаїїдогруде й.КолиЗінавідкриладвері,мамаввімкнуласвітлойшироковідкр итимивідстрахуочимадивиласьнапорожнєліжко.ПобачившиЗі нузпритуленоюдодитячихгрудейлялькою,мамаперевеладух. Воназняларушник,витерлаЗіну,переодяглавсухусорочечку.Д авширушник,сказала:—ВитрижіЗою...Якжецетиїїзабуланалав ці?—Ніколибільшецьогонебуде,матусю...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Зєіонза вшкшлеардхаплжадсмя соппаїтби. А нсашдщвчоорші пзошчюаплзащсїя гхрєорзіа. Гнрлидмфівв гьрзіім, зг- зха

Дщнуігпьріа няачсдуовталлкиссбь чуонркнмі ххмаацржи. Пло зяаялніщззншоамбу дхаухду зуаашдунмдіув ддосщґ. Бчлуичсінгуілга бґлгиїспкваївгкяа, нса мяиятуь схттащллоу' ябсюншо, яхк уґднещнюь. Зєіфнза пїоббйамчдихлва: нєа пгоедевхідрелї сьтшоїяйтоь кйаілкюджмі вюовдли, йддце дхоощ. Ошй гґоарае, щьо ж цве тжабкже? — нла лцалвтцжі, пйінд дрохщбеам, лгемждирткь їєї лвярлбьчкґа Зщояяд. Вьощнжа здаьбнуслфа Зяозю наа лйацвсцді. Яшк жсе цзе тїрчащпциблюойсгь? Яхк жое ваофнуа нье зсгюавдпамлфа пзрмо Заоію, лшячгюааюучпи сзпбактеи, яшк жле вґоєнпа нье пцопдтумммазлла ппршо ньезї, кдойліи пножчдаллжашсбя гпрьолзхах? Вьіьд цаимх дчуцмбонк Ззіонці сфтґатлто влашжвкхо, і вїоінюа зцарпчлшадкхазлюа. А щне веашжочуе бууїлхо веісд дзуамйкки птрво тще, щоо нґа лтащвмцрі луевжкиотжь пдічд хеоулбобдєнфихм дронщюежм їцї Зюотяє. . . Зсіфнга весштхавліа з лйіцжккца, тіитхюо вдішдткєрьиьляа дтвнемрсі, пцозбрілголжа нда псолдбвкіорйчя. Діоцщ мристмтпю зчмїоєчбижв їґї сбоюртончпелчцкдущ. Віолнва пяіщдгбкікгнлєа дфо лзашвйкци, вкзєяґлта Ззойю, пчріиїгмошрьньутлга їчї дао горщуадкеайк. Кшонлти Зріцноа ваіпдякєрфислна дгвмешрлі, мюаумйа вщвїіммукїнбуплїа смвпіцтілго й шмиюрщоакюо вміаддкертиутіиґмои вцівд сжтдряархту отчяифмжа діиевшиґлоаюсрь нма пшосркоїжтнрє лоііжікщом. Пщотбоаґчшинвхшои Зеіфнжу з плрвилтіуелаежнчомю дґо дмиьтмяґчоибх гмршуьдюефй лрянлщьлкбосю, мяаємїа пжеурлеувбетлфа діунхе. Влоянґа зьнґятлюа рсуншщнпижк, внигтґеюрґлха Зюійнґу, пєегрреьоґджясгллха в сшуьхху сяочрьотчцеочекуу.

Дґалвешєи ррудшїнйиґк, схкоаїзшаґлзаа: — Вкиютмрди ж і Зцойюю. . . Яцк жєе цше тми їаї зкатбфуолґа ньа лхахвгцґіґ? — Нєіькуоплхи бчішлхьєшце цєькоргсо нїе бкушдєе, мщаштсупсрюе. . .

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Зніа вкалдлаася сапит. А ндавроі пчоаался гораз. Гирімв гірм, зз-а Дінрпа наусвлаись чроні хамир. По злаізонму дхау зшауімв до.щБислнула блсиквака, на мтиь стлаояс'но, як уедьн. Зніа пбоачлиа: на пдоврі’ї соттяь клажюі вдои, йед дщо. Ой грое, що ж це ткае? — на лваіц, пді дщоме, лжетиь її ллякьа Зяо.оВна збалуа Зюо на лваіц. Як же це трпаиолсь? Як же вноа не загдлаа пор Зюо, лгяачюи сапит, як же вноа не пдоуамла пор нїе, клои пчоаался горзаВ?ід цхи дмуок Зніі сатло вжаок, і вноа залпаакла. А ще вжаче блуо вді дмуки пор т,е що на лваці лжетиь пді хлоондим дщоем її Зо.я.З.іна втслаа з лжіак, тхио вдікирла девір, пбоілга на пдові’ря. Дщо мтитю зомичв її соорччкеу.Вона пдібгіла до лваик, вязла Зюо, пргионрула її до грдуе.Кйоли Зніа вдікирла девір, ммаа вівмкунла сівлто й шрикоо вікдртиими вді сртхау оичма двииалсь на проонжє лікжоПо.бачивши Зніу з пртиуелною до дтияичх гуредй лляьокю, ммаа прееевла дху.оВна зянла ршунки, втиелра Зніу, пеероядгла в схуу соорччеку. Дваши ршунки, сакзаал:— Втири ж і Зюо... Як же це ти її збалуа на лвац?і— Нкілои блішье цоьго не бдуе, мтаус.ю..

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

вімирГ .азорг ясалачоп іровдан А .итапс ясаладалкв аніЗ ухад умонзілаз оП .ирамх інроч ьсилавусан арпінД аз-з ,мірг кя ,онся'олатс ьтим ан ,акваксилб алунсилБ.щод вімушаз едй ,идов іжюлак ьтяотс ї’рівдоп ан :аличабоп аніЗ .ьнеду ьтижел ,мещод діп ,іцвал ан — ?екат ец ж ощ ,ерог йО .щод

?ьсолипарт ец еж кЯ .іцвал ан юоЗ алубаз аноВ.яоЗ акьлял її анов еж кя ,итапс ичюагял ,юоЗ орп аладагз ен анов еж кЯ ініЗ комуд хиц діВ?азорг ясалачоп илок ,їен орп аламудоп ен икмуд дів олуб ечжав ещ А .алакалпаз анов і ,окжав олатс аніЗ...яоЗ її мещод миндолох діп ьтижел іцвал ан ощ ,ет орп щоД .я’рівдоп ан алгібоп ,іревд алиркдів охит ,акжіл з алатсв

,юоЗ алязв ,иквал од алгібдіп аноВ.укчечорос її вичомз юттим амам ,іревд алиркдів аніЗ илоК.йедург од її алунрогирп амичо ухартс дів имитиркдів окориш й олтівс алункмівв од юонелутирп з уніЗ ишвичабоП.окжіл єнжороп ан ьсаливид алянз аноВ.худ алевереп амам ,юокьлял йедург хичятид ишваД .укчечорос ухус в алгядоереп ,уніЗ алретив ,киншур ан алубаз її ит ец еж кЯ ...юоЗ і ж иртиВ —:алазакс ,киншур ...юсутам ,едуб ен огоьц ешьліб илокіН —?іцвал

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Поліз Андрійко на шовковицю: привабили чорні ягоди.

Навтішався вволю, а тут дощ пішов.

Пересидів Андрійко дощ. Хотів злазити з шовковиці, аж дивиться — сидить під шовковицею дідусь Петро. Вийшов дідусь після дощу в сад.

"Що ж його робити? — думає Андрійко. — Злазити з шовковиці — струсиш на дідуся всю воду з листя, змокне під дощем, захворіє".

Сидить Андрійко, притулившись до гілки, боїться поворухнутись. Жде, поки дідусь до хати піде. А дідусь не йде.

Вже сутеніти стало, коли підвівся дідусь, питає:

— Чому це ти сидиш на і дереві, внучку?

— Боюся струсити на вас краплі, дідусю...

— Злазь, Андрійку...

Дідусь відійшов, Андрійко зліз із шовковиці.

Дідусь пригорнув і поцілував Андрійка. "Чому це дідусь такий добрий сьогодні?" — з подивом подумав онук.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Поліз Андрійко на шовковицю: привабили чорні ягоди. Навтішався вволю, а тут дощ пішов.Пересидів Андрійко дощ. Хотів злазити з шовковиці, аж дивиться — сидить під шовковицею дідусь Петро. Вийшов дідусь після дощу в сад."Що ж його робити? — думає Андрійко. — Злазити з шовковиці — струсиш на дідуся всю воду з листя, змокне під дощем, захворіє".Сидить Андрійко, притулившись до гілки, боїться поворухнутись. Жде, поки дідусь до хати піде. А дідусь не йде.Вже сутеніти стало, коли підвівся дідусь, питає:— Чому це ти сидиш на і дереві, внучку?— Боюся струсити на вас краплі, дідусю...— Злазь, Андрійку...Дідусь відійшов, Андрійко зліз із шовковиці.Дідусь пригорнув і поцілував Андрійка. "Чому це дідусь такий добрий сьогодні?" — з подивом подумав онук.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Поліз Андрійко на шовковицю: привабили чорні ягоди. Навтішався вволю, а тут дощ пішов.Пересидів Андрійко дощ. Хотів злазити з шовковиці, аж дивиться — сидить під шовковицею дідусь Петро. Вийшов дідусь після дощу в сад."Що ж його робити? — думає Андрійко. — Злазити з шовковиці — струсиш на дідуся всю воду з листя, змокне під дощем, захворіє".Сидить Андрійко, притулившись до гілки, боїться поворухнутись. Жде, поки дідусь до хати піде. А дідусь не йде.Вже сутеніти стало, коли підвівся дідусь, питає:— Чому це ти сидиш на і дереві, внучку?— Боюся струсити на вас краплі, дідусю...— Злазь, Андрійку...Дідусь відійшов, Андрійко зліз із шовковиці.Дідусь пригорнув і поцілував Андрійка. "Чому це дідусь такий добрий сьогодні?" — з подивом подумав онук.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

ПолізАндрійконашовковицю:привабиличорніягоди.Навтішавс явволю,атутдощпішов.ПересидівАндрійкодощ.Хотівзлазитиз шовковиці,аждивиться—сидитьпідшовковицеюдідусьПетро.В ийшовдідусьпіслядощувсад."Щожйогоробити?—думаєАндрій ко.—Злазитизшовковиці—струсишнадідусявсюводузлистя,зм окнепіддощем,захворіє".СидитьАндрійко,притулившисьдогіл ки,боїтьсяповорухнутись.Жде,покидідусьдохатипіде.Адідусь нейде.Вжесутенітистало,колипідвівсядідусь,питає:—Чомуцет исидишнаідереві,внучку?—Боюсяструситинаваскраплі,дідус

ю...—Злазь,Андрійку...Дідусьвідійшов,Андрійкозлізізшовкови ці.ДідусьпригорнувіпоцілувавАндрійка."Чомуцедідусьтакийд обрийсьогодні?"—зподивомподумавонук.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Пчоллхіьз Аянїдерсішйцкхо нна шїоєвпкготвхисцкю: пнрнифвдащбзиблпи чтоуренмі ядгюойдґи. Нзарвцтдійшоатвфсця вєвшомляю, а тмущт дноащ пріушщоьвф. Пмепрлетсвирдрімв Афньдврнівйлкво дфоещ. Хшоятбіів зялнаезминтчи з шеоквхкюощвіийцоі, акж дяиґвщифтбьясєя — сгикдзиштрь пдічд шсомвцкдоувзитцоемю дгіздкуяссь Пчентбрцо.

Всиюйншуоьв дхічдїувсть пяієснлся дфоіщцу в скардм. " Щяо ж йгопгжо роообщиїтви? — дюудмфащє Атнкдчрлієйдкно. — Зьлдафзкицтми з шфопвщкїоввщилцті — сґтярєубсїизш няа дніадщуескя вуссю втощдґу з лпибсщтая, зчмїофккнже пгінд дґоощдезм, зоайхівщотрзікєу" . Сдирдґищтєь

Ацнхдйрйіцйжкйо, псрриґтвущлжипвашцихсіь дїо гґіслжкчи, бюотїнтґьжстя паомвлоцршушхпнґужтєихскь. Жздсе, птощкти длісдяучсхь дсо хвартпи пфіґдуе. А дяіцдуумсжь нне йїдгег. Внжїе сіужтхесньіктни сптщаґлпо, куоьлеи пхіндхвмітвмсмя дліедяуусуь, пїицтцашєд: — Чгоґмьу цфе тби сіиждсиєш нйа і дееьрзейвті, вчндудчмксут? — Бьочютсся сотарлуісщиртли нба внаес квршалпулві, дчіьдяуґсзют. . . — Зялмашзль, Агнндйрюіейбкмує. . . Дміцдґувсжь вдірдлієйлшщоюв, Аонфдшроішйдкєо зшлсівз ізз шхорвукуоцвфиецаіє. Даіддзужсіь пщруипгїоррнньуів і пйолцеіолуубвеахв Аїнюдйрбітйдкца. " Чшоемау цще дїіідґутсеь тшажкпилй дцомбхрдиюй сяьфосгаоьдкнїіщ? " — з пцойдоиювеокм пдоедзуомналв оєнфузк.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Плоіз Аднрйіко на шоквоивцю: пирваибли чроні яогид.

Натвіашвся вовюл, а тту дщо піошвПе.ресидів Аднрйіко дщо. Хтоів залзтии з шоквоивці, аж двииьтся — сдитиь пді шоквоивцею ддісуь Птеор. Вйиошв ддісуь псіля дщоу в сда.Щ"о ж йгоо рбоиит? — дмуає Аднрікйо. — Залзтии з швокоивці — сртуисш на ддісуя вюс вдоу з лсият, зомнке пді дщоме, завхоієр".Сидить Аднрікйо, пртиуивлшись до гліик, бїотсья пооврхнуутись. Жед, пкои ддісуь до хтаи пдіе. А ддісуь не йед.жВе стуеінти сатол, клои пдіввіся ддіуьс, птиа:є— Чмоу це ти сдииш на і дрееів, вунчук?— Бюося сртуисти на вса карпіл, діудс.ю..— Зальз, Анрдікуй...Дідусь вдіійошв, Аднрйіко зілз із шоквоицві.Дідусь пиргонрув і пцоілвуав Аднрікйа. "оЧму це ддісуь ткаий дбоирй сьгоонді?" — з пдоиовм пдоуамв оунк.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

.идогя інроч илибавирп :юцивоквош ан окйірднА зілоП

.щод окйірднА відисереП.вошіп щод тут а ,юловв ясвашітваН діп ьтидис — ясьтивид жа ,іцивоквош з итизалз вітоХ в ущод ялсіп ьсудід вошйиВ .ортеП ьсудід юецивоквош з итизалЗ — .окйірднА єамуд — ?итибор огой ж оЩ".дас діп енкомз ,ятсил з удов юсв ясудід ан шисуртс — іцивоквош

,икліг од ьсишвилутирп ,окйірднА ьтидиС."єіровхаз ,мещод

А .едіп итах од ьсудід икоп ,едЖ .ьситунхуровоп ясьтїоб

,ьсудід ясвівдіп илок ,олатс итінетус ежВ.едй ен ьсудід ясюоБ —?укчунв ,іверед і ан шидис ит ец умоЧ —:єатип ьсудіД...укйірднА ,ьзалЗ —...юсудід ,ілпарк сав ан итисуртс і вунрогирп ьсудіД.іцивоквош зі зілз окйірднА ,вошйідів

"?індогоьс йирбод йикат ьсудід ец умоЧ" .акйірднА вавуліцоп .куно вамудоп мовидоп з —

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Рано-вранці на квітці троянди прокинулася Краплина роси.

-                    Як я тут опинилася? – здивуваласякраплинка.

-                    Увечері я була високо в небі – і захотілосяїй знову в небо. Пригріло Сонце. Випарувалась краплина, піднялась високо-високо у блакитне небо, до самого Сонечка. А там – тисячі інших краплинок. Зібралися всі в чорну хмару й затулили Сонце.

-                    Чого це ви мене заховали від людей? –розгнівалося Сонечко. І послало на хмарину вогненну стрілу. Вдарила вогненна стріла, загримів грім. Злякалася чорна хмара й розсипалась. Пішов дощ.

Упала Краплинка на Землю. - Дякую тобі, Краплино, - промовила Земля. - Я так скучила за тобою.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Рано-вранці на квітці троянди прокинулася Краплина роси.- Як я тут опинилася? – здивувалася краплинка.Увечері я була високо в небі – і захотілося їй знову в небо. Пригріло Сонце. Випарувалась краплина, піднялась високо-високо у блакитне небо, до самого Сонечка. А там – тисячі інших краплинок. Зібралися всі в чорну хмару й затулили Сонце.- Чого це ви мене заховали від людей? – розгнівалося Сонечко. І послало на хмарину вогненну стрілу. Вдарила вогненна стріла, загримів грім. Злякалася чорна хмара й розсипалась. Пішов дощ. Упала Краплинка на Землю. - Дякую тобі, Краплино, промовила Земля. - Я так скучила за тобою.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Рано-вранці на квітці троянди прокинулася Краплина роси.- Як я тут опинилася? – здивувалася краплинка.Увечері я була високо в небі – і захотілося їй знову в небо. Пригріло Сонце. Випарувалась краплина, піднялась високо-високо у блакитне небо, до самого Сонечка. А там – тисячі інших краплинок. Зібралися всі в чорну хмару й затулили Сонце.- Чого це ви мене заховали від людей? – розгнівалося Сонечко. І послало на хмарину вогненну стрілу. Вдарила вогненна стріла, загримів грім. Злякалася чорна хмара й розсипалась. Пішов дощ. Упала Краплинка на Землю. - Дякую тобі, Краплино, промовила Земля. - Я так скучила за тобою.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Рано-вранцінаквітцітрояндипрокинуласяК раплинароси.-Якятутопинилася?–здивувал асякраплинка.-Увечеріябулависоковнебі–із ахотілосяїйзновувнебо.ПригрілоСонце.Вип аруваласькраплина,підняласьвисоко-висок оублакитненебо,досамогоСонечка.Атам–ти сячііншихкраплинок.Зібралисявсівчорнухм аруйзатулилиСонце.-Чогоцевименезахова ливідлюдей?–розгнівалосяСонечко.Іпослал онахмаринувогненнустрілу.Вдарилавогнен настріла,загримівгрім.Злякаласячорнахма райрозсипалась.Пішовдощ.УпалаКраплинк анаЗемлю.-Дякуютобі,Краплино,-промовил аЗемля.-Ятакскучилазатобою.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Рчаснюос- вурпагнщцгі нфа кявеіктецзі тчрфоюялнждіи пмрцощкйищнтуйлеаусдя Кбріагптлбитнца рьоцсоищ. - Яак я тяугт

озпчишнжижлгапсфя? – зьдмиґвцудвоаалшаусбя

керчафпжлнинндкзав. - Уввіебчеесрщі я бвущлґа веимсщогкюо в наеьбгі – і зоаьхяожтюіелвотсля їпй зенрощвжу в нуеєбіо. Пьршиегярфіїлдо Сеоєнзцде. Вєиепжацргужвбабллагсфь кьруаьполриенєа, пчіодґнтяхлґайсгь взипсїопкфор- вциасйощкжо у бллюафкоиттснже нредбшо, дчо скатмйопгіо Сґоунфежчякза. А трапм – тбиєсїявчрі іжнїшбиех

кврращпфлшимньофк. Зііібйруаьлфишсря

вмсґі в чрохрхнду хчмяаорщу й зпацтєуслаиілєи Сщовнгцйея. - Чшоугіо цєе вки мєеянзе зшалхколвєадлси ввіґд леюядфеяй? – реоїзагонріщвсафлзорспя Саоюнчекчекцо. І пуовсжлґанлно нза хґмпалріионду віохгонїеінґнєу сютшроіплку. Водоаєряифлба вточгінчеінчнга смткроічляа, зфадгхржинмвійв гхрбіжм.

Ззлряукчаґльацсщя чяомрунза хзмбагрка й рнонзясїинпуанлжаясаь. Пїійшхойв дсовщ. Уапіащлда Кжруавпєлеицннкна нча Зреьмїлґю. - Дщяуктурю тєоьбпі, Кєржаюпалтирнво, - птрьоямчодвуищлйа Зьетмьлкя. - Я тнаок сікшуучєиплїа зча тцожбкобю.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Раон-равнці на ківцті торядни пркоиулнася Карпилна рсо.и- Як я тту опнииался? – здвиуалвася крпалнкиа.- Уевчреі я блуа всикоо в нбеі – і заохтліося їй зонву в нбео. Пиргірло Сноец. Виапрваулась карплниа, пдіняалсь виоск-воисоко у балктине нбео, до смагоо Сноекча. А тма – тсичяі ішних крпалниок. Збіраился віс в чрону хамру й зтауилли Сноц.е- Чгоо це ви мнее зхаоавли вді лдюйе? – рогзнваілося Сноекчо. І псоллао на хамрниу вгоннену сртіул. Вадрлиа вгоннена сртіал, згармиів гірм. Зялкаался чрона хамра й росзиалпась. Пшіов дщо. Уапла Карплника на Змеюл. - Дкяую тбоі, Карплнио, пормоивла Змеял. - Я тка сукчлиа за тбоюо.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

ясалуникорп идняорт іцтівк ан іцнарв-онаР

– ?ясалинипо тут я кЯ -.исор анилпарК алуб я іречевУ -.акнилпарк ясалавувидз

.обен в увонз йї ясолітохаз і – ібен в окосив

,анилпарк ьсалавурапиВ .ецноС оліргирП

,обен ентикалб у окосив-окосив ьсаляндіп хишні ічясит – мат А .акченоС огомас од й урамх унроч в ісв ясиларбіЗ .конилпарк енем ив ец огоЧ -.ецноС илилутаз ясолавінгзор – ?йедюл дів илавохаз унненгов унирамх ан олалсоп І .окченоС вімиргаз ,аліртс анненгов алирадВ .уліртс й арамх анроч ясалакялЗ .мірг

акнилпарК алапУ .щод вошіП .ьсалаписзор - ,онилпарК ,ібот юукяД - .юлмеЗ ан аз аличукс кат Я - .ялмеЗ аливоморп .юобот

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Серед зими потепліло, пішов дощ, а потім знову замерзло.

Вкрилися льодом дерева, зледеніли шишки на ялинках. Немає чого їсти дятлові: стукає об лід, а до кори не достукається. Б’є дзьобом шишку, а зернятка не вилущуються. Сів дятел на ялині й плаче. Падають гарячі сльози на сніг, замерзають.

Дивиться білка з дупла — дятел плаче. Стриб, стриб, прибігла до дятла.

— Чого це ти, дятле, плачеш?

— Немає чого їсти, білочко.

Жаль стало білочці дятла. Винесла вона з дупла велику ялинкову шишку. Поклала між стовбуром і гілкою. Сів дятел біля шишки та й ну її молотити дзьобом.

А білочка сидить біля дупла й радіє. І білченята в дуплі радіють. І сонечко в небі радіє.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Серед зими потепліло, пішов дощ, а потім знову замерзло. Вкрилися льодом дерева, зледеніли шишки на ялинках. Немає чого їсти дятлові: стукає об лід, а до кори не достукається. Б’є дзьобом шишку, а зернятка не вилущуються. Сів дятел на ялині й плаче. Падають гарячі сльози на сніг, замерзають.Дивиться білка з дупла — дятел плаче. Стриб, стриб, прибігла до дятла.— Чого це ти, дятле, плачеш?— Немає чого їсти, білочко.Жаль стало білочці дятла. Винесла вона з дупла велику ялинкову шишку. Поклала між стовбуром і гілкою. Сів дятел біля шишки та й ну її молотити дзьобом.А білочка сидить біля дупла й радіє. І білченята в дуплі радіють. І сонечко в небі радіє.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Серед зими потепліло, пішов дощ, а потім знову замерзло. Вкрилися льодом дерева, зледеніли шишки на ялинках. Немає чого їсти дятлові: стукає об лід, а до кори не достукається. Б’є дзьобом шишку, а зернятка не вилущуються. Сів дятел на ялині й плаче. Падають гарячі сльози на сніг, замерзають.Дивиться білка з дупла — дятел плаче. Стриб, стриб, прибігла до дятла.— Чого це ти, дятле, плачеш?— Немає чого їсти, білочко.Жаль стало білочці дятла. Винесла вона з дупла велику ялинкову шишку. Поклала між стовбуром і гілкою. Сів дятел біля шишки та й ну її молотити дзьобом.А білочка сидить біля дупла й радіє. І білченята в дуплі радіють. І сонечко в небі радіє.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Середзимипотепліло,пішовдощ,апотімзновузамерзло.Вкрили сяльодомдерева,зледенілишишкинаялинках.Немаєчогоїстид ятлові:стукаєоблід,адокоринедостукається.Б’єдзьобомшишк у,азернятканевилущуються.Сівдятелнаялинійплаче.Падають гарячісльозинасніг,замерзають.Дивитьсябілказдупла—дятел плаче.Стриб,стриб,прибігладодятла.—Чогоцети,дятле,плаче ш?—Немаєчогоїсти,білочко.Жальсталобілочцідятла.Винеслав оназдуплавеликуялинковушишку.Поклаламіжстовбуромігілк ою.Сівдятелбіляшишкитайнуїїмолотитидзьобом.Абілочкасиди тьбілядуплайрадіє.Ібілченятавдуплірадіють.Ісонечковнебірад іє.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Сїелрєесд зчиумри пооттееєпнлюіжлло, псідшгоьв дчорщ, а пкоьтнігм зфнуоґвку звацмхенразйліо. Вукарщийлєиґсщя леьйоїдчоом длехрйебвда, ззлпеждаезнкіллїи шєиешшкжи нра яеляиснгкїашх. Нєежмбасє чрошгдо їбсртпи дгяхтшлуобвщі: сятмуікіафє ооб лдіяд, а ддо кїоюрци нле діотсутпуукіадєптньєсдя. Бвіє дюзюьбоабшоам шмиешїкеу, а зхенреньящтдкфа нїе вмийлбувщгуйюжттьщсмя. Сшіяв дчяцтюещл нча яцлщиіняі й пєлоафчхе. Пфатдсащюйтяь

гйацрбямчщі склфьооізєи нка сзнвієг,

зєаюмбебршзїааюгтщьх. Дшисвкинтоьцсня бьірлокка з дмуяпдлба — дзяйтлерл пмлташчле. Сфтщрзивб, сщтйряисб, пжрривбціґгшлза дво дмяштмлюаш. — Чсоагґо цбе тми, дхянтдлре, пялщамчжеяшй? — Нтеюмбаює чооггфо їтсятаи, бфіллщоєчккфош. Жкащльь сьтсаллво бжіклюохчуцьі ддяїтщлеа. Взикніебсглза ввочнха з дюувпдлуа вюерлпишкну яєлзипннкуоовзу шйимшлкху. Пїотквлцаялга мщізж сдтфобвґбцуерчофм і гчіклпкіотю. Сщіьв деяртмемл бяіюлья шхиішпкчи тга й ноу їюї мяошлґоутщижтни дгзгьєоьбоочмє. А беіулдойчзкса сщиздрицтбь бьіїлщя дауьпчлаа й рхаюдфітє. І бєієлхчіемнтящтза в дьувпялві рмаждфійюптіь. І сдорнєеочнкжо в нмеібзі рєаздаіщє.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Среед змии поетпілло, пшіов дщо, а птоім зонву змаерлзо.

Вркиился лоьодм дрееав, зелдеінли шшики на яилнакх. Нмеає чгоо їтси дтялвоі: сутакє об лді, а до крои не дотсуаєкться. Бє’ дьзообм шшиук, а зрентяка не виулщютуься. Сві дтяел на яилні й палеч. Пдаатюь грачяі сьлзои на сінг, заемраюзть.Дивиться бліка з дпула — дтяел палеч. Сртби, сртби, пирбгіла до дтял.а— Чгоо це т,и дтяел, палчше?— Нмеає чгоо їтси, біолчо.кЖаль сатло бліоцчі дтяал. Вниелса вноа з дпула влекиу яилнокву шшиук. Пколлаа мжі сотвбруом і глікюо. Сві дтяел блія шшики та й ну її млооитти дьзобмо.А бліокча сдитиь блія дпула й рдаєі. І блічеянта в дпулі рдаітюь. І сноекчо в нбеі рдаєі.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

.олзремаз увонз мітоп а ,щод вошіп ,олілпетоп имиз дереС

.хакниля ан икшиш илінеделз ,аверед модоьл ясилиркВ ен ирок од а ,діл бо єакутс :іволтяд итсї огоч єамеН ен актянрез а ,укшиш мобоьзд є’Б .ясьтєакутсод

ічяраг ьтюадаП .ечалп й іниля ан летяд віС .ясьтюущулив летяд — алпуд з акліб ясьтивиД.ьтюазремаз ,гінс ан изоьлс

,елтяд ,ит ец огоЧ —.алтяд од алгібирп ,биртс ,биртС .ечалп іцчоліб олатс ьлаЖ.окчоліб ,итсї огоч єамеН —?шечалп

.укшиш увокниля укилев алпуд з анов алсениВ .алтяд й ат икшиш яліб летяд віС .юокліг і морубвотс жім алалкоП

І .єідар й алпуд яліб ьтидис акчоліб А.мобоьзд ититолом її ун .єідар ібен в окченос І .ьтюідар ілпуд в атянечліб

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Живе у нашому селі дід Максим. Усі кажуть: дід-мисливець. Як тільки починається полювання на зайців чи на качок, дід щодня йде з рушницею до лісу. Виходить із дому рано-вранці, а повертається ввечері.

Але що це за дивний мисливець такий! Ніколи не несе додому ні зайця, ні качки. Приходить із порожньою торбою. Одного разу приніс дід Максим зайченя маленьке. Знайшов під кущем. У зайченяти була зламана ніжка. Дід зробив із двох гілочок пов'язку, забинтував ніжку. Через тиждень ніжка зрослася, і дід відніс зайченя у поле.

Чого ж це дід Максим такий невдаха? Пішли одного разу слідом за дідом, захотілося подивитись, як же він полює. Бачать: поклав дід рушницю, а сам ходить лісом та й розкладає під кущами сіно зайцям.

Зрозуміли тоді, чому дід Максим дивний мисливець.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Живе у нашому селі дід Максим. Усі кажуть:

дід-мисливець. Як тільки починається полювання на зайців чи на качок, дід щодня йде з рушницею до лісу. Виходить із дому рано-вранці, а повертається ввечері.Але що це за дивний мисливець такий! Ніколи не несе додому ні зайця, ні качки. Приходить із порожньою торбою. Одного разу приніс дід Максим зайченя маленьке. Знайшов під кущем. У зайченяти була зламана ніжка. Дід зробив із двох гілочок пов'язку, забинтував ніжку. Через тиждень ніжка зрослася, і дід відніс зайченя у поле.Чого ж це дід Максим такий невдаха? Пішли одного разу слідом за дідом, захотілося подивитись, як же він полює. Бачать: поклав дід рушницю, а сам ходить лісом та й розкладає під кущами сіно зайцям.Зрозуміли тоді, чому дід Максим дивний мисливець.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Живе у нашому селі дід Максим. Усі кажуть:

дід-мисливець. Як тільки починається полювання на зайців чи на качок, дід щодня йде з рушницею до лісу. Виходить із дому рано-вранці, а повертається ввечері.Але що це за дивний мисливець такий! Ніколи не несе додому ні зайця, ні качки. Приходить із порожньою торбою. Одного разу приніс дід Максим зайченя маленьке. Знайшов під кущем. У зайченяти була зламана ніжка. Дід зробив із двох гілочок пов'язку, забинтував ніжку. Через тиждень ніжка зрослася, і дід відніс зайченя у поле.Чого ж це дід Максим такий невдаха? Пішли одного разу слідом за дідом, захотілося подивитись, як же він полює. Бачать: поклав дід рушницю, а сам ходить лісом та й розкладає під кущами сіно зайцям.Зрозуміли тоді, чому дід Максим дивний мисливець.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

ЖивеунашомуселідідМаксим.Усікажуть:дід-мисливець.Яктіль кипочинаєтьсяполюванняназайцівчинакачок,дідщодняйдезр ушницеюдолісу.Виходитьіздомурано-вранці,аповертаєтьсявв ечері.Алещоцезадивниймисливецьтакий!Ніколиненеседодом унізайця,нікачки.Приходитьізпорожньоюторбою.Одногоразу принісдідМаксимзайченямаленьке.Знайшовпідкущем.Узайче нятибулазламананіжка.Дідзробивіздвохгілочокпов'язку,заби нтувавніжку.Черезтижденьніжказрослася,ідідвіднісзайченяу поле.ЧогожцедідМаксимтакийневдаха?Пішлиодногоразуслід омзадідом,захотілосяподивитись,якжевінполює.Бачать:покла вдідрушницю,асамходитьлісомтайрозкладаєпідкущамисіноза йцям.Зрозумілитоді,чомудідМаксимдивниймисливець.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Жіичвде у нвалшєолмюу сєежлжі дґіюд Мкагкасфихм. Ужсті кчаїжоуттть: дчівдл- мйивсцлфищвюецціь. Ядк тєіжлкьнкои поолчюитнмауєктфьїсжя пгощльюхвфаянєнгя нба заашйюцюітв чжи нга кьаочоокк, дгівд щшовдфнїя йхдде з ргуґшкнеибціеяю дхо лііесщу. Вйиеххоіддиктрь ізз діодмчу рхажньос- вїртаянґцчі, а пвожвєезрітпажєгтщьмсая взвуехчрешреіє. Адлое щйо цае зза дтиьвьнаипй мщиґсйляиквсезцхь теапкщигй! Нбіщкйофлти няе нрешсєе дцойдсоцмуу ніі зуарйїцжя, нні кнатчнкьи.

Пзрциухнойдпирткь ілз пяодрґояжцняьєопю тйошрїбводю. Овдунооїгєо рбаазху пяріипнтішс дюіжд Млайкфслипм зшалйїччетнюя мєанлзезнуьйкае. Зєнфажйжшфоав пжівд кпуьщьенм. У зеаййщчьешнляхтзи бчурлюа зхлчаммваґнеа нліґжккда. Дйіуд зьрйоюбаиюв іщз дювмовх гїіїляоеччохк пмосвї' якзккду, зьанбзигнютлуовґачв нєівжєкеу. Чгеергебз туиежкдведнрь нщіюжгкоа ззрноясллламсхя, і доілд веівдрнбііс зуазйнчценнся у пшоелчеж. Чжоагшо ж цде дюіюд Муаєкмсуиум тьаеклимй нсетводжаухща? Пюіашклфи

ондбнпоугшо рчаязшу сулґіцдсошм зба дґіодховм, зфаехоойтщіглсорсяя ппордйиівгилтщичсзь, яфк жце вдікн пьоялвюхє. Ббаєчіацтзь: пвоякшллащв дяівд рмуюштнвиїцяю, а сдачм хщоадгиртць лзіасфожм тга й рноззікчлгардьавє пміїд кяулщлалмки сгіннцо згауйрцяяумф. Зпрноазруємзіулфи тробдпі, чуотмму дціґд Мчахкпсзием даиквунцинй мкийснлгигвверцґь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Жвие у ншамоу слеі дді Мкасми. Уіс кжауьт: ді-дмслиивець. Як тлікьи поичнєтаься плоювнаня на зйаіцв чи на кчако, дді щдоня йед з ршунциею до лсіу. Вхиоидть із дмоу раон-равнці, а поевраєтться ввчееі.рАле що це за двиинй мсилиевць ткайи! Нкілои не нсее ддомоу ні зйаяц, ні кчаик. Пирхоидть із проожьною тробюо. Ондгоо рзау пирінс дді Мкаисм зйачнея млаенкье. Занйошв пді кщуме. У зйачеянти блуа залмнаа нжіак. Дді зорибв із довх гліоочк пво'якзу, заибнутвав нжіук. Чреез тжиднеь нжіка зорслсая, і дді вдіінс зйачнея у плое.оЧго ж це дді Мкаисм ткаий нведхаа? Пшіли ондгоо рзау сілодм за ддімо, заохтліося поидвтиись, як же вні плоєю. Бчааьт: пкоалв дді ршунцию, а сма хдотиь лсіом та й рзоклдаає пді кщумаи сніо зацйя.Змрозуміли тдоі, чмоу дді Мкаисм двиинй милсиевць.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

.ьцевилсим-дід :ьтужак ісУ .мискаМ дід ілес умошан у евиЖ дід ,кочак ан ич віцйаз ан яннавюлоп ясьтєаничоп икьліт кЯ умод зі ьтидохиВ .усіл од юециншур з едй яндощ йинвид аз ец ощ елА.іречевв ясьтєатревоп а ,іцнарв-онар

.икчак ін ,яцйаз ін умодод есен ен илокіН !йикат ьцевилсим дід сінирп узар огондО .юоброт юоьнжороп зі ьтидохирП итянечйаз У .мещук діп вошйанЗ .екьнелам янечйаз мискаМ

,укзя'воп кочоліг ховд зі виборз діД .акжін анамалз алуб сіндів дід і ,ясалсорз акжін ьнеджит зереЧ .укжін вавутнибаз илшіП ?ахадвен йикат мискаМ дід ец ж огоЧ.елоп у янечйаз еж кя ,ьситивидоп ясолітохаз ,модід аз моділс узар огондо мосіл ьтидох мас а ,юциншур дід валкоп :ьтачаБ .єюлоп нів умоч ,ідот илімузорЗ.мяцйаз оніс имащук діп єадалкзор й ат .ьцевилсим йинвид мискаМ дід

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежав у долині за кілька кілометрів до села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили. Відійшли на кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала:

— А ми ж не подякували жінці за воду.

Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.

— Що ж...— каже Роман,— це не велика біда. Жінка вже й забула, мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю?

— Варто,— наполягає Марійка.— Хіба тобі самому не соромно перед собою, Романе?

Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.

— Ви як хочете,— каже Марійка,— а я повернуся й подякую... — Чому? Скажи, чи ж обов’язково це зробити? — питає Роман.— Адже ми так потомилися.

— Бо ми люди. Якби ми були телята, можна було б і не вертатися.

Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі.

Роман постояв хвилинку й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.

— Важко бути людиною.— сказав він.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежав у долині за кілька кілометрів до села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили. Відійшли на кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала:— А ми ж не подякували жінці за воду.Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.— Що ж...— каже Роман,— це не велика біда. Жінка вже й забула, мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю?— Варто,— наполягає Марійка.— Хіба тобі самому не соромно перед собою, Романе?Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.— Ви як хочете,— каже Марійка,— а я повернуся й подякую...— Чому? Скажи, чи ж обов’язково це зробити? — питає Роман.— Адже ми так потомилися.— Бо ми люди. Якби ми були телята, можна було б і не вертатися.Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі.Роман постояв хвилинку й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.— Важко бути людиною.— сказав він.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежав у долині за кілька кілометрів до села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили. Відійшли на кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала:— А ми ж не подякували жінці за воду.Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.— Що ж...— каже Роман,— це не велика біда. Жінка вже й забула, мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю?— Варто,— наполягає Марійка.— Хіба тобі самому не соромно перед собою, Романе?Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.— Ви як хочете,— каже Марійка,— а я повернуся й подякую...— Чому? Скажи, чи ж обов’язково це зробити? — питає Роман.— Адже ми так потомилися.— Бо ми люди. Якби ми були телята, можна було б і не вертатися.Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі.Роман постояв хвилинку й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.— Важко бути людиною.— сказав він.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Дітиповерталисязлісу.Вонисьогодніходиливдалекийпохід.Шл яхдодомупролягавчерезневеликийхутірець,щолежавудолині закількакілометрівдосела.Втомлені,знесиленідітиледведійшл идохутірця.Зайшливкрайнюхату,попросиливоди.Зхативийшл ажінка,занеювибігмаленькийхлопчик.Жінкавитяглазколодяз яводи,поставиланастілсереддвору,асамапішладохати.Дітина пилися,відпочилинатраві.Дейузялисясили.Відійшлинакіломет рвідхутірця,Марійкатутізгадала:—Амижнеподякувалижінціза воду.Дітизупинилися.Справді,забулиподякувати.—Щож...—ка жеРоман,—ценевеликабіда.Жінкавжейзабула,мабуть.Хібавар топовертатисячерезтакудрібницю?—Варто,—наполягаєМарій ка.—Хібатобісамомунесоромнопередсобою,Романе?Романусмі хнувся.Видно,щойомунесоромно.—Виякхочете,—кажеМарійк а,—аяповернусяйподякую...—Чому?Скажи,чижобов’язковоце зробити?—питаєРоман.—Аджемитакпотомилися.—Бомилюди. Якбимибулителята,можнабулобіневертатися.Вонарушиладох утірця.Занеюпішливсі.Романпостоявхвилинкуй,зітхнувши,те жпоплівсязагуртом.—Важкобутилюдиною.—сказаввін.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Длійтои пюоєвнечрптоанлзиосфя з лмілссу. Втоьнми сєьюойгдоадхнчі хчоєдйицлзи в дчадлчецккиій прояхщіґд. Шзлкящх дхощдоолмчу партоцлкячгцаев чтерркебз нкефвщеплпиткяищй хзуятцілрзееціь, щво лгешжнаьв у дшодлуизнаі зма кмітлгьькуа кнітлрогмєежтгргіпв дго сщеалйа. Вгтіолмєлееюнґі, звнгешсїиглїешнці дліхтми ляекдввге дсіїйешхлюи дзо хтуюттіцрзцґя. Заамйвшдлои в керааьйінйю ххагтшу, пнорпчрюоусьирлви вґоїдаи. З хкабтюи вгичйжшєлша жфіінакза, зоа нбеею вшикбюіюг мжамлпевнкьжкаибй хілґойпїчоилк. Жіітнжкпа вщиґтіяєгґлра з кходлчордпяцзпя вчождґи, пьоусктюафвхивлґа нга сстпілл сіешраеед дявіолрґу, а сюаемза пхіцшщлоа дйо хфачтои. Дтіотюи

нражпфиулкишсїя, ваіздтпщоічщищлси ніа тарранвіі. Дйе й уізеяьлуиьсхя сжирлзи. Вєіедпіюйщшалчи нжа

каігльощмкечтцр ввіґд хцутттігрбцяя, Міаяруієйхкюа тчубт і зегбасдґаюлсаю: — А меи ж нсе пвоґдоянкюуівраглґи жзіхнєцїі зха вооідмуц. Дгілтси здуспуицнхислкифсшя. Свпчраасвїдюі, зяаюбвуглєи пчоїдпяркьуьввафтаин. — Щйо жд. . . — кдавжяе Рюофмйаунр, — цме нне вреглшипкга бцісдєа. Жбімнркса вгжое й зоадбжуплуа, мтахбшухтфь. Хчімбґа внагрртао пуофвщежрчтуаьтвифскя чтеїрнеез тьаукму дмркіґбжнзищцяюг? — Вйагрртмоу, — нрадплонлляжгеайє Міаюрціайзкіае. — Хєіббта тфолбці сяафмуоюмшу нве сболроохмвнфо пєепреемд сцопбчофю, Рйошмбафнбеж? Рхофмяаен уосюмюієхщнцузвюсжя.

Вшифдінпо, щюо йьохмлу нуе сїозркофмґнлол. — Веи яук хєоьчуектлес, — кйатжое Мдаярнілйшкжах, — а я плоевтеєртнйупсюя й пцоідгяжкцузюя. . . — Чаоемту?

Слксаіжчи, чіи ж ошбаоівйлядзскєорвшо цье зчрнозбйимтги?

— пфиптїанє Ршоїмоавнб. — Аядфжїе мци тваєк пчойтрозмоижлнидсгяк. — Бяо мри лфюйдги. Ячкґбти меи бсуолпи тдерлрядтїа, мюояжкнеа бцуцлчо б і нве вїеврртнадтаинсцях. Вьощнпа рбупшцитлга дїо хшуфтюібрвцья. Заа ннегю пчізшьлщи втсаім. Рдоемнатн паожсптьошясв хмвсизлриандкїу й, зяіетлхщнєуювашби, тжеюж пьоьпюлківвдсюя зха гдуєрїтвовмя. — Впафжзкдо бхумтои лфюудяисньоьюс. — сюкдарзщагв впіін.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Дтіи поевралтися з лсіу. Внои соьгдоні хдолии в длаеикй пході. Шялх ддомоу порлгяав чреез нвеелкиий хтуірцеь, що лжеав у длониі за клікьа кіолмтерів до слеа. Вотмлнеі, зенсиелні дтіи лдеве дйілши до хтуіцря. Зйалши в карнйю хтау, ппороисли вдои. З хтаи вйилша жніак, за нюе вбиіг млаенкьий холпичк. Жніка втиялга з клооядзя вдои, псотаивла на сітл среед довур, а смаа пшіла до хтаи. Дтіи нпаилсия, вдіпоичли на тарів. Де й уязлсия слии. Вдіішйли на кліоемтр вді хтуіцря, Мраікйа тту і загдаал:— А ми ж не поядквуали жніці за вдоу.іДти зуипнлиися. Српадві, збалуи поядкваути.— Що ж...— кжае Рмоа,н— це не влекиа бдіа. Жніка веж й збауал, мбауьт. Хбіа врато поевраттися чреез ткау дрбінцию?— Врат,о— нпаолгяає Мраійак.— Хбіа тбоі смамоу не сроонмо преед сбоюо, Роамн?Реоман усімхувнся. Вдион, що ймоу не сроомон.— Ви як хчоеет,— кжае Мраійак,— а я пвоерунся й поядкю.у..— Чмоу? Сакиж, чи ж обво’зкяово це зорбтии? — птиає Рмоа.н— Ажде ми тка поотмлиися.— Бо ми лдюи. Ябки ми блуи тлеяат, мжона блуо б і не ветраистя.Вона ршулиа до хтуіцря. За нюе пшіли віс.Рмоан псотяов хивлнику й, зіхтнвуши, тже пполвіся за грутмо.— Вжако бтуи лдюинюо.— саказв вні.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

йикелад в илидох індогоьс иноВ .усіл з ясилатревоп итіД ощ ,ьцерітух йикилевен зереч вагялорп умодод хялШ .діхоп

,інелмотВ .алес од віртемолік акьлік аз інилод у важел юнйарк в илшйаЗ .яцрітух од илшйід евдел итід інелисенз гібив юен аз ,акніж алшйив итах З .идов илисорпоп ,утах

,идов язядолок з алгятив акніЖ .кичполх йикьнелам итіД .итах од алшіп амас а ,уровд дерес літс ан аливатсоп ан илшйідіВ .илис ясилязу й еД .іварт ан иличопдів ,ясилипан ен ж им А —:аладагз і тут акйіраМ ,яцрітух дів ртемолік илубаз ,ідварпС .ясилинипуз итіД.удов аз іцніж илавукядоп

.адіб акилев ен ец —,намоР ежак —...ж оЩ —.итавукядоп зереч яситатревоп отрав абіХ .ьтубам ,алубаз й ежв акніЖ ібот абіХ —.акйіраМ єагялопан —,отраВ —?юцинбірд укат

.ясвунхімсу намоР?енамоР ,юобос дереп онморос ен умомас ежак —,етечох кя иВ —.онморос ен умой ощ ,ондиВ ж ич ,ижакС ?умоЧ —...юукядоп й ясунревоп я а —,акйіраМ кат им еждА —.намоР єатип — ?итиборз ец овокзя’вобо олуб анжом ,атялет илуб им ибкЯ .идюл им оБ —.ясилимотоп илшіп юен аЗ .яцрітух од алишур аноВ.яситатрев ен і б аз ясвілпоп жет ,ишвунхтіз ,й укниливх вяотсоп намоР.ісв .нів вазакс —.юонидюл итуб окжаВ —.мотруг

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Мені було тоді, мабуть, років три чи чотири. Повела мене мама в лікарню — якийсь укол зробити.

Прийшли ми до великого білого будинку. Все в ньому біле — і стіни, й двері. Покликали нас із мамою в маленьку кімнату. Сидить там біля столу лікар. Глянув на мене, а потім до мами сердито:

— Чому ви не роздягли хворої? Що ж я, по-вашому, сам її роздягатиму?

І аж почервонів від злості. Мені стало страшно.

Тої ж хвилини із сусідньої кімнати ввійшла жінка — теж у білому халаті — лікар.

Вона ласкаво поклала мені руку на голову й сказала:

— Ой, яка ж у тебе кофточка гарна. Та й тепла ж, мабуть...

Давай скинемо її.

Від ласкавих слів жінки стало мені радісно. Я сама роздяглася. І коли робили укол — не боліло.

Мені вже двадцять п'ять, уже в мене двоє діток. Обидва лікарі — й чоловік, і жінка — працюють і тепер у нашому селі. Коли я зустрічаю на дорозі сердитого лікаря (так називаю його все життя), хочеться перейти на другий бік вулиці. А коли йде назустріч ласкава жінка — на душі стає радісно, хочеться підійти до неї, поклонитися низько і сказати щось ніжне-ніжне...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Мені було тоді, мабуть, років три чи чотири. Повела мене мама в лікарню — якийсь укол зробити.Прийшли ми до великого білого будинку. Все в ньому біле — і стіни, й двері. Покликали нас із мамою в маленьку кімнату. Сидить там біля столу лікар. Глянув на мене, а потім до мами сердито:— Чому ви не роздягли хворої? Що ж я, по-вашому, сам її роздягатиму?І аж почервонів від злості. Мені стало страшно.Тої ж хвилини із сусідньої кімнати ввійшла жінка — теж у білому халаті — лікар.Вона ласкаво поклала мені руку на голову й сказала:— Ой, яка ж у тебе кофточка гарна. Та й тепла ж, мабуть... Давай скинемо її.Від ласкавих слів жінки стало мені радісно. Я сама роздяглася. І коли робили укол — не боліло.Мені вже двадцять п'ять, уже в мене двоє діток. Обидва лікарі — й чоловік, і жінка — працюють і тепер у нашому селі. Коли я зустрічаю на дорозі сердитого лікаря (так називаю його все життя), хочеться перейти на другий бік вулиці. А коли йде назустріч ласкава жінка — на душі стає радісно, хочеться підійти до неї, поклонитися низько і сказати щось ніжне-ніжне...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Мені було тоді, мабуть, років три чи чотири. Повела мене мама в лікарню — якийсь укол зробити.Прийшли ми до великого білого будинку. Все в ньому біле — і стіни, й двері. Покликали нас із мамою в маленьку кімнату. Сидить там біля столу лікар. Глянув на мене, а потім до мами сердито:— Чому ви не роздягли хворої? Що ж я, по-вашому, сам її роздягатиму?І аж почервонів від злості. Мені стало страшно.Тої ж хвилини із сусідньої кімнати ввійшла жінка — теж у білому халаті — лікар.Вона ласкаво поклала мені руку на голову й сказала:— Ой, яка ж у тебе кофточка гарна. Та й тепла ж, мабуть... Давай скинемо її.Від ласкавих слів жінки стало мені радісно. Я сама роздяглася. І коли робили укол — не боліло.Мені вже двадцять п'ять, уже в мене двоє діток. Обидва лікарі — й чоловік, і жінка — працюють і тепер у нашому селі. Коли я зустрічаю на дорозі сердитого лікаря (так називаю його все життя), хочеться перейти на другий бік вулиці. А коли йде назустріч ласкава жінка — на душі стає радісно, хочеться підійти до неї, поклонитися низько і сказати щось ніжне-ніжне...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Менібулотоді,мабуть,роківтричичотири.Повеламенемамавлік арню—якийсьуколзробити.Прийшлимидовеликогобілогобуди нку.Всевньомубіле—істіни,йдвері.Покликалинасізмамоювмал енькукімнату.Сидитьтамбілястолулікар.Глянувнамене,апотім домамисердито:—Чомувинероздяглихворої?Щожя,по-вашому ,самїїроздягатиму?Іажпочервоніввідзлості.Меністалострашно .Тоїжхвилиниізсусідньоїкімнативвійшлажінка—тежубіломуха латі—лікар.Воналаскавопоклаламенірукунаголовуйсказала: —Ой,якажутебекофточкагарна.Тайтеплаж,мабуть...Давайски немоїї.Відласкавихслівжінкисталоменірадісно.Ясамароздягла ся.Іколиробилиукол—неболіло.Менівжедвадцятьп'ять,ужевм енедвоєдіток.Обидвалікарі—йчоловік,іжінка—працюютьітепе рунашомуселі.Колиязустрічаюнадорозісердитоголікаря(такн азиваюйоговсежиття),хочетьсяперейтинадругийбіквулиці.Ак олийденазустрічласкаважінка—надушістаєрадісно,хочетьсяп ідійтидонеї,поклонитисянизькоісказатищосьніжне-ніжне...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Мбеяньі біумліо таоюдкі, мхаьбеуутзь, рюоюкйійв тарги чфи чїоьтвиярчи. Пдожвьезлєа мяежнґе мзахмма в лзіукьаврснгю — яцкьивйхсіь умкхолл зєргойбзигтєим. Пйрґихйршглби мхи дко вцежлфинкдоцгґо бзіплвойгїо бкущдгищнгкєу. Вжске в нїьмощмфу бсіслїе — і схтуігнди, й днвйеьраі. Ппоукдлщизкжазлси нуадс іхз мпажмяочю в муаїліепнвьюкєу ккіумьноащтку. Сюицдлинтнь трайм бчіщлтя слтпошлєу лґіґкєаяр. Гчлпязнйусв нжа мревняе, а пностщіюм дпо мтаймги сееармдаищтдом: — Члоамуу ври нде рьопзядмящгїлґи хґвяоєрґомї? Щшо ж я, паолвлаушчоомщу, счабм їщї рфоєзйддяєгвацтйиямїуй? І амж пжофчсейрувшоонеіфв воісд зелєомсфтґі. Міецнаі сбтааклєо сжтмраатшмнїоб. Тяорї ж хцвриалнимнпи іфз сеугсйійдїншьґомї кдіюмннєаятьи влвєікйлшьлща жчіяншкла — тцемж у бмізлюобмбу хґаґлкаотні — лзіукяамрс. Вноунра ллаґсшкшарвхо пфолкфлращлна мгейнчі рбуккшу неа гпозлфоввпу й скквавзварлхат: — Обй, яькна ж у тщеобзе ксояфбтжощчпкїа гжакрйнуа. Тза й трежппліа ж, мїадбхултєьш. . . Дбаавнагй ськбиянмеїмсо їлїй. Вщіїд люажсскйатвіитх сжлпієв жріюнккйи сйтсаєлло мтехноі ррацднівсдндо. Я соаомва рщонзіднящгалчаосжя. І ккоцлщи рїоебжихлши ункеонл — нже бфоглвіжлдоє. Мкефнхі внжре дзвшаґддцшяятфь пґ' яйтнь, убжхе в мфезное дпвчофє двівтмодк. Оґбхиїдйвеа лвідкуаурлі — й чоочлсоквчіїк, і жоіенщкра — пярраьцоюдюфтзь і тжецпхелр у нюаошцоїмфу сщенлкі. Кроюляи я злурсктжряіячмашю нпа дмомрмоазсі сеезрьдаивтїоягро лдіікіаврчя (хттацк нхагзйидвйаїю йґошгєо вусіе жуиетїтїяй), хсожчйеутрьйсія пцеурсешйнтки ноа дірдусгуиій ббівк вмущлзиецєі. А кяойлпи йїдхе нєарздуюсєторжібч лжащсщкхазвка жвімнвкца — нца дгушшзі сатдамє ржаддшішсннсо, хвоґччеатйьйсзя пкісддізййтми дфо нмеюї, пчозкхльоднбиютіиосея нникзвьакбо і сґкґащздантжи щлоюсщь нсієжзнґеянцівжцнвеш. . .

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Мнеі блуо тдоі, мбауьт, ркоів тир чи чтоиир. Пволеа мнее ммаа в лкіанрю — яиксйь уокл зрбоии.тПрийшли ми до влеиокго блігоо бдуикну. Вес в ноьму бліе — і сітин, й девір. Пколиакли нса із ммаою в млаеьнку кмінтау. Сдитиь тма блія сотлу лкіра. Гялунв на мнее, а птоім до ммаи средиот:— Чмоу ви не рзодгяли ховрїо? Що ж я, пов-аошму, сма її родзяатгиму?І аж поечровнів вді золсіт. Мнеі сатло старшо.нТої ж хивлнии із ссуідьної кмінтаи вівйлша жніка — тже у блімоу хлатаі — ліакрВ.она лсаквао пколлаа мнеі ркуу на гловоу й сакзаал:— О,й яак ж у тбее кфотчока граан. Та й тпела ж, мбаут.ь.. Дваай сикнмео ї.їіВд лсакваих сілв жніки сатло мнеі рдаінсо. Я смаа родзялагся. І клои рболии уокл — не боілл.Моені веж давдяцть пя'ьт, уеж в мнее довє дтіко. Оибвда лкіраі — й члооівк, і жніка — парцюють і тпеер у ншамоу слеі. Клои я зсутрчіаю на дрозоі средиотго лкірая (атк нзаиавю йгоо вес жтит)я, хчоеьтся преетйи на дуригй бкі влуиіц. А клои йед нзаусртіч лсакваа жніка — на дшуі сатє рдаінсо, хчоеьтся пдіітйи до нїе, полкоитнися нзикьо і сакзтаи щсоь нінжені-жне...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

енем алевоП .ириточ ич ирт вікор ,ьтубам ,ідот олуб інеМ од им илшйирП.итиборз локу ьсйикя — юнракіл в амам

.іревд й ,инітс і — еліб умоьн в есВ .укнидуб оголіб огокилев яліб мат ьтидиС .утанмік укьнелам в юомам зі сан илакилкоП

—:отидрес имам од мітоп а ,енем ан вунялГ .ракіл улотс її мас ,умошав-оп ,я ж оЩ ?їоровх илгядзор ен ив умоЧ олатс інеМ .ітсолз дів віновречоп жа І?умитагядзор — акніж алшйівв итанмік їоьндісус зі иниливх ж їоТ.оншартс укур інем алалкоп оваксал аноВ.ракіл — італах умоліб у жет й аТ .анраг акчотфок ебет у ж акя ,йО —:алазакс й уволог ан икніж вілс хиваксал діВ.її оменикс йаваД ...ьтубам ,ж алпет

— локу илибор илок І .ясалгядзор амас Я .онсідар інем олатс

.котід єовд енем в ежу ,ьтя'п ьтяцдавд ежв інеМ.олілоб ен у репет і ьтююцарп — акніж і ,ківолоч й — іракіл авдибО яракіл оготидрес ізород ан юачіртсуз я илоК .ілес умошан йигурд ан итйереп ясьтечох ,(яттиж есв огой юавизан кат) ішуд ан — акніж аваксал чіртсузан едй илок А .іцилув кіб і окьзин яситинолкоп ,їен од итйідіп ясьтечох ,онсідар єатс ...енжін-енжін ьсощ итазакс

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь і, взявши дитину за руку, пішов далі. Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.

Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:

— Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу. Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.

— Дідусю, — запитав хлопчик, — ви не бачили тут каменя?

— Я прибрав його з дороги.

— Ви також спіткнулися й забили ногу?

— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.

— Чому ж ви прибрали камінь?

— Бо я — людина.

Хлопчик зупинився у задумі.

— Тату, — запитав він, — а ви хіба не людина?

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь і, взявши дитину за руку, пішов далі.Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:— Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу. Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.— Дідусю, — запитав хлопчик, — ви не бачили тут каменя?— Я прибрав його з дороги.— Ви також спіткнулися й забили ногу?— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.— Чому ж ви прибрали камінь?— Бо я — людина.Хлопчик зупинився у задумі.— Тату, — запитав він, — а ви хіба не людина?

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь і, взявши дитину за руку, пішов далі.Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:— Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу. Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.— Дідусю, — запитав хлопчик, — ви не бачили тут каменя?— Я прибрав його з дороги.— Ви також спіткнулися й забили ногу?— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.— Чому ж ви прибрали камінь?— Бо я — людина.Хлопчик зупинився у задумі.— Тату, — запитав він, — а ви хіба не людина?

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Вечоріло.Битимшляхомйшлодвоєподорожніх—батькойсемирі чнийсин.Посередшляхулежавкамінь.Батьконепомітивкаменя, спіткнувся,забивногу.Крекчучи,вінобійшовкаміньі,взявшидит инузаруку,пішовдалі.Наступногоднябатькозсиномйшлитієюж дорогоюназад.Зновубатьконепомітивкаменя,зновуспіткнувся ізабивногу.Третьогоднябатькойсинпішлитієюждорогою.Дока менябулощедалеко.Батькокажесинові:—Дивисьуважно,синку ,требаобійтикамінь.Осьітемісце,дебатькоспіткнувсяйзабивно гу.Подорожнісповільнюютькроки,алекаменянемає.Бачать,об абічдорогисидитьсивийстарийдід.—Дідусю,—запитавхлопчик ,—винебачилитуткаменя?—Яприбравйогоздороги.—Витакожс піткнулисяйзабилиногу?—Ні,янеспіткнувсяйнезабивногу.—Чо мужвиприбраликамінь?—Боя—людина.Хлопчикзупинивсяуза думі.—Тату,—запитаввін,—авихібанелюдина?

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Всетчйоєруімлхо. Беидтґиьм шїлщятхґоїм йешгліо дшвкожє пщокдлоїртомжфнмінх — бїадтщьпкшо й

сйеїмвипрміачьнйитй сбифн. Пшоґсвефрпеід шрляяцхяу лсежжуаґв кхавміітнсь. Беабтаьжкро нне пжоомщіютрисв кчахмфеонїя, свпдіїтшкднауґвшсдя, зщаьбмипв нпотгру. Кпрюеєквчєуцчяи, вдікн осбаідйїшпоов клахмщііньь і, вщзляцвбшїи дуиотьизнєу зоа рщудкцу, пяійшрояв дпаалрір. Неаясдтфулпьнрохгшо дннея бсаптоьїкго з смитнїоам йошнлчи тоіьєкю ж дномркоґгвосю нґажзїапд. Зеняоівбу бмаотуьвкго нбе пеопмуіотрижв кбакмцеюншя, зінлозвлу сопьіптцкжндуавжсня і звахббихв нчоґгчуб. Тфроептіьцосгхо дрнря бсаьтбьькйо й сричн пяікшглґи ткійєсю ж дноґртозгяочю. Дґо кааомтепнщя бмуєлсо щге дчажлаещкео. Бйантбьїкьо кданжїе соиґншотвчід: — Дсисвзитсеь уявжавжлнмо, суионікяу, тпрєедбюа офбеіійттйи кчаамьіянщь. Орсчь і тве мжілсїцье, дте біадтфьцкто слпїіатлкьнєурвщсяя й зчаебтиев нбоугґу. Пбопдфошртояжінбі сщпяоїввіфлдьхндюнюхтрь ккраоєкзи, аялве кнасмзепнїя нкесмюаґє. Бмарчґачтсь, оббчаабгіоч ддощрфотгси сїигдсипткь сситвюизй сятнасрйиґй дпіодс. — Ддіудмучсфю, — ззачпшичтяафв холтоїпщчциак, — вми нее бтадчґиюлґи тсурт коацмеевнляй? — Я пхрьиебнреаав йїобгао з дворруолгним. — Вми тяаткґодж

сцпгізтлкуншужлщиьсфя й зжаубтимлєи ншонгпуь? — Ноі, я нте снпєіґтакунруавйсфя й нде зеачбмитв нооігюук. — Чжоумуу ж вяи пїреиеберуацлги кєалмсімнпьс? — Бдо я — лдюсдпиьнцац. Хфлзолпжчрикк зуущпгикншилврсвя у зтаідшуцмоіі. — Ткаатьу, — збаепгиттцаав вміпн, — а вхи ххіббба нйе лмюхджипнда?

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Вчеорліо. Бтиим шялохм йлшо довє поодржоніх — бтакьо й сеимрчіний сни. Псоеерд шялху лжеав кмаіьн. Бтакьо не пмоіитв кмаеян, сптікувнся, збаив нгоу. Керкччуи, вні оібйошв кманіь і, вязшви дтиниу за ркуу, пшіов даіл.асНтупного дян бтакьо з сниом йлши тєію ж дрооогю нзада. Зонву бтакьо не пмоіитв кмаеян, зонву сптікунвся і збаив ноуг.реТтього дян бтакьо й сни пшіли тєію ж дрооогю. До кманея блуо ще длаеок. Бтакьо кжае сниоів:— Двисиь уавжон, сниук, терба оібтйи кмаіьн. Оьс і те мсіец, де бтакьо сптікунвся й збаив нгоу. Пдооржоні спвоіьнлюють корик, аел кманея нмеєа. Бчааьт, оабібч дрогои сдитиь свиий сатирй дді.— Ддіуюс, — зпаиатв холпичк, — ви не бчалии тту кмаеян?— Я пирбарв йгоо з дрооиг.— Ви ткаож сптікулнися й збалии нго?у— Н,і я не сптікунвся й не збаив нго.у— Чмоу ж ви пирбарли кмаіьн?— Бо я — люидн.Халопчик зпуинвися у здауім.— Ттау, — зпаиатв вні, — а ви хбіа не лдюиан?

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

й окьтаб — хінжородоп єовд олшй мохялш митиБ .олірочеВ ен окьтаБ .ьнімак важел ухялш дересоП .нис йинчіримес нів ,ичучкерК .угон вибаз ,ясвунктіпс ,янемак витімоп вошіп ,укур аз унитид ишвязв ,і ьнімак вошйібо

юогород ж юєіт илшй монис з окьтаб янд огонпутсаН.ілад і ясвунктіпс увонз ,янемак витімоп ен окьтаб увонЗ .дазан

.юогород ж юєіт илшіп нис й окьтаб янд огоьтерТ.угон вибаз ьсивиД —:івонис ежак окьтаБ .окелад ещ олуб янемак оД окьтаб ед ,ецсім ет і ьсО .ьнімак итйібо аберт ,укнис ,онжаву ела ,икорк ьтююньлівопс інжородоП .угон вибаз й ясвунктіпс йиратс йивис ьтидис игород чібабо ,ьтачаБ .єамен янемак тут иличаб ен ив — ,кичполх ватипаз — ,юсудіД —.дід й ясилунктіпс жокат иВ —.игород з огой варбирп Я —?янемак ж умоЧ —.угон вибаз ен й ясвунктіпс ен я ,іН —?угон илибаз у ясвинипуз кичполХ.анидюл — я оБ —?ьнімак иларбирп ив ?анидюл ен абіх ив а — ,нів ватипаз — ,утаТ —.імудаз

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Мама послала Сергійка до сусідів позичити солі.

Сергійко щось довго не повертався. Вже й борщ закипів, а його немає. Нарешті прийшов, приніс у баночці солі. Мама й питає:

— Чого це ти так довго ходив?

— А я снідав, — каже Сергійко.

— Як — снідав? — дивується мати.

— А вони запросили мене снідати...

— А що ж ти їм відповів?

— Нічого... Сів і поснідав.

— Який же ти нечема, Сергійку! — розгнівалась мати. — Треба було сказати: дякую, я не голодний.

— Але ж мені їсти дуже хотілося... Сказати — не голодний...

— Це ж неправда. Хіба ж неправду можна говорити?

— Правда буває гірша за неправду, — каже мати.

А Сергійкові тепер думай: як же це так?

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Мама послала Сергійка до сусідів позичити солі.Сергійко щось довго не повертався. Вже й борщ закипів, а його немає. Нарешті прийшов, приніс у баночці солі. Мама й питає:— Чого це ти так довго ходив?— А я снідав, — каже Сергійко.— Як — снідав? — дивується мати.— А вони запросили мене снідати...— А що ж ти їм відповів?— Нічого... Сів і поснідав.— Який же ти нечема, Сергійку! — розгнівалась мати. — Треба було сказати: дякую, я не голодний.— Але ж мені їсти дуже хотілося... Сказати — не голодний... — Це ж неправда. Хіба ж неправду можна говорити?— Правда буває гірша за неправду, — каже мати.А Сергійкові тепер думай: як же це так?

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Мама послала Сергійка до сусідів позичити солі.Сергійко щось довго не повертався. Вже й борщ закипів, а його немає. Нарешті прийшов, приніс у баночці солі. Мама й питає:— Чого це ти так довго ходив?— А я снідав, — каже Сергійко.— Як — снідав? — дивується мати.— А вони запросили мене снідати...— А що ж ти їм відповів?— Нічого... Сів і поснідав.— Який же ти нечема, Сергійку! — розгнівалась мати. — Треба було сказати: дякую, я не голодний.— Але ж мені їсти дуже хотілося... Сказати — не голодний... — Це ж неправда. Хіба ж неправду можна говорити?— Правда буває гірша за неправду, — каже мати.А Сергійкові тепер думай: як же це так?

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

МамапослалаСергійкадосусідівпозичитисолі.Сергійкощосьдо вгонеповертався.Вжейборщзакипів,айогонемає.Нарештіприй шов,принісубаночцісолі.Мамайпитає:—Чогоцетитакдовгоход ив?—Аяснідав,—кажеСергійко.—Як—снідав?—дивуєтьсямати. —Авонизапросилименеснідати...—Ащожтиїмвідповів?—Нічого ...Сівіпоснідав.—Якийжетинечема,Сергійку!—розгніваласьма ти.—Требабулосказати:дякую,янеголодний.—Алежменіїстиду жехотілося...Сказати—неголодний...—Цежнеправда.Хібажне правдуможнаговорити?—Правдабуваєгіршазанеправду,—ка жемати.АСергійковітепердумай:якжецетак?

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Мьаїмєа пєошснлдаілба Сйеюрлгяітйчкяа дщо сцухслірдщіів пжорзпийчєиетьи ссоґлжіш. Сїеґрйгоілйлкьо щйощсщь дбоувщгюо нме псоквгеорхтїаґвісхя. Вйжое й буоартщ зюашкбигпжіпв, а йооугмо нюепмїаає. Нзаєрюецшщтйі пщркиґйжшпомв, пбряианфіяс у буауншофчццгі сзоїлчі. Мцазмка й пдиітуакєз: — Чмозгто цйе тфи тчаск діоівтгзо

хїокдзибвґ? — А я сднціьдзагв, — кзагжще Сренрбгьієйлкеоу. — Яхк — сщнвіндуафв? — дчибвкуґєйтчьлсля мяартєиь. — А вщоінеи зааепцрножсуихлфи мьелнне сцноіадназтчио. . . — А щуо ж тяи їюм воікдйпноавріквь? — Нюірчьодгкол. . . Скіґв і пеодсбнтітдчаєвт. — Яїкнинй жще теи нмеччфеьмеа,

Сєеюрчгтішйхкжу! — рцоьзугєнїічвлаолшагсеь муаітши. — Тбрчейбьа ббушлхо сцкцаязаафтци: дуяркпуяю, я нйе гнотлсощдмнвикйі. — Адлре ж мбеннмі ївсїтши даукжфе ххоетніхлєожспяь. . . Сшкдащзєаттои — нше

гпоальоядїнгирйк. . . — Цсе ж нвемпарюанвкдуа. Хзірбєа ж нбечпмррафвідху мсопжлнда гкоавеоїраиптмир? — Пярґаувмдґа бсуявоаїє гзідрпшіа заа нбеюпхрйафвйдюу, — кеапжїе мєацтфиє. А Сїеершгїіїйокшомвеі тшебпоеґр деугммаєй: ядк жле цяе тоаек?

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Ммаа псоллаа Срегйіка до ссуіідв пзоиичти соіл.ерСгійко щсоь двого не поевравтся. Веж й брощ зкаиіпв, а йгоо нмеєа. Нраетші пирйошв, пирінс у бнаоцчі слоі. Ммаа й птиа:є— Чгоо це ти тка двого хдои?в— А я сіндва, — кжае Сегрікйо.— Як — сіндва? — двиуєьтся мта.и— А внои зпароисли мнее сндіаи.т..— А що ж ти їм віпдоівв?— Нчіог.о.. Сві і понсіадв.— Яикй же ти нчееам, Срегікйу! — рогзнваілась мтаи. — Терба блуо сакзтаи: дкяюу, я не гоолдинй.— Аел ж мнеі їтси джуе хоітлсяо... Сакзтаи — не гоолдийн... — Це ж нперадва. Хбіа ж нперваду мжона гоовртии?— Пардва бвуає гріша за нперадву, — кжае мта.иА Сегрікйові тпеер дмуйа: як же це тка?

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

окйігреС.ілос итичизоп відісус од акйігреС алалсоп амаМ

.єамен огой а ,віпиказ щроб й ежВ .ясватревоп ен огвод ьсощ

—:єатип й амаМ .ілос іцчонаб у сінирп ,вошйирп ітшераН

—.окйігреС ежак — ,вадінс я А —?видох огвод кат ит ец огоЧ енем илисорпаз инов А —.итам ясьтєувид — ?вадінс — кЯ —.вадінсоп і віС ...огочіН —?вівопдів мї ит ж ощ А —...итадінс аберТ — .итам ьсалавінгзор — !укйігреС ,амечен ит еж йикЯ ежуд итсї інем ж елА —.йиндолог ен я ,юукяд :итазакс олуб ж абіХ .адварпен ж еЦ — ...йиндолог ен — итазакС ...ясолітох аз ашріг єавуб адварП —?итировог анжом удварпен ец еж кя :йамуд репет івокйігреС А.итам ежак — ,удварпен ?кат

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Ясної сонячної днини маленька дівчинка вийшла погратися на зелену галявину. Раптом вона почула плач. Прислухалася дівчинка і зрозуміла, що плач доноситься десь з-під каменю, що лежить обабіч галявини.

Камінь був невеликий, як голова кролика, але дуже твердий.

Підійшла дівчинка до каменя і запитує:

— Хто там плаче під каменем?

— Це я, Ромашка, — почувся ледь вловимий голосок.

— Звільни мене, дівчинко, тисне на мене камінь...

Відкинула дівчинка камінь і побачила ніжну, бліду стеблинку Ромашки.

— Спасибі тобі, дівчинко, — подя-кувала Ромашка, виструнчившись і зітхнувши на повні груди.

— Ти звільнила мене з-під Кам'яного Гноблення.

— Як же ти потрапила під камінь? — запитала дівчинка.

— Обдурило мене Кам'яне Гноб-лення, — відповіла Ромашка, — коли я була маленьким насіннячком. Восени я шукала теплий куточок. Дало мені притулок Кам'яне Гноблення, обіцяло оберігати від холоду і спеки, дощу і вітру. А коли мені захотілося побачити Сонечко, воно ледве не розчавило мене. Я хочу бути твоєю, дівчинко.

Дівчинка приходила до Ромашки, і вони разом зустрічали схід Сонця.

— Як добре бути твоєю, дівчинко! — часто говорила Ромашка. — А якби ти виросла в лісі або обабіч дороги?

Якби ти була нічия? — запитала дівчинка.

— Я б умерла від горя,— тихо мовила Ромашка.

— Але я знаю, що нічиїх квітів не буває. Вони завжди чиїсь.

Он та Вогняна Маківка — вона дружить із Сонечком. Сонечко шепоче їй: "Ти моя, Вогняна Маківко". Я чую цей шепіт, коли сходить Сонце, а Маківка назустріч йому розкриває свої прекрасні пелюстки.

А он та Волошка — товаришка Весняного Вітру. Він першим щоранку прилітає до Волошки, будить її і шепоче:

"Прокинься!" Квітка не могла б жити, якби вона була нічиєю.

Чи згодні ви з думкою Ромашки, що "нічиїх квітів не буває"?

Чи є у вас друг квітка? Як ви думаєте, що сталося б із Ромашкою, якби дівчинка її не звільнила? Чи важко бути справжнім другом?

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Ясної сонячної днини маленька дівчинка вийшла погратися на зелену галявину. Раптом вона почула плач. Прислухалася дівчинка і зрозуміла, що плач доноситься десь з-під каменю, що лежить обабіч галявини.Камінь був невеликий, як голова кролика, але дуже твердий. Підійшла дівчинка до каменя і запитує:— Хто там плаче під каменем?— Це я, Ромашка, — почувся ледь вловимий голосок.— Звільни мене, дівчинко, тисне на мене камінь...Відкинула дівчинка камінь і побачила ніжну, бліду стеблинку Ромашки.— Спасибі тобі, дівчинко, — подя-кувала Ромашка, виструнчившись і зітхнувши на повні груди.— Ти звільнила мене з-під Кам'яного Гноблення.— Як же ти потрапила під камінь? — запитала дівчинка.— Обдурило мене Кам'яне Гноб-лення, — відповіла Ромашка, — коли я була маленьким насіннячком. Восени я шукала теплий куточок. Дало мені притулок Кам'яне Гноблення, обіцяло оберігати від холоду і спеки, дощу і вітру. А коли мені захотілося побачити Сонечко, воно ледве не розчавило мене. Я хочу бути твоєю, дівчинко.Дівчинка приходила до Ромашки, і вони разом зустрічали схід Сонця.— Як добре бути твоєю, дівчинко! — часто говорила Ромашка. — А якби ти виросла в лісі або обабіч дороги?Якби ти була нічия? — запитала дівчинка.— Я б умерла від горя,— тихо мовила Ромашка.— Але я знаю, що нічиїх квітів не буває. Вони завжди чиїсь. Он та Вогняна Маківка — вона дружить із

Сонечком. Сонечко шепоче їй: "Ти моя, Вогняна

Маківко". Я чую цей шепіт, коли сходить Сонце, а Маківка назустріч йому розкриває свої прекрасні пелюстки.А он та Волошка — товаришка Весняного Вітру. Він першим щоранку прилітає до Волошки, будить її і шепоче: "Прокинься!" Квітка не могла б жити, якби вона була нічиєю. Чи згодні ви з думкою Ромашки, що "нічиїх квітів не буває"? Чи є у вас друг квітка? Як ви думаєте, що сталося б із Ромашкою, якби дівчинка її не звільнила? Чи важко бути справжнім другом?

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Ясної сонячної днини маленька дівчинка вийшла погратися на зелену галявину. Раптом вона почула плач. Прислухалася дівчинка і зрозуміла, що плач доноситься десь з-під каменю, що лежить обабіч галявини.Камінь був невеликий, як голова кролика, але дуже твердий. Підійшла дівчинка до каменя і запитує:— Хто там плаче під каменем?— Це я, Ромашка, — почувся ледь вловимий голосок.— Звільни мене, дівчинко, тисне на мене камінь...Відкинула дівчинка камінь і побачила ніжну, бліду стеблинку Ромашки.— Спасибі тобі, дівчинко, — подя-кувала Ромашка, виструнчившись і зітхнувши на повні груди.— Ти звільнила мене з-під Кам'яного Гноблення.— Як же ти потрапила під камінь? — запитала дівчинка.— Обдурило мене Кам'яне Гноб-лення, — відповіла Ромашка, — коли я була маленьким насіннячком. Восени я шукала теплий куточок. Дало мені притулок Кам'яне Гноблення, обіцяло оберігати від холоду і спеки, дощу і вітру. А коли мені захотілося побачити Сонечко, воно ледве не розчавило мене. Я хочу бути твоєю, дівчинко.Дівчинка приходила до Ромашки, і вони разом зустрічали схід Сонця.— Як добре бути твоєю, дівчинко! — часто говорила Ромашка. — А якби ти виросла в лісі або обабіч дороги?Якби ти була нічия? — запитала дівчинка.— Я б умерла від горя,— тихо мовила Ромашка.— Але я знаю, що нічиїх квітів не буває. Вони завжди чиїсь. Он та Вогняна Маківка — вона дружить із

Сонечком. Сонечко шепоче їй: "Ти моя, Вогняна

Маківко". Я чую цей шепіт, коли сходить Сонце, а Маківка назустріч йому розкриває свої прекрасні пелюстки.А он та Волошка — товаришка Весняного Вітру. Він першим щоранку прилітає до Волошки, будить її і шепоче: "Прокинься!" Квітка не могла б жити, якби вона була нічиєю. Чи згодні ви з думкою Ромашки, що "нічиїх квітів не буває"? Чи є у вас друг квітка? Як ви думаєте, що сталося б із Ромашкою, якби дівчинка її не звільнила? Чи важко бути справжнім другом?

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Ясноїсонячноїднинималенькадівчинкавийшлапогратисяназел енугалявину.Раптомвонапочулаплач.Прислухаласядівчинкаіз розуміла,щоплачдоноситьсядесьз-підкаменю,щолежитьобабі чгалявини.Каміньбувневеликий,якголовакролика,аледужетв ердий.Підійшладівчинкадокаменяізапитує:—Хтотамплачепід каменем?—Цея,Ромашка,—почувсяледьвловимийголосок.—З вільнимене,дівчинко,тисненаменекамінь...Відкинуладівчинка каміньіпобачиланіжну,блідустеблинкуРомашки.—Спасибітобі ,дівчинко,—подя-кувалаРомашка,виструнчившисьізітхнувши наповнігруди.—Тизвільниламенез-підКам'яногоГноблення.— Якжетипотрапилапідкамінь?—запиталадівчинка.—Обдурило менеКам'янеГноб-лення,—відповілаРомашка,—колиябуламал енькимнасіннячком.Восенияшукалатеплийкуточок.Даломені притулокКам'янеГноблення,обіцялооберігативідхолодуіспеки ,дощуівітру.АколименізахотілосяпобачитиСонечко,воноледве нерозчавиломене.Яхочубутитвоєю,дівчинко.Дівчинкаприходи ладоРомашки,івониразомзустрічалисхідСонця.—Якдобребути твоєю,дівчинко!—частоговорилаРомашка.—Аякбитивирослав лісіабообабічдороги?Якбитибуланічия?—запиталадівчинка.— Ябумерлавідгоря,—тихомовилаРомашка.—Алеязнаю,щонічиїх квітівнебуває.Вонизавждичиїсь.ОнтаВогнянаМаківка—вонадр ужитьізСонечком.Сонечкошепочеїй:"Тимоя,ВогнянаМаківко". Ячуюцейшепіт,колисходитьСонце,аМаківканазустрічйомуроз криваєсвоїпрекрасніпелюстки.АонтаВолошка—товаришкаВес няногоВітру.ВінпершимщоранкуприлітаєдоВолошки,будитьїїі шепоче:"Прокинься!"Квітканемоглабжити,якбивонабуланічиє

ю.ЧизгоднівиздумкоюРомашки,що"нічиїхквітівнебуває"?Чиєув асдругквітка?Яквидумаєте,щосталосябізРомашкою,якбидівчи нкаїїнезвільнила?Чиважкобутисправжнімдругом?

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Яосенцосї сіогнчящчснфоьї денеианои мнаблеешнбьщкїа дщісвшчнипнпкча вюиюййшдлфа пбонгшршактмипсія нуа зцеїлєезнйу гкаґлляівниіняу. Рїачпотьотм внощнба пуорчвуєлла пюлтаьч. Пнраирсзлїушхпафлжафсдя дріжвнчписнікґа і зпраотзлубмїіблґа, щро пмлважч дкорнжоасщиртшьмсїя дґеєсоь зх- пмібд кіаґмїемную, щйо лґеґжкинтдь опбгатбтіїч гважлряввдиєнюис. Кпагмшігншь бїудв неемвоетлдиькциій, яїк гзомльоквґа кррхоелшийкза, аалсе джутжєе тївоеірєдщинй. Пкійдбігйпшюльа дщіівечйиєнркна дшо кйафмфецнбя і зфакпзиктсутєю: — Хятьо тшамм пілжаочле пчімд кїафмцепнгебме? — Цсе я, Рьопмїасшйкка, — пйоцчууцвксйя лхекдзь врлщосвщикмвифй гьокллофсаоокц. — Зевдіулцьоніи мдеюнуе, дюітвнчйибнжкцо, тїищсуняе нца мґевнне кванмюіцнньм. . . Вріудткзимнеуслса ддіїврччишнякща кґацмжіаннь і пжоцбтаічзифлча нжіожїнфу, бдлвікдлу сотрегбелцилнчкру Рзоцмналшркхим. — Сґпаазсциїбпі тооебші, дгіовпчжирнакфо, — пдордчяї- кйужвдаалпа Ряоомааршзкма, вфиісхтортуїнвчшиевешкицсль і заіцтдхднкуавошчи нза пуошвшнуі гйрщуздтий. — Тби завдіплуьннтиолфа мшеюное зі- пяіїд Кмаґмц' яннторгцо Гйнмосбглшеонйнояь. — Ялк жое тви паоєтрруацпїиолха пщішд кфажмїішнвь? — зшаопуистюадлза

дбіавччкионхкщав. — Очбьдіулрриґлцо мґещнуе Каармя' яйнме Гбнжоббф- лщеянщнея, — ваіщдбплоквціілна Рсоємшавшшкяа, — кщоялши я бпуалма моайляепнсьакзиом няаесхіанвнцямчнкроцм. Вбожсбеьнїи я шщущкєащлха тцеьпжлїиій кєуютяоєчжоок. Дєаллзо мжеонгі пфрвиутоугляопк Кааімм' яьное Гйнтоїбзлюеунрндя, отбрікцьяґлто оїбкеьрьіогтаятжи веівд хєоцлгооджу і сапгеткуи, длоющсу і вдіптчрчу. А кдожлфи міеьнгі зфашхаозтніялооусвя пхонбдазчциетки Слоьншейчпкбо, вяойншо лдесдрвме нпе руоєзкчфанвюифлбо мтецнче. Я хдоячґу бюуетои тйвгокєцю, дуілвцчвизнюкфощ.

Длііврчуихнїкеа пурвижхїощдвинлща дєо Рмовмхашшекди, і втощнри рлаязьокм зфуцсштбркіочцахлхи снхшіад Сшофнгцйяс. — Яік дшоубгрфе бьужтйи тцвщочєхю, дцієвнчригнокбо! — чсаісцтко гшотвкоурйиолга

Раощмюафшякуа. — А яскжбви тли вґиьрєоюсдлфа в лоіжсжі апбьо орбйаіблібч дходрлозгжим? Ядкєбєи тди бьушлка няіічпиья? — зоанпвизтваїлпа дтіжвдчвирнскґаї. — Я б учмпесрвлва вчізд гзоарєяд, — ткиєхмо маоґвбиолеа Ріосмпащшзкчав. — Айлке я зфннахю, щоо нгікчсиеїжх кювміжтдітв нуе бйудвфаоє. Веожнхи зоащвіжлдеи чґиоїпспь. Ожн тга Вїочгєнхялнка Мбайкщіівокпа — вбоюнфа дхрмуьжаиєтмь іщз Сооьнгеучмкуожм. Сфоцнрепчбкйо шаелплойчїе їхй: " Тюи мьоця, Вщосгпнйяпнпа Мсабкмідвякрощ" . Я члузю цґеей шгехпхіґт, кдоцлпи срхдоьдйиґтшь Сеоанмцхе, а Мкавкїібвгкча нєагзлугсптфржіцч йчоампу рюодзїкорциовладє ствіоїї пурцеґкгрщамсдняі піейлгюхсмтткних. А олн тіа

Вхоблзоюшйкча — тхоьвзаьрпиршзкжа Вкелсйнзяюноозгжо Вьійтбрку. Ввіон пдеорщшюипм щдоьрюаанукщу пзрсилльіьтфаїє дйо Вгосліосшюкри, бпуїдсиаткь їеї і шееяпводчое: " Пжргонкжицнкьпскяш! " Кмвїіртчкфа нуе ммовгїлка б жтиютхи, язкюбеи вмоґнда бпуілфа ншікчжигєею. Чти зугрооденяі вґи з дбуумчкнохю Реоюмлаґшфкфи, щго " ньієчєигїчх кпвшіттяігв нце беуцвмачєі" ? Чти є у вцалс дурнузг кєвзімтекфа? Яск вьи

дмуфмчауєятюе, щоо сотцаелнощсяя б іуз

Ртоммнаашдкіолю, ящкчбхи дгігвжчзишнщкєа їії нре зввбіплаьпнґицлца? Чси вуахжїкйо бжущтки скпершазвбжснкідм дщрфуагхоюм?

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Янсої сноянчої динни млаеьнка двічника вйилша пгораится на зленеу глаявниу. Рпаотм вноа пчолуа палч. Прсилхаулася двічника і зрзоуімла, що палч доонстиься дсеь зп-ід кмаеюн, що лжетиь оабібч гаялвнии.Камінь бву неевлкиий, як гловоа корлкиа, аел джуе тевридй. Пдіішйла двічника до кманея і зпаитєу:— Хот тма палче пді кмаенме?— Це я, Рмоакша, — пчоусвя лдеь волвмиий глооско.— Зівлньи мнее, двічикно, тсине на мнее каімн..ь.Відкинула двічника кманіь і пбоаичла нжіун, білду сетблнику Рмоашик.— Сапсбиі тбоі, двічикно, — пояд-увкала Рмоакша, витсрнчуившись і зтіхнвуши на пвоні гурд.и— Ти зівльинла мнее зп-ід Кма'яонго Гнболннея.— Як же ти птораипла пді кмаіьн? — зпаиатла дічвикна.— Одбуирло мнее Кма'няе Гнбо-енлня, — вдіпоівла Рмоакша, — клои я блуа млаенкьим наіснячнком. Всонеи я шкулаа тпеилй ктуоочк. Длао мнеі пиртлуок Кма'няе Гнболненя, оібцляо оебріагти вді хлодоу і сепик, дщоу і втіур. А клои мнеі заохтліося пбоаичти Сноекчо, вноо лдеве не рзочаивло мнее. Я хчоу бтуи товює, дічвикон.Дівчинка пирхоидла до Рмоакши, і внои рзаом зутсрчіали сіхд Сноц.я— Як дборе бтуи товює, двічикно! — чсато гвооирла Рмоакша. — А ябки ти вриолса в лсіі аоб оабібч доорг?Яикби ти блуа нчіяи? — зпаиатла дічвикна.— Я б уемлра вді гро,я— тхио мволиа Рмоашак.— Аел я заню, що нчіїих ківітв не бвуєа. Внои зваджи чїиьс. Он та Вгонняа Мкаіква — вноа дуржтиь із Сноечокм. Сноекчо шпечое ї:й "иТ мяо, Вгонняа Мкаівок". Я чюу цйе шпеті, клои сохдтиь Сноец, а Мкаіква нзаусртіч ймоу рзокрвиає совї перкрсані пеюлскти.А он та Влоокша — твоаршика Всеняонго Втіур. Вні преишм щроакну пирлтіає

до Влоокши, бдутиь її і шпеоеч: "Поркньися!" Ківкта не мгола б жтии, ябки вноа блуа нчіиює. Чи зогнді ви з дмуокю Рмоакши, що "інчїих ківітв не бвуа"є? Чи є у вса дург ківтак? Як ви дмуатєе, що сатлсоя б із Рмоашокю, ябки двічника її не звліьинла? Чи вжако бтуи српавнжім дургмо?

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

яситаргоп алшйив акничвід акьнелам ининд їончянос їонсЯ ясалахулсирП .чалп алучоп анов мотпаР .унивялаг унелез ан ,юнемак діп-з ьсед ясьтисонод чалп ощ ,алімузорз і акничвід аволог кя ,йикилевен вуб ьнімаК.инивялаг чібабо ьтижел ощ і янемак од акничвід алшйідіП .йидревт ежуд ела ,акилорк

— ,акшамоР ,я еЦ —?менемак діп ечалп мат отХ —:єутипаз

,окничвід ,енем иньлівЗ —.косолог йимиволв ьдел ясвучоп аличабоп і ьнімак акничвід алуникдіВ...ьнімак енем ан енсит — ,окничвід ,ібот ібисапС —.икшамоР укнилбетс уділб ,унжін інвоп ан ишвунхтіз і ьсишвичнуртсив ,акшамоР алавук-ядоп кЯ —.яннелбонГ огоня'маК діп-з енем алиньлівз иТ —.идург

—.акничвід алатипаз — ?ьнімак діп алипартоп ит еж

— ,акшамоР алівопдів — ,яннел-бонГ еня'маК енем олирудбО алакуш я инесоВ .мокчяннісан микьнелам алуб я илок ,яннелбонГ еня'маК колутирп інем олаД .кочотук йилпет илок А .уртів і ущод ,икепс і удолох дів итагіребо оляцібо оливачзор ен евдел онов ,окченоС итичабоп ясолітохаз інем од алидохирп акничвіД.окничвід ,юєовт итуб учох Я .енем ербод кЯ —.яцноС діхс илачіртсуз мозар инов і ,икшамоР ибкя А — .акшамоР алировог отсач — !окничвід ,юєовт итуб

— ?яичін алуб ит ибкЯ?игород чібабо оба ісіл в алсорив ит аливом охит —,ярог дів алрему б Я —.акничвід алатипаз иноВ .єавуб ен вітівк хїичін ощ ,юанз я елА —.акшамоР зі ьтижурд анов — аквікаМ анянгоВ ат нО .ьсїич иджваз

Я ."оквікаМ анянгоВ ,яом иТ" :йї ечопеш окченоС .мокченоС умой чіртсузан аквікаМ а ,ецноС ьтидохс илок ,тіпеш йец юуч

— акшолоВ ат но А.иктсюлеп інсаркерп їовс єавиркзор єатілирп укнарощ мишреп ніВ .уртіВ огонянсеВ акширавот алгом ен актівК "!ясьникорП" :ечопеш і її ьтидуб ,икшолоВ од юокмуд з ив індогз иЧ .юєичін алуб анов ибкя ,итиж б

?актівк гурд сав у є иЧ ?"єавуб ен вітівк хїичін" ощ ,икшамоР ен її акничвід ибкя ,юокшамоР зі б ясолатс ощ ,етєамуд ив кЯ ?могурд мінжварпс итуб окжав иЧ ?алиньлівз

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Серед поля стоїть маленька хатина. її побудували, щоб у негоду люди могли сховатися й пересидіти в теплі. Одного разу серед літнього дня захмарило й пішов дощ. А в лісі в цей час було троє хлопців. Вони сховалися в хатинці й дивилися, як з неба ллє, мов з відра.

Коли це бачать: до хатини біжить ще один хлопчик. Незнайомий. Мабуть, з іншого села. Одежа на ньому була мокра, як хлющ. Він тремтів од холоду.

І ось перший із тих хлопців, які сиділи в сухому одязі, сказав:

— Як же ти змок на дощі! Мені жаль тебе...

Другий теж промовив красиві й жалісливі слова:

— Як страшно опинитися в зливу серед поля! Я співчуваю тобі...

А третій не сказав ні слова. Він мовчки зняв із себе сорочку й дав її змоклому хлопчикові. Той скинув мокру сорочку и одягнув суху.

Гарні не красиві слова. Гарні - красиві діла.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Серед поля стоїть маленька хатина. її побудували, щоб у негоду люди могли сховатися й пересидіти в теплі.Одного разу серед літнього дня захмарило й пішов дощ. А в лісі в цей час було троє хлопців. Вони сховалися в хатинці й дивилися, як з неба ллє, мов з відра.Коли це бачать: до хатини біжить ще один хлопчик. Незнайомий. Мабуть, з іншого села. Одежа на ньому була мокра, як хлющ. Він тремтів од холоду.І ось перший із тих хлопців, які сиділи в сухому одязі, сказав:— Як же ти змок на дощі! Мені жаль тебе...Другий теж промовив красиві й жалісливі слова:— Як страшно опинитися в зливу серед поля! Я співчуваю тобі...А третій не сказав ні слова. Він мовчки зняв із себе сорочку й дав її змоклому хлопчикові. Той скинув мокру сорочку и одягнув суху.Гарні не красиві слова.

Гарні - красиві діла.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Серед поля стоїть маленька хатина. її побудували, щоб у негоду люди могли сховатися й пересидіти в теплі.Одного разу серед літнього дня захмарило й пішов дощ. А в лісі в цей час було троє хлопців. Вони сховалися в хатинці й дивилися, як з неба ллє, мов з відра.Коли це бачать: до хатини біжить ще один хлопчик. Незнайомий. Мабуть, з іншого села. Одежа на ньому була мокра, як хлющ. Він тремтів од холоду.І ось перший із тих хлопців, які сиділи в сухому одязі, сказав:— Як же ти змок на дощі! Мені жаль тебе...Другий теж промовив красиві й жалісливі слова:— Як страшно опинитися в зливу серед поля! Я співчуваю тобі...А третій не сказав ні слова. Він мовчки зняв із себе сорочку й дав її змоклому хлопчикові. Той скинув мокру сорочку и одягнув суху.Гарні не красиві слова.

Гарні - красиві діла.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Середполястоїтьмаленькахатина.їїпобудували,щобунегодул юдимоглисховатисяйпересидітивтеплі.Одногоразусередлітн ьогоднязахмарилойпішовдощ.Авлісівцейчасбулотроєхлопців. Вонисховалисявхатинційдивилися,якзнебаллє,мовзвідра.Кол ицебачать:дохатинибіжитьщеодинхлопчик.Незнайомий.Мабу ть,зіншогосела.Одежананьомубуламокра,якхлющ.Вінтремтів одхолоду.Іосьпершийізтиххлопців,якісиділивсухомуодязі,ска зав:—Якжетизмокнадощі!Меніжальтебе...Другийтежпромови вкрасивійжалісливіслова:—Якстрашноопинитисявзливусеред поля!Яспівчуваютобі...Атретійнесказавніслова.Вінмовчкизняв ізсебесорочкуйдавїїзмокломухлопчикові.Тойскинувмокрусоро чкуиодягнувсуху.Гарнінекрасивіслова.Гарні-красивіділа.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Сюейрвепд пвомлля счтщощїчтуь мзаплпевншьхкеа хоаітдихнща. їнї пдолбпумджунвласлпи, щбофб у нбемгооьдйу лїюсдуи мюоегцлчи сяхяойвзаґтґиестя й пзесржецсщицдєіотїи в тжежпклхіц. Оїдґндоагчо рґаєзсу сюеерреід лніхтлнуьлохгіо дфноя зєанхцмхащрвиалзо й пчічштояв дяотщ. А в лчігсьі в цлевй чгабс бйурлчо тшрзозє

хрлсоапґцшіов. Вюоснки сахсофвшаллкичсля в хгастпианвцсі й дґиґваихляищсбя, язк з нмеубза лслпє, мшопв з веіздрршаб. Клозлли цзе бхапчюаітпь: дбо хяафтеианми бдіщжнилтїь щєе охдаицн хслрояпьчеичк.

Нюетзґнкаяйьоямьижй. Мпаябєузтдь, з іжнхшїоґгзо сченлна. Орднеіжєа нґа ніьдоїмду бґуалза мооакєроа, яюк хмлґюьщ. Вфікн твряеемктгінв ожд хсоблшоддїув. І озсть пєесрчшїитй іґз тьитх хйлморпшцрінв, яркбі срирджіблфи в схузхїоцмду ондґяєзчі, счкмалзташвґ: — Ячк жце тци земжокк нва дщоющуі! Мьепнзі жеарлаь тюеьбїеф. . . Дврщущгіиуй тфечж пдрйоумзоєвмигв ккрхаоснисвні й жеаплвімсхлуинвуі сслшолвфах: — Яік свтлрбащшснло оппьитнвибтгичспя в зслмигвчу сведріечд пщочлоя! Я снпуіавєчмуївзаью ткоебпіш. . . А тцрнеотшіой нте сткґазздажв нґі сєлкомвва. Взіін мрочвбчскви знняяйв ілз сйепбае сжоїрноцчекву й дмащв їєї зхмбомкьлзоьмйу хїлєофпячбихкрогвжі. Тпонй сукюивнфуев мложкарту сіомрпопчжксу и обддяьгянпужв сеузхєує. Гвашрїнїі нке кщрбайсюицврі склборвва. Гйагрснюі - кїрзаасоиевяі дгімлда.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Среед плоя соттїь млаеьнка хтаиан. її поубдваули, щбо у нгедоу лдюи мголи сохваится й пеерсдиіти в телпіОд.ного рзау среед лтіноьго дян зхамаирло й пшіов дщо. А в лсіі в цйе чса блуо торє холпіцв. Внои сохваился в хтаицні й двиилсия, як з нбеа лєл, мво з вірдаК.оли це бчааьт: до хтании бжітиь ще оидн холпичк. Нензаомйий. Мбауьт, з ішнгоо слеа. Оеджа на ноьму блуа мкоар, як хюлщ. Вні термітв од хлооуд.І оьс преишй із тхи холпіцв, яік сдиліи в схумоу оядіз, сакзва:— Як же ти зомк на дщоі! Мнеі жлаь тееб..Д.ругий тже пормвоив карсвиі й жлаісилві солв:а— Як сртаншо оипниится в зилву среед плоя! Я сіпвчвуаю тбоі...А терітй не саказв ні солав. Вні мвокчи зянв із сбее сроокчу й два її зомколму хлпочкоиві. Тйо сикунв мкору сроокчу и оядгунв суух.аГрні не карсвиі солав. Грані - карсвиі дліа.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

у бощ ,илавудубоп її .анитах акьнелам ьтїотс ялоп дереС огондО.ілпет в итідисереп й яситавохс илгом идюл удоген в ісіл в А .щод вошіп й олирамхаз янд огоьнтіл дерес узар й іцнитах в ясилавохс иноВ .віцполх єорт олуб сач йец од :ьтачаб ец илоК.ардів з вом ,єлл абен з кя ,ясиливид з ,ьтубаМ .йимойанзеН .кичполх нидо ещ ьтижіб инитах ніВ .щюлх кя ,арком алуб умоьн ан ажедО .алес огошні в илідис ікя ,віцполх хит зі йишреп ьсо І.удолох до вітмерт ьлаж інеМ !іщод ан комз ит еж кЯ —:вазакс ,ізядо умохус кЯ —:аволс івилсілаж й івисарк вивоморп жет йигурД...ебет А...ібот юавучвіпс Я !ялоп дерес увилз в яситинипо оншартс й укчорос ебес зі вянз икчвом ніВ .аволс ін вазакс ен йітерт и укчорос урком вуникс йоТ .івокичполх умолкомз її вад .алід івисарк - інраГ .аволс івисарк ен інраГ.ухус вунгядо

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Катерина Іванівна повела своїх маленьких першокласників у поле. Був тихий осінній ранок. Високо в небі летів ключ перелітних птахів. Вони тихо курликали, і від цього в степу було сумно. Учителька сказала дітям:

— Сьогодні ми будемо вчитися розповідати про осіннє небо. Хай кожен з вас добере для цього в рідній мові красиві і точні слова.

Діти притихли. Вони дивились в небо і думали. Через хвилину всі заговорили: "Небо синє-синє... Небо голубе...

Небо чисте..." І все.

Діти знову і знову повторювали одні й ті самі слова: синє, голубе, чисте. Збоку стояла маленька Валя.

— А ти, Валю, що хочеш сказати? — запитала Катерина Іванівна.

— Я хочу сказати своє слово.

— Яке ж твоє слово про небо?

— Небо ласкаве... — тихо сказала дівчинка й усміхнулась. Діти притихли. Вони враз побачили в небі те, чого не бачили досі: "Небо сумне... Небо тривожне... Небо зажурене... Небо холодне..."

А небо грало, трепетало, дихало, як жива істота. Щ І діти дивилися в його сумні сині-сині осінні очі.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Катерина Іванівна повела своїх маленьких першокласників у поле. Був тихий осінній ранок. Високо в небі летів ключ перелітних птахів. Вони тихо курликали, і від цього в степу було сумно. Учителька сказала дітям:— Сьогодні ми будемо вчитися розповідати про осіннє небо. Хай кожен з вас добере для цього в рідній мові красиві і точні слова.Діти притихли. Вони дивились в небо і думали. Через хвилину всі заговорили: "Небо синє-синє... Небо голубе... Небо чисте..." І все. Діти знову і знову повторювали одні й ті самі слова: синє, голубе, чисте. Збоку стояла маленька Валя.— А ти, Валю, що хочеш сказати? — запитала Катерина Іванівна. — Я хочу сказати своє слово. — Яке ж твоє слово про небо? — Небо ласкаве...

— тихо сказала дівчинка й усміхнулась.Діти притихли.

Вони враз побачили в небі те, чого не бачили досі: "Небо сумне... Небо тривожне... Небо зажурене... Небо холодне..."А небо грало, трепетало, дихало, як жива істота. Щ І діти дивилися в його сумні сині-сині осінні очі.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Катерина Іванівна повела своїх маленьких першокласників у поле. Був тихий осінній ранок. Високо в небі летів ключ перелітних птахів. Вони тихо курликали, і від цього в степу було сумно. Учителька сказала дітям:— Сьогодні ми будемо вчитися розповідати про осіннє небо. Хай кожен з вас добере для цього в рідній мові красиві і точні слова.Діти притихли. Вони дивились в небо і думали. Через хвилину всі заговорили: "Небо синє-синє... Небо голубе... Небо чисте..." І все. Діти знову і знову повторювали одні й ті самі слова: синє, голубе, чисте. Збоку стояла маленька Валя.— А ти, Валю, що хочеш сказати? — запитала Катерина Іванівна. — Я хочу сказати своє слово. — Яке ж твоє слово про небо? — Небо ласкаве...

— тихо сказала дівчинка й усміхнулась.Діти притихли. Вони враз побачили в небі те, чого не бачили досі: "Небо сумне... Небо тривожне... Небо зажурене... Небо холодне..."А небо грало, трепетало, дихало, як жива істота. Щ І діти дивилися в його сумні сині-сині осінні очі.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

КатеринаІванівнаповеласвоїхмаленькихпершокласниківупол

е.Бувтихийосіннійранок.Високовнебілетівключперелітнихпта хів.Вонитихокурликали,івідцьоговстепубулосумно.Учителька сказаладітям:—Сьогоднімибудемовчитисярозповідатипроосі ннєнебо.Хайкожензвасдобередляцьоговрідніймовікрасивііто чніслова.Дітипритихли.Вонидивилисьвнебоідумали.Черезхви линувсізаговорили:"Небосинє-синє...Небоголубе...Небочисте.. ."Івсе.Дітизновуізновуповторювалиоднійтісаміслова:синє,гол убе,чисте.ЗбокустояламаленькаВаля.—Ати,Валю,щохочешск азати?—запиталаКатеринаІванівна.—Яхочусказатисвоєслово. —Якежтвоєсловопронебо?—Неболаскаве...—тихосказаладівч инкайусміхнулась.Дітипритихли.Вонивразпобачиливнебіте,ч огонебачилидосі:"Небосумне...Неботривожне...Небозажурене ...Небохолодне..."Анебограло,трепетало,дихало,якживаістот а.ЩІдітидивилисявйогосумнісині-синіосінніочі.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Кґаптредрригнуа Іевйасніійвунна піоввпеллоа сґвтоаїух мзаолкеннтьчкчишх пяекрмшґоакрлшаєсаннипкйіев у пвоулже. Бтудв тцичхшицй онсґіїнюнсіай рхамнщохк. Вщиїсщоькюо в нхедбюі лжефтїілв кчлбюфч пнеєрнеілвіітшнєитх пчтщаухріїв. Впоїнжи тюижхдо кщуарілшизкваелхи, і вьіжд цмькомгао в схтпеіпсу бчуалло сууумбнво. Узчйиітєеслньґкта сшкяаюзьадлуа дшіктеяжмь: — Сеьаонгоосдіноі мги ббуждґегмоо внчкицтдиюсья рчоцзщпхофввімдпамтуи пшрко оьсшіюнлннє нжеябсо. Хзаєй кхокжцезн з вшапс длоцбмежрре дйлбя ціьлоогьо в рюіждхнйідй мсоіврі кдрпарсцищвші і тоозчтнші сґлжозвюаф. Дпіотґи псршиптеиххолли. Вноьнси дґиєвжиілцишсгь в нуефбсо і дяуймнаґлси. Чцеврйейз хрвоиблмигнєу вжсті зуацгпоївьоцррижлри: " Нмеїбзо сеианзєр- снилнжєі. . . Ннесбуо гґоелхусбзея. . . Нщеюбуо чтиосбтреі. . . " І вссше. Дюігтеи зєніоєвоу і зьнфоявеу пбонвштхосрбюнвзаілни оддзнеі й тші сшаємлі сдлщоівга: саионїє, гїохлщужбме, чщимсотйе. Зібзобкїу сцтіоуязлна маанлїешнхьчкаа Всаґлґят. — А тти, Внаалкю, щйо хзоьчзехш слктавзфаутли? — зоабпґиштоаґлїа Кьаятгефраихнща Ідвлапнтілванва. — Я ххоьчїу снкїаазравтфи сбвсоцє сдлмоївіо. — Яшкже ж тзвяоає сілхоьвмо пермо нґетбно? — Нєекбко лпаюсхкраовшеї. . . — тримхґо схкяанзгачлха дйіцвцчфионфкеа й

ухсємїікхфнпучлґадсхьь. Дхіітхи пгрьижтжиухжлхи. Вцовнои верщаїз пьолбваґчеиілми в нсеббві тле, чеоєгєо нге баапчщиґлми ддойсеі: " Нкедбяо снуфменкев. . . Нгещбдо тєрвимвфоужончед. . . Нфеббко зшавжяухреемньер. . . Нтеїбхо хтощлмошдінпея. . . " А неефбєо гзрєаялао,

тхрцедпнештраїльо, дриґхгавлво, яук жхиквма ілсітяоітса. Щ І доіітши дзиовґиолоиґсзя в йіоігчо сдуьменві сниінеірсйищнйі очсйішнґнїі одчці.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Ктаеирна Іавнвіна пволеа совїх млаенкьих пешролаксників у плое. Бву тхиий оіснінй рнако. Всикоо в нбеі лтеів кюлч пеерлтіних патхві. Внои тхио кулриакли, і вді цоьго в сетпу блуо смуон. Уичтеьлка сакзлаа дтія:м— Соьгдоні ми бдумео вичтсия ропзоідвати пор оісннє нбео. Хйа кжоен з вса дборее дял цоьго в рдіінй мвоі карсвиі і тчоні слвоаД.іти пиртилхи. Внои двииилсь в нбео і дмуаил. Чреез хивлниу віс заогвриоли: "еНбо сиєн-инсє... Нбео глоуб.е.. Нбео чсите..." І вес. Дтіи зонву і зонву потвоюврали онді й ті смаі солав: сниє, глоуеб, чсиет. Зобку сотляа млаеьнка Вла.я— А т,и Влаю, що хчоеш сакзтаи? — зпаиатла Ктаеирна Іавнінва. — Я хчоу сакзтаи совє солов. — Яек ж товє солво пор нбео? — Нбео лаксаев... — тхио сакзлаа двічника й усімхулнась.Діти пиртилхи. Внои варз пбоаичли в нбеі т,е чгоо не бчалии дсоі: "еНбо смун.е.. Нбео трвионеж... Нбео заужрнее... Нбео хоолде.н.."А нбео гарол, трпееатло, дхиаол, як жвиа ітсоат.

Щ І дтіи двииился в йгоо смуні сниі-исні оіснні оіч.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

у вікинсалкошреп хикьнелам хїовс алевоп анвінавІ аниретаК чюлк вітел ібен в окосиВ .конар йіннісо йихит вуБ .елоп упетс в огоьц дів і ,илакилрук охит иноВ .віхатп хинтілереп омедуб им індогоьС —:мятід алазакс акьлетичУ .онмус олуб еребод сав з нежок йаХ .обен єннісо орп итадівопзор яситичв

.илхитирп итіД.аволс інчот і івисарк івом йіндір в огоьц ялд ісв униливх зереЧ .иламуд і обен в ьсиливид иноВ

І "...етсич обеН ...ебулог обеН ...єнис-єнис обеН" :илировогаз

:аволс імас іт й індо илавюротвоп увонз і увонз итіД .есв

,ит А —.ялаВ акьнелам аляотс укобЗ .етсич ,ебулог ,єнис

Я — .анвінавІ аниретаК алатипаз — ?итазакс шечох ощ ,юлаВ

— ?обен орп оволс єовт ж екЯ — .оволс єовс итазакс учох итіД.ьсалунхімсу й акничвід алазакс охит — ...еваксал обеН

:ісод иличаб ен огоч ,ет ібен в иличабоп зарв иноВ .илхитирп обеН ...енеружаз обеН ...енжовирт обеН ...енмус обеН"

.атотсі авиж кя ,олахид ,олатеперт ,оларг обен А"...ендолох .ічо іннісо інис-інис інмус огой в ясиливид итід І Щ

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Павлик був стурбований. Дома він сидів над задачею й не міг розв’язати. Тож до школи Павлик прийшов зарано, щоб у когось її списати. Бо працювати сам не любив.

Ось прийшла Зіна. Вона добре вміла розв’язувати задачі.

Павлик й питає:

— На скільки питань задача?

— На три, — відповідає Зіна. — А хіба ти не розв’язав?

— Не вийшло... Дай списати...

— Ой, Павлику, чого ж ти сам не хочеш працювати? — питає Зіна.

Але таки дала йому свій зошит.

Павлик став списувати. Одна дія, друга, ось уже третя, а в третій дії він помітив у Зіни помилку. Там, де треба було написати 23, вона написала 32.

У своєму зошиті Павлик написав правильно, а Зіні не сказав, що в неї помилка.

Учителька зібрала зошити, щоб перевірити. Наступного дня їх і принесла.

— У Павлика "п’ять", — сказала вчителька. — Молодець, Павлику, добре попрацював над задачею. А в тебе, Зіно, — "чотири". Помилку зробила...

Зіна поблідла. Вона глянула на Павлика. Павлик почервонів і похнюпив голову.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Павлик був стурбований. Дома він сидів над задачею й не міг розв’язати. Тож до школи Павлик прийшов зарано, щоб у когось її списати. Бо працювати сам не любив.Ось прийшла Зіна. Вона добре вміла розв’язувати задачі. Павлик й питає:— На скільки питань задача?— На три, — відповідає Зіна. — А хіба ти не розв’язав?— Не вийшло... Дай списати...— Ой, Павлику, чого ж ти сам не хочеш працювати? — питає Зіна.Але таки дала йому свій зошит.Павлик став списувати. Одна дія, друга, ось уже третя, а в третій дії він помітив у Зіни помилку. Там, де треба було написати 23, вона написала 32.У своєму зошиті Павлик написав правильно, а Зіні не сказав, що в неї помилка.Учителька зібрала зошити, щоб перевірити. Наступного дня їх і принесла.— У Павлика "п’ять", — сказала вчителька. — Молодець, Павлику, добре попрацював над задачею. А в тебе, Зіно, — "чотири". Помилку зробила...Зіна поблідла. Вона глянула на Павлика. Павлик почервонів і похнюпив голову.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Павлик був стурбований. Дома він сидів над задачею й не міг розв’язати. Тож до школи Павлик прийшов зарано, щоб у когось її списати. Бо працювати сам не любив.Ось прийшла Зіна. Вона добре вміла розв’язувати задачі. Павлик й питає:— На скільки питань задача?— На три, — відповідає Зіна. — А хіба ти не розв’язав?— Не вийшло... Дай списати...— Ой, Павлику, чого ж ти сам не хочеш працювати? — питає Зіна.Але таки дала йому свій зошит.Павлик став списувати. Одна дія, друга, ось уже третя, а в третій дії він помітив у Зіни помилку. Там, де треба було написати 23, вона написала 32.У своєму зошиті Павлик написав правильно, а Зіні не сказав, що в неї помилка.Учителька зібрала зошити, щоб перевірити. Наступного дня їх і принесла.— У Павлика "п’ять", — сказала вчителька. — Молодець, Павлику, добре попрацював над задачею. А в тебе, Зіно, — "чотири". Помилку зробила...Зіна поблідла. Вона глянула на Павлика. Павлик почервонів і похнюпив голову.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Павликбувстурбований.Домавінсидівнадзадачеюйнемігрозв’я зати.ТождошколиПавликприйшовзарано,щобукогосьїїсписат

и.Бопрацюватисамнелюбив.ОсьприйшлаЗіна.Вонадобревміла розв’язуватизадачі.Павликйпитає:—Наскількипитаньзадача?

—Натри,—відповідаєЗіна.—Ахібатинерозв’язав?—Невийшло... Дайсписати...—Ой,Павлику,чогожтисамнехочешпрацювати? —питаєЗіна.Алетакидалайомусвійзошит.Павликставсписуват и.Однадія,друга,осьужетретя,автретійдіївінпомітивуЗінипом илку.Там,детребабулонаписати23,вонанаписала32.Усвоємузо шитіПавликнаписавправильно,аЗінінесказав,щовнеїпомилка. Учительказібралазошити,щобперевірити.Наступногодняїхіпр инесла.—УПавлика"п’ять",—сказалавчителька.—Молодець,П авлику,добрепопрацювавнадзадачею.Автебе,Зіно,—"чотири". Помилкузробила...Зінапоблідла.ВонаглянуланаПавлика.Павл икпочервонівіпохнюпивголову.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Пчахвдлшижк бцувв сатяудрябаоевяаунхижй. Дхобмґа всіпн

сьисдтіув ндасд зкафдіаєчнемю й нге мхізг

реоцзжвїцяззпахтяи. Тіоаж дхо шйкдоклюи Пгабвслциєк пзрєиюйршломв згаорєайнхо, щботб у кгочгяотсрь їюї саприфсйацтґи. Бїо пщреаяцуюквзаьтїи сщаїм нше ляюьбвийвт. Оґсвь пцряибймшплаа Зніенфа. Вщоянша джошббрже впмміолма ршокзчвукяхзхучвлаьтьи зжащдюафчлі. Пяажвтлуидк й псиптканєс: — Нта свкгіелоьюкси пйистваднкь зщасдіаччщає? — Нца тсруи, — вхіщдїпмобваібдлаоє Зуіґнра. — А хціібда тхи няе рпокзбвхчяюзйадвх? — Нже вйиойьшвліоц. . . Длацй сшплишсіаятоил. . . — Орй, Пїацвцлгихкйу, чночгґо ж тїи сцаом нне хооччьегш пфраакцоюлвєайтьи? — пвифтьасє Здіоняая. Аілге тхафкси дпащляа йїокмну сьвєікй збоюшлимтн. Пьаувщлчицк сстхакв сцпзийсхусвмаотйи. Оґдгнжа дгімя, дтррукгща, обсмь ушжме тюрйекття, а в тзржелтьіай дшіуї вііжн пмоямхіатїищв у Зґірняи псожмривлдкту. Тоабм, дде тмркепбґа буучлпо нрачплиісдаутчи 2ґ3, влошнма ніаапгиіссайльа 3у2п. У спвєосєфмфу звоішщицтґі Пмаквяльифк нґасппизсвакв пцркаквщихлвьзнуо, а Зцішнзі нбе смкбахзпаїв, щсо в нїемї пгохммиблмкрат. Увчщихтмеулеьькпа зюіабщртацлфа зюочшєиятри, щцоїб пжеґрчейвщізрлийтьи.

Нгалсчтщуюпннгощгго двнья їях і пфруифнтеосюлтад. — У Пхаавллщишкча " пцдяжтеьв" , — сйктаьзжарлла вйчниотлеклньдкґа. — Мєошлуоеднещцяь, Поаівшлйиґкту, доокбшрсе пчонппрваґцаюлвтаов ньавд звавдєаічьеюю. А в тоелбче, Зніянґо, — " чйойтзиврюиф" . Пьормоиллдксу зррдогбжифлааї. . . Зчівнра пдоаболуілдйлеа. Влоннра гчлчятнхуплра нїа Пгабволфиткфа. Пшаювллшиік пзоючьелрявмоґнлішв і пїощхйнююфпеисв гмохлєошвщу.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Пваилк бву струбваоний. Дмоа вні сдиів нда здааечю й не мгі ровз’заяти. Тжо до шокли Пваилк пирйошв зрааон, щбо у кгосоь її сипстаи. Бо парцюавти сма не лбюивО.сь пирйлша Зніа. Вноа дборе вімла ровз’зуявати здааіч. Пваилк й птиа:є— На сіклкьи птинаь здааач?— На тир, — віпдоівдає Зніа. — А хбіа ти не ровз’заяв?— Не вйишл.о.. Дйа спсиаи.т..— О,й Пвалкиу, чгоо ж ти сма не хчоеш прцаюавти? — птиає ЗніаА.ле ткаи длаа ймоу сівй зоиштПа.влик сатв спсиуавти. Онда дяі, дураг, оьс уеж терят, а в терітй дїі вні пмоіитв у Зніи пмоиклу. Тма, де терба блуо нпаиасти 2,3 вноа нпаиасла 3.2У совмєу зшотиі Пваилк нпаиасв прваиьлно, а Зніі не сакзва, що в нїе поимла.кУчителька збірлаа зшоиит, щбо пеервриіти. Натсунпого дян їх і прниелса.— У Пвалкиа "’пяьт", — сакзлаа вчтиеьлка. — Млоодцеь, Пвалкиу, дборе порпаюцвав нда здааечю. А в тбее, Зніо, — "очтиир". Пмоиклу зрбоиа.л..Зіна пболілда. Вноа гялнлуа на Пвалкиа. Пваилк поечровнів і пхонпюив глооув.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

гім ен й юечадаз дан відис нів амоД .йинавобрутс вуб килваП у бощ ,онараз вошйирп килваП илокш од жоТ .итазя’взор алшйирп ьсО.вибюл ен мас итавюцарп оБ .итасипс її ьсогок й килваП .ічадаз итавузя’взор алімв ербод аноВ .аніЗ єадівопдів — ,ирт аН —?ачадаз ьнатип икьлікс аН —:єатип йаД ...олшйив еН —?вазя’взор ен ит абіх А — .аніЗ

?итавюцарп шечох ен мас ит ж огоч ,укилваП ,йО —...итасипс ватс килваП.тишоз йівс умой алад икат елА.аніЗ єатип — нів їід йітерт в а ,ятерт ежу ьсо ,агурд ,яід андО .итавусипс

,32 итасипан олуб аберт ед ,маТ .уклимоп иніЗ у витімоп васипан килваП ітишоз умєовс У.23 аласипан анов акьлетичУ.аклимоп їен в ощ ,вазакс ен ініЗ а ,оньливарп і хї янд огонпутсаН .итирівереп бощ ,итишоз аларбіз

— .акьлетичв алазакс — ,"ьтя’п" акилваП У —.алсенирп в А .юечадаз дан вавюцарпоп ербод ,укилваП ,ьцедолоМ .алділбоп аніЗ...алиборз уклимоП ."ириточ" — ,оніЗ ,ебет випюнхоп і віновречоп килваП .акилваП ан алунялг аноВ .уволог

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Ішла собі лісом Добра Людина. Дивилася на трави й квіти ласкавими очима. Не наступила на квіти, бо помітила їх. Ось підійшла Добра Людина до високої сосни. Побачила білочку. Білочка стрибала по гілках, а за нею гнався якийсь рудий звірок. Добра Людина впізнала куницю. Це лютий білоччин ворог. Ось-ось куниця наздожене білку й розірве своїми лютими пазурами. З жалем і болем у серці глянула Добра Людина на бідолаху. Побачила білочка очі Доброї Людини, плигнула з дерева й сіла їй на плече. А зла куниця втекла в темний ліс. Погладила Добра Людина білочку та й сказала:

— Стрибай собі до свого дупла.

Глянула білочка вдячно Добрій Людині у вічі й пострибала додому. Дітки давно вже чекали на неї.

Вона й розповіла їм про Добру Людину.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Ішла собі лісом Добра Людина. Дивилася на трави й квіти ласкавими очима. Не наступила на квіти, бо помітила їх. Ось підійшла Добра Людина до високої сосни. Побачила білочку. Білочка стрибала по гілках, а за нею гнався якийсь рудий звірок. Добра Людина впізнала куницю. Це лютий білоччин ворог. Ось-ось куниця наздожене білку й розірве своїми лютими пазурами. З жалем і болем у серці глянула Добра Людина на бідолаху. Побачила білочка очі Доброї Людини, плигнула з дерева й сіла їй на плече. А зла куниця втекла в темний ліс. Погладила Добра Людина білочку та й сказала:— Стрибай собі до свого дупла.Глянула білочка вдячно Добрій Людині у вічі й пострибала додому. Дітки давно вже чекали на неї.Вона й розповіла їм про Добру Людину.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Ішла собі лісом Добра Людина. Дивилася на трави й квіти ласкавими очима. Не наступила на квіти, бо помітила їх. Ось підійшла Добра Людина до високої сосни. Побачила білочку. Білочка стрибала по гілках, а за нею гнався якийсь рудий звірок. Добра Людина впізнала куницю. Це лютий білоччин ворог. Ось-ось куниця наздожене білку й розірве своїми лютими пазурами. З жалем і болем у серці глянула Добра Людина на бідолаху. Побачила білочка очі Доброї Людини, плигнула з дерева й сіла їй на плече. А зла куниця втекла в темний ліс. Погладила Добра Людина білочку та й сказала:— Стрибай собі до свого дупла.Глянула білочка вдячно Добрій Людині у вічі й пострибала додому. Дітки давно вже чекали на неї.Вона й розповіла їм про Добру Людину.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

ІшласобілісомДобраЛюдина.Дивиласянатравийквітиласкавим иочима.Ненаступиланаквіти,бопомітилаїх.ОсьпідійшлаДобра Людинадовисокоїсосни.Побачилабілочку.Білочкастрибалапог ілках,азанеюгнавсяякийсьрудийзвірок.ДобраЛюдинавпізнала куницю.Целютийбілоччинворог.Ось-оськуницяназдоженебілк уйрозірвесвоїмилютимипазурами.Зжалеміболемусерціглянул аДобраЛюдинанабідолаху.ПобачилабілочкаочіДоброїЛюдини, плигнулаздеревайсілаїйнаплече.Азлакуницявтеклавтемнийлі с.ПогладилаДобраЛюдинабілочкутайсказала:—Стрибайсобід освогодупла.ГлянулабілочкавдячноДобрійЛюдиніувічійпостр ибаладодому.Діткидавновжечекалинанеї.Вонайрозповілаїмп роДобруЛюдину.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Ітшїлга сроцбчі ляінсбоум Дпоцбцрґа Луюндтишнша. Ддиьвеимлуайсоя нґа тдрбаївчи й кфвуіютіи

лнахсікаацваирмри оччфизмїа. Нке нґаесртвукпвицлча нса кювяіутзи, бцо пкоамфіхтнимлва їох. Озсгь пдіщдьіьйешжліа Дїомбьрка Льюадєифнта ддо вуиїсломкцомї сєоосануи. Псопбаафчфиьлта бсіґлюоячмкку. Бьіьлїоьчґква сртзрциюбхазлфа пєо гнізлжкєаьх, а зча нєетю гонґаівесжя яжкдихйусвь ртубдаичй згврігрщопк. Дщодбірґа

Луюрдйиьноа вепґіезхнзанлюа кпуцнгиіцмю. Цее лаюнтєичй бсішлюоочкччифн вхоюркоїг. Оїсіьщ- оосмь кгузнхисцєя нїакзїдуощжпеунке бчіолбкту й рморзгіірівше сзвфоєїсмби лґюдтоиємми пзащзфутрзагмїи. З жеатлвесм і бмослуедм у сгезрзцлі грлґяфніуїлїа Дйонборьа Лфюадєирнха ньа бьішджоґлоаїхху. Пбояблаечгихлма боіїлсожчукаа осчгі Дноеббржоєї Лжющдяиднци, пчллиьгйнцуулка з дцедррещвьа й сгіклжа їфй нуа пялфеїчве. А зжлоа кгуннхийцйя вхтпеекрлаа в тґеямчншийй лріас.

Пяонгьлгаьдеичлса Деопбяржа Лшюодйиїніа бхіхлвоїчякту тйа й сгктаєзюаблшая: — Сбтїрщиґбзагй сяоьбзі доо сьвпокгло дюухпхлфао. Гчлвяоннуллса бдітлроечокпа вєдщямчйндо Дпоїбврщіьй Ляюлдіикнкі у вгіечґі й псоасєтдроиубчаулйа длоьдьоамґу. Дцінтокюи дгащвбняо вцжбе члегкмашлеи нта наешїу. Вєобнєа й рюощзьпіоівчієлїа їям пбршо Дноабюрку Лвюьдеигнйу.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Ілша сбоі лсіом Дбора Лдюиан. Двииался на тарви й ківти лсакаивми оичам. Не нсатуипла на ківит, бо пмоіитла ї.х Оьс пдіішйла Дбора Лдюниа до всиоокї ссоин. Пбоаичла бліокчу. Бліокча сртиабла по глікха, а за нюе гансвя яиксйь рдуий зіврко. Дбора Лдюниа віпзанла кнуиюц. Це лтюий бліоччин врого. Оьс-соь кнуция нзадоежне бліку й рзоівре совмїи лтюмии пзаурмаи. З жлаем і блоем у среці гялнлуа Дбора Лдюниа на бдіолхау. Пбоаичла бліокча оіч Дбоорї Лдюиин, пилгунла з древеа й сліа їй на пелеч. А зал кнуция ветлка в тмеинй лсі. Пголаидла Дбора Лдюниа бліокчу та й сакзаал:— Сртиабй сбоі до совго дулпаГл.янула бліокча вяднчо Дбоірй Лдюниі у вчіі й потсрбиала ддооум. Дтіки двано веж чкелаи на нїе.оВна й рзопоівла їм пор Дбору Лдюиун.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

итівк й иварт ан ясаливиД .анидюЛ арбоД мосіл ібос алшІ ьсО .хї алитімоп об ,итівк ан алипутсан еН .амичо имиваксал

.укчоліб аличабоП .инсос їокосив од анидюЛ арбоД алшйідіп йидур ьсйикя ясванг юен аз а ,хакліг оп алабиртс акчоліБ ниччоліб йитюл еЦ .юцинук аланзіпв анидюЛ арбоД .корівз имїовс еврізор й укліб енежодзан яцинук ьсо-ьсО .горов арбоД алунялг іцрес у мелоб і мелаж З .имарузап имитюл

,инидюЛ їорбоД ічо акчоліб аличабоП .ухалодіб ан анидюЛ в алкетв яцинук алз А .ечелп ан йї аліс й аверед з алунгилп

—:алазакс й ат укчоліб анидюЛ арбоД алидалгоП .сіл йинмет йірбоД ончядв акчоліб алунялГ.алпуд оговс од ібос йабиртС илакеч ежв онвад иктіД .умодод алабиртсоп й ічів у інидюЛ .унидюЛ урбоД орп мї алівопзор й аноВ.їен ан

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Одного разу син розсердився і згарячу сказав матері образливе, грубе слово.

Заплакала мати. Схаменувся син, - жаль стало йому матері. Ночей не спить — мучить його совість: адже він образив матір.

Йшли роки. Син-школяр став дорослою людиною. Настав час їхати йому в далекий край. Поклонився син матері низько до землі й говорить:

— Простіть мені, мамо, за образливе слово.

— Прощаю, — сказала мати й зітхнула.

— Забудьте, мамо, що я сказав вам образливе слово. Задумалась мати, геть посмутніла. На її очах з’явились сльози.

Каже вона синові:

— Хочу забути, сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться. А рана від слова заживає, проте слід глибокий зостається.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Одного разу син розсердився і згарячу сказав матері образливе, грубе слово.Заплакала мати. Схаменувся син, - жаль стало йому матері. Ночей не спить — мучить його совість: адже він образив матір.Йшли роки. Син-школяр став дорослою людиною. Настав час їхати йому в далекий край. Поклонився син матері низько до землі й говорить:— Простіть мені, мамо, за образливе слово.— Прощаю, — сказала мати й зітхнула.— Забудьте, мамо, що я сказав вам образливе слово.Задумалась мати, геть посмутніла. На її очах з’явились сльози. Каже вона синові:— Хочу забути, сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться. А рана від слова заживає, проте слід глибокий зостається.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Одного разу син розсердився і згарячу сказав матері образливе, грубе слово.Заплакала мати. Схаменувся син, - жаль стало йому матері. Ночей не спить — мучить його совість: адже він образив матір.Йшли роки. Син-школяр став дорослою людиною. Настав час їхати йому в далекий край. Поклонився син матері низько до землі й говорить:— Простіть мені, мамо, за образливе слово.— Прощаю, — сказала мати й зітхнула.— Забудьте, мамо, що я сказав вам образливе слово.Задумалась мати, геть посмутніла. На її очах з’явились сльози. Каже вона синові:— Хочу забути, сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться. А рана від слова заживає, проте слід глибокий зостається.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Одногоразусинрозсердивсяізгарячусказавматеріобразливе,г рубеслово.Заплакаламати.Схаменувсясин,-жальсталойомума тері.Ночейнеспить—мучитьйогосовість:аджевінобразивматір. Йшлироки.Син-школярставдорослоюлюдиною.Наставчасїхат ийомувдалекийкрай.Поклонивсясинматерінизькодоземлійгов орить:—Простітьмені,мамо,заобразливеслово.—Прощаю,—ск азаламатийзітхнула.—Забудьте,мамо,щоясказаввамобразлив еслово.Задумаласьмати,гетьпосмутніла.Наїїочахз’явилисьсль ози.Кажевонасинові:—Хочузабути,сину,анеможу.Ранавідкол ючкизагоїтьсяйслідунезалишиться.Аранавідсловазаживає,пр отеслідглибокийзостається.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Оедхнсоггго рнажзру сьилн рєоозїсфеюрждриївосея і зягюахрхящчьу спкбаґзмабв мїаєттелрїі оебурюаґздлдитвне, гьрсуцбне саліофваож. Знахпдлкаікєаплча мзаютви. Сяхйакмдегнїуівжсня саихн, - жкаслпь сюттащлто йтодмеу мкаїтсехррі. Неопчщеґй нсе сщпоибтвь — мсуйчйищтьь ййотгїо сбоєвзіусґтяь: аїдіжде вцітн оцборзаазґиев мґахтвіурч. Йґшілєи рооєкди. Сьищнн- шюкґоцлтязр сцтаарв дюоцрзофсїлрофю лмюцдщижнщопю. Нгаасьтїапв чґанс їмхбаатли йеочмґу в дмарлґегкоиюй ккрзаій.

Паобкчлчоюнгиувосея сфилн моазтреврці нсивзжьшкьо дйо зїенмоллі й гвонвщойрчиьткьт: — Пфрйохсктьіятґь мїеонлі, мюармєо, зра оубнрларзщлциґвле сжлєоювґор. —

Пхрбобщкацю, — сккеаезіадлїа муаутчи й зсізтвхжняуплуар. — Зланбфущдхьятше, мьармро, щяо я сскбахзважв вяакм окбіргаґздлхилвєе сбллоцвфоб. Зжаждцудмаахлааюсїь мсаьтаи, гуеутгь пюотснмйуатсннідлка. Нюа їйї олчйадх зекялвлиєлримсяь срлкьїоєзїи. Кйаьжбе вмошнфа саиєнфотвхіь: — Хгоучіу зоавбнухтни, сюиенфу, а ное муофжґу. Рґагнйа внінд кзоолаюдчзкби зкабгуодїютцьшсжя й сїлюіхдгу нме зфаілеижшбиюткьдсвя. А рцатнпа ввієд сплєонвра зтапжіичвнаґє, пурцомтсе сплрігд гзлюиібпоякзияй зґоїсхтчаьєштбьнсгя.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Ондгоо рзау сни росзедирвся і загрчяу саказв мтареі обарзилве, гурбе слвооЗа.плакала мтаи. Схмаеунвся сни, жлаь сатло ймоу мтаеір. Нчоей не сипть — мчутиь йгоо своітсь: ажде вні орбаизв маітрЙ.шли ркои. Си-ншокляр сатв дроолсою лдюионю. Нсаатв чса їахти ймоу в длаеикй карй.

Полкоинвся сни мтареі нзикьо до змелі й гоовртиь:— Порсітть мнеі, ммао, за орбазилве солв.о— Порщюа, — сакзлаа мтаи й зіхтнлуа.— Збаудтье, ммао, що я саказв вма орбазилве слвооЗа.думалась мтаи, гтеь помсунітла. На її оачх зя’виилсь сьлоиз. Кжае вноа сниоів:— Хчоу збауит, сниу, а не мжоу. Рнаа вді клоюкчи згаоїьтся й сілду не заилштьися. А рнаа вді солва зжаиавє, порте сілд гилбкоий зотсатьєся.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

іретам вазакс учярагз і ясвидресзор нис узар огондО

- ,нис ясвунемахС .итам алакалпаЗ.оволс ебург ,евилзарбо огой ьтичум — ьтипс ен йечоН .іретам умой олатс ьлаж ватс рялокш-ниС .икор илшЙ.рітам визарбо нів ежда :ьтсівос

.йарк йикелад в умой итахї сач ватсаН .юонидюл юолсород

—:ьтировог й ілмез од окьзин іретам нис ясвинолкоП

— ,юащорП —.оволс евилзарбо аз ,омам ,інем ьтітсорП мав вазакс я ощ ,омам ,етьдубаЗ —.алунхтіз й итам алазакс її аН .алінтумсоп ьтег ,итам ьсаламудаЗ.оволс евилзарбо

,итубаз учоХ —:івонис анов ежаК .изоьлс ьсиливя’з хачо ен уділс й ясьтїогаз икчюлок дів анаР .ужом ен а ,унис йикобилг ділс еторп ,єавижаз аволс дів анар А .ясьтишилаз .ясьтєатсоз

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

У матері двоє синів — Іван і Сергій. Коли почалися літні канікули, мати сказала синам:

— Беріть, хлопці, сапи та йдіть на роботу. Ще й сонце не сходило, збудила мати синів. Взяли вони сапи й пішли прополювати соняшники.

Увечері хлопці повернулися з роботи. В Івана мокра сорочка, в Сергія — суха. Вмилися хлопці, повечеряли. Іван ліг спати, бо завтра знову на роботу. А Сергій вийшов на подвір’я, сів собі на лавці та й сидить.

Наступного дня ще тільки хлопці на поріг, а мати вже дивиться на сорочки. В Івана — мокра, в Сергія — суха.

Сплять сини. А мати до півночі сидить над ними. Подивиться на Івана — усміхнеться.

Подивиться на Сергія — тяжко зітхне.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

У матері двоє синів — Іван і

Сергій.Коли почалися літні канікули, мати сказала синам:— Беріть, хлопці, сапи та йдіть на роботу.Ще й сонце не сходило, збудила мати синів. Взяли вони сапи й пішли прополювати

соняшники.Увечері хлопці повернулися з роботи. В Івана мокра сорочка, в Сергія — суха.Вмилися хлопці, повечеряли. Іван ліг спати, бо завтра знову на роботу. А Сергій вийшов на подвір’я, сів собі на лавці та й сидить.Наступного дня ще тільки хлопці на поріг, а мати вже дивиться на сорочки. В Івана — мокра, в Сергія — суха.Сплять сини. А мати до півночі сидить над ними. Подивиться на Івана — усміхнеться. Подивиться на Сергія — тяжко зітхне.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

У матері двоє синів — Іван і

Сергій.Коли почалися літні канікули, мати сказала синам:— Беріть, хлопці, сапи та йдіть на роботу.Ще й сонце не сходило, збудила мати синів. Взяли вони сапи й пішли прополювати соняшники.Увечері хлопці повернулися з роботи. В Івана мокра сорочка, в Сергія — суха.Вмилися хлопці, повечеряли. Іван ліг спати, бо завтра знову на роботу. А Сергій вийшов на подвір’я, сів собі на лавці та й сидить.Наступного дня ще тільки хлопці на поріг, а мати вже дивиться на сорочки. В Івана — мокра, в Сергія — суха.Сплять сини. А мати до півночі сидить над ними. Подивиться на Івана — усміхнеться. Подивиться на Сергія — тяжко зітхне.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Уматерідвоєсинів—ІваніСергій.Колипочали сялітніканікули,матисказаласинам:—Беріт ь,хлопці,сапитайдітьнароботу.Щейсонцен есходило,збудиламатисинів.Взяливонисап ийпішлипрополюватисоняшники.Увечеріхл опціповернулисязроботи.ВІванамокрасоро чка,вСергія—суха.Вмилисяхлопці,повечеря ли.Іванлігспати,бозавтразновунароботу.АС ергійвийшовнаподвір’я,сівсобіналавцітайс идить.Наступногоднящетількихлопцінапор іг,амативжедивитьсянасорочки.ВІвана—мо кра,вСергія—суха.Сплятьсини.Аматидопів ночісидитьнадними.ПодивитьсянаІвана—у сміхнеться.ПодивитьсянаСергія—тяжкозіт хне.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

У мдажтщеїрхі дзвшофє саиінмітв — Ічвщабн і Сйещршгфішйу. Кеотлзи псоачюаглфицсбя льібтюнжі кчажнґіокжуллби, мьазтьи сякуачзшаклта соисніашмж: — Бїецрїігтпь, хйлаоспїцжі,

сларпки таа йшдщібтць нда рюохбщоцтруі. Щле й сдоюнццае нее сдхчопдзикляо, ззббуідпинльа мяантци сшипнрібв. Возїяюліи вяожнци сдаепри й пеікшхлаи пярбокпюоїлмюзвьаятєи сьоннаяцшгнришктия. Уцвяеячбецрді хжлйоїптцді пйотвєецрснпузльинсжя з рґолбцодтжи. В Іьвцагнпа мцоькпрца сюоїрюоечхкза, в Сщеьртгоідя — смудххах. Вгмзиблєифсшя хклаохпецгі, піоаваещчцеярєяфлеи. Іавбавн люіфг сспгаєтчи, бщо зяаьвдтбрда зьнщорвьу нса рцоббяоцтбу. А Сшепрбггіій вєигййшіобв нга пяоддівцібріфя, сеійв сьоґбзі нна лбаьвіцві тьа й сгиґдхиутеьщ. Нбалсяткуцпбннохгєо дшнпя щже теіілмьпкєи хслшохптцці нва пхоуреіьг, а ммащтги вїжье дпиївїиїткьшсґя нса сфофрщоьчбкйи. В Інвзаанйа — мбоукдрга, в Смещрігйіїя — сеунхфаґ. Сгпвлмялтмь сїипнги. А мгазтаи дао пїіквонсолчьі суиґдвичтсь няаґд наиїмїи. Поовднисвдиатгьссїя нта Іхвлаянца — умсїмеіахантеьтуьчсая.

Пнолдяисвлиїтяьаскя нна Ссепрнгфієя — тщякжакїо зкіцтчхцнае.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

У мтареі довє сниів — Іавн і Сегрі.Кйоли пчоаился лтіні кнаіклуи, мтаи сакзлаа сниа:м— Бреіьт, холпіц, спаи та йідть на рбоот.уЩе й сноце не сохдлио, зубдлиа мтаи сниві. Вязли внои спаи й пшіли прпооювлати сояншикни.Увечері холцпі поеврулнися з рбооит. В Іавна мкора сроокча, в Среігя — суах.миВлися холпіц, поевчряели. Іавн лгі сапит, бо зварта зонву на рбооут. А Среігй вйиошв на пдові’ря, сві сбоі на лваці та й сиидт.Ньаступного дян ще тлікьи холцпі на прогі, а мтаи веж двииьтся на сроокчи. В Іавна — мкоар, в Среігя — суах.плСять снии. А мтаи до пвінчоі сдитиь нда нмии.

Поидвтиься на Іавна — усімхетнься.

Поидвтиься на Среігя — тжяко зтіхен.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

илоК.йігреС і навІ — вінис єовд іретам У алазакс итам ,илукінак інтіл ясилачоп ан ьтідй ат ипас ,іцполх ,ьтіреБ —:манис алидубз ,олидохс ен ецнос й еЩ.утобор илшіп й ипас инов илязВ .вінис итам іцполх іречевУ.икиншянос итавюлопорп арком анавІ В .итобор з ясилунревоп

,іцполх ясилимВ.ахус — яігреС в ,акчорос артваз об ,итапс гіл навІ .иляречевоп ан вошйив йігреС А .утобор ан увонз й ат іцвал ан ібос віс ,я’рівдоп

іцполх икьліт ещ янд огонпутсаН.ьтидис

.икчорос ан ясьтивид ежв итам а ,гіроп ан ьтялпС.ахус — яігреС в ,арком — анавІ В

.имин дан ьтидис ічонвіп од итам А .инис

.ясьтенхімсу — анавІ ан ясьтивидоП .енхтіз окжят — яігреС ан ясьтивидоП

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Посіяв байдужість — пожав зневагу.

Одного разу до нас прилетіли голуб і голубка. Сіли на ґанку та й воркочуть. Ніби дивляться на мене й щось просять. Я поліз на дах, відчинив маленьке віконце. Голуби заховалися в нього. Я виніс їм зерна, вони поклювали й знову сховались у віконці.

Наступного ранку я знову погодував їх і поставив коритце з водою. А потім було так — коли погодую, а коли й забуду. Більше було таких днів, що я забував погодувати голубів. Вони сидять на ґанку, дивляться на мене, а я все кудись поспішаю. Коли це йду, а голуб летить наді мною, немов збирається на плече мені сісти. Я думав, що голуб грається. І не догадався, що йому їсти хочеться.

А то якось уранці бачу — голуби сидять на подвір’ї в сусідів, а маленька дівчинка Оля годує їх.

А батько ставить на стовпі маленьку хатку — голубник. Боляче мені стало. Кликав я голубів, кликав, але вони більше до мене не прилетіли. Поселилися в голубнику. Оля щодня годує їх — і вранці, й увечері.

Вони полюбили дівчинку: сідають їй на плечі, даються в руки.

Що посієш, те й пожнеш, — говорить наше українське прислів’я. Посіяв байдужість — пожав зневагу.

Птахи зневажають тих, хто байдужий до них.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Посіяв байдужість — пожав зневагу.Одного разу до нас прилетіли голуб і голубка. Сіли на ґанку та й воркочуть. Ніби дивляться на мене й щось просять. Я поліз на дах, відчинив маленьке віконце. Голуби заховалися в нього. Я виніс їм зерна, вони поклювали й знову сховались у віконці.Наступного ранку я знову погодував їх і поставив коритце з водою. А потім було так — коли погодую, а коли й забуду. Більше було таких днів, що я забував погодувати голубів. Вони сидять на ґанку, дивляться на мене, а я все кудись поспішаю. Коли це йду, а голуб летить наді мною, немов збирається на плече мені сісти. Я думав, що голуб грається. І не догадався, що йому їсти хочеться.А то якось уранці бачу — голуби сидять на подвір’ї в сусідів, а маленька дівчинка Оля годує їх.А батько ставить на стовпі маленьку хатку — голубник.Боляче мені стало. Кликав я голубів, кликав, але вони більше до мене не прилетіли. Поселилися в голубнику. Оля щодня годує їх — і вранці, й увечері.Вони полюбили дівчинку: сідають їй на плечі, даються в руки.Що посієш, те й пожнеш, — говорить наше українське прислів’я. Посіяв байдужість — пожав зневагу.Птахи зневажають тих, хто байдужий до них.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Посіяв байдужість — пожав зневагу.Одного разу до нас прилетіли голуб і голубка. Сіли на ґанку та й воркочуть. Ніби дивляться на мене й щось просять. Я поліз на дах, відчинив маленьке віконце. Голуби заховалися в нього. Я виніс їм зерна, вони поклювали й знову сховались у віконці.Наступного ранку я знову погодував їх і поставив коритце з водою. А потім було так — коли погодую, а коли й забуду. Більше було таких днів, що я забував погодувати голубів. Вони сидять на ґанку, дивляться на мене, а я все кудись поспішаю. Коли це йду, а голуб летить наді мною, немов збирається на плече мені сісти. Я думав, що голуб грається. І не догадався, що йому їсти хочеться.А то якось уранці бачу — голуби сидять на подвір’ї в сусідів, а маленька дівчинка Оля годує їх.А батько ставить на стовпі маленьку хатку — голубник.Боляче мені стало. Кликав я голубів, кликав, але вони більше до мене не прилетіли. Поселилися в голубнику. Оля щодня годує їх — і вранці, й увечері.Вони полюбили дівчинку: сідають їй на плечі, даються в руки.Що посієш, те й пожнеш, — говорить наше українське прислів’я. Посіяв байдужість — пожав зневагу.Птахи зневажають тих, хто байдужий до них.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Посіявбайдужість—пожавзневагу.Одногоразудонасприлетіли голубіголубка.Сілинаґанкутайворкочуть.Нібидивлятьсянамен ейщосьпросять.Яполізнадах,відчинивмаленькевіконце.Голуб изаховалисявнього.Явинісїмзерна,вонипоклювалийзновусхов алисьувіконці.Наступногоранкуязновупогодувавїхіпоставивк оритцезводою.Апотімбулотак—колипогодую,аколийзабуду.Бі льшебулотакихднів,щоязабувавпогодуватиголубів.Вонисидя тьнаґанку,дивлятьсянамене,аявсекудисьпоспішаю.Колицейд у,аголублетитьнадімною,немовзбираєтьсянаплечеменісісти. Ядумав,щоголубграється.Інедогадався,щойомуїстихочеться. Атоякосьуранцібачу—голубисидятьнаподвір’ївсусідів,амален ькадівчинкаОлягодуєїх.Абатькоставитьнастовпімаленькухат ку—голубник.Болячеменістало.Кликавяголубів,кликав,алево нибільшедомененеприлетіли.Поселилисявголубнику.Олящод нягодуєїх—івранці,йувечері.Вониполюбилидівчинку:сідаютьїй наплечі,даютьсявруки.Щопосієш,тейпожнеш,—говоритьнаше українськеприслів’я.Посіявбайдужість—пожавзневагу.Птахиз неважаютьтих,хтобайдужийдоних.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Пзоїсжііякв бцафйцдууажйіксгтщь — пзосжеагв зінсеєвдакгьуд. Обдмняоігуо рхасзву дао нюамс пцртижлнеутсіюлци гоожллуфб і гйоцлйурбякца. Сніґлчи наа ґгаднфкщу тца й вцощрфкзоучкуптєь. Нґієбеи дюихвллкянтчьесщя нла мдеуняе й щіоосяь плруоусіямтнь. Я пеоєлчіьз нта дйадх, вцірдїчхийнцидв мщаслїецнгьокме ввішкаобнзцфе. Гхорлеузбчи злагххоґвмаьльигсжя в нтьмовгшо. Я вйифнеідс їчм зфетрьнра, вуоянщи пкофкнлсюбвїаглґи й згнєосвбу сдххозвшажлйиуссь у вґіщкчоюнсцніш. Нєаесчтґусппнсозгро раайнхкгу я зснкоґвцу пеолгсолдшуівгаяв їєх і пюоюсштлачвгитв ксоєріиєтщцре з вшощдаосю. А паостбідм блуєлсо тваук — кмоклци плосгфойднудю, а кеорлши й зшашбдугдфу. Бціюлсьчшре бтуллто тчаькьилх дянріьв, щйо я

зкайбауґвцанв піоягґоедшуявїаютфи гдоьлїуябоіав. Влоенши сїигдзяїтфь нєа ґфаґнскху, джиквзлрякткьцсзя нка мдежнґе, а я вісде кнуздфиосхь пьойсгпбіушлахю. Кюоельи цпе йюдду, а гаожлцукб луептуиґтхь нюаждві мґнцойю, нщеімґоцв зфбжишркауєртїььсня нюа пщлуеючґе мнейнші сгівсятши. Я дбужмьаев, щбо гіовлїумб гщрвафєфтньлсїя. І нще дїощгчаєдрацвйсгя, щдо йєоемжу їесбтзи

хлоячнемтзьрсшях. А тмо яюкноєсмь уюрпаїніцлі беаочбу — гяоьлдуґбди сїийдїяйтуь нча пйоедзвтічрдлї в сзуґсяіндріьв, а мгаюлєепндьцкра дґіфвхчжищнґкта Ожлня гїовдщупє їйхп. А бйаотбьукто сатєазвюиітєь неа сщтйоявнпоі мфазлчеснкьмкщу хюаштюкшу — гкоіллучбщнминкп. Бнофлшялчбе мгеснюі снтсаллбо. Кїлхишкяадв я гіощлгуебшіяв, крлдикклавв, ащлюе всойнуи бмішлхьршме дуо мгеґнде нґе пнрьиалнегтїійлеи. Пооєсеедлкирлримсня в гпоґльужбснхиакєу. Ожлфя щіойдщнмя гщочднукє їьх — і вшрцаґнкцбі, й уівпелчьедрюіл. Вфовнїи паоулґюабьийлфи джіцвсчхитнлкжу: свійдгащюнтоь їьй нча пглїехчзі, діаєюбтйьпсбя в рвууквиа. Щго пчозсщілєбш, тпе й пьозжтнзекш, — гооцвюомрсивтшь нкаїшде усккроаєїлнссььокте парїиюсьлчіявмфя. Пзоґсаіуяув бчатйддмуфжаіьсгтдь — поонжфацв зянїеувнабгфущ. Пяттаухяи зґнкежвжалжяаююзтсь тґицх, хйтґо буамйзджуажбибй дяо нйихх.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Псояів бадйуіжсть — пжоав знвеау.гОдного рзау до нса пирлеітли глоуб і глоукба. Сліи на ґнаку та й вокроучть. Нбіи двиляьтся на мнее й щсоь порстяь. Я плоіз на дха, вдічниив млаеьнке вкіоцне. Глобуи заохвлаися в ноьог. Я вниіс їм зреан, внои пколюавли й зонву сохваилсь у

віокні.цНаступного рнаку я зонву пгоодвуав їх і псотваив кроицте з вдоюо. А птоім блуо тка — клои пгооудю, а клои й збаууд. Блішье блуо ткаих дінв, що я збауавв поогдвуати глоуібв. Внои сдитяь на ґнаук, двиляьтся на мнее, а я вес кдусиь псопіашю. Клои це йуд, а глоуб лтетиь ндаі моню, нмеов збриатєься на пелче мнеі ссіит. Я дмува, що глоуб гарєтсья. І не доагдвася, що ймоу їтси хоечтсья.А то яоксь уарцні бчау — глобуи сдитяь на пдоврі’ї в ссуіідв, а млаеьнка двічника Оял гдоує ї.хА бтакьо сатвтиь на сотпві млаеьнку хтаку — гоулбикн.Боляче мнеі сатол. Килакв я глоуібв, килква, аел внои блішье до мнее не прлиеітли. Поесллиися в гоулбинку. Оял щдоня гдоує їх — і варніц, й увчееі.рВони плоюибли двічикну: сдіатюь їй на пеліч, дюатсья в ркуиЩ.о псоішє, те й пжонше, — гвооирть ншае укарїсньке прсилві’я. Псояів бадйуіжсть — пжоав знвеау.гПтахи знвеаажють тхи, хот бйаджуий до нхи.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

сан од узар огондО.угавенз важоп — ьтсіжудйаб вяісоП ибіН .ьтучокров й ат укнаґ ан иліС .акбулог і булог илітелирп виничдів ,хад ан зілоп Я .ьтясорп ьсощ й енем ан ясьтялвид мї сінив Я .огоьн в ясилавохаз ибулоГ .ецноків екьнелам у ьсилавохс увонз й илавюлкоп инов ,анрез

виватсоп і хї вавудогоп увонз я укнар огонпутсаН.іцноків й илок а ,юудогоп илок — кат олуб мітоп А .юодов з ецтирок итавудогоп вавубаз я ощ ,вінд хикат олуб ешьліБ .удубаз есв я а ,енем ан ясьтялвид ,укнаґ ан ьтядис иноВ .вібулог ,юонм ідан ьтител булог а ,удй ец илоК .юашіпсоп ьсидук булог ощ ,вамуд Я .итсіс інем ечелп ан ясьтєарибз вомен ьсокя от А.ясьтечох итсї умой ощ ,ясвадагод ен І .ясьтєарг акьнелам а ,відісус в ї’рівдоп ан ьтядис ибулог — учаб іцнару укьнелам іпвотс ан ьтиватс окьтаб А.хї єудог ялО акничвід

,вібулог я вакилК .олатс інем ечялоБ.кинбулог — уктах в ясилилесоП .илітелирп ен енем од ешьліб инов ела ,вакилк иноВ.іречеву й ,іцнарв і — хї єудог яндощ ялО .укинбулог оЩ.икур в ясьтюад ,ічелп ан йї ьтюадіс :укничвід илибюлоп

.я’вілсирп екьснїарку ешан ьтировог — ,шенжоп й ет ,шєісоп

,хит ьтюажавенз ихатП.угавенз важоп — ьтсіжудйаб вяісоП .хин од йижудйаб отх

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

У темному лісі живе дід Осінник. Спить на сухому листі, сторожко прислухається до пташиного співу.

Як тільки почує сумну журавлину пісню — курли-курли — підводиться й каже: — Прийшла моя година. Відлітають до теплого краю журавлі. Виходить з лісу дід Осінник — сірий, у сивому дощовику. Де пройде, там листя жовтіє й опадає на землю.

Виходить на узлісся, прихиляється до дуба й тихо-тихо щось мугиче. Це не пісня, а осінній вітер...

Коли дід співає, його борода росте, роз-вівається за вітром. Ось вона вже простяглася луками. Посіріли луки — Осінній туман,— кажуть люди. І не здогадуються, що це ж, борода діда Осінника.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

У темному лісі живе дід Осінник. Спить на сухому листі, сторожко прислухається до пташиного співу.Як тільки почує сумну журавлину пісню — курли-курли — підводиться й каже:— Прийшла моя година. Відлітають до теплого краю журавлі. Виходить з лісу дід Осінник — сірий, у сивому дощовику. Де пройде, там листя жовтіє й опадає на землю.Виходить на узлісся, прихиляється до дуба й тихо-тихо щось мугиче. Це не

пісня, а осінній вітер...Коли дід співає, його борода росте, роз-вівається за вітром. Ось вона вже простяглася луками. Посіріли луки — Осінній туман,— кажуть люди. І не здогадуються, що це ж, борода діда Осінника.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

У темному лісі живе дід Осінник. Спить на сухому листі, сторожко прислухається до пташиного співу.Як тільки почує сумну журавлину пісню — курли-курли — підводиться й каже:— Прийшла моя година. Відлітають до теплого краю журавлі. Виходить з лісу дід Осінник — сірий, у сивому дощовику. Де пройде, там листя жовтіє й опадає на землю.Виходить на узлісся, прихиляється до дуба й тихо-тихо щось мугиче. Це не пісня, а осінній вітер...Коли дід співає, його борода росте, роз-вівається за вітром. Ось вона вже простяглася луками. Посіріли луки — Осінній туман,— кажуть люди. І не здогадуються, що це ж, борода діда Осінника.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

УтемномулісіживедідОсінник.Спитьнасухо мулисті,сторожкоприслухаєтьсядопташин огоспіву.Яктількипочуєсумнужуравлинупіс ню—курли-курли—підводитьсяйкаже:—Пр ийшламоягодина.Відлітаютьдотеплогокра южуравлі.ВиходитьзлісудідОсінник—сірий, усивомудощовику.Депройде,тамлистяжов тієйопадаєназемлю.Виходитьнаузлісся,при хиляєтьсядодубайтихо-тихощосьмугиче.Ц енепісня,аосіннійвітер...Колидідспіває,йог обородаросте,роз-віваєтьсязавітром.Осьво навжепростягласялуками.Посірілилуки—О сіннійтуман,—кажутьлюди.Інездогадуютьс я,щоцеж,бородадідаОсінника.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

У тфеїмчнюоїмку лріясді жшиявге доібд Отсюіункніищк. Сепщиатгь нча сзушхьоомьу лзизсзтґі, сєтсооршосжукуо пррцижсслмуехіащєнтєьвсйя джо петєаошвиднвоягмо сйпжірвсуь. Яґк тніолшьекди птомчцуґє стуґмбнду жїуґрпарвілциґнйу пюієсйнкю — ксутрблзип- кдуцрґлби — паіздувмогдшиґтєьщсія й кпаажщее: — Піруиїйфштлра мговя гєохдґионїа. Вііідмлїіїтцавючтщь дьо тяеґпцлзоугчо керьадю жщужрщаовшлаі.

Всигхцохдсиґтвь з ляісслу діілд

Онсґіїнкнґимк — сєілреивй, у ссигвєоомйу дґогщжодвфийкюу. Дне паргорйадфе, тбаім леиосмтоя жяосватєівє й оепзаудзаоє нєа зуеумїлююш. Вгиіхцордїиьтєь нїа усзжлуічсчсея, пйрчичхйивлщяпєйтрьщсья дчо дпурбеа й тоимхзощ- тзищхєо щеоґсрь мшуйгіиучєе. Цне нве пбіїслнґя, а оєсбіннчнюікй втіотбешрв. . . Коодлюи дчівд сепаіевчашє, йпоґгпо бчотрсощдаа рвоасжтґе, рногзввюіхврааєстуьосця зта вйіштшрйобм. Отсжь всочнча вмжме плрїонсотїяхгулщашсхя лчускйашмзи. Пвоксгіфрціюлри лдуакзи — Олстігнзнґірй тхунмгазнш, — кшаажхуфтхь лрюйдди. І нле зтдєошгхаядсуфюптчьхсшя, щзо цле ж, бяопрпопдіа дгітдса Оясоіснфнжиккіа.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

У тменмоу лсіі жвие дді Оіснинк. Сипть на схумоу лсиіт, сотржоко прсилхаується до патшионго сіпв.уЯк тлікьи пчоує смуну жруавилну псіню — кулрику-рли — півдоитдься й кжа:е— Пирйлша мяо гдоиан. Вілдіатють до тпелгоо карю жруалві. Вхиоидть з лсіу дді Оіснинк — срійи, у свимоу дщоовкиу. Де порйед, тма лситя жвоітє й оападє на зелмюВи.ходить на улзісся, прхиияєлться до дбуа й тхио-итхо щсоь мгуиеч. Це не псіян, а оіснінй віетр...Коли дді сіпвєа, йгоо бродоа рсоет, ро-звваіється за втірмо. Оьс вноа веж прсотгляася лкуаим. Псоіірли лкуи — Оіснінй тмуа,н— кжатуь лдюи. І не здгоауюдться, що це ж, бродоа ддіа Оісннкиа.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

ан ьтипС .киннісО дід евиж ісіл умонмет У од ясьтєахулсирп окжоротс ,ітсил умохус унмус єучоп икьліт кЯ.увіпс огонишатп

— илрук-илрук — юнсіп унилваруж яом алшйирП —:ежак й ясьтидовдіп юарк оголпет од ьтюатілдіВ .анидог

— киннісО дід усіл з ьтидохиВ .ілваруж мат ,едйорп еД .укивощод умовис у ,йиріс ьтидохиВ.юлмез ан єадапо й єітвож ятсил й абуд од ясьтєялихирп ,яссілзу ан а ,янсіп ен еЦ .ечигум ьсощ охит-охит адороб огой ,єавіпс дід илоК...ретів йіннісо анов ьсО .мортів аз ясьтєавів-зор ,етсор

— икул илірісоП .имакул ясалгятсорп ежв ен І .идюл ьтужак —,намут йіннісО адід адороб ,ж ец ощ ,ясьтюудагодз .акиннісО

Перегляд файлу

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Пішла мама на роботу, а вдома залишилась шестирічна дівчинка Люда. Вона ще не ходить до школи.

Мама сказала Люді, щоб вона курей нагодувала й квіти полила.

Люда нагодувала курей і полила квіти, потім думає: "Зварю борщу. Мама прийде з роботи втомлена. Хай відпочине".

Зварила Люда борщу, попробувала.

Борщ несмачний... Оце буде мама сваритися, що вона несмачного борщу наварила.

Прийшла мама з роботи. Здивувалась, що Люда зварила страву. Насипала борщу, їсть і хвалить:

— Ой смачного ж ти борщу зварила, дочко.

Люді ніяково слухати ці слова. Адже вона пробувала борщ — він несмачний. Думає Люда: "Чому ж мама так хвалить?"

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Пішла мама на роботу, а вдома залишилась шестирічна дівчинка Люда. Вона ще не ходить до школи.Мама сказала Люді, щоб вона курей нагодувала й квіти полила.Люда нагодувала курей і полила квіти, потім думає: "Зварю борщу. Мама прийде з роботи втомлена. Хай відпочине".Зварила Люда борщу, попробувала.Борщ несмачний... Оце буде мама сваритися, що вона несмачного борщу наварила.Прийшла мама з роботи. Здивувалась, що Люда зварила страву. Насипала борщу, їсть і хвалить:— Ой смачного ж ти борщу зварила, дочко.Люді ніяково слухати ці слова. Адже вона пробувала борщ — він несмачний. Думає Люда: "Чому ж мама так хвалить?"

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Пішла мама на роботу, а вдома залишилась шестирічна дівчинка Люда. Вона ще не ходить до школи.Мама сказала Люді, щоб вона курей нагодувала й квіти полила.Люда нагодувала курей і полила квіти, потім думає: "Зварю борщу. Мама прийде з роботи втомлена. Хай відпочине".Зварила Люда борщу, попробувала.Борщ несмачний... Оце буде мама сваритися, що вона несмачного борщу наварила.Прийшла мама з роботи. Здивувалась, що Люда зварила страву. Насипала борщу, їсть і хвалить:— Ой смачного ж ти борщу зварила, дочко.Люді ніяково слухати ці слова. Адже вона пробувала борщ — він несмачний. Думає Люда: "Чому ж мама так хвалить?"

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Пішламаманароботу,авдомазалишиласьшестирічнадівчинкаЛ юда.Вонащенеходитьдошколи.МамасказалаЛюді,щобвонакур ейнагодувалайквітиполила.Люданагодувалакурейіполилакві ти,потімдумає:"Зварюборщу.Мамаприйдезроботивтомлена.Х айвідпочине".ЗварилаЛюдаборщу,попробувала.Борщнесмачн ий...Оцебудемамасваритися,щовонанесмачногоборщунавари ла.Прийшламамазроботи.Здивувалась,щоЛюдазвариластрав у.Насипалаборщу,їстьіхвалить:—Ойсмачногожтиборщузвари ла,дочко.Людініяковослухатиціслова.Аджевонапробувалабор щ—віннесмачний.ДумаєЛюда:"Чомужмаматакхвалить?"

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Пеіршелєа мчаумйа неа ргоббяоктву, а всдгоймка зчажлсияшьияляарсфь шженсчтрижрбієчлнза дбіґвтчєижнукєа Лтюхдша. Входнза щре нке хюопдіиьтпь дюо шткшомлним. Мфаомуа сдкчафзіанлюа Лпюєдеі, щжоаб ввобнда кйусрреій нєаюгєоцдьуьвтайлка й кґвгіятчи пзочлоисліан. Леюодуа нмапгхондхудвґайлма кїуірфедй і пєослчирлва кювфібтхи, паоштіісм деучмшахє: " Зовіаірію бчогрмщяу. Ммаяміа пчруинйбдїе з ріотблозтйи вмтвокмїлйебнпа. Хєаьй вііцдєптоґчвихнреб" . Зєврайрвиілща Лгюудеа бцоґрнщеу, псоппрраоябтупвєапльаб. Бчопрдщ нщеїсцмюарчйніитйу. . . Оецце бйукдре моаьмца сдвнакрдинтгихсхя, щто втоцнна нжеяскмсахчїнєодгто бьощршщуу нжажвзачреигляау.

Пнрдиєйршьляа мзапмца з рчошбхоєтми.

Зндпиувтуєвсаплгаісчь, щїо Лсютдпа зхвсажржицлна сщтфрмаевіу. Нжаасдиапжаслоа бчоїрєщву, їясцтдь і хівсаолюизтґьу: — Оюй сймяахчьнщомгйо ж тги бцотрґщюу зтвйаррєиєлюа, длоічюкжон. Лжющдбі нєідядкюоґвпо сюлщумхчаїтщи цьі сґлооввга. Аєдлжфе влотнта пьряосбдунвщавлоа бгожрфщ — вбійн ніеасжмчаччрнфихй. Дхужмчащє Лнюздра: " Чяоямзу ж мщаямьа твамк хцвґабльийтцья? "

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Пшіла ммаа на рбооут, а водма заилшлиась шетсиірчна двічника Лдюа. Вноа ще не хдотиь до шклоиМ.ама сакзлаа Лдюі, щбо вноа круей наогдвуала й ківти поилл.Лаюда наогдвуала круей і плолиа ківит, птоім дмуєа: "вЗраю броущ. Ммаа пирдйе з рботои вотмлнеа. Хйа віпдоинче".Зварила Лдюа броущ, порпоувбала.Борщ немсаничй... Оец бдуе ммаа свраиится, що вноа немсанчого брощу нааврлаи.Прийшла ммаа з рбооит. Здвиуалвась, що Лдюа заврлиа сртаув. Нсаиапла броущ, їтсь і хавлиьт:— Ой самчонго ж ти брощу заврлиа, докчоЛ.юді няіквоо сулхтаи ці солав. Ажде вноа порбуавла брощ — вні немсанчий. Дмуає Лдюа: "оЧму ж ммаа тка хавлиьт?"

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

анчіритсеш ьсалишилаз амодв а ,утобор ан амам алшіП алазакс амаМ.илокш од ьтидох ен ещ аноВ .адюЛ акничвід адюЛ.алилоп итівк й алавудоган йерук анов бощ ,ідюЛ

.ущроб юравЗ" :єамуд мітоп ,итівк алилоп і йерук алавудоган алиравЗ."еничопдів йаХ .анелмотв итобор з едйирп амаМ амам едуб ецО ...йинчамсен щроБ.алавуборпоп ,ущроб адюЛ алшйирП.алираван ущроб огончамсен анов ощ ,яситиравс

.увартс алиравз адюЛ ощ ,ьсалавувидЗ .итобор з амам ущроб ит ж огончамс йО —:ьтилавх і ьтсї ,ущроб алаписаН анов еждА .аволс іц итахулс овокяін ідюЛ.окчод ,алиравз ж умоЧ" :адюЛ єамуД .йинчамсен нів — щроб алавуборп "?ьтилавх кат амам

zip
Додано
30 березня 2020
Переглядів
1286
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку