ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

У хаті край села жили чоловік і жінка.

Було в них двоє дітей — Мишко й Оля. Біля хати ріс високий гіллястий осокір.

— Зробимо на осокорі гойдалку, — сказав раз Мишко.

— Ой, добре буде гойдатися! — зраділа Оля.

Поліз Мишко на осокір, прив’язав до гілки мотузку. Стали на гойдалку Мишко й Оля та й ну собі гойдатися.

Гойдаються діти, й осокір гойдається. Гойдаються діти, а навколо них синичка літає та й співає, співає.

Мишко й каже:

— І синичці весело, що ми гойдаємось. Як вона радісно співає.

Глянула Оля на стовбур осокора й побачила дупло, а в дуплі — гніздечко синиччине, а в гніздечку — пташенята маленькі.

— Синичка не радіє, а плаче, — сказала Оля.

— Чого ж їй плакати? — здивувався Мишко.

— Подумай, чого, — відповіла Оля.

Мишко зліз із гойдалки, став на землю, дивиться на синиччине гніздо й думає: "Чого синичка плаче?"

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

У хаті край села жили чоловік і жінка.Було в них двоє дітей — Мишко й Оля. Біля хати ріс високий гіллястий осокір.— Зробимо на осокорі гойдалку, — сказав раз Мишко.— Ой, добре буде гойдатися! — зраділа Оля.Поліз Мишко на осокір, прив’язав до гілки мотузку. Стали на гойдалку Мишко й Оля та й ну собі гойдатися.Гойдаються діти, й осокір гойдається. Гойдаються діти, а навколо них синичка літає та й співає, співає.Мишко й каже:— І синичці весело, що ми гойдаємось. Як вона радісно співає.Глянула Оля на стовбур осокора й побачила дупло, а в дуплі — гніздечко синиччине, а в гніздечку — пташенята маленькі.— Синичка не радіє, а плаче, — сказала Оля.— Чого ж їй плакати? — здивувався Мишко.— Подумай, чого, — відповіла Оля.Мишко зліз із гойдалки, став на землю, дивиться на синиччине гніздо й думає:

"Чого синичка плаче?"

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

У хаті край села жили чоловік і жінка.Було в них двоє дітей — Мишко й Оля. Біля хати ріс високий гіллястий осокір.— Зробимо на осокорі гойдалку, — сказав раз Мишко.— Ой, добре буде гойдатися! — зраділа Оля.Поліз Мишко на осокір, прив’язав до гілки мотузку. Стали на гойдалку Мишко й Оля та й ну собі гойдатися.Гойдаються діти, й осокір гойдається. Гойдаються діти, а навколо них синичка літає та й співає, співає.Мишко й каже:— І синичці весело, що ми гойдаємось. Як вона радісно співає.Глянула Оля на стовбур осокора й побачила дупло, а в дуплі — гніздечко синиччине, а в гніздечку — пташенята маленькі.— Синичка не радіє, а плаче, — сказала Оля.— Чого ж їй плакати? — здивувався Мишко.— Подумай, чого, — відповіла Оля.Мишко зліз із гойдалки, став на землю, дивиться на синиччине гніздо й думає:

"Чого синичка плаче?"

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Ухатікрайселажиличоловікіжінка.Буловнихдвоєдітей—Мишко йОля.Біляхатирісвисокийгіллястийосокір.—Зробимонаосокорі гойдалку,—сказавразМишко.—Ой,добребудегойдатися!—зра ділаОля.ПолізМишконаосокір,прив’язавдогілкимотузку.Стали нагойдалкуМишкойОлятайнусобігойдатися.Гойдаютьсядіти,й осокіргойдається.Гойдаютьсядіти,анавколонихсиничкалітаєт айспіває,співає.Мишкойкаже:—Ісиничцівесело,щомигойдаємо сь.Яквонарадісноспіває.ГлянулаОлянастовбуросокорайпобач иладупло,авдуплі—гніздечкосиниччине,авгніздечку—пташен ятамаленькі.—Синичканерадіє,аплаче,—сказалаОля.—Чогожї йплакати?—здивувавсяМишко.—Подумай,чого,—відповілаОл

я.Мишкозлізізгойдалки,ставназемлю,дивитьсянасиниччинегн іздойдумає:"Чогосиничкаплаче?"

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

У хпаґтсі кцріасй сшеулва жмигляи чщонлчонвьішк і жсіїнікпаа. Бфумлйо в нкишх днвхогє двіщтхещй — Мєийшфкьо й Омлєя. Ббімлгя хоазтси рліґс вжицслошкчией гііелрлеяфсїтіичй ожсвофкмімрл. — Зкрюоубликмцо няа офслолкшоуржі гіопйвднащлжкґу, — сгкаанзкачв рхамз

Моижшякаот. — Оюй, дуогбїрне бгугдюе гпоюйтдчазтєиьсчя! — зґреаюдєіелла Отлаяє. Пдоолміґз Моидшвкжо нжа олсхойкоіур, пюрниївц’цярзуарв дфо гщіплякги маостгуєзцкту. Сфтьаєлщи наа гмодйлдєаплакюу Мниншікіо й Озлья таа й ньу ссоьбмі гсоайнджаґтфивсцям. Гаоаййдаамюотмьфсгя дміттси, й оясаоюкзіьр гяоейпдьатєетььдсмя. Гбоьйодшакюптщьцспя дйіїтви, а нгамвокцоґлно нцивх счифнвиачікяа луіотьащє таа й сяпчіпвчажє, сґпуібвфагєк. Мциешщкіо й каабжшеч: — І сґитноиечуцші вдексйегліо, щко мви гґояйьдкаґєсмлошсфь. Ящк втоьнца рааюдчішсхнюо сопіідвжаеєї. Гтлрялнауална Одлая нка сптдобвбббуцр оьсуоукуоурса й поопбканчґифлта дкуьпалго, а в днумпглні — гянжіозкдчеучмкшо сфижнцилчячниднсе, а в гбнхібзпдщехчєкіу —

путжакшеефнняфтфа мхажлдерняьткміф. — Сюижндиьчцкїа нпе ршагдрікє, а палйасчіе, — сгкьафззаслєа Облїяа. — Чіоогсо ж їзй пелгаакґайтеи? — звддиовсуавтажвкстя Мтившякхоя. — Пфовдсуямгаай, чяокгоо, — всіудфпхофвщідлюа Оюлїян. Мпиїшдкчо зцлчімз іщз гчожйщдоаілнкни, сктнанв нча звеґмолцю, дьизвтивтжьсскя нха сеицньибчрчхиннме гпнхійзгдго й дщусмнакє: " Чґоїгмо сзиьнзиечєкяа пжлмарчуеє? "

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

У хтаі карй слеа жлии члооівк і жікнаБ.уло в нхи довє дтіей

— Мшико й Оял. Блія хтаи рсі всиоикй глілятсий ооскрі.— Зорбмио на ооскроі гйодаклу, — саказв рза Мшик.о— О,й дборе бдуе годйаится! — зардліа Оял.Плоіз Мшико на ооскрі, пирв’зяав до гліки мтоукзу. Сатли на гйодлаку Мшико й Оял та й ну сбоі годйаистя.Гойдаються дтіи, й оосікр годйатьєся. Годйатюься дтіи, а нваклоо нхи сниикча лтіає та й сіпвєа, спвіа.Мєишко й кжа:е— І сниицчі всееол, що ми годйамоєсь. Як вноа рдаінсо спвіа.Гєлянула Оял на сотвубр ооскроа й пбоаичла дпуол, а в дпулі — гінздчеко сиинчичне, а в гінздчеку — патшеянта маелнкьі.— Сниикча не рдаєі, а палеч, — сакзлаа Оял.— Чгоо ж їй палктаи? — здвиуаввся Мшик.о— Пдоуамй, чгоо, — вдіпоівла Оял.Мшико зілз із гйодакли, сатв на змеюл, двииьтся на сниичичне гіндзо й дмуєа: "оЧго сниикча палч?е"

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

йетід єовд хин в олуБ.акніж і ківолоч илиж алес йарк ітах У

—.рікосо йитсялліг йикосив сір итах яліБ .ялО й окшиМ —

,йО —.окшиМ зар вазакс — ,укладйог ірокосо ан омиборЗ ,рікосо ан окшиМ зілоП.ялО алідарз — !яситадйог едуб ербод ялО й окшиМ укладйог ан илатС .укзутом икліг од вазя’вирп

.ясьтєадйог рікосо й ,итід ясьтюадйоГ.яситадйог ібос ун й ат

,єавіпс й ат єатіл акчинис хин олокван а ,итід ясьтюадйоГ

.ьсомєадйог им ощ ,олесев іцчинис І —:ежак й окшиМ.єавіпс й арокосо рубвотс ан ялО алунялГ.єавіпс онсідар анов кЯ в а ,ениччинис окчедзінг — ілпуд в а ,олпуд аличабоп а ,єідар ен акчиниС —.ікьнелам атянешатп — укчедзінг ясвавувидз — ?итакалп йї ж огоЧ —.ялО алазакс — ,ечалп зі зілз окшиМ.ялО алівопдів — ,огоч ,йамудоП —.окшиМ й одзінг ениччинис ан ясьтивид ,юлмез ан ватс ,икладйог "?ечалп акчинис огоЧ" :єамуд

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Бігла Оленка по льоду. Падали сніжинки.

Ніби плавали в повітрі. Одна сіла на рукав.

Дивиться Оленка на пухнасту сніжинку.

Шестикутна зірочка така гарна, блискуча. Ніби казковий майстер її вирізьбив з срібної пластиночки.

Наблизилась Оленка до сніжинки. Дивиться, милується нею. І бачить диво: сніжинка стала краплиною води.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Бігла Оленка по льоду. Падали сніжинки. Ніби плавали в повітрі. Одна сіла на рукав.Дивиться Оленка на пухнасту сніжинку. Шестикутна зірочка така гарна, блискуча. Ніби казковий майстер

її вирізьбив з срібної

пластиночки.Наблизилась Оленка до сніжинки. Дивиться, милується нею. І бачить диво: сніжинка стала краплиною води.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Бігла Оленка по льоду. Падали сніжинки. Ніби плавали в повітрі. Одна сіла на рукав.Дивиться Оленка на пухнасту сніжинку. Шестикутна зірочка така гарна, блискуча. Ніби казковий майстер її вирізьбив з срібної пластиночки.Наблизилась Оленка до сніжинки. Дивиться, милується нею. І бачить диво: сніжинка стала краплиною води.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

БіглаОленкапольоду.Падалисніжинки.Ніби плаваливповітрі.Однасіланарукав.Дивитьс яОленканапухнастусніжинку.Шестикутназ ірочкатакагарна,блискуча.Нібиказковийма йстерїївирізьбивзсрібноїпластиночки.Набл изиласьОленкадосніжинки.Дивиться,милу єтьсянею.Ібачитьдиво:сніжинкасталакрап линоюводи.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Бкімгїлєа Ослреунькка псо лжьбогдгу. Псаудхаулви счнтіжжщийнмкри. Нііцбьи пглщаївражлри в пєошвзідтзрюі. Олдінва соіюлца нза ртушкґаівґ. Дбиувристбьйсоя Одлзещнхкоа нма паукхцндаусхтсу саншіджяитнмксу. Шнессютситктужтзнфа зсічрщоючфкса тмаєкта гщабршнра, бчлмирстктурчіа. Ндієбши кцаезнклошвхифй мпакйпсмтїезр їґї вшиорціхзпьтбїийв з сґряівбчнпокї пялцазсхтяичнеошчркюил.

Наанбьлйичзбиєлйашсяь Оюлнеїнїкта діо слнміьжщилнукди. Дєиувяилтпьпсйя, маирлщуюєятфьасєя нгешю. І бєавчйиртль дбиьвщо: сончіхжаионюкєа сжтьатлча кнрбашпґлюицнґоую вчоїдци.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Бгіла Оелкна по лоьуд. Пдалаи сінжикни. Нбіи палвлаи в пвоірті. Онда сліа на руаквДи.виться Оелкна на пхунсату сінжикну. Шетсиуктна зріокча ткаа граан, билскчуа. Нбіи кзаквоий мйасетр її вриізбьив з сірбонї

плсатноички.Наблизилась Оелкна до сінжикни. Двиитсья, млиуєьтся нюе. І бчатиь двио: сінжника сатла карплниою вдои.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

.икнижінс иладаП .удоьл оп акнелО алгіБ ан аліс андО .іртівоп в илавалп ибіН утсанхуп ан акнелО ясьтивиД.вакур

,анраг акат акчоріз антукитсеШ .укнижінс її ретсйам йивокзак ибіН .ачуксилб їонбірс з вибьзірив

од акнелО ьсализилбаН.икчонитсалп

І .юен ясьтєулим ,ясьтивиД .икнижінс юонилпарк алатс акнижінс :овид ьтичаб .идов

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

У одного хлопчика був маленький приятель — Скляний чоловічок. Був зовсім прозорий і вмів угадувати, що думає і переживає його приятель хлопчик.

Не вивчив хлопчик уроки й думає йти гуляти — Скляний чоловічок уже й не зовсім прозорий, а ледь-ледь помутнів і каже хлопчикові:

— Не треба так думати, друже. Спочатку зроби діло, а потім гуляй.

Соромно стає хлопчикові, він зараз же береться до діла: вивчить уроки, а тоді йде гуляти. Чоловічок мовчить. Але стає прозорий.

Якось у хлопчика занедужав товариш, з яким він сидів за однією партою.

Минув день, другий, а хлопчик і не згадує про товариша.

Дивиться, а Скляний чоловічок став темний, як хмара. — Що я зробив чи подумав поганого? — з тривогою питає хлопчик.

— Ти нічого не зробив поганого, нічого не подумав поганого... Але ти забув про свого товариша.

Соромно стало хлопчикові, і він пішов провідати хворого. Поніс йому квіти й велике-велике яблуко, яке дала йому мама.

Так Скляний чоловічок учив хлопчика жити. Це була його совість.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

У одного хлопчика був маленький приятель — Скляний чоловічок. Був зовсім прозорий і вмів угадувати, що думає і переживає його приятель хлопчик.Не вивчив хлопчик уроки й думає йти гуляти — Скляний чоловічок уже й не зовсім прозорий, а ледь-ледь помутнів і каже хлопчикові:— Не треба так думати, друже. Спочатку зроби діло, а потім гуляй.Соромно стає хлопчикові, він зараз же береться до діла: вивчить уроки, а тоді йде гуляти. Чоловічок мовчить. Але стає прозорий.Якось у хлопчика занедужав товариш, з яким він сидів за однією партою.Минув день, другий, а хлопчик і не згадує про товариша. Дивиться, а Скляний чоловічок став темний, як хмара.— Що я зробив чи подумав поганого? — з тривогою питає хлопчик.— Ти нічого не зробив поганого, нічого не подумав поганого... Але ти забув про свого товариша.Соромно стало хлопчикові, і він пішов провідати хворого. Поніс йому квіти й велике-велике яблуко, яке дала йому мама.Так Скляний чоловічок учив хлопчика жити. Це була його совість.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

У одного хлопчика був маленький приятель — Скляний чоловічок. Був зовсім прозорий і вмів угадувати, що думає і переживає його приятель хлопчик.Не вивчив хлопчик уроки й думає йти гуляти — Скляний чоловічок уже й не зовсім прозорий, а ледь-ледь помутнів і каже хлопчикові:— Не треба так думати, друже. Спочатку зроби діло, а потім гуляй.Соромно стає хлопчикові, він зараз же береться до діла: вивчить уроки, а тоді йде гуляти. Чоловічок мовчить. Але стає прозорий.Якось у хлопчика занедужав товариш, з яким він сидів за однією партою.Минув день, другий, а хлопчик і не згадує про товариша. Дивиться, а Скляний чоловічок став темний, як хмара.— Що я зробив чи подумав поганого? — з тривогою питає хлопчик.— Ти нічого не зробив поганого, нічого не подумав поганого... Але ти забув про свого товариша.Соромно стало хлопчикові, і він пішов провідати хворого. Поніс йому квіти й велике-велике яблуко, яке дала йому мама.Так Скляний чоловічок учив хлопчика жити. Це була його совість.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Уодногохлопчикабувмаленькийприятель—Склянийчоловічок. Бувзовсімпрозорийівмівугадувати,щодумаєіпереживаєйогопр иятельхлопчик.Невивчивхлопчикурокийдумаєйтигуляти—Ск лянийчоловічокужейнезовсімпрозорий,аледь-ледьпомутнівік ажехлопчикові:—Нетребатакдумати,друже.Спочаткузробиді ло,апотімгуляй.Соромностаєхлопчикові,вінзаразжеберетьсяд оділа:вивчитьуроки,атодійдегуляти.Чоловічокмовчить.Алест аєпрозорий.Якосьухлопчиказанедужавтовариш,зякимвінсиді взаоднієюпартою.Минувдень,другий,ахлопчикінезгадуєпрото вариша.Дивиться,аСклянийчоловічокставтемний,якхмара.— Щоязробивчиподумавпоганого?—зтривогоюпитаєхлопчик.—Т инічогонезробивпоганого,нічогонеподумавпоганого...Алетиз абувпросвоготовариша.Соромносталохлопчикові,івінпішовпр овідатихворого.Понісйомуквітийвелике-великеяблуко,якедал айомумама.ТакСклянийчоловічокучивхлопчикажити.Цебулай огосовість.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

У оедтнвоугдо хулйотпйчгидкеа бїуфв мєагляежнйьпкоиїй пярчиіяютгейлйь — Сюкслрярнфиій чцоклфолвціччсоак. Беуїв зєозвїснітм пюрбобзьощрйишй і вамхіжв уюгкашдоуґвеаїтои, щьо дцуїмфалє і пїеьрчержеидвгащє йгодгьо пбрвиіящтвевлґь хблноапрчсиекю. Нее вгихвочшиєв хьлцобпочяиєк утрщоїкши й дчуймьаґє йзтаи гєуклвяфтли — Сткїлтяснпицй чйоглсорвбікчтопк укжще й нєе ззоєввсгісм парєоьзбомрїигй, а леецдцьп- ллекдґь пєочмжущткнзізв і кгащжфе хялґоапєчєиґкщожвйіц: — Нзе тшрґекбва тюаек дсукмсацтси, длрбуожще. Сїпшоячжаптякйу зрреорбфи двіщлґо, а пщодтяіам грубляяцйу. Сйокрмоамшноо сптфаьє хклфодпячуиокпоьвді, вііан збалрщаєз жке

бщечрмещтсьесжя дбо дуізльа: вєишвтчдижтйь уірєогкщи, а тчоадбі йґдае ггуплщяїтаи. Чцодлнотвціучьошк мйоевцчсивтмь. Ацліе сштґапє пяраойзяоброиайд. Ягкьонсгь у хулуорпйчниікіа зїафноеддйуржсадв тьонвіамрмиіш, з ящкмийм вкімн соиодйівв зта огдхнзімєзю прачрстіоїюц. Муиюнлущв дшеюнеь, дїркуогжищй, а хьлтойплчеицк і ное зшгщаіддуйє пррхо теожвгаорвичшма. Дниувїилтььфсшя, а Слкялхяїнтиґй ччощльойвхіччуоьк сетзатв ткепмцнюисй, ярк хлмґаірчап. — Щєо я зорлоубоиєв чви пеойдьувміазв пшоґгаахнїоігло? — з тхрщиєвфонгчодю птиґтяажє хйлооупгчвиькд. — Тжи ніігчїосгко нее зцркоюбґифв пйоьгсаснсоґгло, нціцчпоцгво няе піохдвуймуажв птоагйаантоцгеол. . . Аелде три зюапбнупв перґо сфвтоьгоо тжофвраєрбийшіак. Своррвогмянго сцтхаілжо

хялмошпючвиїкоозвні, і вжіюн пкічшеоґв пкрлоевціхдращтїи хуваоїрцоцгго. Пгобнгірс йьобмту кжвпіятхи й вшеьлеиткґеївгерлпиькйе ядбцлфущкчо, ягкте дсаєлца йуоімйу мраймващ. Тяабк Сткчляящннигй чжорлфочвнігчаоік ушчщиґв хюлпоцпдчїимкма жхигтщи. Цче бяушлша йтоугшо сооєвяічсчтуь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

У ондгоо холпичка бву млаенкьий пиряетль — Слкяинй чоолвчіок. Бву звоісм порзроий і вімв угдауавти, що дмуає і преежвиає йгоо пиряетль хлпочки.Не ввиичв холпичк уорки й дмуає йит глутяи — Слкяинй члоовчіок уеж й не звоісм порзоирй, а лдеь-елдь пмоунтів і кжае хлпочкоиві:— Не терба тка дмуаит, дуреж. Сопчтаку зорби дліо, а птоім гуялйСо.ромно сатє хлпочкоиві, вні зрааз же брееьтся до дліа: ввичтиь уорик, а тдоі йед глуяит. Члоовчіок мвочтиь. Аел сатє прзооийр.Якось у холпичка знаеджуав твоаирш, з яикм вні сдиів за ондєію патро.Мюинув днеь, дургйи, а холпичк і не загудє пор твоаршиа. Двиитсья, а Слкяинй члоовчіок сатв тменйи, як хамр.а— Що я зорибв чи пдоуамв пгоангоо? — з тирвгоою птиає холпчки.— Ти нчігоо не зорибв пгоангоо, нчігоо не пдоуамв поагнгоо... Аел ти збаув пор совго тоавршаи.Соромно сатло хлпочкоиві, і вні пшіов порвіадти ховргоо. Пноіс ймоу ківти й веилк-веелике ялбуок, яек длаа ймоу ммааТ.ак Слкяинй члоовчіок уичв холпичка жтии. Це блуа йгоо своітсь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

йинялкС — ьлетяирп йикьнелам вуб акичполх огондо У і єамуд ощ ,итавудагу вімв і йирозорп місвоз вуБ .кочіволоч икору кичполх вичвив еН.кичполх ьлетяирп огой єавижереп місвоз ен й ежу кочіволоч йинялкС — итялуг итй єамуд й еН —:івокичполх ежак і вінтумоп ьдел-ьдел а ,йирозорп мітоп а ,олід иборз уктачопС .ежурд ,итамуд кат аберт од ясьтереб еж зараз нів ,івокичполх єатс онмороС.йялуг .ьтичвом кочіволоЧ .итялуг едй ідот а ,икору ьтичвив :алід з ,ширавот важуденаз акичполх у ьсокЯ.йирозорп єатс елА а ,йигурд ,ьнед вуниМ.юотрап юєіндо аз відис нів микя йинялкС а ,ясьтивиД .аширавот орп єудагз ен і кичполх вамудоп ич виборз я оЩ —.арамх кя ,йинмет ватс кочіволоч виборз ен огочін иТ —.кичполх єатип юоговирт з — ?огонагоп орп вубаз ит елА ...огонагоп вамудоп ен огочін ,огонагоп вошіп нів і ,івокичполх олатс онмороС.аширавот оговс

,окулбя екилев-екилев й итівк умой сіноП .огоровх итадіворп акичполх вичу кочіволоч йинялкС каТ.амам умой алад екя .ьтсівос огой алуб еЦ .итиж

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Андрійко прийшов зі школи і побачив заплакану матір. Він поклав книжки й сів за стіл. Чекає обіду.

— А тата відвезли в лікарню, — каже мати.

Занедужав батько.

Вона чекала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушний, спокійний.

Мати великими очима дивилась на Андрійка.

— А нам завтра до лісу йти, — каже Андрійко. — Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.

— То куди ж ти підеш завтра? — запитала мати.

— До лісу... Як наказала вчителька. — А серце тобі нічого не наказало? — спитала мати й заплакала.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Андрійко прийшов зі школи і побачив заплакану матір. Він поклав книжки й сів за стіл. Чекає обіду.— А тата відвезли в лікарню, — каже мати. Занедужав батько.Вона чекала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушний, спокійний.Мати великими очима дивилась на Андрійка.— А нам завтра до лісу йти, — каже Андрійко. — Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.— То куди ж ти підеш завтра? — запитала мати.— До лісу... Як наказала вчителька.— А серце тобі нічого не наказало? — спитала мати й заплакала.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Андрійко прийшов зі школи і побачив заплакану матір. Він поклав книжки й сів за стіл. Чекає обіду.— А тата відвезли в лікарню, — каже мати. Занедужав батько.Вона чекала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушний, спокійний.Мати великими очима дивилась на Андрійка.— А нам завтра до лісу йти, — каже Андрійко. — Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.— То куди ж ти підеш завтра? — запитала мати.— До лісу... Як наказала вчителька.— А серце тобі нічого не наказало? — спитала мати й заплакала.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Андрійкоприйшовзішколиіпобачивзаплака нуматір.Вінпоклавкнижкийсівзастіл.Чекаєо біду.—Ататавідвезливлікарню,—кажемати. Занедужавбатько.Воначекала,щосинзанеп окоїться,стривожиться.Тасинбувнезворуш ний,спокійний.Мативеликимиочимадивила сьнаАндрійка.—Анамзавтрадолісуйти,—ка жеАндрійко.—Завтражнеділя.Учителькана казала,щобусіприйшлидошколиосьомійран ку.—Токудижтипідешзавтра?—запиталама ти.—Долісу...Якнаказалавчителька.—Асерц етобінічогоненаказало?—спиталаматийзап лакала.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Аунтдщршіуйукзо пїргиййвшчоев ззі шгкгочлхи і пбоубяавчьигв зраяпелзаїкьаінву мпаєтьізр. Вюієн псобкрлфащв кцнаиажщкши й схіьв зпа сфтаімл. Чшерклабє ощбціюдєуш. — А тоалтца вчійдавмелзрлеи в лїійкєаїрзнвю, — кґаєжсе мщаєтги. Зфашнпецдхуїжхаав бєаітмьакдош. Вбосніа чтешкуаблга, щбо сїидн зеапнчевпчоюкчоуїнтсьмсщя, сктмргифвюоґжщичтеьосґя. Тша сйичн бщунв нщежзтвгошрнуештнлибй, сйпяоткшішйгніияйч. Мжаґтфи ввеілжиєкдитмви овчдияміа дшиввдиїлжашсчь нза Аєнцдярвітйвкйас. — А ньатм зхасвфтврьа дяо лєіпсбу йзтхи, — кбасжре Агнцдярйітйцкуо. — Зщарвттюржа ж нхеїдщіулбя. Утчіицтфежлхьякча нчазкрашзьаєляа, щфоеб уїсйі парбизйршфлжи дщо шнкроцлеи о ссьлонмкіей рхаенекруа. — Тмо кєущдки ж тли пшіґдтееш зоатвжтчрза? — зяавпеимтуаялуа мїалтеиц. — Дсо ляіясчур. . . Яак ніачкьафззахлша вючяиктрежлєьькжаі. — А сгехрацге тлоїбоі нтідчдосгдо нае нжадкіагзгаблйо? — сшпьиітшаілюа мґаптши й зйащпялґаькварлза.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Аднрйіко пирйошв зі шокли і пбоаичв зпалаакну мтарі. Вні пкоалв кинкжи й сві за сітл. Чкеає оібд.у— А ттаа вдівзели в лкіанрю, — кжае мтаи. Знаеджуав баьтк.Воона чкеаал, що сни заенпкооїться, стирвжиоться. Та сни бву невзоушрний, спкоінийй.Мати влеиикми оичма двииалсь на Анрдікйа.— А нма зварта до лсіу йит, — кжае Аднрікйо. — Зварта ж ндеіял. Уичтеьлка нкаазлаа, щбо уіс пирйлши до шокли о соьімй рнак.у— То кдуи ж ти пдіеш зватар? — зпаиатла мта.и— До лсіу... Як нкааазла вчтиеькла.— А среце тбоі нчігоо не нкаазлао? — сиптлаа мтаи й залпаакла.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

вичабоп і илокш із вошйирп окйірднА віс й икжинк валкоп ніВ .рітам унакалпаз в илзевдів атат А —.удібо єакеЧ .літс аз важуденаЗ .итам ежак — ,юнракіл

,ясьтїокопеназ нис ощ ,алакеч аноВ.окьтаб

,йиншуровзен вуб нис аТ .ясьтижовиртс ьсаливид амичо имикилев итаМ.йинйікопс

— ,итй усіл од артваз ман А —.акйірднА ан

.яліден ж артваЗ — .окйірднА ежак од илшйирп ісу бощ ,алазакан акьлетичУ ит ж идук оТ —.укнар йімоьс о илокш оД —.итам алатипаз — ?артваз шедіп ецрес А —.акьлетичв алазакан кЯ ...усіл й итам алатипс — ?олазакан ен огочін ібот .алакалпаз

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Дідусь з онуком йшли великим лісом.

Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами. Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.

— Дідусю, он хатинка! — радісно вигукнув онук. — Може, в ній переночуємо?

— Так, це хатинка для подорожніх, — сказав дідусь. Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості.

Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому свіжу хлібину, глечик з медом і кілька великих сухих рибин. Поруч лежала маленька гілочка ялинки.

На вікні — відро з водою.

Дідусь і внук умилися і сіли вечеряти.

— Хто це все поставив на стіл? — питає онук.

— Добрий чоловік, — мовив дідусь.

— Як це так? — дивується онук. — Залишив нам добрий чоловік їжу, а ми й не знаємо, хто він.

Для чого ж він старався?

— Щоб ти став кращим, — відповів дідусь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Дідусь з онуком йшли великим лісом.Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами.Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.— Дідусю, он хатинка! — радісно вигукнув онук. — Може, в ній переночуємо?— Так, це хатинка для подорожніх, — сказав дідусь.Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості.Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому свіжу хлібину, глечик з медом і кілька великих сухих рибин. Поруч лежала маленька гілочка ялинки.На вікні — відро з водою.Дідусь і внук умилися і сіли вечеряти.— Хто це все поставив на стіл? — питає онук.— Добрий чоловік, — мовив дідусь.— Як це так? — дивується онук. — Залишив нам добрий чоловік їжу, а ми й не знаємо, хто він.Для чого ж він старався? — Щоб ти став кращим, — відповів дідусь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Дідусь з онуком йшли великим лісом.Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами.Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.— Дідусю, он хатинка! — радісно вигукнув онук. — Може, в ній переночуємо?— Так, це хатинка для подорожніх, — сказав дідусь.Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості.Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому свіжу хлібину, глечик з медом і кілька великих сухих рибин. Поруч лежала маленька гілочка ялинки.На вікні — відро з водою.Дідусь і внук умилися і сіли вечеряти.— Хто це все поставив на стіл? — питає онук.— Добрий чоловік, — мовив дідусь.— Як це так? — дивується онук. — Залишив нам добрий чоловік їжу, а ми й не знаємо, хто він.Для чого ж він старався? — Щоб ти став кращим, — відповів дідусь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Дідусьзонукомйшливеликимлісом.Ледьпомітнастежинказвив аласьпоміжвисокимидеревами.Вечоріло.Подорожнівтомилис

я.Дідусьужезбиравсязаночуватидесьпідкущем,ажтутхлопчик побачивугущавиніхатинку.—Дідусю,онхатинка!—радісновигу кнувонук.—Може,внійпереночуємо?—Так,цехатинкадляподо рожніх,—сказавдідусь.Вонизайшливлісовухатинку.Унійбулоч исто,настінівисілагілочказялинки.Занароднимзвичаємцеозна чало:заходьте,будьласка,любігості.Дідусьіонукпідійшлидост олуйпобачилинаньомусвіжухлібину,глечикзмедомікількавели кихсухихрибин.Поручлежаламаленькагілочкаялинки.Навікні —відрозводою.Дідусьівнукумилисяісіливечеряти.—Хтоцевсеп оставивнастіл?—питаєонук.—Добрийчоловік,—мовивдідусь.— Якцетак?—дивуєтьсяонук.—Залишивнамдобрийчоловікїжу,а мийнезнаємо,хтовін.Длячогожвінстарався?—Щобтиставкращ им,—відповівдідусь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Дрікдвупсць з орнгухкгомм йішблти вкецлмибквилм лміфсмоімм. Лфемджь плогмґіятфнпа свтіеїжтикнґкца зьвмичвращлсавсьь пфоомйілж ваифсюофкеиємеи діеїреебвюажмїиз. Вюецчлофруіьлпо. Піочдєойрхояжьнді влтьощмйитлгиссшя. Дкіадвулсюь уіжче зєбжирруаавісся зраснлошчауєвчаьтйи джешсзь птіод кйузщкецм, азж тмужт хєлцовпмчвитк пдогбааччфисв у гзупщтанвкирнщі хуамтеиїнакпут. — Дкіїдюущсрю, оен хуаутуицнїкща! — рщайдуіссбняо вєиугнускінйуів оцнруук. — Мцоджїе, в нєіой піегрдеончошчєурєємгон? — Трацк, цґе хсацтїиінзкаа дслуя піолдзобрєолжйнліах, — сфкпадзжайв даімдауєспьн. Вчойнти зладйашцлми в лаілсдоївщу хлайтґиьнцкру. У ньінй бдувлцо чпивсжтро, нза сштгіґнжі вхирскіцлйа гщічлчовчекфа з янлпишнлкйи. Зла нїаьрсолдунєиом зявчишччаьєям цге оузпннанчяакліо: зчамхноодаьгтке, блундшь лчакснкза, лґюфбчі ггоосттюім. Дтібдеуєспь і оунеуяк пбіадміпйпшнлуи дяо сятеошлчу й псоїбгахчгиьлши нта нрьчоґмжу сшвїінжку хвлуікбгифньу, гулзелчйизк з мкердґожм і кєінлїьякса взешлзиьктилх сдунхцитх рюишбйийн. Пяогрзутч лкехжвафлда муашлкеьнйьцкьа гаіглхозчакла яфлдиюнокшиь. Нйа вєізкїнїі — врібдцрїо з вґондоочюй. Дяіхдхухсть і вцнщулк угмщищлшибсчя і сйіьлхи вцеґчбедрняттеиз. — Хатїо цце восде пдонсьтюазврихв нда сбтшібл? — пьифтгахє огнаункщ. — Ддопбвртиєй чзоялєосвхіцк, — мчоювіифв дьірдіутсцьї. —

Яок цше тзажк? — дюибвйуяєотзьдсгя оїншуік. —

Зсачлпижшрийв нваом дуочбмріидй чдоглноувюічк їяжьу, а мши й нїе зьнйасєвмно, хятюо вшіснх. Дклщя чїоцгяо ж вьінн сцтйачрюаовьсмя? — Щжощб тзи сєтцадв крруаощєицм, — вбієдфпщошвніів дхіщдґуфсць.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Ддісуь з оунокм йлши влеиикм ліосмЛ.едь пмоінта сетжника зивваалсь пмоіж всиоикми деервмиа.Вечоріло. Пдооржоні втмоиился. Ддісуь уеж зибрвася заончвуати дсеь пді кщуме, аж тту холпичк пбоаичв у гщуаивні хтаинук.— Ддіуюс, он хтаикна! — рдаінсо вгиункув оунк. — Мжое, в нйі пеернчуоємо?— Тка, це хтаикна дял поодржноіх, — саказв діудс.Вьони зйалши в лсівоу хтаикну. У нйі блуо чсиот, на сітні всиліа гліокча з яилник. За нраондим зивчєам це онзачлао: зхаодтье, бдуь лсаак, лбюі готсіДі.дусь і оунк пдіішйли до сотлу й пбоаичли на ноьму сівжу хілбниу, геличк з мдеом і клікьа влеиикх схуих рбини. Проуч лжелаа млаеьнка гліокча яилнк.иНа вкіні — вдіро з воодюДі.дусь і вунк уимлсия і сліи веечртяи.— Хот це вес псотваив на сітл? — птиає оун.к— Дбоирй члооівк, — мвоив ддіуьс.— Як це тка? — двиуєьтся оунк. — Злаиишв нма дбоирй члооівк їуж, а ми й не занєом, хот вні.лДя чгоо ж вні сатрасвя? — Щбо ти сатв карщми, — вдіпвоів ддіуьс.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

акнижетс антімоп ьдеЛ.мосіл микилев илшй мокуно з ьсудіД інжородоП .олірочеВ.имаверед имикосив жімоп ьсалавивз

,мещук діп ьсед итавучоназ ясварибз ежу ьсудіД .ясилимотв но ,юсудіД —.укнитах іниващуг у вичабоп кичполх тут жа йін в ,ежоМ — .куно вункугив онсідар — !акнитах

вазакс — ,хінжородоп ялд акнитах ец ,каТ —?омєучонереп ан ,отсич олуб йін У .укнитах увосіл в илшйаз иноВ.ьсудід ец мєачивз миндоран аЗ .икниля з акчоліг алісив інітс куно і ьсудіД.ітсог ібюл ,аксал ьдуб ,етьдохаз :олачанзо кичелг ,унибілх ужівс умоьн ан иличабоп й улотс од илшйідіп алажел чуроП .нибир хихус хикилев акьлік і модем з і ьсудіД.юодов з ордів — інків аН.икниля акчоліг акьнелам

?літс ан виватсоп есв ец отХ —.итяречев иліс і ясилиму кунв ец кЯ —.ьсудід вивом — ,ківолоч йирбоД —.куно єатип — а ,ужї ківолоч йирбод ман вишилаЗ — .куно ясьтєувид — ?кат ит боЩ — ?ясваратс нів ж огоч ялД.нів отх ,омєанз ен й им .ьсудід вівопдів — ,мищарк ватс

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

У лузі, під гіллястим дубом, багато років була криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні. Одного-разу до криниці прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Він подумав: "А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю? Ото, мабуть, булькне". Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло та ще й дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі.

Камінь упав на дно криниці й закрив джерело.

Вода перестала прибувати.

Криниця засохла.

Засохла трава навколо криниці, і дуб засох, бо підземні струмки потекли кудись в інше місце.

На дубі перестав мостити гніздо соловейко. Він полетів на інший луг.

Замовкла соловейкова пісня.

Сумно стало в лузі.

Минуло багато років. Хлопчик став дідусем.

Одного разу він прийшов на те місце, де колись був зелений луг, стояв гіллястий дуб, співав соловейко, вабила студена криниця.

Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. Довкола пісок, вітер здіймає хмару пилюки.

"Де ж воно все поділося?" — подумав дідусь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

У лузі, під гіллястим дубом, багато років була криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні. Одного-разу до криниці прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Він подумав: "А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю? Ото, мабуть, булькне".Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло та ще й дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі.Камінь упав на дно криниці й закрив джерело.Вода перестала прибувати.Криниця засохла.Засохла трава навколо криниці, і дуб засох, бо підземні струмки потекли кудись в інше місце.На дубі перестав мостити гніздо соловейко. Він полетів на інший луг.Замовкла соловейкова пісня.Сумно стало в лузі.Минуло багато років. Хлопчик став дідусем.Одного разу він прийшов на те місце, де колись був зелений луг, стояв гіллястий дуб, співав соловейко, вабила студена криниця.Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. Довкола пісок, вітер здіймає хмару пилюки."Де ж воно все поділося?" — подумав дідусь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

У лузі, під гіллястим дубом, багато років була криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні. Одного-разу до криниці прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Він подумав: "А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю? Ото, мабуть, булькне".Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло та ще й дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі.Камінь упав на дно криниці й закрив джерело.Вода перестала прибувати.Криниця засохла.Засохла трава навколо криниці, і дуб засох, бо підземні струмки потекли кудись в інше місце.На дубі перестав мостити гніздо соловейко. Він полетів на інший луг.Замовкла соловейкова пісня.Сумно стало в лузі.Минуло багато років. Хлопчик став дідусем.Одного разу він прийшов на те місце, де колись був зелений луг, стояв гіллястий дуб, співав соловейко, вабила студена криниця.Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. Довкола пісок, вітер здіймає хмару пилюки."Де ж воно все поділося?" — подумав дідусь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Улузі,підгіллястимдубом,багатороківбулакриниця.Вонадавал алюдямводу.Піддубомбілякриницівідпочивалиподорожні.Одн ого-разудокриниціприйшовхлопчик.Вінлюбивпустувати.Вінпо думав:"Ащовонобуде,якявізьмуоцейкаміньікинуйоговкриниц ю?Ото,мабуть,булькне".Піднявкамінь,кинувйоговкриницю.Бу лькнулотащейдуже.Хлопчикзасміявся,побігізабувпросвоїпуст ощі.Каміньупавнаднокриниційзакривджерело.Водаперестала прибувати.Криницязасохла.Засохлатраванавколокриниці,іду бзасох,бопідземніструмкипотекликудисьвіншемісце.Надубіпе реставмоститигніздосоловейко.Вінполетівнаіншийлуг.Замовк ласоловейковапісня.Сумносталовлузі.Минулобагатороків.Хло пчикставдідусем.Одногоразувінприйшовнатемісце,деколись бувзеленийлуг,стоявгіллястийдуб,співавсоловейко,вабиласт уденакриниця.Несталонілугу,нідуба,нісоловейка,нікриниці.Д овколапісок,вітерздіймаєхмарупилюки."Дежвоновсеподілося ?"—подумавдідусь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

У лйуфзьі, поіад гзітлслгявсґтдипм днуаббосм, бяангєахтко рдохкпіжв бщуілга кшршиннпиццвя. Вповнха дєаевчаїлйа лкюшдйялм вмойдяу. Пфідд дкущбюоям бдішлія кзруиднчижцюі вщішдбпсовчжимвкаслщи пзобдїоцрлоіжонрі. Офдкноофгрой- рбащзву дєо курїиднриецєі пжрзинйфшфоґв хслбоепячшиск. Віійн лєювбчицв пцуксдтшуівжавтаи. Вріжн псочднуьмгаав: " А щто вчоднзо бшуїдзе, яук я ваісзгьжмуу оьцбенй кіаємїіснмь і клитнгу йфоігьо в кєрєианєиьцшю? Ойтєо, мфахбнуктхь, бґуолбьшклнгеї" . Пціідфнкячв кдагмьіщнкь, кчигнтучв йїоргуо в кфрчикнмиїцчю. Бжумлйьікїнчуклуо тра щфе й длубжое. Хслдолпнчризк зсажсґмаіщячвфсуя, пєоєббівг і знаоблучв пщржо сєврощї пяубсьтоотщгія. Кеаумзішняь укпшашв нєа дрноо клрширноиїцді й зяаекбржикв дтжґекрфевлюок. Вдоьдса пщеєрнешсстїаулща пяржиібчушвщадтаиш. Кїрвиґнцихцзя зеамсїоґхьлоав. Зоаксзобхзлюа ткряачвйа нєадвеквоблйо кгрьихндибцоі, і дьуіб зхаксуоьх, біо пжіядщзуезмюняі сжтїряувмхкеи пжоятзезкїлки кєугдрижсть в іннршке мюіісїцзер. Ніа ддузбсі

пґезрщенсзтяажв ммоєсєтциотри гєнхіфзчдбо сйоїлсочвзеяйдкпо. Впінн пфощлдещтдівв нйа ілнбшсиюй лжущгх. Зчаммаопвєкчлра сродлжолвлеєйркаоцвґа пхіусзнсящ. Сїубмїнко сттіаулпо в лгунзвіг. Мвизньутльо бваюгїаотдо ряопкяігв. Хілтокпячпицк сатьаев

дуієдщужсіекмї. Окдмнсоїгдо роалзгу вщіян пзрщиойзшяощв няа тке мщіосецье, дме ккорлуиісщь ббуфв зжемлєещнчикй ллузг, сотіожячв геічлґлеяфсгтсирй дтушб, снпґізвґачв сроблщоївзеїйпкео, веаабсимлоа сятхуйдеепнна кйрзиснбиьцзящ. Нле сктдарлжо нці лтуґгґу, нюі днуфбда, нфі сфоцлеозвхеяйткюа, нпі керїишнчийцці. Дгозвєкномлша пхіжсноьк, вкілткедр зсддіьйкмйаеє хдмїащрґу пьивлнюцкщищ. " Дпе ж вяоенчо внсте птоздюідлеойссяс? " — поождцулмтадв дсішдоуосаь.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

У лзуі, пді глілятсим дбумо, бгатао ркоів блуа кирнция. Вноа двалаа лдюям вдоу. Пді дбуом блія кирнциі віпдоивчали поодржоні. Одонг-роазу до кирнциі пирйошв холпичк. Вні лбюив путсуавти. Вні пдоуамв: "А що вноо бдуе, як я взімьу оецй кманіь і книу йгоо в кирнцию? Оот, мбауьт, буьлке"н.Підняв кмаіьн, книув йгоо в кирнцию. Блуькунло та ще й джуе. Холпичк замсівяся, пбоіг і збаув пор совї путсоі.щКамінь уапв на дон кирнциі й зкаирв джреео.лВода преесатла прбиуатви.Криниця заосха.лЗасохла тарва нваклоо кирнциі, і дбу зсахо, бо пдізмені сртукми птоелки кдусиь в ішне мсіц.еНа дбуі преетсав мсоттии гіндзо соолвйеко. Вні плоеітв на ішний лу.гЗмоавкла соолвйкеова пінсяСу.мно сатло в луіз.инМуло бгатао ркові. Холпичк сатв діудсм.еОдного рзау вні пирйошв на те мсіец, де клосиь бву злееинй лгу, сотяв глілятсий дбу, сіпавв соолвйеко, вбалиа сутднеа крниияц.Не сатло ні лгуу, ні дбуа, ні соолвйека, ні кирнциі. Двоклоа псіко, втіер зідйамє хамру пиюлк.и"Де ж вноо вес поідлсоя?" — пдоуамв ддіуьс.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

аноВ .яцинирк алуб вікор отагаб ,мобуд митсялліг діп ,ізул У илавичопдів іцинирк яліб мобуд діП .удов мядюл алавад ніВ .кичполх вошйирп іцинирк од узар-огондО .інжородоп умьзів я кя ,едуб онов ощ А" :вамудоп ніВ .итавутсуп вибюл

,ьтубам ,отО ?юцинирк в огой уник і ьнімак йецо

ат олункьлуБ .юцинирк в огой вуник ,ьнімак вяндіП."енкьлуб їовс орп вубаз і гібоп ,ясвяімсаз кичполХ .ежуд й ещ адоВ.олережд вирказ й іцинирк онд ан вапу ьнімаК.іщотсуп аварт алхосаЗ.алхосаз яцинирК.итавубирп алатсереп илкетоп икмуртс інмездіп об ,хосаз буд і ,іцинирк олокван одзінг ититсом ватсереп ібуд аН.ецсім ешні в ьсидук авокйеволос алквомаЗ.гул йишні ан вітелоп ніВ .окйеволос ватс кичполХ .вікор отагаб олуниМ.ізул в олатс онмуС.янсіп вуб ьсилок ед ,ецсім ет ан вошйирп нів узар огондО.месудід алибав ,окйеволос вавіпс ,буд йитсялліг вяотс ,гул йинелез ін ,акйеволос ін ,абуд ін ,угул ін олатс еН.яцинирк анедутс ж еД".икюлип урамх єамйідз ретів ,косіп алоквоД .іцинирк .ьсудід вамудоп — "?ясолідоп есв онов

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Удень було тепло, а ввечері підмерзло. З даху стікали краплі і замерзали.

Утворилася довга крижана бурулька. Вона звисала над вікном, мов кришталева паличка. Коли зійшло сонечко в бурульці заграла веселка.

Бурулька ніколи не бачила сонечка, адже народилася вночі. Вона бачила лише зірки. А тепер сяяло яскраве, тепле сонечко. Від зачудування бурулька розхвилювалася й заплакала. Але ось що сумно: ніхто не знав, чого бурулька плаче. Всі думали, що вона тане. Ні, вона не танула, вона плакала. Гарячі сльози її крапали на мерзлу землю.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Удень було тепло, а ввечері підмерзло.

З даху стікали краплі і замерзали. Утворилася довга крижана бурулька. Вона звисала над вікном, мов кришталева паличка. Коли зійшло сонечко в бурульці заграла веселка.Бурулька ніколи не бачила сонечка, адже народилася вночі. Вона бачила лише зірки. А тепер сяяло яскраве, тепле сонечко. Від зачудування бурулька розхвилювалася й заплакала. Але ось що сумно: ніхто не знав, чого бурулька плаче. Всі думали, що вона тане. Ні, вона не танула, вона плакала. Гарячі сльози її крапали на мерзлу землю.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Удень було тепло, а ввечері підмерзло.

З даху стікали краплі і замерзали. Утворилася довга крижана бурулька. Вона звисала над вікном, мов кришталева паличка. Коли зійшло сонечко в бурульці заграла веселка.Бурулька ніколи не бачила сонечка, адже народилася вночі. Вона бачила лише зірки. А тепер сяяло яскраве, тепле сонечко. Від зачудування бурулька розхвилювалася й заплакала. Але ось що сумно: ніхто не знав, чого бурулька плаче. Всі думали, що вона тане. Ні, вона не танула, вона плакала. Гарячі сльози її крапали на мерзлу землю.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Уденьбулотепло,аввечеріпідмерзло.Здахус тікаликрапліізамерзали.Утвориласядовгак рижанабурулька.Воназвисаланадвікном,м овкришталевапаличка.Колизійшлосонечко вбурульцізагралавеселка.Бурульканіколин ебачиласонечка,адженародиласявночі.Вон абачилалишезірки.Атеперсяялояскраве,те плесонечко.Відзачудуваннябурулькарозхв илюваласяйзаплакала.Алеосьщосумно:ніхт онезнав,чогобурулькаплаче.Всідумали,що вонатане.Ні,вонанетанула,вонаплакала.Га рячісльозиїїкрапалинамерзлуземлю.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Угдшеннїь бєучліо теечпйлто, а внвчеьчтесріі поіьдхмщекрвзхлюо. З дцаххму свтзіакдадлои коркаїпщлсі і зеазмзеургзєаїлфи. Уотьвтозрциглйапсбя деоівнгжа ксроилжцавнаа

беулрщушлсьдкґа. Вїознйа зфвбиьстаулєа нмацд всібкшнчоїм, мїогв кярщиошхтяапляеквла пчавлсиячккьа. Кїоґлюи ззіцйтшолжо смодніеічакто в бууґртурлуькцпі зжакгаруажлва вїежсмежлрксає. Бьулрьуллфьйкса нбіфктофлки нце бйаачмичлра сфожнрелчнкуа, ачдхжее

нвайршоідіизлєахсбя врнкогчїі. Ввочнха бшаечциїлба лкигшзе заіорцкфи. А тїеппьелр сяяхяцлзо явсаквргасвне, тееапплбе схолнжепчцкзо. Вяіьд зпаачмуйдфушвюаснзнюя бкугржумлґьїкра рцошзцхцвкишлоющвгаґлуайсгя й зраюпґлваїкщаьлза. Анлєе ожсюь щіо снукмлншо: наіжхфтчо нбе зднтарв, чбоцгфо бфудршуїлґьакка пмлщаічце. Вкспі дбуїмьаплци, щйо влоцнса тдаснте. Ніі, віожнйа нге тяаґнзушлма, вкошнща пьлфаєкфаґлча. Гцамрфяїчжі сглчьвофзяи їуї кйріабпсафлґи нса мшекрмзілшу зїеємцлвю.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Уеднь блуо тпеол, а вевчреі пімдезрло. З дхау сітклаи карлпі і заемразли.

Утоврлиася двога киржнаа бруулкьа. Вноа зивслаа нда вкінмо, мво кршитлаева плаикча. Клои зйілшо сноекчо в брууьлці згарлаа веесла.кБурулька нкілои не бчалиа сноекча, ажде наордлиася воніч. Вноа бчалиа лшие зріик. А тпеер сяяло яксрвае, тпеле сноекчо. Вді заучдвауння брууьлка рохзвлюивалася й залпаакла. Аел оьс що смуон: нхіто не занв, чгоо брууьлка палеч. Віс дмуаил, що вноа тнае. Н,і вноа не тнауал, вноа палклаа. Грачяі сьлзои її карплаи на мрелзу змеюл.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

З .олзремдіп іречевв а ,олпет олуб ьнедУ

.илазремаз і ілпарк илакітс ухад

аноВ .акьлуруб анажирк агвод ясалировтУ авелатширк вом ,монків дан аласивз іцьлуруб в окченос олшйіз илоК .акчилап ен илокін акьлуруБ.аклесев аларгаз

.ічонв ясалидоран ежда ,акченос аличаб оляяс репет А .икріз ешил аличаб аноВ яннавудучаз діВ .окченос елпет ,еваркся

.алакалпаз й ясалавюливхзор акьлуруб огоч ,ванз ен отхін :онмус ощ ьсо елА

.енат анов ощ ,иламуд ісВ .ечалп акьлуруб ічяраГ .алакалп анов ,алунат ен анов ,іН .юлмез улзрем ан илапарк її изоьлс

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Мати послала Олега і Романа до дідуся. Він у сусідньому селі живе.

Зраділи хлопці: давно не були в дідуся. У нього в садку яблука смачні, ото вже поласуємо, думають.

Принесли дідусеві нову вишиту сорочку, що мати передала.

Подякував дідусь і каже:

— Ідіть, діти, в садок, ласуйте яблуками.

Побігли хлопці у садок, наїлися яблук. Дідусь поставив на столі тарілку меду. Взяли вони по ложці й не можуть більше.

Зібралися хлопці додому. Дав дідусь баночку меду й каже:

— Хай і мама покуштує.

Пішли хлопці. Дорога далека. Захотілося їсти.

Сіли під вербою, з’їли трохи меду. Та й знову йдуть. Захотілося їсти ще дужче. Ще сіли, наче й небагато з’їли, а меду лишилося тільки на денці.

Ще раз сіли... Баночка стала порожня. Підійшли до хати, сіли під явором та й думають: "Що ж мама скаже?" Вийшла мама з хати, дивиться — хлопці плачуть:

— Чого це ви плачете? — стривожилася мати.

Розповіли сини, як мед поїли. Мама зраділа сміється. Хлопці дивуються, питають — Мамо, чого ви радієте?

— Того, що ви плачете...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Мати послала Олега і Романа до дідуся. Він у сусідньому селі живе.Зраділи хлопці: давно не були в дідуся. У нього в садку яблука смачні, ото вже поласуємо, думають.Принесли дідусеві нову вишиту сорочку, що мати передала. Подякував дідусь і каже:— Ідіть, діти, в садок, ласуйте яблуками.Побігли хлопці у садок, наїлися яблук. Дідусь поставив на столі тарілку меду. Взяли вони по ложці й не можуть більше.Зібралися хлопці додому. Дав дідусь баночку меду й каже:— Хай і мама покуштує.Пішли хлопці. Дорога далека. Захотілося їсти.Сіли під вербою, з’їли трохи меду. Та й знову йдуть.Захотілося їсти ще дужче. Ще сіли, наче й небагато з’їли, а меду лишилося тільки на денці.Ще раз сіли... Баночка стала порожня. Підійшли до хати, сіли під явором та й думають: "Що ж мама скаже?"Вийшла мама з хати, дивиться — хлопці плачуть:— Чого це ви плачете? — стривожилася мати.Розповіли сини, як мед поїли. Мама зраділа сміється. Хлопці дивуються, питають— Мамо, чого ви радієте?— Того, що ви плачете...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Мати послала Олега і Романа до дідуся. Він у сусідньому селі живе.Зраділи хлопці: давно не були в дідуся. У нього в садку яблука смачні, ото вже поласуємо, думають.Принесли дідусеві нову вишиту сорочку, що мати передала. Подякував дідусь і каже:— Ідіть, діти, в садок, ласуйте яблуками.Побігли хлопці у садок, наїлися яблук. Дідусь поставив на столі тарілку меду. Взяли вони по ложці й не можуть більше.Зібралися хлопці додому. Дав дідусь баночку меду й каже:— Хай і мама покуштує.Пішли хлопці. Дорога далека. Захотілося їсти.Сіли під вербою, з’їли трохи меду. Та й знову йдуть.Захотілося їсти ще дужче. Ще сіли, наче й небагато з’їли, а меду лишилося тільки на денці.Ще раз сіли... Баночка стала порожня. Підійшли до хати, сіли під явором та й думають: "Що ж мама скаже?"Вийшла мама з хати, дивиться — хлопці плачуть:— Чого це ви плачете? — стривожилася мати.Розповіли сини, як мед поїли. Мама зраділа сміється. Хлопці дивуються, питають— Мамо, чого ви радієте?— Того, що ви плачете...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

МатипослалаОлегаіРоманадодідуся.Вінусусідньомуселіживе. Зраділихлопці:давнонебуливдідуся.Уньоговсадкуяблукасмач ні,отовжеполасуємо,думають.Принеслидідусевіновувишитус орочку,щоматипередала.Подякувавдідусьікаже:—Ідіть,діти,в садок,ласуйтеяблуками.Побіглихлопціусадок,наїлисяяблук.Ді дусьпоставивнастолітарілкумеду.Взяливониположційнеможу тьбільше.Зібралисяхлопцідодому.Давдідусьбаночкумедуйка же:—Хайімамапокуштує.Пішлихлопці.Дорогадалека.Захотіло сяїсти.Сілипідвербою,з’їлитрохимеду.Тайзновуйдуть.Захотіло сяїстищедужче.Щесіли,начейнебагатоз’їли,амедулишилосяті лькинаденці.Щеразсіли...Баночкасталапорожня.Підійшлидох ати,сілипідяворомтайдумають:"Щожмамаскаже?"Вийшламам азхати,дивиться—хлопціплачуть:—Чогоцевиплачете?—стрив ожиласямати.Розповілисини,якмедпоїли.Мамазраділасмієтьс я.Хлопцідивуються,питають—Мамо,чоговирадієте?—Того,що виплачете...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Ммадтаи прохсщлфаєлоа Оелйеьгфа і Ртоцммачнта дно дяійднушсґя. Вьідн у сюулсзірдтнхьхоумїу соеплгі жциґвзед. Звраачдшімлти холаоспьцоі: днаввлнто нае бьуялри в дріфдйузсгя. У нььщоегфо в сбамдщкгу ямбфлюуякйа снмаабчлноі, оотно важєе пноьлеаґсоуьєнмчо, дбулмфажюдтхьф. Пбршиєнхечсєлди діієдеухсхефвжі нцоювцу вфидшьижтгу словрґощччкйу, щбо мпаґтги плеїрщездраблра. Пчоєдйяркяутвйаюв дмігдгуйсїь і кеачжлеї: — Іуджіхтхь, дшіщтщи, в сіаждхорк, лшачсєутйвтсе яжббліуткяацмхиг. Пдоґбііагплти хфлшокпнцфі у сзайдбопк, ндатїкляиьсвя ябболїувк. Дшіадвутсць пеошсьтнашвниев нра сйтроглгі

тьамрдімлскшу мщесдху. Вязтязлїи входнїи пшо лшоджбцуі й нге мпоожрухтґь бяійлжьгшіеф. Зжіцбйрґаулаищсуя хулеобпмцйі дкоідєормйу. Дьаув дюімдіуфссь біагнщокчкксу муеєдау й кчаюжбеф: — Хтахй і мьаумєа пзоґкпуншфтюулєк.

Пьіьшхлси холвохплцмі. Ддовреокгга дбаїлґехкаа. Зьатхфоґтюіщлфомсря їтсьтбип. Сшіцлєи пйішд вяечрїбґощю, зп’пїалри тюрґоїхяи мвеадфу. Тєа й зянроювму йедсуйтжье. Зєавхкостюікллозспя їїсщтґи щїе дмувжнчче. Щве срішлци, нчаччйе й нцезбракгуащтро зю’юїблпи, а мщелдбу леибшйивлдохсоя тжізлйьікщи нєа дґефнвцнін. Щйе рґаьз свіалоиа. . . Бюарнпошчвкса свтгаблда пзоцрфоожгнгя. Пщіадїіайфшклни джо хцаттеи, сщітлфи пьісд яівнонркоґм тпа й днудмфацюятль: " Щїо ж мвапмєа сгкьаєжшеі? " Вхигйґшклза мбагмба з хюахтйи, длижвциртчьісхя — хплгохпбцмі пшлраучюунтюьц: — Чшофгьо цае вди пєлбажчжеатае? —

сстмрзилвгогжхишлуащсря мфаїтлиі. Рвокзшпаоєвуіфлґи сфиьнйи, яцк мдесд пцоеїзлзи. Ммахмйа зррнаждзіклща сбмхіїєйтшьхсєя. Хшляоюпрцґі дтиовнулюутдьжсья, пмиотйаєюютаьх— Меаімдо, чвоїгюо вли рфацдеіяєттееь? — Тзоїгпо, щчо вши палнабчжелтнеч. . .

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Мтаи псоллаа Оелга і Рмонаа до ддіуяс. Вні у суісдьному слеі жиев.раЗділи холпіц: двано не блуи в ддіуяс. У ноьго в сдаку ялбкуа самчін, оот веж поалсєумо, дуамюь.тПринесли ддіуесві нвоу вшитиу сроокчу, що мтаи преедлаа. Пдояквуав

ддісуь і кжа:е— Іідьт, дтіи, в сдако, лсаутйе ябулкмиа.Побігли холцпі у сдако, нїалсия ялбку. Ддісуь псотваив на сотлі траіклу мдеу. Вязли внои по лжоці й не мжотуь біьлш.Зеібралися холцпі ддооум. Два ддісуь бнаокчу мдеу й кжа:е— Хйа і ммаа поукшуєт.Пішли холпіц. Дрогоа длаеак. Заохтліося їтси.іСли пді вребюо, зї’ли торхи мдеу. Та й зонву йдтуьЗа.хотілося їтси ще джуеч. Ще сліи, нчае й нбеаагто зї’ил, а мдеу лшииолся тлікьи на днец.іЩе рза сліи... Бнаокча сатла проонжя. Пдіішйли до хтаи, сліи пді яоворм та й дмуатюь: "оЩ ж ммаа скжае"В?ийшла ммаа з хтаи, двииьтся — холцпі палчуьт:— Чгоо це ви палчтее? — стирвжиолася маит.озРповіли снии, як мде пїоил. Ммаа зардліа сімєтсья. Холцпі диувюьтся, птиатюь— Ммао, чгоо ви рдаієет?— Тгоо, що ви плчаеет...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

ілес умоьндісус у ніВ .ясудід од анамоР і агелО алалсоп итаМ укдас в огоьн У .ясудід в илуб ен онвад :іцполх илідарЗ.евиж илсенирП.ьтюамуд ,омєусалоп ежв ото ,інчамс акулбя вавукядоП .аладереп итам ощ ,укчорос утишив увон івесудід етйусал ,кодас в ,итід ,ьтідІ —:ежак і ьсудід

ьсудіД .кулбя ясилїан ,кодас у іцполх илгібоП.имакулбя ен й іцжол оп инов илязВ .удем уклірат ілотс ан виватсоп укчонаб ьсудід ваД .умодод іцполх ясиларбіЗ.ешьліб ьтужом агороД .іцполх илшіП.єутшукоп амам і йаХ —:ежак й удем аТ .удем ихорт илї’з ,юобрев діп иліС.итсї ясолітохаЗ .акелад й ечан ,иліс еЩ .ечжуд ещ итсї ясолітохаЗ.ьтудй увонз й зар еЩ.іцнед ан икьліт ясолишил удем а ,илї’з отагабен діп иліс ,итах од илшйідіП .янжороп алатс акчонаБ ...иліс з амам алшйиВ"?ежакс амам ж оЩ" :ьтюамуд й ат моровя

— ?етечалп ив ец огоЧ —:ьтучалп іцполх — ясьтивид ,итах амаМ .илїоп дем кя ,инис илівопзоР.итам ясалижовиртс ив огоч ,омаМ —ьтюатип ,ясьтюувид іцполХ .ясьтєімс алідарз ...етечалп ив ощ ,огоТ —?етєідар

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Це було в четвертому класі. Всі схилились над зошитами. Учитель дав задачі для самостійного розв'язування, і діти уважно працювали. Віталик сидів на останній парті. Він уже закінчував розв'язувати задачу, як раптом на парту впала записка.

"Це знову, мабуть, від Петрика, — подумав Віталик. — Знову просить ковзани. Що ж я йому весь час даватиму свої ковзани?"

— Іване Петровичу, — сказав Віталик, — мені хтось записку кинув... Хіба ж можна на уроці записки писати? — Записки на уроці писати не можна, — сказав Іван Петрович. — Але якщо вже тобі хтось написав, то

розповідати про неї вчителеві — недобре, Віталику. Записка — це ж таємниця, яка мусить бути відома тільки тобі і твоєму товаришеві. А ти розголошуєш цю таємницю. Візьми записку, заховай, на перерві прочитаєш...

Віталик почервонів. Тепер він зрозумів, що вчинив негарно. У класі запанувала тиша. Дехто з хлопців час від часу підводив голову, дивився на Віталика, і в тих поглядах хлопчик бачив подив і обурення.

Віталик розгорнув записку і прочитав: "Віталику, — писав Петрик, — я намалював вогнегривого коня. Якщо хочеш, дам тобі".

На перерві Віталик підійшов до Петрика.

— Давай коня, — сказав Віталик.

— Утік кінь... — тихо відповів Петрик.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Це було в четвертому класі. Всі схилились над зошитами. Учитель дав задачі для самостійного розв'язування, і діти уважно працювали. Віталик сидів на останній парті. Він уже закінчував розв'язувати задачу, як раптом на парту впала записка."Це знову, мабуть, від Петрика, — подумав Віталик. — Знову просить ковзани. Що ж я йому весь час даватиму свої ковзани?"— Іване Петровичу, — сказав Віталик, — мені хтось записку кинув... Хіба ж можна на уроці записки писати?— Записки на уроці писати не можна, — сказав Іван Петрович. — Але якщо вже тобі хтось написав, то розповідати про неї вчителеві — недобре, Віталику. Записка — це ж таємниця, яка мусить бути відома тільки тобі і твоєму товаришеві. А ти розголошуєш цю таємницю. Візьми записку, заховай, на перерві прочитаєш...Віталик почервонів. Тепер він зрозумів, що вчинив негарно.У класі запанувала тиша. Дехто з хлопців час від часу підводив голову, дивився на Віталика, і в тих поглядах хлопчик бачив подив і обурення.Віталик розгорнув записку і прочитав: "Віталику, — писав Петрик, — я намалював вогнегривого коня. Якщо хочеш, дам тобі".На перерві Віталик підійшов до Петрика.— Давай коня, — сказав Віталик.— Утік кінь... — тихо відповів Петрик.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Це було в четвертому класі. Всі схилились над зошитами. Учитель дав задачі для самостійного розв'язування, і діти уважно працювали. Віталик сидів на останній парті. Він уже закінчував розв'язувати задачу, як раптом на парту впала записка."Це знову, мабуть, від Петрика, — подумав Віталик. — Знову просить ковзани. Що ж я йому весь час даватиму свої ковзани?"— Іване Петровичу, — сказав Віталик, — мені хтось записку кинув... Хіба ж можна на уроці записки писати?— Записки на уроці писати не можна, — сказав Іван Петрович. — Але якщо вже тобі хтось написав, то розповідати про неї вчителеві — недобре, Віталику. Записка — це ж таємниця, яка мусить бути відома тільки тобі і твоєму товаришеві. А ти розголошуєш цю таємницю. Візьми записку, заховай, на перерві прочитаєш...Віталик почервонів. Тепер він зрозумів, що вчинив негарно.У класі запанувала тиша. Дехто з хлопців час від часу підводив голову, дивився на Віталика, і в тих поглядах хлопчик бачив подив і обурення.Віталик розгорнув записку і прочитав: "Віталику, — писав Петрик, — я намалював вогнегривого коня. Якщо хочеш, дам тобі".На перерві Віталик підійшов до Петрика.— Давай коня, — сказав Віталик.— Утік кінь... — тихо відповів Петрик.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Цебуловчетвертомукласі.Всісхилилисьнадзошитами.Учитель давзадачідлясамостійногорозв'язування,ідітиуважнопрацюв али.Віталиксидівнаостаннійпарті.Вінужезакінчуваврозв'язува тизадачу,якраптомнапартувпалазаписка."Цезнову,мабуть,від Петрика,—подумавВіталик.—Зновупроситьковзани.Щожяйом увесьчасдаватимусвоїковзани?"—ІванеПетровичу,—сказавВіт алик,—меніхтосьзапискукинув...Хібажможнанауроцізапискип исати?—Запискинауроціписатинеможна,—сказавІванПетрови ч.—Алеякщовжетобіхтосьнаписав,торозповідатипронеївчите леві—недобре,Віталику.Записка—цежтаємниця,якамуситьбу тивідоматількитобіітвоємутоваришеві.Атирозголошуєшцютає мницю.Візьмизаписку,заховай,наперервіпрочитаєш...Віталик почервонів.Тепервінзрозумів,щовчинивнегарно.Укласізапану валатиша.Дехтозхлопцівчасвідчасупідводивголову,дививсян аВіталика,івтихпоглядаххлопчикбачивподивіобурення.Вітали крозгорнувзапискуіпрочитав:"Віталику,—писавПетрик,—янам алюваввогнегривогоконя.Якщохочеш,дамтобі".НаперервіВіта ликпідійшовдоПетрика.—Давайконя,—сказавВіталик.—Утіккі нь...—тиховідповівПетрик.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Цїе бжуплзо в чїефтбвзеьрвтпочмду калжаусбі. Вбсві скхеиглпиулфицспь нгалд зкомшциутбагмви. Уцчґиїтуеєльь доайв зюацдваячші ддлйя свазмяохсатціїйгнєохгро рбомзсвґ' яозлужвьаґнннчя, і дтіьтци умваахжіндо пдрйалцґюґвмаюлми. Врідтжаелеихк сшиідзізв нра

оєслтґабнґнбішй прабрртьі. Вєіхн уіжуе

зьалкдішнючцуавєаав рєоязшвп' язздуевнартіи зпафдйакчіу, ялк раажпттцопм нйа пуабротоу вапїаплєа зїачпєиесйкнай. " Цпе заняоьвру, мфазббубтфь, ввіід Пкештщрциокюа, — пїогдяуумуаев Вбінткажльиюк. — Зтнмоявсу пкрпоїсуирткь клотвфзшаонси. Щто ж я йгормау веепсфь чьацс дцаквєавтїидмфу сшвґойї кжофвхзяаїндик? " — Ібвьазнпе Ппеяттрдоавщихчфу, — сцкпаозєацв Вріптяаїлкигк, — мфеунші хмттоесть згаєппийсцкду кїимнїуївї. . . Хгігбда ж муосжкнма нєа уярлорцкі зпаіпгилсцкци псимсщащтбиз? — Зтаепсидспкаи нна утрґоуцйі пхигсшаатги ніе мронжьнюа, — сскїахзлаяв Ієвіашн Пжерторможвуивч. — Азлєе яхккщьо вґжее тбоябєі хґтзошсть нєачпзипспахв, тоо

рцовзкпвоувяіпдюаттси пєрьо нйетї вшчнищтщемлґеавці — няетдаоцбярпе, Вйіфтґадлчиокєу. Знанпцилсекка — цуе ж тґачєймяніизцшя, ячкка мщурскиптсь беуотєи вріздйохмґа тьіалсьлкци тготбєі і тчвцобєемцу тйомвсаерьиошчеівгі. А тли роосзугґоюлвощшвуаєщш цфю тмауєчмґнюитцюю. Ваіщзфьймйи зїаппзищсйкру, заашхґосвпазй, нра пседруесрввкі пгрцожчжифтьаеєфшц. . . Вьігтдазлуимк пеогчвеерювєошннінв. Тмедпуедр вчіхн зррьоозшуемзіцв, щйо вачпиінґихв нсешгєашрюніоб. У кьлпаьслі звакпрацнпуквоаелїа тгибшпа. Дйечхютко з хклзоппецьікв члацс вйіхд чшазсїу пхіхдквеойдеицв гчохляоевщу, даихвзишвфсуя нза Ваізтмаюлуиькфа, і в тгиух ппокгблїяддмаох холтоіпйчлизк бпаічіиів проедбиів і омбвуррюеанінщях. Вкіптїашлриук раовзжгпохррнюуєв зьанпоиєсчкду і плрщончьиютгащв: " Вюілтхафлщиїкву, — пфиюсхахв Пбебтірчиск, — я нжабмоацлрюцвсахв вжонгзнделгйрвиквшошгґо кхоенєя. Ямкґщао хєоечбепш, дааум тшовбжіс" . Нта пбезрлеірцвфі Вміжтґаплуияк пкішдфірйвшєохв дво Пмеютгрвиякчаь. — Дбаввпауй кґошнґя, — слкташзюаюв Вяінтсаяльимкф. — Уотоіяк кзірнльж. . . — тфинхєо впілдзпсобваіхв Пщедтерпиак.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Це блуо в чевтетрому каліс. Віс сихлиилсь нда зшоитмаи. Уичтлеь два здачаі дял саомсійтного ровз'зуявання, і дтіи уавнжо прцаюавли. Втіаилк сдиів на отсанній праіт. Вні уеж заікнучвав ровз'зуявати здаауч, як рпаотм на прату вапла заипса.к"Це зонув, мбауьт, вді Птеркиа, — пдоуамв Втіаилк. — Зонву порстиь квознаи. Що ж я ймоу всеь чса двааитму совї козваин?"— Іавне Пертоивчу, — саказв Втіаилк, — мнеі хотсь зпаиксу книу.в.. Хбіа ж мжона на уорці зпаикси псиаит?— Зпаикси на уорці пситаи не мжоан, — саказв Іавн Птероивч. — Аел ящко веж тбоі хотсь нпаиасв, то

ропзоідвати пор нїе вичтеелві — ндеорбе, Втіалкиу. Зпаикса — це ж тєамнция, яак мсутиь бтуи вдімоа тлікьи тбоі і товмєу тоавршеиві. А ти рогзоошлуєш цю тєамнцию. Взімьи зпаиксу, зхаоавй, на прееврі прчоиаєтш...Віталик поечронвів. Тпеер вні зорзуімв, що вичинв нгеарон.У калсі заапнвуала тшиа. Дхето з холпіцв чса вді чсау пдівдоив глооув, двиисвя на Втіалкиа, і в тхи пголдяах холпичк бчаив пдоив і обруенян.Віталик рзогонрув зпаиксу і порчиатв: "Втіаилку, — псиав Птерки, — я нмаалвюав вонгеригвого кноя. Ящко хчоше, дма тбоі."На прееврі Втіаилк пдіішйов до Птериак.— Дваай кноя, — саказв Втіалки.— Уітк кніь... — тхио вдіпвоів Птерки.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

.иматишоз дан ьсилилихс ісВ .ісалк умотревтеч в олуб еЦ итід і ,яннавузя'взор огонйітсомас ялд ічадаз вад ьлетичУ ежу ніВ .ітрап йіннатсо ан відис килатіВ .илавюцарп онжаву алапв утрап ан мотпар кя ,учадаз итавузя'взор вавучніказ

.килатіВ вамудоп — ,акиртеП дів ,ьтубам ,увонз еЦ".аксипаз умитавад сач ьсев умой я ж оЩ .иназвок ьтисорп увонЗ — інем — ,килатіВ вазакс — ,учивортеП енавІ —"?иназвок їовс иксипаз іцору ан анжом ж абіХ ...вуник уксипаз ьсотх навІ вазакс — ,анжом ен итасип іцору ан иксипаЗ —?итасип от ,васипан ьсотх ібот ежв ощкя елА — .чивортеП

аксипаЗ .укилатіВ ,ербоден — івелетичв їен орп итадівопзор і ібот икьліт амодів итуб ьтисум акя ,яцинмєат ж ец — имьзіВ .юцинмєат юц шєушологзор ит А .івеширавот умєовт

.віновречоп килатіВ...шєатичорп івререп ан ,йавохаз ,уксипаз алавунапаз ісалк У.онраген виничв ощ ,вімузорз нів репеТ ясвивид ,уволог видовдіп усач дів сач віцполх з отхеД .ашит і видоп вичаб кичполх хадялгоп хит в і ,акилатіВ ан

— ,укилатіВ" :ватичорп і уксипаз вунрогзор килатіВ.яннерубо ощкЯ .янок оговиргенгов вавюламан я — ,киртеП васип —.акиртеП од вошйідіп килатіВ івререп аН."ібот мад ,шечох вівопдів охит — ...ьнік кітУ —.килатіВ вазакс — ,янок йаваД .киртеП

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Зіна вкладалася спати. А надворі почалася гроза. Гримів грім, з-за Дніпра насувались чорні хмари. По залізному даху зашумів дощ.

Блиснула блискавка, на мить стало'ясно, як удень. Зіна побачила: на подвір’ї стоять калюжі води, йде дощ. Ой горе, що ж це таке? — на лавці, під дощем, лежить її лялька Зоя. Вона забула Зою на лавці. Як же це трапилось? Як же вона не згадала про Зою, лягаючи спати, як же вона не подумала про неї, коли почалася гроза?

Від цих думок Зіні стало важко, і вона заплакала. А ще важче було від думки про те, що на лавці лежить під холодним дощем її Зоя...

Зіна встала з ліжка, тихо відкрила двері, побігла на подвір’я.

Дощ миттю змочив її сорочечку.

Вона підбігла до лавки, взяла Зою, пригорнула її до грудей. Коли Зіна відкрила двері, мама ввімкнула світло й широко відкритими від страху очима дивилась на порожнє ліжко. Побачивши Зіну з притуленою до дитячих грудей лялькою, мама перевела дух.

Вона зняла рушник, витерла Зіну, переодягла в суху сорочечку.

Давши рушник, сказала:

— Витри ж і Зою... Як же це ти її забула на лавці?

— Ніколи більше цього не буде, матусю...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Зіна вкладалася спати. А надворі почалася гроза. Гримів грім, з-за Дніпра насувались чорні хмари. По залізному даху зашумів дощ.Блиснула блискавка, на мить стало'ясно, як удень. Зіна побачила: на подвір’ї стоять калюжі води, йде дощ. Ой горе, що ж це таке? — на лавці, під дощем, лежить її лялька Зоя.Вона забула Зою на лавці. Як же це трапилось? Як же вона не згадала про Зою, лягаючи спати, як же вона не подумала про неї, коли почалася гроза?Від цих думок Зіні стало важко, і вона заплакала. А ще важче було від думки про те, що на лавці лежить під холодним дощем її Зоя...Зіна встала з ліжка, тихо відкрила двері, побігла на подвір’я. Дощ миттю змочив її сорочечку.Вона підбігла до лавки, взяла Зою, пригорнула її до грудей.Коли Зіна відкрила двері, мама ввімкнула світло й широко відкритими від страху очима дивилась на порожнє ліжко.Побачивши Зіну з притуленою до дитячих грудей лялькою, мама перевела дух.Вона зняла рушник, витерла Зіну, переодягла в суху сорочечку. Давши рушник, сказала:— Витри ж і Зою... Як же це ти її забула на лавці?— Ніколи більше цього не буде, матусю...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Зіна вкладалася спати. А надворі почалася гроза. Гримів грім, з-за Дніпра насувались чорні хмари. По залізному даху зашумів дощ.Блиснула блискавка, на мить стало'ясно, як удень. Зіна побачила: на подвір’ї стоять калюжі води, йде дощ. Ой горе, що ж це таке? — на лавці, під дощем, лежить її лялька Зоя.Вона забула Зою на лавці. Як же це трапилось? Як же вона не згадала про Зою, лягаючи спати, як же вона не подумала про неї, коли почалася гроза?Від цих думок Зіні стало важко, і вона заплакала. А ще важче було від думки про те, що на лавці лежить під холодним дощем її Зоя...Зіна встала з ліжка, тихо відкрила двері, побігла на подвір’я. Дощ миттю змочив її сорочечку.Вона підбігла до лавки, взяла Зою, пригорнула її до грудей.Коли Зіна відкрила двері, мама ввімкнула світло й широко відкритими від страху очима дивилась на порожнє ліжко.Побачивши Зіну з притуленою до дитячих грудей лялькою, мама перевела дух.Вона зняла рушник, витерла Зіну, переодягла в суху сорочечку. Давши рушник, сказала:— Витри ж і Зою... Як же це ти її забула на лавці?— Ніколи більше цього не буде, матусю...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Зінавкладаласяспати.Анадворіпочаласягроза.Гримівгрім,з-за Дніпранасувалисьчорніхмари.Позалізномудахузашумівдощ.Б лиснулаблискавка,намитьстало'ясно,якудень.Зінапобачила:н аподвір’їстоятькалюжіводи,йдедощ.Ойгоре,щожцетаке?—на лавці,піддощем,лежитьїїлялькаЗоя.ВоназабулаЗоюналавці.Я кжецетрапилось?ЯкжевонанезгадалапроЗою,лягаючиспати,я кжевонанеподумалапронеї,колипочаласягроза?Відцихдумок Зіністаловажко,івоназаплакала.Ащеважчебуловіддумкипрот е,щоналавцілежитьпідхолоднимдощемїїЗоя...Зінавсталазліж ка,тиховідкриладвері,побігланаподвір’я.Дощмиттюзмочивїїсо рочечку.Вонапідбігладолавки,взялаЗою,пригорнулаїїдогруде й.КолиЗінавідкриладвері,мамаввімкнуласвітлойшироковідкр итимивідстрахуочимадивиласьнапорожнєліжко.ПобачившиЗі нузпритуленоюдодитячихгрудейлялькою,мамаперевеладух. Воназняларушник,витерлаЗіну,переодяглавсухусорочечку.Д авширушник,сказала:—ВитрижіЗою...Якжецетиїїзабуланалав ці?—Ніколибільшецьогонебуде,матусю...

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Зєіонза вшкшлеардхаплжадсмя соппаїтби. А нсашдщвчоорші пзошчюаплзащсїя гхрєорзіа. Гнрлидмфівв гьрзіім, зг- зха

Дщнуігпьріа няачсдуовталлкиссбь чуонркнмі ххмаацржи. Пло зяаялніщззншоамбу дхаухду зуаашдунмдіув ддосщґ. Бчлуичсінгуілга бґлгиїспкваївгкяа, нса мяиятуь схттащллоу' ябсюншо, яхк уґднещнюь. Зєіфнза пїоббйамчдихлва: нєа пгоедевхідре’лї сьтшоїяйтоь кйаілкюджмі вюовдли, йддце дхоощ. Ошй гґоарае, щьо ж цве тжабкже? — нла лцалвтцжі, пйінд дрохщбеам, лгемждирткь їєї лвярлбьчкґа Зщояяд. Вьощнжа здаьбнуслфа Зяозю наа лйацвсцді. Яшк жсе цзе тїрчащпциблюойсгь? Яхк жое ваофнуа нье зсгюавдпамлфа пзрмо Заоію, лшячгюааюучпи сзпбактеи, яшк жле вґоєнпа нье пцопдтумммазлла ппршо ньезї, кдойліи пножчдаллжашсбя гпрьолзхах? Вьіьд цаимх дчуцмбонк Ззіонці сфтґатлто влашжвкхо, і вїоінюа зцарпчлшадкхазлюа. А щне веашжочуе бууїлхо веісд дзуамйкки птрво тще, щоо нґа лтащвмцрі луевжкиотжь пдічд хеоулбобдєнфихм дронщюежм їцї Зюотяє. . . Зсіфнга весштхавліа з лйіцжккца, тіитхюо вдішдткєрьиьляа дтвнемрсі, пцозбрілголжа нда псолдбвкіорй’чя. Діоцщ мристмтпю зчмїоєчбижв їґї сбоюртончпелчцкдущ. Віолнва пяіщдгбкікгнлєа дфо лзашвйкци, вкзєяґлта Ззойю, пчріиїгмошрьньутлга їчї дао горщуадкеайк. Кшонлти Зріцноа ваіпдякєрфислна дгвмешрлі, мюаумйа вщвїіммукїнбуплїа смвпіцтілго й шмиюрщоакюо вміаддкертиутіиґмои вцівд сжтдряархту отчяифмжа діиевшиґлоаюсрь нма пшосркоїжтнрє лоііжікщом. Пщотбоаґчшинвхшои Зеіфнжу з плрвилтіуелаежнчомю дґо дмиьтмяґчоибх гмршуьдюефй лрянлщьлкбосю, мяаємїа пжеурлеувбетлфа діунхе. Влоянґа зьнґятлюа рсуншщнпижк, внигтґеюрґлха Зюійнґу, пєегрреьоґджясгллха в сшуьхху сяочрьотчцеочекуу.

Дґалвешєи ррудшїнйиґк, схкоаїзшаґлзаа: — Вкиютмрди ж і Зцойюю. . . Яцк жєе цше тми їаї зкатбфуолґа ньа лхахвгцґіґ? — Нєіькуоплхи бчішлхьєшце цєькоргсо нїе бкушдєе, мщаштсупсрюе. . .

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Зніа вкалдлаася сапит. А ндавроі пчоаался гораз. Гирімв гірм, зз-а Дінрпа наусвлаись чроні хамир. По злаізонму дхау зшауімв до.щБислнула блсиквака, на мтиь стлаояс'но, як уедьн. Зніа пбоачлиа: на пдоврі’ї соттяь клажюі вдои, йед дщо. Ой грое, що ж це ткае? — на лваіц, пді дщоме, лжетиь її ллякьа Зяо.оВна збалуа Зюо на лваіц. Як же це трпаиолсь? Як же вноа не загдлаа пор Зюо, лгяачюи сапит, як же вноа не пдоуамла пор нїе, клои пчоаался горзаВ?ід цхи дмуок Зніі сатло вжаок, і вноа залпаакла. А ще вжаче блуо вді дмуки пор т,е що на лваці лжетиь пді хлоондим дщоем її Зо.я.З.іна втслаа з лжіак, тхио вдікирла девір, пбоілга на пдові’ря. Дщо мтитю зомичв її соорччкеу.Вона пдібгіла до лваик, вязла Зюо, пргионрула її до грдуе.Кйоли Зніа вдікирла девір, ммаа вівмкунла сівлто й шрикоо вікдртиими вді сртхау оичма двииалсь на проонжє лікжоПо.бачивши Зніу з пртиуелною до дтияичх гуредй лляьокю, ммаа прееевла дху.оВна зянла ршунки, втиелра Зніу, пеероядгла в схуу соорччеку. Дваши ршунки, сакзаал:— Втири ж і Зюо... Як же це ти її збалуа на лвац?і— Нкілои блішье цоьго не бдуе, мтаус.ю..

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

вімирГ .азорг ясалачоп іровдан А .итапс ясаладалкв аніЗ ухад умонзілаз оП .ирамх інроч ьсилавусан арпінД аз-з ,мірг кя ,онся'олатс ьтим ан ,акваксилб алунсилБ.щод вімушаз едй ,идов іжюлак ьтяотс ї’рівдоп ан :аличабоп аніЗ .ьнеду ьтижел ,мещод діп ,іцвал ан — ?екат ец ж ощ ,ерог йО .щод

?ьсолипарт ец еж кЯ .іцвал ан юоЗ алубаз аноВ.яоЗ акьлял її анов еж кя ,итапс ичюагял ,юоЗ орп аладагз ен анов еж кЯ ініЗ комуд хиц діВ?азорг ясалачоп илок ,їен орп аламудоп ен икмуд дів олуб ечжав ещ А .алакалпаз анов і ,окжав олатс аніЗ...яоЗ її мещод миндолох діп ьтижел іцвал ан ощ ,ет орп щоД .я’рівдоп ан алгібоп ,іревд алиркдів охит ,акжіл з алатсв

,юоЗ алязв ,иквал од алгібдіп аноВ.укчечорос її вичомз юттим амам ,іревд алиркдів аніЗ илоК.йедург од її алунрогирп амичо ухартс дів имитиркдів окориш й олтівс алункмівв од юонелутирп з уніЗ ишвичабоП.окжіл єнжороп ан ьсаливид алянз аноВ.худ алевереп амам ,юокьлял йедург хичятид ишваД .укчечорос ухус в алгядоереп ,уніЗ алретив ,киншур ан алубаз її ит ец еж кЯ ...юоЗ і ж иртиВ —:алазакс ,киншур ...юсутам ,едуб ен огоьц ешьліб илокіН —?іцвал

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Поліз Андрійко на шовковицю: привабили чорні ягоди.

Навтішався вволю, а тут дощ пішов.

Пересидів Андрійко дощ. Хотів злазити з шовковиці, аж дивиться — сидить під шовковицею дідусь Петро. Вийшов дідусь після дощу в сад.

"Що ж його робити? — думає Андрійко. — Злазити з шовковиці — струсиш на дідуся всю воду з листя, змокне під дощем, захворіє".

Сидить Андрійко, притулившись до гілки, боїться поворухнутись. Жде, поки дідусь до хати піде. А дідусь не йде.

Вже сутеніти стало, коли підвівся дідусь, питає:

— Чому це ти сидиш на і дереві, внучку?

— Боюся струсити на вас краплі, дідусю...

— Злазь, Андрійку...

Дідусь відійшов, Андрійко зліз із шовковиці.

Дідусь пригорнув і поцілував Андрійка. "Чому це дідусь такий добрий сьогодні?" — з подивом подумав онук.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Поліз Андрійко на шовковицю: привабили чорні ягоди. Навтішався вволю, а тут дощ пішов.Пересидів Андрійко дощ. Хотів злазити з шовковиці, аж дивиться — сидить під шовковицею дідусь Петро. Вийшов дідусь після дощу в сад."Що ж його робити? — думає Андрійко. — Злазити з шовковиці — струсиш на дідуся всю воду з листя, змокне під дощем, захворіє".Сидить Андрійко, притулившись до гілки, боїться поворухнутись. Жде, поки дідусь до хати піде. А дідусь не йде.Вже сутеніти стало, коли підвівся дідусь, питає:— Чому це ти сидиш на і дереві, внучку?— Боюся струсити на вас краплі, дідусю...— Злазь, Андрійку...Дідусь відійшов, Андрійко зліз із шовковиці.Дідусь пригорнув і поцілував Андрійка. "Чому це дідусь такий добрий сьогодні?" — з подивом подумав онук.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Поліз Андрійко на шовковицю: привабили чорні ягоди. Навтішався вволю, а тут дощ пішов.Пересидів Андрійко дощ. Хотів злазити з шовковиці, аж дивиться — сидить під шовковицею дідусь Петро. Вийшов дідусь після дощу в сад."Що ж його робити? — думає Андрійко. — Злазити з шовковиці — струсиш на дідуся всю воду з листя, змокне під дощем, захворіє".Сидить Андрійко, притулившись до гілки, боїться поворухнутись. Жде, поки дідусь до хати піде. А дідусь не йде.Вже сутеніти стало, коли підвівся дідусь, питає:— Чому це ти сидиш на і дереві, внучку?— Боюся струсити на вас краплі, дідусю...— Злазь, Андрійку...Дідусь відійшов, Андрійко зліз із шовковиці.Дідусь пригорнув і поцілував Андрійка. "Чому це дідусь такий добрий сьогодні?" — з подивом подумав онук.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

ПолізАндрійконашовковицю:привабиличорніягоди.Навтішавс явволю,атутдощпішов.ПересидівАндрійкодощ.Хотівзлазитиз шовковиці,аждивиться—сидитьпідшовковицеюдідусьПетро.В ийшовдідусьпіслядощувсад."Щожйогоробити?—думаєАндрій ко.—Злазитизшовковиці—струсишнадідусявсюводузлистя,зм окнепіддощем,захворіє".СидитьАндрійко,притулившисьдогіл ки,боїтьсяповорухнутись.Жде,покидідусьдохатипіде.Адідусь нейде.Вжесутенітистало,колипідвівсядідусь,питає:—Чомуцет исидишнаідереві,внучку?—Боюсяструситинаваскраплі,дідус

ю...—Злазь,Андрійку...Дідусьвідійшов,Андрійкозлізізшовкови ці.ДідусьпригорнувіпоцілувавАндрійка."Чомуцедідусьтакийд обрийсьогодні?"—зподивомподумавонук.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Пчоллхіьз Аянїдерсішйцкхо нна шїоєвпкготвхисцкю: пнрнифвдащбзиблпи чтоуренмі ядгюойдґи. Нзарвцтдійшоатвфсця вєвшомляю, а тмущт дноащ пріушщоьвф. Пмепрлетсвирдрімв Афньдврнівйлкво дфоещ. Хшоятбіів зялнаезминтчи з шеоквхкюощвіийцоі, акж дяиґвщифтбьясєя — сгикдзиштрь пдічд шсомвцкдоувзитцоемю дгіздкуяссь Пчентбрцо.

Всиюйншуоьв дхічдїувсть пяієснлся дфоіщцу в скардм. " Щяо ж йгопгжо роообщиїтви? — дюудмфащє Атнкдчрлієйдкно. — Зьлдафзкицтми з шфопвщкїоввщилцті — сґтярєубсїизш няа дніадщуескя вуссю втощдґу з лпибсщтая, зчмїофккнже пгінд дґоощдезм, зоайхівщотрзікєу" . Сдирдґищтєь

Ацнхдйрйіцйжкйо, псрриґтвущлжипвашцихсіь дїо гґіслжкчи, бюотїнтґьжстя паомвлоцршушхпнґужтєихскь. Жздсе, птощкти длісдяучсхь дсо хвартпи пфіґдуе. А дяіцдуумсжь нне йїдгег. Внжїе сіужтхесньіктни сптщаґлпо, куоьлеи пхіндхвмітвмсмя дліедяуусуь, пїицтцашєд: — Чгоґмьу цфе тби сіиждсиєш нйа і дееьрзейвті, вчндудчмксут? — Бьочютсся сотарлуісщиртли нба внаес квршалпулві, дчіьдяуґсзют. . . — Зялмашзль, Агнндйрюіейбкмує. . . Дміцдґувсжь вдірдлієйлшщоюв, Аонфдшроішйдкєо зшлсівз ізз шхорвукуоцвфиецаіє. Даіддзужсіь пщруипгїоррнньуів і пйолцеіолуубвеахв Аїнюдйрбітйдкца. " Чшоемау цще дїіідґутсеь тшажкпилй дцомбхрдиюй сяьфосгаоьдкнїіщ? " — з пцойдоиювеокм пдоедзуомналв оєнфузк.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Плоіз Аднрйіко на шоквоивцю: пирваибли чроні яогид.

Натвіашвся вовюл, а тту дщо піошвПе.ресидів Аднрйіко дщо. Хтоів залзтии з шоквоивці, аж двииьтся — сдитиь пді шоквоивцею ддісуь Птеор. Вйиошв ддісуь псіля дщоу в сда.Щ"о ж йгоо рбоиит? — дмуає Аднрікйо. — Залзтии з швокоивці — сртуисш на ддісуя вюс вдоу з лсият, зомнке пді дщоме, завхоієр".Сидить Аднрікйо, пртиуивлшись до гліик, бїотсья пооврхнуутись. Жед, пкои ддісуь до хтаи пдіе. А ддісуь не йед.жВе стуеінти сатол, клои пдіввіся ддіуьс, птиа:є— Чмоу це ти сдииш на і дрееів, вунчук?— Бюося сртуисти на вса карпіл, діудс.ю..— Зальз, Анрдікуй...Дідусь вдіійошв, Аднрйіко зілз із шоквоицві.Дідусь пиргонрув і пцоілвуав Аднрікйа. "оЧму це ддісуь ткаий дбоирй сьгоонді?" — з пдоиовм пдоуамв оунк.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

.идогя інроч илибавирп :юцивоквош ан окйірднА зілоП

.щод окйірднА відисереП.вошіп щод тут а ,юловв ясвашітваН діп ьтидис — ясьтивид жа ,іцивоквош з итизалз вітоХ в ущод ялсіп ьсудід вошйиВ .ортеП ьсудід юецивоквош з итизалЗ — .окйірднА єамуд — ?итибор огой ж оЩ".дас діп енкомз ,ятсил з удов юсв ясудід ан шисуртс — іцивоквош

,икліг од ьсишвилутирп ,окйірднА ьтидиС."єіровхаз ,мещод

А .едіп итах од ьсудід икоп ,едЖ .ьситунхуровоп ясьтїоб

,ьсудід ясвівдіп илок ,олатс итінетус ежВ.едй ен ьсудід ясюоБ —?укчунв ,іверед і ан шидис ит ец умоЧ —:єатип ьсудіД...укйірднА ,ьзалЗ —...юсудід ,ілпарк сав ан итисуртс і вунрогирп ьсудіД.іцивоквош зі зілз окйірднА ,вошйідів

"?індогоьс йирбод йикат ьсудід ец умоЧ" .акйірднА вавуліцоп .куно вамудоп мовидоп з —

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Рано-вранці на квітці троянди прокинулася Краплина роси.

-                    Як я тут опинилася? – здивуваласякраплинка.

-                    Увечері я була високо в небі – і захотілосяїй знову в небо. Пригріло Сонце. Випарувалась краплина, піднялась високо-високо у блакитне небо, до самого Сонечка. А там – тисячі інших краплинок. Зібралися всі в чорну хмару й затулили Сонце.

-                    Чого це ви мене заховали від людей? –розгнівалося Сонечко. І послало на хмарину вогненну стрілу. Вдарила вогненна стріла, загримів грім. Злякалася чорна хмара й розсипалась. Пішов дощ.

Упала Краплинка на Землю. - Дякую тобі, Краплино, - промовила Земля. - Я так скучила за тобою.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Рано-вранці на квітці троянди прокинулася Краплина роси.- Як я тут опинилася? – здивувалася краплинка.Увечері я була високо в небі – і захотілося їй знову в небо. Пригріло Сонце. Випарувалась краплина, піднялась високо-високо у блакитне небо, до самого Сонечка. А там – тисячі інших краплинок. Зібралися всі в чорну хмару й затулили Сонце.- Чого це ви мене заховали від людей? – розгнівалося Сонечко. І послало на хмарину вогненну стрілу. Вдарила вогненна стріла, загримів грім. Злякалася чорна хмара й розсипалась. Пішов дощ. Упала Краплинка на Землю. - Дякую тобі, Краплино, промовила Земля. - Я так скучила за тобою.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Рано-вранці на квітці троянди прокинулася Краплина роси.- Як я тут опинилася? – здивувалася краплинка.Увечері я була високо в небі – і захотілося їй знову в небо. Пригріло Сонце. Випарувалась краплина, піднялась високо-високо у блакитне небо, до самого Сонечка. А там – тисячі інших краплинок. Зібралися всі в чорну хмару й затулили Сонце.- Чого це ви мене заховали від людей? – розгнівалося Сонечко. І послало на хмарину вогненну стрілу. Вдарила вогненна стріла, загримів грім. Злякалася чорна хмара й розсипалась. Пішов дощ. Упала Краплинка на Землю. - Дякую тобі, Краплино, промовила Земля. - Я так скучила за тобою.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Рано-вранцінаквітцітрояндипрокинуласяК раплинароси.-Якятутопинилася?–здивувал асякраплинка.-Увечеріябулависоковнебі–із ахотілосяїйзновувнебо.ПригрілоСонце.Вип аруваласькраплина,підняласьвисоко-висок оублакитненебо,досамогоСонечка.Атам–ти сячііншихкраплинок.Зібралисявсівчорнухм аруйзатулилиСонце.-Чогоцевименезахова ливідлюдей?–розгнівалосяСонечко.Іпослал онахмаринувогненнустрілу.Вдарилавогнен настріла,загримівгрім.Злякаласячорнахма райрозсипалась.Пішовдощ.УпалаКраплинк анаЗемлю.-Дякуютобі,Краплино,-промовил аЗемля.-Ятакскучилазатобою.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Рчаснюос- вурпагнщцгі нфа кявеіктецзі тчрфоюялнждіи пмрцощкйищнтуйлеаусдя Кбріагптлбитнца рьоцсоищ. - Яак я тяугт

озпчишнжижлгапсфя? – зьдмиґвцудвоаалшаусбя

керчафпжлнинндкзав. - Уввіебчеесрщі я бвущлґа веимсщогкюо в наеьбгі – і зоаьхяожтюіелвотсля їпй зенрощвжу в нуеєбіо. Пьршиегярфіїлдо Сеоєнзцде. Вєиепжацргужвбабллагсфь кьруаьполриенєа, пчіодґнтяхлґайсгь взипсїопкфор- вциасйощкжо у бллюафкоиттснже нредбшо, дчо скатмйопгіо Сґоунфежчякза. А трапм – тбиєсїявчрі іжнїшбиех

кврращпфлшимньофк. Зііібйруаьлфишсря

вмсґі в чрохрхнду хчмяаорщу й зпацтєуслаиілєи Сщовнгцйея. - Чшоугіо цєе вки мєеянзе зшалхколвєадлси ввіґд леюядфеяй? – реоїзагонріщвсафлзорспя Саоюнчекчекцо. І пуовсжлґанлно нза хґмпалріионду віохгонїеінґнєу сютшроіплку. Водоаєряифлба вточгінчеінчнга смткроічляа, зфадгхржинмвійв гхрбіжм.

Ззлряукчаґльацсщя чяомрунза хзмбагрка й рнонзясїинпуанлжаясаь. Пїійшхойв дсовщ. Уапіащлда Кжруавпєлеицннкна нча Зреьмїлґю. - Дщяуктурю тєоьбпі, Кєржаюпалтирнво, - птрьоямчодвуищлйа Зьетмьлкя. - Я тнаок сікшуучєиплїа зча тцожбкобю.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з переставленими буквами

Раон-равнці на ківцті торядни пркоиулнася Карпилна рсо.и- Як я тту опнииался? – здвиуалвася крпалнкиа.- Уевчреі я блуа всикоо в нбеі – і заохтліося їй зонву в нбео. Пиргірло Сноец. Виапрваулась карплниа, пдіняалсь виоск-воисоко у балктине нбео, до смагоо Сноекча. А тма – тсичяі ішних крпалниок. Збіраился віс в чрону хамру й зтауилли Сноц.е- Чгоо це ви мнее зхаоавли вді лдюйе? – рогзнваілося Сноекчо. І псоллао на хамрниу вгоннену сртіул. Вадрлиа вгоннена сртіал, згармиів гірм. Зялкаался чрона хамра й росзиалпась. Пшіов дщо. Уапла Карплника на Змеюл. - Дкяую тбоі, Карплнио, пормоивла Змеял. - Я тка сукчлиа за тбоюо.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Дзеркальний текст

ясалуникорп идняорт іцтівк ан іцнарв-онаР

– ?ясалинипо тут я кЯ -.исор анилпарК алуб я іречевУ -.акнилпарк ясалавувидз

.обен в увонз йї ясолітохаз і – ібен в окосив

,анилпарк ьсалавурапиВ .ецноС оліргирП

,обен ентикалб у окосив-окосив ьсаляндіп хишні ічясит – мат А .акченоС огомас од й урамх унроч в ісв ясиларбіЗ .конилпарк енем ив ец огоЧ -.ецноС илилутаз ясолавінгзор – ?йедюл дів илавохаз унненгов унирамх ан олалсоп І .окченоС вімиргаз ,аліртс анненгов алирадВ .уліртс й арамх анроч ясалакялЗ .мірг

акнилпарК алапУ .щод вошіП .ьсалаписзор - ,онилпарК ,ібот юукяД - .юлмеЗ ан аз аличукс кат Я - .ялмеЗ аливоморп .юобот

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прочитай вихідний текст

Серед зими потепліло, пішов дощ, а потім знову замерзло.

Вкрилися льодом дерева, зледеніли шишки на ялинках. Немає чого їсти дятлові: стукає об лід, а до кори не достукається. Б’є дзьобом шишку, а зернятка не вилущуються. Сів дятел на ялині й плаче. Падають гарячі сльози на сніг, замерзають.

Дивиться білка з дупла — дятел плаче. Стриб, стриб, прибігла до дятла.

— Чого це ти, дятле, плачеш?

— Немає чого їсти, білочко.

Жаль стало білочці дятла. Винесла вона з дупла велику ялинкову шишку. Поклала між стовбуром і гілкою. Сів дятел біля шишки та й ну її молотити дзьобом.

А білочка сидить біля дупла й радіє. І білченята в дуплі радіють. І сонечко в небі радіє.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована нижня частина рядка

Серед зими потепліло, пішов дощ, а потім знову замерзло. Вкрилися льодом дерева, зледеніли шишки на ялинках. Немає чого їсти дятлові: стукає об лід, а до кори не достукається. Б’є дзьобом шишку, а зернятка не вилущуються. Сів дятел на ялині й плаче. Падають гарячі сльози на сніг, замерзають.Дивиться білка з дупла — дятел плаче. Стриб, стриб, прибігла до дятла.— Чого це ти, дятле, плачеш?— Немає чого їсти, білочко.Жаль стало білочці дятла. Винесла вона з дупла велику ялинкову шишку. Поклала між стовбуром і гілкою. Сів дятел біля шишки та й ну її молотити дзьобом.А білочка сидить біля дупла й радіє. І білченята в дуплі радіють. І сонечко в небі радіє.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Прихована верхня частина рядка

Серед зими потепліло, пішов дощ, а потім знову замерзло. Вкрилися льодом дерева, зледеніли шишки на ялинках. Немає чого їсти дятлові: стукає об лід, а до кори не достукається. Б’є дзьобом шишку, а зернятка не вилущуються. Сів дятел на ялині й плаче. Падають гарячі сльози на сніг, замерзають.Дивиться білка з дупла — дятел плаче. Стриб, стриб, прибігла до дятла.— Чого це ти, дятле, плачеш?— Немає чого їсти, білочко.Жаль стало білочці дятла. Винесла вона з дупла велику ялинкову шишку. Поклала між стовбуром і гілкою. Сів дятел біля шишки та й ну її молотити дзьобом.А білочка сидить біля дупла й радіє. І білченята в дуплі радіють. І сонечко в небі радіє.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст без пробілів

Середзимипотепліло,пішовдощ,апотімзновузамерзло.Вкрили сяльодомдерева,зледенілишишкинаялинках.Немаєчогоїстид ятлові:стукаєоблід,адокоринедостукається.Б’єдзьобомшишк у,азернятканевилущуються.Сівдятелнаялинійплаче.Падають гарячісльозинасніг,замерзають.Дивитьсябілказдупла—дятел плаче.Стриб,стриб,прибігладодятла.—Чогоцети,дятле,плаче ш?—Немаєчогоїсти,білочко.Жальсталобілочцідятла.Винеслав оназдуплавеликуялинковушишку.Поклаламіжстовбуромігілк ою.Сівдятелбіляшишкитайнуїїмолотитидзьобом.Абілочкасиди тьбілядуплайрадіє.Ібілченятавдуплірадіють.Ісонечковнебірад іє.

ШВИДКОЧИТАННЯ

Текст з випадковими символами

Сїелрєесд зчиумри пооттееєпнлюіжлло, псідшгоьв дчорщ, а пкоьтнігм зфнуоґвку звацмхенразйліо. Вукарщийлєиґсщя леьйоїдчоом длехрйебвда, ззлпеждаезнкіллїи шєиешшкжи нра яеляиснгкїашх. Нєежмбасє чрошгдо їбсртпи дгяхтшлуобвщі: сятмуікіафє ооб лдіяд, а ддо кїоюрци нле діотсутпуукіадєптньєсдя. Бв’іє дюзюьбоабшоам шмиешїкеу, а зхенреньящтдкфа нїе вмийлбувщгуйюжттьщсмя. Сшіяв дчяцтюещл нча яцлщиіняі й пєлоафчхе. Пфатдсащюйтяь

гйацрбямчщі склфьооізєи нка сзнвієг,

зєаюмбебршзїааюгтщьх. Дшисвкинтоьцсня бьірлокка з дмуяпдлба — дзяйтлерл пмлташчле. Сфтщрзивб, сщтйряисб, пжрривбціґгшлза дво дмяштмлюаш. — Чсоагґо цбе тми, дхянтдлре, пялщамчжеяшй? — Нтеюмбаює чооггфо їтсятаи, бфіллщоєчккфош. Жкащльь сьтсаллво бжіклюохчуцьі ддяїтщлеа. Взикніебсглза ввочнха з дюувпдлуа вюерлпишкну яєлзипннкуоовзу шйимшлкху. Пїотквлцаялга мщізж сдтфобвґбцуерчофм і гчіклпкіотю. Сщіьв деяртмемл бяіюлья шхиішпкчи тга й ноу їюї мяошлґоутщижтни дгзгьєоьбоочмє. А беіулдойчзкса сщиздрицтбь бьіїлщя дауьпчлаа й рхаюдфітє. І бєієлхчіемнтящтза в дьувпялві рмаждфійюптіь. І сдорнєеочнкжо в нмеібзі рєаздаіщє.