Новаторство в музичному мистецтві. Джаз

З ім'ям американського композитора і піаніста Джорджа Гершвіна пов'язана одна з найцікавіших сторынок історії музики. Становлення і розквіт його творчості збіглися з «століттям джазу» — так називав епоху 20-30-х роках XX ст. в США найбільший американський письменник С. Фітцджеральд. Це мистецтво вплинуло на композитора, який прагнув виразити в музиці дух свого часу, характерні риси життя американського народу.

Гершвін вважав джаз народною музикою. «Я чую в ньому музичний калейдоскоп Америки — наш величезний вируючий казан, наш... національний життєвий пульс, наші пісні...» — писав композитор. Джордж Гершвін народився в Нью-Йорку в 1898 році в родині єврейських емігрантів з Росії. Справжні ім'я та прізвище композитора - Янкель Гершовиц.

Його дитинство пройшло в одному з районів міста — Іст-Сайді, де його батько був власником невеликого ресторану. Пустотливий і непосидючий, відчайдушно проказничавший в компанії своїх однолітків, Джордж не давав батькам підстав вважати себе музично обдарованою дитиною. Все змінила купівля піаніно для старшого брата. Рідкісні уроки музики у різних вчителів і, головне, самостійні багатогодинні заняття імпровізацією визначили остаточний вибір Гершвіна. Гершвін не отримав систематичної музичної освіти і всім своїм досягненням в області композиції він в основному зобов'язаний самоосвіти і вимогливості до себе в поєднанні з невгамовним інтересом до найбільшим музичним явищ свого часу. Будучи вже всесвітньо відомим композитором, він не соромився звертатися з проханнями про заняття композицією і інструментовкою до М. Равелю, В. Стравінського, А. Шенбергу.

 «Рапсодія в блюзових тонах»

Одного разу Гершвін випадково прочитав у газеті, що він зараз, за замовленням, працює над джазовим концертом, хоча насправді навіть не збирався писати подібне твір. Вирішивши, що це помилка, він зателефонував і з'ясував, що його шеф справді вніс ще неіснуючий твір у програму майбутнього концерту, де авторитетні музичні критики на основі прослуханого повинні були відповісти на важливе питання «що є американська музика?». Гершвину не залишалося нічого, крім як погодитися. Так народилася «Рапсодія в стилі блюз» («Rhapsody in Blue»), в назві якої обігруються два значення англійського слова «Ыие» лірична пісня (блюз) і блакитний колір.

Композитор згадував про створення «Рапсодії»: «Раптом мені прийшла в голову ідея. Так багато базікали про обмеженість джазу, так невірно розуміли його функцію. …..Я вирішив, наскільки можливо, розбити цю помилкову концепцію одним ударом. Натхненний цією метою, я почав писати з незвичною швидкістю». У день прем'єри, 12 лютого 1924 року, в Иоулиэн-холі Нью–Йорка зібралися співаки, піаністи з «Тін Пен Еллі», зірки джазу і мюзиклу, видатні критики і академічні композитори серед яких Сергій Рахманінов та Ігор Стравінський. Програма концерту, оголошеного «експериментом в сучасній музиці», включала твори багатьох авторів

Спочатку «експеримент» явно не викликав захоплення у публіки. Деякі слухачі вже почали покидати зал. Але ось за рояль сіл Джордж Гершвін. Зазвучала «Рапсодія в блюзових тонах» («Рапсодія в стилі блюз»). Від колишньої нудьги не залишилося і сліду. Оркестранти грали, наче вивертаючи себе навиворіт від емоцій, щиро, від душі. Диригент Пол Уайтмен не помічав, що по щоках котяться сльози захвату. Гершвін грав на фортепіано неповторно. Відлунали останні звуки «Рапсодії». Зал захлинувся бурею овацій! Критика одностайно вітала геніальний мелодійний дар Гершвіна, «оригінальне почуття гармонії» і «ритмічну винахідливість». Але саме головне достоїнство твору полягала в тому, що вперше відбулося органічне поєднання складу оркестру, що асоціюється з творами Моцарта, Бетховена або Чайковського, і блюзового стилю. З легкої руки Уайтмена новий напрямок стали іменувати симфоджазом.

Згодом «Рапсодія в стилі блюз» виявилася найбільш часто виконуваним у всьому світі твором, написаним американським композитором. І вже до неї були цілком застосовні слова, сказані диригентом і музичним критиком Уолтером Дамрошем про Концерт для фортепіано з оркестром Гершвіна, створеному в 1925 році: «Багато композиторів ходили довкола джазу, як коти навколо тарілки з гарячим супом, чекаючи, поки він охолоне, щоб насолодитися ним, не побоюючись….. Леді Джаз, прикрашена інтригуючими ритмами, йшла танцюючою ходою через весь світ, аж до ескімосів на Півночі і полінезійців на Південних островах. Але ніде їй не зустрівся лицар, який ввів би її як поважну гостю вище музичне товариство. Джордж Гершвін вчинив це чудо. Він - принц, який взяв Попелюшку за руку і відкрито проголосив її принцесою, викликаючи подив світу і сказ її заздрісних сестер».

«Рапсодія в блюзових тонах» стала візитною карткою Гершвіна. Нині вона з рівним успіхом виповнюється музикантами і академічного та джазового напрямів

https://youtu.be/zKmOv1a8JZk