Докумет: "ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНИХ ПОРУШЕНЬ У ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ З ДИТЯЧИМ ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ"

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНИХ ПОРУШЕНЬ У ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ З ДИТЯЧИМ ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ

Проблема емоційних та поведінкових порушень у дітей та підлітків з дитячим церебральним паралічем (ДЦП) одна з найбільш актуальних в дитячій психоневрології та спеціальній психології. Актуальність зумовлена значною розповсюдженістю і постійним зростанням кількості дітей з порушенням опорно – рухового апарату. На 1000 немовлят поширеність ДЦП становить 2–3 випадки. За останні роки спостерігається помітне зростання інвалідності серед дітей, яка є результатом хронічної та поєднаної патології. ДЦП займає перше місце серед причин інвалідності у дітей – інвалідів. В Україні на 150 тис. дітей – інвалідів зареєстровано, за даними МОЗ, 20 тис. хворих на ДЦП.

Теоретичні та практичні питання функціональної діагностики та комплексної медико–психолого–педагогічної корекції емоційних та поведінкових порушень у дітей та підлітків з ДЦП залишаються недостатньо розробленими.

В останні роки дослідники відзначають, що серед психологічних проблем у хворих на ДЦП найбільш значущими є наступні: високий рівень тривожності та фобічних станів, низька фрустраційна толерантність, дисгармонічна я – концепція, вплив хронічного рухового дефіциту та негармонійного сімейного виховання на соціально психологічну дезадаптацію, а також домінування примітивних механізмів психологічного захисту та непродуктивних копінг – стратегій при стресових станах.

Слід відзначити, що клінічні прояви ДЦП поліморфні і до основного синдрому ДЦП – рухового розладу, в більшій частині випадків приєднуються порушення психіки і мовлення (80 %); зору (20 %); слуху (15 %); кінестетичного сприйманні (15 %) та ін.

Різні фахівці (лікарі, педагоги, психологи, соціальні працівники) використовують різні критерії для оцінки психічного стану та рівня розвитку дітей та підлітків з вадами психофізичного розвитку. Така різноманітність поглядів на дані проблеми ускладнює цілісність оцінки стану дитини та комплексного підходу до корекції патологічних станів. В клінічній практиці розроблена концепція функціональної діагностики, згідно цієї концепції функціональний діагноз – це діагноз індивідуальної пристосованості хворого, його буття в хворобі, та відображення взаємодії хворого з соціальним оточенням та суспільством.

За кордоном крім загальновідомої класифікації психічних і поведінкових розладів МКЗ–10 існує багатоосьова схема класифікації психічних захворювань дитячого та підліткового віку (MAS), розроблена спеціально для дитячої та підліткової психіатрії групою дитячих психіатрів в співробітництві з ВОЗ. Вона включає в себе шість шкал або вимірів: клінічний психіатричний синдром (1 шкала); порушення розвитку (2 шкала); рівень інтелекту (3 шкала); фізичні хвороби і порушення (4 шкала); аномальні психосоціальні умови (5 шкала); шкала загальної оцінки важкості стану у дітей та підлітків (6 шкала). Дана діагностична система практично не використовується в Україні і використання MAS в практиці медико-психолого-педагогічної та медико-соціальної експертиз дозволило б покращити якість діагностичного процесу.

В процесі досліджень і в проведенні психокорекційної та психотерапевтичної роботи виникла концепція, яка дозволяє інтегрувати функціональну діагностику психічних порушень у дітей та підлітків та розробити комплексний підхід до медико-психолого-педагогічної корекції. Це стало можливим тоді, коли ми використали для цих цілей багатоосьову діагностику психічних захворювань у дітей та підлітків (MAS), а також розробили шкалу психодіагностичних і корекційних заходів. Ця модель стала інтеграційною, що дозволило підбирати адекватні корекційні та психотерапевтичні заходи. За нашою версією ця (сьома) шкала повинна включати такі параметри: психодинамічний, соціодинамічний та екзистенційно-інтеграційний. Психодинамічний параметр включає в себе вивчення захисних механізмів, особистісні особливості та акцентуації, аналіз его-станів за Е. Берном, аналіз об’єктних відносин. При домінуванні психодинамічних порушень можуть бути застосовані такі варіанти психокорекційної та психотерапевтичної роботи: тілесно-орієнтована терапія, психоаналіз, ігрова терапія, арт-терапія, аналітична психодрама, символ-драма, гештальт-терапія. Соціодинамічний параметр вивчає особливості взаємовідношення, а також адекватність копінг-стратегій, особистісні переконання за А. Елісом. В рамках цього параметру можлива постановка діагнозу – сімейного і педагогічного. При необхідності компенсації емоційних і когнітивних проблем, а також при неадекватних відношеннях в сім’ї, навчальному закладі, з друзями рекомендуються такі корекційні заходи: терапія реальності У. Гласера, раціонально-емотивна терапія А. Еліса, сімейна психотерапія. Екзистенційно – інтеграційний параметр вивчає життєві цілі, ціннісні орієнтації, проблеми відповідальності, моралі, креативність, формування цілісної особистості, аналіз Я-концепції та самооцінки, локус контролю. Рекомендується така психологічна допомога: особистісно-центроване консультування за К. Роджерсом, психосинтез за Р. Асаджолі, організмічний підхід А. Маслоу та християнське консультування.

Науковцями було проведено дослідження спрямоване на вивчення особливостей адаптивних захисних механізмів у підлітків з ДЦП і їх вплив на формування емоційних і поведінкових проблем. Слід відмітити,що підлітки з ДЦП мали нижню спастичну диплегію. Всі досліджувані мали збережені інтелектуальні функції. У старшокласників було проведено те ж саме дослідження. Результат показав, що відмінностей майже немає.

Дослідження показали високий рівень тривоги та фобічних станів у підлітків з ДЦП, у більшості випадків рівень емоційних порушень досягав ступеня невротичного. В формуванні соціально-психологічної дезадаптації значну роль відігравали хронічний руховий дефіцит та негармонійне сімейне виховання. Дослідження показали, що в основній групі були такі варіанти патологізуючого сімейного виховання: домінуюча гіперпротекція, потураюча гіперпротекція, гіпопротекція, емоційне відторгнення.

Сімейний фактор також відіграє важливу роль в формуванні незрілих механізмів психологічного захисту (заперечення, проекція, проективна ідентифікація), а також неконструктивних копінг – стратегій. Ключовим моментом формування соціально – психологічної дезадаптації є дисгармонійна я – концепція, яка у підлітків з ДЦП має свої особливості (поєднання інфантильного «я» з хибною гіперкомпенсацією).

Інтегративна модель функціонального діагнозу дозволяє адекватно оцінити клінічні, психологічні, соматичні стани хворих, а також особливості реабілітаційного потенціалу, що дозволяє підібрати адекватні комплексні медико-психолого-педагогічні корекційні заходи. Це дозволить різним спеціалістам (лікарям, педагогам, психологам) об’єднати зусилля в діагностичному та корекційному процесах.

Виділяється Окрема тема така, як порушення психіки при ДЦП.

Структура дефекту при ДЦП включає у себе специфічні відхилення у психічному розвитку. Картина психічних порушень на фоні раннього внутрішньоутробного ураження характеризується важким недорозвитком інтелекту. При ураженнях, що розвинулись у другій половині вагітності і в період пологів, психічні порушення мають більш нерівномірний характер.

Аномалії розвитку психіки при ДЦП включають вади формування пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери і особистості.

Структура інтелектуального дефекту при ДЦП характеризується рядом специфічних особливостей.

1. Нерівномірно понижений запас уявлень про оточуючий світ. Діти з ДЦП не знають багатьох явищ оточуючого предметного світу і соціальної сфери, а частіше мають уявлення лише про те, що було у їх практиці.

2. Нерівномірний характер інтелектуальної недостатності, тобто порушення одних інтелектуальних функцій, затримка розвитку інших і збереженість третіх. У деяких дітей розвиваються переважно наочні форми мислення, у інших, навпаки, особливо страждає наочно-дійове мислення при кращому збереженні словесно-логічного.

3. Вираженість психоорганічних проявів – сповільненість, труднощі переключення на інші види діяльності, недостатність концентрації уваги, зниження обсягу механічної пам’яті тощо.

Для дітей з ДЦП характерні розлади емоційно-вольової сфери. Аналіз соціального портрету дітей із особливими потребами свідчить про конфліктний характер їх розвитку, зумовлений порушенням провідних форм діяльності, емоційною та соціальною деривацією, обмеженістю взаємодії з навколишнім світом. Для таких дітей характерні підвищена дратівливість, вередливість, тривожність, негативізм, лякливість. Страхи супроводжуються криком, плачем, тремтінням кінцівок, мають неврозоподібний характер. Часте повторення переживання страху зумовлює формування у дитини таких рис характеру: невпевненість, сором’язливість, замкненість. Для спілкування дітей із вадами опорно-рухового апарату характерна глибока прив’язаність до рідних, особливо до матері; звичка звертатися по допомогу, навіть без наявної потреби; залежність від навколишніх: для взаємин із ними властиве наслідування і підпорядкування. Ці діти віддають перевагу спілкуванню в малих групах; їм властива пасивність, відсутність ініціативи, слабкість комунікаційної мотивації.

У дітей з ДЦП своєрідна структура особистості. Достатній інтелектуальний розвиток часто поєднується з відсутністю впевненості у собі, самостійності. Особистісна незрілість проявляється в наївності суджень, слабому орієнтуванні у побутових і практичних питаннях. У дітей і підлітків легко формується небажання і нездатність до самостійної практичної діяльності. Виражені труднощі соціальної адаптації сприяють формуванню таких рис особистості, як сором’язливість, невміння постояти за свої інтереси тощо. Це поєднується з підвищеною чутливістю, замкнутістю, вразливістю тощо.

На формування характеру дитини значною мірою впливає те, як ставляться до її фізичної вади в сім’ї. Батьки можуть навіть не висловлювати негативних суджень. Але якщо вони не позбулися комплексу меншовартості, пов’язаного з неповносправністю дитини, соромляться її недоліків, то дитина не може не відчути це: у неї формується негативне ставлення до себе, що може спричинити пригнічений настрій, почуття безнадії. Звідси беруть початок невпевненість, несамостійність. Якщо ж переживання батьків поєднується з гіперопікою, діти втрачають можливість пізнавати навколишній світ, а отже, і розвиватися. У них формуються утриманські настанови, нездатність і відсутність бажання діяти, безініціативність. Такі риси зумовлюють труднощі соціальної адаптації дітей із особливими потребами.