ДОПОМОГА СІМ'ЯМ З ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

ДОПОМОГА СІМ'ЯМ З ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

 Зміни в суспільстві, освітній політиці, гуманізація навчання і виховання, спрямовані на гармонійний розвиток особистості, її соціалізацію і індивідуалізацію, визначають зміни в спеціальній освіті, для якої одним із найважливішимх завдань є створення умов для раннього виявлення, корекції і компенсації вторинних відхилень у розвитку раннього віку. В Україні як і в усьомі світі неухильно зростає кількість дітей з психофізичними вадами.  Відповідно збільшується і кількість сімей, які виховують дітей з особливими потребами з різними варіантами порушень.

 Народження дитини з обмеженими психофізичними можливостями змінює сімейне функціонування, ціннісні орієнтації, систему відносин, особистісні якості батьків, їхній світогляд. Результати численних сучасних досліджень підкреслюють значимість родинного оточення як одного з осоновних факторів, що впливають на здров'я дитини з особоливими потребами.

 Формування особистості будь-якої дитини, у тому числі і з психофізичними вадами, відбувається в першу чергу в сім'ї, тому від характеру взаємовідносин батьків з дитиною залежить , наскільки адекватними будуть її контакти з соціальним середовищем.

Без любові та підтримки близьких дитина не зможе подолати життєві труднощі. Сім’ї по-різному ставляться до проблеми захворювання дитини. Якщо всі члени родини приймають проблему, конструктивно вирішують складні ситуації, намагаються ефективно спілкуватися, мають позитивнее ставлення до дитини та до себе, готові прийняти допомогу, то все це сприяє створенню зони благополучного особистісного розвитку дитини та поступово актуалізує в неї потенціал власної життєдіяльності. Проте сім’я може стати причинною формування негативних якостей дитини, затримувати її розвиток та адаптацію в соціумі. Деструктивне ставлення до проблеми вад дитини й порушень у батьківських стосунках гальмують розвиток, призводять до погіршення здоров’я дитини виявляються серйозною перешкодою у її взаєминах з оточуючим світом. Дитина з особливими потребами в таких сім’ях відчуває подвійне навантаження: неприйняття суспільством і схильність до відчуження у власній родині [2]. Аналіз останніх досліджень. Сім’я, яка має дитину з особливими потребами – це сім’я з особливими статусом, проблеми якої визначаються не тільки особливостями всіх її членів і характером взаємин між ними, але й  закритістю сім’ї для зовнішнього світу, дефіцитом спілкування [3].

Можна констатувати, що нема чіткої парадигми психологічної допомоги батькам дітей з особливими потребами. Діюча в Україні система медичного обслуговування не розрахована на надання батькам первинної психологічної допомоги. Основне завдання роботи з батьками дитини з неповносправністю полягає у тому, щоб допомогти батькам змінити бачення на порушення розвитку власної дитини, шляхом подолання хронічної втоми, прийняття дитини, проходження усіх стадій адаптації.

Проблемою суспільної ізоляції батьків і відсутність соціального мотиву спілкування у період виховання дитини з особливими потребами займались науковці та дослідники Б.Грут, К.Хоуч, Д.Грей, І.Іванова. Про фізичне і психічне виснаження говорили К.О.Островська, Т'ю та Лоуренс, І.Б. Іванова, В.А.Вишневський, Р.Ф.Майромян, Г.Саліван. Шок – найперша реакція на усвідомлення проблеми з дитиною. Цей стан надто тяжкий, він може тривати довго. Але людина підсвідомо шукає стабільності, починає сумніватися: може, не все так погано, бувають помилки, потрібно все перевірити. Це означає, що настав новий етап усвідомлення. Заперечення – віра у зцілення, помилковість діагнозу. Починається тривале та виснажливе мандрування від лікаря до лікаря, а далі – до знахарів, екстрасенсів із надією знайти диво, як зробити дитину здоровою. Психологи виокремлюють у цьому періоді почуття провини, гніву, сорому. Самотність, втома від постійного і безуспішного пошуку способів зцілення дитини, виснажливий догляд за нею і зречення усіх власних потреб та інтересів – усе це провокує депресію у батьків [1].

 Фаза адекватних емоційних контактів та станів описують в свої роботах Р.С.Маромян  та М.М.Семаго, Вони наголошували , що саме ця фаза є початком соціально-психологічної адаптації батьків до народження дитини з особливими потребами. Є.А.Клопота наголошував про важливість емоційного благополуччя у період виховання дитини з особливими потребами. Саме тут вітчизняними психологами визначено важливу роль ранньої психокорекційної роботи та психологічного супроводу. Актуальність теми визначається не тільки охороною здоров'я матері і дитини, а саме охорони здоров'я сім'ї і дитини.

Психологічний супровід такої родини має бути спрямований на створення соціально-психологічних умов для емоційного благополуччя сім'ї. Виховна ефективність, може відбуватися лише за умов емоційної стабільності батьків, після їх примирення з хворобою дитини і відкритті в собі особистих ресурсів, почуттям щастя і задоволеності життям на що і повинна бути спрямована професійна психологічна допомога батькам через індивідуальну чи індивідуальну психотерапевтичну роботу.

Психотерапевтична робота буде включати в себе:

-         розширення контактів родини;

-         надання адекватної інформації про специфічні потреби і перспективи розвитку дитини;

-         надання повноцінної інформації про соціальні інститути допомоги, складання індивідуального маршруту розвитку дитини;

-         налагодження сімейного мікроклімату;

-         організація психологічної підтримки батьків [2, 103].

Виділяють наступні шляхи роботи з родичами: проведення психологічного діагностування сім’ї, розробка основних напрямків роботи, використання психокорекційних та психотерапевтичних прийомів, спрямованих на надання допомоги. Якщо виникає необхідність, то в рамках діагностичного етапу, аналізуються особистісні особливості батьків, у тому числі емоційні і комунікативні властивості, визначається рівень тривожності.

Сім’ї які мають дітей з обмеженимипсихофізичними можливостями, мають подібніпроблеми та труднощі. Нерідко їм бракує фізичних і моральних сил, вони потребуютьпсихологічної підтримки, прагнуть поділитися зіншими людьми своїми сумнівами та труднощами. Характер спілкування батьків багато в чомувизначається їхніми індивідуальними особливостями. Нажаль, у багатьох існує тенденція звуження кола знайомств, вони часто замикаються в собі, не хочуть зустрічатися зісвоїми приятелями, у них можуть виникнути підозрілість, недовіра до інших людей. З цієї причини вони не можуть “піти” від своїх проблем, постійно відчувають внутрішнє психічне напруження, що виявляється нерідко у виникненні почуття безвиході. Саме тому дуже важливою є саме своєчасна психологічна підтримка батьків на перших етапах виховання та лікування дитини, яка здатна відчувати внутрішні переживання та емоції батьків. Вважаємо своєчасним і соціально значущим розробку розділу медичної психології – клінічної психології сім’ї, яка була би сфокусована на вивченні ролі сім’ї впоходженні, розвитку, лікування і попередженні захворювань, а також на визначенні впливу різних хвороб на сімейне функціонування.

1. Бурлачук Л.Ф. Словарь-справочник по

психодиагностике / Л.Ф. Бурлачук, С.М. Морозов. – СПб.: Питер, 1999. – С. 19.

2. Горецька О. Психологічні особливості ставлення батьків до дітей з особливими

потребами / О. Горецька // Освіта регіону журнал. – 2013. – №2. – С. 289.

3. Зверева О.Л. Семейная педагогика и домашнее воспитание: Учебное пособие для студ. серед. пед.

учебн. заведений / О.Л. Зверєва, А.Н. Ганичева. – М.: Издательсьский центр “Академия”, 1999. – 256 с.

4. Киртоки А.Е. Особенности психологической поддержки семьи. Опыт Центра ранней помощи “Дансайд Ап” / А.Е. Киртоки // Синдром Дауна. ХХI век. – 2009. – № 1. – С. 18 – 24.

5. Мастюковая Е.М. Лечебная педагогика (ранний и дошкольный возраст) / Е.М. Мастюковая. – М.: Владос, 2007. – 258 с.__