Доповідь "Методика компетентнісного викладання на уроках зарубіжної літератури"

Методика компетентнісного викладання на уроках зарубіжної літератури

                       

 

Сьогодні плекається нова модель випускника. Формується не стільки «інтелектуальний ресурс», скільки комунікативна, відповідальна, творча особистість, здатна до саморозвитку, готова практично розв’язувати життєві та професійні проблеми, які перед нею постають. 

 Відповідно змінюється «портрет» вчителя. На відміну від традиційного розуміння провідної ролі вчителя як головного джерела інформації, школа ХХІ століття пропонує іншу роль: вчитель як провідник та спостерігач, який створює можливість для учнів застосувати отримані навички для побудови нових знань. Німецький педагог А.Дистервег вважав, що гарний вчитель не дає істину, а вчить її знаходити. Тому виховання в учнів навичок самостійного пошуку рішення завдань, що призводить до успіху, – це і стає основною метою навчання сучасної школи.

У наш час проблема компетенцій потрапила до освіти та зайняла в ній головуюче місце, що пов’язується з інформаційним вибухом останнього десятиріччя та змінами, які відбулися внаслідок використання інформаційних технологій, швидкого впровадження наукових розробок не лише в економічну сферу, але й у повсякденне життя людей.

Компетентнісний підхід у навчанні – це формування здатності діяти в ситуації невизначеності при рішенні актуальних для учнів проблем.

Базовими технологіями, що підтримують компетентнісно орієнтоване навчання, є:

- технологія проблемного навчання;

- технологія проектної та дослідницької діяльності;

- технологія когнітивного навчання;

- технологія навчання в глобальному інформаційному співтоваристві;

- технологія рішення винахідницьких завдань;

- ідея особистісно орієнтованого підходу (І.С. Якиманська);

- ідея діяльнісного підходу («навчання через діяльність») – Д.Дьюї, Г.П.Цедровицький, А.А.Дергач, О.С.Анісімов;

- ідея розвиваючого навчання (П.Я.Гальперин, Л.В Занков, В.В.Давидов);

- технологія розвитку критичного мислення (Дженні Л. Стіл, Кертіс С. Мередит, Чарлз Темпл і Скотт Волтер) та ін.

Компетентнісний підхід передбачає не засвоєння учнем окремих один від одного знань і вмінь, а оволодіння ними в комплексі, адже мета розвитку компетенцій – допомогти дитині адаптуватися в соціальному світі.

Серед різних видів компетенцій виділяються, перш за все, ключові компетенції, які є «ключем», базою, основою для інших, більш конкретних та предметно-орієнтованих.

Ключові (базові) компетенції використовуються у повсякденному житті, вони багатофункціональні, надпредметні і  мають високий ступінь універсальності. Це визначені суспільством, самою особистістю здібності, вміння, які допомагають людині в будь-якій ситуації досягти позитивних результатів як в особистій, так і в професійній сферах життя.

Концепція «ключових компетенцій» була прийняла Радою Європи у 1996 році як освітній результат. Це:

- розвиток когнітивних якостей (вміння відчувати навколишній світ, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, узагальнювати, обробляти інформацію);

- розвиток креативності (гнучкість розуму, творчість, чуйність до протиріч);

- організаційно-діяльнісні якості (здібності усвідомлення мети, вміння її пояснити, організувати її досягнення);

- комунікативні якості, обумовлені необхідністю взаємодіяти з іншими людьми, з об’єктами навколишньої природи та інформаційними потоками;

- світоглядні якості, що визначають емоційно-ціннісні установки, здатність до самопізнання та самовдосконалення.

Загалом ключових компетенцій понад 150.

Виходячи з цього переліку необхідних якостей та проаналізувавши різноманітні варіанти типологій необхідних сучасному учню знань і вмінь, пропонуємо наступну класифікацію ключових освітніх компетенцій:

1. Ціннісно-смислові (ціннісні орієнтири учня, його досвід самопізнання, осмислення свого місця в світі, вибір ціннісних, цільових, смислових установок дій).

2. Загальнокультурні (пізнання особливостей національної та загальнолюдської культури, духовно-моральних основ життя, традицій окремих народів, розуміння ролі науки і релігії в житті людини, їх впливу на світ).

3. Пізнавальні (знання і вміння організації цілепокладання, планування, аналізу, рефлексії, самооцінки навчально-пізнавальної діяльності; здобування знань безпосередньо із реальності, володіння прийомами дій в нестандартних умовах, евристичними методами рішення проблем).

4. Інформаційні (володіння інформаційними технологіями, вміння працювати з усіма видами інформації, шукати, аналізувати, перетворювати, застосовувати інформацію для рішення різноманітних проблем).

5. Комунікативні (знання мов, ефективних способів співробітництва, навички роботи в групі, володіння різноманітними соціальними ролями в колективі, вміння представити себе, написати лист, заяву, вести дискусію тощо).

6. Соціальні (вміння жити і працювати в колективі, в команді; знання прав споживача, покупця, клієнта, виробника, професійне самовизначення, володіння етикою трудових та громадянських взаємовідносин).

7. Моральні (готовність, здатність та потреба жити за загальнолюдськими моральними законами).

8. Автономізаційні (здатність до саморозвитку, самовизначення, самоосвіти, конкурентоздатності; потреба та готовність вчитися протягом всього життя; турбота про особисте здоров’я; внутрішня екологічна культура).

Освітнє середовище повинно вибудовуватись таким чином, щоб дитина опинялася в ситуаціях, які сприяють становленню цих компетенцій.

Компетентності обов’язково пов’язані між собою. Оволодіваючи яким-небудь способом діяльності, учень отримує досвід інтеграції різноманітних результатів освіти (знань, умінь, навичок, цінностей тощо) та постановки мети. Так відбувається усвідомлення процесу управління власною діяльністю – «компетенції».

Як моделювати сучасний компетентнісно орієнтований урок літератури в школі? Чи є у шкільної дисципліни «зарубіжна література» спеціальні предметні компетенції, які необхідно розвивати?

Нова програма із зарубіжної літератури для 5-9 класів спрямовує роботу вчителя на розвиток ключових компетентностей (уміння вчитися, спілкуватися державною, рідною та іноземними мовами, інформаційно-комунікаційної, соціальної, громадянської, загальнокультурної), а також на формування предметної літературної компетентності, складниками якої є комунікативна, емоційно-ціннісна, літературознавча, загальнокультурна, компаративна та інші компетенції особистості.

Враховуючи специфіку навчального предмету, спробуємо дати класифікацію літературних компетенцій та основні методи і прийоми їх розвитку як умови, що забезпечує якісне засвоєння програми.

Комунікативна та мовленнєва компетенція.

У результаті розвитку даної компетенції в учнів формуються комунікативні якості, обумовлені необхідністю взаємодіяти з іншими людьми, вміння відшукувати, перетворювати та передавати інформацію, виконувати різноманітні соціальні ролі в групі та колективі, використовувати сучасні телекомунікаційні технології (електронна пошта, Інтернет) та ін.

Навіть звичайний урок літератури дає необмежені можливості для розвитку комунікативних здібностей, готовності учнів до успішного, позитивного спілкування. Діти набувають навичок мовленнєвої культури: написання тексту, вимовляння монологу, користування різними типами мовлення, побудова висловлювання у певному стилі, вміння взяти інтерв’ю та інших форм комунікативної взаємодії.

Значима також організація на уроці «живої» розмови, дискусії, диспуту, коли діти висловлюють яскраві думки, сміливі судження, сумніви, іншими словами, вчаться відстоювати свою позицію та з повагою відносяться до думки інших.

Головним на уроці літератури стає питання. Правильно поставлене питання та грамотно організований пошук відповідей формує культуру мислення, пробуджує бажання висловитись, проявити себе, допомагає розібратися в системі взаємовідносин, які існують в світі, вчить прислухатися до слова. Процес навчання літературі організовується як самостійний творчий пошук, результати якого як власні «відкриття» вдягаються у словесну форму.

Комунікативна компетентність – це також виховання толерантності, самоконтролю, розвиток навичок роботи в групі, формування культури публічних виступів, розвиток вміння слухати, розуміти співбесідника, доводити думку, укріплення образу «Я».

Приклади комунікативно-ситуативних вправ.

Оволодівають учні комунікативною компетенцією на уроках з використанням інтерактивних форм навчання: «мікрофон», «обери позицію», «коло думок», «мозкова атака», урок-конференція, урок-суд, урок-вистава, урок-дискусія, урок-пошук тощо.

Нестандартні завдання можуть бути представлені у вигляді проблемних ситуацій, рольових та ділових ігор, конкурсів та змагань, інших завдань з елементами цікавості (життєві та фантастичні ситуації, інсценівки, казки, загадки, «розслідування» тощо).

«Граючи, говоримо».

Уявіть, що ви, як і головний герой роману Д.Дефо «Життя та надзвичайні пригоди Робінзона Крузо», опинились на безлюдному острові без їжі та засобів існування. Що ви будете робити в такій ситуації для того, щоб вижити?

Вам, як художнику, запропонували виконати малюнок до назви оповідання Джека Лондона «Любов до життя». Що б ви зобразили? Опишіть свою ілюстрацію художнім словом.

Ви зустріли Марго з твору Р.Бредбері «Все літо в один день», опишіть її зовнішній вигляд та ваші почуття від зустрічі з нею.

«Постав себе на місце героя».

Уявіть себе самотньою пальмою з вірша М.Ю.Лермонтова «Три пальми», що росте серед Аравійської пустелі. Про що ви мрієте, чому не задоволені власною долею? Поясніть. Які рядки вірша краще за все допомагають вам увійти в образ?

Уявіть себе Оксаною з повісті М.В.Гоголя «Ніч перед Різдвом», опишіть її портрет, обравши художні деталі з тексту.

 Ви коваль Вакула, поділіться з товаришами враженнями від мандрівки до Петербургу і зустрічі з Єкатериною.

«Читаємо, розуміємо, говоримо».

Ви отримали завдання розпізнати міф серед інших творів народної творчості. Поясніть, як ви це зробите?

Переказ художнього тексту.

Переказ використовується як дієвий прийом, що сприяє засвоєнню змісту твору та розвитку мовлення учнів. Розрізнюють два основних типи переказів:

1) відтворюючий переказ:

- докладний вільний (заснований на першому враженні та передачі в цілому своїми словами);

- докладний художній (близький до тексту автора, що має за мету не тільки детально передати зміст, але й відобразити художні особливості тексту);

- короткий (учень викладає основний зміст прочитаного, зберігаючи логіку і стиль вихідного тексту, але опускаючи подробиці, деякі деталі художнього тексту, що навчає школярів відбирати головне і відсіювати другорядне);

- вибірковий (відбір і передача змісту окремих розділів тексту, об’єднаних однією темою – наприклад, «Історія сім’ї Мармеладових»);

2) творчий переказ (зі зміною особи оповідача, ускладнений творчими завданнями, що потребує від учня глибокого розуміння характеру героя, художніх засобів його зображення, великої попередньої роботи).

Читацька компетенція.

Основне завдання літературної освіти – формування уважного читача з добре розвиненими творчими, розумовими, пізнавальними здібностями. Це не просто розвиток навичок роботи з художнім текстом, а ціле мистецтво. Учнів не можуть не хвилювати світоглядні питання, характерний антураж різних епох і країн, цікаві відомості з галузі людинознавства і культурології, можливість пізнати сутність людини і ролі мистецтва в її житті. Таємниці, розкриті в тексті, змушують працювати мислення та виходити на ідею, розвивають здатність учня формувати свою думку й аргументувати її.

Отже, мета вчителя – підготувати читача, який сприймає художній твір не як просте повідомлення про події та героїв, а, враховуючи закони мистецтва, глибше осмислити твір як явище певного етапу розвитку культури народу.

Сформувати читацьку компетенцію вчитель літератури зможе тільки у процесі комплексного вирішення таких завдань:

 - зацікавити учнів читанням;

 - розвивати цей інтерес до створення постійної потреби у читанні;

 - навчити дітей обирати літературу, враховуючи вікові та особистісні інтереси;

 - створити належні психолого-педагогічні умови школярам для сприйняття розуміння та оцінки прочитаного;

 - забезпечити певні знання учнів з теорії та історії літератури, літературної критики;

 - формувати в них навички аналізу художнього твору;

- організувати дослідницьку роботу школярів;

 - розвивати їхнє усне та писемне мовлення;

 - працювати над постійним удосконаленням естетичного смаку учнів.

Завдання і прийоми, спрямовані на розвиток читацької компетенції:

- гронування («асоціативний кущ»);

- розгадування кросвордів;

- пошук ключових слів у формулюванні теми;

- літературний диктант;

- літературна вікторина;

- проблемні запитання;

- евристична бесіда;

- переказ ланцюжком від імені персонажу твору;

- формулювання запитань письменнику, літературному герою;

- написання листа письменнику чи герою;

- читацький відгук;

- участь у розробці сценарію;

- зіставлення твору з його екранізацією або театральною виставою;

- метод «вживання» учнів у текст (дописування уривків тексту, складання листів, щоденників; складання монологів, діалогів героїв);

- проведення диспуту, семінару, сприйняття літературного твору у співвідношенні з власним внутрішнім світом та ін.

Питання, звернені на розуміння ролі книги в нашому житті:

Чи потрібні нам книги про…?

Чи актуальні книги … в наші дні?

Чи доводилось вам зустрічати в житті таких людей, як герой …?

Який життєвий урок ви винесли з …?

Які проблеми підіймає автор у творі …?

У чому сенс твору і чому він має таку назву?

Які почуття виникли у вас після прочитання …?

Які риси характеру, притаманні герою …, ви хотіли б виховати в собі?

У чому сила впливу даного твору на читача?

Сьогодні на уроці я зрозумів… (я навчився …, я відчув …) тощо.

Емоційно-ціннісна компетенція.

Важливо створювати приємну психологічну атмосферу уроку   літератури, коли взаємовідносини між вчителем і учнями будуються на принципах співробітництва, довіри, взаємної поваги, коли словесник оберігає право учня на самостійний вибір, право на помилку, право на почуття власного достоїнства.

Ціннісно-смислові компетенції при вивченні літератури передбачають:

- здатність до власної інтерпретації вивчених художніх творів;

- розуміння авторської позиції та своє відношення до неї;

- застосування духовно-морального досвіду в життєвих ситуаціях.

Для розвитку емоційної компетенції можна використовувати наступні завдання:

- передача настрою, враження, почуття від музики, архітектури, кіно;

- змалювання внутрішнього світу літературного героя в кольоровій палітрі;

- розучування ролей в окремих драматичних творах або уривках;

- створення твору-імпровізації під музику;

- виписування із твору найбільш яскравих рядків, які сподобались учню;

- опис почуттів, які народилися під впливом даного поетичного твору;

- прийом «палітра емоцій» (із поданого переліку вражень, почуттів підкреслити три слова, що відповідають вашому стану душі: задумливість, співчуття, легенький смуток, захоплення, спокій, переживання, радість, журба, розчарування, світла печаль, умиротворення).

Полікультурна компетенція.

На уроках зарубіжної літератури учні пізнають культуру, побут, традиції інших народів, знайомляться із загальнолюдськими цінностями, що сприяє вихованню дітей в контексті «діалогу культур» і розвитку полікультурної компетенції.

На уроках зарубіжної літератури все більшого поширення отримують уроки-діалоги і уроки культурологічного аналізу. Твір прочитується, як правило, у декількох паралельних культурних шарах:

Не менш популярні інтегровані уроки, на яких поєднуються:

- зарубіжної література – рідна література;

- література – музика – живопис – архітектура – театр;

- література – філософія – релігія.

Пошуково-дослідницька компетенція.

Необхідними вміннями і навичками мисленнєвої діяльності людини є осмислення теоретичного матеріалу, виділення головного, аналіз, синтез, абстрагування та конкретизація, індукція та дедукція, класифікація, узагальнення, систематизація доказів, побудова виступу, аргументація, вміння сприймати питання, осмислити його, сформулювати достойну відповідь, формулювання висновків, умовиводів. Усе це допомагає розвивати технологія пошуково-дослідницької діяльності учнів.

У ході дослідницької діяльності учні:

- навчаються вмінню самостійно здобувати знання;

- відчувають потребу в безперервній самоосвіті, без зовнішнього стимулу;

- розвивають навички самоорганізації;

- формують адекватну самооцінку;

- засвоюють вміння створення спеціальних матеріалів для представлення результатів дослідження: комп’ютерних презентацій, слайд-шоу, відеофільмів тощо.

Найбільш поширеним завданням, де може проявитися дана компетенція, є  написання і захист учнями наукової роботи (реферат, літературознавче дослідження, наукова робота МАН).

Метод проектів надає можливість кожному учню поставити мету, обрати спосіб дії, вчить розподіляти обов’язки, керувати та підкорятися, брати участь у обговоренні проблеми, підводити підсумки.

Соціальна компетенція.

Дана компетенція характеризує вміння людини повноцінно жити в суспільстві, брати на себе відповідальність, приймати рішення, робити вибір, безконфліктно виходити з життєвих ситуацій.

Соціальна компетенція включає в себе:

- культуру міжособистісних відносин;

- вміння визначити власну роль в суспільстві;

- співдружність, здатність працювати в групі, в команді;

- соціальну цілісність, вміння визначити особисту роль у суспільстві та ін.

Навички роботи в колективі класу, в групі надають можливість учням оволодіти способами взаємодії з оточуючими. В них формується вміння вислуховувати іншого, розвивається «почуття ліктя», здатність працювати не поруч, а разом, увага до оточуючих.

Життєва компетенція.

Зарубіжна література надає учню багатющий матеріал для аналізу різноманітних життєвих схем поведінки, людських характерів, акценту на унікальний внутрішній світ людини. Чи навчає література життю? І так, і ні. Вона пропонує варіанти  життєвих моделей і ситуацій, приклади найрізноманітніших почуттів: кохання, дружби, героїзму, честі, справедливості, безкомпромісності, добра. Те, що учень не розгледить в свого товариша, батька, сусіда, він може побачити в Тома Сойєра, Дон Кіхота, Маленького Принца. Класична література має силу зберігати душу дитини та прививати їй вищі цінності.

Одним з кращих прикладів формування та розвитку життєвих компетенцій є застосування інтерактивних методик, в  яких  використовуються принципи рефлексії, партнерство, неординарність, креативність, толерантність.

Прийом «Чарівна паличка».

У вас в руках чарівна паличка, з її допомогою ви потрапили на безлюдний острів. Опишіть, яким ви його уявляєте (вивчення роману Д.Дефо «Робінзон Крузо»).

Інформаційна компетенція.

Включає в себе дві групи базових компетенцій:

1) компетенції роботи з інформацією (усвідомлення потреби в інформації; вибір стратегії пошуку інформації; відбір, порівняння та оцінка інформації; систематизація, обробка та відтворення інформації; синтез існуючої інформації та створення нового знання);

2) компетенції використання інформаційних технологій (використання стандартного програмового забезпечення, комп’ютера, оргтехніки, цифрової техніки; вміння користуватися Інтернет-ресурсами; мережева взаємодія).

Учні, які володіють інформаційними технологіями на більш високому рівні, готують до уроків не тільки презентації в програмі Microsoft Office Power Point, але і створюють власні сайти, присвячені окремим письменникам або культурним епохам.

Творча компетенція.

Важливо, щоб школа давала не тільки суму конкретних знань, але і навчала спостерігати, досліджувати, узагальнювати, робити самостійні висновки, розвивала креативне мислення, тобто формувала творчу компетенцію.

До креативних (творчих) якостей відносяться: гнучкість розуму, чуйність до протиріч, натхнення, фантазія, розкутість почуттів і рухів, наявність власної думки та ін.

У чому ж проявляються творчі здібності учнів на уроках зарубіжної літератури?

- в умінні легко побудувати оповідання;

- у здатності передати в оповіданні деталі, важливі для розуміння події, про яку йдеться мова;

- любов до фантазій, імпровізацій, додавання події чогось нового, незвичного;

- зображення персонажів своїх фантазій живими і цікавими;

- нестандартний  підхід до рішення проблеми, до розкриття теми творчої роботи;

- складання віршів, оповідань, ілюстрацій до творів тощо.

Прийоми активізації навчальної творчої діяльності учнів:

- інтригуючий початок уроку;

- полемічний характер викладення матеріалу;

- контрастне співставлення аргументів;

- розгляд проблемних питань;

- робота з деталлю художнього тексту, метафорами та ін.;

- співставлення твору з його екранізацією;

- самостійний пошук учнями проблем твору.

Завдання, спрямовані на розвиток різних видів художньо-творчої діяльності:

- оцінити власне сприйняття літературного твору у виконанні майстрів художнього слова;

- використовуючи фотографії, ілюстрації, підготувати літературну фантазію;

- скласти букет квітів, який би відтворював головні мотиви творчості поета чи якусь його тему, настрій окремого твору;

- знайти образи-символи, що передають почуття, враження від образу, системи образів, цілого твору.

- прокоментувати картину, малюнок, фотографію;

- створити словесну або скульптурну галерею портретів різних героїв;

- намалювати ескіз обкладинки книги;

- створити макет кімнати, приміщення за його описом у літературному творі;

- переробити казку в п’єсу.

Мета розвитку компетенцій на уроках зарубіжної літератури – це виховання:

Читача – систематично читає, розуміє прочитане і отримує насолоду від самого процесу читання, змісту або форми художнього тексту; вміє розповісти про те, що читав, висловлювати свою думку, описати враження від прочитаного.

Літературного критика – знає і вміє різнобічно аналізувати, тлумачити художній зміст творів сучасної літератури, визначати їх позитивні якості і недоліки.

Літературознавця – використовує отриману літературну освіту для дослідження історії літератури, життя і творчості окремих письменників, взаємозв’язків творів з епохою, досліджує закони розвитку літератури як особливої форми духовної діяльності людини.

Дослідника проблем – використовує свою літературну освіту для того, аби глибше розібратися в проблемних ситуаціях сьогоднішнього дня, розуміти вчинки людей, віддавати перевагу моральним цінностям.

Письменника – використовує свої знання з літератури як творець власних художніх текстів.

Принципи роботи з формування ключових компетенцій, що лежать в основі розвитку учнів:

- не варто «м’яко стелити» на кожному кроці дитини, можна дозволити їй іноді допустити помилки, щоб вона потім зуміла самостійно знайти шлях їх подолання;

- не «натаскувати», даючи знання у готовому вигляді, а озброювати прийомами пізнання;

- піклуючись про розвиток дітей, не забувати про роботу над собою, про вдосконалення власних знань і вмінь.

Предметне навчання – це тільки основа для формування компетентностей як інтегрованого результату навчальної діяльності учнів. Головне, щоб дітям було цікаво вчити і розвивати себе, пізнавати світ.