Доповідь на педагогічну раду: "Адаптація"

Доповідь на педагогічну раду:

 

Проблеми та шляхи вирішення адаптації студентів-першокурсників до умов навчання в Криворізькому медичному коледжі

 

Проблема адаптації першокурсників широко обговорюється в системі вищої освіти, і не випадково: від успішності цього процесу багато в чому залежить подальша професійна кар'єра і особистісний розвиток майбутнього спеціаліста.

Адаптація – такий специфічний період в житті людини, коли відбувається значна зміна середовища її життєдіяльності, пристосування до нових умов. Період адаптації в навчальному закладі не завжди є безболісним, але має надзвичайно важливе значення як початкова стадія соціально-професійної орієнтації.

Традиційно адаптація передбачає активне пристосування індивіда до умов середовища як фізичного, так і соціального. Здатність до такого пристосування визначається як адаптивність/неадаптивність, і відображає узгодженість/неузгодженість, і відповідність між цілями і результатами, яких досягає індивід у процесі виконання певного виду діяльності.

Прийнято розрізняти три форми адаптації студентів-першокурсників до навчання у навчальному закладі:

• формальна, яка торкається пізнавально-інформаційного пристосування до нового оточення, структури навчального закладу, змісту навчання в ній, її традицій, своїх обов'язків. Для студентів-першокурсників характерний стан маргінальності між уже не школярем, але й ще не студентом. Саме цим пояснюються розтягнені строки адаптації студентів-першокурсників до нової системи навчання, до нового способу життя, утворення нового динамічного стереотипу, і є однією із причин низької успішності студентів першого курсу під час зимової сесії.
• соціально-психологічна (суспільна) адаптація відображає процес внутрішньої інтеграції (об'єднання) групи студентів-першокурсників та інтеграцію цієї групи зі студентським оточенням в цілому. У цьому контексті основною функцією адаптації є прийняття індивідуумом норм і цінностей нового соціального середовища, форм соціальної взаємодії, які в ньому склалися, формальних і неформальних зв'язків, а також форм навчальної діяльності.
• дидактична форма адаптації торкається проблеми підготовки до нових форм і методів навчальної роботи у навчальному закладі і відображає, в першу чергу, інтелектуальні можливості студентів-першокурсників.

Це три сторони одного процесу, тісно пов’язані між собою. Кожна з них має свої характерні риси і особливості і відіграє важливу роль у житті першокурсника. Однак на перше місце все ж варто поставити дидактичну адаптацію, оскільки навчання є основою діяльності студента, а успішність – одним з головних критеріїв його адаптованості.

Крім того, прийнято розрізняти активну і пасивну форми адаптації, а також дезадаптацію, які відображають певну особистісну позицію першокурсників стосовно навчання у вузі.

Активна адаптація, перш за все, сприяє успішній соціалізації в цілому. Індивід не тільки приймає норми і цінності нового соціального середовища, але й будує свою діяльність, відносини з людьми на їх основі. При цьому у такої людини нерідко формуються все нові і нові різноманітні цілі, причому найголовнішою із них стає повна власна реалізація в новому соціальному середовищі. Коло спілкування та інтересів у людини з активною адаптацією широке.

Пасивна адаптація притаманна індивіду, який приймає норми і цінності, але за принципом «Я – як усі», і не прагне будь-що змінювати, навіть якщо це в його силах. Пасивна адаптація проявляється у наявності простих цілей і нескладних видів діяльності, проте коло спілкування і вирішуваних проблем ширше порівняно з рівнем дезадаптації.

Дезадаптація характеризується недиференційованістю цілей і видів діяльності людини, звуженням кола її спілкування і вирішуваних проблем, і, що особливо важливо, – неприйняттям норм і цінностей нового соціального середовища, а в окремих випадках і протидією цим нормам і цінностям. Тут у більшій мірі виявляються особистісні характеристики та індивідуально-типологічні особливості.

 

Ми розглядаємо адаптацію як активний процес, що залежить не тільки від зовнішніх факторів, а й внутрішніх установок, активності, власних позицій. Аксіомою є те, що успіху досягає лише той студент, який має бажання навчатися, стати кваліфікованим спеціалістом, у якого сформовано вміння долати перешкоди, здатність критично ставитися до себе й оточуючих.

З метою вивчення рівня адаптації студентів до навчального закладу проводяться психологічні дослідження за такими напрямами:

• вивчення рівня загальної тривожності студентів у навчальному закладі (загальний емоційний стан, пов’язаний з різними формами включення студентів у життя закладу);
• вивчення рівня соціальної адаптації в нових умовах формування навчальних груп (анкетування);
• вивчення проблем і страхів, що виникають у відносинах з викладачами;
• вивчення рівня фізіологічної опірності і схильності до стресів.

У дослідженні взяло участь 150 студентів нового прийому на базі 9-ти класів групи СС-9-1-1; СС-9-1-2; ЛД-9-1-1; МПС-9-1-1; ЛС-9-1-1.

Основними показниками цього підліткового віку є:

• труднощі у взаємостосунках з дорослими: негативізм, упертість, байдужість до оцінці успіхів;
• пошук того, хто міг би зрозуміти;
• нестійка емоційна сфера; некерованість емоцій та настрою;
• нахили до ризику, агресивності як засобів самоствердження

Зважаючи на ці особливості розвитку підлітка, загальний рівень адаптації у студентів нового прийому на базі 9-ти класів складає 61,3%, тільки 38,7% від загальної кількості опитуваних респондентів складає емоційний стан тривожності, який пов’язаний з різними видами навчальної діяльності студентів у життя коледжу.

Також у дослідженні взяло участь 180 студентів нового набору на базі 11-ти класів групи СС-11-2-1; СС-11-2-2; СС-2-3; ЛС-11-2-1; АС-11-2-1; Фарм.-11-2-1

 Особливостями розвитку студентів цього періоду є:

• основний мотив пізнавальної діяльності – прагнення отримати професію;
• відбувається формування цілісної системи поглядів, тверджень, істотна перебудова емоційної сфери;
• прояв самостійності через недовіру до дорослих

Зважаючи на ці особливості розвитку юнацького віку загальний рівень адаптації у студентів нового набору на базі 11-ти класів складає 74,6%, тільки 25,4% від загальної кількості опитуваних респондентів складає емоційний стан тривожності, який пов’язаний з різними видами навчальної діяльності студентів у життя коледжу.

Рівень адаптації студентів нового набору

Для визначення рівня тривожності, яка поєднує у собі як особистісні так і ситуаційні властивості особистості ми застосовували методику Спілбергера.

 

Вивчення рівня загальної тривожності студентів у навчальному закладі бачиться особливим важливо, тому що ця властивість у багатьох випадках обумовлює поведінку суб’єкта. Певний рівень тривожності – природна та обов’язкова особливість активної діяльності особистості. Оцінка людиною свого стану у цьому відношенні є для неї вагомим компонентом самоконтролю та самовиховання.

 

Під особистісною тривожністю розумілася індивідуальна риса особистості, яка відображається у її схильності до емоційно негативних реакцій на різноманітні життєві ситуації, які несуть у собі загрозу для власного “Я” (самооцінки, рівня домагань, відношення до себе). Особистісна тривожність – це стабільний нахил людини реагувати на подібні соціальні ситуації підвищенням тривоги та турботливості. Ситуаційна тривожність визначається як тимчасовий, стійкий тільки у певних життєвих ситуаціях стан тривоги. Цей стан  виникає як звична емоційна та поведінкова реакція на стресову ситуацію.

 

Для виявлення рівня тривожності нами було використано також методику “Шкала тривожності”, розроблену за принципом “Шкали соціально-ситуаційної тривожності” О.Кондаша.

 

Особливістю шкал такого типу є те, що у них людина оцінює не наявність чи відсутність в себе яких-небудь хвилювань, симптомів тривожності, а ситуацію з точки зору того, наскільки вона може викликати тривогу. Методика включає ситуації трьох видів: пов’язані з навчальним закладом і спілкуванням з викладачами; ситуації, що актуалізують уявлення про себе (самооцінювання); ситуації спілкування (міжособистісна). Перевага шкал такого типу заключається, по-перше, у тому, що вони дозволяють виявити об’єкти, які є для студентів основним джерелом тривоги, і, по-друге, менше, ніж інші типи опитувальників, є залежними від особливостей розвитку у студентів інтроспекції.

 

 До дослідження залучалися усі студенти І курсу, як на базі 9-ти так і на базі 11-ти класів. Як показують результати виявлення рівня тривожності за трьома шкалами методики, у першокурсників домінують такі показники:

• ситуації пов’язані з навчальним закладом і спілкуванням з викладачами – рівень тривожності на базі 9-ти (48,7%); на базі 11-ти (53,4%);
• ситуації, що актуалізують уявлення про себе (самооцінювання) – на базі 9-ти (21,3%); на базі 11-ти (18,6%);
• ситуації спілкування (міжособистісна) – на базі 9-ти (30,1%); на базі 11-ти (28%).

Загальний рівень тривожності серед студентів нового набору

Також з метою вивчення рівня соціальної адаптації в нових умовах формування навчальних груп було проведено анкетування (кінець вересня – на початку жовтня), що стосувалося виявлення основних мотивів навчальної діяльності.

 

Проаналізувавши результати анкетування, ми виявили, що 91,5% студентів не жалкують, що стали студентами коледжу; кожен цілком впевнений в тому, що студентське життя в порівнянні зі шкільним цікавіше; всі респонденти відчувають допомогу куратора групи та задоволені рівнем викладання дисциплін у коледжі.

Найважчим на початковому етапі навчання у коледжі для студентів було:

• невміння працювати самостійно;
• підвищені вимоги до знань;
• недостатність часу на виконання домашніх завдань;
• дискомфорт через суворість викладача;
• почуття страху, що не впорається із навчанням.

 

Проведені дослідження підтверджують, що успішність адаптації на первинному етапі залежить від ряду умов:

по-перше, від того, як викладачі викличуть інтерес до професії і бажання працювати над своїм предметом, тобто розвинуть мотивацію студентів;

по-друге, як підготують студента до засвоєння теоретичних знань, набуття необхідних навиків та вмінь;

по-третє, які міжособистісні стосунки складуться в студентів у навчальній групі і на практиці та як ці взаємостосунки вплинуть на його успіхи.

 

Отже, чим вищий рівень соціальної та навчальної адаптації, тим результативніший рівень навчання, ініціативності та самостійності студентів. Безумовно, процес адаптації залежить також від особистих якостей першокурсників, типу їх характеру, темпераменту, самооцінки.

Адаптація – це справа не одного дня і не одного студента.

 

З метою зниження підвищеного рівня тривожності серед студентів і набуття психологічної адаптації у коледжі можна рекомендувати здійснювати ряд заходів:

• виховні години з метою вивчення особистості студентів;
• анкетування для вивчення рівня вихованості, інтересів та потреб студентів;
• заняття для підвищення психологічної культури студентів;
• тренінги з метою сприйняття психологічній адаптації першокурсників до умов навчання, зокрема, корекція хибних очікувань і типових ілюзій щодо навчання, підвищення мотивації навчання, знаходження оптимальних моделей поведінки в студентському середовищі;
• на загальних і групових зборах батьків обговорюються психолого-педагогічні перспективи виховання особистості в умовах сім’ї, навчального закладу;
• індивідуальні бесіди зі студентами та викладачами.

Названі напрямки роботи і заходи дають можливість допомогти студентам реалізувати себе як особистість, подолати несміливість, здобути впевненість у своїх силах і справах.

 

Без повноцінної адаптації немає ні внутрішньої рівноваги особистості, ні впевненості у майбутньому, ні людської взаємоповаги, допомоги, доброти, ні творчості – навчальної, професійної, духовної. Без неї неможливий продуктивний перебіг соціалізації, тобто щоденного розгортання процесу входження в нові соціальні ситуації та вироблення власної системи ставлень до суспільного оточення. І головне, через відсутність належної адаптованості особистість не може продуктивно займатися будь-якою діяльністю.

 

Виходячи з отриманих результатів можна рекомендувати:

• виявляти спрямованість особистості студента;
• формувати в студента навички соціологізації, незалежно від того, високих чи низьких показників він досяг;
• з метою включення студентів нового набору у колектив проводити з ними групові та індивідуальні бесіди;
• кураторам та зав. відділеннями встановлювати тісний зв’язок з батьками студентів.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1. Бабич Г. Виховна робота по адаптації студентів-першокурсників // Виховна робота в технікумах, коледжах. – 2006. – Випуск 4. – С. 129-138.
2. Омелько М. Адаптація студентської молоді – важливий фактор формування свідомого ставлення до навчання, праці, громадських доручень // Виховна робота в технікумах, коледжах. – 2006. – Випуск 4. – С. 112-120.
3. Педченко Н. Адаптація першокурсників – основа вивчення особистості // Виховна робота в технікумах, коледжах. – 2006. – Випуск 4. – С. 71-77.
4. Пєстишева Г. Особливості виховного впливу на студентів в період адаптації // Виховна робота в технікумах, коледжах. – 2006. – Випуск 4. – С. 156-161.
5. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. В 2 кн. Кн. 1.: Система работы психолога с детьми разного возраста: учеб. пособие / Е.И.Рогов . – Изд-во ВЛАДОС-ПРЕС, 2006. – С. 183-188, 343-346.
6. Харченко Н. Адаптаційний період студентів нового набору // Освіта. Технікуми, коледжі. – № 3,4 (13) – 2005. – С. 111-113.
7. Цепеліна Т. Психолого-педагогічні аспекти професійної адаптації студентів // Освіта. Технікуми, коледжі. – № 2 (15) – 2006. – С. 55.