Доповідь: "Асертивність як вид педагогічної комунікації"

Педагогічний лекторій 2017

АСЕРТИВНІСТЬ ЯК ВИД ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

На сучасному етапі розвитку суспільства суттєво зростає потреба в соціально компетентній, соціально активній творчої особистості, яка здатна ефективно функціонувати в сучасних умовах та адекватно взаємодіяти в міжособистісних відносинах. Однією з рис, що впливають на ефективність роботи викладача вищої школи є асертивність, яка є основою оптимального, конструктивного способу міжособистісної взаємодії.

Одним з факторів, який обумовлює рівень самореалізації викладача є асертивність, тобто здатність людини не залежати від зовнішнього впливу та оцінок, самостійно регулювати власну поведінку і відповідати за неї, це здатність упевнено та з гідністю відстоювати свої права, не зневажаючи прав інших. Асертивність розглядається як базисна інтегративна характеристика особистості, що відображає її досягнення у розвитку відношень з іншими людьми, яка дає можливість ефективно вибудовувати свою поведінку у залежності від конкретних умов і у відповідності з прийнятими в соціумі нормами. Асертивна поведінка є прямою, відкритою, що не має на меті причинити шкоду іншим людям.

Психологи використовують термін «асертивність» як синонім упевненості. У перекладі з англійської мови слово «assert» означає «стверджувати наполегливо, показово, упевнено». Згідно з психологічним словником, «асертивність – здатність людини упевнено і з гідністю відстоювати свої права, не зневажаючи при цьому прав інших людей».

Концепція асертивності оформилася наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. ХХ ст. в працях А. Солтера. Сам термін з’явився у середині 90-х рр., після публікації чеських авторів В. Каппоні та Т. Новака «Як робити все по-своєму» («Асертивність – у життя»). Під асертивністю розуміють особистісну рису, яку визначають як автономію, незалежність, здатність самостійно регулювати власну поведінку, тобто рису, яка характеризує самодостатню особистість.

Асертивність – це практичний метод у галузі міжособистісної комунікації.

Цей метод дозволяє:

• висловлювати свою думку, не боячись заперечувати
• є тактикою задоволення справедливих вимог і відмови від неправомірних домагань
• дозволяє знаходити шляхи примирення з критикою і з власними помилками
• дає уміння просити іншого про послугу, не відчуваючи незручності.

Цей метод, з погляду поведінкових тактик, можна розглядати як альтернативний маніпулятивній поведінці. Асертивність відкидає усі форми маніпуляцій. Вона вчить спокійно, без агресії протидіяти маніпуляторам, залишаючись на висоті, тобто асертивна поведінка припускає також відмову як від агресивної, так і від пасивної поведінки. Людина, яка поводить себе пасивно, не вміє чітко заявляти про свої бажання і потреби. Таким чином вона залишається беззахисною перед вимогами інших. У її діях відсутня впевненість, вона страждає від того, що не може належним чином застосувати свої здібності. Людина, яка поводиться асертивно, здатна чітко і зрозуміло формулювати те, про що йде мова, як вона бачить ситуацію, що вона про неї думає і як її переживає. Таку людину вирізняє позитивне ставлення до інших людей і адекватна самооцінка. Вона досить впевнена у собі, уміє слухати інших та йти на компроміс, здатна змінити свій погляд під тиском серйозних аргументів.

Асертивність – це також і якість особистості, риса характеру, яка проявляється в самоствердженні особистості; свідомому прийнятті вимог інших без страху, невпевненості, напруги, іронії тощо. Асертивна людина не діє на шкоду іншим, поважає чужі права, при цьому з повагою і до самої себе. Вона може переконати інших надати їй допомогу, ставитися до неї люб’язно, домовитися і знайти компромісне вирішення проблеми. Їй притаманне позитивне відношення до людей і адекватна самооцінка.

Для асертивної поведінки характерним є спокій. Мовлення такої людини виразне і зрозуміле, погляд відкритий. Людина, що поводить себе асертивно, створює навколо себе приємну атмосферу. Вона почувається впевнено ще й тому, що добре орієнтується у сформованій ситуації; нічого не навіює собі заздалегідь, уміє зустрічати гідно невдачу.

Виділяють чотири групи поведінки, яка змістовно поєднує поняття «асертивної» поведінки:

• здатність сказати «ні»
• здатність відкрито говорити про почуття і вимоги
• здатність встановлювати контакти, починати і закінчувати бесіду
• здатність відкрито виражати позитивні та негативні почуття

Асертивна поведінка має таку структуру:

1. Прийняття на себе відповідальності за власну поведінку

За своєю суттю асертивність – це філософія особистої відповідальності. Тобто мова йде про те, що ми відповідальні за свою власну поведінку і не маємо права звинувачувати інших людей за нашу реакцію на їх поведінку.

2. Демонстрація самоповаги і поваги до інших людей
3. Ефективне спілкування

У даному випадку головними є три наступні якості – чесність, відкритість і прямота у розмові, але не за рахунок емоційного стану іншої людини.

4. Демонстрація впевненості та позитивної установки

Асертивна поведінка передбачає розвиток впевненості та позитивної установки.

5. Вміння уважно слухати і розуміти

Асертивність передбачає вміння уважно слухати і прагнення зрозуміти точку зору іншої людини.

6. Переговори і досягнення робочого компромісу

Часом виникає потреба знайти такий вихід із ситуації, що склалася, який би влаштовував всіх учасників.

7. Пошук простих виходів зі складних ситуацій

Асертивність допомагає нам в процесі пошуку і знаходження простих виходів зі складних ситуацій.

Формування асертивності, як особистісної риси педагога вищої школи, у першу чергу передбачає усвідомлення людиною, наскільки її поведінка визначається її власними схильностями і спонуканнями, а наскільки – кимось нав’язаними установками. Часто виявляється, що педагог перебуває під владою установок, далеких від дійсності, і від цього страждає.

Джерелом асертивності педагога вищої школи має бути: почуття професіоналізму, компетентності, тобто, коли він знає, як, якими засобами, методами, техніками здійснити позитивні зміни у спілкуванні зі студентами, колегами, попередити конфлікт, зняти напруження.

Отже, що необхідно педагогу вищої школи для того, щоб бути асертивним?

Викладач (асертивний) має право:

1. Вимагати уваги і участі аудиторії
2. Домагатися дотримання правил навчальної дисципліни
3. Наполягати на виконанні завдань

Педагог (асертивний) не боїться:

1. Бути жорстким (інколи)
2. Бути м’яким (інколи)
3. Жартувати і грати (інколи)
4. Стикатися з агресією, уїдливістю, погрозами, байдужістю студентів

Отже, в основі всіх цих прийомів лежить взаємоповага, доброзичлива наполегливість, ввічлива вимогливість.

Впевнений (асертивний) педагог чітко знає:

1. Свої цілі
2. Свої завдання
3. План своєї діяльності
4. Свої сильні якості
5. Свої обмеження

Техніка асертивної поведінки передбачає:

1. Впевнену позу, жестикулювання, міміку
2. Відкритий, спокійний погляд
3. Впевнений голос, оптимальну силу голосу і темпу мовлення
4. Асортимент поведінки у «важких» ситуаціях, продуманих заздалегідь
5. «Репетиція» перед дзеркалом варіантів поведінки
6. Формування позитивного «само образу»

Отже, асертивна поведінка у комунікативному соціально-педагогічному процесі – це оптимальний варіант спілкування педагога вищої школи зі студентами, колегами, який призводить до формування самостійної, відповідальної особистості, здатної успішно вирішувати проблеми – виховні, освітні, психолого-педагогічні.