Доповідь на тему: "Картина світу Птолемея"

                                           Картина світу Птолемея

     Людина має можливість осягнути світ по-різному – філософи виділяють такі види пізнання як буденне, релігійно-містичне, філософське, художньомистецьке, наукове. Особливим спеціалізованим видом пізнавальної діяльності з притаманними їй формами і методами виступає наука, призначення якої полягає у виробництві нового об’єктивного знання про навколишній світ на людину.

Птолемей був автором численних наукових трактатів, деякі мали велике значення для ісламської та європейської науки.

Перший і найбільший із них  називався спочатку «Математичні збори в тринадцяти книгах», але до нашого часу дійшов арабський варіант найменування – «Альмагест».

 Ця праця містила детальний виклад геоцентричної моделі світу. Перший розділ книги «Альмагест» містить обговорення епістемології та філософії. У цьому розділі мають центральне значення дві теми: структура філософії - а в стародавньому світі цей термін включав у себе все людське знання і мудрість - і причини для вивчення математики.

  Єдиний філософ, на працю якого Птолемей спирається у своїй роботі, це Аристотель.

Аристотель вважав, що Земля нерухома, а Сонце, Місяць, планети й зорі обертаються навколо неї по колових орбітах. Він вірив у це, припускаючи з містичних причин, що Земля – центр Усесвіту, а коловий рух найдосконаліший.    Птолемей, розвинув цю ідею, побудувавши довершену модель небесних сфер.  Клавдій Птолемей був захопленим дослідником. «Коли я вивчаю собі на втіху, як міріади зір простують по своїх колах, – писав він, – то земля западається під моїми ногами».

     У моделі Птолемея Землю оточували вісім обертових сфер. Кожна наступна сфера була більша за попередню – щось на кшталт російської матрьошки. Земля перебувала в центрі. Що саме лежить за межами останньої сфери, ніколи не уточнювали, але це, безперечно, було недосяжним для людського погляду. Тому найдальшу сферу вважали чимось на кшталт кордону, вмістищем Усесвіту. Зорі нібито займали на ній фіксовані місця, тож за обертання цієї сфери вони рухалися небом разом, зберігаючи взаємне розташування, що ми й спостерігаємо. На внутрішніх сферах розташовувалися планети. На відміну від зір, вони не були жорстко закріплені, а рухалися щодо своїх сфер по невеликих колах, які називалися епіциклами. Це обертання разом з обертанням планетних сфер і робило рух планет відносно Землі таким складним.

     У такий спосіб Птолемей спромігся пояснити, чому спостережувані шляхи планет на зоряному небі значно складніші, ніж прості кола.

 Така картина в принципі збігалася з ідеями про створення світу Богом.
Однак ще піфагорейці - астрономи Нікетас і Екфант допускали рух Землі, а знаменитий Аристарх Самоський в III ст. до н. е. висловлював ідеї геліоцентризму. Сам же Птолемей, захищаючи геоцентризм, говорив, що якби Земля не стояла на місці, а рухалася, то хмари і птахи без видимої причини полетіли б на Захід, а падаючі предмети літали б не по прямій вниз, а в протилежний від Землі бік. Подібних ефектів ніхто не спостерігав.

     Модель Птолемея дозволяла досить точно передбачати місце світил на небі. Але для цього вченому довелося припустити, що інколи Місяць, долаючи свій шлях, підходить до Землі удвічі ближче, ніж в інший час. А це означає, що часом він, далебі, здається удвічі більшим! Птолемей знав про цей недолік своєї системи, і все ж вона здобула широке, хай і не загальне визнання. Християнська церква вирішила, що ця картина світу відповідає Святому Письму, бо ж має неабияку перевагу: вона залишала достатньо місця для раю й пекла за межами сфери непорушних зір.

В усіх країнах майже півтора тисячоріччя володіло розумами людей помилкове навчання Птолемея, який стверджував, що Земля нерухомо спочиває в центрі Всесвіту. Послідовники Птолемея в угоду церкви придумували всі нові "роз'яснення" і "докази" руху планет навколо Землі, щоб зберегти "істинність" і "святість" його помилкового навчання. Але від цього система Птолемея ставала усе більш надуманої і штучною.

   Тому, що вона спиралася на всесильну церковну владу, що придушувала вільну думку, заважала розвитку науки. Крім того, учені, що відкидали навчання Птолемея і висловлювали правильні погляди на будову Всесвіту, не могли ще їх переконливо обґрунтувати. Це вдалося зробити тільки Миколі Копернику.