ДОПОВІДЬ НА ТЕМУ: «ТЕРАПЕВТИЧНІ ЧИННИКИ ГРУПОВОЇ РОБОТИ У ПОРІВНЯННЯ З ІНДИВІДУАЛЬНИМ КОНСУЛЬТУВАННЯМ»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТА ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет психології, історії та соціології

ДОПОВІДЬ НА ТЕМУ:

«ТЕРАПЕВТИЧНІ ЧИННИКИ ГРУПОВОЇ РОБОТИ У ПОРІВНЯННЯ З ІНДИВІДУАЛЬНИМ КОНСУЛЬТУВАННЯМ»

Виконала                                                                Студентка 332 групи

                                                                                    Факультету психології,                                                       історії та  соціології

Ткаленко Наталія Вікторівна

Херсон – 2017

ОСНОВНІ ТЕРАПЕВТИЧНІ ФАКТОРИ ГРУПОВОЇ РОБОТИ У ПРАЦЯХ ПРЕДСТАВНИКІВ РІЗНИХ ШКІЛ ТА НАПРЯМКІВ

 Протягом останніх десятиліть як практики, так і дослідники намагаються знайти відповідь на питання: що робить групову роботу ефективною? До теперішнього часу в пошуках відповіді було проведено безліч досліджень. Виділяють три основні шляхи дослідження факторів дії групової психотерапії: опитування клієнтів, які пройшли курс групової роботи, вивчення теоретичних уявлень і досвіду групових тренерів і, нарешті, проведення експериментальних  досліджень, що дозволяють виявити взаємозв’язок між різними змінними групових процесів та ефективністю тренінгового заняття.

 Можна стверджувати, що вплив групової роботи спирається на три найважливіших компонента, що характеризують будь-який психотерапевтичний процес: почуття, мислення та поведінка. У групах тренер насамперед спонукає учасників групи назвати свої почуття і висловити їх. Емоційний катарсис становить важливу частину психологічного впливу, але він у багатьох випадках недостатній. Не менш важливо зрозуміти свою життєву ситуацію, зміст переживань. Отже, учасники групи повинні виконати певну когнітивну роботу. Нарешті, в певний момент найважливішим стає реальна дія, поведінка, яка і є провідником цих терапевтичних змін. Об’єднання почуттів і розуміння, реалізація нового досвіду в конкретній поведінці в реальних життєвих ситуаціях і роблять можливими зміни, яких домагається групова робота.

 Специфічний вплив групової роботи зазвичай визначається за допомогою конкретних терапевтичних факторів групи.

 Перша вдала спроба систематизації та узагальнення вже існуючих терапевтичних факторів була зроблена в 1955 р. представниками психоаналітичного напряму Р. Корсіні і Б. Розенберг. Вони проаналізувати 300 статей, що з’явилися до 1955 р., в яких обговорювалися фактори групової психотерапії, і виділити 175 таких факторів. Автори їх об’єднали в 9 найважливіших категорій, які стали основою пізніших «каталогів» психотерапевтичних факторів групи (в дужках дано порівняння з запропонованою пізніше І. Ялом (1985) класифікацією терапевтичних факторів).

 Отже, до терапевтичних факторів групової роботи відносять (за Р.Корсіні та Б. Розенбергом):

1. Взаєморозуміння (згуртованість) групи;
2. Універсалізація (універсальність);
3. Дослідження реальності (охоплює елементи корекції досвіду первинної сім'ї та міжособистісного навчання);
4. Альтруїзм;
5. Перенос (охоплює елементи міжособистісного навчання, згуртованість групи та імітаційного поведінки);
6. Терапія наглядом (імітаційна поведінка);
7. Взаємодія (охоплює елементи міжособистісного навчання і згуртованість групи);
8. Інтелектуалізація (охоплює елементи інформування);
9. «Провітрювання» (катарсис).

Через три десятиліття І. Ялом (1985), узагальнивши власні дослідження та дослідження інших авторів, виділив 11 основних терапевтичних факторів.

 Заохочення надії. Це суттєвий фактор будь-якої терапії. Дослідження показують, що, чим більше людина сподівається на допомогу, тим краще результат психотерапії.

 Кожна людина приходить до психотерапевта або психолога зі своєю життєвою історією, яка часто є історією трагедій і  поразок, втрат і печалі. Це змішує її відчувати почуття безнадійності і безсилля перед собою, здавалося б, невідворотної долі. Тим не менш, в групі людина стикається з життєвими історіями, досвідом, способами вирішення проблем інших людей. Серед учасників групи можуть бути люди, які більш успішно долають свої труднощі. І це вселяє надію, що дійсно можна щось змінити у своїй життєвій ситуації. Для більшості учасників групи потужним джерелом надії є зміни інших учасників в ході психотерапевтичної роботи групи. 

 Універсальність проблеми. Багато людей приходять у групу з переконаністю, що їх проблеми, страхи, симптоми є універсальними і неповторними. Ці відчуття унікальності сьогоднішніх проблем нерідко посилюють їх супроводжуються почуття ізоляції, самотності – брак близьких відносин не дозволяє побачити подібні труднощі у інших. Люди, як і їх проблеми, воістину унікальні, проте не слід розуміти це занадто прямолінійно, оскільки нас багато що пов’язує – в іншому випадку будь-яке спілкування і взаєморозуміння людей було б неможливим.

 Інформування учасників групи. І. Ялом інформування учасників групи визначає як надання тренером інформації про психічне здоров’я, порушення і загальні закономірності психодинаміки і всілякі поради з приводу вирішення життєвих проблем, які можуть дати як тренер, так і інші учасники групи.

 Альтруїзм. Альтруїзм з’являється в групі тоді, коли учасники надають підтримку, втішають один одного, діляться своїми проблемами, намагаються бути корисними і потрібними один одному, забувають про себе, жертвують собою заради інших. Це унікальний, властивий тільки групі психотерапевтичний фактор.

 Корекція досвіду первинної сім’ї. Тренінгова група у багатьох відношеннях схожа на сім’ю. Це подібність особливо посилюється, коли групу ведуть чоловік і жінка. Багато учасників групи реагують на тренерів як на батьків, а на інших учасників групи – як на братів і сестер, особливо на більш пізніх стадіях роботи групи. Це дає можливість тренера побачити стереотипи поведінки учасників, що склалися під впливом виховання в сім’ї. При аналізі поведінки такого роду, проблем взаємних відносин учасників групи та їх відносин з тренером, спробі прийняти більш різноманітні ролі в конкретних ситуаціях у групі, за допомогою інтелектуальних інсайтів і емоційних переживань, в групі з’являється можливість корегувати досвід., перенесений з первинної сім’ї, і підвищувати гнучкість і усвідомленість поведінки учасників.

 Вдосконалення соціальних навичок. Цей фактор групи нерозривно пов'язаний з міжособистісним навчанням, тому вдосконалення соціальних навичок більш широко обговорюватиметься в його контексті. Тут ми лише відзначимо, що в будь-якій групі і реальних міжособистісних взаємодіях відбувається навчання і вдосконалення соціальних навичок. Розвинені навички соціальної поведінки – вміння гармонійно включатися в «мережу» спілкування, терпимість по відношенню до інших людей, уміння продуктивно протиборствувати і вирішувати міжособистісні конфлікти, вміння не оцінювати, а краще відчувати, розуміти, приймати і поважати потреби інших – можуть бути і найчастіше є одним з основних результатів ефективної роботи групи.

 Імітаційна поведінка. Імітаційна поведінка як психотерапевтичний фактор групи проявляється тоді, коли учасник групи отримує користь від психотерапевтичного досвіду іншого учасника групи завдяки ідентифікації з ним; коли імітує певні позитивні аспекти поведінки тренера або інших учасників групи, вбачаючи в них відповідну модель для зміни своєї поведінки.

Корегуючий емоційний досвід і катарсис. І. Ялом  корегуючий емоційний досвід аналізує в контексті міжособистісного навчання, а катарсис виділяє як окремий психотерапевтичний фактор групи. Інтенсивне вираження раніше пригноблених, прихованих почуттів часто визначається поняттям катарсису, який вважається важливим психотерапевтичним фактором групи.

 Міжособистісне (соціальне) навчання. Міжособистісне навчання є одним з головних терапевтичних факторів, що обумовлюють психотерапевтичні зміни. Раніше чи пізніше кожен учасник групи починає проявляти себе таким, який він є в реальному житті – з іншими учасниками групи він спілкується так, як з іншими людьми за межами групи. Проблеми кожного учасника починають позначатися в міжособистісних відносинах в групі. Це і стає початком «спіралі» міжособистісного або соціального навчання в групі.

 Згуртованість групи. Згуртованість - як сукупність процесів, що спонукають учасників залишатися в групі.  Згуртованість – як привабливість групи для її членів. Одне з найбільш нових визначень «згуртованості групи – це взаємопов’язаність учасників групи, що проявляється у відкритості та взаємній довірі один до одного, у спільній роботі учасників за досягнення подібних цілей.»

 Екзистенціальні чинники. Ці терапевтичні чинники виділяє тільки Ялом. Згідно з екзистенційним розумінням життєвих проблем, люди постійно стикаються з основними екзистенційними даностями: смертю, свободою, ізоляцією та безглуздям. Передумовою розкриття екзистенціальних проблем є сам хід роботи в групі. У кожній групі учасникам доводиться стикатися з тим, що підтримка з боку інших або оцінка, яку очікують від тренера, завжди мають межі, тобто завжди існує те, що виконати можуть тільки вони самі, якщо обирають шлях зміни. Життя групи дозволяє побачити, що відповідальними за неї повинні бути самі учасники, так само як і за своє життя за межами групи. У групі можна відчути, що незважаючи на близькість відносин з іншими, є самотність, якої не можна уникнути і яка є важливою у житті людини. Тренер групи, звертаючи увагу учасників на ці аспекти життя групи, може надати учасникам перший контекст вирішення їх проблем та вдосконалення особистості.

Консультування як стратегія психологічної допомоги людям

 Консультування можна розглядати у вигляді декількох стратегій – як особливий вид допомоги людям, як особливий репертуар впливів або як психологічний процес. Залежно від завдань консультування або від поглядів консультанта використовуються ті чи інші стратегії. Хоча частина консультантів вважає недостатнім застосування стратегії допомоги та використовує певний репертуар впливів на клієнта. Більшість консультантів, які схиляються до стратегії допомоги, є прихильниками теорії і практики особистісно-орієнтованого консультування.

 Тим не менше, консультування, спрямоване на надання дієвої індивідуально – орієнтованої допомоги людям, займає значне місце в роботі кожного психолога. У цьому разі консультація набуває вигляду індивідуальної розмови, наради, обміну думками, бесіди з фахівцем, людиною більш компетентною у питаннях психологічного змісту, аніж та людина, яка звертається по допомогу. Консультуватись – означає радитись із фахівцем із певного питання. А радитись – це означає обговорювати проблему, розповідати про непрості події, ускладнені обставини, факти, що турбують та напружують людину. Крім цього, радитись – означає вислуховувати поради кваліфікованої людини, спільно із фахівцем думати над певною проблемою, зважувати різноманітні шляхи її вирішення, шукати найбільш правильне та дієве рішення разом з людиною, виробляти певну світоглядну позицію, отже, отримувати важливу психологічну допомогу. Зрозуміло, що така ситуація потребує створення стосунків абсолютної довіри, конфіденційності, взаєморозуміння. Майже усі консультанти визнають те, що добрі стосунки є дієвим фактором допомоги людині. Деякі автори вважають, що добрі стосунки – не лише необхідний, але і повністю достатній чинник того, аби з клієнтом відбувались конструктивні зміни (К. Роджерс, 1957).

 Консультування як стратегія допомоги людям – це цілісна, унікальна за своїм змістом система, яку можна представити як спільну продуктивну діяльність клієнта та консультанта. Основним продуктом даної діяльності є результативні зміни в житті клієнта, мінімізація проблемних аспектів його життя, подолання кризових станів, життєвих труднощів, покращення емоційної сфери, оптимізація особистісних якостей. Загальні характеристики консультування як стратегії допомоги людям: емпатійне розуміння клієнта, шанобливе ставлення до потенційних можливостей клієнта самому будувати власне життя, конгруентність (або щирість) стосунків.

 Основними терапевтичними чинниками психологічної допомоги людям у цьому разі виступають:

1) допомога в отриманні когнітивного контролю над ситуацією;

2) подолання надмірного використання засобів спростування;

3) створення адекватного емоційного стану.

 Особистісно-орієнтований підхід (психотерапевтичне консультування) базується на вивченні та розв'язанні внутрішніх суперечностей особистості, що заважають людині благополучно долати життєві труднощі (К. Роджерс, К. Юнг, П.В. Лушин, О.Ю. Осадько). Причиною формування вразливості особистості до травмуючих впливів середовища вважається її відмова від прийняття та розвитку певних сторін свого Я: чи то прояву здібностей, чи то задоволення певного виду потреб, чи то реалізації можливостей тощо.

 Стратегія допомоги особистості в психотерапевтичному підході полягає у тому, щоб гармонізувати розвиток особистості, підсилити внутрішній потенціал клієнта і створити умови, в яких він зможе сам дослідити власну ситуацію та отримати доступ до особистісних ресурсів, необхідних для розв'язання внутрішнього конфлікту. Ресурсами в психотерапії вважають неактуалізований особистісний потенціал, який клієнт не помічає та не використовує в проблемній ситуації. Вважається, що саме в кризовому стані, коли очевидною стає недостатність старої самоідентичності, особистість здатна розширити репертуар своїх можливостей за рахунок інтеграції у самість незадіяних частин Я. Зміст консультативної роботи може бути представлений такими компонентами: встановлення суб'єктивних смислів особистості, визначення особистісних обмежень, виявлення потенційних ресурсів.

 Висновок: Вплив групової роботи спирається на три найважливіших компонента, що характеризують будь-який психотерапевтичний процес: почуття, мислення та поведінка. У групах тренер насамперед спонукає учасників групи назвати свої почуття і висловити їх. Емоційний катарсис становить важливу частину психологічного впливу, але він у багатьох випадках недостатній. Не менш важливо зрозуміти свою життєву ситуацію, зміст переживань. Отже, учасники групи повинні виконати певну когнітивну роботу. Нарешті, в певний момент найважливішим стає реальна дія, поведінка, яка і є провідником цих терапевтичних змін. Об’єднання почуттів і розуміння, реалізація нового досвіду в конкретній поведінці в реальних життєвих ситуаціях і роблять можливими зміни, яких домагається групова робота.

 На противагу груповій психотерапії, специфіка особистісно орієнтованого консультування полягає у сприянні самостійному знаходженню та використанню способів реалізації завдань психологічної допомоги. Стратегія консультативної допомоги полягає у відновленні цілісності особистості, в актуалізації того потенціалу особистісних ресурсів, які були пригальмовані особистістю чи розвиток яких уповільнився унаслідок травмуючих впливів соціального середовища.