Семінар-практикум "Адаптація дітей дошкільного віку до умов ЗДО"

(семінар-практикум для вихователів, психологів, помічників вихователів).

    

Тема: «Адаптація дітей раннього віку до умов ДНЗ».

 

 

 

 

                                                         Практичний психолог

 ЗДО «Сонечко»                                                                            смт Сергіївка

                                                                                Петельська Є. А.

 

 

 

 

                                     План.

 

1. Вступ.

 

• Привітання «Кажемо приємне».

 

• Правила роботи групи.

 

• Вправа «Асоціативний ряд «адаптація».

 

1. Адаптація дітей ранього віку до умов ДНЗ.

 

• Можливі причини «важкої адаптації» дітей до умов ДНЗ.

 

• Основні завдання адаптаційного періоду та напрямки роботи практичного психолога.

 

• Врахування типу темпераменту в роботі з дітьми.

 

2. Напрямки роботи практичного психолога.

 

• Діагностика адаптації дитини.

 

• Ігрові техники на допомогу адаптації.

 

• Поради батькам.

 

 

 

 

 

Мета: ознайомити вихователів та помічни­ків вихователів з проблемами адаптації дітей раннього віку до умов дошкільного закладу, підвищити психологічну компетентність з проблеми виховання і взаємодії з дітьми ран­нього віку.

 

Обладнення: маркери, олівці, папір, маг­нітофон, склянка з водою, сіль, перець, грудочка землі, плакат «Адаптація», плакат «Квітка правил».

 

1. ВСТУП.

Цю зустріч присвячено проблемі адапта­ції дітей раннього віку до умов дошкільного закладу. Сподіваюся, що питання, які ми роз­глянемо, допоможуть вам якомога краще зро­зуміти причини виникнення проблем у дітей раннього віку та знайти шляхи подолати або зменшити їх, допомогти дітям в успішному, безболісному розвитку в навчально-вихов­ному процесі.

 

Привітання «Кажемо приємне» Всі учасники стають у коло і за годинни­ковою стрілкою, торкаючись долонями одне одного, говорять комплімент. Наприклад: «У тебе гарна усмішка».

 

Правила роботи групи. (правила записано на від­ривних пелюстках, які, зачитавши, члени групи прикріплюють на пелюстки «Чарівної квіточки»)

1. Щирість у спілкуванні.
2. Принцип «тут і тепер».
3. Доброзичливе ставлення один до одного.
4. «Вето» — можна взагалі не говорити.
5. Повага до мовця.
6. Дбайливе ставлення до інших.
7. Не критикувати.
8. Активна участь.

 

Вправа «Асоціативний ряд «Адаптація»

Учасники формулюють визначення(пишу на дошці).

А— активність

Д —добро

А — аналіз

П — послідовність

Т — тактовність

А— аргументованість

Ц — цікавість

І — ініціативність

Я — яскравість

 

 

 

 

2. АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ ДО УМОВ ДНЗ.

                                                               Міні-лекція

Адаптація (від лат. «пристосування») — це процес призвичаєння організму, що відбу­вається на різних рівнях: фізіологічному, со­ціальному, психологічному. Пристосування організму до нових умов, до нового режиму супроводжується, як пра­вило, зміною поведінкових реакцій дитини, розладом сну, апетиту. Проте адаптація у різних дітей відбуваєть­ся по-різному, відповідно до віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров'я, стилю виховання в сім’ї, емоційної залежності від матері.

 

Як показують педагогічні та медичні дослідження, харак­тер та тривалість адаптаційного періоду залежать від таких факторів, як:(пишу на дошці)

• вік дитини (найважче адаптуються до нових умов діти
  у віці 10—11 місяців до 2 років; після 2 років діти значно лег­
  ше пристосовуються до нових умов життя);
• Стан здоров'я та рівень розвитку дитини (здорова, добре розвинена дитина значно легше переносить труднощі соціальної адаптації);
• індивідуальні особливості дитини (значною мірою по­
  ведінка дитини залежить від типу нервової системи);
• рівень натренованості адаптаційних механізмів (діти,
  які до дитячого садка неодноразово перебували в різних умо­
  вах життя, легше звикають до дитячого закладу);
• досвід спілкування з дорослими та ровесниками (умін­
  ня позитивно ставитися до вимог дорослих та адекватно
  спілкуватися з іншими дітьми).

Залежно від зазначених факторів адаптація дитини до умов дошкільного закладу може проходити по-різному. Виді­ляються групи дітей з «легкою адаптацією», «адаптацією середньої важкості» та з «важкою адаптацією».

За «легкої адаптації» негативний емоційний стан дитини триває недовго. У перші дні в неї погіршується апетит та сон, вона мляво грається з іншими дітьми. Але під час подальшо­го звикання до нових умов усе це проходить протягом пер­шого місяця перебування дитини в дитячому закладі.

За «адаптації середньої важкості» емоційний стан ди­тини нормалізується повільніше. Протягом першого міся­ця вона хворіє, як правило, на гострі респіраторні інфекції. Хвороба триває 7—10 днів і завершується без будь-яких ускладнень.

За «важкої адаптації» емоційний стан дитини нормалі­зується досить повільно. Інколи цей процес триває кілька місяців. За цей період дитина або хворіє ще раз, часто зі знач­ними ускладненнями, або виявляє стійкі порушення поведін­ки (намагається сховатися, кудись вийти, сидить та кличе маму тощо). У таких дітей простежується бурхлива негатив­на емоційна реакція і негативне ставлення до оточення ди­тячого закладу в перші дні, згодом ця поведінка досить час­то змінюється в'ялим, байдужим станом.

Легку адаптацію і певною мірою адаптацію середньої важкості можна вважати закономірною реакцією дитячого організму на змінені умови життя. Важка ж адаптація свідчить про надмірність психоемоційних навантажень на організм дитини і потребує відповідної уваги як із боку ви­хователя й батьків дитини, так і з боку практичного пси­холога.

• Можливі причини «важкої адаптації» дітей до умов дитячого закладу.(пишу на дошці)

1.  Несформованість у дитини позитивної установки на відвідування дитячого закладу.

Для того, щоб негативні емоції не стали перешкодою для дитини в період адаптації, важливо сформувати в неї позитив­не очікування майбутніх змін. Часто батьки, відправивши дитину до дитячого садка, ставляться до неї зі співчуттям та з жалістю. Дитина внаслідок такого ставлення теж по­чинає жаліти себе, вередує,- відмовляється відвідувати ди­тячий садок. Нерідко батьки залякують дитину: «Не будеш слухатися — віддам до дитячого садка». Коли дитина почи­нає відвідувати дитячий заклад, батьки погрожують зали­шити її в ньому, якщо вона не припинить плакати та вере­дувати. Подібні установки викликають у дитини страх пе­ред дошкільним закладом та погіршують самопочуття в пе­ріод звикання до незнайомого оточення. У деяких випадках дитина не має ніяких уявлень про життя в дитячому садку і про те, що там на неї чекає. Це теж негативно впливає на процес адаптації.

2. Несформованість навичок самообслуговування.

У деяких сім'ях дорослі досить довго ставляться до дитини як до маленької, нехочуть або не вміють помічати, що вона стає дорослішою, занадто опікуються нею, блокуючи тим самим розвиток самостійності. Інколи, бажаючи заощадити час, батьки поспішають нагодувати й одягнути дитину, стримуючи своїми діями формування необхідних практичних умінь танавичок. Такі діти, потрапляючи до дитячого садка, почуваються  безпорадними та самотніми — вони не можуть самостійно одягатися, вмиватися, користуватися туалетом тощо.               

3. Несформованість предметно-практичної діяльності в дитини.

Несформованість у дитини практичної взаємодії з близь­кими людьми негативно впливає також на взаємостосунки з іншими дорослими, передусім із вихователем. Вихователь у дитячому закладі пропонує дитині діловий стиль спілку­вання, який відрізняється від емоційного, звичного для дитини в сім'ї. Діти, батьки яких мало уваги приділяли розвит­ку ситуативно-ділового спілкування (воно передбачає сумісні практичні дії з предметами), не вміють гратися іграшками, часто згадують про батьків, не вміють активно долучатися до колективних ігор, довго адаптуються до умов дитячого закладу.

4. Несформованість продуктивних форм спілкування з ро­весниками.

Значних труднощів у період адаптації зазнають діти, які до відвідування  дитячого садка мало спілкувалися з ровесниками. У деяких випадках батьки свідомо обмежують спілкування своєї дитини з однолітками з метою її безпеки – щоб запобігти можливим інфекційним захворюванням, ушкодженням, конфліктам, щоб дитина не спілкувалася з «поганими» дітьми тощо. Починаючи відвідувати дитячий садок, така дитина насторожено та з недовірою ставиться до інших дітей, часто конфліктує з ними, ні з ким не ділиться своїми іграшками забирає іграшки в інших томущо невміє попросити; якщо іграшка одна, вона не може зачекати, поки інший пограється нею.

5.Значна невідповідність домашнього режиму режимові дитячого закладу.

У випадках, коли домашній режим і режим дитячого за­кладу кардинально відрізняються в часі та послідовності ре­жимних моментів, дитина в період адаптації до нових умов життєдіяльності може відчувати психофізіологічний дис­комфорт. Буває так: дитині пропонують поїсти, а вона не го­лодна; через деякий час у неї виникає почуття голоду і вона починає вередувати або майже засинає перед обідом, хоча перед цим, на прогулянці, плакала, тому що хотілося їсти.

Інколи почуття голоду та втоми можуть збігатися і бути по­двійним подразником. Фізіологічний,дискомфорт призво­дить до емоційних зривів, нервового перенапруження, що спричинює психосоматичні захворювання.

6. Затримка формування емоційних зв'язків між дитиною та вихователем.

 Відомо, що головна роль у період звикання дитини до но­вих мікросоціальних умов життя відводиться вихователю. На успішність адаптації впливають його інтенсивні педагогічні впливи з достатньо виразною емоційною забарвленістю. У випадках, коли емоційний контакт між дитиною та вихователем не встановлюється, виникає «важка адапта­ція», її причинами можуть бути: незнання вихователем індивідуально-психологічних особливостей дитини; намаган­ня вихователя як найшвидше адаптувати дитину до нового оточення; вихователь авторитарний, вимогливий та суворий, рідко усміхається та жартує, карає за будь-які порушення. Підчас спілкування з таким вихователем дитина постійно на­пружена, боїться помилитися, не впевнена у своїх можливо­стях, замикається в собі, відмовляється, виконувати вимоги і навіть відвідувати дитячий садок.

• Основні завдання адаптаційного періоду та напрямки роботи практичного психолога.

Враховуючи особливості звикання дітей до умов дошкіль­ного навчального закладу та причини «важкої адаптації», можна визначити основні завдання та напрямки роботи прак­тичного психолога в адаптаційний період.

 Основні завдан­ня полягатимуть у такому(пишу на дошці):

1. Зняття психоемоційного напруження дитини. Для того, щоб дитина не відчувала емоційного дискомфор­ту вона, насамперед, повинна почуватися в безпеці та бути максимально захищеною. Такий захист може забезпечити тільки мати або близька людина, яка її замінює. У період адаптації дитину краще залишати в дитячому садку не на повний день,а на кілька годин, наприклад, на час прогулян­ки. Доцільна також присутність матері на заняттях. Поступово час перебування дитини в дошкільному закладі залеж­но від нормалізації її поведінки можна збільшувати. Не слід залишати поза увагою й таке психологічне явище, як «емо­ційне зараження». Воно виникає в тому випадку, коли хтось із новоприбулих дітей заплаче, тоді починають плакати інші новачки. З цією метою необхідно регулювати в часі прийом нових дітей до групи (не більше 1—2 на тиждень).

2. Встановлення емоційного контакту з дитиною. 
Період адаптації є складним не тільки для дитини, а й для; вихователя, який повинен завоювати прихильність та дові­ру дитини. У цьому йому можуть допомогти й батьки, пози­тивно налаштувавши малюка на зустріч із вихователем, і психолог через надання таких рекомендацій: у період знайомства з дитиною вихователь повинен орієнтуватися на емоційний стантан потреби дитини, знати її особливості та звички, повинен виявити особливу увагу та чуйність.Якщо дитина хоче, варто взяти її на руки, попестити; уникати покарань, несоромити за невдачі, не скаржитися батькам у присутності дитини.

3. Ознайомлення дитини з умовами дитячого закладу.

Співробітники дитячого закладу повинні заздалегідь про­думати, де дитина роздягатиметься, де сидітиме за столом, де спатиме тощо. Під час прийому до закладу дитині необ­хідно показати місце, де вона залишатиме свій одяг, кімна­ту» у якій вона гратиметься, ліжко, на якому вона спатиме. У звиканні до нових умов важливу роль відіграє можливість «інтимізувати» атмосферу, наблизити до домашніх умов: принести із собою улюблені іграшки, знайомі та звичні речі — все це захоплює увагу дитини, допомагає швидше адаптуватися.

4. Зближення виховних заходів у сім'ї та дошкільному закладі.

Необхідна умова успішної адаптації— узгодженість дій батьків та вихователів, зближення підходів до дітей у сім'ї та в дитячому садку. Для цього батькам слід порекомендува­ти заздалегідь (за 2,5—2 місяці) ознайомитися з режимом тієї групи, яку відвідуватиме їхня дитина, і зазначної невідповідності поступово переводити дитину на відповідний режим життєдіяльності. У перші дні знаходження дитини в дитячому закладі вихователям неслід різко змінювати звичний роз­порядок дня дитини, тим більше в умовах невідповідності домашнього режиму та режиму закладу. З метою запобігання нега­тивним емоціям необхідно набли­зити умови дитя­чого закладу до домашніх - не-примушувати дитину їсти те, що їй не подо­бається, не примушувати спати, якщо дитина нехоче, не карати за порушення режиму тощо. Важливою умовою успішної адаптації дитини є сформованість навичок самообслугову­вання, її самостійність. Своїми виховними діями батьки й вихователі повинні створювати умови для розвитку цієї якості в дитини.

5. Допомога дитині у встановленні адекватних відносин із ровесниками.

Ще однією проблемою, яка виникає в період звикання до умов дошкільного закладу, є адаптація дитини до групи од­нолітків. Цей процес буде успішнішим, якщо до вступу в ди­тячий заклад батьки не перешкоджатимуть спілкуванню своєї дитини з ровесниками. Крім того, дитина повинна вміти правильно спілкуватися з іншими дітьми — попросити іграш­ку; поділитися своєю, зачекати, доки інша дитина пограєть­ся, подякувати тощо. Дитячі конфлікти частіше виникають через іграшки. Запобігати їм бажано таким чином: збираю­чись на прогулянку, варто взяти для дитини не одну, а дві іграшки (краще однакові): дві лопатки, дві машинки тощо. Це полегшує обмін та спонукає дітей гратися спокійно. Якщо ж конфлікт виник, то дорослим не слід відразу втручатися; тому що саме в безпосередньому спілкуванні діти вчаться вияв­ляти свої емоції, вирішувати проблемні ситуації, відчувати стан іншої людини.

• Врахування типу темпераменту в роботі з тітьми.

Діяльність — трудова, ігрова, навчаль­на — висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже, до темпераменту людини. Тому, врахування типу темпераменту є важливою умовою в роботі з дітьми.

Працюючи з дітьми-сангвініками, варто давати вихід їхній енергії, стимулю­вати розкриття їхнього потенціалу та здібностей у суспільно-корисній праці. За­вантажувати цікавими іграми, доручен­нями, ролями, що вимагають швидкості реакції, кмітливості, частих переходів від одного виду діяльності до іншого. Бажано, щоб усе це мало колективний характер, наповнювалося духом змагання, веселі­стю. Особливо ці діти люблять ті роботи, в яких їм дістається роль лідера. Крім того, вони віддають перевагу ситуаціям, коли в ролі наставників виступають люди, які також мають сангвінічний тип темпера­менту — такі ж жваві, життєрадісні, діяльні.

Потрібно виявляти довіру до сангвініка, підтримувати його корисну ініціативу, за­кріплювати віру в можливість перебороти труднощі. Невар­то давати йому доручення по­в'язані з довготривалою моно­тонною роботою. Потрібно враховувати його особисті інтереси, схильності, потреби й утруднення — їх тимчасо­вий характер. Допомогу санг­вініку краще давати в формі відкритої, дружньої підтрим­ки, поради. Доцільно викори­стовувати його лідерські якості в колективі.

Діти-сангвініки намага­ються займатися тільки лег­кою, приємною й цікавою для них діяльністю; уникати складного, неприємного, не­цікавого. Тому необхідно з раннього віку виробляти в них стійкий інтерес, терпі­ння, цілеспрямованість, звич­ку сумлінно виконувати й доводити до кінця розпочату справу, з'ясову­вати суть кожного питання.

Компромісність, оптимізм, життє­радісність, товариськість сангвініка за не­правильності виховання чи не контрольованості здатні стати джерелом таких негативних рис характеру як легковажність, по­верховість, непостійність, егоїзм. Важливим принципом тут має стати ство­рення теплої, дружелюбної атмосфери між дитиною й дорослим.

У роботі з холеричними дітьми слід покладатися на позитивний авторитет до­рослого, цілеспрямованість педагогічних впливів. Будуючи взаємини з цими дітьми, доводиться застосовувати спеціальну так­тику, яка б враховувала притаманну їм за­пальність, різкість, нестримність. Потрібно проявляти зацікавлене розуміння душев­ного стану дитини. Трактовано й опосеред­ковано запобігати «зривам»; враховувати мотиви вчинків. Залучати до активної діяльності, пов'язаної з виявом ініціативи. Потрібно уникати різких емоційних ре­акцій, спрямованих безпосередньо на ди­тину. Краще впливати на холерика опосе­редковано, через колектив. Варто пам'ята­ти, що зайнятість корисною справою може спрямувати холерика на розвиток позитив­них якостей особистості, відверне нега­тивні впливи. Холеричні діти потребують тактовної допомоги та співчуття при уск­ладненнях.

Їх невтомність, енергійність, схильність до ризику, впертість, пустотливість, задир­куватість, нетерплячість і висока конфліктність стають причиною бійок із однолітками, травм тощо.

Холерика важко виховати добрим, співчутливим, турботливим, оскільки цей тип темпераменту дуже схильний до аг­ресії. Холерика потрібно вчити ввічливості, уміння стримувати емоції, застосовувати не тільки пояснення, а й «програвати» з ним можливі ситуації (система адаптова­них для дітей ділових ігор).

Використовуючи цікаві для дитини види діяльності, поступово формувати по­сидючість, наполегливість, сумлінність, ретельність і точність у використанні зав­дань. Організувати життя дитини так, щоб вона по можливості, не перезбуджувалася. Практикувати ігри та інші цікаві для неї заняття, які сприяли б закріпленню в її нервовій системі процесів гальмування.

Батьки, вихователі, вчителі мають із ро­зумінням ставитися до «зривів» у поведінці холериків, не принижувати їхньої гідності, формувати в них адекватну самооцінку. Клопітка виховна робота з холериками в дошкільному віці дасть їм змогу легше адаптуватися до умов подальшого життя. При вступі до шкільного закладу чи до 1 -го класу саме холерики потребують спеціаль­ної психологічної підготовки щодо доціль­ності виконання вимог і правил спілкуван­ня з дітьми та дорослими.

Не ефективно застосовувати фізичні по­карання, крик. Це остаточно розхитує не­рвову систему дитини, в якої процеси збуд­ження домінують над процесами гальму­вання. Відтак, досягається ефект, проти­лежний бажаному. Потрібно не сварити, не карати, а пояснити, чому не можна й ви­магати повторного сумлінного виконання; обговоривши, як наступного разу слід учи­нити в аналогічній ситуації.

У роботі з флегматиком слід наполег­ливо використовувати завбачливі настанови на будь-яку діяльність, яку йому потрібно виконати, здійснювати докладний інструктаж. Залучати його до цікавої діяльності, що розвиває почуття, емоції й зміцнює віру у власні сили. Необхідно уникати демонстративних доручень, пов'я­заних із високим темпом виконання.

Неправильний підхід до організації ви­ховання й навчання флегматика — це зви­нувачення його в тупості, некмітливості, постійні покарання за повільність. На­слідки такого ставлення, зазвичай, трагічні: в дитини виникають неврози, формується комплекс неповноцінності че­рез постійні невдачі. Індивіду буде важко розкрити себе як особистість, реалізувати власні творчі можливості мислення, по­чуттів та уяви. Якщо ж дитинство флегма­тика складається сприятливо — суспіль­ство отримує сумлінних, серйозних, пунк­туальних, захоплених улюбленою справою людей — нерідко видатних учених.

Правильний підхід до виховання дитини-флегматика передбачає створення сприятливих умов для її фізичного, духов­ного й інтелектуального розвитку.

Флегматикам не притаманні бурхливі вияви почуттів, тому часто їх вважають бай­дужими, товстошкірими. Насправді почут­тя цих дітей відрізняються глибиною й по­стійністю. Флегматики болісно пережива­ють несправедливість, зазіхання на їхні права, розлучення з близькими людьми, бояться й не люблять змін, нестабільності. Вони здатні повністю ігнорувати вимоги неавторитетної для них особи. Тому, під час спілкування з флегматиком потрібно зва­жувати кожне слово, кожну дію, щоб не втра­тити авторитету в очах дітей, намагатися створити повну взаємну довіру в стосунках, щоб дитина не замикалася в собі.

Для правильного виховання й розвитку дітей-флегматиків необхідно створювати дещо «тепличну» атмосферу, в якій має бути повністю відсутня поспішність, нетерп­лячість. Із раннього віку слід розкривати широкий спектр наук і занять, що допомо­же зробити дитину допитливою. В процесі гри необхідно на життєвих прикладах оз­найомлювати з різновидами почуттів та емоцій, навчати правильно виявляти їх у відповідних ситуаціях.

Дорослим доводиться докладати спе­ціальних зусиль, щоб допомогти флегмати­ку увійти в дитячий колектив, виявити себе в ньому, здобути авторитет, найти друзів. Із дитиною-флегматиком необхідно прово­дити спеціальні ігри, розвиваючи її мисленя, почуття, уяву. її потрібно навчити пра­вильно переключати увагу під час виконан­ня завдань і раціонально розподіляти час.

Меланхоліку в навчанні та вихованні слід виявляти увагу, турботу й доброту. Пра­вильний виховний підхід полягає в тому, що дорослий виявляє співчуття й повне ро­зуміння почуттів дитини. Тактовно, глибо­ко й зацікавлено проникати в її духовний світ, здійснювати моральну підтримку та зміцнювати віру у власні сили, виявляти розуміння її душевного стану. Виховувати волю, наполегливість і почуття власної цінності в колективі. Потрібно через певний проміжок часу організувати для нього «си­туацію успіху». Уважно стежити за на­строєм та інтересами меланхоліка, по­трібно заохочувати його до занять у гурт­ках, секціях тощо, з урахуванням його намірів, звичок та труднощів.

Меланхоліки часто відзначаються соро­м'язливістю. Соромлячий караючи дитину, можна розвинути сором'язливість до рівня психічного захворювання. Дитині слід по­яснити, що соромитися—нормальна реак­ція, якої не потрібно лякатися, й допомага­ти вихованцеві знайти спосіб оволодіння собою.

     Нову інформацію меланхоліки здатні засвоювати швидко чи повільно — зале­жить від обставин. У спокійній, доброзич­ливій атмосфері нові відомості засвою­ються ними швидко й надовго. Тому ство­рення сприятливих умов навчання й ви­ховання дитини — основна проблема в роботі з меланхоліком.

  Меланхоліка швидко стомлює будь-яка діяльність, навіть легка й приємна. Як наслідок, меланхолік виконує кожну роботу вдвічі повільніше за сангвініка. Меланхоліка потрібно змалку навчити планувати свою діяльність, розумно роз­поділяти час і збалансовувати тривалість праці й відпочинку, інакше можливе не­рвове й фізичне виснаження організму дитини на ґрунті хронічної перевтоми або, з тієї самої причини, формування відрази до праці, апатія.

Немає ні хороших, ні поганих типів темпераменту. Кожен темперамент має свої переваги й недоліки. Проблема в то­му, як знаходити кращі шляхи, форми, методи виховання позитивних якостей особистості, в залежності від того чи іншо­го типу нервової системи. Що ще не раз говорить про важливість знань та враху­вань властивостей і особливостей типів темпераменту в роботі з дітьми. При цьо­му варто пам'ятати, що при наявності будь-якого типу темпераменту можна виробити, виховати всі загальнолюдські, необхідні, позитивні риси особистості й поведінки. Темперамент буде лише надавати різнома­нітності цим рисам.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. НАПРЯМКИ РОБОТИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА.

Таким чином, усі заходи, які полегшують період адаптації до умов дошкільного закладу, можна поділити на дві групи:

1)заходи з підготовки дітей до вступу в дитячий заклад;

2)організація роботи із новоприбулими дітьми в період їхнього звикання до нових мікросоціальних умов.

З огляду на основні завдання адаптаційного періоду ро­бота практичного психолога може проводитися за такими на­прямками:

1. Участь в організації підготовки до прийому дітей у ди­тячий заклад.

Основні елементи підготовки:

 а) ще до вступу познайо­митися з батьками та дитиною, встановити емоційний кон­такт, дізнатися про умови розвитку дитини в сім'ї; під час бесіди виявити характерні риси поведінки дитини, її схиль­ності та інтереси;

 б) зближати підходи до дітей у сім'ї та в дитячому садку, погоджувати дії батьків та вихователів, на­давати конкретні рекомендації з адаптації дитини до умов ди­тячого закладу.

2. Допомога вихователям із виявлення індивідуальних особливостей дітей.

За допомогою діагностичних методів виявити та звернути увагу вихователя на дітей імпульсивних, демонстратив­них, сором'язливих, тривожних, збудливих, гіперактивних, аутичних та з іншими особливостями в поведінці.

3.  Консультування вихователів щодо організації психологічного комфорту для новоприбулих дітей.

Можна проводити проблемні семінари: «Полегшення адаптації дітей до умов суспільного виховання», «Взаємодія ди­тячого садка і сім' ї як умова успішної адаптації дитини» тощо. Також необхідно забезпечити організацію психологічного комфорту через максимальне наближення атмосфери дитячого закладу до домашніх умов— метод «інтимізації атмосфери». З цією метою необхідно простежити, щоб у ди­тини напохваті були улюблені іграшки, знайомі речі; вихо­вателю варто порекомендувати психологічні ігри та вправи, які знімають напруження, викликають радість, стимулюють бажання увійти в дитяче товариство.

4. Створення умов для виникнення в дітей потреби
у змістовній діяльності.

Практичному психологу разом із вихователем необхідно спеціально організувати середовище в ігровій кімнаті таким чином, щоб діти не нудьгували, щоб у них був вибір дій, щоб вони гралися, малювали, ліпили, дивилися малюнки, догля­дали за рослинами та тваринами тощо.

5.  Визначення змісту подальшої корекційно-розвивальної роботи з  новоприбулими дітьми.

За результатами вивчення індивідуальних особливостей дітей (спостереження, тестування, опитування) психолог умовно може поділити їх на групи, використовуючи типологію В.У. Кузьменко :

Група підтримки (П) — до неї належать діти, чий розви­ток необхідно підтримувати в даному напрямку; їхній фізич­ний розвиток, стан нервової системи, інтелектуальні мож­ливості та риси характеру не викликають тривоги. Вони зде­більшого показують високі результати, чим тішать батьків та вихователів. Пропоновані їм завдання мають обов'язково враховувати високі можливості таких дітей і становити для дітей певну складність.

Група корекції (К) — до неї належать діти, чий загальний розвиток не викликає особливого занепокоєння. Однак у психологічному розвиткові трапляються поодинокі відхи­лення, які потребують відповідної цілеспрямованої корекції. Наприклад, за наявності гарних показників фізичного й емо­ційного стану фіксуються, незначні вади інтелектуального розвитку. Організовуючи заняття для таких дітей, необхід­но враховувати виявлені особливості їхнього розвитку. Пси­холог працює з дітьми цієї групи епізодично, здійснюючи загальну корекцію педагогічних впливів з боку вихователів та батьків. У разі потреби психолог сам проводить спеціальні корекційні заняття.

Група розвитку (Р) — до цієї групи потрапляють діти, які потребують особливої уваги педагогів і психолога: педагогіч­но занедбані або із затримкою психічного розвитку. Діа­гностування, як правило, за більшістю параметрів дає низькі результати. З такими дітьми психолог і вихователі групи ма­ють інтенсивно працювати, спрямовуючи зусилля на досягнення дітьми такого рівня психічного розвитку, коли стає можливим нормальне навчання у школі.

 

• Діагностика адаптації дітей до умов ДНЗ.

Для визначення ступеня адаптації дитини ми пропонуємо використовувати слідуючий метод. Спостерігаючи за процесом адаптації вносимо данні у спеціальну таблицю. Нагадаємо, що успішність адаптації проявляється у поведінкових реакціях  і у тривалості адаптаційного періоду.

Можна виділити 4 основних фактора поведінкової адаптації:

• Емоційний стан дитини.
• Соціальні контакти дитини.
• Полуденний сон.
• Апетит дитини.

Кожен з факторів оцінюють від +3 до -3 (+3, +2, +1, 0, -1, -2, -3). По всіх факторах можна отримати +12 або -12, в інтервалі чого і виявляються рівні адаптації.

• Гарний апетит.
• Спокійний сон.
• Потяг до спілкування з дітьми.
• Адекватна реакція на любу пропозицію вихователя.
• Нормальний емоційний стан.

Визначення поведінкової реакції згідно з оцінкою факторів адаптації дитини.

1. Емоціональний стан дитини.

(+3) весела, життєрадісна, подвижна, активна

(+2) посміхається, настрій гарний, спокійна

(+1) іноді замислюється, замкнута

(-1) легка плаксивість, хникання

(-2) плаче за компанію, плач приступами

(-3) сильний профілактичний плач, подавлений настрій

2. Соціальні контакти дитини.

(+3) багато друзів, охоче грає з дітьми

(+2) стримана, проситься на руки, не охоче грає з дітьми

(+1) замкнута, безразлічна

(-1) невесела, з дітьми не контактує, навіть якщо вовлечена в ігру

(-2) проявляє тривогу, покидає початі ігри

(-3) недружелюбна, агресивна, заважає грати дітям

3. Сон дитини.

(+3) сон спокійний, глубокий, засинає швидко

(+2) сон спокійний

(+1) засинає нешвидко, сон спокійний, але не довгий

(-1) засинає з хниканням, сон тривожний

(-2) засинає з плачем, довго, у сні неспокійна

(-3) відсутність сну, плаче

4. Апетит дитини.

(+3) дуже добрий, їсть все із задоволенням

(+2) нормальний, їсть норму

(+1) вибірковий, але насичений

(-1) не хоче їсти деякі блюда, вередує

(-2) необхідно слідкувати щоб дитина поіла, їсть довго, без бажання

(-3) не хоче їсти

 

Наприкінці кожної неділі батькам можна давати анкету, щоб дізнатись, як змінюється поведінка дитини вдома з моменту відвідування ДНЗ.

                                               АНКЕТА.

ПИТАННЯ.                                                         ВІДПОВІДІ.

 

1.   з яким настроєм зазвичаєм

     приходить дитина до ДНЗ?

2.   як розлучається з батьками?
3. чи виявляє дитина радість

     від зустрічі з дітьми?

4.   чи виявляє дитина радість від

      зустрічі з вихователями?

5. чи є зміни у поведінці дитини

     після того, як вона почала ходити

     до ДНЗ.(позитивні, негативні)?

6. чи вважаєте ви необхідним кожен

     день цікавитись життям дитини у ДНЗ?

Всі  одержані данні фіксуються у адаптаційному листі. За дитиною ведеться спостереження на протязі 5 – 6 тижднів.

 

                           

  Адаптаційний лист(на одну неділю).

 

П І П	Дата приходу	Емоційний стан	Соц. контакти	Сон дитини	Апетит дитини	Анкета батькам

 

 

 

Визначення рівня адаптації згідно з оцінкою факторів адаптації дитини.

 

	Адаптація	Сроки (А)	Поведінкові реакції (П)	Рівні адаптації
1.	Легка	До 5 днів – неділя	+12....+8	А1, П1 висок. А1, П2.
2.	Середня	До 15 днів – 3  неділі	+7.....0	А1, П3 серед. А2, П2.
3.	Ускладнена	До 25 днів – 5 неділь	-1.....-7	А2, П4 склад. А3, П3.
4.	Дезадаптація	Більше 5 неділь	-8.....-12	А3, П4 дезад. А4,П4.

 

 

• Ігрові техніки на допомогу адаптації.

Виходячи з того, що було описано вище, гостро постає питання активізації внутрішіх психічних ресурсів дитини, забеспечення їй спокою та захищенності, повноцінного соціально-емоційного розвитку та соціального добробуту.

Реалізація ігрових технік у роботі з дітьми полегшить адаптацію до нових соціальних умов.

Наприклад для знайомства можна використовувати такі ігри:

Завдання ігор: знайомство у системі «дорслий - дитина», «дитина - дитина»; налагодження позитивних контактів; корекція емоційного стану; розвиток навичок спільної діяльності; вправляння у ввічливому звертанні та активному налагодженні контакту.

1. Гра «А мене звати......»

Мета: розвивати бажання познайомитись, вчити ввічливо звертатися один до одного, розвивати відчуття єдності, причетності до групи.

Матеріал: квітка або м’яч.

Хід: кожна дитина, стоячи у колі, звертається (по черзі) до свого сусіда праворуч, передає йому квітку або м’яч, називає своє ім’я і за бажанням трохи про себе розповідає. Якщо дитина ще не розмовляє вихователь допомагає.

2. Гра «Нехай наші пальчики стануть друзями».

Мета: вчити різноманітних способів знайомства; розвивати координацію рухів, дрібну моторику, пам’ять.

Хід: діти шикуються у  дві шеренги обличчям один до одного. Спочатку вони з’єднують долоньки одноіменних рук, промовляючи слова:

                                               Дружать наші малюки,

                                               Подружімось я і ти.

На слова: « Раз, два, три, чотири, п’ять.... » - торкаються пучками пальців одне доного. «Розпочнемо рахувать. Раз, два, три, чотири, п’ять....  І скінчимо рахувать.»

3. Гра «Велике дерево».

Мета: вчити відчувати, що разом, у гурті краще і гратися, і вчитися, і працювати, і відпочивати; розвивати позитивну мотивацію до відвідування ДНЗ.

Хід: діти стоять у колі, побравшись за руки, утворюючи велике, сильне дерево. Прислухаються як шелестять його листочки, коли дме вітер ( діти разом розгойдуються ). Відчувають, як воно живе, дихає ( дихають разом: крок уперед – вдих, піднімають руки; крок назад – видих, опускають руки ). Доходимо висновку: коли ми разом  - нас багато, і ми велике, міцне дерево.    

 

• Поради батькам.

Рано чи пізно дитина починає самостійне життя в суспільстві: хтось з 1,5 року (яслі), хтось із 7 (школа). Але в тому чи іншому ви­падку більше мінусів, ніж плюсів, тому краще триматися золотої середини. Найоптимальні-шим для початку відвідування дитячого садка вважається вік 3 роки. Чому? Бо саме тоді дитина потребує спілкування з ровесниками. ігор із ними. Хоча є випадки, коли півтораріч­на дитина йде в садок легше, ніж малюк у 4, а у семирічного першокласника нерідко виникають труднощі під час звикання до но­вого колективу. І тут важливу роль відіграє темперамент дитини: сангвінік або холерик залюбки прийме запрошення поспілкува­тись з іншими дітьми, флегматик поставить­ся до цього незадоволено, а меланхолік — з недовірою.

Навіщо йти в садок?

Якщо ви ловите себе на думці, що втоми­лись від дитини, хочете від неї відпочити, то терміново потрібно працювати над собою.

Адже наші діти знають, відчувають, про що ми думаємо. І відчувши, що його хочуть «спихну­ти» в садок, дитина починає ще більше впира­тись вашому рішенню, а це — сльози та істе­рики зранку. Намагайтеся переконати себе, що дитячий садок — це найкраще, що наразі може статися в житті вашого малюка. Важ­ливо, якщо ви наважилися й обрали садок, добре ставитися до всього: металевих горщи­ків, харчування, групи з 25 дітей. І пам'ятайте: позитивний настрій мами — це позитивний настрій дитини.

Як підготуватись?

Для того, щоб малюк хотів іти в садок, у нього має бути мотив. Бать­ківський аргумент «там дітки, будеш гратись», як правило не спрацьовує. Скажіть, що на малюка може чекати ліжечко, яке плаче, якщо в ньому ніхто не спить, і капці, яким самотньо у шаф­ці. А горщик залишиться порожній, і ніхто до нього не підійде і не візьме. Бідний горщик! Фантазія вихователів теж відіграє велику роль — адже малюк «мусить» поливати в групі кві­ти, збирати іграшки, ходити з нянею за обідом, інакше кажучи, без нього ніяк не обійтися. Як тут не піти в са­дочок?

Як піти уперше?

До перших відвідин садка дитину потрібно готувати і фізично, і психо­логічно. Днів 10 ходити туди лише на кілька годин. Заздалегідь відкоригувати режим дня — раніше лягати спати, раніше вставати. Звісно, водити і за­бирати малюка з садка повинні тільки мама чи тато. Час бабусь і дідусів на­стане пізніше. Пам'ятайте: ваша увага до такої важливої події в житті дитини надасть їй упевненості.

Що робити, коли «не хочу!»

Під час адаптації малюка до садочка є пе­ріод, який я називаю «етапом новизни». Інши­ми словами, дитина залюбки ходить 3—5 днів, а потім... «не хочу, не піду!» Як правило, запопередні дні батьки вже розслабились, зраділи, що все минуло легко. А, натомість, не варто втрачати пильність: багато гратися з дитиною після садка, обнімати дитину і цілувати, інши­ми словами, компенсувати вашу розлуку.

Буває так, що довгий час дитина без про­блем ходить у садок, а потім категорично від­мовляється. Причина такої поведінки може ховатися в сім'ї. Малюк втомився від неуваги, відсутності спільних ігор, а тут ще й у садоч­ку насварили або не вдалося затвердитись у компанії ровесників. Часто буває, що дитина не проявляє себе в колективі так, як може, тоді вона біжить до мами і шукає в неї захис­ту. Сварити і соромити її не слід — потрібно разом з вихователем знайти вихід із такої си­туації.

Як бути далі?

Ранок і час перед сном дуже важливі для психологічного стану дитини. Малюку по­трібно, що вранці мама зарядила його пози­тивною енергією, хорошим настроєм. Адже так хочеться разом з мамою хоч 5 хвилин повалятись у теплому ліжечку. Насолоди­тися її поцілунками і ніжними словами. А якщо навколо поспіх, крики, то про який добрий гумор може йтися? Увечері дити­на також прагне ува­ги. Адже цілий день мама її не цілувала, не носила на руках, не гралася — і вона хоче заповнити цю прогалину. А якщо в батьків футбол, при­бирання, прання, то і засинає дитина з іс­терикою, встає «не з тої ноги», а далі — за «звичним сценарієм». Потрібно вміти три­мати емоційний ба­ланс дитини — по­цілувати, пригорнути, погратися разом.

Пам'ятка «Перші кроки до дитинства»

Разом допоможімо малюкові знайти своє гідне місце в дитсадку! Адаптація, тобто звикан­ня — явище двоїсте. Воно залежить однаковою мірою від мами з татом і від дитини. Якщо до­рослі впевнені, спокійні, доброзичливі — усе буде гаразд! Нервовість, неспокій передаються дітям, й адаптація ускладнюється.

Прийміть кілька практичних порад:

• Виробляйте свої ритуали прощання й зустрічі,  «прикрашайте» їх особливими зна­ками;
• Пошийте «чарівну» сумочку, заведіть коробочку з набором домашніх предметів: родинних фотографій, носовичків, а також інших дрібничок, які належать дорослим. Ці речі пов'язуватимуть дитину з відсутніми родичами;
• Принесіть 1 — 2 улюблені іграшки, книжки, тарілочку, горщик (уразі потреби); 
• Домовтеся про спілкування дитини з вами телефоном;
• Станьте спільником і помічником ви­хователів (проведіть ігри, поставте сценки-мініатюри. Розкажіть казки дітям усієї гру­пи);
• Запросіть додому дітей на 1 — 2 години в домовлений час;
•    Організуйте спільну стінну газету.
  Щодня при зустрічі обіймайте малюка, покажіть, що ви радієте йому. Не бійтеся по­просити дозволу взяти з дитячого садка додо­му іграшку, книжку, яка сподобалась дитині, їх же потрібно повертати, а це — серйозний привід для зустрічі завтра!

Повірте, надійде час, коли дитина з особ­ливим смутком буде розлучатися з першими вихователями. І ставши школярем, неоднора­зово, відкрито або потай, прибіжить до свого дитсадка хоч на хвилинку.

 

 

 

 

4. ЗАКЛЮЧЕННЯ.

 

Вплив слова на дитину.

Практичний досвід. Нам потрібні:

•    Склянка води — дитина (чиста, проста, наївна);
•    Сіль — грубі, солоні слова;
•    Перець — пекучі, образливі слова;
•    Грудка землі — неуважність, байду­жість.

Все добре змішати — отримуємо стан ди­тини. Скільки мине часу, доки все осяде, за­будеться ? А варто лише легенько збовтати — і все підніметься на поверхню. А це знову — стреси, неврози, гіперактивність і т. д.

Вправа «Коло рук»

Проведення: візьміться за руки, уявіть у своїх грудях вогник добра, ніжності, любові; уявіть, як він збільшується, його сила пере­ходить у праву руку і вливається у долоню того, хто сидить праворуч, насичується його любов'ю та рухається далі по колу. Потім любов повертається, збагачена від сердець інших учасників групи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.         Щирість у спілкуванні.

 

2.         Принцип «тут і тепер».

 

 

3.          Доброзичливе ставлення один до одного.

 

4.          «Вето» — можна взагалі не говорити.
5.         Повага до мовця.

 

6.         Дбайливе ставлення до інших.

 

 

7.         Не критикувати.

 

8.         Активна участь.

 

 

Вправа «Асоціативний ряд «Адаптація»

 

А— активність

Д —добро

А — аналіз

П — послідовність

Т — тактовність

А— аргументованість

Ц — цікавість

І — ініціативність

Я — яскравість

Тривалість адаптаційного періоду залежать від таких факторів, як

 

• вік дитини

•    стан здоров'я та рівень розвитку дитини

 

•    індивідуальні особливості дитини

 

 

•    рівень натренованості адаптаційних механізмів
• досвід спілкування з дорослими та ровесниками

 

Можливі причини «важкої адаптації» дітей до умов дитячого закладу.(пишу на дошці)

 

1.  Несформованість у дитини позитивної установки на відвідування дитячого закладу.

 

2.  Несформованість навичок самообслуговування.

 

3.   Несформованість предметно-практичної діяльності в дитини.

 

4.   Несформованість продуктивних форм спілкування з ро­весниками.

5.Значна невідповідність домашнього режиму режимові дитячого закладу.

6.Затримка формування емоційних зв'язків між дитиною та вихователем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Основні завдан­ня полягатимуть у такому(пишу на дошці):

 

1.                     Зняття психоемоційного напруження дитини.

 

2.                     Встановлення емоційного контакту з дитиною.

 

 

3.                     Ознайомлення дитини з умовами дитячого закладу.
4.                     Зближення виховних заходів у сім'ї та дошкільному закладі.

 

5.  Допомога дитині у встановленні адекватних відносин із ровесниками.