Доповідь "ОПЕРАТИВНЕ ФОРМУВАННЯ НОВИХ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧИТЕЛІВ, ПІДГОТОВКА ДО РОБОТИ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ У СФЕРІ ОСВІТИ У ВІДПОВІДНОСТІ ДО КОНЦЕПЦІЇ НУШ"

ОПЕРАТИВНЕ ФОРМУВАННЯ НОВИХ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧИТЕЛІВ, ПІДГОТОВКА ДО РОБОТИ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ У СФЕРІ ОСВІТИ У ВІДПОВІДНОСТІ ДО КОНЦЕПЦІЇ «НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА».

Учитель – основна дійова особа в реформуванні сучасної освіти. Змінюються орієнтири освіти – змінюється і сам учитель, змінюється мета і завдання його діяльності.

 Успішне вирішення завдань сучасної освіти безпосередньо пов’язане з удосконаленням підготовки та професійним розвитком педагогів.

Як зазначається у документах  з реформування освіти  нова школа потребує нового вчителя, який може стати агентом змін.

Професійна компетентність учителя потребує постійного розвитку і удосконалення.

Особливо актуальним це питання є у період діяльності, пов’язаної з реалізацією  Концепції «Нова українська школа», підготовка вчителя до роботи  в нових умовах.

Компетентність – обізнаність у певній галузі, якомусь питанні, повноважність, повноправність у розв’язанні якоїсь справи, коло повноважень (прав, обов'язків) певного органу чи посадової особи згідно статуту установи, організації.

Виділяють такі види професійної компетентності учителя:

• спеціальна (у галузі предмета, який викладається);
• методична (у галузі засобів формування предметних компетентностей учнів);
• психолого-педагогічна (у сфері освітньої діяльності);
• аутопсихологічна (рефлексія у сфері педагогічної діяльності).

Вважаємо підготовку вчителя до роботи в умовах реформування шкільної освіти одним із важливих завдань дирекції школи. Постає необхідність запровадження інноваційних підходів до організації дієвої системи підвищення компетентності педагогів, модернізації вже наявної системи, створення умов  для самоорганізації, самовдосконалення, самоосвіти вчителя.

Важливою умовою забезпечення ефективного розвитку професійної компетентності педагогічного працівника як показника професійного зростання у процесі підвищення кваліфікації є проектування освітнього процесу на основі:

• організації навчання на основі діяльнісного підходу (тренінги, ділові ігри, диспути, дискусії, діалоги, використання новітніх технологій);
• орієнтації навчальних модулів програми курсового підвищення кваліфікації на конкретну кваліфікаційну категорію спеціалістів;
• використання конкретних педагогічних ситуацій як метод відпрацювання ключових компетентностей;
• формування груп з максимальним урахуванням запитів щодо висвітлення окремої проблематики;
• використання різних форм проходження курсового підвищення кваліфікації (очна, заочна, індивідуальна, пролонгована);
• здійснення системи навчальної роботи з кадрами на місцях (консультування, проведення семінарів-практикумів, теоретичних семінарів);
• організація виїзних практичних занять, практики та практикумів, де слухачі набувають практичного досвіду, реалізуючи власні потреби.

Підвищення професійної компетентності педагога – запорука підвищення якості освіти

Згадаймо епізод з відомого голлівудського фільму «Один удома». Вся родина збирається у подорож. Головний герой, восьмирічний хлопчик Кевін, намагається звернутися за допомогою до старшого брата – безрезультатно, підходить до сестри: «Допоможи мені скласти валізу». Дівчинка дивиться на нього зверхньо і дуже в’їдливо та зневажливо відзначає: «Кевін, ти той, про кого французи говорять «non-competent»». І нам зразу стає зрозумілим, яке це серйозне звинувачення в очах дівчинки, який це суттєвий недолік. Справді, професійна некомпетентність для дорослої людини – це колосальний недолік, підстава для найсерйозніших претензій.

Виховати компетентного творчого учня може лише компетентний і творчий вчитель. Наша робота супроводжується постійним спонуканням до творчості, жоден учитель не застосовує загальновідомі методики без свого відтінку, свого наголосу. Педагогічний колектив школи, розуміючи важливість і складність проблем, що постають перед ним, працює над удосконаленням навчально-виховного процесу, над формуванням особистості вчителя, його педагогічної майстерності. Адже учитель – людина публічна, його фахові та загальнолюдські здібності є предметом обговорення серед колег, учнів, батьків і навіть пересічних громадян.

Сучасний учитель повинен уміти сам і навчити учнів творчо опановувати знання, застосовувати їх у конкретних навчальних і життєвих ситуаціях, критично осмислювати здобуту інформацію, володіти вміннями й навичками саморозвитку, самоаналізу, самоконтролю та самооцінки. Учитель має оволодіти всіма складовими професійної компетентності, зокрема когнітивно-технологічною, методичною, комунікативно-ситуативною, ауто-психологічною, кооперативною, валеологічною, загальнокультурною тощо, а також способами мотивації діяльності, навичками формування необхідних компетенцій для здійснення професійного самовдосконалення на засадах компетентнісного підходу. Рівень професійної компетентності вчителя — це його знання, вміння, особистий досвід. Бути компетентним означає бути здатним мобілізувати в певній ситуації отримані знання й досвід. Але професійна компетентність учителя потребує постійного розвитку й удосконалення.

Поняття професійної компетентності педагога виражає єдність його теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності й характеризує його професіоналізм. Педагогічний професіоналізм, педагогічна компетентність — розглядається в контексті безперервної педагогічної освіти й педагогічної діяльності, вимог до вчителя і його підготовки.

Підвищенню компетентності учителя сприяє післядипломна освіта, яка тримається на трьох китах:

- самоосвіта;

- курсова перепідготовка;

- участь у методичній роботі.

УМОВИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛІВ у школі є такі:

• позитивний духовно-моральний імідж школи: сприятливі, інноваційно-творчі умови роботи; акцент на інноваційному, творчо-пошуковому компоненті методичної діяльності; особистісно орієнтована методична підтримка діяльності вчителя з боку адміністрації;

• довіра, можливість виявляти ініціативу, творчість;

• любов до професії, дітей;

• потреба в самовдосконаленні, зокрема самореалізації, самоствердженні та самовияві; можливість отримати визнання в колективі;

• систематична самоосвітня діяльність протягом курсового й міжкурсового періоду; навчання на курсах підвищення кваліфікації;

• приклад і вплив учительського середовища, зокрема колег, адміністрації;

• організована робота методичних об'єднань, усього вчительського колективу.

Бо, як говорив В.Сухомлинський "Далеко не кожен стане вченим, письменником, артистом, далеко не кожному судилося винайти порох або велосипед, але майстром своєї справи має стати кожен".

Ідеал сучасного навчання – особистість із гнучким розумом, зі швидкою реакцією на все нове, з ідеальними комунікативними здібностями. Тому вважаю, що такі форми роботи, як рольові ігри, вільне письмо, словесне малювання, дослідницька діяльність, захист проектів, представлення презентацій сприяють загальному розвитку учнів, здатних комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови.

    На мою думку, види уроків, які я впроваджую у своїй роботі, допомагають відійти від стандарту, підштовхнути учня до власного, неповторного, індивідуального, особливого погляду на життя. Це, як правило,

уроки - відкриття,

уроки –  дослідження,

уроки – ділові ігри,

уроки – подорожі,

уроки – погляди в історію,

уроки – практикуми;

уроки – вибори;

уроки – лінгвістичні проекти;

уроки – роздуми.

     На таких уроках створюється ситуація довіри та успіху,  і за таких обставин дитина розкривається, може повірити у свої можливості, реалізуватися як творча особистість, сміливо продемонструвати свої здібності.

 І як результат: учень-випускник не тільки володіє знаннями, уміннями та навичками з предмета, але й уміє формулювати власну точку зору, відстоювати свою позицію, співпрацювати в групі, колективі, мати коло однодумців, бути комунікабельною, толерантною особистістю.

Уроки будую на підставі рівноправного партнерства і спілкування на творчих засадах з використанням інтерактивних форм та методів:

робота у парах,

робота у  групах,

захист проектів,

захист презентацій,

створення дискусій тощо.

   Під час уроків намагаюся довести учням, що мова – найважливіший засіб спілкування, тож дуже важливо, вивчаючи слово, пізнавати світ, розвивати особистість як найвищу цінність суспільства. Щоб забезпечити ефективність навчання, повноцінність уроку, необхідно поєднувати репродуктивну і пошукову діяльність. Учень – не пасивна фігура педагогічного процесу, і я прагну дати йому не лише певний вантаж знань, а й навички мислити, прагну стимулювати розвиток його пізнавальних сил, роботу думки, постійну потребу вчитися, спостерігати, досліджувати. Застосування інтерактивних методів сприяє формуванню в дітей уміння співпрацювати, розвиває такі якості особистості, як толерантність, прагнення до демократичного діалогу.

Моя методика ось така:               

                                                                              Проблема

                                                                         Зацікавлення

                                                                        Пошук істини

                                               Дослідження         Вивчення      Спостереження

                                                                                Висновок

   Учень на основі власного життєвого досвіду, враховуючи свої можливості,

знаходить істину та робить відповідні висновки. Навчання стає проектним, бо я намагаюся спланувати поступовий мовленнєвий розвиток кожного учня, а це дає можливість школярам проявити власне «я», вільно спілкуватися, аргументовано доводити свою думку, визнавати власні помилки, додержуватися культури мовлення, дискусії, навчає уникати категоричності, використовувати адекватну лексику.

  Будь-які зміни, нововведення – нелегка, кропітка праця. Це невдачі і прорахунки, промахи і поразки, але водночас це і знахідки, досягнення, здобутки, успіхи, перемоги. Важливо, щоб у цьому процесі учні займали не пасивну позицію, були не спостерігачами, а співтворцями уроку. І це сприятиме формуванню комунікативної компетентності, вихованню успішного, конкурентноспроможного громадянина України

Важливою умовою навчання і першим кроком до формування компетентності є самомотивація. Тому намагаюся дотримуватися принципів:

• надаю дитині право вибору навчального завдання;
• стежу, щоб завдання відповідали віковим особливостям;
• не нав’язую навчальну мету зверху;
• не використовую (по можливості) ситуацію змагання.

 Велику увагу приділяю мотивації, яка фіксує увагу учнів на проблемі та викликає інтерес до теми уроку. Для цього використовую методи та прийоми: "Уявімо ситуацію", "Проблемне питання", "Відстрочена відгадка", "Асоціативний кущ", "Розгадування шифрограм" тощо.

Щоб заохотити до активності і почути думку кожного, впроваджую прийоми "Мозковий штурм", "Продовж речення", "Мікрофон", "Дружня порада". Для формування навичок самостійного аналізу прочитаного, застосовую елементи технології критичного мислення: діаграма Вена,  «Асоціативний кущ,  «Обери позицію, вільне письмо, сенкан, ромашка Блума і т.д.