Доповідь: "ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ ЗІ СПОРТИВНО ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ".

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ ЗІ СПОРТИВНО ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ.

Особливості роботи зі спортивно обдарованими дітьми на       уроках фізичної культури.

                                                         Найважливіше завдання школи  - розкрити творчі             здібності, обдарування,таланти всіх вихованців.

                                                                                          В. В. Сухомлинський

      Обдаровані діти – золотий запас нації, її інтелектуальна та спортивна еліта, гордість і надія України, джерело її авторитету у світі. Завдання педагогічного колективу полягає в тому, щоб створити умови для виявлення та розвитку обдарованості дітей.

     Розв’язання проблеми обдарованості останнім часом набуло особливої уваги в навчально-виховних закладах. Завдяки наполегливій праці вчителів, психологів, методистів склалась і впроваджується певна система виявлення та розвитку талановитої молоді. Визначення обдарованості  надзвичайно важливе – від цього залежить кого і на підставі яких критеріїв школа відбиратиме в спеціалізовані школи чи програми, як навчатиме. Від розуміння суті обдарованості прямо залежить на які особливості учнів вчитель звертатиме увагу.

    Завдання школи – підтримати учня і розвинути його здібності, підготувати ґрунт, щоб ці здібності було реалізовано. Виявлення обдарованих дітей повинно починатися вже в початковій школі на основі спостереження, вивчення психологічних особливостей, мовлення пам’яті, логічного мислення.     

         М. Лейтес виділяє три категорії обдарованих дітей:

 1. Учні з ранньою розумовою реалізацією;

 2. Учні з прискореним розумовим розвитком;

3. Учні з окремими ознаками нестандартних здібностей.

     Обдарованість дітей проявляється в шести сферах:

1) інтелектуальна сфера — обдарована дитина вирізняється гарною пам’яттю, жвавим мисленням, допитливістю, добре розв’язує різні завдання, зв’язно висловлює свої думки, може мати здібності до практичного застосування знань;

 2) сфера академічних досягнень — це успіхи з читання, математики, природознавства та інших навчальних предметів;

3) творчість (креативність) — дитина дуже допитлива, виявляє незалежність і оригінальність мислення, висловлює оригінальні ідеї;

 4) спілкування — дитина добре пристосовується до нових ситуацій, легко спілкується з дорослими та дітьми, виявляє лідерство в іграх і заняттях із однолітками, ініціативна, бере на себе відповідальність за свої дії;

5) сфера художньої діяльності — дитина виявляє інтерес до візуальної інформації, захоплюється художніми заняттями, її роботи вирізняються оригінальністю, вона цікавиться музикою, легко відтворює мелодію, із задоволенням співає, намагається сама створювати музику;

 6) рухова сфера — дитина має тонку й точну моторику, чітку зорово-моторну координацію, широкий діапазон рухів, високий рівень розвитку основних рухових навичок, добре володіє тілом.

      Загальновідомо, що під руховими здібностями розуміються психомоторні властивості, котрі визначають мету, якісні ознаки й ефективність рухової діяльності людини. Рухові здібності – елемент рухової функції, одної з найбільш складних функцій організму. Головними властивостями є здатність до володіння й управління рухами в просторі, за часом й ступенем м’язових зусиль. Для прогнозу рухових здібностей за вихідними показниками В. Фарфель запропонував визначати рухові можливості дітей, що проявляються в умінні управляти своїми рухами в просторі,часі і за силою. З. Кузнєцова вважає, що «...від дітей, які мають середній і нижчий за середній рівень фізичного розвитку, не можна вимагати високих і вищих за середні показників рухової підготовленості. До школярів із високим і вищим за середній рівнем фізичного розвитку треба висувати більш високі вимоги» [3]. Дослідженнями цих авторів установлено, що прогноз перспективності дітей з урахуванням вихідного рівня і темпів приросту можливий вже через 1,5-2 роки занять. Із збільшенням кількості занять надійність прогнозу збільшується. При прогнозуванні рухових здібностей важливо знати, що чим молодший вік дитини, тим більш універсально проявляється рухова обдарованість. Із віком рухові здібності диференціюються, і в результаті визначається схильність дитини до певного виду рухової діяльності.

        Щоб визначити «рухову» обдарованість дитини достатньо кількох уроків фізичної культури. За допомогою елементарного педагогічного спостереження нескладно визначити, насамперед, рухову активність дитини на уроці, але це не завжди гарантує її подальші спортивні успіхи.

    Окрім рухової активності, існують й інші способи виявлення «рухової обдарованості» у дитини:

- за допомогою генетичної спадковості;

  за допомогою результатів контрольних нормативів;

 за допомогою динаміки зростання результатів контрольних нормативів дитини.

    Дослідження науковців показують, що всіх дітей можна об’єднати на занятті з фізичної культури у три групи:

- діти з гіпокінетичним типом реагування на фізичне навантаження – невисокий рівень реакції на фізичні навантаження та рухи метаболізму, що при цьому виникають;

  діти з гіперкінетичним типом реагування на фізичне навантаження – мають високу аеробну потужність, мобілізаційні можливості, швидке досягнення оптимальної спортивної форми;

-  діти проміжного типу.

 Кожен вид спорту має свій набір тестів, наприклад: у видах спорту з проявами вибухової сили тестування проводиться стрибками у довжину з місця – важка атлетика, волейбол, стрибки у довжину. Але тренери в спортивному відборі широко використовують на початковому етапі показники певних фізичних якостей, що домінують у більшості видів спорту: гнучкість, швидкість, спритність, вибухова швидкість, витривалість. Передумовою їх розвитку є заняття спортивною акробатикою, гімнастикою, легкою атлетикою [5].

        Наукові дослідження засвідчують, що методи роботи з обдарованими дітьми мають відповідати своїм основним завданням, а саме:

- наданню допомоги обдарованим учням в отриманні знань;

-  рівню інтелектуального та соціального розвитку дитини,різним вимогам і можливостям виявляти основний та послідовний варіанти розвитку здібностей дитини;

- переходу від перцептивного рівня пізнання до вищих понятійних рівнів.

      Окреслені завдання найбільш повно вирішуються у таких творчих методах роботи з обдарованими дітьми:

- визнання раніше невизнаних або невикористаних можливостей;

  повага та бажання самостійно працювати;

  уміння утримуватися від втручання в процес творчої діяльності;

-  індивідуалізація навчальної програми залежно від особливостей учня;

  створення умов для конкретного втілення творчої ідеї;

  уникання будь-якого тиску на дітей;

  підкреслення позитивного значення індивідуальних відмінностей;

-  схвалення результатів діяльності дітей;

  повага до потенційних учнів, які відстають;

  демонстрування ентузіазму;

  організація безпосереднього спілкування звичайних дітей з обдарованими; 

- отримання  максимальної користі від захоплення дітей;

- уміння переконувати та пропагувати;

  здібність до самоаналізу [4].

   У межах уроку фізичної культури доцільно використовуються такі форми роботи з обдарованими дітьми:

- поперемінне навчання, що передбачає перегрупування дітей за різним віком та здібностями на певний час, тобто дає змогу обдарованим дітям брати участь у навчальному процесі зі старшокласниками;

- поглиблене навчання для окремих груп за рахунок скорочення часу обов’язкової програми;

 - підвищення статусу обдарованого учня, тобто призначення його капітаном команди або суддею матчу, доручення демонстрації й техніки виконання елементів вправи тощо [1].

Плануючи індивідуальну роботу з обдарованими дітьми на уроках фізичної культури, слід звернути увагу на особливості вікового розвитку рухових здібностей учня. Розвиток силових якостей людини є гетерохронним. Сенситивний період приросту сили м’язів у хлопчиків та дівчаток не збігаються. Прогресивний період розвитку спритності спостерігається до 14-15 років у дівчат та 15-16 років у хлопчиків. У віці від 11-12 до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців спостерігаються високі темпи приросту швидкості цілісних рухових дій. Загальна витривалість хлопців має високі темпи приросту від 9 до 10 та від 14 до 15 років. Гнучкість природно зростає до 14-15 років, але в різних суглобах вона має різну динаміку. При цьому в дрібних суглобах розвивається швидше ніж у великих. Амплітуда рухів у кулькових суглобах гетерохронно зростає до 13 років, найвищий темп її приросту спостерігається з 7 до 11-13 років [2].

Таким чином, беручи до уваги індивідуальні можливості дитини та її вік, необхідно намагатись наситити урок фізичної культури саме тими вправами, які з урахуванням сенситивного періоду, максимально сприяють розвитку певних фізичних якостей. Досягнення будуть значно кращими, якщо тренування розпочати в період активного природного розвитку [3].

    При складанні індивідуальних програм потрібно максимально враховувати проблеми обдарованих дітей:

-  ігрові інтереси;

  заглиблення у філософські проблеми;

  невідповідність між фізичним, інтелектуальним та соціальним розвитком;

  прагнення досконалості;

  нереальні цілі;

  надмірні чутливість і вразливість;

  потреба в уважному ставленні дорослих [3; 5].

     Педагогічна практика свідчить, що для успішної роботи з обдарованими дітьми вчителю фізичної культури повинні бути притаманні наступні риси:

 доброзичливість та чуйність, здатність розумітися на особливостях психології обдарованих дітей, відчуття їхніх потреб та інтересів, високий рівень інтелектуального розвитку, широке коло інтересів, готовність до виконання різноманітних обов’язків, пов’язаних із навчанням обдарованих дітей.

 З огляду на зазначене, учителю фізичної культури доцільно дотримуватися наступних рекомендацій у роботі з обдарованими дітьми:

-  не слід виділяти обдаровану дитину за індивідуальні успіхи, краще заохотити спільні заняття з іншими дітьми;

-  не варто приділяти багато уваги навчанню з елементами змагання. Обдарована дитина завжди буде переможцем, чим викличе до себе неприязнь із боку інших;

-  допомагайте обдарованим дітям виробити адекватну концепцію самооцінки;

- дотримуйтеся порядку та дисципліни;

  обдаровані діти, як і інші, мають знати межу допустимої поведінки;

- заохочуйте дітей – це їх стимулює.

 Беручи до уваги вищесказане, можна зробити висновки, що домінуючим завданням учителя фізичної культури є виявлення обдарованості дитини та стимулювання її подальшого розвитку в спортивному напрямі. Якщо учитель урізноманітнює процес навчання, зважає на вікові та індивідуальні особливості учнів, стимулює, заохочує їх, застосовує індивідуальний підхід, співпрацює зі шкільним психологом, батьками учня, успіх досягається швидше і за мінімальних витрат часу.

                                               Використана література:

1. Атмарин Б. А. Теория и методика педагогических исследований в физическом воспитании / Б. А. Атмарин. – М. : ФиС, 1978. – 222 с.

 2. Клименко Н. П. Організація роботи з обдарованими дітьми / Н. П. Клименко, С. Р. Хімко. – К., 1987. – 79 с.

 3. Круцевич Т. Ю. Методы исследований индивидуального здоровья детей и подростков в процессе физического воспитания / Т. Ю. Круцевич. – К., 1999.– 230 с.

 4. Шаулин В. Н. Управление поведением учащихся / В. Н. Шаулин // Физическая культура в школе. –1986. – № 3. – С. 5-9.

 5. Шиян Б. М. Теорія та методика фізичного виховання школярів. Частина 2 / Б.М. Шиян. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2002. – 248 с.