Доповідь "Психологічні передумови виникнення захворювань шкіри"

Психологічні передумови виникнення захворювань шкіри

Психосоматичні хвороби шкіри трапляються часто і становлять 14-18% всіх дерматозів.

При розвитку психогенних порушень у людини часто виникають зміни шкіри через близькість нервової системи і шкіри у генетичному аспекті. Також при розвитку у людини психогенних порушень чи психологічних захворювань пацієнти спричиняють, часто – неусвідомлено, ушкодження шкіри, які є маркерами їх психогенних розладів.

Важливо     відзначити, що     такі    поширені захворювання     як псоріаз, кропив’янка, екзема, нейродерміт вважають психосоматичними захворюваннями. Не дивлячись на те, що механізми їх розвитку достатньо складні, мультифакторні (генетичні чинники, імунні, ендокринні, обмінні порушення тощо), більшість дослідників вказують на зв’язок цих хронічних дерматозів із психічними травмами.

Водночас     при    виникненні захворювання     виникає характерне     для психосоматичного захворювання     порочне     коло: прояв     шкірного захворювання сприяє виникненню емоційних реакцій як на саму хворобу, так і на оточуюче, а емоційні реакції, в свою чергу посилюють шкірні прояви дерматозу.

У дерматологічній практиці все частіше трапляються психогенні артефакти. Виді ляють такі види дерматологічних артефактів.

1.

Дерматоманії: трихотиломанія (висмикування волосся), оніхофагія (звичка гризти нігті), невротичні екскоріації.

2.Калічення: симуляція (ушкодження інтактної шкіри з метою якоїсь вигоди), агравація, патомімії.

3.Психопатії (самоушкодження шкіри у психічно хворих): прикла дання до шкіри різних подразнювальних речовин та інші ушкодження.

Патомімії (штучні артефакти) — це штучні ушкодження шкіри, які належать до групи психосоматичних розладів. Деякі автори розглядають патомімії в широкому розумінні цього слова і включають сюди всю групу артефактів, самоушкоджень. У вузькому розумінні патомімії—це підгрупа самоушкоджень шкіри у психопатів, які вдаються до них з метою самоза доволення і вперто заперечують сам факт нанесення цих самоушкоджень.     Ураження   шкіри при    патоміміях      порівняно з невротичними екскоріаціями більш глибокі, незвичні, поліморфні й не вкладаються в клінічну картину якогось дерматозу. Описані артефіційні дерматози як прояв міфоманії, коли хворі намага ються створити штучну картину хвороби, звернути на себе і на ушкодження увагу лікарів, родичів, співробітників, викликати жалість до себе

Невротичні ескоріації спостерігають у вигляді невротичних «вугрів», найчастіше на обличчі у молодих жінок. Можливі невротичні екскоріації на грудях і розгинальних поверхнях кінцівок, сідницях.

Артефіційний хейліт – розвивається у психопатів при травмуванні губ руками, зубами, смоктальними рухами, постійним облизуванням. Такі хейліти характеризуються сухістю губ, лущенням, утворенням тріщин, кірочок. Перебіг цих хейлітів погіршується під впливом стресових ситуацій і поліп-шується при лікуванні малими транквілізаторами. У випадках тривалого перебігу хейлітів слід виключати атопію (атопічний хейліт), контактну сенсибілізацію, зокрема до харчових алергенів, фотосенсибілізацію тощо.

Трихотиломанія — нестримне бажання висмикувати волосся — прояв-ляється ділянками порідіння волосся або облисінням на волосистій частині голови, бровах, віях. Волосся частково висмикнене, обламане на різних рівнях. Шкіра у вогнищах не змінена. Висмикування волосся здійснюється несвідомо, а в окремих випадках спеціально, але ретельно приховується від стороннього ока. Цей стан слід диференціювати із вогнищевим випаданням волосся, грибковими хворобами (трихофітія, мікроспорія), псевдопеладою.

У хворих із такими патологічними станами спостерігають невротичні симптоми: скарги на головний біль, поганий сон, зниження працездатності, дратівливість, швидку втому.

Серед великої кількості захворювань шкіри для психологів найбільший інтерес становлять псоріаз та нейродерміт. Такий особливий інтерес пов’язаний з кількома причинами. Перш за все, ці захворювання є надзвичайно поширеними, часто виявляють важкий перебіг. Крім того, у виникненні та перебігу цих хвороб практики та науковці зазначають важливу роль психологічної складової.

Псоріаз - неінфекційне хронічне захворювання, що вражає в основному шкіру. У наш час більшість вчених вбачає автоімунну природу цього захворювання. Псоріаз викликає утворення надмірно сухих, червоних, піднятих над поверхнею шкіри плям. Однак деякі хворі на псоріаз не мають ніяких видимих уражень шкіри. Викликані псоріазом плями називаються псоріатичними бляшками.

Нейродерміт – хронічне запальне захворювання шкіри, провідними  симптомами якого є висипання на шкірі, постійний та інтенсивний свербіж, що виникають на тлі різних невротичних розладів, до яких належать підвищена або знижена збудливість, вразливість, емоційна лабільність, астенія, безсоння, різноманітні порушення вегетативної нервової системи.

Численні дослідження підтверджують, що думки людини певним чином впливають на основні органи за допомогою трьох систем: нервової, ендокринної та імунної.

Нервова система пронизує все наше тіло подібно до павутини. Вона складається з центральної (головний, спинний мозок) і периферичної вегетативної) систем. У вегетативній нервовій системі є дві гілки: збудження і розслаблення. Симпатична нервова система відповідає за процеси збудження, приводить людину в стан готовності до зіткнення з викликом чи небезпекою.

Нервові закінчення виділяють медіатори, що стимулюють наднирники до виділення гормонів - адреналіну і норадреналіну, які, у свою чергу, підвищують частоту серцевих скорочень і частоту дихання та діють на процес травлення за допомогою виділення кислоти в шлунку.

Коли «увімкнена» симпатична нервова система, то парасимпатична «вимкнена». Парасимпатичні нервові закінчення виділяють медіатори, що знижують пульс і частоту дихання. Парасимпатичні реакції пов’язані з комфортом, розслабленням, сном.

Ендокринна система складається з ряду органів, що виділяють гормони - речовини, що регулюють ріст, рівень активності і статеве життя. Ендокринна система зв’язує наші думки з реальними відчуттями і діями. Крім того, вона виділяє гормони, відомі під назвами ендорфін і енкефалін, що змінюють нашу реакцію на стрес і біль, які діють на наш настрій, апетит і на деякі процеси навчання і запам'ятовування. Гіпофіз, що знаходиться в основі мозку, являє собою центр управління всією ендокринною системою. Наднирники виділяють гормони – кортикостероїди, багато з яких діють на кшталт симпатичної нервової системи і готують наше тіло до дій.

Імунна система є третьою основною системою, вплив якої поширюється на все тіло людини. Вона підтримує здоров'я, захищаючи організм від зовнішніх (наприклад, бактерії і віруси) і внутрішніх (наприклад, пухлинні клітини) антигенів.

Нервова, ендокринна та імунна системи переплетені між собою. Вони обмінюються інформацією за допомогою медіаторів, що складаються з білка – нейропептида.

Імунна система вбиває мікроорганізми, що вторглися, але вона являє собою дещо більше, ніж «армію», що блукає організмом з кров'яним потоком в пошуках порушень порядку. Вона діє, розділяючи «я» і не «я». Вона видаляє все те, що не відноситься до «я», наприклад пухлини, бактерії, віруси чи кров несумісної групи. Вона робить на фізіологічному рівні те, що людина здійснює на психологічному рівні, коли встановлює межі між собою та іншими людьми.

Нервова, ендокринна та імунна системи діють разом, відображаючи наші думки на рівні фізіологічних реакцій. Часто дії нервової та ендокринної систем мають помітні прояви, які виникають негайно. Наприклад, якщо людина уявляє надто привабливий для неї об’єкт, серце починає битися прискорено, і вона отримує швидкий зворотний зв'язок, тому при цьому легко встановити причиннонаслідковий зв'язок. Однак зв'язок між різними подіями виявляється не настільки очевидним, коли справа стосується імунної системи. Людина не отримує безпосереднього зворотного зв'язку про те, як уявні картинки і емоційні стани діють на імунну систему, і все ж такий вплив існує, тому що нервова та імунна системи передають інформацію одним і тим же каналом за допомогою одних і тих же нейропептидів. Існують механізми, що встановлюють взаємну залежність між імунною системою і нашими думками та емоціями

Сильні емоційні переживання справляють вплив на функціонування різних органів та систем. Дерматологам відома роль емоційного стресу в розвитку багатьох шкірних захворювань. Л. Кірн ще у 1878 р. звернув увагу на прояви свербежу та кропив'янки у багатьох хворих з циркулярними розладами настрою і висловив думку про те, що і шкірні, і психічні симптоми є проявами одного й того ж психосоматичного страждання, що охоплює весь організм.

У період сильного емоційного стресу приплив крові направлений до тих органів, які організм розцінює як найбільш важливі, без участі яких людина не могла б впоратися зі стресом. У той же час відбувається відтік крові від органів, які організм вважає менш важливими. До таких «другорядних» органів відноситься шкіра. Шкіра – найбільший орган нашого тіла, до того ж найбільш  чутливий. Коли ми переживаємо стрес, шкіра відчуває гостру потребу в кисні, від чого набуває нездорового жовтуватого чи блідого відтінку.

Стрес може викликати або посилювати шкірні захворювання, зокрема екзему, псоріаз, призводити до появи бородавок, герпетичної лихоманки і пухирів, але найбільш поширені три реакції шкіри на стрес:

 висип,  свербіж  акне (вугрі).

У стані стресу в кров потрапляють гістаміни, від чого можуть з'явитися висип або дрібні прищики. У деяких випадках висип непомітна, але шкіра стає дуже чутливою, з'являється свербіж.

Хоча висип і свербіж – досить поширені реакції шкіри на стрес, більшість людей в цьому стані страждають від вугрової висипки (акне). Стрес є своєрідним тригером, що запускає механізми, що стимулюють в організмі підвищену активність сальних залоз. Надлишок шкірного сала закупорює пори і викликає подразнення шкіри, що і призводить до появи акне.

При стресі в кров надходить адреналін. Тривалі негаразди ще більш збільшують його вміст в організмі. Не знаходячи природного виходу, він впливає на процес звуження судин, в результаті чого погіршується доступ крові до клітин шкіри – вона стає сухішою і чутливою.

Може наступити такий момент, коли організм відмовляється переробляти наслідки адреналінової інтоксикації і ставить бар'єр. У такому разі він негативно реагує на подразник, що викликав хронічний викид гормону в кров. Ще один гормон – кортизон – значно уповільнює процес регенерації шкіри, припиняючи синтез колагенових волокон.

Шкіра відображає як фізичний, так і психологічний стан людини. Кожна клітина буквально «стискається», реагуючи на негативну емоцію, і «розкривається», радіючи, коли людина добре себе почуває у психологічному відношенні. Вчені інколи називають шкіру «другим мозком», адже вона володіє величезною кількістю нервових і сенсорних закінчень. Відомо, що епідерма, мозок і нервова система розвиваються у людського зародка одночасно і з однієї клітини, і протягом усього нашого життя зберігається нерозривний зв'язок між центральною нервовою системою і нашою шкірою. Метафорично кажучи, вони ведуть безперервний діалог між собою за допомогою нейронів: ми червоніємо від збентеження або гніву, бліднемо від больового чи психологічного шоку, у нас зволожуються долоні, коли ми нервуємо.

Поряд з фізіологічними функціями шкіри можна відзначити її психологічні функції:

1)    Функція кордону між людиною і довкіллям, між «Я» і «не-Я».

2)    Функція контакту, мосту до навколишнього середовища.

3)    Функція вираження емоцій: хвилювань, побоювань, страху, радості, сорому.

4)    Естетична функція;

5)    Функція органа чуття, що забезпечує відчуття тепла, холоду, болю, печіння і т. д.

Як лікувати психосоматичні захворювання безпосередньо залежить від причин їх виникнення, а саме правильному їх визначенні, від самої людини, її бажання бути здоровим і від професіоналізму спеціалістів.

Лікування психосоматичних захворювань досить складний процес, який передбачає насамперед взаємодію фахівців різних галузей медицини: психологів, психотерапевтів та вузьких спеціалістів (дерматовенерологів, гастроентерологів, та ін).

Сугестивна терапія вельми сприятливо впливає на емоційну сферу хворих. Треба ненав’язливо в кожному зручному випадку навіювати хворим, що наслідок хвороби буде сприятливим, заспокоювати їх. Це особливо ефек тивно у дітей, які добре піддаються сугестії. Використовують і так звану замасковану сугестію, яка полягає в призначенні слабких паліативних серед ників, дієти з відповідним налаштуванням хворого на обов’язковий позит ивний ефект.

Психотерапія досягає успіху тільки тоді, коли дерматолог зуміє увійти в довіру до пацієнта, збудити віру в авторитет лікаря, в одужання. Навіть сам вигляд лікаря здатний змінити ставлення хворого до своєї хвороби, його самопочуття і навіть перебіг хвороби. Дерматолог має словом впливати на психіку хворого, говорити з пацієнтами неголосно, спокійно, впевнено та  проникливо. Також таким хворим рекомендована фізіотерапія, бальнеотерапія, курортотерапія, як профілактика виникнення повторних захворювань.

Хворі на дерматози часто переживають те, що оточуючі можуть уникати їх через побоювання заразитися, що травмує їх психіку, заважаючи одужанню. Тому особливо важливим є інформування оточуючих про незаразність хронічних дерматозів та можливість спілкування з такими пацієнтами.

Таким чином, психосоматика – це захворювання, у тому числі й шкіри, які пов’язані з психогенними переживання й негативними емоціями.