Есе на тему: «Кібербулінг» або «Якби моя кішка мала телефон і вміла набирати текст, то вона була б кібербулером»
Можливо час від часу ви запитували себе «Чому люди роблять недобрі вчинки?». Відповідей на це питання може бути десятки, а то й сотні, однак усе зводиться до однієї лаконічної тези: «Ми це робимо, бо можемо». Так, звісно, всі чули про карму, акцію-реакцію (як у фільмі «Хористи»), концепцію злочин-і-покарання, можливо, дехто навіть читав кримінальний кодекс або кодекс про адміністративні правопорушення, але істина незмінна, - кожна людини наділена свободою.
Як відомо, концепція абсолютної свободи та анархії є утопічними для суспільства, тому людство придумало право, державу, мораль та релігійні заповіді. І ось уже тисячі років, реформуючись і розвиваючись, суспільство продовжує створювати нові правила поведінки, пояснюючи людству, що є нормою, а що ні, і таким чином намагається урегулювати нові сфери свого існування. Здавалося б, наявність законів, які врегульовують «серйозні та значимі» вчинки людей, а також існування моральних і релігійних норм, які врегульовують решту відносин, «куди не добрався закон», є запорукою щастя, миру, добра і правопорядку у суспільстві. Але це не так, оскільки немає нічого ідеального, а ще людям нецікаво жити у мирі і гармонії. Ми, на жаль, любимо усе руйнувати та спотворювати, щоб було як у тому відео з дівчинкою, яка кричить «Давай м’ясо!!! Давай м’ясо!!!». Саме тому, не надто шкідливі девіації та легка форма маргінальності толерується та сприймається суспільством як норма.
Протягом багатьох років однією з таких «нормальних» девіацій є булінг, крім того, технологічний бум та озлобленість людей подарували нам його ап грейтнуту версію, - кібербулінг.
Сучасні технології створювались для зручності, комунікації, збереження та передання знань і досвіду. Видається, що творці інтернету не мали за мету створити платформу для швидкого і, зазвичай, анонімного поливання інформаційним брудом один одного, але саме людство вирішило внести «деякі корективи» і тому «перетягнуло» всю свою злобу, заздрість і агресію й у веб
простір.
Чому люди кібербулять один одного!? Тому що можуть, а ще це просто, достатньо мати гаджет, доступ до мережі і «бажання» булити. Сучасні блага технологій дозволяють, зокрема:
- швидше та легше знайти жертву, яка буде до вподоби булеру, та дистанціюватись від неї за потреби. При кібербулінгу не потрібно обмежуватись лише колом знайомих, - ти можеш дістатись до будь-якого користувача і-нету у будь-якій точці світу, у будь-який час. Коло потенційних жертв необмежене, можливо обрати зручний час для атаки і навіть «дістатись» до якоїсь знаменитості чи інфлюенсера, яка не подобається, звісно якщо є настрій;
- бути анонімним чи діяти під псевдонімом. Якщо Василько Редиска оф-лайн буде фізично булити когось, то жертва знатиме хто її булить, ще й може розповісти іншим, що Василько - погана людина, або навіть звернутись до вповноважених органів, щоб Редиску «посадили». Але якщо Василько буде кібербулити когось використовуючи якийсь деперсоніфікований нік-нейм, наприклад red_007, то ніхто й не знатиме що за хрестоцвіт є булером;
- знати, на які «больові точки» жертви варто давити. Зазвичай люди публікують у мережі фото, відео і думки, які для них важливі. Так, стежачи в Instagram за дівчинкою з РХП або за дівчинкою, яка перебуває в процесі схуднення, та періодично пишучи їй, що вона «коровисько» (та інші епітети), можна задовольняти свої булерські потреби;
- швидко «стирати» сліди своїх діянь. Користувачі мережі знають як швидко очистити історію переписок, змінити нік-нейм або видалити аккаунт.
Так, ніхто не застрахований від скріншотів екрану з перепискою чи коментарями, але й тут приходить на допомогу анонімність та псевдоніми; атакувати з кількох фронтів одночасно. Користувачі мережі не обмежені у кількості аккаунтів у різноманітних соцмережах та на інформресурсах. Так, один Василько Редиска може одночасно мати з десяток різних профілів і наполегливо періодично атакувати свою жертву он-лайн; - отримати швидку «популярність» та реакцію на свої дії. Більший суспільний резонанс спровокують провокативні фотографії та відео з дівич вечора, а ніж милі фото з самого весілля якоїсь знаменитості, ну або просто нюдси чи скріни переписок з чийогось взламаного профілю тощо. Як бачимо, можливостей і «переваг» кібербулінгу дійсно багато. Навіть моя кішка з цим впоралася б і їй би точно таке сподобалось (аб’юз це її стихія). А що ж щодо «бажання» і мотивації булерів!?
Класичний булінг серед дітей та підлітків носить колективний характер і ґрунтується на соціальних стосунках у групі, - тобто він виникає під впливом зовнішніх чинників і його формують взаємозв’язки всередині групи, а також бажання дітей/підлітків довести свою відданість групі. Крім того, для дітей і підлітків основними цілями, яким вони підкорюють свою діяльність, є статус і прихильність.
Мотивація кібербулерів дещо відрізняється від мотивації при звичайному булінгу:
- для «якісного» кібербулінгу не завжди потрібна компанія. Кібербулять, зазвичай, не для задоволення потреби конкретної соціальної групи чи, бодай, групи осіб, які між собою знайомі та якось взаємодіють, а також не задля того, щоб займати конкретну роль у колективі. Кібербулінг це, зазвичай, імпровізований театр одного актора, де у булера немає постійних партнерів по сцені (підсилювача, посіпаки, захисника чи аутсайдера);
- потреба у статусі не така вже й важлива. Якщо, зазвичай, немає постійних глядачів, то й прокачувати свій статус перед конкретними людьми не потрібно. У таких випадках кібербулять, зазвичай, не для специфічного
одобрення та статусу в колективі, а для власного задоволення; - відчуття вседозволеності та безкарності, що є наслідком анонімності та дистанціювання від жертви;
- бажання покращити свій настрій та самоствердитись, на фоні приниження когось іншого. Часто люди періодично займаються тролінгом, флеймінгом або залишають хейтерські коментарі просто щоб підняти собі настрій, бо їм «…нравиця як воно горить, як люди суєтяця…це попріколу, дивиця як вони бігають, суєтяця…». Для самоствердження булери можуть без дозволу усіх учасників публікувати групові фото, що є невдалими або компроментуючими для окремих осіб (зображених на них), або поширювати в мережі провокативні скріни переписок, інтимі фотографії інших людей (зазвичай колишніх партнерів) з приватних переписок тощо.
Суб’єктивне відображення об’єктивної дійсності, на даний момент, має щонайменше 8 000 000 000 варіацій. Кожна людина це індивідуальність, а кожна індивідуальність самостійно обирає життєві пріоритети та організовує своє життя, обирає сферу своєї діяльності та форми самовираження.
Водночас, варто пам’ятати, що використання особистої інформації інших людей, анонімні погрози, хепіслепінг, обмовляння або зведення наклепів, переслідування, тролінг, флеймінг, онлайн-грумінг та секстинг не є здоровими та прийнятними формами реалізації свободи особистості.
З позиції закону такі діяння є злочином, з позиції етики – неетичною поведінкою, з позиції релігії – гріхом. Таким чином, три основні регулятори суспільних відносин не визнають жодну форму кібербулінгу допустимою поведінкою, визначають її такою, що суперечить встановленим правилам функціонування суспільства. Здавалося б, тут має місця ситуація як у популярних талант-шоу: «У вас три «ні», ви не проходите дальше». Але кібербулінг проходить далі, - булери продовжують атакувати в кіберпросторі, жертви кібербулінгу продовжують зазнавати психічної та/або фізичної шкоди, переживаючи цілий спектр негативних емоцій, треті особи / спостерігачі – або приєднуються до булера, або тихо спостерігають, інколи толеруючи поведінку кібербулера, оскільки «show must go on!», поодинокими є випадки, коли спостерігачі відкрито осуджують таку поведінку.
Саме тому протидія кібербулінгу повинна здійснюватись не лише на національному рівні, як частина правової політики держави, але й на індивідуальному рівні, де кожен громадянин не толеруватиме кібербулінг та будь-який інший вид насильства, де кожен громадянин не підтримуватиме кібербулера, а будучи свідком такої діяльності – не мовчатиме та висловлюватиме заперечення проти кібербулінгу, осуджуватиме його.
Суспільство повинно в повній мірі зрозуміти, що кібербулінг є проблемою соціальною, а не виключно наслідком поширення та розвитку технологій. «Аргумент», що коли не було комп’ютерів і телефонів то й не було ніякого булінгу не є аргументом. Людство створило булінг, - люди століттями «розважались» пліткуючи, і не виключено, що булили когось, обмінюючись листами та телеграмами.
Водночас, кожен з нас повинен усвідомити, що кібербулінг не є проявом свободи слова.
Кібербулінг не є розвагою чи невинними пустощами, його не можна толерувати.
Кібербулінг є правопорушенням, за вчинення якого законом передбачено юридичну відповідальність.
Кібербулінг руйнує життя, завдаючи психічної та/або фізичної шкоди жертві, змушуючи її відчувати приниження, страх, тривогу, підпорядковуватись інтересам булера та/або спричиняє соціальну ізоляцію жертви.
Кібербулінг можливо та потрібно зупиняти. І у цій боротьбі кожному варто розпочати саме з себе, щоб ваше суб’єктивне відображення не впливало негативно на чиюсь об’єктивну дійсність.