Доповідь "Впровадження інтерактивних методів навчання на уроках читання"

План

1. Вступ.
2. Інтерактивне навчання в системі нових освітніх технологій.
3. Інтерактивні технології сучасного уроку читання в практиці шкільного викладання.
4. Нестандартні кроки як одна з форм інтерактивного навчання.

Вступ

Наша школа переживає нині складний і водночас цікавий період реформування. Відповідно до Закону України „Про загальну середню освіту”, Концепції загальної середньої освіти, Державного стандарту початкової загальної освіти в сучасній початковій школі відбувається системне оновлення змісту та перехід на нову структуру навчання [4, 17 ].

Перед педагогами постає завдання забезпечити всебічний розвиток особистості учня. Завдання уроків читання: удосконалювати вміння читати українською мовою в міру швидко, правильно, свідомо, виразно; забезпечувати активне засвоєння української лексики, розвиток усного зв'язного мовлення; розвивати вміння самостійно працювати з книжкою; виховувати почуття дружби й колективізму, зацікавлення до української мови, фольклорних творів та творів українських письменників, народних традицій та звичаїв, почуття поваги до українського й інших народів, любові до рідної землі, естетичні смаки; слід дбати про удосконалення техніки читання вголос і мовчки; виховувати культуру читача; поглиблювати знання про навколишній світ. Реалізація цього завдання може здійснюватися за умови якомога активнішого включення у навчально-виховний процес кожного учня.

Розв'язання цих актуальних проблем уможливлює широке запровадження нових педагогічних технологій, що і забезпечують зазначені завдання уроку.

Одними з основних методичних інновацій є інтерактивні методи навчання. Інтерактивне навчання – діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя і учня. Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації навчальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен    учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність [13, 2].

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається у постійній, активній взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Інтерактивне навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і умінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співпраці, дає змогу вчителю стати лідером колективу.

Мета інтерактивного навчання – створювання комфортних умов навчання, за яких учень відчуває свою успішність, свою інтелектуальну досконалість, що робить продуктивним сам освітній процес.

Пошуки способів, методів, прийомів успішного і радісного навчання учнів педагоги ведуть у багатьох напрямах. Існує чимало технологій, чия реалізація передбачає різні форми взаємодії учнів між собою та учнів з учителем. Систематичне використання цих прийомів дає змогу вчителю навчати із задоволенням, а учням охоче набувати цілої низки життєво необхідних вмінь: чути один одного, прислухатися до думки іншого, відстоювати (за необхідності) власну позицію, знаходити оптимальне рішення, організовувати власну роботу й працювати спільно, допомагати, приймати допомогу, радіти власним успіхам і досягненням інших тощо.

Розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти в працях    Я.А.Коменського, К.Д.Ушинського, Д.Локка, Г.Ващенка. Багато цікавого і корисного у вирішенні цієї проблеми можемо відшукати у працях педагогів-практиків В.О.Сухомлиського, Ш.О.Амонашвілі, В.Шаталова,  О.Я.Савченко, Є.Ільїна, С.Лисенкової та інших.

Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 80-х роках, показують, що інтерактивне навчання дає змогу збільшити відсоток засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю.

Переваги інтерактивного навчання: у роботі задіяні всі діти класу; учні вчаться працювати у групі (команді); формується доброзичливе ставлення до опонента; кожна дитина має можливість пропонувати свою думку; створення „ситуація успіху"; за короткий час опановується багато нового матеріалу; формуються навички толерантного спілкування, вміння аргументувати свою точку зору, знаходити альтернативне рішення проблеми тощо.

Підтвердження значущості, ефективності ролі інтерактивних технологій знаходимо у сучасних методичних працях: Л.Варзацька, Н.Побірченко, Г.Коберник, О.Дженджера, О.Комар, Л.Кратасюк, І.Досяк, М.Скрипник, О.Стребна, А.Соценко, О.Прищепа, В.Салтишева, Н.Мельник, В.Юрович, І.Лікарчук [11, 14].

Інтерактивні технології знаходять своє втілення у практиці викладання: Т.Власенко, Т.Кернах, В.Давиденко, О.Онопрієнко [12, 24].

Оскільки саме урок читання, його зміст і структура містить близький до специфіки інтерактивних технологій, та саме їх впровадження є результативним і максимально підвищує його ефективність.

Інтерактивне навчання  в системі  нових освітніх технологій

Сучасна школа стоїть перед прикрим фактом: в умовах традиційних форм та методів навчання школярі, пасивно отримуючи інформацію, не вміють здобувати її самостійно і застосовувати те, що знають.

Одним із найважливіших напрямків удосконалення навчання учнів початкових класів є пошуки впровадження у навчально-виховний процес інтерактивних технологій. Слово „інтерактив" прийшло до нас із англійської мови „іпteract". „Іnter” – це „взаємний", „аct" – діяти, інтерактивне навчання – діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя і учня [26,4]. В іншомовних словниках „Іпteractive" – це той, який взаємодіє, впливає одне на одного [21, 22].

Термін „інтерактивне навчання" означає, по-перше, учіння, засноване на взаємодії, по-друге, навчання, побудоване на взаємодії. Отже, основою інтерактивного навчання є взаємодія. За філософським енциклопедичним словником „взаємодія – категорія, що відображає процеси впливу різних об'єктів один на одного, їх взаємозалежність, зміну стану та взаємоперехід, „народження” одним об'єктом іншого” [29, 57].

Сьогодні вже неможливо навчати традиційно: у центрі навчально-виховного процесу має бути учень. Від його творчої активності на уроці, вміння доказово міркувати, обґрунтовувати свої думки, вміння спілкуватися з учителем, учнями класу залежить, наскільки успішно й усвідомлено він опановує шкільну програму.

Інтерактивне навчання не є зовсім новим, адже подібні підходи застосовувалися з давніх часів, а протягом короткого часу на початку радянської педагогіки були поширеними в школі (лабораторне та бригадне навчання 20-х років).

Інтерактивне навчання – це навчання, занурене у спілкування, діалогове навчання, що відноситься до педагогічних технологій на основі ефективності управління й організації навчального процесу.

Призначення інтерактивного навчання полягає в тому, щоб, по-перше, передати знання, по-друге, усвідомити цінність інших людей. Має воно і свої завдання: розв'язання навчальних поведінкових завдань; надання підтримки членами групи.

Зміст роботи не лише у знаннях, але й у способах мислення. Інтерактивне навчання – це специфічна форма організації навчальної діяльності, одна із цілей якої – забезпечення комфортних умов, за яких кожен учень відчував би свої успіхи, інтелектуальну роботу, продуктивність навчання, виключення домінування однієї думки над іншою. Інколи, захоплюючись зовнішніми проявами інтерактивного навчання, вчителі дискредитують саму ідею діалогового навчання. Мета – діалог не заради взаємодії дітей, а взаємодія дітей заради вияву та реалізації їхніх індивідуальних можливостей. Для цього необхідно керуватися відповідними принципами: індивідуалізація реалізується при взаємодії з різними партнерами, взаємодії всіх з усіма, зведеності груп; самоврядування (виявляється в залученні дітей до планування, організації та управління навчальним процесом) [26, 5].

Під час інтерактивного навчання учень стає не об'єктом, а суб'єктом навчання, він відчуває себе активним учасником подій і власної освіти та розвитку. Це забезпечує внутрішню мотивацію навчання, що сприяє його ефективності. Завдяки ефекту новизни та оригінальності інтерактивних методів при правильній їх організації зростає цікавість до процесу навчання.

Інтерактивна взаємодія виключає домінування одного учасника навчального процесу над іншими, однієї думки над іншою. Під час такого навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати обґрунтовані рішення [18, 8].

Особлива цінність інтерактивного навчання в тому, що учні навчаються ефективній роботі в колективі. Інтерактивні методи навчання є частиною особистісно-орієнтованого навчання, оскільки сприяють соціалізації особистості, усвідомлення себе як частини колективу, своєї ролі і потенціалу.

Сучасне розуміння проблеми оновлення освітньої системи нероздільне з розумінням сутності і особливостей інноваційних процесів як новою стратегією освітніх змін.

Загальновизнано, що школа — це модель суспільства. Саме від якості шкільного навчання і виховання залежить збагачення культурних цінностей. Стрімкий розвиток усіх сфер суспільного виробництва зумовлює збільшення обсягу та підвищення складності навчального матеріалу практично з усіх шкільних дисциплін. Тому реформування загальної освіти супроводжується введенням нових спеціальних форм організації пізнавальної діяльності, які мають конкретну мету — створити такі умови навчання, за яких би кожен учень успішно навчався, розвивав свій інтелект і був готовим до творчої самореалізації [18, 8].

Розвиток науки і техніки сприяв появі нових форм навчальної комунікації, новітнім методам розв'язання освітніх завдань. З огляду на це роль учителя як авторитарного транслятора готових ідей змінилася на коригування ним інтелектуального і творчого потенціалу учнів. Водночас відбувається еволюція змісту, форм і методів навчання, яка спонукає до розробок і впровадження новітніх освітніх  технологій.   Серед   них найперспективнішою видається інтерактивна технологія.

Сутність інтерактивного навчання полягає у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх учнів. Це базується на співпраці, взаємонавчанні вчитель — учень, учень — учень. При цьому вчитель і учень — рівноправні, рівнозначні суб'єкти навчання [18, 8].

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу відповідної навчальної ситуації. Отже, інтеракція сприяє формуванню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогові стати справжнім лідером дитячого колективу.

В історії освіти України такі підходи до навчання використовувалися ще в першому десятиріччі минулого століття і були поширені в педагогічній практиці української школи в 20-ті роки. Такі форми ор­ганізації навчальної діяльності як бригадно-лабораторний і проектний методи, робота в парах змінного складу, виробничі та трудові екскурсії, практики стали передовим словом у радянській і світовій педагогіці тих часів. Проте існувала низка проблем: зниження ролі вчителя у навчальному процесі, неекономне використання навчального часу, недостатність мотивації учнів до таких форм навчання. Тому в 30-х роках XX ст. українська школа пере­творилася на авторитарну, репродуктивно орієнтовану, з пануючою стандартизацією та уніфікацією засобів, форм і методів навчання.

Понад дві тисячі років тому видатний китайський педагог Конфуцій сказав:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу, я пам'ятаю.

Те, що я роблю, я розумію.

Подальшою розробкою елементів інтерактивного навчання займалися В.Сухомлинський, Ш.Амонашвілі, В.Шаталов, Є.Ільїн, С.Лисенкова. Це стало підґрунтям для виникнення теорії і практики розвивального навчання, що було швидше винятком, аніж правилом у навчанні радянських шкіл [18, 9].

У Західній Європі та США групові форми навчальної діяльності учнів активно розвивались та вдосконалювались. Дослідження американських учених довели, що інтерактивне навчання сприяє засвоєнню матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю (дії, практику). Науковці довели, що найменших результатів у навчанні можна досягти за умов пасивного навчання (лекція — 5%, читання — 10%), а найбільших — інтерактивного (дискусійні групи — 50%, практика через дію — 75%, навчання інших чи застосування знань — 90%) [18, 10].

Це не означає, що потрібно використовувати інтерактивне навчання, адже складовими різноманітних інтерактивних технологій обов'язково є так звані пасивні й активні методи навчання. Учні повинні мати інші навички: мислити, розуміти суть речей, осмислювати ідеї і концепції, шукати потрібну інформацію, інтерпретувати її і застосовувати в конкретних умовах. Саме цьому і сприяють інтерактивні технології, які поширюються в українській школі [18, 9].

Отже, використання інтерактивних технологій навчання — не самоціль. Це лише засіб для досягнення тієї атмосфери у класі, яка найкраще сприятиме співробітництву, порозумінню і доброзичливості, дасть змогу реалізовувати особистісно-орієнтоване навчання.

Інтерактивні технології сучасного уроку читання у практиці шкільного викладання

Як зазначено вище інтерактивними можна вважати технології навчання, які здійснюються шляхом активної взаємодії учнів у процесі навчання. Вони дають змогу на основі внеску кожного з учасників процесу навчання у спільну справу отримати нові знання й організувати спільну діяльність від окремої взаємодії двох-трьох осіб до широкої співпраці. В інтерактивному навчанні учні навчають одне одного, їх відмінністю є не діалоговий, а скоріше „полілоговий” характер, що є близьким до суті та завдань уроку читання.

Урок читання — урок творчості, а творцями його є учні — не об'єкти, а суб'єкти вивчення. Виховати в дитині любов до книги можна лише сло­вом, яке переростає у діло [24, 3].

Сучасний урок читання характеризується впровадженням інноваційних технологій, метою яких є розвиток творчої літературно-освіченої особистості. Інтегрування аспектів інноваційних технологій до структури уроку читання сприяє створенню оптимального читацького середовища, ефективного уроку читання.

На уроках читання варто поєднувати взаємонавчання з іншими методами роботи – самостійним пошуком, нетрадиційними методами.

Інтерактивні технології навчання О.Пометун, Л.Пироженко поділили на чотири групи: парне навчання (робота учня з учителем чи однолітком один на один), фронтальне навчання, навчання у грі, навчання у дискусії [6, 7]. Отже, застосування інтерактивного навчання на уроці читання доцільно здійснювати шляхом використання фронтальних та групових форм організації навчальної діяльності учнів, інтерактивних ігор та методів, що сприяють навчанню учнів вміння дискутувати.

Впровадження інтерактивних методів навчання на уроках читання відбувалося за  логікою „від простого до складного”, паралельно застосовуючи як фронтальні, так і групові методи за такою схемою:

      Групові методи:                                     Фронтальні методи:

    - Малі групи, експертні групи;                   - Карусель;

    - Ротаційні трійки, 2 + 2 = 4;                       - Мозковий штурм – „кулька”;

    - Робота в трійках;                                       - Незакінчені речення;

    - Робота в парах;                                          - Загальне коло – „мікрофон”.   

             З огляду на це найбільш уживаними на уроках читання є:

•   при фронтальній формі роботи такі технології: „Мікрофон”, „Мозковий штурм”, „Незакінчені рішення”, „Навчаючи — учусь”;
•   при груповій формі навчання: робота в парах, робота в малих групах;
•   інтерактивні ігри: „Рольова гра”, „Драматизація”, „Спрощене су­дове слухання”;

• прийоми навчання у дискусії: прийом „Прес”, „Обери позицію”.

Розглянемо зміст деяких з них детальніше.

І. Прийом „Мікрофон”. Різновидом загальногрупового обговорення є прийом „Мікрофон”, який надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку.

Починаючи з 1 класу, доцільно пропонувати дітям пограти в гру „Мікрофон”. Дітям дуже подобається ця гра, і вони із задоволенням включаються в неї.

1. Орієнтовні запитання до класу :

—На що схожа буква, яку ми вивчаємо? (Урок навчання грамоти) —Для чого потрібно вчитися читати? (Виховна година) —Коли нам буває сумно? Що таке добро? (Виховна година).

—Як ви розумієте прислів'я „Земля багата — народ багатий”? (Урок довкілля).

—Продовж, для чого ще потрібні руки людині? (Є.Перм'як. „Для чого руки потрібні.” Урок читання).

2. Пропонується    учням    іграшковий    мікрофон,    який    вони передають один одному, по черзі беручи слово.

Робота за такою методикою дає дітям можливість вільніше вислов­люватися, відпрацьовувати вміння говорити лаконічно і швидко; відповіді не коментуються, не оцінюються.

II. Прийом „Мозковий штурм”. Відома інтерактивна технологія
колективного обговорення, що широко використовується для вироблення
кількох вирішень конкретної проблеми. „Мозковий штурм” спонукає учнів
проявляти уяву та творчість, дає можливість їм вільно висловлювати свої
думки, повторити вивчене на попередніх уроках та узагальнити почуте. Ця
вправа — міра швидкості думки та  шкала  виявлення  рівня знань. Звичайно, „...не можна вимагати від дитини неможливого — до певного
рівня   і   певного   кола   знань   різні   діти   йдуть   по-різному”  (В.О.Сухомлинський) [13, 2].

III. Прийом ”Прес”. На етапах актуалізації опорних знань, усвідомлення нового матеріалу учнів до самостійного виведення правил, можливість учням висловити свою думку з даної проблеми стисло, за конкретною схемою.

      Прийом „Прес” навчає учнів виробляти й формулювати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших.

IV. Прийом „Коло ідей”. Метою є вирішення гострих суперечливих питань, створення переліку ідей та залучення всіх учнів до обговорення поставленого питання. Технологія застосовується, коли всі групи мають виконувати одне й те саме завдання, яке склада­ється з декількох питань, які групи представляють по черзі.

Так, вивчаючи казку „Колобок”, застосовують прийом „Коло ідей”, висунувши дискусійне питання: „Що потрібно зробити, щоб лисичка не з'їла колобка?”. Запропонувати дітям обговорити в групах, але:

1.  групі — з позиції вовка;
2.  груп і — з позиції діда, баби;
3.  групі — з позиції учня;

4 групі — з позиції колобка.

Після того, як учні вичерпали час на обговорення, кожна група представляє той аспект проблеми, який обговорювала.

Під час обговорення на дошці склали перелік запропонованих ідей. Застосування цієї технології дало змогу уникнути ситуацій, коли група, що виступала першою, подавала всю інформацію щодо вирішення проблеми.

Таким чином, кожен учень був залучений до обговорення проблеми, що сприяло розвитку мислення, мовлення, вміння доводити свою думку. Це дало змогу учням свідомо й глибоко засвоїти навчальний матеріал.

5.     Робота в парах. Рольова гра імітує реальність шляхом „проживання ситуацій у ролі”. Учні, розігруючи свою роль, моделюють власну реальну поведінку. Умовою є знання правил проведення рольової гри: чітко дотримуватись своєї ролі; намагатись слухати партнерів та    вчителя; не коментувати діяльність інших, перебуваючи в ролі; намагатись поставитися до своєї ролі, як до реальної життєвої ситуації,   в яку потрапили; вийти з ролі по закінченні сценки; брати участь в її аналізі.
6. „Так — ні”. Гра вчить дітей пов'язувати різні факти в одну картину, систематизувати інформацію, яку вони одержали, слухати і чути інших.

Вчитель загадує якесь число, предмет або літературного чи історичного героя. Учні намагаються знайти відповідь, при цьому ставлять запитання. На їхні запитання вчитель відповідає тільки словами: „так”, „ні” або і „так і ні”.

Але структура інтерактивного уроку в початкових класах відрізняється від загальновідомої структури комбінованого уроку такими етапами:

1.    Мотивація (мета етапу - сфокусувати увагу учнів на проблемі і викликати інтерес до обговорюваної теми).
2. Оголошення, представлення теми та  очікуваних  навчальних результатів (забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, що вони мають досягти на уроці і чого від них чекає вчитель).

3. Надання необхідної інформації (дати учням достатньо інформації для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання).
4. Інтерактивна вправа (центральна частина, її мета – засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів).
5.     Підбиття підсумків (рефлексія), оцінювання результатів уроку.

На кожному з даних етапів можна використовувати різноманітні інтерактивні технології та вправи [15,15].

        Отже огляд педагогічної та методичної літератури засвідчує, що вимогами до впровадження інтерактивного навчання є: попереднє вступне заняття, адже учні абсолютно не знайомі з подібними методами роботи, що різко змінюють усталений стиль навчання. На цьому занятті слід: по-перше, чітко і зрозуміло пояснити, що таке інтерактивне навчання, по-друге, довести до відома учнів та опрацювати з ними правила роботи в групах, складені у зрозумілій формі (практиці їх було розмножено і видано кожному учневі для вклеювання в зошит):

Правила для учнів: кожна думка важлива; не бійся висловитися; ми всі – партнери; обговорюємо сказане, а не людину; обдумав, сформулював, висловив; говори чітко, ясно, красиво; вислухав, висловився, вислухав; тільки обґрунтовані докази; вмій погодитися і не погодитися; важлива кожна роль.

Інтерактивне навчання неможливе без доброзичливої атмосфери в колективі, яку потрібно створити і постійно підтримувати.

Разом з тим, усі педагоги (В.О. Сухомлинський, Ш.Амонашвілі, В.Шаталов, Є.Ільїн, С.Лисенко, Конфуцій та інші) сходяться на думці, що до кожного заняття слід сумлінно готуватися. „Легке" за формою інтерактивне навчання є надзвичайно важким для вчителя, адже добитися дисципліни і уваги за рахунок "сидіть тихо!" неможливо. Учителю необхідно спланувати поступове впровадження інтерактивних технологій [7, 6].

У роботі мають бути задіяні в тій чи іншій мірі всі учні. Сильні учні, а також особистості з високим рівнем контактності будуть проявляти вищу активність, ніж замкнуті і слабкі. Проте слід постійно "втягувати" їх в роботу, створювати ситуації успіху.

Неможливо побудувати весь процес навчання на уроках читання виключно на інтерактивних методах. Це один з багатьох прийомів, які допомагають досягнути мети і дають результат тільки в поєднанні з іншими.

Нестандартні уроки як одна з форм інтерактивного навчання

Впродовж тривалого часу в нашій країні була поширеною класно-урочна система навчання, яка давала змогу вчителеві одночасно навчати багатьох учнів. Головним компонентом цієї системи є урок. Це частина навчального процесу є викінченою в смисловому, часовому й організаційному плані. Від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.

Сучасні уроки будувалися на основі закономірностей навчально-виховного процесу і характеризувалися поєднанням та реалізацією всіх дидактичних принципів і правил, забезпечуючи умови для продуктивної пізнавальної діяльності учнів із урахуванням їхніх інтересів та потреб.

Такі уроки прийнято вважати стандартними. Вони охоплюють основні етапи навчального процесу: підготовка до вивчення теми, сприймання і осмислення матеріалу, закріплення його різноманітними вправами; перевірка, оцінювання знань, умінь, навичок; узагальнення й систематизація знань.

Стандартні уроки відіграли значну позитивну роль у навчанні школярів. Проте вже в середині 70-х років минулого століття з'явилася тенденція до зниження інтересу дітей до класних занять. На практиці це реалізувалося появою нестандартних (нетипових) уроків та інтерактивних технологій сучасного уроку, зокрема читання головною метою яких є пробудження інтересу школярів до навчальної праці. Розглянемо суть, зміст та завдання нестандартних уроків в системі інтерактивного навчання [31, 22].

Нестандартний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що не має традиційної структури. Такі уроки не вкладаються (повністю або частково) в рамки виробленого і сформованого дидактикою. Учитель не   дотримується   чітких   етапів   навчального    процесу, традиційних методів, видів роботи.

Особливість нестандартних уроків полягає в такому структуру- ванні змісту і форми, яке б викликало зацікавлення в учнів, сприяло їхньому оптимальному розвитку й вихованню.

Для нестандартних уроків характерною є інформаційно-пізнавальна система навчання, пошук нових даних, розкриття внутрішньої сутності явищ через диспут, змагання. На цьому уроці вчитель може організувати діяльність класу так, щоб учні в міру можливості працювали самостійно, а він керував цією діяльністю, забезпечуючи її необхідними дидактичними матеріалами.

Саме тому у визначають деякі нестандартні уроки як форму інтерактивного навчання на уроках читання. Так як і інтерактивні заняття і нестандартні уроки максимально стимулюють читацьку самостійність, творчу літературну активність, а також формують інтерес школярів до читання. Навчання на ньому спрямоване на підвищення якості читацьких умінь, формування правильності читання, швидкості читання, свідомості читання, літературних здібностей і характеризується впровадженням інтерактивних технологій.

Нестандартні уроки з використанням інтерактивних технологій більше подобаються учням, так як навчальний процес має багато спільного з ігровою діяльністю дітей. Майже всі прийоми, спосо­би дії нестандартних уроків відзначаються ігровим спрямуванням. Не дивно, що в методичній літературі їх часто визначають як "урок-гра", "урок-змагання", "екологічна гра в завданнях" тощо [31, 23].

Водночас не слід перетворювати нестандартні (інтерактивні) уроки в головну форму роботи в школі: вони не завжди характеризуються серйозною, вдумливою пізнавальною працею учнів, високою результативністю, властива їм і велика витрата часу.

Істотно   важливе   значення   для   нестандартного  уроку   має інтерактивна форма навчання. З цього погляду уроки читання поділяють на такі типи:

1. Уроки-змагання (вікторини, конкурси, уроки-аукціони, уроки типу КВК). Такі уроки передбачають поділ дітей на групи, що змагаються між собою; проведення різноманітних конкурсів та оцінювання їх результатів.

2.Уроки громадського огляду знань (уроки-заліки, уроки-консультації, уроки взаємного навчання). До них звертаються, щоб оцінити найскладніші розділи навчальної програми. Ці уроки спонукають до активної самостійної пізнавальної діяльності, вив­чення додаткової літератури. Проводять їх наприкінці чверті, навчального року.

3. Уроки комунікативної спрямованості (уроки-диспути, конференції, телеуроки). Вони передбачають самостійне опрацювання матеріалу, підготовку доповідей, виступи перед аудиторією, обговорення або доповнення опонентів. Сприяють розвитку комунікативних умінь, навичок самостійної роботи.

4. Театралізовані уроки та уроки-казки (виконання ролей за сценарієм, імітація певної діяльності). Збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів. Особливо цінними є для школярів 1—2 класів, у яких конкретне образне мислення переважає над абстрактним.

Драматизація є засобом надання навчальному матеріалу і навчальному процесу емоційності, забезпечує зв'язки природознавства з предметами естетичного циклу.

5. Уроки-подорожі, мандрівки. Пов'язані з виконанням ролей, відповідним оформленням, умовами проведення.

6. Уроки "милування природою". Передбачають розвиток у дітей емоційної чутливості до проявів прекрасного в навколишній природі, а також різні цікаві форми емоційно-естетичного пізнання довкілля.

Найвищої майстерності в проведенні уроку читання досягає той учитель, який дозволяє своєму класові вільно почуватися і переживати, але утримує його в тих рамках, які потрібні для успіху в навчанні. Користуючись свободою творчості й самостійної діяльності, учні не повинні забувати, що вони на уроці та дотримуватися певної дисципліни.

       Найкраще урок розпочинати з постановки та розв'язання будь-якої проблеми. Це активізує учнів, пробуджує логічне мислення, бажання висловитись. Учні почувають себе в ролі дослідників, які досліджують відомі і невідомі їм речі. Наприклад: Казка „Кирило Кожум'яка”.

1. Де відбуваються події?
2. Що означає слово столиця?
3. Що вам відомо про місто Київ?
4. Яка подія знаходиться в основі сюжету казки „Кирило   Кожум'яка”?
5. Доведіть, що ця казка чарівна.

Якщо діти не в змозі розв'язати проблему повністю, то вона повністю або частково переноситься на наступний урок у вигляді домашнього завдання, що перевіряється фронтально. Можна дані відповіді звірити з підручником (якщо такі є) або з іншими додатковими джерелами, з яких взяті знання [16, 95].

 Отже, „читання вчить дитину мислити, мислення стає стимулом, що пробуджує сили розуму. Книжка й жива думка, пробуджена книжкою, є найсильнішими засобами, які запобігають зубрінню — великому злу, що отуплює розум” [25, 451].

Висновки

1.                     Інтерактивне навчання – це специфічна форма організації; навчання,  побудоване на взаємодії учня з навчальним оточенням, середовищем, що служить простором для застосування засвоюваного досвіду; навчання, занурене у спілкування, діалогове навчання; навчання під час якого здійснюється активна взаємодія учителя й учнів.
2.                     Характерними     ознаками     інтерактивного     навчання     є: спілкування;   діалогове   навчання;   постійна   активна   взаємодія   всіх учасників; моделювання життєвих ситуацій; використання рольових ігор.
3.                     Умовами   інтерактивного   навчання   є:   активність   педагога поступається  місцем  активності  учнів,   а  завданням  учителя  стає створення умов для їх ініціативи;  педагог відмовляється і від ролі „фільтра”, який пропускає через себе навчальну інформацію; учитель
   виконує функції помічника в роботі, консультанта, організатора, одного з
   джерел інформації; це навчання через досвід, відповідно воно повинно
   містити переживання учасниками конкретного досвіду, його осмислення,
   рефлексію, застосування на практиці.
4.   Роль інтерактивного навчання: у процесі діалогового навчання учні вчаться критично мислити, розв'язувати складні проблеми на основі аналізу обставин і відповідної інформації, зважувати альтернативні думки,
   приймати продумані рішення, брати участь у дискусії, спілкуватись з
   іншими людьми; при правильній організації інтерактивних методів зростає цікавість   до   процесу   навчання;   інтерактивна   взаємодія   виключає домінування одного учасника навчального процесу над іншими; учні вчаться критично мислити, приймати обґрунтовані рішення.
5.                     Сучасний урок читання характеризується впровадженням інноваційних технологій, метою яких є розвиток творчої літературно освіченої особистості.
6.                     Метою   використання   інтерактивних  технологій   на  уроці

читання є глибоке усвідомлення ідейно тематичного змісту літературного твору, підвищити ефективність уроку читання в цілому - створення атмосфери в класі, котра найліпшим чином сприяє співпраці, порозумінню та доброзичливості.

7.                    Впровадження інтерактивних технологій на уроці читання
   відбувається   відповідно   до   організації   різних   форм   діяльності (фронтальної, групової, в парах, індивідуальної).
8.                    Методами групової роботи на уроках читання визначено: малі групи, експертні групи; ротаційні трійки; робота в трійках; робота в парах.
9.                    Методами    фронтальної    роботи    на    уроках    читання визначено: карусель; мозковий штурм - „кулька"; незакінчені речення; загальне коло - „мікрофон".
10.               Умовами результативного впровадження інтерактивного навчання є: попереднє вступне  заняття; ознайомлення учнів з правилами роботи; постійна доброзичлива атмосфера в колективі; учителю необхідно сплановувати поступове впровадження інтерактивних технологій; у роботі мають бути задіяні в тій чи іншій мірі всі учні.
11.               Нестандартні  уроки  читання  та  уроки  з  використанням інтерактивних технологій мають багато спільного: це імпровізоване навчання, що має нестандартну структуру; зацікавленість до навчання; доброзичлива атмосфера в класі; конкретна мета – створити комфортні умови навчання.
12.               Проведення нестандартних уроків читання зумовлює фахове зростання  самого вчителя. Діти  вчаться  робити  висновки, мотивувати їх, прислухатися до думки інших, вести дискусію. Такі уроки     викликають зацікавлення в  учнів, сприяють їхньому оптимальному    розвитку й  вихованню; стимулюють читацьку самостійність, творчу   літературну  активність, а  також  формують інтерес школярів до читання.

13. Нестандартними уроками з використанням інтерактивних технологій визначено: урок - вікторина; урок - КВК; урок - конференція; урок - подорож; урок - „милування природою".

Словничок

1. „Інтерактивний” (1 в) (з англійської “inter”— взаємний, “act”— діяти) означає здатний до взаємних дій, діалогу. Інтерактивне навчання (за О.Пометун) — це спеціальна  форма  організації пізнавальної діяльності учнів, яка має на меті створення комфортних умов  навчання,   за  яких  кожний  учень  відчуває  свою  успішність, інтелектуальну спроможність. Це співнавчання, взаємонавчання, де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують із приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють.

Інтерактивний (2 в) – означає здатність взаємодіяти чи знаходитись в режимі бесіди, діалогу з чим-небудь (наприклад, комп'ютером) або ким-небудь (людиною).

2. Інтерактивне навчання (1 в) – це навчання, занурене у спілкування,  діалогове навчання, що відноситься до педагогічних технологій на основі    ефективності управління й організації навчального процесу.

Інтерактивне навчання (2 в) – це специфічна форма організації навчальної діяльності, одна із цілей якої – забезпечення комфортних умов, за яких кожен учень відчував би свої успіхи, інтелектуальну роботу, продуктивність навчання, виключення домінування однієї думки над іншою.

Інтерактивне навчання (3 в) – це навчання, побудоване на взаємодії учня з навчальним оточенням, середовищем, що служить простором для застосування засвоюваного досвіду.

3. Урок читання — урок творчості, а творцями його є учні — не
   об'єкти, а суб'єкти вивчення.
4. Нестандартний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що
   не має традиційної структури.
5. Інформаційно-пізнавальна система навчання  —  оволодіння готовими   знаннями, пошук нових даних, розкриття сутності явищ через диспут, змагання.

6.    Особистісно-орієнтоване навчання – це створення умов для самостійного та творчого розвитку особистості учня.

Література:

1. Андрианов М.А. Философия  для детей (в сказках и рассказах). Минск: Современное слово, 2003. - С. 8-9.
2. Бабанов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі: Монографія. – Запоріжжя: Просвіта, 2000. - 160с.
3. Грицюк Б. Ідеї гуманізму в етнопедагогіці // Рідна школа.- 1999. -№7-8.
4. Давиденко В. Використання інтерактивних прийомів навчання на уроках у 1 класі // Початкова школа. - 2004. - №1. — С. 17- 18.
5. Дяченко К. Інтерактивні технології // Початкова освіта. – 2007.  №7(391). -С. 9-10.
6. Інтерактивні технології  навчання: Теорія, досвід: метод. Посіб. Авт.-уклад.: О.Пометун, Л.Пироженко. - К.: А.П.Н., 2002. - 136с.
7. Карнаух Т. Впровадження інтерактивних методів навчання на уроках читання // Початкова школа. - 2005. - №11. — С. 5-8.
8. Карнаух Т. Відкритий урок // Початкова школа. - К.: Плеяди, 2004.-120с.
9. Куріпта В. І. Українська мова. Нестандартні уроки. 2-4 класи. - Харків: Основа, 2006.
10. Контроль та оцінювання  навчальних досягнень учнів початкової школи (методичні рекомендації) // Початкова освіта.- 2002. -С. 41-42.
11. Лікарчук І. Підручник для директора. К.: Видавництво Плеяди, 2003. - 80 с.
12. Метод проектів у початковій школі / Упоряд.: О Онопрієнко, О. Кондратюк. - К.: Шк.. світ, 2007. - 128 с. - (Б-ка „Шк.. світу).
13. Мельник Н.М. Впровадження інтерактивних технологій у навчально-виховний процес // Початкове навчання і виховання. – 2006. -№13.-С. 2-3.
14. Набой С. Особистісно орієнтоване навчання у початковій школі // Початкова школа. - 2005. - №11. - С. 1-5.
15. Науменко В.  Програма з читання // Початкова школа. - 2003. - №7,8. - С. 24-28, 40-45.
16. Нестандартні     уроки     з     використанням     інноваційних технологій. 1-4 класи. -Харків: Основа, 2007. - 160с.
17. Омельченко С. Розвиток мислення та фантазії на уроках читання // Початкова освіта. - 2005. - № 41(329). - С. 5-9.
18.  Побірченко Н., Коберник Г. Інтерактивне навчання в системі нових освітніх технологій // Початкова школа. - 2004. - №10. — С. 8-10.
19. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. К.: „Видавництво А.С.К.", 2003. - 192 с.
20. Пометун О.І., Пироженко Л.В. Інтерактивні технології навчання. – Умань, 2003. - 65 с.
21. Пометун О. Як навчити учителів інтерактивних технологій: з досвіду проведення інтерактивних тренінгів у системі перепідготовки педагогічних кадрів // Управління школою. - 2004. - №31(79). — С. 22- 28.
22. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. - К.: „Магістр-3", 1997.-256с.
23. Савченко О.Я. Розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів. К., 1982.
24. Салтишева В.М. Навчання дітей читання. – Р.: Юлат, 2001.-48 с.
25. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. В 5-ти т. Т. 2. — К.: Радянська школа, 1976. — С. 451-452.
26. Стребна О.В., Сошенко А.О. Інтерактивні методи навчання в практиці роботи початкової школи - Харків: Основа, 2005. - 176 с.
27. Стребна О.В., Сошенко А.О. Інтерактивні методи навчання в практиці роботи початкової школи. - Харків: Основа, 2005. -176с.
28. Телячук В.П., Лесіна О.В. Інноваційні технології навчання в початковій школі. - Вінниця: ОІПОПП, 2004. - 136с.
29. Философский енциклопедический словарь / Ред. кол. : С.С. Аверенцов. - 2-е изд. - М.: Сов. енциклопедия, 1989. - 815с.
30. Філіпова   Л.   Впровадження   інтерактивних   технологій   // Початкова освіта. - 2006. - №44(380). — С. 14-21.
31. Юрович   В.    Нестандартні   уроки   як   засіб   підвищення ефективності навчання в курсі „Я і Україна" // Початкова школа. - 2006. - №6. - С. 22-26.