Реферат на тему: «Різновиди театрального мистецтва у початковій школі»

Реферат на тему:
«Різновиди театрального мистецтва
у початковій школі»

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………………………………. 3

Театральне мистецтво як один із засобів реалізації нового державного стандарту в сучасній початковій школі……………………………………….. 4

Розвиток творчих здібностей молодших школярів засобами театрального мистецтва ……………………………………………………………………….  8

Спектр впровадження театрально – ігрових методів навчання …………….  11

Види театрально – ігрових методів навчання ………………………………... 13

Висновок………………………………………………………………………… 17

Список використаних джерел…………………………………………………..19

ВСТУП

Театральне мистецтво формує в дітей цілісний погляд на світ, створює можливість не лише для естетичного сприйняття, естетичного оцінювання, але, насамперед, естетичної діяльності, що формує творця, активну, ініціативну особистість. У процесі театральної творчості здійснюється активне залучення школярів як до естетичних, так і до моральних,  світоглядних,  пізнавальних цінностей. Головне в дитячій творчості-це усвідомлення дитиною себе як активного перетворюючого начала, що реалізує в процесі цього перетворення свою особистість і свої окремі здібності, знання та вміння.

Творчість дітей визначається не в об’єктивно новому кінцевому продукті, а в самостійному створенні дитиною системи власних взаємовідносин зі світом, у перетворенні навколишнього середовища і себе в цьому середовищі.

Для того, щоб молодші учні  проявили творчість, необхідно збагачувати їх життєвий досвід яскравими художніми враженнями, надати необхідні знання і вміння. Чим багатший досвід дитини, тим яскравішими будуть творчі прояви в різних видах діяльності.

Оскільки, театралізовані ігри дають змогу вирішити багато завдань програми початкової школи: від ознайомлення із суспільними явищами, формування математичних уявлень до фізичного удосконалення, то їх впровадження має стати більш глибоким і займати більше місця в навчальній програмі молодних класів.

Різноманітність тематики, засобів зображення, емоційність театралізованих ігор дають можливість використовувати їх як всебічний засіб виховання особистості.

ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО ЯК ОДИН ІЗ ЗАСОБІВ РЕАЛІЗАЦІЇ НОВОГО ДЕРЖАВНОГО СТАНДАРТУ

В СУЧАСНІЙ ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Основними завданнями педагогічної освіти є «професійна підготовка педагога, здатного забезпечити всебічний розвиток людини як особистості і найвищої цінності суспільства» [3]. Тому так важливо забезпечити теоретичну і практичну підготовку майбутніх учителів початкових класів, педагогічна діяльність яких реалізується в умовах сучасного соціуму. Важливою проблемою є узгодження потреб шкільної практики зі змістовим та операційним компонентами професійної підготовки вчителів. У цьому аспекті розглянемо Державний стандарт початкової загальної освіти та шляхи його реалізації.

Базовий навчальний план початкової освіти Державного стандарту загальної освіти містить таку освітню лінію як «Мистецтво», зміст якої  реалізується через окремі навчальні предмети та інтегровані курси.

Так, у  початковій школі державний стандарт освітньої галузі передбачає вивчення мистецтв, серед яких основними (домінуючими) залишаються «Музика» та «Образотворче (візуальне) мистецтво». «В основу змісту освітньої галузі «Мистецтво» покладено принцип об’єднання різних видів мистецтва та визначення художньої культури як системи скоординованих знань, опанування яких необхідне для формування у свідомості учнів цілісної художньої картини культурного простору» [3, с. 53].

Зміст освітньої галузі «Мистецтво», вкладений у театральний вид мистецтва, полягає у наступному: «Основні особливості театрального мистецтва та їх взаємодія з іншими видами мистецтв. Сприймання театральної вистави. Засвоєння основної термінології, ознайомлення із специфікою образної мови театрального мистецтва. Формування елементарних навичок акторської майстерності у практичній творчій діяльності. Висловлювання оцінних суджень щодо театрального спектаклю. Формування і розвиток цілісного театрального мислення» [3, с. 54].

Результати освітньої галузі «Мистецтво» в області «Театральне мистецтво» полягають у наступному:

§ знати елементи образної мови театру (жест, міміка, рухи, мовлення), виражальних засобів у створенні художнього образу;

§ мати уявлення про різні види театрального спектаклю (ляльковий театр, вертеп, театр казок, фольклорно-етнографічний, театр опери та балету, театр драми і комедії);

§ мати поняття про єдність драматичної дії, художнього слова, пантоміми, хореографії, живопису, музики;

§ відтворювати образ театрального персонажа елементами пантоміми та міміки, жестами; художньо оформлювати спектакль (добирати костюми, декорації, музичний супровід);

§ брати участь у колективній творчій діяльності;

§ уміти емоційно сприймати образний зміст спектаклю, висловлювати свої враження в процесі сприймання театрального мистецтва [3, с. 55].

Але, як справедливо зазначає В.М. Шахрай, «театральне мистецтво саме по собі не може здійснювати свою виховну функцію. В кращому випадку воно може бути нейтральним, а в окремих випадках навіть шкідливим, тому «театру необхідно допомогти виявити свою виховну роль» [4, с. 67].

З цією метою О.Гордійчук пропонує використовувати наступні методи і прийоми продуктивної  діяльності молодших школярів з елементами творчості:

§ малювання героїв казок, які їм сподобалися найбільше;

§ сценки з вистав, декорації, костюми для найулюбленіших героїв тощо. В такому разі  діти, можливо, зможуть зображати не лише позитивних героїв, а й негативних. Відповідно, вони починають оцінювати не лише сам образ («добрий–поганий»), а й рівень його театрального перевтілювання, аналізувати рівень гри, відповідність засобів виразності характеристики героя, його пізнаваність і схожість до того образу, що склався у дитини;

§ ліплення із пластиліну або глини «декорації до казки», «героя, який сподобався»;

§ конструювання дивовижних виробів із паперу. Творча актив­ність кожної дитини стимулюється цікавою побудовою заняття, зв’язок завдання з ігровим образом, ігровою ситуацією, наприклад: «Зроби будинок, в якому живуть герої вистави», «Зроби декорації до переглянутої вистави». З великим інтересом вихованці майструють з паперу казкових персонажів вистави (птахів, свійських тварин тощо);

§ складання цікавих паперових композицій, використовуючи обра­зи персонажів вистави. Особливо оригінальне панно, де персонажі вистави зображені в русі;

§ виготовлення з паперу прийомами складання та згинання найрізноманітніших шапочок для дитячих інсценівок («Ковпак для Петрушки», «Головний убір для Червоної Шапочки» тощо). Їх широко використовують в іграх, коли діти грають певну роль та діють відповідно до неї;

§ виготовлення масок персонажів вистави з використанням при­йомів ори гамі;

§ створення макета вистави. Для цього діти малюють невеличкі декорації, добирають іграшкові дерева, кущі, ялинки, меблі з куточка іграшок; ліплять із плас­ти­ліну фігурки дійових осіб. Усе це розставляється на макетній сцені (наприклад, на столі), щоб можна було зрозуміти масштаб співвідношення речей і »акторів» на сцені. Це спонукає дітей до гри: переставити все в макеті, по-різному спробувати якомога краще розмістити предмети та героїв на сцені, спробувати від їх імені говорити тощо;

§ розігрування окремих сценок із переглянутої вистави (що їм найбільше сподобалось чи запам’яталось), яку дивилися. При цьому вони використовують ат­ри­­бути, наявні в ігровому куточку [1, с. 58–59].

Гра «у театр» дітей молодшого шкільного віку посідає провідне місце серед різних видів дитячих ігор. Під час ігор формується здатність дитини сприймати театральну умовність, створюються сприятливі умови для зародження «чуття театру». Спираючись на свої дитячі спогади, К. С. Станіславський відзначив, що саме у процесі раннього спілкування з театром «у дітей розкриваються тайники їх творчої сили (інстинкту або дару)». Великий режисер не лише розумів значення для дитини театральних спілкувань, а й наголошував на загально-естетичній ролі цього виду мистецтва [1, с. 53].

Насамкінець, варто зазначити, що педагогу доцільно ретроспективно вивчити  досвід використання театрального мистецтва у початковій школі з метою реалізації нового Державного стандарту початкової загальної освіти.

РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА

  Театральне мистецтво (слово «театр» з грец. «місце для видовищ»- «вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою драматичної дії, виконуваної автором перед глядачами») –відображає дійсність у всіх її проявах (духовному й практичному); воно «діє переконливо, тому що, залишаючись у рамках справжнього життя, воно разом з тим виходить і за його межі» [5, с. 23].
 Характер впливу сценічного мистецтва на людину свідчить, що театр – це не тільки відображення дійсності, але й художня творчість, особлива практично-духовна діяльність людей. Ось чому, на думку К.Станіславського, театр є надзвичайним з усіх видів мистецтв [6]. Театр об’єднує усі мистецтва для підвищення почуттів; пантоміма, костюм, гра актора - все це подвоює враження, причому сценічний вплив сприймається цілою групою осіб, внаслідок чого розвивається спільне масове відчуття, що загострює моменти сприйняття. Звідси випливає, що театральне мистецтво – це унікальний за своїм характером педагогічний чинник, взаємопов’язаний і з іншими видами мистецтв. На думку Т. Гріббена, нові театральні знання та враження учнів молодшого шкільного віку надають вивченню творів літератури збагачений художній досвід, вони розширюють коло літературних інтересів учнів, завдяки їм дієвіше збагачується світ емоцій, моральних почуттів і знань дітей, помітно підвищується самостійність в обґрунтуванні суджень. Автор розглядає театральне мистецтво як один із найважливіших джерел активізації навчальної діяльності школярів, підвищення рівня їх художнього, зокрема й творчого розвитку. «У душі школяра, –пише Т. Гріббен, – … під впливом театру можуть пробуджуватися дуже яскраві почуття, які збагачують і формують його моральний, інтелектуальний та естетичний світ» [7]. Указуючи на безумовну важливість звернення до театру під час вивчення творів, науковець підкреслює, що театральне мистецтво «здійснює активний вплив на засвоєння учнями художньої специфіки літератури», допомагає «розкрити перед дітьми, яке багатогранне значення мають деталі художнього опису, як необхідні вони, щоб створити ціле, поглибити враження, відкрити багатство слова» [7, 76]. К. Станіславський писав, що театральне мистецтво – «не вічне, проте воно надзвичайне з усіх мистецтв для сучасника. Його вплив створюється не однією людиною, а водночас цілою групою осіб - акторів, художників, режисерів, музикантів; не одним мистецтвом, а водночас багатьма, найрізноманітнішими… При цьому театральна вистава сприймається не однією людиною, а цілим натовпом людей, від чого розвивається загальне, масове відчуття, що загострює моменти сприйняття» [6, с. 143] Видатний український педагог В.О. Сухомлинський про дітей молодшого шкільного віку писав, що казка, гра, фантазія –животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень. Багаторічний досвід переконує, що естетичні, моральні та інтелектуальні почуття, які народжуються у душі дитини під враженням казкових образів, стимулюють потік думки, який пробуджує до активної діяльності мозок, зв’язує повнокровними нитками живі острівці мислення. Через казкові образи у свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками; воно стає сферою духовного життя дитини, засобом висловлення думок і почуттів –живою реальністю мислення» [8, с. 76]. В. Сухомлинський називав інсценізацію «найвищим етапом роботи над казкою». Інсценізація – це не просто надання твору форми для певної постановки. Це злагоджена дія усіх її учасників, це демонстрування світобачення, поглядів на життя. Ніхто не може мислити так, як хтось інший. Хоч як люди не наслідували б один одного, кожен з них залишається індивідом. Якби усе було сказано лише однією постановкою «Маленького принца» А. Екзюпері, казка втратила б свою ціннісну суть і перестала бути вічною класикою. «Буття визначає свідомість», – і доки змінюватиметься наше буття, доти буде змінюватися наша свідомість, доти кожен з нас вноситиме в оточуючий світ неповторність індивідуальних думок, поглядів, діянь, рухів. Театралізація у початкових класах – це ще одна можливість учнів виявити себе, показати аспекти свого всебічного розвитку. Діти народжуються з певними нахилами, які є не лише біологічним продуктом, а й продуктом суспільно- історичного розвитку. На їх основі виникають різні психічні якості (відчуття, сприймання, уявлення, пам’ять, мислення, почуття). Та ці якості виникають не самі по собі. Вони формуються у процесі творчого розвитку дитини, у процесі її діяльності, стосунків із зовнішнім світом. Важливе значення у цьому процесі відіграє вільне володіння мовою. У дитини виникають нові, вищі форми взаємовідношень з об’єктивною дійсністю, а разом з ними нові потреби, інтереси, нові види діяльності.

  Отже, театралізована діяльність дозволяє кожній дитині проявити власну активність, повністю розкрити емоційні можливості, розгальмувати рухи, підвищити самооцінку, покращити пам’ять, збагатити словниковий запас, тобто виховати інтелектуально та духовно розвинену особистість. Але це можливо лише за тієї умови, якщо звертатись до театралізації систематично, не лише в позаурочний час, а також безпосередньо під час навчального процесу. Адже «театралізація» – це та сама гра, через яку дитина має змогу пізнавати світ, «приміряючи» на себе різні речі.

Спектр впровадження театрально – ігрових методів навчання

Театральне мистецтво було і залишається невичерпним джерелом розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку. Світ, в якому живуть сучасні діти переповнений різноманітною інформацією, яку діти пасивно споглядають чи слухають. Але в їх ньому житті не вистачає можливостей активно проявити себе, побувати в світі ролей, відчувши себе частиною фантастичного дійства.   Без перебільшення можна сказати, що саме театральне мистецтво в школі відкриває дитині можливості для розвитку сценічного таланту, формування естетичного смаку та творчих здібностей. Важливим компонентом театралізованої діяльності дитини є те, що сама дитини може керувати своїми діями, перевтілюватись в образ, відображати  його і трансформувати в свої дії сприйняту інформацію.

Театралізовані ігри мають широкий діапазон впливу на розвиток дитини як в розумовому так і у психоемоційному напрямку. Вивільняючи свої емоції, дитина долає різні емоційні переживання: страх перед спілкуванням, замкнутість, невпевненість в собі і разом з цим збагачується позитивними емоційними враженнями.

Образне яскраве зображення соціальної дійсності, явищ природи знайомить дітей з навколишнім світом в усьому його розмаїтті. А вміло поставленні завдання спонукають їх міркувати, аналізувати складні ситуації, робити висновки і узагальнення. З розумовим розвитком тісно пов’язане й удосконалення мови. У процесі роботи над виразністю мови персонажів, їх музичних партитур активізується не тільки словник дитини, а й удосконалюється голос, звуковий склад мови, слух, сприймання та інші якості. Нова роль, особливо діалоги персонажів, ставить дитину перед необхідністю ясно, чітко, зрозуміло висловлюватися. В неї поліпшується діалогічна мова, її граматична будова, поповнюється словник.

Спектр впровадження театрально - ігрових методів навчання досить широкий: від фрагментарного застосування в ході уроків  у вигляді театральних ігор та міні - постановок до впровадження   усистематизованого курсу навчання учнів  театральному мистецтву у вигляді організації шкільних театральних студій та гуртків.

Театралізовано-ігрова діяльність дає широкі можливості щодо творчих проявів дітей. Акторська праця є “своєрідною творчістю психофізіологічних станів” людини. Вона поєднує в собі театралізовані ігри: режисерські, ігри-драматизації та імпровізації (за класифікацією Л.З.Артемової) та інсценізації літературних творів у процесі літературних свят, концертів, дитячих вистав тощо. Завдяки цій діяльності розвивається фантазія школярів, в їхньому уявленні виникають яскраві образи літературних героїв.

ВИДИ ТЕАТРАЛЬНО – ІГРОВИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ

Ефективність естетичного виховання учнів залежить від форм та методів його організації. Вони можуть і повинні виходити за межі традиційного уроку, бути привабливими, цікавими, різноманітними,  пізнавальними, емоційно забарвленими, інтелектуальними. В їхній організації мають враховуватися різноманітні фактори: рівень розвитку учнів, можливості їхнього сприйняття, забезпеченість ілюстративним матеріалом, місце проведення, кількість учасників, їх ступінь включеності в роботу тощо. Поняття “форма” означає спосіб організації навчально-виховного процесу та взаємодії його учасників, який завжди органічно пов’язаний з внутрішнім боком роботи педагога і учня та відтворює особливості його змісту.

Виходячи з результатів аналізу історично детермінованих форм і методів театральної педагогіки і досвіду сучасної театральної педагогіки, розробленої для шкільних вчителів, можна виділили наступні форми і методи педагогічної роботи з учнями, можливі в практиці сучасного театрального педагога: екскурсії по театру; знайомство з працівниками театру (цехи і різні служби); зустрічі з творчими працівниками театру (тематичні і за підсумками спектаклів); диспути і глядацькі конференції; майстер-класи по написанню театральної рецензії і т.д.; свята посвячення в глядачі; театральні ігри на уроках в школі і на заняттях в театрі; урок театру в школі (загальноосвітній урок на матеріалі вистав театру, або, наприклад, літератури - на матеріалі предмету із застосуванням театральних методик); конкурси і вікторини на знання учнями репертуару театру, на кращий твір, малюнок за виставою та ін.; обговорення спектаклів.  

Організаційною основою уроків, за задумом авторів, є соціо-ігровий стиль спілкування. При соціо-ігровому стилі спілкування, як відзначають його автори, театральна діяльність школярів не зводиться до розігрування звичних сценок. На уроках групами учнів може “втілюватися” все, що завгодно. Сценки можуть розігруватися з приводу нового складного визначення, терміну або особистої думки про обговорюваний спектакль. Готуються і виконуються такі сценки невеликими групами учнів тут же, на уроці або занятті, без довгих репетицій і особливої акторської підготовки.

Для театральних підходів до практики навчання характерна відсутність дискретності, тобто в них дидактичні знання і поради не розчленовуються на частини: це принципи, а це методи; ось прийоми, а ось результати.

Театральна “дидактика” - це своєрідний клубок, принципи театральної педагогіки перетинаються один з одним і переплітаються, як волокна, що становлять нитку. Тому розповідь про різні принципи буде розповіддю про одне і те ж, тільки з різних сторін, а саме: про організацію заняття як гри-життя між мікрогрупами дітей і одночасно в кожній з них.

Соціо-ігровий стиль - це стиль всього навчання, всього уроку, а не одного його якогось елементу. Це не окремі “вставні номери”, це не розминка, відпочинок або корисне дозвілля, це - стиль роботи вчителя і дітей, значення якого - не стільки полегшити дітям свою роботу, скільки дозволити їм, зацікавившись, добровільно і глибоко втягнутися в неї.

Соціо-ігрові театральні методики формують і тренують у сучасних дітей саме ті якості, які відрізняють підготовленого театрального глядача: здатність до співпереживання і творчого відгуку, глядацька чуйність до деталі, вміння прочитувати її в спектаклі, пов'язувати з цілим, уважне відношення до іншої людини, до творчості, мистецтва.

В багатьох дослідженнях театралізовані ігри класифікуються по способу реалізації сюжету:

1. Непредметні ігри (ігри-драматизації), в яких діти самі знаходяться в образі діючої особи і виконують взяту на себе роль.

2. Предметні ігри (ігри-інсценізації), в яких діючими особами є визначені предмети (іграшки, ляльки лялькового театру настільного, пальчикового тощо).

Гра-драматизація – це синтетичний вид діяльності дітей. Виникнення її можливе при наявності міцних знань літературного тексту, навичок виразного читання, вміння адекватно рухатись, використовувати свою міміку та жести, вміння створювати ігрове середовище, добираючи необхідні атрибути.

Ігри-драматизації – це відтворення сюжету літературного твору власними діями виконавців ролей, використання ними засобів виразності – інтонації, міміки, пантоміми. Драматизація відбувається на основі особистих дій виконавців ролей.       Ігри –драматизації ґрунтуються на власних діях виконавця ролі, який при цьому може використовувати ляльки чи персонажі, одягнуті на пальці. Дитина чи дорослий можуть грати самі у цьому випадку, переважно використовуючи свої засоби виразності – інтонацію, міміку, жести.

Ігри-інсценізації – їх ще називають режесерськими іграми, до них відносять настільний, тіньовий театр, театр на фланелеграфі. Тут дитина чи дорослий самі не є дійовими особами, але вони створюють сцени, ведуть роль іграшкового персонажа – об’ємного чи площинного. Пантоміма дитини тут обмежена, адже вона діє з нерухомою або малорухомою фігурою чи іграшкою.

Сюжетно-рольові ігри, або як їх ще називають творчо  - образні гри за певним задумом дітей, який розкривається через відповідні події (сюжет, фабула) і розігрування ролей. Такі ігри пов’язані зі сферою людської діяльності й людських стосунків, оскільки своїм змістом вони відтворюють саме цей аспект дійсності. Вдаючись до них, діти намагаються по-своєму відтворити дії, взаємини дорослих, створюючи спеціальні ігрові ситуації. Дитина, вибираючи певну роль, має і відповідний цій ролі образ. З цього образу витікають ігрові дії дитини.

Через образи і дії діти вчаться виражати свої відчуття і емоції. Театралізовані  ігри є динамічним феноменом прояву творчості дитини, їх розвиток виявляється насамперед у виникненні нових сюжетів — утілених у певних подіях образних відтворень задумів.

ВИСНОВОК

Театральна діяльність  школярів є рушійною силою для розвитку їхнього творчого потенціалу. Це пояснюється, насамперед, синтетичним характером театрального мистецтва, що створює можливості для комплексної дії на емоційно-почуттєву сферу особистості різних видів мистецтва, дорівнення театрального мистецтва до дитячої гри, в якій значною мірою реалізується самовираження особистості, колективним характером театральної творчості, що зумовлює взаємне наповнення  всіх учасників театрального дійства естетичними емоціями, посилення емоційного впливу, особливою атмосферою театральної творчості, яка супроводжується радістю, натхненням, взаємодопомогою, відчуттям дружби.    Участь дітей у будь-якій театральній постановці примушує їх думати, аналізувати, давати оцінку дійовій особі, партнеру, собі, тобто бути постійно в процесі пізнання, відкривати нове в собі і в навколишньому світі. Театральне мистецтво формує в дітей цілісний погляд на світ, створює можливість не лише для естетичного сприйняття, естетичного оцінювання, але, насамперед, естетичної діяльності, що формує творця, активну, ініціативну особистість. У процесі театральної творчості здійснюється активне залучення школярів як до естетичних, так і до моральних, світоглядних, пізнавальних цінностей.

Недооцінка ролі мистецтва, другорядна роль, яка поки що надається предметам мистецтва, посилюють розрив між масовою школою і високою культурою. Адже мистецтво є особливим рівнем людинознавства, яке, надаючи можливість пережити непрожите, ущільнює суспільний та історичний досвід поколінь до концентрації та форм, доступних для особистісного залучення до нього. Зустрічі з мистецтвом створюють умови, завдяки яким індивід може олюднити свої почуття. Тому слід зробити рішучий крок назустріч театрові як надійному союзникові у важливій справі виховання молодших школярів. В освітніх закладах кожен педагог має усвідомити, що без дитячого театру виховний процес є досить збідненим, бо ж такий театр - це школа багатих емоцій і почуттів, школа життя у всіх його проявах - красивого і потворного, комічного і трагічного, школа пізнання і розуміння інших, школа творчості, самореалізації, самоствердження. В освітніх закладах має насамперед утвердитися думка, що театральна творчість - це не формування майбутнього артиста, не тільки дитяча розвага, а важливий навчально-виховний засіб, що ґрунтується на грі, що є потребою особистості у будь-якому віці, навіть дорослому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гордійчук О. Є. Основи сценічного та екранного мистецтва з методикою викладання : навч. посіб. / О. Є. Гордійчук. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2012. – 208 с.

2. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. – 2001. – № 1. – С. 28–54.

3. Концепція педагогічної освіти // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – 1999. – Квітень. – № 8. – С. 8–23.

4. Шахрай В. Педагогічні умови формування ціннісних орієнтацій підлітків у діяльності дитячого театру / В. Шахрай // Рідна школа. – 2002. – № 5. – С. 66–68.

5. Артемова Л.В. Театр і гра: Вдома, в дитячому садку, в школі. / Артемова Л. В. – К.: ТОВ «Томіріс», 2002.

6. Станіславський К.С. Робота актора над собою / Станіславський К.С. – К.: Мистецтво, 1953.

7. Гриббэн Т. Н. Не в пижамедело, или То, что действительнонужновашемумалышу / Гриббэн Т. Н. – К.: Грант, 1996.

8. Сухомлинський В.А. Серце отдаюдетям / Сухомлинський В.А. – К.: Радянська школа, 1971.– 123 с