Досліднецька робота "Історичні перлини Донеччини"

Про матеріал
Починаючи дослідницьку роботу над проектом, історико-культурні пам’ятки рідного краю, ми не тільки хотіли систематизувати вже відому інформацію, а поглянути на них з іншого боку, познайомити Вас з особливостями історичних перлин Донеччини та показати їх з тієї сторони, з якої вони будуть трендовими для молодіжного контенту. Ми вважаємо, що треба показати не тільки історичне значення , а й актуальність на сьогодення. Нашою метою є перенести Вас в кожну окрему історичну епоху, коли було створено ту чи іншу пам’ятку та поглянути на неї очима людини XXI ст, пробудити бажання обов’язково відвідати кожну з них.
Перегляд файлу

Починаючи дослідницьку роботу  над проектом, історико-культурні пам’ятки рідного краю, ми не тільки хотіли систематизувати вже відому інформацію, а поглянути на них з іншого боку, познайомити Вас з особливостями історичних перлин Донеччини та показати їх з тієї сторони, з якої вони будуть трендовими для молодіжного контенту. Ми вважаємо, що треба показати не тільки історичне значення , а й актуальність на сьогодення. Нашою метою є перенести Вас в кожну окрему історичну епоху, коли було створено ту чи іншу пам’ятку та поглянути на неї очима людини XXI ст, пробудити бажання обов’язково відвідати кожну з них.

 

Що ж, почнемо з нашого невеличкого селища на Донеччині.  Село має назву Микільське. Тут живуть привітні та життєрадісні люди, які дбають про своє село. В ньому є свої пам’ятки архітектури. Наприклад, це будинок культури з місцевим музеєм та бібліотекою,  велика сучасна школа з зеленими хвойними насадженнями. Також, в селі встановлений пам’ятник загиблим воїнам у Другій Світовій війні, а позаду, на мармурових плитах, викарбувані імена односельчан, які полягли на цій війні. Для нас він дуже важливий, тому що нагадує  про подвиг кожного воїна, який віддав життя за наше майбутнє та про героїзм розвідників. Їх було всього тринадцять – саме вони прийняли нерівний бій на території нашої сучасної громади з окупантами.

Трифонов Міна Мінович (1913 року народження)

За два тижні до початку війни Трифонов був мобілізований  до армії. В жовтні 1941 року, в період боїв за Ростов, він став фронтовим розвідником. В грудні того ж року виконав перше завдання: добув цінні данні про ворога.

Після успішного таганрозького рейду бійці загону Югова проходили навчально-бойову підготовку в с. Кагальчик під Ростовом. 30 травня 1943 року загін в складі 21 бійця і 2 представників парт-штабу був висаджений на територію Західного Донбасу. Десантна група в складі 13 осіб під керівництвом Трифонова-Югова і комісаром Мельниковим десантувалася в полі біля с. Павлівка. Виявивши партизан, окупанти оточили їх, і розпочався нерівний бій.

Серед них була партизанка Ніна Нейгоф героїчно боролась з ворогом. Її, тяжко поранену, німці відправили до лікарні с. Павлівка, намагаючись будь-якими засобами отримати інформацію про десант. По дорозі в лікарню Ніна помирає від тяжких ран, не приходячи до свідомості. Вона загинула в 20 років. 

В квітні 1943 року Альфа Алієва попрохала прийняти її до партизанського загону. 18-ти річна дівчина взяла псевдонім пушкінського героя «Олександра Дубровська». Перед вилітом в тил вона  написала декілька листів матері і друзям, які  вони  отримала   вже після її смерті.

      Саме їх  приклад повинен був навчити нас цінувати мир, але…

Біля Слов’янська на Донеччині побудований пам’ятник на честь воїнів АТО, які загинули під час бою 26 червня 2014 року. Меморіальний знак встановили біля селища Мирне Слов’янського району. Сім років тому терористи під прикриттям танків атакували блок-пост № 1 у передмісті Слов’янська, в ході запеклого бою загинули троє бійців 95-ї окремої Житомирської аеромобільної бригади та солдат 2-го добровольчого батальйону Національної гвардії України.

   Ініціатива створити меморіал загиблим українським захисникам належить місцевим мешканцям. Протягом тривалого часу небайдужі мешканці мирного і сусіднього Слов’янська суспільними зусиллями прибирали навколишню територію і облаштовували пам’ятний знак. Це є прикладом патріотизму і поваги до воїнів, які склали голови за свою країну. В наш час важливо показувати молоді, що потрібно любити свою Батьківщину, привчати до порядку та виконанню свого обов’язку перед державою, це має бути дуже важливо і для нашої молоді, яка живе на Донеччині, у якої війна майже під боком. Часто я чую від старших людей  про негативне та зневажливе ставлення до України та як раніше було краще жити. І що саме прикре, свої переконання вони нав’язують дітям та підліткам, які не завжди можуть критично опрацьовувати інформацію, потім у них формується негативне ставлення до власної держави.

Тому ми маємо навчити молодь формувати і відстоювати свою власну точку зору, попри інші, які будуть намагатися їм нав’язати. Закріпити вміння робити висновки та приймати обґрунтовані рішення. Пам’ятайте, на вашому  життєвому шляху будуть зустрічатися різні люди зі своїми поглядами та переконаннями, тому вчиться критично ставитись до отриманої інформації.

Спогади людей:

«Хлопці віддали свої життя заради миру на нашій землі, і найменше, що ми можемо зробити — забезпечити гідне вшанування їх пам’яті, — зазначив один з ініціаторів створення пам’ятника мешканець Мирного Ярослав Золотий. — Сьогодні ми відкрили пам’ятний знак, а вже найближчим часом почнемо висаджувати квіти та дерева на місці блокпосту. Це має велике символічне значення та береже пам’ять наших героїв»

Ми дуже сподіваємося, що все це навчить нас цінувати тишу у рідній домівці.

Також, на території нашого цвинтаря знаходиться пам’ятник жертвам  Голодомору. Набат про трагедію не тільки українців, а  всього світу. Ми до сьогодні не можемо змиритися з тим, що влада може використовувати такі методи, щоб поставити на коліна цілу націю.
        Я думаю, що цінність цього пам’ятника  в тому, що коли люди помирали  з голоду, їх навіть не ховали, тобто знайти могилу, де поховані жертви Голодомору, дуже важко.  Наприклад, ви знаєте, що виривалися ями, туди скидувалися тіла всіх померлих. Зазвичай, це було десь у полі, лісі, в яру. І рідні, які втратили своїх найближчих і найдорожчих людей  від голоду, їм навіть не було куди сходити, щоб помолится або покласти їм буханець хліба, тому пам’ятники Голодомору сьогодні більш ніж історична пам’ять. Спогади очевидців, які не можна прочитати нічого не відчувши..

Заріцька Станіслава Іванівна, 1923 р. н., село Яворівка Житомирської обл.

«Всі голодували. Дуже багато вмирало людей, цілими сім'ями. Ховали їх попід хатами. На них нема ні хрестів, ні пам'ятників. їх згадують ті, хто зостався живим. В їх смерті я виню лише владу.»

Патлатюк Ядвіга Миколаївна, 1922 р. н.

«Наш дід ховав у ямах. Під ліском, в огороді, саду. І в полі. Ставив мітки. Ставив траву, щоб виглядала з-під снігу. Буряки, які садили в огороді, не викопували. А вже викопували мерзлими. Мерзле не заберуть. А ми це їли. Літом збирали колоски, ходили шукали ховрахів, ловили деркачів на лугу, їли голубів. У діда була голубятня, поступово з'їли. Пропала у нас собака, то дід казав, що вовки з'їли. Вони приходили, я їх бачив. А потім уже нам сказала мати, що ми ту собаку з'їли. Комсомольці попереджали родичів. Своїм знайомим, щоб ховали картоплю і поживу, щоб вижити. Так за те потім їх розстріляли.»

А ще, невід’ємною частиною та гордістю микольчан є дві старовинні церкви та величезний, гарний чоловічо-жіночий монастир.

 

       Церкви ці, з’явились не випадково. Адже, за легендою, на місці, де зараз існує село, явилася Богородиця і освятила цей край. Тут забилося джерело, а вода – це життя. У 1876 році була зведена дерев’яна церква, яка була реставрована у 1912 році на кошти прихожан та спонсорів. Замість дерев’яної була збудована кам’яна та названа на честь Святителя Василя Великого. В 1954 році церква постраждала від безбожників та була відреставрована. Незважаючи на пригноблення та заборони з боку влади у 1910 році була зведена ще одна церква на другому кінці села – церква Святителя Миколая з дзвіницею. Довгий час вона була закрита і використовувалась під склад, майстерню, місце, де забивали худобу. Велику роль в духовному житті церков відіграв настоятель оотець Зосіма, який приїхав до села в 1986 році. За його часів був побудований у 1999 році жіночий монастир, а у 2002 – чоловічий. А також, Свято-Успенський собор, побудований по заповіту отця Зосіми після його смерті. Працею настоятеля були ще побудовані будинок для паломників з трапезною, «Дім милосердя» по догляду за немічними та старенькими, пекарня, бібліотека, медична амбулаторія, столярня, золотошвейна, іконописна майстерні. На територію монастиря приїзжають багато паломників. В чоловічому храмі проживає приблизно 70 чоловік, а в жіночому – 140 чоловік.

       Я теж три роки тому долучився до церкви пономарем. В мої обов’язки входить допомога священнику і диякону по службі: чищення та розпалювання кадила, прибирання в алтарі. Робота ця не важка і не потребує особливих знань та вмінь. Не скажу, що відрізняюсь сильною набожністю або духовними знаннями, але моє незначне перебування в церкві навчає мене працьовитості, терпінню в роботі, повазі до старших та немічних, яких багато приходить до церкви. Кожної неділі мені потрібно йти до церкви, а якщо святкові дні то ще частіше. Це виховує в мені відповідальність.

А бажаєте відпочити за кордоном навіть не залишаючи межі рідної області? Тим паче це дуже актуально в період пандемії. На півночі насиченої промисловими підприємствами Донецької області є унікальне місце, назване Антоном Чеховим «Донецькою Швейцарією». Це Святогір'я, або Святі гори. «Пейзажі чарівні. Напоетизувався я по саме горло: на п'ять років вистачить», - писав про ці місця Чехов.

Цю мальовничу місцевість кличуть Святими горами з початку XVI століття - одну з перших згадок про них знаходимо у Львівському літописі 1547 року: «З Рильська прибув станичник, перекладач Гаврило, якого князь Петро Іванович Кашин посилав до Святих Гір».

Про красу природи Святогір'я проникливо писав Володимир Немирович-Данченко в 70-х рр. XIX ст.: «Я бачив Соловецькі острови з Анзерської гори, Заволжя з укосу в Нижньому, панораму Уралу з Растеса, Задніпров'я з Києво-Печерських висот, чарівні рівнини Аварії і Койсу, ціле море Балкан з орлиного гнізда на св. Миколі, щасливі долини Гирлівського султанства з Дервіш-гори, але якби тепер мені ще раз довелося помилуватися на цю величезну картинку з крейдяних скель Святогірських, я, безсумнівно, багато про що забув би заради неї».

На мою думку, одним з найбільш мальовничих місць на Донеччині є Великоанадольський ліс.

Великоанадольський ліс — лісовий заказник державного значення площею 2 543 га.

Організовано як зразкове і навчальне лісництво в 1843 році Віктором Єгоровичем Граффом, який за завданням Лісового Департаменту Міністерства державного майна повинен був випробувати можливість створення штучних лісових насаджень в голому, безводному степу руками переселенців.

До кінця 1870-х роках 5 лісництв Катеринославської губернії щороку садили близько 400 десятин лісу, 11 лісництв Херсонській - близько 350 десятин.

Ліс має велике водоохоронне, ґрунтозахисне, наукове та естетичне значення.

Охороняється з 1969 року, статусу державного заказника набув у 1974 році.

На території Великоанадольського лісу міститься курорт «Форест Парк » (площа 45 га), Великоанадольський лісовий коледж, Великоанадольський музей лісу, Великоанадольський дендрарій (площа 7 га).

Хочу розповісти про курорт Форест Парк трохи детальніше, адже він обов’язково повинен зацікавити молодь.  Там панує особлива атмосфера привітності, гостинності та безпеки.

«Форест Парк» - це чудова можливість змінити шум і пил сірого мегаполісу на цілюще повітря, настояне на лікувальних травах і насичений силою лісу. «Форест Парк» - це місце, де скажений ритм міських бетонних джунглів змінюється розміреним плином неспішного комфортного відпочинку. «Форест Парк» - це світ здоров'я, затишку та краси, насичений життєвою енергією і умиротворенням.

Я думаю, що тут буде цікаво кожному, адже ця природа, це повітря…

Молодь зможе покупатися у водоймищі та зробити багато крутих селфі. А більш старші люди – прогулятися стежками неймовірного лісу.

Ми сьогодні дуже дбаємо про здоров’я, тому ласкаво просимо до соляних шахт Соледару. Донедавна для відвідувачів була відкрита лише одна соляна шахта, в якій вже давно не ведеться видобуток солі.

Відвідувачів у спеціальній кліті спускають на глибину майже 300 метрів – і потрапляють у дивовижний світ. Їм показують музей солевидобутку, соляне футбольне поле, самородний кристал солі розміром з людський зріст, скульптури, створені місцевими майстрами.

Потім ведуть у величезну залу, де часом проходять симфонічні концерти. А в 2003 році тут вперше у світі відбувся підземний політ на повітряній кулі. Хіба це не круто? Можна відразу і оздоровитися та зробити просто неймовірні фото і відео. А для тих хто любить тишу шахта  це місце ментальної сили, коли у тиші й темряві ти усвідомлюєш глибинний зв’язок всього на цій планеті. Бо колись це була вода. Тепер  твердь. А потім  можливо – все перетвориться на солоний пил...

Історичною перлиною Донеччини є заповідник «Кам’яні могили». На сьогодні відомо, що в стародавні часи це урочище було культовим для представників ямних, катакомбних і зрубних культур. По всьому периметру урочище оперізує вінок поховальних курганів тих стародавніх цивілізацій.

За однією з версій, під час битви на річці Калці, саме біля «Кам’яних Могил» був розташований укріплений табір київського князя Мстислава Романовича. І сьгодні це місце моє дивовижну енергетику. Здійснена мрія для творчих і талановитих людей -  це гірська країна в мініатюрі. Вона вражаюче контрастує з навколишніми степами своєю величною монументальністю. Тут можна побачити цілу купу природних скульптур і витворів з каменю, які сприймаються як фантазії художників. Є невеликі гроти. Мальовничі долини і ціла низка казкових краєвидів.

 

 

Отже, цінуйте кожну історичну пам’ятку навіть якщо вона лише місцевого значення. Пам’ятайте, за кожною з них: історична епоха, людське життя, мрії та безмежна віра у світле майбутнє.

ДОДАТКИ:

https://www.ukrinform.ua/rubric-tourism/2509374-svati-gori-donecka-svejcaria.html

https://ru.wikipedia.org/wiki/Великоанадольский_лес

https://uk.wikipedia.org/wiki/Великоанадольський_ліс

https://stejka.com/rus/doneckaja/volnovaxa/hotel/forest_park/

https://uk.wikipedia.org/wiki/Голодомор_в_Україні_(1932—1933)#Спогади_очевидців

https://honchar.org.ua/p/spohady-ochevydtsiv-holodomoru-yak-vse-bulo-naspravdi/

https://vchasnoua.com/donbass/61252-foto-na-donechchyni-zhyteli-zvely-pamiatnyk-zahyblym-voinam-ato

https://7chudes.in.ua/nominaciyi/kamyani-mohyly/

https://life.pravda.com.ua/travel/2021/04/30/244785/

 

 

 

      

 

docx
Додано
6 жовтня 2021
Переглядів
306
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку