Дослідницька робота"Горобцеподібні"

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Донецької облдержадміністрації

Донецький обласний еколого-натуралістичний центр

Управління освіти Краматорської міської ради

Краматорська загальноосвітня школа І-ІІІ ст.№ 30 Краматорської міської ради

 

 

Обласна науково-практична конференція учнівської та студентської молоді «Біологічні дослідження та винахідництво» 2026 р.

 

 

ДРІБНІ ГОРОБЦЕПОДІБНІ ПТАХИ ЛІСОВИХ ДІЛЯНОК НАЦОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «СВЯТІ ГОРИ»

(ДОНЕЦЬКА ОБЛАСТЬ, УКРАЇНА)

 

 

Роботу виконала:

Кобильник Поліна Олегівна

Учениця 7-В класу Краматорської ЗОШ І-ІІІ ст. № 26 Краматорської міської ради Донецької області,

Вихованка гуртка ДОЕНЦ «Основи генетики та селекції»

 

 

Педагогічний керівник:

Капітанова Людмила Миколаївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Краматорськ – 2026

 

ЗМІСТ

 

Вступ . . . . . . . . . . 3

1. Загальна характеристика природних умов

національного природного парку «Святі Гори» . . . 7  

2. Загальна характеристика ряду

Горобцеподібні (Passeriformes) . . . . . 9

3. Склад фауни птахів лісових ділянок

національного природного парку «Святі Гори» . . . 17

4. Групи лісових Горобцеподібних птахів

 за характером перебування (статус) . . . . . 19

5. Групи лісових птахів за типами гніздування . . . . 21

6. Групи лісових Горобцеподібних птахів

за типом харчування (трофічні групи) . . . . 23

7. Зоогеографічний аналіз орнітофауни . . . . . 25

Висновки . . . . . . . . . . 27

Список джерел . . . . . . . . . 29

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Дрібні горобцеподібні птахи (Passeriformes) є найчисельнішою групою птахів на планеті та відіграють надзвичайно важливу роль як у природних екосистемах, так і в житті людини.

Більшість дрібних горобцеподібних, особливо в період вигодовування пташенят, є комахоїдними. Вони споживають величезну кількість шкідливих комах, їхніх личинок та яєць (гусениці, попелиця, жуки-листоїди тощо).

Багато зерноїдних горобцеподібних споживають насіння та плоди. Насіння, проходячи через їхній травний тракт, поширюється на значні відстані разом із послідом, що сприяє відновленню та регенерації лісів та інших рослинних угруповань.

Дрібні птахи самі є важливою харчовою базою для хижаків (зокрема, хижих птахів, змій, ссавців), підтримуючи баланс у екосистемах.

Горобцеподібні, як і птахи загалом, чутливі до змін у навколишньому середовищі. Зміна їхньої чисельності, поведінки чи ареалу може слугувати важливим показником здоров'я екосистеми та сигналізувати про проблеми, такі як забруднення чи втрата середовища існування.

Найбільш вагоме економічне значення – це боротьба зі шкідниками культурних рослин. Дрібні комахоїдні птахи знижують потребу у хімічних пестицидах, що є екологічно та економічно вигідним. Зерноїдні види поїдають насіння бур'янів, допомагаючи контролювати їхнє поширення на полях.

Спів птахів приносить людям естетичне задоволення, сприяє психологічному відновленню та є важливим елементом природи. Солов'ї, щиглики, синиці та інші птахи здавна оспівані у фольклорі та літературі. Спостереження за птахами (бьордвотчинг) є популярним хобі, що сприяє розвитку екологічного туризму та підвищенню обізнаності про природу.

Деякі горобцеподібні (наприклад, зеброві амадини) використовуються як важливі модельні організми у фундаментальних біологічних дослідженнях, зокрема для вивчення співу, нейробіології та поведінки.

Деякі зерноїдні види, наприклад горобці, за великої чисельності можуть завдавати шкоди посівам зернових культур, фруктовим садам або виноградникам, викльовуючи насіння, бруньки чи плоди.

Незважаючи на рідкісні випадки шкоди, загальна користь дрібних горобцеподібних птахів значно переважає. Вони є незамінними працівниками природи, які забезпечують життєво важливі екосистемні послуги: контроль над комахами-шкідниками, розповсюдження насіння та підтримку біорізноманіття. Їхня присутність є ознакою здорового довкілля.

Мета роботи полягає у систематизації, критичному аналізі та узагальненні існуючих наукових публікацій, звітів та інших літературних джерел для формування повного уявлення про видове різноманіття, екологічні особливості та стан охорони дрібних горобцеподібних птахів лісових ділянок національного природного парку «Святі Гори» (далі – НПП).

Для досягнення поставленої мети необхідно було виконати такі завдання:

• Здійснити цілеспрямований пошук та відбір усіх доступних наукових та науково-популярних літературних джерел (статті, монографії, звіти, дисертації), що стосуються орнітофауни НПП або прилеглих територій.

• Провести систематизацію зібраних матеріалів за основними параметрами (видовий склад, чисельність, екологія) та хронологією публікацій.

• Скласти зведений (консолідований) список дрібних горобцеподібних птахів НПП, ґрунтуючись на даних різних авторів, із зазначенням їхнього статусу (осілий, перелітний, гніздовий).

• Проаналізувати та порівняти дані різних літературних джерел щодо чисельності та біотопічного розподілу ключових видів.

• Узагальнити екологічні характеристики домінуючих та рідкісних видів, використовуючи літературні дані про їхнє живлення, репродуктивну біологію та міграційні особливості.

• Оцінити екологічну роль цієї групи птахів у екосистемах НПП, зокрема їхній вплив на комах-шкідників та поширення насіння.

• Виявити види, занесені до охоронних списків (Червона книга України, міжнародні списки), та простежити динаміку їхнього статусу за літературними даними.

• Проаналізувати та оцінити ефективність існуючих заходів охорони, рекомендованих у публікаціях, та сформулювати власні рекомендації на основі синтезу отриманої інформації.

Об'єкт дослідження – дрібні горобцеподібні птахи (клас Aves, ряд Passeriformes) лісових ділянок території НПП як цілісний елемент біорізноманіття парку.

Предмет дослідження – інформація (дані та відомості) літературних джерел про видовий склад, чисельність, особливості біотопічного поширення та екологічну роль дрібних горобцеподібних птахів у межах НПП.

Методи дослідження – загальнонаукові методи, адаптовані для роботи з інформацією:

Емпіричні (збір даних). Бібліографічний пошук – виявлення усіх релевантних джерел (статей, звітів, монографій). Аналіз першоджерел – вивчення змісту, виділення фактів та кількісних показників.

Теоретичні (обробка даних). Аналіз та синтез – розчленування інформації на складові (видовий склад, чисельність, біотоп) і подальше об'єднання для формування цілісного висновку. Порівняльно-географічний – порівняння даних про фауну НПП з даними сусідніх або подібних за ландшафтом територій. Систематизація та класифікація – упорядкування виявлених видів за таксономічними одиницями, статусом (гніздовий/перелітний) та біотопами. Історичний – відстеженя змін у видовому складі або чисельності птахів НПП на основі джерел, опублікованих у різні періоди.

Методика досліджень. Робота була структурована поетапно:

1 етап: Бібліографічний пошук та відбір джерел – формування ключових запитів, визначення пошукових слів для пошуку літератури; здійснення пошуку в наукових базах даних (Google Scholar, наукові журнали, репозитарії університетів) та бібліотечних каталогах; відбір джерел, які містять конкретну інформацію (списки видів, кількісні обліки, описи біотопів) про горобцеподібних птахів саме на території НПП або безпосередньо прилеглих до нього ділянок; складання бібліографічної бази: створення реєстру використаних джерел із повним описом.

2 етап: Аналіз та виділення даних – виділення фактичних даних: перелік виявлених видів горобцеподібних; охоронний статус кожного виду (ЧКУ, МСОП); кількісні оцінки (чисельність, щільність, відносна чисельність) – за наявності; характеристика біотопів, де вид був зареєстрований; формування робочих таблиць.

3 етап: Синтез та узагальнення інформації – формування зведеного списку; проведення порівняльного аналізу чисельності видів, згаданих у джерелах різних періодів, для оцінки динаміки популяцій (за наявності достатньої кількості джерел); узагальнення інформації про живлення (комахоїдні/зерноїдні) для оцінки їхнього значення в регуляції шкідників та поширенні рослин Парку; ідентифікація тих аспектів орнітофауни НПП, які недостатньо висвітлені в літературі, що може бути основою для подальших польових досліджень.

4 етап: Розробка рекомендацій – на основі літературних даних про антропогенний вплив та екологічні проблеми Парку виявити ймовірні фактори загрози для дрібних горобцеподібних; на основі синтезу даних про охоронний статус та виявлені загрози, а також успішного досвіду інших територій (за літературою), обґрунтування заходів охорони для адміністрації НПП.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНИХ УМОВ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «СВЯТІ ГОРИ»   

 

Національний природний парк «Святі Гори» розташований у північній частині Донецької області, вздовж середньої течії річки Сіверський Донець. Він є унікальним природним комплексом на межі степової та лісостепової зон, що вирізняється значним біологічним різноманіттям та наявністю рідкісних реліктових ландшафтів.

Рельєф. Парк включає заплавні ділянки річки Сіверський Донець (річкові тераси, заплавні луки, озера) та підвищені ділянки правого берега –  мальовничі крейдяні гори (звідси й назва «Святі Гори»). Крейдяні відкладення створюють унікальні едафічні (ґрунтові) умови.

Гідрологія. Основна водна артерія НПП – річка Сіверський Донець. Річка та її заплава формують значну частину ландшафтного та біологічного різноманіття парку, включаючи численні стариці та прируслові озера.

Клімат. Помірно континентальний, характеризується теплим літом та помірно холодною зимою.

Рослинний світ. Флора НПП «Святі Гори» є надзвичайно цінною завдяки поєднанню степових, лісових та реліктових видів.

Основні рослинні угруповання:

• Крейдяні бори – реліктова рослинність, що є гордістю парку. Тут збереглася сосна крейдяна (Pinus sylvestris var. cretacea) – дольодовиковий реліктовий ендемічний вид, який зростає безпосередньо на крейдяних схилах.

• Переважають широколистяні ліси, головним чином дубові (діброви), які чергуються з сосновими насадженнями. У заплаві річки поширені вільшаники та осокорові ліси.

• На схилах крейдяних гір і на плакорах збереглися фрагменти кретофільних (люблячих крейду) та справжніх степів, а в заплаві — різнотравні луки.

Біорізноманіття та охоронні види. Загальна кількість видів рослин: близько 943 видів. У флорі налічується близько 20 ендемічних видів, які зустрічаються лише в цьому регіоні. До Червоної книги України занесено 48 видів рослин, зокрема:

• Сосна крейдяна (Pinus sylvestris var. cretacea).

• Тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum).

• Зозулинець болотний (Anacamptis palustris).

• Чабрець крейдяний.

Тваринний світ. Фауна парку також вирізняється значним різноманіттям і налічує представників різних природних зон. Загальна кількість видів тварин – 256 видів. До ЧКУ внесені 50 видів тварин. Птахи (Aves) – найбільш чисельна група, 194 види. Це типові представники лісових, лучних та водно-болотних комплексів. Парк є важливою територією для міграції та гніздування багатьох видів, включаючи дрібних горобцеподібних. Ссавці (Mammalia) – налічується 43 види. Типові мешканці: лось, дика свиня, козуля, борсук, куниця, а також гризуни. Риби (Pisces) – в акваторії Сіверського Дінця та старицях мешкає близько 40 видів риб. Плазуни (Reptilia) – 10 видів. Земноводні (Amphibia) – 9 видів. Серед тварин, занесених до Червоної книги України, зустрічаються: ссавці – видра річкова, горностай, заєць білий; птахи – орлан-білохвіст, змієїд, пугач; а також рідкісні горобцеподібні.

Таким чином, НПП «Святі Гори» є ключовим осередком збереження унікальних крейдяних екосистем та реліктової сосни крейдяної на Сході України. Це еталонне поєднання лісових, степових та заплавних ландшафтів, що обумовлює високе видове різноманіття флори і фауни.

 

 

 

 

2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЯДУ ГОРОБЦЕПОДІБНІ (PASSERIFORMES)

 

Ряд Горобцеподібні (Passeriformes) є найбільшим і найрізноманітнішим рядом птахів, що охоплює понад 60% (близько 6 500) усіх сучасних видів. Це найуспішніша група птахів, що колонізувала практично всі наземні екосистеми світу, окрім Антарктиди.

Зовнішній вигляд. Зазвичай це дрібні та середні птахи. Найменші види (наприклад, корольки) важать лише кілька грамів, а найбільші (круки) – до 1,5 кг. Характерна особливість, що дала назву ряду (Passer – горобець), — це будова лапи. У горобцеподібних чотири пальці: три спрямовані вперед, один назад (палець-протиставник). Це забезпечує надійне обхвачування гілки (пристосування до сидіння), що є ключовим для деревного способу життя. Крила здебільшого короткі та округлі, пристосовані до маневреного польоту в лісовій та чагарниковій місцевості. Птахи цього ряду проходять лише одне повне линяння на рік (після гніздування).

Екологічні особливості та спосіб життя. Поширення космополітичне (поширені по всьому світу), займають майже всі наземні біотопи: від тропічних лісів до пустель та тундри. Тип живлення надзвичайно різноманітний. Серед горобцеподібних є: комахоїдні (синиця, вівчарик, ластівка), зерноїдні (горобець, зяблик, щиглик), всеїдні (сорока, крук, шпак), нектароїдні (нектарниці, деякі медоїди). Характеризуються як осілими, так і перелітними або кочовими видами.

Розмноження та поведінка. Більшість видів будує складні, добре приховані гнізда (чашоподібні, кулясті) у дуплах, на гілках або в ґрунті. Виводкові птахи – пташенята вилуплюються голі, сліпі та безпорадні (нагніздні) і потребують тривалого вигодовування батьками.

Вокалізація. Горобцеподібні поділяються на дві основні групи: співочі птахи (Oscines, або справжні співочі), мають складну будову голосового апарату (сиринкса), що дозволяє їм створювати мелодійні та складні звуки (соловей, дрізд, жайворонок); неспівочі птахи (Suboscines), мають простіший сиринкс і, як правило, видають простіші, більш уривчасті звуки (тирани, котинги).

 

2.1. Систематика та основні родини

Ряд Горобцеподібні поділяється на підряди, найбільшим з яких є підряд Співочі птахи (Oscines).

Основні родини, представлені в Україні та світі:

Родина Сорокопудові (Laniidae), є унікальною групою птахів, які, незважаючи на свій розмір, демонструють яскраві хижацькі риси, чим заслужено отримали прізвисько «птахи-різники» або «горобці-хижаки».

Сорокопуди — це невеликі або середні птахи, які вирізняються міцною будовою, що відповідає їхньому способу життя. Ключовою ознакою є їхній сильний дзьоб: він помірної довжини, має гачкоподібний вигин на кінці та характерний гострий зубець на наддзьобку. Така форма дзьоба дозволяє їм легко вбивати та розривати здобич, наче справжнім хижакам.

Голова у сорокопудів відносно велика, а навколо рота добре розвинені волосоподібні пера — вібриси. Ноги у них міцні, з сильно зігнутими кігтями, хоча й помірної довжини, що не дозволяє їм переносити велику здобич, як це роблять справжні денні хижаки. Крила короткі й заокруглені, а хвіст у більшості видів довгий, ступінчастий.

У забарвленні переважають комбінації сірого, білого, коричневого та чорного кольорів. Особливо характерною рисою є чорна смуга («маска»), яка проходить від кутів дзьоба через око до вух, надаючи птаху впізнаваного «загрозливого» вигляду. Часто спостерігається статевий диморфізм, коли самці мають яскравіше й контрастніше оперення.

Сорокопуди — це типові хижаки, які заселяють відкриті ландшафти з чагарниковими заростями, поодинокими деревами, узлісся та степи. Вони є спостережливими мисливцями і часто подовгу сидять на високих присадках (верхівках кущів, стовпах, проводах), оглядаючи свою територію.

Основу їхнього живлення складають великі комахи, але вони також активно полюють на дрібних хребетних: ящірок, мишоподібних гризунів та навіть інших дрібних птахів.

Найбільш відома та унікальна особливість сорокопудів — це їхній спосіб «зберігання» їжі, так зване «коморювання». Вони наколюють свою здобич на гострі предмети: колючки чагарників (терен, шипшина), шпичаки дерев або навіть колючий дріт. Це допомагає їм утримувати здобич під час розривання та слугує запасом їжі.

Сорокопуди гніздяться окремими парами. Їхні гнізда, як правило, порівняно нещільні, але мають акуратно зроблений лоток і розташовані в кущах або на невеликих деревах. Більшість видів, які трапляються в Україні (як-от сорокопуд терновий чи червоноголовий), є перелітними, зимуючи в тропічних регіонах Африки, тоді як, наприклад, сорокопуд сірий може бути осіло-кочовим.

Родина Сорокопудові є чудовим прикладом еволюційної адаптації, демонструючи, як у межах ряду Горобцеподібних можуть виникати справжні хижаки. Вони відіграють важливу роль у природних екосистемах як регулятори чисельності комах та дрібних гризунів. Однак деякі види, як-от сорокопуд сірий, мають несприятливий охоронний статус і внесені до Червоної книги, що підкреслює необхідність збереження їхніх біотопів.

Родина Синицеві (Paridae) — це група дрібних, але надзвичайно енергійних і життєстійких птахів. Ці птахи, як-от синиця велика, блакитна синиця та гаїчка, є одними з найвідоміших і найпоширеніших мешканців європейських та азійських лісів, садів і парків. Їхнє значення в екосистемах часто недооцінюють, хоча вони є ключовими природними регуляторами чисельності комах.

Синиці — це переважно невеликі, міцно збудовані птахи з короткими шиями та відносно великими головами. Їхня характерна риса — тонкий, гострий, шилоподібний дзьоб, ідеально пристосований для видобування комах та їхніх личинок зі щілин кори, бруньок та тріщин. Їхні ноги сильні, з гострими кігтями, що дозволяє їм легко пересуватися по вертикальних стовбурах та підвішуватися до гілок догори ногами під час пошуку корму.

Синиці вирізняються своєю активністю та акробатичними здібностями. Протягом дня вони перебувають у постійному русі, безперервно досліджуючи свою територію. Це осілі птахи, які часто залишаються зимувати навіть у суворих умовах, і лише деякі види здійснюють нерегулярні кочівлі. Взимку вони утворюють змішані зграї з іншими дрібними птахами (зокрема, з підкоришниками та повзиками), що є адаптацією для ефективнішого пошуку їжі та захисту від хижаків.

Головне екологічне значення синиць полягає в їхній комахоїдності. Вони є невтомними «санітарами» лісу, які споживають величезну кількість шкідників: яйця, личинки та гусениці метеликів, що зимують у корі дерев. Особливо ефективно вони працюють взимку, коли більшість інших птахів мігрують.

Доведено, що одна сім'я синиць за період вигодовування пташенят здатна знищити тисячі шкідливих комах, тим самим відіграючи вирішальну роль у захисті лісових і плодових насаджень. У сільському господарстві та садівництві синиці цінуються настільки, що люди часто встановлюють для них штучні гніздівлі (синічники), щоб заохотити їх селитися поруч і контролювати популяції шкідників.

Вокалізація синиць різноманітна. Вони використовують цілий арсенал дзвінких і частих звуків для спілкування, попередження та захисту території. Їхній спів, хоча й не такий мелодійний, як у дроздів чи солов’їв, є невід’ємною частиною весняного лісового хору.

Синиці є дуплогніздниками: вони гніздяться у природних дуплах, щілинах, порожнинах або штучних гніздівлях. Вони відомі своєю високою плодючістю, оскільки часто мають численні кладки (до 10-12 яєць), що є компенсацією за високу смертність у зимовий період.

У підсумку, синиці — це не просто жваві та яскраві пташки, що прикрашають зимові годівниці. Це ключові компоненти екологічного контролю, які завдяки своїй працьовитості та адаптивності забезпечують здоров'я деревних екосистем, виконуючи безцінну роботу для природи та людини.

Родина Вівчарикові (Phylloscopidae), або піночкові, — це родина дрібних, але надзвичайно поширених птахів ряду горобцеподібних. Їх можна назвати справжніми «майстрами маскування» у світі пернатих, адже більшість видів мають непомітне, переважно зеленувате, жовтувате або бурувате оперення, що чудово приховує їх у густій листві.

Ці птахи є переважно комахоїдними. Вони невтомно пересуваються по гілках дерев та кущів, постійно шукають здобич серед листя або ловлять її в польоті, демонструючи дивовижну спритність і жвавість. Довжина тіла більшості вівчариків становить лише від 9 до 14 см, а вага — кілька грамів. Вони мають струнку будову тіла, тонкий дзьоб і відносно довгі лапки.

Характерною рисою родини є відсутність статевого диморфізму в забарвленні — самці та самки виглядають однаково. Це робить їхнє визначення в природі досить складним, тому орнітологи часто покладаються на їхні пісні та поклики, які є виразними і допомагають розрізнити види.

Ареал розповсюдження вівчарикових охоплює Європу, Азію та Африку, причому більшість видів є мігруючими. Гніздяться вони переважно в лісах, парках та чагарникових заростях. Гнізда вівчарики зазвичай будують закриті, кулястої або овальної форми, з бічним входом, розташовуючи їх на землі, невисоко в чагарниках чи на деревах. У кладці найчастіше білі яйця, інколи з червонуватим або коричнюватим крапом.

Таким чином, родина вівчарикових відіграє важливу роль в екосистемах як природний регулятор чисельності комах. Хоча вони й не вирізняються яскравим оперенням, їхня мелодійна пісня та невтомна активність є невід'ємною частиною літнього лісового ландшафту.

Родина Кропив'янкові (Sylviidae) — це родина дрібних співочих птахів, які є одними з найбільш поширених і водночас потайних мешканців чагарникових заростей та лісів Євразії та Африки. Їхня назва «славкові» (від роду Sylvia) вказує на їхню головну особливість — мелодійний та часто гучний спів, який є ключовим маркером для розрізнення дуже схожих зовні видів.

Кропив'янкові — це птахи стрункої статури, розміром приблизно з горобця або менше (маса тіла 7–20 г). Їхнє оперення, як правило, неяскраве, переважають сірі, бурі, оливкові та рудуваті тони. Така непримітна окраска забезпечує їм чудове маскування у густому листі, де вони проводять більшу частину часу.

Морфологічно вони характеризуються тонким і гострим дзьобом, ідеально пристосованим для живлення дрібними безхребетними (комахами, павуками, молюсками), а також ягодами та плодами наприкінці літа та восени.

Більшість видів є перелітними птахами, які здійснюють далекі міграції, зимуючи у тропічній Африці або Південній Азії. Вони ведуть переважно денний або присмерковий спосіб життя і є досить потайними.

Гнізда кропив'янкові, як правило, будують у чагарниках, густій траві або невисоко на деревах. Їхні гнізда мають форму акуратної, пухко збудованої чаші, майстерно замаскованої серед рослинності.

Таким чином, кропив'янкові є важливим компонентом лісових і чагарникових екосистем, в першу чергу, завдяки своєму комахоїдному раціону. Хоча їх важко побачити, їхній гучний і характерний спів є однією з найяскравіших і найупізнаваніших ознак теплої пори року.

Родина Мухоловкові (Muscicapidae) — це одна з найбільших і найрізноманітніших родин горобцеподібних птахів, що включає понад 300 видів. Ареал їхнього поширення обмежений виключно Старим Світом (Європою, Азією та Африкою). Ці птахи є переважно невеликими або середніми за розміром, відрізняючись винятковою спритністю та майстерністю у полюванні.

Основна характеристика родини криється в їхньому раціоні та стилі полювання: вони є переважно комахоїдними. Багато видів, особливо з роду Muscicapa (сірі мухоловки), є класичними «мухоловами»: вони виглядають здобич з присади (звисаючих гілок, парканів) і здійснюють різкий кидок у повітря, хапаючи комах (мух, ґедзів, ос) гострим дзьобом, а потім повертаються на те саме або сусіднє місце. Для цього типу полювання у них часто є короткий, але широкий біля основи дзьоб із виразними щетинками в кутках рота, що допомагають захоплювати здобич.

Водночас, родина є дуже різноманітною, включаючи як непоказних, сіро-бурих представників (мухоловка сіра), так і птахів із яскравим забарвленням та вираженим статевим диморфізмом (мухоловка строката, горихвістки, вільшанки).

Мухоловкові заселяють широкий спектр біотопів: від густих лісів і парків до відкритих гірських ландшафтів (кам'янки) і чагарникових заростей. Більшість є перелітними птахами. Гніздяться вони в дуплах, щілинах або відкритих гніздах у кущах, демонструючи значну поведінкову гнучкість.

Загалом, мухоловкові є невпинними хижаками-комахоїдами, чия присутність у ландшафті підтверджується не лише їхньою різноманітністю кольорів та пісень, а й неповторним, високоточним стилем полювання в повітрі.

Родина В'юркові (Fringillidae) — це одна з найчисельніших і найпоширеніших родин у ряді Горобцеподібних, яка охоплює близько 200 видів птахів. Вони є яскравими та вокально активними мешканцями лісів, чагарників, а також антропогенних ландшафтів по всій Євразії, Африці та Америці.

В'юркові є переважно дрібними або середніми птахами, але їхньою найвизначнішою рисою є будова дзьоба. Вони мають міцний, конічний, товстий дзьоб, ідеально пристосований до лущення та подрібнення насіння — їхнього основного корму. Хоча більшість видів у період гніздування додає до раціону комах для вигодовування пташенят, дорослі птахи є вираженими зерноїдними.

Родина вирізняється яскравим оперенням, особливо у самців, що часто включає червоні, жовті, зелені та сині кольори. Це робить їх об'єктом естетичної насолоди та популярним елементом культурного ландшафту. В Україні до цієї родини належать такі знайомі птахи, як зяблик, щиглик, коноплянка, снігур та чиж.

В'юркові демонструють високу екологічну пластичність, заселяючи різноманітні біотопи: від тайгових лісів (шишкар) до сухих степових чагарників.

Однією з найдивовижніших адаптацій є дзьоб шишкаря, який перехрещується на кінці, дозволяючи йому видобувати насіння з хвойних шишок. Це ілюструє глибоку трофічну спеціалізацію в межах родини.

Більшість в'юркових у помірних зонах є перелітними або здійснюють кочівлі. Їхнє переміщення часто залежить від урожаю насіння: у роки неврожаю (наприклад, шишок ялини або сосни) вони можуть здійснювати масові інвазійні переміщення на значні відстані, щоб знайти їжу.

Вони відомі своїм дзвінким і приємним співом. Наприклад, весняна пісня зяблика є однією з найхарактерніших ознак пробудження європейських лісів.

Таким чином, родина Fringillidae є чудовим прикладом адаптивної радіації, де ключова морфологічна ознака — будова дзьоба — дозволила цим барвистим птахам успішно домінувати в наземних екосистемах як ефективним споживачам та розповсюджувачам насіння.

 

3. СКЛАД ФАУНИ ПТАХІВ ЛІСОВИХ ДІЛЯНОК

НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «СВЯТІ ГОРИ»

 

Склад фауни птахів лісових ділянок національного природного парку «Святі Гори» налічує 33 види птахів із 6 родин ряду Горобцеподібні (Passeriformes) демонструє типову кількісну структуру орнітофауни лісових та чагарникових біотопів помірного поясу. Аналіз видового представництва чітко засвідчує неоднорідність розподілу та домінування двох основних родин – В'юркових та Мухоловкових, які спільно формують майже половину видового багатства.

Кількісний розподіл виявляє, що близько 55 % видового складу сконцентровано лише у двох родинах, що вказує на їхню ключову екологічну та кормову спеціалізацію.

В'юркові. Ця родина є найбільш чисельною, нараховуючи 11 видів. Вона становить майже 34 % від загальної кількості птахів. Таке домінування пояснюється успішною адаптацією В'юркових до насіннєїдного типу живлення. Їхня різноманітність (від Зяблика до високоспеціалізованого Шишкаря ялинового) підкреслює важливість рослинних ресурсів для стійкості екосистеми, особливо у зимовий період.

Другу позицію займає родина Мухоловкових, вона представлена 7 видами (більше 21 %). Це переважно комахоїдні птахи, які активно використовують підлісок та нижні яруси лісу. Їхня чисельність (включно з Вільшанкою та Соловейком східним) є прямим індикатором високої продуктивності комах та іншої дрібної тваринної біомаси.

Інші родини представлені помірною або невеликою кількістю видів, але виконують важливі нішеві функції:

Кропив'янкові налічують 5 видів (більше 15 %). Ці птахи спеціалізуються на густих чагарниках та є типовими мешканцями узлісь та прибережних зон.

Синицеві представлені 4 видами (більше 12 %). Це осілі дуплогніздники, чия присутність (наприклад, Синиця велика) свідчить про сталість і наявність достатньої кількості зрілих дерев та дупел у біотопі.

Вівчарикові та Сорокопудові є найменш чисельними, маючи по 3 види кожна (більше 9 %). Вівчарикові – дрібні, високорухливі ентомофаги крон, тоді як Сорокопудові – хижі регулятори, що полюють на відкритих ділянках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. ГРУПИ ЛІСОВИХ ГОРОБЦЕПОДІБНИХ ПТАХІВ

ЗА ХАРАКТЕРОМ ПЕРЕБУВАННЯ (СТАТУС)

 

Склад Горобцеподібних птахів на південному сході України чітко відображає домінування міграційних процесів та контрастність біотопів. Переважна більшість цих видів має статус гніздового мігранта, що пов’язано з кліматичними умовами регіону – м’якою, але непередбачуваною зимою та наявністю великих масивів чагарників і лісосмуг, які є придатними для гніздування.

 

4.1. Гніздові мігранти (літні резиденти).

Ця група є найбільш чисельною і включає переважну більшість видів, що прибувають навесні, розмножуються і відлітають восени. Їхня присутність чітко прив’язана до теплого періоду.

Масові гніздові: До цієї групи належать практично всі Кропив'янкові та Вівчарикові, які є типовими комахоїдними мігрантами (наприклад, Кропив'янка чорноголова, Вівчарик-ковалик). Також гніздовими є більшість Мухоловкових (Мухоловка сіра, Горихвістка звичайна, Вільшанка), а також Сорокопуд терновий та Сорокопуд чорнолобий, які є типовими мешканцями степових чагарників та узлісь.

Гніздові/зимуючі (частково осілі): Деякі види В'юркових та Синицевих мають складний статус. Наприклад, Синиця велика та Синиця блакитна є осілими (гніздяться та зимують), тоді як частина їхніх популяцій є перелітною. Зяблик (Fringilla coelebs) є масовим гніздовим, але може частково зимувати у м’які зими.

 

 

 

 

4.2. Виключно пролітні види (транзитні мігранти).

Це види, для яких південний схід України є лише транзитним коридором на шляху між північними гніздовими ареалами та південними зимівлями. Вони не залишаються тут на гніздування.

В'юрок (Fringilla montifringilla) є типовим транзитним мігрантом. Хоча він може затримуватися на зимівлю, його масові скупчення спостерігаються саме під час весняного та осіннього прольотів.

 

4.3. Виключно зимуючі види (зимові резиденти).

Ця група включає птахів, які гніздяться значно північніше (тайга, північні ліси) і прибувають на південний схід виключно на період, коли їхні північні кормові біотопи стають недоступними.

Класичними прикладами є Снігур (Pyrrhula pyrrhula), Чиж (Spinus spinus) та Чечітка звичайна (Acanthis flammea). Ці види В'юркових прилітають сюди у великій кількості, коли на півночі випадає глибокий сніг. Їхня присутність у регіоні чітко корелює з наявністю шишок та насіння бур'янів.

Сорокопуд сірий (Lanius excubitor) також переважно зустрічається як зимуючий (або осіло-зимуючий) птах, оскільки його основні гніздові ареали розташовані північніше або східніше, в Україні він є типовим зимовим хижаком відкритих ландшафтів.

Отже, орнітофауна Горобцеподібних на південному сході України є мозаїчною: вона включає осіле ядро (Синиці), численних гніздових мігрантів (Кропив'янкові, Мухоловкові), які формують літній ландшафт, і чітко виражену зимову фауну (В'юркові), що формується за рахунок мігрантів із півночі. Такий розподіл підкреслює важливість регіону як ключового місця для збереження екосистем, що забезпечують усі фази річного циклу птахів.

 

 

 

5. ГРУПИ ЛІСОВИХ ПТАХІВ ЗА ТИПАМИ ГНІЗДУВАННЯ

 

Аналіз 27 видів гніздового ядра (гніздові мігранти та осілі/частково мігруючі) ряду Горобцеподібних показує, що їхні стратегії гніздування максимально використовують вертикальну та горизонтальну мозаїку лісових та чагарникових біотопів. Серед птахів чітко домінують три стратегії: наземне (приховане) гніздування, гніздування у дуплах та штучних нішах та гніздування на гілкових платформах та спеціалізоване гніздування, що є типовим для лісостепової зони.

 

5.1. Наземне та приховане гніздування.

Це найпоширеніша стратегія серед мігруючих видів, які покладаються на камуфляж та густу рослинність. Ця група складає 11 видів (близько 40,7%).

На ґрунті (в траві/під кущами). Типово для багатьох комахоїдів, які шукають корм на землі або в нижньому ярусі. Представники: більшість Кропив'янкових (Кропив'янка сіра, Кропив'янка садова), Вівчарикові (Вівчарик-ковалик, Вівчарик весняний, Вівчарик лісовий), а також Соловейко східний та Вільшанка.

У чагарниках (низько над землею): Гнізда, що будуються з гілочок у густих кущах, забезпечуючи захист від наземних хижаків. Представники: Сорокопуд терновий, Сорокопуд чорнолобий, Чечевиця та Коноплянка.

 

5.2. Гніздування у дуплах та штучних нішах.

Ця стратегія є життєво важливою для осілих видів та ранніх мігрантів, які потребують високого ступеня захисту від негоди та хижаків. Ця група складає 8 видів (близько 29,6%).

Використання природних дупел. Цей тип гніздування забезпечує найбільший захист і є основним для всіх Осілих Синиць та багатьох Мухоловок, які гніздяться в існуючих порожнинах (часто створених дятлами). Представники: Усі 4 види Синиць (Синиця велика, Синиця блакитна), Мухоловка строката, Мухоловка білошия.

У порожнинах (руїнах, під дахами). Використання ніш, що імітують дупла, або штучних споруд. Представники: Горихвістка звичайна (яка використовує щілини та ніші), Мухоловка сіра (яка часто гніздиться на виступах під дахами).

 

5.3. Гніздування на гілкових платформах

 та спеціалізоване гніздування.

Ця група включає птахів, які будують відкриті або напіввідкриті гнізда, що вимагають маскування або міцної підтримки. Ця група складає 8 видів (близько 29,6%).

На гілках дерев (відкрите гніздо). Це типові гнізда-чаші, які розміщуються на бічних гілках дерев або у розвилках. Представники: Зяблик, Зеленяк, Костогриз, Щиглик (В'юркові), Берестянка звичайна (часто у кронах).

Спеціалізовані/Приховані: Гнізда, що мають особливу форму або місце розташування. Представники: Мухоловка мала (напіввідкрите гніздо на зламі гілок), деякі Кропив'янкові (у густих сплетіннях винограду чи ожини).

Отже, гніздові стратегії 27 видів лісових птахів ідеально адаптовані до мозаїчності ландшафту: Наземне гніздування домінує серед мігрантів-комахоїдів, що швидко розмножуються. Дупляне гніздування є ключовим для осілих видів та ранніх весняних мігрантів, забезпечуючи захист. Це співвідношення підкреслює необхідність збереження не лише зрілих дерев (дупла), а й густого підліску та чагарників (захист наземних гнізд).

 

 

 

 

 

6. ГРУПИ ЛІСОВИХ ГОРОБЦЕПОДІБНИХ ПТАХІВ

ЗА ТИПОМ ХАРЧУВАННЯ (ТРОФІЧНІ ГРУПИ)

 

Проведений аналіз птахів ряду Горобцеподібні, які є типовими для лісових та чагарникових біотопів південного сходу України, за типом харчування, демонструє чітке домінування ентомофагів (комахоїдів). Структура харчування підтверджує, що найбільшу функціональну роль у екосистемі відіграють види, які контролюють популяції комах та ті, що розповсюджують насіння.

Ми виділяємо три основні трофічні групи: Ентомофаги (комахоїди), Насіннєїди (зерноядні) та Всеїдні (змішане харчування).

 

6.1. Домінуюча група: ентомофаги (комахоїди та мірмекофаги).

Ця група включає птахів, чий раціон у гніздовий період складається переважно з комах, павуків та інших безхребетних. Це найбільша група у списку. Кількість видів: 18 види (близько 55 % від загальної кількості). Функціональна роль: Контроль шкідників. Ці птахи є ключовими біологічними регуляторами популяцій лісових та садових шкідників, особливо влітку. Представники: всі Мухоловкові (7 видів: Мухоловка сіра, Соловейко східний, Вільшанка), всі Вівчарикові (3 види), всі Кропив'янкові (5 видів). Сорокопуди (3 види: вони також є мікрохижаками, полюють на дрібних гризунів та ящірок, але основу раціону складають великі комахи). Чечевиця (Carpodacus erythrinus) та Коноплянка (Linaria cannabina) (які хоч і належать до В'юркових, але активно включають комах у раціон пташенят).

 

6.2. Спеціалізована група: насіннєїди (зерноядні).

Це птахи, які мають спеціалізований, міцний дзьоб для розколювання насіння та зерна. Їхня роль зростає в осінньо-зимовий період. Кількість видів: 5 видів (близько 15 % від загальної кількості). Функціональна роль: поширення насіння. Вони є важливими диспергаторами насіння, сприяючи відновленню рослинного покриву. Представники: це більшість типових зимуючих та транзитних В'юркових. Снігур (Pyrrhula pyrrhula), Чиж (Spinus spinus), Чечітка звичайна (Acanthis flammea), Шишкар ялиновий (Loxia curvirostra), В'юрок (Fringilla montifringilla).

 

6.3. Багатофункціональна група: всеїдні (змішаний раціон).

Ці види мають гнучкий раціон, який дозволяє їм переключатися між тваринною (комахи, павуки) та рослинною (насіння, ягоди) їжею залежно від сезону. Кількість видів: 10 види (близько 30 % від загальної кількості). Функціональна роль: стабілізатори екосистеми. Гнучкість харчування дозволяє їм залишатися осілими та адаптуватися до змінних умов. Представники: Усі 4 види Синиць (Paridae): Влітку вони майже виключно комахоїдні, але взимку живляться насінням і салом. Зяблик (Fringilla coelebs): Влітку – комахи, взимку – насіння. Зеленяк (Chloris chloris), Костогриз (Coccothraustes coccothraustes) та Щиглик (Carduelis carduelis): всі ці В'юркові активно поїдають комах під час годування пташенят, але насіння є основою їхнього раціону протягом більшої частини року.

Тож, аналіз харчування чітко підтверджує домінуючу роль комахоїдності (майже 70%) у функціонуванні орнітофауни, особливо у гніздовий період. Це підкреслює їхню критичну важливість як природних регуляторів у лісових екосистемах. Водночас, значна частка насіннєїдних видів (понад 21%) свідчить про важливість цього регіону як бази для годівлі в'юркових під час їхньої зимівлі та міграції.

 

 

 

 

 

7. ЗООГЕОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ ОРНІТОФАУНИ

 

Зоогеографічний склад лісових Горобцеподібних птахів південного сходу України свідчить про домінування палеарктичних елементів. Фауна є типовою для помірного поясу, але має значну частку видів із широким розповсюдженням, що підкреслює її трансконтинентальний характер. Це відображає розташування регіону на перетині східної Європи та Азії.

 

7.1. Домінуюча група: транспалеарктичні елементи.

Найбільшу частку становлять види з найширшим розповсюдженням, які охоплюють як Європу, так і значну частину Азії. Це найбільш стійкі та адаптивні види. Кількість видів: 15 видів (близько 45,5 %). Ці птахи (наприклад, більшість Кропив'янкових, Вівчарикових та багато В'юркових і Синиць) використовують широку смугу лісів, лісостепів та гірських систем Євразії. Вони є найбільш численними серед гніздових мігрантів. Приклади: Синиця велика, Зяблик, Вівчарик-ковалик, Вільшанка, Сорокопуд сірий, Чечевиця.

 

7.2. Європейські (західнопалеарктичні) елементи.

Ця група включає види, чий основний ареал зосереджений у західній та центральній Європі, а їхнє поширення на схід обмежене або менш щільне. Кількість видів: 8 видів (близько 24,2 %). Ці види є типовими для європейських листяних лісів. Їхня присутність на південному Сході України часто є східною межею їхнього ареалу. Приклади: Костогриз, Синиця блакитна, Мухоловка білошия, Вівчарик весняний, Горихвістка звичайна, Кропив'янка чорноголова.

 

7.3. Євразійські (сибірські та східнопалеарктичні) елементи.

Ця група включає види, чиї ареали мають східноєвропейське або сибірське походження. Ці види демонструють вплив фауни, що поширюється із внутрішніх районів Азії або північних тайгових зон. Кількість видів: 7 видів (близько 21,2 %). Ці птахи є важливими компонентами зимової та транзитної фауни, оскільки їхні гніздові ареали лежать на північ та схід від України. Приклади: В'юрок (транзит), Снігур, Шишкар ялиновий, Чиж, Чечітка звичайна (зимуючі).

 

7.4. Середземноморські (південноєвропейські) елементи.

Це види, чиї гніздові ареали зосереджені в південній, теплій частині Європи та Середземномор'я. Кількість видів: 3 види (близько 9,1 %). Ці птахи представляють південний вплив. Вони чутливі до кліматичних змін і, як правило, першими заселяють нові теплі регіони або відступають. Приклади: Мухоловка мала, Сорокопуд чорнолобий, Кропив'янка рябогруда.

Отже, зоогеографічний аналіз лісових Горобцеподібних птахів чітко показує домінування Палеарктичного комплексу (близько 91%), що є очікуваним для помірного поясу. Присутність значної частки Транспалеарктичних (45,5 %) видів підкреслює універсальність фауни. Водночас, вагомий внесок Європейських (24,2 %) та Євразійських (21,2 %) елементів відображає роль південного сходу України як вузлового регіону, де перетинаються біогеографічні впливи як із заходу, так і з півночі/сходу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Наше комплексне дослідження птахів ряду Горобцеподібні (Passeriformes), типових для лісових і чагарникових біотопів Південного Сходу України (33 види), розкриває їхню багатогранну екологічну та географічну роль. Аналіз підтверджує, що ця фауна є динамічною системою, в якій переважає комахоїдність, що життєво необхідна для підтримання здоров'я місцевих екосистем.

1. Систематично, фауна є класичною для помірного поясу, де кількісно переважають дві великі родини: В'юркові (Fringillidae), що становлять 33,3 % списку, та Мухоловкові (Muscicapidae), що охоплюють 21,2 %. Це домінування безпосередньо відображається у трофічній структурі: ентомофаги (комахоїди) складають майже 55 % усіх видів. Ця більшість, представлена Кропив'янковими та Мухоловковими, підкреслює їхню критичну роль як природних біологічних регуляторів шкідників протягом літнього сезону. На противагу цьому, насіннєїди, представлені більшістю В'юркових, важливі для дисперсії насіння та забезпечення зимового виживання.

2. Аналіз статусу перебування демонструє високу мобільність фауни. Основу складає гніздове ядро (81,8 %), поділене між гніздовими мігрантами (57.6%) та осілими видами (24,2 %). Осілі види, такі як Синиці, життєво важливі, оскільки вони формують стабільний комплекс, що витримує зимові умови завдяки гнучкому всеїдному раціону.

3. У стратегіях гніздування домінує наземне/чагарникове приховане (для мігрантів) та дупляне гніздування (для осілих), що вказує на необхідність збереження не лише зрілого лісу, а й густого підліску.

4. Географічне походження ареалів підтверджує, що південний схід України є вузловим біогеографічним регіоном. Найбільш чисельною є група транспалеарктичних видів (45,5 %), що відображає їхню високу адаптивність. Однак значний вплив мають європейські (24,2 %) та євразійські (21,2 %) елементи. Останні, представлені переважно зимуючими видами (Шишкар, Снігур), підкреслюють роль регіону як зимового рефугіуму для птахів, які гніздяться у північних тайгових зонах. Цей зоогеографічний склад свідчить про те, що фауна є не лише локальним явищем, але й частиною великих трансконтинентальних екосистемних зв'язків.

У сукупності, аналіз ілюструє, що ця орнітофауна є цілісною, високоадаптованою системою. Вона є екологічним стабілізатором завдяки чисельності ентомофагів, а її динаміка перебування та зоогеографічна мозаїка роблять її чутливим індикатором кліматичних та антропогенних змін. Збереження цієї фауни вимагає комплексного підходу, спрямованого на підтримку як гніздових, так і міграційних ресурсів.