Дослідницький проект "Біблія -священна книга християн"

Дослідницький проект

Біблія – священна

книга християн

підготувала

        вчитель зарубіжної

                                                                      літератури

        Кривчунської ЗОШ I-III ст.

        Жашківського району

        Черкаської області

        Павлюк Наталія Дмитрівна

Тема: Біблія – священна книга християн.

Завдання : поглибити знання про Біблію.

Мета : виховувати  бажання бути мудрою, справедливою, неординарною людиною, повагу до християнського вчення.

Планування діяльності:

1.Розподіл  учнів  по групах.

2.Формулювання дослідницьких завдань.

3.Пошук та опрацювання інформації.

4.Обговорення.

5.Створення проекту.

Хід роботи над проектом:

1.Що таке Біблія?

2.Звідки назва у Біблії?

3.Історія походження.

4.З яких частин складається Біблія?

5.Чи існують докази достовірності біблійних записів?

6.Чого навчає Біблія.

 7.Висновки.

              Що таке Біблія?

 Коли ми беремо в руки книгу, то насамперед  дивимось на обкладинку – цікавимось назвою і авторством. Візьмемо товстий том Синодного видання. Що бачимо? «Біблія. Книги Святого Письма  Старого і Нового Заповіту». Тут кожне слово потребує пояснення, окрім, звичайно ж, «Книги».

 А ось імені автора ні на обкладинці, ні на титульному листі не знайдено. Хоча всі чули, що Біблія – це слово Боже, отже, Бог – її Автор.       

           Але як це розуміти?

 Перегортаємо сторінку, вивчаємо зміст. Знаходимо багато цікавого: Книга Іова, Премудрість Соломона, Євангеліє від Марка… Відразу розуміємо, що Біблія – це збірка книг, написана різними авторами. Грецьке слово «Біблія» якраз і означає – «книги». Найчастіше імена їх авторів всім відомі. При цьому ми, християни, переконані, що це не просто звичайна людська література, написана виключно завдяки  знанням, розуму і таланту тієї чи іншої людини. Всі книги Святого Письма -  богонатхненні. Через ці книги з нами говорить сам Бог. Але це не значить, що люди-автори біблейських книг  були  всього лише роботами, які механічно писали під диктовку Бога. У цьому сенсі Біблія відрізняється від священних книг  всіх інших релігій. Узяти хоча би Коран. Для мусульман це буквальне слово аллаха, яке було продиктоване Мухаммаду, що не вмів читати і писати. Як точно відмітив один мусульманський богослов: «У християн Бог став Людиною, у нас Він став Книгою».

 Бог, поза сумнівом, впливав на  авторів біблейських книг, але вони писали, не відчуваючи себе лише олівцем в Божій руці. Вони використовували свої знання, досвід, спиралися на існуючі книжкові традиції, застосовували звороти, близькі і зрозумілі тим, кому призначалися їх написання. Їх з повним правом можна назвати авторами. Більш того, в кожній книзі є особливості авторського стилю. Але у всіх них був один і той співавтор – Бог.

              Звідки назва у Біблії?

 Приблизно за 20 км на північ від міста Бейрута що на побережжі Середземного моря знаходиться невелике місто Джібел ( нині арабське, а у минулому фінікійське). Євреї називали це портове місто – Гевал, а греки – Біблос. Фінікійці були першокласними купцями – посередниками між Грецією та Єгиптом. Через порт Біблос  до Греції доставлявся єгипетський папірус. З часом назва фінікійського порту набула загального значення і почала позначати в грецькій мові книгу. Таким  чином слово «біблос» ( або «бібліон») перекладається як « книга». Множина від цього слова – Біблія – пишеться завжди з великої букви, перейшло в такій формі в усі  нові європейські мови і вживається тільки по відношенню Святого Письма християн.

                             Історія походження

 Біблія має свою неповторну історію створення. Віруючі  вважають, що людей, які були натхненні Богом і писали святі тексти, було більше сорока, і серед них не було жодної жінки.  Писалася Біблія на трьох континентах: в Європі, Азії,Африці – і трьома мовами: давньоєврейською, арамейською, давньогрецькою. Створювалась Книга Книг протягом приблизно 1600 років, з 1513 до н.е. по приблизно 98 рік н.е.

 Святе письмо перекладене більш ніж 1800 мовами і досі залишається книгою,що виходить найбільшими накладами у світі, отже, має величезну кількість читачів.

                              Структура Біблії

 Перші 39 книг – близько три чверті Біблії – складають Старий Заповіт, визнаються за «Святе Письмо» іудаїзмом і християнством. Ще його називають «Єврейським Письмом», тому що більшість книг були написані мовою цього народу.

 Ці книги можна поділити на три групи:

• історичні – від Буття до Естер (17 книг)
• поетичні – від Іова до Пісні Соломона (5 книг)
• пророчі – від Ісаї до Малахії (17 книг)

У старому Заповіті йде мова про ранню історію Землі та людства, а також про історію давнього ізраїльського народу з часу його появи до Vст. до н.е.

Решта 27 книг Нового Заповіту вважаються «Святим Письмом»  тільки у християн, відомі як «Грецьке Письмо», тому що книги  були написані грецькою мовою – міжнародною мовою того часу.

В основному вони розташовані за тематикою:

• 5 історичних книг (Євангелія та Дії святих апостолів)
• 21 послання
• Об’явлення Івана Богослова.

Християнське Грецьке Письмо зосереджене на вченні та діяльності Ісуса Христа та його учнів.

Чи існують докази достовірності біблійних записів?

 Уважається, що приблизно 40 осіб різного походження писали Біблію. Серед них були царі, пастухи, рибалки, державні службовці, священики й один полководець.

 Але, незважаючи на це, у Біблії зберігається головна думка, усі книги узгоджуються між собою та доповнюють одна одну.

 А доказом достовірності біблійних записів є археологічні знахідки.

 Базальтовий камінь із Тель-Дана. На камені висічені слова «Дім Давида» та «Цар ізраїльський»

 Моавітський камінь містить опис сутички між Моавом та Ізраїлем із точки зору царя Меси та різні географічні назви, ім’я бога, написані давньоєврейськими буквами. Зберігається Моавітський камінь у музеї Лувр, що в Парижі.

 Літопис Набоніда – клинописна табличка, що розповідає про раптове взяття Вавілону Кіром. Знаходяться у Британському музеї.

 У 1849 році в Куюджику, у городищі, яке виявилося частиною Ніневії, археологи розкопали стародавній палац. На стінах однієї з кімнат рельєф із зображенням взяття укріпленого міста, захват полонян, які проходили перед царем-завойовником. Над зображенням містився напис: «Синахериб, повелитель світу, цар Асірії, сів на німеду троні та виконав огляд добутих трофеїв у Лахісі».  Ім’я Синахериба в Біблії згадується 13 разів.

 Усі перераховані археологічні знахідки є не біблійними. Вони підтверджують достовірність Біблії з історичної точки зору. Але існують докази, які безпосередньо стосуються біблійних записів.

 «Найбільшою знахідкою сучасності» стали сувої книги Ісаї, знайдені біля Мертвого моря. На початку 1947 року хлопчик-бедуїн пас отару і виявив неподалік Мертвого моря печеру. У ній він знайшов кілька глиняних глеків, більшість були пусті. Однак в одному глеці, який був міцно запечатаний, хлопчик знайшов шкіряний сувій, ретельно загорнений у полотняну тканину. Це була повна біблійна книга Ісаї.

                                 Чого навчає нас Біблія?

                  У Вічній Книзі – Біблії йдеться про

                           л ю б о в,

                                  що

                      не шукає тільки свого

                             довго терпить

                        не заздрить

                   не думає лихого

             милосердствує

          не радіє з неправди

       не величається

 Згідно з розповіддю Старого Заповіту після виходу з Єгипту ізраїльтяни під проводом Мойсея дісталися до Сінайської пустелі. Бог, зустрівшись із Мойсеєм на горі Сінай, дав йому низку настанов, серед яких були й десять знаменитих заповідей, що стали не тільки основою іудейської і християнської релігій, а й назавжди визначили вселюдські норми поведінки.              

 Основним лейтмотивом перших чотирьох заповідей може вважатися наказ «Не сотвори собі кумира», який означав вимогу єдиної віри. Оскільки біблійні положення багатозначні, то вимога не створювати кумира може сприйматися як застереження від  бездумного поклоніння скороминущим цінностям і ідеалам.

 Заповідь «Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно!»  може сприйматися як вимога етична – не спекулювати шанованими поняттями без потреби.

 Наступна заповідь «Шануй свого батька та матір свою, щоб довго були твої дні на землі!..» навчає шанувати батьків не тільки заради продовження тривалості власного життя, а й для того, щоб бути позитивним прикладом для дітей: ти шануєш батьків, і, спостерігаючи це, твої діти будуть шанувати тебе в старості.

 Наступна заповідь «Не вбивай!». Вона стосується всього живого – людей і тварин. Тварину не можна вбивати без потреби. Вбивство людини – це смертний гріх. Це ж стосується і самогубства – сам себе не вбивай, бо життя подароване людині Богом, і тільки він може його відібрати.

 Заповідь «Не чини перелюбу!» навчає чистоти й цнотливості у стосунках між чоловіком та жінкою.

 Тільки те, що створене твоєю власною працею, належить тобі, навчає заповідь «Не кради!»

 У заповідях «Не свідч неправдиво на ближнього свого!» і «Не зазіхай на дім ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані осла його, ані чого-небудь, що належить ближньому твоєму!» поняття «твій ближній» означає людину взагалі, а не тільки сусіда, родича чи друга. Таким чином, передостання заповідь застерігає не тільки від лжесвідчення, а й від брехні взагалі, в остання заповідь – не зазіхати на майно іншої людини.

 Біблійні заповіді – це джерело високих моральних принципів, за                    
                               якими повинна жити людина.

    Мораль, носієм якої виступив Ісус Христос, стала наступною сходинкою у розвитку людства. Можна дотримуватися заповідей Божих або не робити цього, та ідеалом духовності для великої частини людства протягом двох тисяч років залишається християнська мораль.   

        Прагнення до нього й є сенсом життя людини.