Дослідницький проект «Складнопідрядні речення у творчості Т.Г.Шевченка» 9 клас

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дослідницький проект на тему  

«Складнопідрядні речення у творчості Т.Г.Шевченка»

 

 

 

 

Любої Надії Омелянівни  вчителя української мови та літератури                 ЗОШ І-ІІІ ступенів села Раштівці       Гусятинського району, Тернопільської області

 

 

 

 

 

 

 

 

 2017

Зміст

1. Вступ

2. Основна частина

2.1.    Земля, яку сходив Тарас

          Малими босими ногами,

          Земля, яку скропив Тарас

         Дрібними гіркими сльозами

2.2.  Складні речення

2.3. Складносурядні речення

2.4. Безсполучникові складні речення

2.5. Складнопідрядні речення (з’ясувальні, означальні, обставинні)

2.6. Використання складнопідрядних речень у поемі «Катерина» Тараса Шевченка

3. Висновок

4. Список використаної літератури

5. Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Проблема виділення складнопідрядних речень у мовознавстві з'явилась ще у XVIII ст.

Ще у "Кратком руководстве к красноречию" М.В.Ломоносова є окремі параграфи, що містять визначення складного речення. Вказівки на способи об'єднання простих речень у складному за допомогою сполучників і без будь-яких допоміжних слів.

Викликає певний інтерес спостереження над цією проблемою П.Ф.Фортунатова. Припускаючи можливість вираження сурядності і підрядності , він називає складнопідрядні конструкції з підрядним реченням злитно-складними, вказуючи при цьому на особливість порядку слів у підрядній частині, який надає їй ознак підрядності.

І.Р. Вихованець зазначає, що у сучасному українському мовознавстві закріпилася структурно-семантична класифікація складних речень, і за формально-синтаксичною структурою й семантикою складні речення розподіляють на три основні типи: складносурядні, складнопідрядні і безсполучникові. Науковець стверджує, що поділ на три типи здійснено не на одній логічній площині, зокрема, "безсполучникові складні речення мають протиставлятися не складносурядним і складнопідрядним, а сполучниковим складним реченням у їх сукупності". Окремий параграф у підручнику І.Р. Вихованця "Граматика української мови" відведено елементарним і неелементарним складним конструкціям, де автор розподіляє елементарні і неелементарні речення на окремі класи, описує структурно-семантичні їх властивості і наводить відповідні ілюстрації.

У праці "Синтаксис складного речення" У.Ф. Шульжук дає визначення складнопідрядних речень, ураховуючи змістові відношення між складовими частинами. Дослідник приділяє увагу елементарним і неелементарним складним реченням,  а також описує особливості складних сполучниково-безсполучникових конструкцій, виділяє ознаки, за якими вони поділяються на кілька різновидів.

 

2.1.    Земля, яку сходив Тарас

          Малими босими ногами,

          Земля, яку скропив Тарас

                     Дрібними гіркими сльозами        

(Додаток 1)

 

Тарас Шевченко. Його слово, його слава завжди поміж нас – від першого і до останнього рядка віщої книги «Кобзаря».

У ньому перші наші, не позичені, а власні знання історії краю й душі народу, його любові, і вистражданих дум.

Саме тому його все проникаючої правди найбільше боялися яничари всіх часів.

Звертаючись до безсмертної спадщини Кобзаря, ми знаходимо не тільки написані полум’яним пером сторінки минулого, а й величезний світ думок, ідей, образів, близьких нашим сучасним ідеалам і прагненням.

Роки і віки намагаються віддалити від нас, а він не піддається, він щодня стає ближчим, дорожчим, зрозумілішим. І щодня потрібнішим. «Кобзарю! До тебе завжди я приходжу, ти ж моя совість і закон», - урочисто проголосила поетеса Ліна Костенко від імені українського народу.

 У кожного свій Шевченко. Наш – ще й на отчій землі – Поділлі. Ми пишаємося тим, що великий син України побував в нашому краї, наша земля надихнула його на написання ряду творів, створення яскравих образів.

Максим Рильський писав, що він не може назвати жодного українського поета, який би «не відчув на своєму чоло дотику гарячої долоні Тараса Шевченка».

Велика спадщина Т.Г.Шевченка давно вже стала джерелом творчості і натхнення для багатьох поколінь митців слова.

Для подільських письменників праця над шевченкіаною особлива. Адже під час другої поїздки на Україну в 1846 році Шевченко побував у їх краї.

Тож в основу написання своєї повісті «Кам’янецькими стежками» (1989)  Микола Магера взяв факт перебування Т.Г. Шевченка в Кам’янці Продільському.

Тарас Шевченко захоплюється подільськими краєвидами, співучою подільською говіркою, народними піснями, історичними пам’ятками, з цікавістю слухає легенди про виникнення міста над Смотричем, про повстанські дії Кармалюка і Кармалюкову гору, що неподалік  від Кам’янця Подільського.

Поет Іван Рибницький , уродженець села Цвітохи, що на Шепетівщині, вже у першій своїй збірці «Озброєне серце», вміщує поезію «Сліди Тараса», в якій використовує легенду про те, що наче десь над Смотричем на камені лишилися сліди Кобзаря.

Ліричний герой, відвідавши Кам’янець осінньої пори, пригадав осінь 1846 року, коли тут був Шевченко:

Я був у Кам’янці осінньої пори,

Стояв над урвищем, де кам’яна тераса

Колись манила, певно і Тараса

На темний Смотрич глянути згори.

Завжди живий Тарас Григорович Шевченко у пам’яті народні, у численних книгах, творах мистецтва, які подоляни присвячують великому Кобзареві.

То ж недаремно Остап Вишня писав «Шевченко! Досить було однієї людини, щоб врятувати цілий народ, цілу націю».

2.2.  Складні речення

Складними реченнями називають речення, утворені з двох чи більше простих, об'єднаних в одне ціле змістом і інтонацією, за допомогою сполучників чи без них. Наприклад: Увійшов я в ліс і почув, як кує зозуля.

Складні речення поділяються на складні сполучникові та складні безсполучникові залежно від способу поєднання простих речень у складному. У сполучникових реченнях прості з'єднуються за допомогою інтонації та сполучників чи сполучних слів. Наприклад: Коло хати цвіли квіти, а за хатою росли вишні. Речення, в яких прості речення з'єднуються у складні тільки інтонаційно, — безсполучникові. Наприклад: Садок одцвівся, білі пелюстки вкрили землю. Складні сполучникові речення поділяються на складносурядні та складнопідрядні.

 

2.3. Складносурядні речення

У складносурядних прості речення з'єднуються сполучниками (єднальними, розділовими чи протиставними), ці речення — рівноправні. Наприклад: Достигла нива колосиста, і зріють яблука в садку. Прості речення, що входять до складу складносурядного, відокремлюються комою, тире чи крапкою з комою. Кома не ставиться, коли перед сполучником є спільний другорядний член або підрядна частина, що стосується обох речень. Наприклад: Коли він торкався смичком до струн, все на світі зникало і залишалась тільки музика. Скоро уся долина блищала вогнями і разом з димом підіймалась вгору пісня. Тире ставиться, якщо частини речення виражають швидку чи несподівану зміну подій. Наприклад: Несподіваний ривок — і ми відриваємося від землі. Ці речення вимовляються з особливою інтонацією. Крапка з комою ставиться, якщо частини складносурядного речення дуже поширені, мають свої розділові знаки чи далекі за змістом. Наприклад: Вітерець дихнув; у траві засюрчав коник; а десь далеко ударив перепел.

2.4. Безсполучникові складні речення

Безсполучникові речення можуть бути з однорідними чи неоднорідними простими реченнями (одне з яких пояснює інше). Наприклад: Вона побачила: сонечко засвітило тепло-тепло. У безсполучникових реченнях можуть ставитися такі розділові знаки: двокрапка, тире, кома, крапка з комою тощо.

В усі періоди творчості Великого Кобзаря  бачимо його велике зацікавлення історією України. У творах на історичну тематику поет переконливо показав, що «прекрасна, могутня, волелюбна Україна своєї слави на поталу не давала, ворога-деспота під ноги не топтала». Шевченко пишався славним минулим свого народу, вірив, що козацька

Слава не поляже!

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

Виходячи із цього, у ранній період творчості (1837-1843) Тарас Григорович Шевченко багато уваги приділяв історичні тематиці. Одна з головних тем – боротьба українського народу проти поневолювачів польською шляхтою. До цього періоду відносяться твори «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «До Основ’яненка». Саме тому поет і закликає Квітку-Основяненка співати про славне минуле України, про боротьбу проти поневолювачів. Митець висловлює впевненість у тому, що їй належить велике майбутнє.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине …

От де, люди, наша слава,

Слава України.

Це можна підтвердити прикладами таких речень із творів:

Чорна хмара з-за лиману

Небо, сонце криє,

Синє море звірюкою

То стогне, то виє…

(«Іван Підкова» - це речення складне, розповідне, неокличне, безсполучникове, складносурядне).

Безсполучникове складне речення використав Шевченко в поезії «До Основ’яненка»

Не вернуться сподівані,

Не вернеться воля,

Не вернуться запорожці,

Не встануть гетьмани,

Не покриють Україну

Червоні жупани!,

яке складається з п’яти простих речень, складові частини якого відокремлені комами.

Хочеться навести приклади використання безсполучникових складних речень у ранній творчості Шевченка, де розкриваються різні смислові зв’язки між простими реченнями: зажурилась Україна – така її доля («Тарасова ніч»). (Неоднорідні частини речення).

Знову закипіло

Синє море; вздовж байдака

Знову походжає

Пан отаман та на хвилю

Мовчки поглядає.

 («Іван Підкова»)

2.5. Складнопідрядні речення (з’ясувальні, означальні, обставинні)

Складнопідрядні речення бувають з означальною, з'ясувальною чи обставинною підрядними частинами.

Підрядні означальні речення пояснюють член головного речення і відповідають на питання який? Наприклад: Пташки, що влітку так співали, у вирій вже поодлітали. Підрядні означальні з'єднуються з головним за допомогою сполучних слів який, котрий, чий, куди, де і підрядних сполучників що, як, щоб, ніби, наче.

Підрядні з'ясувальні відповідають на питання непрямих відмінків, доповнюють зміст головного речення. Наприклад: Добре жить тому, чия душа і дума навчилися любить. Підрядні з'ясувальні з'єднуються з головними сполучниками що, щоб, ніби, мов, як та сполучними словами хто, який, чий, де, куди, як.

Підрядні обставинні — це речення, в яких підрядні частини вказують на обставини. Підрядні обставинні речення бувають ступеня і способу дії, місця, часу, причини, наслідкові, мети, допустові та умовні.

Підрядні речення можуть мати одне чи декілька підрядних. Якщо у реченні декілька підрядних, то підрядність може бути однорідна, паралельна та послідовна.

Підрядні речення умови вказують на умову, за якої відбувається чи могла б відбуватися дія головного речення, і відпо­відають на питання обставин умови (за  якої  умови?).

Підрядні речення умови до головного звичайно приєдну­ються за допомогою сполучників підрядності якщо, якщо б, якщо... то, якщо... тоді, якби, коли, коли б, як, аби, раз, тільки хай тільки, чим... тим, що... то. У головному реченні вказівних слів не буває: підрядне речення умови відноситься до всього головного речення.

Наприклад: Якщо справді все описане для майбутнього фільму не підійде, тоді давайте краще першу частину кінокартини почнемо з пісні (О. Довженко). Коли я тривожуся долями вашими, для мене світлішим стає виднокруг (Л. Талалай). Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила золотую арфу (Леся Українка). А такий був: нехай тільки станеться кому з нашого села пригода — головою ляже,а вирятує (Марко Вовчок).         

Підрядні речення умови можуть супроводитися відтінками інших обставин, а саме:

а) обставини часу: Коли в людини є народ, тоді вона уже людина (Л. Костенко). Коли чоловік пише для себе, виливає своє горе й радощі, то йому легше стає         (М. Коцюбинський);

б) обставини причини: Не злякає страшний Божий суд, якщо не злякав людський (О. Довженко). Як не буде птахів, то і людське серце стане черствим (М. Стельмах);

в) обставини мети: Якщо Україна хоче стати могутньою  європейською країною, вона мусить перейняти кращі демократичні традиції гетьманської держави (3 газети);

 г) обставини допустовості: У відкритім бою, якщо й поранено, то тебе врятують товариші (О. Гончар);

 г) обставини міри й ступеня (приєднуються парними спо­лучниками чим... тим, що... то): Чим вище піднімались бійці, тим заграва перед ними ширшала, розросталась (О. Гончар). Що ближче ми підходили до густих чагарів, то голосніше чувся тоскний звірячий плач  (І. Муратов).

 

 

 

 

 

2.6. Використання складнопідрядних речень у поемі                                 «Катерина» Тараса Шевченка

Змальовуючи образ головної героїні своєї поеми «Катерина» (Додаток 2) Тарас Григорович Шевченко досить вдало підбирає і використовує в ній види складнопідрядних речень. Вже у першому розділі твору

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі – чужі люди,

Роблять лихо з вами., - для того щоб підкреслити, чому дівчата не повинні кохатися з москалями, письменник використовує підрядне речення причини. Ці рядки віг використовує двічі.

Всупереч батькам, Катерина виходила в садок до москалика,

Полюбила москалика,

Як знало серденько. (підрядне обставинне, способу дії.)

Де жартує з москаликом, там і заночує. (підрядне обставинне, місця)

Вірила Катерина у щирі слова коханого, а тому:

Обіцявся чорнобривий,

Коли не загине,

Обіцявся вернутися. (підрядне часу)

Не сховатися Катерині від гострих очей людських, від пліток:

А жіночки лихо дзвонять,

Матері глузують,

Що москалі вертаються,

Та в неї ночують. (підрядне причини)

Для того, щоб ще яскравіше підкреслити жіночу долю, Шевченко використовує складнопідрядні речення:

Вийшла, та вже не співає,

Як перше співала,

Як москаля молодого

В вишник дожидала.

Так далеко чорнобривий,

Не чує, не бачить,

Як вороги сміються їй,

Як Катруся плаче.

Не мала надії Катерина на повернення москаля:

Умивай же біле личко

Дрібними сльозами,

Бо вернулися москалики

Іншими шляхами.

Бо саме підрядне речення причини, використане письменником підкреслює це.

Тяжко переносити батькам, які мали одну-єдину дитину, але змушені, за звичаями тодішніми, прогнати її з дому:

Вимовляє доні:

«Що весілля, доню моя!» (підрядне з’ясувальне)

Та просить:

Та не кажи добрим людям,

Що в тебе є мати. (підрядне з’ясувальне)

А тому мати проклинає час, коли народила свою дочку:

Проклятий час-годинонька,

Що ти народилась. (підрядне означальне)

Стара мати побивається за своєю дочкою:

Як ягодку, як пташечку,

Кохала, ростила

На лишенько.

Вона переживає за свою старість

Хто заплаче надо мною,

Як рідна дитина? (підрядне обставинне, способу дії)

Вирушаючи в далеку дорогу з малою дитиною на руках, письменник підкреслює:

Як тополя, встала в полі

При битій дорозі

Як роса та до схід сонця

Покапали сльози (підрядне способу дії)

Не може Катерина змиритись із словами коханого, не вірить в них:

Де ж ті люди, де ж ті добрі,

Що серце збиралося

З ними жити, їх любити? (підрядне означальне)

Важко переживає за долю своєї героїні і наш поет

Тоді я веселий,

Тоді я багатий,

Як буде серденько

По волі гуляти. (підрядне часу)

Супроводжуючи Катерину важкими дорогами поет пише:

Всіх покрила темнісінька,

Як діточок мати. (підрядне способу дії)

Автор твору переживає, де зупиниться Катерина:

Лучче поміркую

Де то моя Катерина

З Івасем мандрує. (підрядне з’ясувальне)

Було й таке,

Що під тином

з сином ночувала (підрядне означальне)

Мандруючи з сином на руках, Катерина ще не втрачає надії, вона вірить, що зустріне коханого.

Пита: «Чи немає мого Йвана коханого?» (підрядне з’ясувальне)

Разючими до болю є слова Катерина, з якими вона звертається до свого сина, коли від них відцурався Іван:

Де ж ти будеш ночувати,

Як мене не стане. (підрядне обставинне часу)

З болем у серці звертається Катря до свого коханого, який не звертає на неї уваги:

За що ж, скажи, мій голубе?

Кому хоч оддати

Свою Катрю, що до тебе

В садочок ходила,

Свою Катрю, що для тебе

Сина породила?

Цими підрядними означальними реченнями розкривається зневіра, розпука Катерини.

Героїня ладна простити все коханому, аби він признав її:

З другою кохайся…

З цілим світом …

Я забуду, що колись кохалась,

Що од тебе сина мала,

Покриткою стала (підрядні з’ясувальні)

Виносячи дитину, героїня звертається до москалів із словами:

Возьміть його, та оддайте

Старшому за сина

Візьміть його ..

Бо покину, як батько покинув… (обставинні речення причини і способу дії)

Рядки твору:

То не вітер, то не буйний,

Що дуба ламає,

То не лихо, то не тяжке,

Що мати вмирає, - в яких автор підрядними означальними реченнями розкриває смерть Катерини.

Не сироти малі діти,

Що неньку сховали:

Їм зосталась добра слава,

Могила зосталась.

Завершуючи свій твір письменник підтвердив це словами підрядного з’ясувального речення:

Полічили, що достали,

Встали сіромахи,

Помолились на схід сонця,

Пішли понад шляхом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1

Хата батьків Тараса Шевченка

Копія Шевченкової хати

 

 

 

 

Додаток 2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Катерина»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3.

Прислів’я та приказки

Складні безсполучникові:

 Слово до слова — зложиться мо­ва.

Мудрий змінить свою думку, дурний — ніколи.

Свій дім не чужий, із нього не виженуть.

Своя хата — своя правда, своя стріха — своя втіха.

Людська праця — не дурниця, розкидати не годиться.

Добро стратиш — наживеш, честь утратиш — пропадеш.

Ми люди не горді: нема хліба — давайте пироги.

 

Складнопідрядні:

Добре того вчити, хто хоче все знати.

Шануй свою голову, бо друга не виросте.

Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться.

Кожна робота лег­ка, коли її охоче робиш.

Не говори, чого не знаєш, бо честь втратиш.

Хто мусить, той і каменя вкусить.

Життя лю­бить того, хто за нього бореться, а нищить того, хто йому піддається.

Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися.

Хто людям добра бажає, той і собі його має.

Лиха тому зима, в кого кожуха нема.

 

Складносурядні:

Добро плодить добро, а зло плодить зло.

За морем тепліше, та вдома миліше.

Всюди добре, а вдома найкра­ще.

Сказати легко, та зробити важко.

Гарна птиця пером, а чоловік розумом.

Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи

Додаток 4.

Твір на тему: «Не слухала Катерина ні батька, ні неньки»

 (за поемою Т. Г. Шевченка «Катерина»)

Коли читаєш твори Шевченка, починаєш розуміти, яким згустком болю була для поета жіноча доля. Він, здається, зібрав у своєму серці воєдино всі страждання поневолених і скривджених жінок, їх відчай, надії, прагнення. Зібрав, щоб схвильовано розповісти про них цілому світові. Одним із перших жіночих образів у Т. Шевченка стала Катерина з однойменної поеми, прообразом якої була кохана поета Оксана Коваленко. В літературі до часу написання «Катерини» було багато творів на тему зведення простої дівчини паном-спокусником. Та Шевченко висвітлив цю , трагедію відразу у декількох планах: моральному, соціальному і національному. І все це подав нам, наче випестував дитину, вклавши у свою розповідь увесь біль за власне нездійсненне кохання. Принаймні мені так здалося. Катерина була не першою і не останньою серед сотень таких же дівчат, що, покохавши, замість щастя, вже з першої хвилини зустріли лише сором та осуд від громади. Ми бачимо, що віра у щирість почуттів коханого, прагнення до щастя і переконаність, що любов не може бути гріхом, поступово призводять дівчину до трагедії. І ця трагедія полягає не в покаранні за те, що «не слухала Катерина ні батька, ні неньки», і не в тому, що, як твердять деякі сучасні літературознавці, Катерина віддала себе «москалю», знехтувавши українським парубком. Гадаю, що трагедія нашої Катерини — у знівеченні саме душі, а не тіла:
                      А за віщо, Боже милий!
                      За що світом нудить?
                    Що зробила вона людям,
                     Чого хочуть люде?
                     Щоб плакала! Серце моє!

Тіло можна вилікувати, а розтоптану душу вже не воскресиш... Здається, повчальний приклад подано, тему вичерпано. Та Шевченко, мабуть, не був би геніальним письменником-психологом, якби цим і обмежився. Мене особисто вразив образ Катерини-матері, яку піднесли із сміття, куди її втоптали злі язики, два крила: віра у кохання і материнська свята  любов до сина. Розуміючи, що для Івана вона загублена назавжди, Катерина заклинає його:
                     Покинь мене, забудь мене,
                      Та не кидай сина.

Може, слушно поставити питання: «Чому ж тоді вона покинула немовля напризволяще, а сама наклала на себе руки?» Думаю, тут сплелося все: і крах сподівань, і зневіра у майбутньому, і відчай, і, може, огида до свого становища, і сором, і навіть ненависть до власного минулого. Чи могла Катерина з такою зламаною душею жити далі, ростити у щасті сина, наставляти його на краще? Мабуть, тому підсвідомо дівчина вибрала смерть, віддавши їй перевагу перед життям-пеклом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Читаючи багато творів української літератури, я переконалася, що чимало письменників використовують у своїх працях усі види складних речень. Це яскраво відображено на творах Тараса Шевченка.

Досліджуючи свою тему, я намагалася відшукати докази, впевнитися в тому, що,  дійсно, великий Кобзар є продовжувачем української літературної мови. Він вдало підбирав і використовував всі види складнопідрядних речень, зумів реально підійти до поставленої теми твору. Завдяки правильному вживанню речень читач ніби перевтілюється в образи героїв, співчуває їм, разом переживає з ними.

Використовуючи такі речення, наша мова стає мелодійною, барвінковою, солов’їною.

Відшукуючи та виписуючи в поемі Тараса Шевченка Катерина види складнопідрядних речень, я збагатила свій мовний запас цими знаннями і переконалася, що дійсно

Барвінково, волошково
В небі світиться зоря.
Починаймо рідне слово
Зі сторінки «Кобзаря».
Рідне слово любить ненька,
І співає: «Люлі-лю».
Так любив його Шевченко,
Так і я його люблю.
А.  Камінчик

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Гламаздіна І. Упровадження Синтаксис складного речення/ І.Гламаздіна // Рідна школа – 2009/ - №7. – С. 60 – 62.
2. Копосов П. Вивчення української мови в системі особистісного значущого навчання/ П.Копосов//Українська мова і література в школі – 2004. - №4. – С. 41 – 43.
3. Ліщинська Л./Граматика української мови / Л. Ліщинська// Дивослово – 2009. - №12. – С. 11 – 12.
4. Мірошник С. І. /Безсполучникове складне речення (на матеріалі ранньої творчості Т.Г.Шевченка)/ – Біла Церква: 2008
5. Намакштанська І.Є. Добридень: Складнопідрядне речення. – Київ: 1990
6. Рись А. Українська минувшина / А.Рись// Рідна школа. – 2009. - №7. – С. 20 – 22.
7. Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова. Фонетика. Орфографія. Графіка і орфоепія. Завдання і вправи. – К., 1995
8. Федорова Н. Словничок прислів’їв і приказок / Н.Федорова// Рідна школа. – 2009. - №4. – С. 62 – 65
9.  Шевченко Т.Г./ Кобзар/ Т. Шевченко./ -  Київ-Харків: 2002