Дослідно-пошукова робота «Музей "Писанка"»

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Департамент освіти і науки, молоді і спорту Чернівецької ОДА

Буковинська мала академія наук

Міжшкільне наукове товариство «Пошук»

 

 

 

 

 

 

Відділення: культура і мистецтво

Секція: мистецтвознавча

 

 

 

Музей «Писанка»

 

 

 

 

 

Роботу виконала:

Комерзан Олена Тарасівна  

    учениця 10 класу                                                      

Росошанівського НВК  

Кельменецького району 

 

Науковий керівник:       

вчитель української мови та літератури                          

Дідик Марія Миколаївна

 

 

 

 

с.Росошани

_________р.

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………… .        3

 

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПИСАНКАРСТВА

1.1. Писанкарство на Україні ………………………………………..        7

1.2. Писанка – символ нашого народу ………………………………       12

1.3. Історія виникнення писанки …………………………………….       14

 

РОЗДІЛ ІІ. УКРАЇНСЬКІ ПИСАНКИ

2.1. Найрозповсюдженіші елементи писанкового орнаменту ……       16

2.2. Вірування пов’язані  з писанкою ………………………………..       29

2.3. Символіка кольору та узору писанок …………………………..       32

 

РОЗДІЛ ІІІ. Коломийський музей «Писанка» …………………… .        38

 

ВИСНОВКИ …………………………………………………………….       49

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ……………………….       51

 

ДОДАТКИ ……………………………………………………………….       52

 

 

 

 

ВСТУП

                                                            У світі доти існуватиме любов,         доки люди писатимуть писанки.

Народна мудрість

     Напевно, нам доводилося бачити українські писанки - яскраво розфарбовані великодні яйця. Орнаменти, якими вони покриті, ніколи не повторюють один одного і в той же час скла­даються з подібних деталей. Писанки протягом століть прикрашали житла українців, і не тільки тому, що самі по собі вони красиві. Цей простий на перший погляд декоративний виріб сповнений глибокого значення, і з’явилася пи­санка задовго до того, як слов’яни прийняли християнство і почали святкувати Великдень. Писанки були важливою частиною обрядової культури українського народу.

      Яйце в багатьох народів світу служить символом родючості і достатку. Але є, в нього й інше значення - воно є свого роду моделлю Всесвіту, світової сфери з усім різноманітним життям, що його наповнює. Яйце часто зображували на ста­родавніх малюнках і вишивках.

 Орнамент писанок майже цілком збігається з орнаментами вишивок на рушниках, килимах,  з розписом глечиків та іншої української керамі­ки. Основні елементи, з яких складається роз­пис,- «піка», «клинки», «хрест», «листки», «безконечники», «п’явки», «качині шийки», «баранячі роги» та інші - були добре відомі й часто вжива­лися ще в трипільській культурі. Кожний з еле­ментів несе інформацію і має точне значення, але далеко не завжди ми можемо його «прочитати».

     Сучасні дослідники вважають, що писан­ка - це зображення Всесвіту по вертикалі, від підземних глибин до найвищих небес. Тому по­верхня розпису яйця умовно поділяється на три частини. Це ж явище можна знайти у вишивці рушників і в орнаментах народних килимів. Нижня частина яйця (тупий кінчик), де знахо­диться центр його ваги,- це підземний світ з його грізними стихіями. Середня частина сим­волізує земну поверхню. Верхня, гостра части­на - небеса. Так знову і знову під жіночими руками в кожній писанці виникає модель світу

     Писанки були предметами культу і пок­лоніння. Українці використовували моделі Сві­тового Яйця, Всесвіту в мініатюрі як обереги від лиха і хвороб. Недарма всі, хто за старих часів займалися писанкарством, вважалися знахаря­ми і чаклунами. Рослинний орнамент писанок почасти символізує цілющу силу лікарських рослин, немовби передає її розписаному яйцю.

Писанкарство - унікальне українське на­родне мистецтво, і з давніх часів ним займалися винятково жінки та дівчата. У давнину розпис на заготовку наносили також гусячими перами, прутиками, стеблинками сухої трави і навіть пальцями. У колірній гамі переважали чорний, червоний і жовтий. Кольори, в які фарбували яйця, мали своє значення. Червоний означав радість буття, жовтий - місяць і зорі, врожай, блакитний - здоров’я, зелений - оновлення природи, чорний з білим - шанування предків.

Кожен регіон України має своє характерне поєднання барв і композицій, укладених віками у певну систему інформаційних кодів, які сьогодні читаємо як орнамент, зачаровуючись його багатством та неповторністю, трактуючи писанку твором мистецтва. Проте історичний та моральний аспекти цього прадавнього символу людства залишаються на сьогодні маловивченими.

     Тому актуальними видаються дослідження писання писанок різних регіонів України, для кращого і глибшого зрозуміння багатства орнаментальних композицій, неповторності кольорових гам, технік їхнього виконання. Винесена в заголовок нашої науково-дослідницької роботи проблема розв’язується в контексті саме такого напряму народознавчих та українознавчих студій, що зумовлює беззаперечну актуальність нашого дослідження.

     Об’єктом  дослідження є Музей писанки, в якому зібрані зразки писанкових розписів з різних регіонів України та писанки, створені українця-

ми, що проживають на різних континентах світу.

     Предметом аналізу є характеристика історії виникнення писанок, їхнє оздоблення, символіка кольору та узору.

     Мета науково-дослідницької роботи - простежити та проаналізувати життєдайну силу писанки, її красу, способи та техніки декорування писанок, звичаї та обряди, пов’язані з нею.

Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:

1.   охарактеризувати писанкарство як вид декоративно-прикладного мистецтва та історію виникнення писанок ;
2.   розглянути техніки і способи декорування писанок;
3.   дослідити символіку кольору, узору писанок.

     Методи дослідження. Мета і завдання роботи зумовили використання описового методу з елементами статистичного й компонентного аналізу.    

     Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали та висновки, отримані в нашій роботі, можуть використовуватися як теоретичний та дидактичний матеріал у навчальних закладах.

     Структура роботи  Науково-дослідницька робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, використаної літератури.

 

 

 

 

Музей Писанки

Повна назва музею: Національний музей народного мистецтва                    Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського

Дата відкриття музею: 23 вересня 2000 року, під час Х Міжнародного гуцульського фестивалю

Місце знаходження: Україна  Івано-Франківська область м.Коломия       пр.В.Чорновола, 43/б

Музей працює:                   Вівторок - Неділя - 10:00-18:00

                                               Понеділок - вихідний день

Колекція музею: близько 13 тисяч писанок з різних регіонів              України та країн світу

Традиції музею:         перші особи держави під час відвідин музею залишають свій автограф на поверхні яйця

Унікальність музею:      виконано у формі яйця, висота його - 14 м,            діаметр - 10. Приміщення виготовлене повністю з кольорового скла, воно не має даху.

Номінація музею:                «Новітнє чудо України»

 

РОЗДІЛ І

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПИСАНКАРСТВА

1.        Писанкарство на Україні

    У Великодню суботу роблять крашанки або, як кажуть на Київщині, «галунять яйця», а в Карпатах - «сливчать сливки».

     За народними віруваннями, крашанки готуються в суботу тому, що яйця пофарбовані в п’ятницю, швидко псуються, а, бувши зробленими в суботу, вони зберігаються протягом усіх свят.

     Здебільшого фарбують у червоний, жовтий, синій, зелений і золотистий кольори. Для чер­воного беруть у крамниці червону фарбу і фук­син (фуксин або фуксина - дьохтеве анілінове барвило; металево-зелені кристали, що розпускаються у воді темно-червоною барвою); для жовтого вживають суху торішню тра­ву «свербель» (свербець, свербило або ще свербигуз - зелиста рослина, росте дико, як бур’ян, але в Україні трапляється рідко) або яблуневу кору; для синього - варять проліски, а для золотистого купують спеціальні порошки. Вживають ще сушені яго­ди бузини чорної, лушпиння цибулі, кору з чор­ноклена. Яєць красять 13 (маються тут на увазі 12 апостолів і Спаситель). Найбільше готують червоних крашанок. Не годиться робити чор­них, бо вони нагадують про кров «лукавого». Перше фарбоване яйце зберігають і, як треба, підкурюють ним хворого на пропасницю.

     «Яйця фарбують здебільшого в червоний ко­лір, бо це нагадує про кров Спасителя. Вжива­ють суху траву «серпій», варять її, а потім ки­дають у навар яйця: він фарбує їх у жовтий колір. Лушпиння з свячених яєць зберігають на підкурювання людей і худоби проти пропас­ниці. Селяни вірять, що в свяченому яйці є со­рок милостинь і що в ньому перебуває „Дух святий”.»

     «Найбільше роблять червоних крашанок... Раніше випускали з яйця всю рідину, порожне фарбували і вішали коло ікон; тепер цей зви­чай майже вивівся,  бо хтось сказав,  що тоді, коли  гримить грім,  „той,  що  під греблею

си­дить”, ховається в порожніх крашанках...».

     «В той день починають сливити сливки (сливчити) - писати писанки чи малювати... Ті на­ливають в горнець найкраще квасного борщу, бо добре, красне слив’яться сливки, всипають бразилію і варять. В той відвар вкладають яйця і через годину виймають готові сливки. У Велику п’ятницю не слив’ять, бо свято, аж в суботу і інші дні до провідної неділі... У великодну су­боту пускають шкарапупу з яєць на воду, аби пропадало все зло».

     Звичай робити писанки та крашанки виник у нас в Україні дуже давно. У вісімдесятих роках XIX століття, при розкопах Кривушанської могили археолог Уваров знайшов глиняні яйця. Такі ж яйця знайшов у 1908 році і Хвойко при розкопах на Полтавщині. Крім того, вче­ні порівнювали орнаменти на посудинах, що бу­ли знайдені при археологічних розкопах, з най­старішими орнаментами писанок і довели, що звичай розмальовувати писанки походить у нас на Україні ще з передхристиянських часів.

     Найстаріший орнамент на писанках подекуди зберігається ще й досі. Він переважно геоме­тричний: трикутники, спіралі, кола, сорококлинці, сорок гілок тощо. Все це - знаки різ­них ритуалів або священні числа. Колись, імо­вірно, все це в’язалося з атрибутами поганських богів. У християнські часи це вже набрало ін­шого змісту, і тепер число сорок, наприклад, по­яснюється сорокаденним постом або існуванням сорока святих мучеників.

     В наш час в орнаментах писанок шукають не тільки історичного змісту, а й мистецтва. Тепер, крім традиційних, зустрічаються на писанках і нові, мистецьки досконаліші орнаменти.

     Для кращого з’ясування та вивчення всі ці орнаменти вже давно намагаються класифікувати. Одна з таких класифікацій належить проф. М.Ф. Сумцову, що поділив орнаменти писанок на геометричні, рослинні, зоологічні, антропологічні та побутові.

     Другий дослідник, К. В. Больсуновський, про­понував прийняти в основу класифікації писа­нок такі назви, які подають самі писанкарки, а саме: «трав’янки», «голубці», «гребінчик», «хрестик», «безконечник».

     Ще інші поділяють орнаменти писанок на та­кі групи:

а) історичні, що мають зв’язок з старовинним орнаментом;

б) самобутньо-нові;

в) випадкові орнаменти, що свідчать про ба­гатство фантазії та високі мистецькі здібності нашого народу.

     Ця остання класифікація, здається, є най­зручнішою для вивчення писанок, і нею тепер користуються найширше.

      Що ж до самого звичаю писати писанки, то в наддніпрянській Україні він, на превеликий жаль, занепадає. Причин цьому є багато, а най­головніша з них - економічний занепад селян за останнє тридцятиліття. Завдала великої шко­ди і остання війна, бо найкращі зразки писанок, які зберігалися в музеях, знищені. Так, у Ки­ївському музеї з колекції числом понад сім ти­сяч писанок не збереглось ані однієї!

     Тяжко сподіватися, щоб в умовах колгоспно­го села цей вид мистецтва міг знову відроди­тися.

     Західна Україна, а в першу чергу Гуцульщина, ще плекають мистецтво писанок, і дав би Бог, щоб воно там зберігалося якнайдовше.

     Спосіб виготовлення писанок, хоч і простий, проте вимагає не абиякого хисту, бо малювати на опуклій поверхні яйця значно тяжче, ніж на рівній поверхні полотна чи паперу.

     Інструментом для виготовлення писанок є «кісточка» - це паличка з бляшаною трубкою на кінці. На сирому яйці кісточкою вимальову­ють розтопленим воском ті місця, що їх треба лишити незафарбованими: обвідки, крапки та оперізування. Спочатку фарбують яйце в ясній фарбі, наприклад, у жовтій. Після цього яйце виймають з фарби і кладуть, щоб висохло. Ко­ли воно висохне, на ньому кісточкою наводять віск на ті місця, що мають лишитися жовтими. Потім фарбують у другій, цього разу темнішій фарбі. І так роблять доти, доки писанка не на­бере такого вигляду, якого хоче їй надати писанкарка.

     Коли вже малюнок закінчений, писанки скла­дають у череп’яну миску і кладуть у піч, де повинна бути температура 35-40° Цельсія. Ко­ли віск розтопиться і спливе з яйця, писанка готова.

     Дуже вправно роблять писанки гуцулки. Проф. Д.Горняткевич розповідає, що йому до­водилося спостерігати, як одна вже літня жінка на Гуцульщині зробила тридцять шість писанок впродовж одного дня, при чому вона в цей день не покидала і своїх щоденних господарських справ - палити в печі, варити їсти, годувати тварини, доїти корів та ще й бавити малу ди­тину. Все це не перешкодило їй відтворити тра­диційний орнамент з високим мистецьким хи­стом.

     На Лемківщині писанки пишуться голівкою шпильки, що гострим кінцем устромлена в патик. Пишуть кривульки і коліщата воском, що кипить у бляшаній коробці на залізній блясі або над вільним вогнем на триніжках. По пи­санні кидають до фарби. Фарби роблять з луш­пиння цибулі, дубової кори, червоного, зелено­го та блакитного паперу. Як пише Юліян Тарнович, лемківські писанки не багаті на вибагли­вий орнамент; вони простенькі, але гарні. Круг­ло писані пасочки (тоншим кінцем до середини) означають сонце, менші - зірки; іншими узорами є квіти, хрестики, цятки і легка проба ме­режок. Писанки звичайно одно- або двокольо­рові. Багато фарб до писання писанок лемки не вживають.  Ще жива традиція писанок і в Закарпатській Україні. Що ж до мистецької якості, то вони, як нам здається, поступаються перед писанками Гуцульщини і наближаються до лемківських писанок.

Легенди

    Про походження звичаю готувати на Велик­день писанки та крашанки існує багато легенд. Наведемо деякі з них.

• Легенди, записані на Поділлі, кажуть, що ко­ли Ісус Христос воскрес, то він сказав воякам, які охороняли Його гріб: «Ідіть і скажіть усім людям, що Христос воскрес, а щоб вам повіри­ли, то ось вам знак». При цьому Спаситель узяв з свого гробу крашанку і дав воякам. Відтоді і пішов звичай робити крашанки на Великдень.

• Ніс убогий чоловік яйця в кошику на базар продавати, а в цей час жиди вели Ісуса Христа розпинати. Хрест був тяжкий, і Спаситель па­дав під його тягарем. Чоловікові стало жаль Спасителя; він лишив свій кошик на дорозі, а сам пішов помагати Ісусові нести хрест - і ніс аж до місця розп’яття. Коли ж чоловік по­вернувся до свого кошика, то побачив, що яйця обернулися на писанки та крашанки.

• Після того, як Спаситель вознісся на небо, Марія Магдалина прийшла до Риму, щоб там проповідувати Євангелію. В Римі вона стала пе­ред імператором Тіберієм і піднесла йому чер­воне яйце, сказавши: «Христос Воскрес!» Так вона почала свою проповідь.

• На Київщині оповідають, що коли Ісус Хри­стос ходив з св. Петром по землі, то вони про­ходили через одне село, а там жиди були; по­бачили вони Христа та й почали камінням та грудками шпурляти в Нього. І як торкнеться камінь Ісусової одежі, зробиться з нього пи­санка, а як торкнеться грудка, то перетворить­ся на крашанку. Святий Петро позбирав усе те до кишені, а пізніше людям роздав. З того й пішов звичай готувати писанки та крашанки на Великдень.

• На Уманщині кажуть, що жиди та всякі не­довірки спокушали Христа, як Він ішов на страждання. Набрали в пелену камінців і спи­тали Спасителя: «Що в пелені?» - Христос ка­же: «Крашене та писане!» Вони відкрили пеле­ну, щоб посміятися, а там справді - крашанки та писанки.

• На Полтавщині є легенда, що писанки писа­ла Мати Божа ще тоді, як Ісус маленький був: (дитина дуже тішилась тими цяцьками).

• На Гуцульщині оповідають, що писанки пи­сала Мати Божа і дарувала їх Пілатові, щоб той змилувався над її Сином. Коли Мати Божа писала писанки, то плакала і слізьми обливала свою роботу, а тому й вони, гуцули, коли пи­шуть писанки, то вимальовують цятки, подібні до сліз.

• На Гуцульщині ще є така легенда. Далеко в горах, до високої стрімкої скелі залізними ланцюгами прикутий страшний нехрист. І той нехрист має дванадцять своїх посланців, що хо­дять по селах та містах і придивляються, як живуть люди. Все, що вони побачать або почу­ють, розповідають нехристові. Коли посланці кажуть, що люди живуть бідно і сваряться по­між собою, нехрист радіє і сміється так, що аж гори трясуться, а ланцюги його слабнуть. Як­що ж посланці кажуть, що між людьми згода й добро, нехрист сердиться, насуплює брови,« а ланцюги міцніше стискають його погане тіло. Та найстрашніша для нехриста вістка, що лю­ди ще пишуть писанки, що вони не забули цього звичаю: вік тоді реве, як звір, рветься

 

1.2. Писанка - символ нашого народу

      Чисте гладкофарбоване або оздоблене візерунками яйце набуло символічного релігійно-обрядового значення ще задовго до християнства. У багатьох народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла і тепла, навіть зародком усього Всесвіту. Існують також численні варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, пов’язують виникнення традицій писанкарства з євангельськими подіями (страстями Христа) тощо.

     Зважаючи на фізичні особливості шкаралупи яйця, серед­ньовічні писанки до наших днів не збереглися. Однак масове розписування яєць в Україні існувало протягом століть. У XIX ст. писанкарство у різних художніх варіантах побутувало на всій території України, про що свідчать давні колекції українських писанок у музеях Києва, Лубен, Львова, Кракова, Варшави, Брно та ін.

     Найдавніші писанки зберігаються у фондах Музею етно­графії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України і походять зі сіл Острів (1882 р., Львівщина), Слобідка (1891 р., Поділля) та ін.

     Своєрідні місцеві відміни писанок існували і на початку XX ст. Розрізняють писанки Подніпров’я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини тощо. На Слобожанщині й Покутті поширені крапанки, на Бойківщииі й Лемківщині - так звані шпилькові й крапан­ки. Найбільша філігранність орнаментальних мотивів притаманна гуцульським писанкам, виконаним писачком з конусоподібною трубочкою (див. мал.).

     Писанки виготовляли навесні, перед Паскою, сільські дівчата і жінки, монастирські ченці й іконописці, міські панночки, пекарі та ін. Тому й техніка декорування різнилася. На селі яйця фарбували в один колір, інколи продряпували візерунки, орнаментували воском і фар­бували у кілька кольорів, тоді як у місті вдавалися до різних штучних способів - наклеювали шматки ко­льорового паперу, фольги, тканини, нитки тощо.     

     Писанки переважно виготовляли для себе і лише зрідка для продажу на ярмарку.

     Колись із писанками чинили магічні дії. Для забезпечення урожаю їх на весняного Юрія котили по зеленій пшениці й закопували у землю. Великоднього ранку молоді вмивали­ся водою, в яку перед тим клали крашанки та срібні монети, що мали надавати сили й краси. Свячені писанки були оберегом житла від грому й вогню, а людей і тварин - від «лихого ока», їх використовували як ліки від деяких захворю­вань. Писанки служили об’єктом забави для дітей та молоді. З ними влаштовували ігри «невбитки», «навкатки» та ін. З випорожнених писанок, додаючи до них з кольорового паперу хвіст, крила та голівку з тіста, виготовляли так звані голуби. Їх, а також писанки, нанизані на шнурочок (здебіль­шого по три), підвішували поблизу ікон, прикрашаючи таким чином житло.

     У 60-х роках у зв’язку з посиленням інтересу до народного мистецтва й національної культури відновилося й писанкарство. У Косові, Коломиї та Вижниці навесні, перед Великод­німи святами, народні майстри продавали писанки на ярмарках. Так стихійно виник писанкарський промисел, проте спочатку він не сягав далі Прикарпаття. У 70-80-х роках писанки як твори народного мистецтва експонувалися на виставках. З’явилися приватні колекції писанок. Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам старшого покоління у багатьох давніх осередках цього виду мистецтва. Писанки продаються на ярмарках, у художніх салонах. Оригінальний орнамент писанок не тільки чарує своєю вишуканістю, мініатюрністю, гармонією колориту, він несе прадавні символи світорозуміння і приро­ди, єднає з традицією минулого. Українська писанка в світі є символом нашого народу.

 

1.3. Історія виникнення писанки

     Із давніх-давен яйце вважалося символом весняного пробудження природи, зародження життя, продовжен­ня роду. У сиву давнину люди: і хлопці, і дівчата, і старі, і малі - ішли до весняного лісу, де піснями й танцями, гаївками та хороводами славили воскресіння природи, її відродження й розквіт. Возвеличували й вшановували яйце, з якого, як вважалось, і почалось життя на Землі. Розписували яйце символічними знаками, які згодом трансформувалися в орнамент. Так і виник звичай ро­бити писанки.

     Писанки характерні майже для всіх європейських на­родів, як і для давніх народів Африки та Азії (під час розкопок знайдено розписані страусині та гусячі яйця, у тому числі й глиняні, а також золоте яйце страуса, датоване 3300 р. до н. е., що свідчить про початок писанкарства ще в далекому доісторичному періоді).

     На території України писанкарство набуло найбільшо­го поширення за часів Київської Русі, у X-XIII ст.

     У містах виникають музеї писанок (м. Коломия). Вели­кі експозиції писанок має Львівський музей етнографії та художніх промислів України - понад 11 000 штук з 20 областей України. Українські писанки можна по­бачити за межами України: у Лондонському королів­ському музеї, у Санкт-Петербурзі в музеї етнографії, у музеях Праги і Кракова.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ
УКРАЇНСЬКІ ПИСАНКИ

2.1. Найрозповсюдженіші елементи писанкового орнаменту

     Дивні, чудові, прекрасні, чарівні, надзвичайні. Саме так висловлю­ються люди, коли бачать наші весняно-великодні писанки. Тому не дивно, що вони сприймаються як символ України.

     Разом з рушниками, вишиваними сорочками писанки є однією з найдавніших галузок нашого народного ужиткового мистецтва. Перше знайомство з орнаментами сучасних вишивок і гаптувань на ук­раїнському народному одязі, з візерунками на рушниках, килимах, розмальованому посуді, різьбярських виробах з дерева (дерев’яний по­суд, сволоки, колиски, скрині) виявляє спільність з орнаментами аналогічних предметів побуту наших пращурів ще від часів трипільської культури. На жаль, і досі більшість людей вважає їх витворами наших сучасників. Це не так. Ми лише продовжуємо використовувати елементи творів давніх українців, додаючи від себе чи то якусь їх нову комбінацію, чи то нове кольорове рішення деталей, а в основі лишаються все ті ж наші прадавні орнаменти, які від початку були не окрасою, а магічними знаками заклинання, охо­ронцями від злих, недобрих сил, тобто оберегами. У різних еква­торіальних народів світу, які також мали свої охоронні знаки, їх наносили та наносять безпосередньо на тіло, а в наших пращурів - плетиво з таких знаків заклинання вишивалося по краях сорочок та ногавиць, аби злі духи не заволоділи людиною, її тілом. Вишивалися вони і на довгих полотнищах (рушниках), що потім розвішувалися над віконцями та дверима житла, аби злі духи не проскочили до хати, вирізьблювалися на сволоках, які також охороняли помешкання, ма­лювалися на посуді, аби була в них і вода, і їжа. Прекрасними прикладами цього є безліч археологічних знахідок, як з прадавніх віків (різні керамічні вироби трипільської культури, дударківська кістяна сокира III-II тис. до н. е., срібні фігурки танцюристів у вишивай сорочках та срібний браслет з мартинівського кладу, багато ін.), так і з часів більш близьких до нас.

     І весняно-великодні писанки щедро перенесли до нас різні прадавні знаки    заклинання з дохристиянських вірувань.

     Так само, як і дерево, яйце - саме його предивна таїна: з прозорої водички та жовтка з’являється в світ нове життя - було чи не найбільшим об’єктом  культу. Різні народи світу шанували яйце і мали свою власну атрибутику його возвеличення. Яйце прикрашали і в Давньому Єгипті, Греції, Римі, стародавньому Китаї, навколо нього було  створено безліч міфів, легенд й індійськими племенами Північної та Південної Америки. Та, мабуть, жоден з народів не доніс до сьогодення свої автохтонні графічні уявлення про життя так виразно, як український.

     Подібні звичаї виготовлення писанок у сусідніх з нами народів є  результатом або асиміляції давніх українців і влиття їх культури до культури завойовників, або навпаки - нав’язування віри наших предків народам, завойованим Великим князем Святославом. Зокрема, писанки та весь пантеон дохристиянських богів, семантичні знаки  тогочасної Київської держави прийняли литовці, частково - латиші і  угрофінські племена, що жили тоді на величезній території сучасної центральної та північної Росії. Це видно з традицій декорування вбрання та різних дерев’яних виробів. Прадавні ж традиції культу яйця з його типовим орнаментуванням-заклинанням, властивим даній Київській державі, у них так і не прижилися. Тому для російського народу писанкарство не характерне. Що ж до поляків та словаків, то писанкарство мають лише ті з них, які жили на західних теренах українського народу, або ті, які походять з асимільованих ними українських сіл. Є писанкарство і в лужицьких сербів, найзахіднішої гілки слов’ян; причому, незважаючи на значну віддаленість їх від України, орнаменти лужицьких сербів майже тотожні з нашими. Це могутній аргумент для тих, хто дотримується думки про наше  спільне прадавнє минуле, якого, як не дивно, у нас нема з народами, що живуть між українцями та лужичанами.

      Отож абсолютна більшість орнаментів українських писанок, безперечно, прадавнього походження, і всі вони мали конкретний зміст, тобто були знаками тієї чи іншої природної, незрозумілої  для наших предків сили. Згодом всемогутні сили природи, від яких в значній мірі  залежало виживання давніх людей, уособлювалися в культ різних язичницьких богів. Але сьогодні лише деякі зі знаків заклинання можна з упевненістю пов’язати з тим чи іншим віруванням, божеством, бо, як і  в інших народів, вірування українців, які в різні часи називали себе  по-різному   (тим  більше  племена,  що  знаходилися  на відстанях одне від одного), з часом мінялися,  ще вчорашні  кумири губили в народі авторитет, а на їх місце приходили інші. Наприклад,  такі божества, як Цур і Пек, що не увійшли до останнього пантеону язичницьких богів Київської держави, поступово набули негативного забарвлення, а їхні імена стали лайливим виразом.

     На жаль, історіографія надто мало знає про язичницьких богів, божеств не лише наших пращурів, а й інших слов’янсь­ких народів. Фактично до нас дійшли тільки деякі відомості про поклоніння Перуну. Як і в Давнім Єгипті, Греції та Римі, в стародавній Україні час від часу мінялися «функції» різних богів і всі вони зображувалися у ви­гляді людей, різних звірів, птахів. Але якщо давньогрецькі чи єгипетські відомі нам з чи­сленних кам’яних і дерев’яних скульптур, фресок чи мозаїк, то богам давніх українців, навіть Перунові, пощастило значно менше. До нас майже не дійшли їх зображення, мабуть, тому, що наші предки надавали перевагу, різьбленню з дерева, тобто з не­тривкого матеріалу, і всі ці творіння з часом понищилися.

     Не маємо й прямих вказівок на те, які саме знаки заклинання з розмаїтого плетива наших ор­наментів відповідають тим чи іншим прадавнім язичницьким культам та божествам. Та все ж копітка праця вчених, дослідження різних археологічних знахідок,  текстів стародавніх пісень,  інших жанрів фольклору  ук­раїнського народу дали змогу розкрити зміст окремих деталей орна­менту писанок і вишиванок, гаптованих, тканих, різьблених виробів тощо.

     Одним із найрозповсюдженіших елементів у писанковому орнаменті на всьому автохтонному терені українців є зображення Сонця у вигляді різних солярних знаків.

      Культ Сонця у наших пращурів був чи не найголовнішим. Опісля довгої зими на поверненні красного Сонечка чекав увесь народ. Його урочисто зустрічали, на його

честь співали пісень, водили хорово­ди. Як правило, на зелених галявинах, на схилах річок збиралися всі  жителі села і прославляли свого Ярила Даждь-Бога  (так у нас перед  прийняттям християнства звався Бог  Сонця). Цей день наші предки нази­вали Великим Днем, або Велико­днем. Люди раділи Ярилові й догоджали йому, аби він не образився. Молодь на честь Великодня, весняних змін у природі, відродження життя катала по землі розписані яйця - писанки. Бога Сонця улещували зоб­раженням на писанках безлічі його символічних «портретів». Це були різноманітні хрестики й зірочки різної величини, жовті й червоні плямочки. Такі зображення Бога Со­нця пояснюються особливостями людського зору. Коли очі сухі, люди­на завдяки кришталику - природній лінзі - сприймає точечні джерела світла як перехрещення кількох променів, коли ж очі вологі, мокрі, то промені викривляються. Це й зумовило появу так званих «павучків», себто 3-, 4-, 6-, 8-промінних «свастик». У більшості регіонів, як прави­ло, з обох боків яйця писали по одній великій зірці або по одному великому «павуку», в інших - відповідно посегментного розподілу по­верхні яйця - по кілька зірок чи «павуків».     

     «Павуки» часто ще називалися і зараз називаються «рукавами», «бабиними      рукавами»,     «дідовими    рукавами»;   зірочки    -    «ружами»,

«повними ружами», «ружечками».

                   

     З культом Сонця пов’язаний був у нас і культ коня. За віруваннями наших пращурів, Бог Сонця народив собі сина - Хороса у вигляді коня, котрий мав уставати вдосвіта й до вечора возити по небу свого батька. Наші предки намагалися і йому догодити, бо ж боялися, що, образив­шись на людей, перестане Хорос возити Сонце, а тоді зникне тепло, повернеться холод, і все загине. Подібний культ коня, сина Бога Сонця, був і в давніх греків (колісниця Феба). Цікаво, що й на знаменитій дударківській сокирі (III тисячоліття до н. е.) кінь, на відміну від інших тварин, займає місце одного з променів Сонця; цим підкреслюється його місце у тогочасній ієрархії божеств. І досі зображення коня на писанках вельми поширені, особливо на Гуцульщині й Бойківщині.

     Ще одним розповсюдженим елементом українських писанок є хви­лястий орнамент, відомий під назвою «меандр» .

     На писанках східної, центральної і більшості районів західної України він зображується крупними хвилями і називається «безконечником». Ме­андр разом із знаками заклинання Бога Сонця домінує і на писанках Гуцульщини. Але тут, як і всі інші елементи орнаменту гуцульських писанок, він має значно менші розміри, через що сприймається як мереживо.

     Про дуже давнє походження ук­раїнського меандра свідчать чис­ленні археологічні знахідки. Зокре­ма, більшість керамічного посуду з часів трипільської культури при­крашена різноманітними формами хвиль - знаками заклинання Богині води - Дани. До речі, подібні орна­менти у давньогрецькому мистецтві з’явилися на дві тисячі років піз­ніше, і увійшли вони у світову мис­тецтвознавчу літературу як «грець­кий меандр». Зважаючи на постійні контакти давніх греків з нашими предками, що були досить близьки­ми сусідами, а також на те, що пер­соніфіковані божества води у них з’явилися значно пізніше, можна з великою вірогідністю припустити: і культ води, культ нашої Богині води - Дани, і графічне зображення води, хвилясті орнаменти з часів трипільської культури стародавня Еллада запозичила саме в нас.

     Тепер поглянемо на зображення нашої прадавньої  Великої Богині, або Богині Берегині. Її культ завжди був пов’язаний з культом життєдайної матері-Землі, що прославлялася як джерело народження всього живого. Спочатку Богиню Берегиню зображували у вигляді перехрещених подвійних рисок. Вони і зараз часто зустрічаються у вишивках та писанках східного і західного Поділля, Гуцульщини. Писанкарки цей елемент орнаменту називають «чере­пашками». Серед багатьох його варіантів є й такий, де «черепашки» на кінчиках рисок мають надломи, що нагадують руки.

     Пізніше, коли у наших пращурів запанував матріархат, з’явилися й антропоморфні (людиноподібні) зображення Богині Берегині, і обо­в’язково з піднятими догори руками. У розписах українських писанок ще й досі трапляються такі варіанти семантичного знаку Берегині. Най­краще вони збереглися у писанкарстві східного Полісся й західного Поділля і називаються там «жучками», рідше - «богинями».

     У музеї відомого етнографа і скульптора Івана Гончара є знайдена писанка з рідкісним зображенням чотирирукої Берегині. Це дарунок старенької писанкарки із села Чаповичі (східне Полісся, що межує з Волинню). Чотири-, навіть шестикутні Берегині можна побачи­ти і на деяких археологічних знахідках з бронзи.

     Переконані, поклоніння наших предків Берегині, яка, нагадуємо, завжди зображувалась з піднятими догори руками, відіграло певну роль і під час переходу українців до християнства. Унікальний при­від - образ «Оранти», запрестольної Божої Матері у Київському Соборі Святої Софії. У тогочасних християнських країнах на фресках, мозаїках соборів, церков, а також на іконах (приміром, у польському місті Ченстохові, на іконі так званої «Чорної Мадонни», привезеної з Константинополя Великою Київською княгинею Ольгою) Мати Божа завжди зображувалася з немовлям-Христом на руках. А «Оранту» над вівтарем у Київському Соборі Святої Софії, який був побудований більш як через два століття після другого прийняття Києвом християн­ства (перше - князем Аскольдом 860 р.), церковні діячі вважали за доцільне зобразити без немовлятка-Христа, та ще й з піднятими до неба руками. Напевно, це не випадково. Як і в інших країнах, перехід до християнства в Україні-Руси не був миттєвим. І хоч за наказом Великого князя Володимира всі кияни були охрещені у водах гирла річки Почайни і Дніпра, та аж до XV ст. українці-русини в значній мірі зберегли елементи язичницького вірування. Деякі з них (свято Івана Купала, щедрівки) не забуті й досі. Тому й «Оранта», запрестольна Божа Мати у Київському Соборі Святої Софії, зазнала, так би мовити, адаптації. Вона була для тогочасних людей «своєю», бо мала типовий вигляд Великої язичницької Богині - Богині-Берегині. Чи не такий мудрий підхід ієрархів нашої церкви у той складний час і обумовив безкровний, ненасильницький перехід наших пращурів до нової монотеїстичної - християнської релігії?

     У подальші століття це «компромісне» зображення Божої Матері канонічно увійшло в український іконопис,та все ж у ХV столітті до нього було додане зображення малого Ісуса. Згодом бачимо це і в іконописі Московської держави. «Оранта» з Київського Собору Свя­тої Софії ніби спричинила у часи козаччини появу нашої другої суто національної ікони Божої Матері - Покрови. На ній руки Божої Матері лише трохи опустилися, вона тримає наш вишиваний рушник, оберіг козацької  України-Руси.  Отже,  знову бачимо нашу Берегиню.

 На всіх етнічних теренах України у писанкових орнаментах дуже часто зу­стрічається зображення сосонки - яскраво-зеленої травички, що однією з перших прокидається на піщаних грунтах опісля зими і плететься, неначе змійка, сповіщаючи про весняне пробудження землі. І ця деталь з’явилася у писанкарстві не випадково. Пов’язана вона з культом Небесного Змія, що, як вважали наші предки, заплід­нював усе живе жіночої статі. І аби були дітки, аби телилися корови, котилися овечки, з’являлися курчата, каченята, гусенята і т. д., молили­ся наші предки цьому божеству. Символічний знак Небесного Змія зображався на писанках і рушниках, а на Великдень сосонкою обклада­лися писанки.

     З прийняттям християнства пам’ять про культ Змія почала поступо­во згасати. І нині лиш рештки його можна віднайти в ужитковому мис­тецтві і в поодиноких веснянках. А от у литовців цей культ зберігся краще, не­зважаючи на те, що був нав’язаний їм нашими предками-завойовниками. Що­правда, й у них він давно втратив первісний зміст і просто став основою прекрасних народних легенд, казок пре Королеву Ужів - Егле.

В українських писанках сосонка, як правило, комбінується з іншими орнаментами. Лише лемки й поліщуки, як і
в давні часи Київської держави (майолікові писанки  тих часів зберігаються у кількох музеях  України),    зображують   її   в  чистому   вигляді,  і   вона може  домінувати на поверхні всього яйця.

     На       писанках,        рушниках,         килимах        одним      із  найрозповсюдженіших      елементів   завжди   було   і   є  «Дерево Життя». Культ його також походить з   прадавніх часів,    адже    дерево  - це диво з див: восени воно помирає, а навесні оживає. І тому на­вколо прикрашених дерев водили гагілки-веснянки, на дерево вішали дівчата купальські віночки. Спонука­ло поклонятися дереву ще й інше - турбота про рід. Коли навесні на вер­хівці гілки з бруньок з’являлися три нові пагінці, люди сприймали їх як триєдиний символ продовження роду (батько - мати - дитина). І досі в Україні на традиційних народних весіллях можна побачити «весільне деревце», яке молодий приносить до новоствореної сім’ї. А «весільне гільце» майже обов’язково запікається у коровай і прикрашається пташками з тіста.

     В українських орнаментах «Дерево Життя», як правило, зображува­лося дуже реалістично. Неперевершеної краси деревця вишивалися на величезних рушниках Київщини і Полтавщини. А на писанках вони поступово набули лаконічної форми загальновідомих нині «вазонів», «трьохлистків». Разом з тим ще в давні часи почало панувати абстра­говане зображення «Дерева Життя» - «тризуб», що згодом став гербом України.

     За останнє десятиліття вдалося розшифрувати ще один дуже розповсюджений у писанкарстві і в гончарстві малюнок, всій Україні має практично одну назву: «Волове око» - у східних та центральних регіонах, «Волове очко» - на Гуцульщині. Найімовірніше, це знак заклинання Бога Велеса, який, за віруваннями українців-русинів (по­лян, деревлян та білих хорватів, чия держава колись займала величезні простори долин Закарпаття і частини Карпат), охороняв усе живе в лісах і на луках. Людська фантазія наділила його великим всевидячим оком, яке мало пильно стежити за благополуч­чям звірів і птахів та, напевно, опікати хатню худобу. Отож саме во­но  й стало символом Бога Велеса.  Його  повсюди  зображували  у  вигляді

подвійного чи потрійного кола.

     Як бачимо, писанки сприймалися як джерела потужного магічного впливу на подальший перебіг життя людей. Такі уявлення зумовили побожне ставле-ння до писанок. Навіть шкаралупки ніколи не викида­лися, їх вішали на поку-ті під іконами, урочисто закопували під поріг хати, клали разом з однією чи двома цілими писанками на причілок, в стайні до наступної весни, а під час оранки  -  у першу ріллю.  Зміни у традиційних розписах  вважалися гріхов-ними. І зараз абсолютна більшість писанкарок намагається якнайточніше відтворити саме ті орнаменти, які колись, ще в дитинстві, були передані їм бабусями. Ось чому писанки, пройшовши тисячолітній шлях, зберегли свій майже первісний вигляд. Тож не слід перебільшувати роль писанкарок у створенні оригінальних орнаментів. Вклонімося їм краще за дотри­мання традицій та за майстерність.

     А тепер погляньмо на нові елементи, які, попри заборони, все ж виникали. В основному це або майже натуралістичні зображення квіток, листочків, або християнські мотиви. Останні з’явилися в ук­раїнському писанкарстві наприкінці XIX - на початку XX століття; вони були спочатку великою рідкістю й здебільшого обмежувалися надписами «Христос Воскрес» або «X. В.». Нині „такі мотиви найбільш розповсюджені на Гуцульщині. Там зустрічаються писанки, що є справжніми шедеврами декоративного мистецтва. На них цікаво вирішені розп’яття Ісуса Христа, хоругви, каплички, церкви. Поши­рені писанки й з малюнком «Серце Ісуса». Всі ці християнські ново­введення, як правило, займають на писанці центральне місце й оточені все тими ж прадавніми орнаментами.

     

     Як відомо з біблійних легенд, культ яйця в християнстві бере початок з часу, коли Марія Магдалина піднесла римському імперато­ру Тіверію червоне яйце як символ страждання і вознесіння Ісуса Христа.

     Сьогодні на всіх континентах налічується до півтора мільярда хри­стиян і абсолютна більшість з них на свято Воскресіння Христове готує лише крашанки, тобто різнокольорові яйця без будь-яких орнаментів. У нас же прадавні наші писанки органічно стали невід’ємною частиною оновленого Великоднього свята.

     В залежності від техніки оздоблення розписані й фарбовані, мальо­вані яйця в Україні поділяються на крашанки (одноколірні), власне писанки (розписані воском), шкрьобанки (скробанки, дряпанки), крапанки та мальованки.

           

     Для писанок відбираються чисті й гарної форми яйця, най­частіше - курячі, але досить часто і яйця качок, гусей та, як і в сиву давнину, голубів, горлиць. Для виготовлення власне писанок яйця перед роботою трохи підігрівають, потім розтоплюють бджолиний віск і за допомогою писачків, косток різної конструкції розписують їх. Писачки здебільшого складаються з металевої трубочки, прикріпленої дротом до дерев’яного патичка. Використовуються ще кістки риб (звідси й назва інструменту - костка), а також булавки, голки, навіть цвяшки. Останні зручні для написання орнаментів, утворених з мо-заїки клиноподібно розтягнених крапельок. Такі писанки домінують в українців з Пряшівщини, Лемківщини, Перемишльщини та деяких районів Галичини.

     Як же народжується писанка зі складним багатоколірним орнамен­том?

 Спочатку писачком наносять на нефарбоване яйце ті смужки, тобто елементи орнаменту, які, за задумом, мають бути білого кольо­ру. Потім яйце занурюють у найсвітлішу фарбу, як правило, ясно-жовту. Затим на просохлу поверхню пофарбованого яйця наносять воскові лінії, які повинні бути ясно-жовтого кольору, і знову занурю­ють яйце у фарбу, припустимо, темно-жовту; далі пишуть елементи темно-жовтого кольору і опускають яйце до ще темнішої фарби - червоної, тоді відповідно до темно-вишневої, коричневої або чорної. Нарешті яйце підігрівають у печі чи гарячій воді, аби зійшов віск - і писанка готова.

     В Україні, здебільшого на Чернігівщині та Київщині, траплялися, а подекуди і зараз зустрічаються білі писанки, що належать до най-вишуканіших мистецьких творів нашого народу. Аби одержати їх, писанкарки після нанесення кольорового орнаменту знебарвлювали решту поверхні яйця міцним капустяним квасом, і тоді на сніжно-білому тлі розквітали неперевершеної краси й яскравості поодинокі малюнки.

     Не завжди фарби рівно, якісно бралися до шкаралупи. Тому перед розписуванням, бувало, обробляли яйця оцтом, розсолом квашеної капусти або галуном (алюмокалієвим галуном). Через це у деяких регіонах України писанки почали називати галунками.

     Цікаво виготовляються шкрьобанки (їх ще іноді називають шкробанками, скробанками, дряпанками). Тут спочатку фарбують яйце у якийсь виразний темний колір, а потім кінчиком риб’ячої кістки, голки, ножа або будь-яким іншим гострим предметом вишкрябують орнаменти. Цей спосіб також вельми давній. Найбільше поширений на півдні Галичини і Лемківщини.

     Для фарбування та розмалювання яєць здавна використовуються природні барвники. Це відвари з кори, бруньок, плодів різних дерев і кущів (дуба, вільхи, горіха, яблуні і т. д.), коріння та стебел трав, пелюсток квітів, лушпиння цибулі та ін. Такі фарби світлостійкі, дають багату палітру. В останні десятиліття писанкарки звертаються і до анілінових фарб. Але вони погано витримують світло, маркі, до того ж проникають через шкаралупу до середини яєць, і ті стають непридат­ними для споживання.

     Мальованки - це означає мальовані пензликом. У роботу йдуть гуаш, акварельні і навіть олійні фарби. На мальованках домінують квіти, а наші давні орнаменти майже не зустрічаються. Мальованки, виготовлені в монастирях як великодні сувеніри, часто прикрашаються шовковими «золотими» або «срібними» стрічками, паперовими наклей­ками. Можна побачити на них і мініатюрні малюнки з життя Ісуса Христа.

     Слава про красу й оригінальність українських писанок давно вже сягнула найдальших країн. Багато зарубіжних музеїв зацікавились ними. Найбільші колекції наших писанок за межами України є в Лондонському королівському музеї, у Санкт-Петербурзі в колишньо­му музеї етнографії народів СРСР, у Краківському та Празькому музеях.

     На жаль, через свою нестійку основу писанки недовговічні. Тому доводиться увічнювати їх шляхом ретельного замальовування. Це справа надзвичайно важлива. І велику допомогу могли б надати тут учні старших класів, замальовуючи писанки своїх сіл, районів та пересилаючи свої замальовки до національної бібліотеки ім. Вернадського чи до Київського музею народного декоративного мистецтва. Точне зазначення назв місцевості, писанок, окремих деталей орна­ментів, збереження кольорів, а можливо, і записи якихось міфо­логічних оповідань, напевно, дозволило б історикам, мистецтвознав­цям розкрити ще не одну таємницю нашого минулого, відтворити безцінні народні скарби у розкішних альбомах чи атласах. З вдячністю згадували б нащадки цю подвижницьку працю.

     Зі свого боку ми, громадяни вільної України, маємо щиро подяку­вати нашим землякам, які волею долі опинилися в різних куточках світу, за збереження традицій українського писанкарства та широке ознайомлення інших народів з однією із найбарвистіших галузок нашого мистецтва і нашої історії.

     Сотні тисяч відвідувачів щорічно збирають зарубіжні виставки ук­раїнських писанок. Приспів час і для щовесняних фестивалів писанок у кожному нашому селі, у кожному місті.

     Згадаймо слова одного з найосвіченіших українців, одного з найбільших художників України — нашого Великого Кобзаря:

Село на нашій Україні –

Неначе писанка село…

     Це чи не найавторитетніша оцінка мистецької вартості писанок.

     Довічна ж слава нашим пращурам, які творили й берегли цю красу!

     Довічна слава українським писанкам і тим, хто далі їх творить!

 

2.2. Вірування, пов’язані з писанкою

      Серед народу є багато вірувань, які пов’язані з готуванням великодніх писанок та крашанок. Наведемо деякі з них.

     На Поділлі вірять, що найкращий час почи­нати роботу з писанками - це другий день піс­ля Хрестопоклінної неділі, а на Сорок Святих треба виписати сорок клинців. У Вербну неді­лю та на Благовіщення з писанками нічого не можна робити, - попсуються. Щоб писанки довго зберігались, їх треба варити в Чистий четвер.

     Шкаралупу з крашанок треба поламати на найдрібніші шматочки, щоб відьма не могла нею набрати роси, бо тією росою вона може по­псувати корів.

Якщо відьма вколе кого-небудь шкаралупою з писанки, той захворіє і «висхне».

     Хустку, якою обтирають писанки, ховають - «щоб підкурювати нею бешиху».

     Товчене на порошок лушпиння крашанки під­сипають до кормів курям - «щоб краще несли­ся».

     Шкаралупу з писанок чи крашанок в одних місцях викидають на стріху хати, а в других виносять на текучу воду.

     Топтати ногами рештки пофарбованого яйця або писанки - великий гріх. Хто буде товкти ногами свячене яйце, того Бог покарає хворо­бою.

     Майже по всій Україні є вірування, що шкаралупою свяченої крашанки можна підкурюва­ти хвору людину чи тварину від пропасниці.

     Крашанка, а ще більше писанка, одержана на Великдень після першого христосування, зберігається - «бо вона відвертає напасті зло­го чоловіка». Крім того, така писанка «припи­нить пожежу». Дівчата вмиваються з першою крашанкою - «щоб кращими бути».

     На перший день Великодня вся нечиста сила пов’язана і сидить по закутках. Якщо, прий­шовши з церкви, піти з згаданою вище крашан­кою по закутках двору, котячи свячене яйце по всіх темних закамарках, то можна натрапи­ти на чорта, який буде сидіти у шапці-невидимці. «Як здобудеш ту шапку - щастя твоє, ма­тимеш усе, що захочеш. Та бережись, бо як схопить твою крашанку чорт - пропав ти, за­душить нечиста сила».

     «Якщо на Великдень вистоїш у церкві всю ніч з крашанкою в кишені і вислухаєш, не ку­няючи, утреню і обідню, то тоді тримай це яйце хоч і десять років - воно не зіпсується. Якщо з тим яйцем вистоїш у церкві великодню служ­бу підряд 20 років, будеш бачити всяку нечисту силу, а найбільше відьми будуть чіплятися до тебе, щоб виманити у тебе те яйце. Якщо ж пі­деш з церкви, не вислухавши діяння і не діж­давшись, поки дочитаються до Христа, і покла­деш крашанку на стіл, то після обідні вона буде іншого кольору. Знай: відьма перемінила твою крашанку».

     В ніч проти Великодня кладуть у миску з во­дою крашанку і мідний шаг - хто найраніше встане, тому шаг і крашанка. Якщо в хаті є до­росла дівчина, то всі стараються робити так, щоб це дісталося їй, - «щоб вона була найкра­ща в хаті».

     Прийшовши з церкви, одне яйце відкладають окремо. Після того, як розговіються, господар бере те свячене яйце, йде з ним у стайню до тварин і, проводячи крашанкою по спині кож­ної тварини так, щоб був хрест, каже: «Христос воскрес!». Потім обчищають у хаті це яйце від шкаралупи, кришать на дрібні частинки, змі­шують з висівками і дають їсти худобі. В ін­ших випадках просиляють крізь це яйце нитку і вішають його цілим під повіткою. І одне, і дру­ге робиться на те, «щоб худоба була здорова».

     Свячені крашанки люди зберігають з року в рік і, як трапиться пожежа, перекидають че­рез вогонь, вірячи, що вогонь погасне. Вжива­ють свячені яйця і від різних хвороб: кладуть шкаралупу свяченого яйця на вогонь і димом підкурюють хворого на пропасницю; від куря­чої сліпоти теж підкурюють таким же способом. Вірять, що свячене яйце може заспокоїти зуб­ний біль. Хворі на пропасницю зашивають свячене яйце в хустку і носять при собі доти, доки хвороба не минеться.

     «Дороге яйце як крашене, а біле і в піст ба­чили, та ще в Петрівку побачимо».

     Всі ці вірування свідчать про те, якого вели­кого значення надавали наші предки писанкам та крашанкам. Для них це були речі, які мали магічну силу. Та це й не дивно, бо вірування в яйце у всіх європейських і неєвропейських народів має свою дуже стару і цікаву істо­рію.

     Ще в стародавні часи, далеко до народження Христа, азійські і семітські народи мали звичай класти на стіл варені фарбовані яйця в день, коли починався новий рік. Такими ж яйцями в цей день вони обдаровували своїх благодій­ників. Малювали яйця переважно на червоний колір; можливо тому, що в кельтів цей колір вважався найкращим з усіх інших. А кельти, як відомо, мали культурний вплив і на мало­азійські народи. Новий рік за тих часів почи­нався з весняного рівнодення, - саме з того часу, коли християни започаткували Велик­день.

     У персів день нового сонячного року почи­нався 20-го березня. В цей день вони вітали один одного крашанками. Такий самий звичай був і в європейських народів ще з стародавніх часів - у Франції, Італії, Іспанії. Цей звичай перейшов до Європи, як думають дослідники, від жидів, які під час свого «пасах-у» ставили на стіл варені яйця, що символізували містичного птаха зиз.

     Природознавець Пліній (римський учений) писав, що римляни вживали фарбовані яйця при народних іграх, богослужбових обрядах та очищенні від гріхів.

     Плутарх (грецький філософ та історик), пояснюючи причину такого шаноб­ливого ставлення римлян до яйця, писав: яйце є символом творця всієї природи, вседіючого і все в собі вміщаючого.

     Єгиптяни уявляли собі всесвіт в образі яйця. З яйцем вони пов’язували і своє уявлення про благодійне божество Кнефу. Храм цього бога був на острові Еліфантіні, де стояла його ста­туя. На голові її сидів яструб - символ діяль­ності; а в роті цей бог тримав яйце - знак плодючості і всіх щедрот. З цього яйця народився «фтас» - вогонь.

     Єгипетське вчення про яйце переніс до Гре­ції Орфей, що жив за 1200 років до Р. X.

     Стародавні перси вірили, що спочатку не бу­ло нічого, крім божества. Нарешті народилося яйце. Ніч покрила його своїми чорними крила­ми, а любов, старший син Творця, заопікував­ся ним. Коли яйце дозріло, воно появило всесвіт.

     Цей міф про створення світу прийшов до пер­сів з сходу; приніс його основоположник релігії старих іранців Заратустра. Перси оспівували яйце у своїх священних піснях. У них також був звичай фарбувати яйця, робити крашанки. Крім того, у своїх храмах вони тримали ще й литі або витесані з каменю яйця, як символ усього, що народжується.

    Археологічні розкопи в Україні, як про це вже згадувалося, виявляли не раз глиняні фар­бовані яйця (на Полтавщині та Київщині). От­же, можна здогадуватися, що звичай робити крашанки, а, можливо, й писанки, прийшов до нас від персів. Правда, цей звичай міг прийти до нас двома шляхами - з сходу і з заходу.

 

2.3.Символіка кольору та узору писанок

       Великий піст - це час писання писанок. Писали їх здебільшого в п’ятницю перед Великоднем. Виконува­ти розпис могла тільки жінка чи дівчина, яка перед святами не сварилася і не гнівалася ні на кого. Писанкарка повинна бути обов’язково здоровою. Перед по­чатком писання вона мала все вимити та одягнутися у все чисте, помолитися. Під час роботи не можна було згадувати померлих, щоб не зашкодити тому, кому дістанеться готова річ. Наші пращури вірили, що писанка має магічну силу, наділяли її особливою святістю, яка приносить добро, щастя, здоров’я, захищає людину від усього лихого. І відповідно розмальовували ту чи іншу писанку. Фар­би писанки символічні. Кожен колір мав своє значення. Писанки фарбувалися рослинними фарбами: навари лушпиння цибулі, листя, різноманітного коріння, кори дерев, наприклад дуба.

•   Зелений навар готували із зеленої озимини, пет­рушки, цибулі;
•   фіолетовий -  з квітів верби, берези, вільхи;

• червоний - з кори з вишні, навар червоного буряка;
• бронзові й золоті - з кори дуба;

•     золотавий - цибулиння;
•     жовтий - з кори дикої яблуні.

Червоний - радість життя, любов і відвага, для моло­дих - надія на одруження.

Жовтий  - місяць і зорі, у господарстві врожай.

Блакитний - повітря, небо, простір,  магічне значення здо­ров’я.

Зелений -  весну, воскресіння природи, багатство і плодю­чість землі.

Бронзовий - багата земля.

Чорне з білим - пошанування духів, душ померлих, подяка за охорону від злих сил.

Білий - чистота душі, святість. Сполучення кількох кольорів в узорах орнаменту пи­санки символізує родинний добробут, успіх, мир.       Оздоблюються писанки різним орнаментам: геомет­ричним, рослинним, зооморфним (риби, птахи, звірі, людина), пейзажним, християнськими символами. Найпоширеніший елемент - зображення сонця.

Сонце - джерело світла, символ життя. Форми його графічного зображення необмежені: коло, рожа, спі­раль. Після довгої зими на повернення Сонця чекав увесь народ. Його урочисто зустрічали, на його честь співали пісень. Цей день наші предки називали Вели­ким Днем, або Великоднем.

Спіраль - знак Сонця, володарка перебігу часу.

Восьмираменна зірка — символ сонця, яке дарує лю­дям тепло і радість.

Крапочки - символи небесних світил, а пізніше в християнські часи символізували сльози Божої мате­рі, горе, скорботу.

Безконечник, або меандр (геометричний орнамент у вигляді хвилеподібної смуги) - знак вічності, який означає нитку життя, вічність сонячного руху.

Писанку, розписану безконечником, пасічники клали під вулики, щоб «безконечно» роїлися бджоли, скотарі клали його під кошари та хліви, щоб щедро плодилися вівці та корови. З безконечниками пов’язане повір’я. Безконечник на писанці не має ні початку ні кінця, отже, зло, яке потрапить у хату й у цю «пастку», ніколи більше не турбуватиме власника.

Квіти - символізують мудрість, красу, елегантність, подих любові й ніжності. За давніми віруваннями, квіти - обличчя ненароджених дітей. Тому вірили, що писанки з квітами повинна розписувати жінка, у якої довго немає дітей.   Розписані квітами писанки вона має на Великдень дарувати дітям, і тоді Бог поверне їй життєдайну силу.

Коло - символ безсмертя, безконечної Божої любові.

Хрест - символ Всесвіту, знак чотирьох сторін світу, чотирьох вітрів, чотирьох пір року.

Колесо - як знак єднання найвищого спокою із напруженою силою - є вер­шиною досконалості, образом Вічності Божої і уявленням того безсмертя, яке у природі виражене повторенням відродження життя.

     У загальнохристиянському розумінні колесо є символом безсмертя і майбутнього небесного існування, образом безмежної Божої любові.

Сонце - як центр і основа небесного простору - є носієм світла і життя.

Бог - це світло, і тому сонце є символом Бога. У наших літургійних молит­вах ми часто звертаємося до Христа як до Сонця-Правди.

Хрест - чотириріг, як символ Всесвіту - є знаком чотирьох сторін світу, чотирьох вітрів, чотирьох пір року і чотирьох темпераментів.

     У християнстві хрест - це святий знак відкупу, яким церква все починає, благословляє і освячує. Тому належить йому перше місце серед христи­янських символів.

Трикутник - символ вогню, безсмертя, а також чоловічої і материнської сили.

     У християнстві - це символ Пресвятої Трійці. Із вписаним у трикутник колесом - символ Божого ока.

Дерево життя - як космічне дерево - є символом небесного стрижня
і скарбницею життя: поєднує в собі продовженість і короткочасність, стійкість і динаміку, силу і слабкість, верх і низ; це символ безперервного відродження природи.             

      Дерево займає у Святому письмі центральне місце. Із багатьох понять можна виділити найсуттєвіше, а саме: дерево - це сукупність усього доброго й цінного; це образ Божої мудрості, входження в Божу волю і Божу довіру.

Спіраль - знак вегетативної і органічної плодючості, і як знак Сонця є володарем часу. Числа 7 і 12 належать до аспекту Сонця.

Триріг - знак святого числа 3 і трибожества. Число 3 є символом симпатії та порядку і тому є класичним числом культових повторень.

Зірка - знак неба, визначення порядку небесних тіл і підтвердження сонячної 11 божества.

     У християнстві зірка - це знак царства Христа. Святий Апостол Павло називав зірку образом вибраних у вічності, і найбільш яскраво серед них світить Марія-Мати. Ласкава, як вранішня зоря, вона сповіщає про схід Сонця-Христа.

Блискавка - небесний вогонь, одночасно караючий і освячуючий; це поява сонячної сили і провісник божественного; до чого вона доторкається, те стає освяченим. У християнстві - це блиск Божої Ласки.

Колосся і зерно є образним відображенням предків, святою їжею і при­станищем сонячного божества.

     У християнстві колосся символізує Воскресіння, таїнство Христа і Божого царства. Пізніше колосся стає символом Святої Тайни Євхаристії.

Церква-Вежа - символ святої гори, вершина якої сягає небес. Вона також є знаком прагнення до висот. Церква і дзвіниця в християнстві - це символ прагнення людей до вічності.

Граблі - символ дощу, верхньої і нижньої води, яка вийшла із неба і землі.

В Старому Завіті дощ є праобразом обіцяного Спасителя; у Новому Завіті символом ласки і благовісті науки святого Євангелія.

Гілка як частинка дерева є важливим символом культури, миру. Це образ живучості Божої Ласки, нових проявів добродійності та заклик до нових добрих справ. Освячена лоза оберігає від хвороб та злих сил. Гілка на Трійцю є даром весняного цвітіння, символом безкінечного життя та Божої ласки.

Дубовий листок як частина дуба, що вважався притулком божого грому, бо в нього часто вдаряє блискавка, символізує силу Богів природи.

     У Святому Письмі дуб - святий знак повноти життя Людей Божих та символ Божої справедливості.

Півень - передвісник дня, провідник Божого Сонця та сторож, який охоро­няє добро від зла. У християнстві півень як передвісник світла є символом Христа, світла, що перемогло темряву. Птахи символізують благочестя Святих та їх піднесення до Бога.

Кінь. В архаїчній міфології Бог-Сонце їде по небу на вогняних конях. Кінь символ невтомності руху Сонця та нестримної швидкості плинної води.

     У християнстві кінь - це образ безстрашного пророка віри, який летить у світ, готовий до загибелі.

Риба символізує воду, а також, як і вода, є символом очищення. Через її незвичайну якість примноження, риба є поширеним знаком щастя. У хрис-тиянстві - це символ новохрещених.

Олень. Ріг оленя є символом променів сонця, що сходить. З цією символікою світла пов'язане поняття переможця-спасителя, охоронителя, вказівника шляху і провідника.

     У християнстві олень є образом пошуку Бога та взаємної допомоги.   Українські писанки з давніх часів вважалися взірцем високого мистецтва.

Згадані вище символи можна було знайти на давніх писанках. Зараз пи­санки, крім ритуального значення, є витвором мистецтва. На писанках з’явились сучасні орнаменти.

     Писанки розписували в усіх областях України. Вони відрізняються гамою кольорів, орнаментами. Спосіб виготовлення писанок простий, але він вимагає певних навичок і терпіння.

На писанці за допомогою символічних знаків, які дійшли до нас із глибини віків, можна зашифрувати будь-яке повідомлення, а також день тижня, число, місяць та рік, коли було написано писанку.             

     Отже, сире розписане яйце, що в доісторичні часи символізувало життя, яке в образі курчати пробивається крізь шкаралупу, - в християнському розумінні стає символом воскресіння Христа, який, поборовши смерть, дарує людству вічне життя. Отримують нове трактування й інші символи україн­ської писанки.

РОЗДІЛ ІІІ

КОЛОМИЙСЬКИЙ МУЗЕЙ «ПИСАНКА»

Музей «Писанка» було створено на основі  колекції писанок у Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім.Йосафата Кобринського. Спочатку експозиції проводилися у Коломийській церкві святого Благовіщення. 23 вересня 2000 року музей було відкрито у спеціалізованому будинку, під час Х Міжнародного гуцульського фестивалю, частиною якого є пам’ятник писанці, висота якого сягає 14 метрів, а діаметр – 10. Таким чином коломийський пам’ятник є найбільшою писанкою в світі.  Будівля була спроектована Ігорем Євстахієвичем Шуманом. Приміщення музею виготовлене повністю з кольорового скла, а загальна площа  утвореного таким чином вітражу більша за 6000 квадратних метрів. До речі, воно не має даху! Зовнішнє оздоблення виконано у тривимірному просторі. Колекцію експозиції  музею розробила директор Ярослава Ткачук, а втілили в життя художники Василь Андрушко та Мирослав Ясінський.

    На першому поверсі  музею , в центрі, розташована скульптура з мармуру  місцевого скульптора Романа Захарчука, Матері Божої з маленьким дитятком на руках. Якщо уважно придивитися до скульптури, то можна побачити , що вона має форму яйця. Чому саме у такому вигляді зобразив автор свій витвір? Можливо тому, що яйце є символом зародження всього живого на Землі, а від матері походить рід людський, а, можливо й тому, що воно є свого роду моделлю Всесвіту, світової сфери з усім різноманітним життям, що його наповнює.

     По праву сторону від скульптури розташовані вітрини з писанками, де зображено: поетапне виготовлення писанок, реставрування писанок та різні види писанок.

 Екскурсовод зупиняється біля вітрин, повідомляє, що вранці на Великдень у воду кидали монети, щоб бути багатим та писанки і коралі . Дівчата та жінки, які жили в цій оселі повинні  були вмиватися цією водою, щоб до наступного Великодня вони були  такими ж гарними. Здоровими та багатими.

     У наступній вітринці на деревяній табличці зображені писанки дряпанки.

     Піднімаючись сходами на другий поверх, на стінах зображені роботи  Святослава Гординського, який народився на Коломийщині, але більшу частину життя провів за кордоном. Стіни прикрашає серія його робіт-листівок рідних місць. Також на стінах висять фотознімки  відомих писанкарок, їхні роботи знаходяться в музеї.

      На другому поверсі у центральній кімнаті розташовані полички з різними писанками на стінах,  а на підлозі на п’єдесталах розташовані роботи  з тіста та глини, яким понад 30 років.

 

Різні сцени із життя та побуту гуцулів  можна побачити на писанках Ці писанки написані Іваном Сенчуком. У одній із вітрин є мініатюрна писанка про яку запитують усі відвідувачі музею чому вона така маленька? Вона написана на курячому яйці  називається воно зносочок. Це перше або останнє яйце яке несе курка переважно воно має менші розміри.

      Розписують писанки і на перепелиних яйцях,  якщо ті темні цяточки    протерти оцтом то вони витираються і вже по білій поверхні розписується орнамент. Єдине що існує така неписана заборона, кажуть, що не можна писати писанки на голубиних яйцях, тому що, саме у вигляді голуба, Дух Святий зійшов з небес на Землю; руйнувати голубине гніздо не можна, звідти яйця ніколи не беруть тому й    писанки не пишуть.

      Рослинності так само багато на писанці  найрізноманітніші квіти, листочки і ось таке стилізоване дерево життя, де обовязково повинен бути поділ на три рівні нижня частина малювалася у вигляді глечика чи у вигляді коріння і символізувала підземне життя, гілочки були символом земного життя і увінчане дерево великою квіткою, яка досягає аж до небес.

     Три наступні вітринки  це писанки Буковинського краю: писанки тут розписуються переважно на червоно-темному коричневому фоні, часто зустрічаються писанки, які мають свою назву, їх називають хрещатими в основі композиції малюнка є зображення хреста. Найчастіше з таких невеличких квадратиків, ромбиків укладався візерунок у вигляді хреста. Всі ці писанки написані на натуральних курячих яйцях вони відреставровані. Є одна писанка написана на гусячому яйці.

     Також  у  вітринках зображені писанки із села Чорний   Потік  Надвірнян-ського району . Орнаменти завжди пишуть на чорному фоні, це від назви села, і тільки тут малюють квіточки, де пелюсточки нагадують форму сердечок. Розказують, що раніше, якщо хлопець дарував дівчині таку писанку, то цим самим він їй освідчувався в коханні.  В інших селах навпаки дівчата на Великдень дарували писанки хлопцям. У фондах музею є писанки з підписами де конкретно для когось були призначена писанка. Або писали : «Пишу малюю кого люблю тому й подарую».

       Також є така гарна історія пов’язана із цим . У одного доброго газди виріс гарний хлопець. Який усім  казав, що я оженюся не на дівці,  а на писанці, тобто на дівчині, яка гарно пише писанки. Настав Великдень від дівчат він назбирав купу писанок і став уже вибирати, яка найкраща. Коли виходив за межі церковного подвір’я, то під брамою побачив молоду старчиху, молоду жебрачку,  а в руках у неї була така гарна писанка, що в нього аж дух заперло. Тоді він ледве вимовив: «Оце -це ,   я тебе шукав усе життя», тоді він повів цю молоду бідну дівчину до себе додому і взяв її за дружину .

     Наступні писанки Покуття - це села Коломийського, Снятинського  та Городенківського районів, це ще не  Гуцульщина - це передгір’я. Тут починаються чорноземи, тому люди багато працюють на землі, тому колір землі  чорний, коричневий, червоно-темний переважає на нашій покутській писанці .

     Просили люди добрі у Господа дощу, аби вродив гарний урожай, і тому малюють до тепер такий символ дощу, який називається грабельки: велика рисочка це хмаринка, а дрібненькі це крапельки дощу, який падає на землю.    Ось була така традиція щояк ранньою весною засіювали поле, то газдиня лягала на те поле і підкидала писанку вгору, просячи, щоби росло жито, пшениця, овес і ячмінь так високо, як вона може підкинути цю писанку догори.

     Коли починали будівництво новее, то по всіх чотирьох кутках майбутньої оселі закопували писанки, як оберіг.

     Звичайно  існують традиції, які вже позабувалися, але тепер є у нас такий гарний звичай,  що на Великдень хресні батьки своїм похресникам обов’язково дарують писанку разом з якимось солодким подарунком. Це пояснюється так, що життя дитині подарували справжні батьки, а кожного року хресні батьки дарують похресникам символ зародження життя - писанку. Ця традиція в Коломийському районі існує і досі.

     В центрі на подіумах також є цікаві роботи це є скульптурні композиції Марії Федорівни Ковальчук село Великий Ключів Коломийського району . Була це проста сільська жіночка  дуже любила ліпити із глини, але не мала змоги придбати гончарну піч, де випалюються глиняні вироби і придумала свою технологію. Викопувала біля річки глину, до неї додавала клей,   муку і шматочки пропареного  газетного паперу, замішувала таку суміш. Для робіт виготовляла: каркас, різні цвяшки, дротики, брусочки. Використовувала той каркас, обліплюючи приготовленою сумішшю, залишала на кілька днів, щоб робота підсохла, а тоді брала звичайні гуашеві фарби розмальовувала і зверху покривала лаком. Ось така незвичайна технологія, але як гарно і довго зберігаються роботи дотепер. Їм по 30 - 40 років. З 1974 року композиція де зображено весільний обряд, на якому молодий та молода, дружба і дружка, одягнені у яскравийм національний святковий одяг, в якому йдуть до церкви до шлюбу. У цьому селі такі національні традиції збереглися перший день молода у вишиваному одязі, а на другий день вона вже одягає біле весільне плаття.

     У  іншій з алі  зображено більші вітрини де можна побачити сучасний стан писанкарства зараз на Україні.

    Тут є писанки Марії Гуцуляк майстрині із Могилева-Подільського  журналістки за фахом. Це писанки дряпанки. Гусяче яйце зафарбоване і потім скальпелем вона видряпувала не просто орнаменти, а цілі картини цілі сюжетні композиції. Писанки-мотанки також у її виконанні. На поверхню яйця наноситься клей ПВА, а потім ниточкою викладається візерунок. Технологія не дуже складна.

     Іграшки зроблені із лушпиння кукурудзи дівчати їх називають прабабусі ляльок Барбі. Такими пташками прикрашали оселю до Великодня. Виготовляли із писанки. В’язанка писанок, де вже зовсім сучасне бачення тих давніх візерунків, такий своєрідний писанковий авангард.

     Нижче досить гарні писанки - цікава техніка виконання писанки - це техніка травлення. На поверхню яйця наносять орнамент писачком і воском, і тоді це яйце кладуть не в фарбу а в розчин оцтової кислоти. Тобто у звичайний оцет. Цей оцет через певний час починає виїдати витравлювати ту частину шкаралупи, яка не покрита воском. Віск після цього знімають під гарячою водою щіточкою, а на поверхні яйця залишається вишуканий рельєфний орнамент. Писанка написана на страусовому яйці технікою травлення. Після того ще додатково була в стоматологічному кабінеті. Ті наскрізні отвори пробурювалися стоматологічною бор машинкою.

 

     Менша  це техніка травлення на гусячому яйці, вона виглядає як сучасна популярна вишивка білим по білому. А найменша техніка травлення на темному курячому яйці. Оцет за певний час витравлює темну поверхню яйця аж до білого кольору. Нижче підсвічник у вигляді писанки виготовлений він із глини кераміка м.Словянськ Донецька область. У музеї є страусине яйце, на якому гарно переданий вигляд музею. Це писанка-дряпанка.

     У наступній вітринці декоративні яйця із різних країн світу. На Україні традиційно до Великодня пишуть писанки, а в інших народів є свої звичаї. Традиції, які пов’язані із символом зародження життя - яйцем. Тут є декоративні яйця із Індії, з Єгипту, з Ізраїлю, з Туреччини, вони відшліфовані із напівдорогоцінного каміння.  Яйця з Китаю - техніка перегородчастої емалі. Для виготовлення використовується дерево. Метал і різні відтінки емалі. Яйця із Алжиру покриті декоративною позолотою і там використовуються при обряді весілля. Із Польщі, Франції, Данії, виготовлені із фарфору і фаянсу. Писанки дряпанки із Швейцарії.

     На нижній поличці писанки із мініатюрними орнаментами  видряпані на писанках із Польщі. Цікавий сувенір з Канади, розмальована писанка, відреставрована і закладена в таку прозору шкатулочку із органічного скла, яка не відкривається і не розбивається. З Угорщини нещодавно до музею потрапив сувенір, цікава шкатулка-яйце. Шкатулка виготовлена із натурального страусового яйця. Також виготовлялася за допомогою бормашинки, прорізування а зверху розмальована тобто писанка мальованка.

   

     У наступній вітрині писанки розписані українською діаспорою. Найбільше українців, які зараз живуть за кордоном, знаходяться в Канаді, і там у місті Вегревіл збудований пам’ятник українській писанці.

     ... Ранок 28 липня 1975 р. Рожеве, щойно викупане у росі сонечко ледь піднялося над преріями, як сотні автолюбителів обіч траси Едмонтон-Саскатун зупинилися вражені, заціпенівши від подиву: на околиці Вегревія, приблизно 10 футів над землею, на місці, де завжди росли кущі, зараз крутилась дивна еліптична куля, яка мінилася різними кольорами і відтінками під вранішнім сонцем. З кулі ніхто не виходив. Коли посміливішавши, люди під’їхали ближче, то побачили, що на металевій опорі крутиться неземна, створена за допомогою комп’ютера, писанка.

     Перших українців у Канаду привезли на пароплаві, як возять худобу, і поселили у західних, диких провінціях з найжахливішими умовами.

     Пройшли роки. Вихідці з України внесли великий вклад у створення багатої, процвітаючої держави - Канада. І це вони створили 20-метрове диво писанку, яка для них стала символом далекої і рідної України.

      У музеї знаходиться сувенірне зображення цього пам’ятника, сам пам’ятник великий висота його приблизно дванадцять метрів. Кажуть що гарно виглядає наша українська писанка на фоні канадського пейзажу.

      Є писанки з Аргентини, з Франції, вони розписані Галиною Козакевич-Хоткевич - це донька відомого письменника Гната Хоткевича. Скринька із писанками , які розписані в Канаді Романом Коваликом, є писанки із США, з Румунії. Тут також можна побачити, як пишуть справжні писанки на страусовому яйці. Сама поверхня страусового яйця нерівна, негладка і коли писати лінії на такій поверхні, то вони виходять не дуже рівними, але незважаючи на це, гарним, неповторним і ефектним виглядає цей витвір мистецтва.

     Захоплюються всі роботами Бориса Савина з Чикаго, на писанках дуже мініатюрний візерунок, що іноді відвідувачі запитують чи написані ці писанки писані не під мікроскопом. Нічого додаткового автор не використовував, але написані писанки важкою чоловічою рукою, що засвідчує, писати писанку можуть всі, треба тільки спробувати. У музеї є невеличкий куточок-інтер’єр давньої гуцульської сільської хати. У кожній хаті, як і тепер, так і колись, повинен був бути образ, який на Великдень прикрашали писанками. Напевне найбільше місця займала колись  в хаті піч.    Піч, яка знаходиться в музеї зроблена в 1911 році  в селі Пістень Косівський район. Їй 100 років. І кожна кахля, як і писанки, є неповторною. На них ви знайдете найрізноманітніші зображення: рослинний, тваринний світ, сцени із життя гуцулів. А спереду, обов’язково на одній із кахель, малювали зображення святого, тут ви побачите святого Миколая - охоронця родинного вогнища і тепла. Спереду варили їсти, а на задній частині, вона була досить велика, там особливо діти в довгі зимові вечори любили погратися, погрітися, а вночі в теплому місці й поспати. Також в хаті міг бути мисник. Цими мисками й тарелями не користувалися в побуті, вони тільки прикрашали оселю. Також у оселі була скриня, а у Коломиї на неї ще кажуть куфер, у нього складали свій одяг,  зберігали своє придане дівчата. Стіл із стільцями. А ще куделя або прялка, де на ній з вовни виготовляли нитки для майбутніх килимів і доріжок.

     На стендах відтворена давня колекція писанок, які збиралися в кінці ХІХ на початку ХХ століття  в Лубенському музеї Катерини Скаржинської на Полтавщині. В той час був створений каталог писанок, а вже за каталогом сучасними писанкарками було відтворено писанки і подаровано нашому музею. Тут можна побачити писанки з різних областей з різних регіонів України.  Є писанки із Слобожанщини - це  Харківщина і частина Курської губернії (Росія). Причорномор’я - Одеської та Кіровоградської областей. Наддніпрянщина  - Житомирська, Полтавська, Київська області. З іншого боку таке гарне контрастне поєднання кольорів на писанках із Вінниччини. Є у музеї і велика писанка зроблена ковалями писанка-кованка. Цікава підставка для неї камінь із жорен. Це те що колись перемелювало зерно на муку одна частина із жорен.

     У іншій частині залу вгорі ви бачите цікавий експонат - павука. Виготовлений він із соломки. На Гуцульщині є така традиція,  на Різдвяні свята робити павучків із соломи. Чому саме павуків? У народі розказують таку історію. Коли народився Ісус Христос, то цар Ірод наказав всіх хлопчиків, немовлят до трьох років знищувати. Тоді Діва Марія з своїм  дитятком почала переховуватись, сховалась в печеру , а вхід до печери заснували павутинням павуки. Коли воїни проходили повз печеру, то побачили , що вона заснована павутинням і не зайшли в неї, таким чином павуки зберегли життя Ісусові Христові. Тому тепер над різдвяним святковим столом мають висіти  такі солом’яні павуки, вони легенькі, гарно покручуються і виблискують при світлі тієї святкової різдвяної свічки. Традиції повертаються і вже в багатьох оселях можна побачити на Різдво павука в хаті. 

     У іншому залі в куті манекени в традиційному жіночому національному одязі сорочки, киптарі, запаски. Колись була така гарна традиція, що кожна жінка до Великодня повинна була собі вишити нову сорочку. А розповідають, що коли вишивала, то шила так, щоб ніхто в неї не побачив того орнаменту, щоб ніхто в неї не перешив того візерунка, щоб лише вона була на Великдень в такій сорочці. Традиція збереглася і дотепер, але звичайно трохи змінилася. Кожен хоче придбати до Великодня нову річ. Кажуть, що паску треба святити в чомусь новому. Також тут на підставках є кошики, з якими колись ходили святити паску і сучасні. Раніше кошики робили з дерева. Їх називають  пасківники. Зараз вже традиційними стали плетені кошики із лози. Ось так повинен виглядати кошик, в якому обов’язково пасочка, ковбаска, яйце обовязково, хрін, масло, а на почесному місці писанка. А ще краще коли та писанка написана своїми руками.

    На стінах стенди з писанками з Лубенського музею. На першому стенді зображено символи, які писали на писанках і дійшли до наших днів. Цікаве зображення на писанці, яке називається свастика що символізує рух сонця по колу. Використані гачки у свастиці повинні бути обернені за рухом сонця, тобто у праву сторону. Малюють часто на писанці рибку, як символ здоров’я. Це є перший символ, яким позначають себе християни. На всій території України малюють писанку, яка називається сорок клинців. Вся поверхня яйця поділена на такі трикутники клинчики. Кожен клинчик символізує поле, на якому працюють люди. Коли їх штрихують то означає, що поле зоране, коли на вільних частинках зображено крапочки то означає, що поле засіяне, а коли є ще зображення пелюсточків квітів, то  поле зацвіло. Тобто життя на землі продовжується.

     Остання вітринка, де знаходяться роботи декоративно-прикладного мистецтва присвячені писанці. Це роботи  відомих Коломийських майстрів. Вази у вигляді писанки, буси, де також елементи писаночки. Виготовлені вони із глини кераміка. З дерева писаничок спеціальна підставка для писанок. Є декоративні яйця із дерева, на яких є різьба, прикрашені вони бісером і кольоровим шпоном. На кожному з цих виробів ви можете знайти давню символіку української народної писанки.

     На нашу думку, є дуже доречним створення такого музею на Україні, адже сучасна молодь на так вже й часто звертається до традицій та звичаїв нашого народу. Саме відвідування музеїв , хоча б на деякий час, заставлять кожного українця задуматися на хвильку про побут наших предків, серце защемить від побаченого і на душі засяє веселка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

     Життєдайна сила писанки, її неповторна краса, багатство орнаментальних композицій і, зрештою, звичаї та обряди, пов’язані з нею, лягли в основу побудови експозиції збудованого у Коломиї єдиного у світі Музею писанки. Архітектурна споруда виконана у формі 13-метрового яйця-писанки як оригінальної і своєрідної реклами музею, колекція якого нараховує понад 12 тисяч творів цього декоративно-прикладного виду народної творчості.

     Для нас, українців, писанка - не тільки символ життя, добра, надії, це ще й магічний оберіг нації, її філософії та культури, езотеричний зміст якої нині важко осягнути.

     Своїми витоками писанкарство сягає сивої давнини та відбиває уявлення наших предків про навколишній світ. Таємниця яйця - зародка життя, як і таємниця світового дерева, тисячоліттями викликала найрізноманітніші асоціації, була одним з найбільших див для людей в усі часи.

Це давнє і вічно молоде мистецтво увібрало в себе художню вивершеність, багатство сюжетних композицій, неповторність кольорових гам.

     Серед найважливіших і найстарших писанкових символів було Сонце - джерело життя, оновлення та надії. Кожен регіон України має своє характерне поєднання барв і композицій, укладених віками у певну систему інформаційних кодів, які сьогодні читаємо як орнамент, зачаровуючись його багатством та неповторністю, трактуючи писанку твором мистецтва. Проте історичний та моральний аспекти цього прадавнього символу людства залишаються на сьогодні маловивченими.

     У наш час розвиток писанкарства відбувається за рахунок урізноманітнення власних манер творців. їхня фантазія видозмінює мотиви і форми, відшліфовуючи до ювелірності техніку писанкового письма. І на просторі мистецьких фантазій залишається осторонь те чисте і глибокозмістовне джерело, з якого народилась писанка.

     Поверненню до духовних витоків, їх мудрості і сили слугує єдиний у світі Музей писанки, у якому зібрані зразки писанкових розписів з різних регіонів України: Гуцульщини, Покуття, Буковини, Лемківщини, Бойківщини, Опілля, Поділля, Полісся, Подніпров’я, Слобожанщини та Причорномор’я. Окремий розділу музейній експозиції займає писанка, створена українцями, що проживають на різних континентах світу.

     Оскільки у традиціях культур багатьох народів світу яйце також вважалося найдавнішим символом життя, його прикрашали та використовували у найрізноманітніших обрядах, тому окреме місце в музейній експозиції посіли писанки та декоративні яйця з Білорусі, Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії, Франції, Данії, Китаю, Індії, Аргентини, Канади, США, Ізраїлю, Шрі-Ланки, Пакистану та Єгипту.

     Мова їх орнаментів - це мова добра, оберегу та миру. Прислухаймось до неї, поєднаймо свої руки і серця у символічному колі, в центрі якого найпрекрасніша писанка Всесвіту-Земля.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 1. Великий довідник. Україна.- Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2007.- 240с.; с.111-112.

2. Вивчаємо українську мову та літературу: Науково-методичний журнал №9(229): ВГ «Основа», 2010.- с.13- 16.

3. Воропай Олекса. Звичаї нашого народу: Етногрвфічний нарис в 2-х томах. Том І.- Київ: Мале видавниче підприємство «Оберіг», 1991. с.376-393.

4. Все для вчителя: Інформаційно-практичний бюлетень. Жовтень 10’2008: ВАТ «Видавництво «Київська правда». с.136-140.

5. Пістун Т.В. «Свою Україну любіть…»: Посібник для педагогів, студентів, учнів.- Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2003.- 176с. с.74-78.

6.  Початкове навчання та виховання: Науково-методичний журнал №7(191): ВГ»Основа», 2009.- с.23-39.

7. Україно, нене моя! Сповідь: поезії, писанки / Упорядкування та примітки Олеся Шевченка (Біняшевський Ераст. Українські писанки). - Київ: «Веселка», 1993.

8. Українське народознавство: Навчальний посібник / За редакцією С.П. Павлюка, Г.Й. Горинь, Р.Ф. Кирчіва.- Львіві: Фенікс, 1994.- 608с.