Дослідження " Стильові особливості творчості Марії Матіос "

Про матеріал

Дослідження " Стильові особливості творчості Марії Матіос " - буде корисним при вивченні життя та творчої манери письма М. Матіос на уроках літератури рідного краю у старших класах.

Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

Стильові особливості творчості

Марії Матіос

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

1.Вступ…………………………………………………………………………….3

2. Розділ 1.Поняття стилю ………………………………………………….…....6

3. Розділ 2.Стильові особливості творчості Марії Матіос………………….….8

4. Висновки……………………………………………………………………...18

5.Література……………………………………………………….…………….19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

У постмодерний період розвитку літератури українські письменники перебувають у творчих пошуках, прагнуть розширити сферу свого мислення, звертаючись до переосмислення давно відомого народного матеріалу,  різноманітних фольклорних джерел, витворюють новий стильовий простір.

Не стала винятком у розвитку творчої манери  і відома буковинська письменниця, прозаїк, публіцист – Марія Матіос, яка належить до числа найбільш популярних письменниць ХХІстоліття, вона тривалий час посідає помітне місце у літературному просторі , привертає науковий інтерес літературознавців та критиків. Особлива увага звернена на прозовий матеріал письменниці , оскільки він відзначається поєднанням новизни тем,  розширенням ідейного задуму, засобами передачі дійсності, жанровими зміщеннями, модифікаціями.

Щодо стилю  Марії Матіос,  то  помітним явищем стало її звернення до фольклористики та історичного минулого українського народу,  з усіма його складовими частинами. Як стверджує Я. Голобородько: «Книжками «Нація. Одкровення» і «Солодка Даруся» Марія Матіос реалізувала чи не найтрадиційнішу якість української літератури - інтерес до етнорегіональної колористики» [3, 67]. Більшість дослідників схиляються до цієї думки і вбачають тут загальнонаціональний контекст[8,69]. Таке явище можна пояснити тим, що авторка зображує  всі сюжетні події крізь призму життя звичайних українських селян , їхнім способом буття, оскільки і сама М. Матіос є вихідцем із регіону,  багатого на етноколористику. Підтвердженням є записи з  її автобіографії, де зазначено, що у  своїх творах «автентична гуцулка» прагне передати « натуральність отого первісного життя гірських людей, якого немає без віри,без забобону, без боязні» [8, 330].

Якщо говорити про  приналежності до певного літературного напрямку, то твориписьменниці  відповідають постмодерній прозі, адже вони можуть бути співвіднесені з багатьма рисами та специфічними характеристиками цього літературного напрямку. М. Матіос є яскравим представником постмодерністської літератури, що по-особливому розкриває фольклорні мотиви її творчості. Відтак можемо спостерігати синтез різнопланового залучення фольклорних зразків: образи , символи, звичаї, традиції, міфологічні елементи, мовний матеріал.

Дослідники  стверджують , що однією із особливостей постмодерної прози взагалі та прози М. Матіос зокрема, слід вважати інтертекстуальність. За Р. Бартом, «інтертекст – це уривки культурних кодів, формул, ритмічних структур, фрагменти соціальних ідіом тощо – всі вони ввібрані текстом і перемішані в ньому, оскільки завжди до тексту й навколо нього існує мова» [1, 417]. У М. Матіос таке поняття представлене як генетичний гуцульський діалектичний код.

Зазначені думки є зразками різностороннього розгляду стильових особливостей письменниці, вони  дають підстави для того , щоб детальніше з’ясувати всі особливості у творчості М. Матіос, і хоча такі дослідники, як:  Є. Баран, Я. Голобородько, І.Насмінчук, Л.Макаренко, Л. Таран, Р.Харчук,К.Хижняк та ін. зробили чималий різноаспектний аналізі, але це питання потребує детальнішого розгляду, чим і зумовлена актуальність нашої теми.

Мета роботи полягає в осмисленні індивідуального стилю М. Матіос, який ґрунтується на фольклорній традиції, з’ясуванні особливостей використання та функціонування фольклорних мотивів, їх рефлексій у прозових творах письменниці.

Досягнення мети передбачає розв’язання певних завдань:

  •    розглянути стильові особливості творчості М. Матіос у порівнянні з іншими письменниками (І. Вільде, О. Кобилянської, В. Стефаника,               М. Черемшини);
  •    простежити значення фольклорних матеріалів на особисту манеру письма М. Матіос;
  •    дослідити зразки використання фольклорного матеріалу у прозі письменниці.

Об’єктом дослідження є прозовий матеріал. Особливий акцент робимо на таких творах, як: «Солодка Даруся», «Майже ніколи не навпаки», «Москалиця».

Предметом наукового дослідження є фольклорні мотиви та образи в прозі Марії Матіос, як вияв індивідуального стилю.

Структура роботи. Наукова робота складається з вступу, двох розділів (1. «Поняття стилю»; 2. «Стильові особливості творчості Марії Матіос»), висновків та списку літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1

Поняття стилю

 

Щоб дослідити стильові особливості творчості Марії Матіос, варто спершу з’ясувати значення цього терміна та основні його закономірності поширення. Поняття стилю є багатогранним, а в деяких аспектах — невизначеним. Про стиль говорять не лише в літературознавстві, а й у лінгвістиці, мистецтвознавстві, естетиці, культурології. У літературознавстві також спостерігається багатозначність поняття: дослідники розглядають стиль доби та стиль напряму й течії, стиль письменника і стиль певного періоду його творчості, стиль твору і стиль його окремого елемента. Нас цікавить насамперед індивідуальний стиль письменника. Словник літературознавчих термінів визначає стиль авторський чи індивідуальний як ідейно-художню своєрідність творчості письменника, риси його творчої індивідуальності, зумовлені життєвим досвідом, світоглядом, загальною культурою, характером, уподобаннями, орієнтацією на певні літературні напрями тощо [6, 247]. Зрозуміло, що кожний видатний письменник має свій стиль, тобто улюблені теми і проблеми, найбільш відповідні жанри, найчастіше вживані засоби побудови творів, ліплення образів і розкриття характерів персонажів, свою творчу манеру, свій "почерк" і неповторні інтонації, по-своєму підходить до використання досвіду попередників і сучасників, своєрідно користується скарбами загальнонародної мови .

Індивідуальний стиль — явище неповторне. При дослідженні стилю письменника потрібно уважно проаналізувати зміст і форму його творів, а також порівняти з творчістю попередників і сучасників. Письменник-прозаїк творить, спираючись на неординарний стиль та оригінальність світобачення. Перший — це «такий спосіб духовного втілення, який настільки ж підлягає умовам, продиктованим матеріалом, наскільки й відповідає вимогам певних видів мистецтва і законам, котрі формуються із поняття предмета» [12, 14]. Оригінальність полягає у відмінному від інших баченні світу кожної окремої людини. Ми вважаємо, що автор, керується не тільки власним, а й загальнолюдським досвідом і постулатами попередніх поколінь. Слід урахувати те, що стиль – не є явищем статичним , постійним , незмінним : він розвивається, змінюється і вдосконалюється, якоюсь мірою залежить від пануючих у певний час у літературі течій, методів, від змін у суспільному житті.

Натомість, В.Іванишин зауважує, що стиль залежить передусім саме від ідіолекту, що зумовлений «національністю, місцем проживання, віком, фахом, соціальним станом тощо. Авторська своєрідність у використанні мовних засобів формує творчу манеру письменника – індивідуально-суб‘єктивнуособливістьвтіленняідейно-художньогозадуму. На основі творчої манери утворюється власний стиль (ідіостиль) письменника – стійка спільність ознак творчої манери, образної системи і засобів художньої виразності, що характеризують своєрідність творчості письменника; сукупність особливостей його творчості, якими його твори відрізняються від творів інших митців [4, 206]. Отже, можемо сказати, що індивідуальний стиль письменника – явище складне. Тому існують різні концепції сприйняття та визначення індивідуального стилю письменника. Він виникає на основі переплетення багатьох факторів( особистих і соціальних), проходить певні стадії свого розвитку, має свої чинники (світогляд митця,суспільно-історичні умови, співвідношення традиції та новаторства та ін.), свої носії (зовнішня форма художнього твору, композиція, плани зображення та вираження, система образів), може з часом змінюватися. Аналіз особливостей індивідуального стилю письменника – завдання достатньо складне, але дає більш повну картину розуміння його творчості.

 

 

 

Розділ 2

 Стильові особливості творчості Марії Матіос

Для прогресивного  розвитку літературного процесу,  вагоме значення має якісний аналіз та критика нових течій, напрямків, стилів, які розвиваються, набувають індивідуальних інтерпретацій, переходять в інші літературні площини.

Спостерігаючи за стильовим розвитком різних письменників, а особливо за прозою Марії Матіос, можна помітити перехід на новий творчий етап,  з  урахуванням сучасних тенденцій розвитку.

Якщо говорити про категорія стилю загалом, то це є  багатокомпонентне поняття, яке включає чимало складників: від авторської концепції світу і людини, рівня близькості художнього твору до життєвого контексту автора, літературну традицію,  способи і форми мистецького вираження мовної стилістики, що відповідає розкриттю теми і проблеми.

Тому проза Марії Матіос, будучи оригінальним і самобутнім явищем, максимально відповідає ідейно-стильовим параметрам української літератури порогу тисячоліть. Окремі грані творчої еволюції письменниці зауважено у відгуках багатьох дослідників. Про неї охоче пишуть тижневики «Друг читача», «Голос України», «Літературна Україна», «Дзеркало тижня» та ін. Проте, незважаючи на посилену увагу до цієї постаті з боку критиків і літературознавців, її надбання вивчене ще недостатньо, навіть сукупно наявні на сьогодні розвідки чітко не вимальовують константних особливостей епічного дискурсу М. Матіос, риси творчого портрета і художнього стилю прозаїка проявлені лише частково[11, 1].

Саме розгорнуте дослідження прозового набутку письменниці допоможе скласти уявлення про її авторський індивідуальний стиль, що увібрав у себе як людські риси самої письменниці, так і головні риси її доби, а з’ясування домінант стилю спадкоємиці І. Вільде, О. Кобилянської, В. Стефаника, М. Черемшини дасть можливість для цілісного сприйняття української прози як безперервного потоку. Вивчення творчості М. Матіос доповнить історію української літератури нового століття.

Ми знаємо, що прозовий доробок Марії Матіос становить на сьогодні біля тридцяти творів різних жанрово видових форм. Її новели, оповідання, повісті, романи, трилогії, триптихи тощо – це не просто сукупність книг прози, це цілісна система, що має спільні як проблемно-тематичні, так і жанрово-наративні настанови.

Художня практика письменниці порубіжжя дає достатньо матеріалу для дослідження індивідуального стилю митця як самостійної проблеми, як складного і багатоаспектного явища. Стильові домінанти творчості є вельми інформативними стосовно розуміння напрямку художнього пошуку, що його обирає як окремий автор, так і школа, генерація, течія в цілому .

Наприклад,  Насмінчук І. зазначає, що стильове збагачення сучасної літератури іде різноманітними шляхами. Письменники охоче використовують художні моделі, засновані на ідеях провідних філософських систем, насамперед екзистенціоналізму з його підходом до людського буття як абсолютної цінності. Вони синтезують світову і вітчизняну, популярну й елітарну культури, реставрують досвід бароко й готики, оновлюють стилістичні засоби бурлеску і травестії, поєднують реалістичну стильову манеру з елементами постмодерної поетики тощо. Універсальним джерелом стильових знахідок в українській літературі кінця ХХ початку ХХІ століть стає обігрування класики як національної, так і зарубіжної [11, 3], нерідно помітні фольклористичні навіювання, які надають творам глибинного змісту.

На наш погляд, творчість М.Матіос ґрунтується на виразному національному компоненті, що неодноразово підкреслює сама авторка в численних інтерв’ю, наприклад, у вміщеному на шпальтах газети «Вечірній Київ»: «Найвищий духовний авторитет митця, на мою думку, – це однозначне позиціонування його як митця національної традиції» [13, 5]. Письменниця  робить акцент й на тому, що її внутрішня біографія нерозривно пов’язана з біографією її роду, її краю: «Усі трансформації, які відбуваються в мені, моєму світогляді, оцінках тощо, зав’язані винятково на моїх горах, на гуцульській Буковині» [13,5].

Якщо підійти до детальнішого розгляду і заглянути у творчу майстерню письменниці, то можемо подати твердження, що письменниця  не лише наділена генетичним  національним кодом, але й успадкувала деякі творчі зразки, які були притаманні попередникам М. Матіос.

Наприклад, розглянувши творчість О. Кобилянської, яка бездоганно знала сутність буковинського краю, жила за всіма його законами, підкорялася звичаям, традиціям , та спадщину М. Матіос, можна виокремити певний індивідуальний код в зображенні подій через сильні жіночі образи, які несуть у собі певну систему символічного фольклорного характеру. Саме за такий підхід , вдале вміння  поєднувати фольклорний матеріал та віхи сучасності , за сміливість у зображенні дійсності Марія Матіос отримала статус«грант – дама української літератури», і це недивно, адже вона створила феноменальні твори з поєднанням постмодерну та вишуканих класичних  рис.

Стиль письменниці перебуває на межі – фольклорність – сучасність, тому можемо спостерігати процес «олітературнення» фольклору.

З цього приводу влучно висловилась Катерина Хижняк, поділивши зазначений процес на декілька етапів: 1) стилізація; 2) психологічна інтерпретація фольклорних мотивів; 3) переосмислення народної творчості с у своїх творах не подає чіткого зображення будь-якого міфу чи навіть сюжету. Фольклорність її полягає геть в іншому. Персонажі творів письменниці є носіями так званої «міфологічної свідомості», коли людина є невід’ємною частиною природи, необхідним елементом загального буття. Міфологічна свідомість відрізняється синкретичністю, сприйняттям образів, що є породженням творчої уяви людини, як неспростовних істин, аксіом, фактів, що не потребують пояснення та сприймаються з покорою, як належне.

Існує думка, що «змістом поняття «український фольклор» є не механічна сума регіональних усних традицій, а їх узагальнення. Його утворює діалектична єдність світоглядних, соціально-психологічних, естетичних констант та яскраво своєрідних регіональних їх реалізацій». Таким чином, проза Марії Матіос увібрала в себе психологізм вірувань наших предків, їхню мудрість та набула іншого, більш інтелектуального звучання. Дійсно, образи та елементи побудування твору не є просто запозиченими з українського фольклору, вони проаналізовані та «пропущені» крізь призму відчуттів авторки, сукупність переконань сучасного суспільства та моральних поглядів.

За словами К.Хижняка, у творах письменниці постійно зустрічаються алюзії та певні міфологічні сюжети, фольклорні образи, яскраво відчувається потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого, звернення до міфологічних вірувань, оперування назвами міфічних істот [15, 200], зрештою, ці ж фольклорні елементи зустрічаємо й у творах О. Кобилянської, а саме:«В неділю рано зілля копала…», «Valse melancholigue», «Битва», «Там звізди пробивались», «Смутно колишуться сосни», «Місяць», «Ворожки» та ін. Щоправда, фольклорна традиція у творах О. Кобилянської має ширше вираження,  сягає найдавніших вірувань, які складалися з елементів анімізму, тотемізму, фетишизму, що набули значення певних культів, а саме: води, дерев, рослин, тварин, небесних світил та землі [5, 57].

Так, у «Солодкій Дарусі» М. Матіос маємо наступні народні символи: «весілля і весільний танець символізують прив’язаність двох людей, а отже їх невільність» [9, 86]; ружа як символ дівочої краси, цноти й чистоти, з одного боку, та символ крові,смерті – з іншого: «Під чорною стіною, як раз під великим вікномсиділо…двоє мерців: молоденький хлопець і зовсім юна дівчина, можна сказати, майже дівчинка… У хлопця з правого, а в дівчини з лівого боку були прострелені скроні. І коли б не знати, що то запекла кров, можна було б подумати, що вони собі припасували під волосся по маленькій засохлій ружі»[9, 92]. Коса, що мала бути обрізаною по шлюбі («Жінка, що має чоловіка, – то не дівка, що вона розплітала косу, а Михайло…чесав її, як дитину» [9,98]), на думку сусідок, є гріх, як «спір із Богом». Відрізати косу означало позбутися гріха та, втративши людські сили, звільнитися від зашморгу суспільного (як символ дівочої цноти та незайманості стає довга сива коса у «Солодкої Дарусі»).

Також М. Матіос, подібно до О. Кобилянської, опоетизовує природу: «круглий місяць висів над водою відбивався в густих верболозах, захлиналися співом трав’яні коники, крякалиі лупали очима голубі і зелені жаби…місяць тремтів на срібній водяній доріжці між ними, вітер тихо бешкетував у траві…» [9, 64]; «Прошуміла вітрами і цвітом довга весна. Горбами й долами взялося раптове літо із частими, короткими зливами, несказанною розкішшю трав і ягід, а найперше – тривалим очікуванням урожаїв і приплодів» [9, 91].

Нам відомо, що  письменницю часто порівнюють із В. Стефаником, але не можна проводити абсолютні паралелі між творчістю цих двох письменників, бо на відміну від творів В. Стефаника, твори М. Матіос спрямовані на розуміння їх усіма верствами населення, незалежно від регіону, освіти та мови. [14, 70]. Мова творів М. Матіос – взагалі тема, з приводу якої можна розмірковувати вічно. Вона настільки жива та різнобарвна, що кожне слово ніби відчувається на смак. Яскравим підтвердженням цього є твір « Солодка Даруся», який викликав фурор серед читачів та критиків, чим і підняв письменницю на новий творчий щабель. Особливу перевагу тут М. Матіос надає мовному матеріалу, можна сказати , що вона грає зі словами, використовуючи особливий гуцульський діалект, а кожне слово в тексті ніби вплітається в мовний ансамбль. У творі було використано південно-західні діалекти: «Тебе твоя годує таким самим гіром, як пса, а Даруся мені грибочки у борщик кидає», «Не хочу грішити, кумко-любко, але здаєми’ся, що з тою Матронкою щось нечисте замішано» [9, 114]. Отож за допомогою специфічної мови,письменниця декларує: людське життя – мить. Людина, як і життя,мінлива, що трояка ружа: «то чорне тобі покажеться, то жовте, а там, дивися,загориться червоним; ніколи не знаєш, яку барву завтра уздриш; чекаєш одної, а воно тобі показує другу». Авторка застерігає – живи і пам’ятай про це, бо «ніколи не рано думати про завтра».

Тут прослідковуємо і насиченість елементами народної мудрості: «…засунув у пазуху зубчик часнику і перев’язав ліву руку червоною ниткою (щоб незурочили!)…»; «Сусіди казали лікувати коклюш повітрям від ріки і чаєм зпідбілу, змішаним із висушеним волоссям з кукурудзи…». М. Матіос, як справжній поціновувач народних традицій і звичаїв, використовує приказки, прислів’я, афоризми: «Яке їхало – таке здибало» [9, 147]; «Нікому не є так погано, як нашим ворогам, коли нам добре»; «…жоден сатана не має такої сили, як прості люди у час заздрості, ненависті й помсті..» [9, 70]. Саме цей фольклорно поетичний матеріал виступає засобом глибинного розкриття ідейно – тематичного задуму автора.

Якщо брати до уваги сімейну сагу «Майже ніколи не навпаки» , то можемо помітити типовість у використання діалектного  мовлення: «Не мий мене так файно, як до шлюбу» [7, 22], «Щезла би’сь у болото», «…через день після другої Богородиці. Двадцять третього копня (стара назва вересня)… за день до Введення. Третього просинця (стара назва грудня)» [7, 57]. У сімейному і громадському побуті гуцулів стійко збереглися своєрідні архаїчні риси, патріотичні устрої, повага до батьків, висока духовна культура: традиції, вірування, звичаї, обряди: «Помолимося за Дмитрика… І всі четверо звернули очі й складені до молитви долоні до Матері Божої під рушником серед стіни. – Прийми, Боже, грішну душу раба Божого Дмитра в царство Твоє небесне, а нас заступи-заборони від злого умислу й дурного діла… – незвичними словами закінчив молитву старший Черв’юк» [7, 13].

Натомість , «Москалиця» справила дещо інакше враження, від критиків лунали докори на рахунок невисокої  літературної цінності роботи, а мовну насиченість визначали як Стефаникову лаконічність. Дещо відмінну думку з цього приводу висуває Уляна Глібчук, яка в межах творчості визначає «мелодраматичну жилу»,що пов’язана з незначними художніми втратами: «Стиль Матіос, насправді є багатослівним, солодкавим, з доважком заколисуючої ритміки фольклору… Часто-густо він нерівний (наче цвях по склу!), коли сильні за емоційною напругою шматки прози межують з відвертою банальністю, просторічністю: «Та жінці вже байдуже: хай голосять… люди чи скрипка… її то не колише» [2, 1].На наш погляд, наявне просторічне мовлення є не виявом меншовартості, а засобом передачі важких психологічних переживань героїв. Сама ж М. Матіос це пояснила так: «Можливо, в цій книжці я найбільш лаконічна і скупа на слова. І, можливо, саме в ній я найменше люблю людину. Бо така тема. І такі обставини життя тих людей, яких своєю волею я поселила на сторінки книги»[8,124].Набагато головнішим тут є те, що фактура «Москалиці» буквально пронизана фольклорно-поетичною стилістикою із виразними етнорегіональними візерунками. Роман прагне поєднати час реальний, і час умовний, вигадку і реальність, у такому разі світ мольфарів перетворюється на те, що існує насправді.

Слід зазначити, що нотки подібності фольклорного використання звучали і в стилі Ірини Вільде – письменниці, яка стояла на вершині модерної української літератури, хоча й нерідко зверталася  до фольклорних мотивів. Саме вона, як і Марія Матіос, на тлі важливих суспільних подій із струменем психологізму , легкої грайливості слова, химерними образами та художнім осмисленням міфів – відчинила вікно у ментальний світ українців.

Не можемо оминути й той факт, що певну тематичну і стильову традиції М. Матіос перейняла від Марка Черемшини, адже глибокий і всесторонній знавець селянського життя і побуту, він показав у своїх творах колоритну панораму життя гуцульського села впродовж понад чверті століття. Спостережливе око письменника-демократа і народолюбця пильно стежило за всіма соціальними змінами, що відбувалися в житті селян і вели від покори до активного соціального протесту.

Можливо, саме від М. Черемшини письменниця успадкувала  вміння помічати особливе у побутових приладдях. Нерідко ми помічаємо описи речей домашнього ужитку, наприклад гуцульського національного посуду, що надають творам неповторного колориту, мають приховане значення: «Філігранно акуратний, вигадливо різьблений та ще більш вигадливо оздоблений білими пацьорками, розміром на три чверті вказівного пальця келишок із дерева м’якої роди красується зараз перед очима молодого на оздобленому такими ж чисто білими пацьорками підносі. Він лише на перший погляд звичайний.  Насправді келишок має простий, але водночас бездоганно винахідливий секрет, від розкритої таємниці якого залежить майбутнє сьогоднішньої княгині. Такий дерев’яний келишок із секретним дном розказує весільним гостям про молоду без слів, пояснень, подяк чи криків. Бо цей келишок – скромний витвір рук котрогось із знаменитих  майстрів різьби – єдиний привселюдний показник честі чи безчестя молодої. Її цноти й невинності» [8, 90]. Підтекстом звучить застереження-забобон про те, що гріх і його спокута – явища матеріальні, для маленького людського серця – безпощадні жорна. У кожної людини буває день, коли вона вперше відчуває своє серце.

Оскільки стильове питання є синтезом кількох літературних понять, тому важливим для нас є також розгляд проблематики творів письменниці, адже це сфера, у якій проявляється авторська концепція світу і людини,відображаються роздуми та переживання письменника, тема розглядається під певним кутом зору. Проблематику можна назвати центральною частиною художнього змісту, тому що в ній, як правило, і укладено те, заради чого звертаються до твору – неповторний авторський погляд на світ.

Вагомі дослідження з цього питання подала Макаренко Лариса, виокремивши наступні  проблеми: національно-історична проблематика у поєднанні з філософською; радянська дійсність на території України;збереження родовідної та історичної пам’яті; патріотизму;жіночої долі, гріха, віри,смерті, віри в загробне життя;проблема втрати гуманістичних цінностей та інші [10,173]. Зазначений комплекс проблем, порушених М. Матіос у своїх творах , служить підтвердженням всеохопного світогляду письменниці, бачення особливих деталей, актуальних життєвих переживань, які змушують читача цілком поринути у ідейно-тематичний зміст творів.

Таким чином, говорячи про стильові особливості творчості М. Матіос у порівнянні з її попередниками та з урахуванням ментального світобачення , із впевненістю можна сказати, що письменниця вдало продовжує їхню традицію у літературному просторі, але з уведенням своїх відмінних штрихів, які дозволяють зрозуміти систему авторської концепції світу.

З огляду на зазначені характеристики, ми дійшли наступних висновків: стиль письменниці вкорінений у фольклорну міфопоетику, народний світогляд;відзначається мовним багатством , яке вміщує різноманітні пласти: від фольклорного до книжного, класичного, від публіцистичного до просторічного, від літературного до діалектного; їй притаманний суто фольклорний матеріал (образи , символи, звичаї, перепрочитані міфологічні зразки), алюзії , психологізм, філософське розуміння дійсності з урахуванням ідейно-тематичних та проблематичних положень.

Світ Буковини у творах М. Матіос постає через призму психологічного паралелізму – зіставлення картин природи з душевним, емоційним станом людини. Письменниця опоетизовує рідний край, відкриває чарівний світ Карпат, Буковини, наснажує його самобутніми звичаями, легендами, віруваннями. У творах передано неповторну народну мову (південно-західні діалекти), широко представлені приказки, афоризми. У романах М. Матіос особливий світ символів: коса – символ дівочої цноти та незайманості, одяг – символ територіальної приналежності, ружа – символ краси, цноти й чистоти з одного боку, та символ крові, смерті – з іншого, змія – символ мудрості і водночас диявола в християнській міфології. Для письменниці тонка людська душа – вісь, навколо якої обертаються події, обставини, вона завжди на п’єдесталі, на вершині. М. Матіос разом зі своїми героями живе, страждає, помиляється. Своїх персонажів письменниця не відокремлює один від одного, не надає їм певних пріоритетів, адже саме читач має відвести їм місце у власній ієрархії цінностей. Отож стильова палітра Марії Матіос поліаспектна, вона зачаровує і дивує, підносить нас над реальністю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Відома буковинська письменниця, прозаїк, публіцист – Марія Матіос, постала перед нами, як найбільш популярних письменниць ХХІ століття, «грант-дама української літератури». Користуючись певними науковими джерелами, нам вдалося окреслити особливості індивідуального стилю письменниці , який ґрунтується на фольклорній традиції, з’ясувати  принципи використання та функціонування народних мотивів , їх рефлексій у прозових творах, а саме: «Солодка Даруся», «Майже ніколи не навпаки», «Москалиця», у порівнянні з творчою манерою попередників: І. Вільде, О. Кобилянської, В. Стефаника, М. Черемшини; простежити значення фольклорних матеріалів на особисту манеру письма М. Матіос; дослідити зразки використання фольклорного матеріалу у прозі письменниці.

Ми з’ясували, що стиль письменниці відповідає постмодерній традиції із залученням різних пластів фольклорного походження. М. Матіос реалізувала чи не найтрадиційнішу якість української літератури – інтерес до етнорегіональної колористики у все можливих виявах: образах, символах звичаях, традиціях, міфології, діалектному мовленнєвому оформленні («Солодка Даруся», «Майже ніколи не навпаки», «Москалиця»).

Отже, етнічність, певна міфологізація та віднесеність до фольклору у стилі Марії Матіос є природною та невід’ємною частиною створеного нею світу, як специфіка західноукраїнського селянства, етнічний колорит та живе, мовлення, притаманне гуцульській народності. У своїх творах Марія Матіос вдало поєднала особливості постмодерного письменництва та фольклорні мотиви, розкривши для читача нові можливості літературного пізнання. Письменниця, використовуючи засоби народної поетики в постмодерному дискурсі у своїй творчості, сприяла відродженню народної самобутності та національної самосвідомості серед читацької аудиторії.

 

Література

 

1. Барт Р. От произведения к тексту // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. – М.: Прогресс, 1989. - С. 413-423.

2.Глібчук У.Література – не фабрика, а тонка ручна робота. – Київ: Літакцент.– 5 с.

3.Голобородько Я. Буковинська орнаментика Марії Матіос. //Вісник Національної академії наук України. – К., 2008. – № 3. – С. 66-73;

4. Іванишин В.П. Нариси з теорії літератури: навч. посіб. – К.: ВЦ Академія, 2010. – 256 с.

5.Лановик М., Лановик З. Українська народна словесність. Посібник для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів. – Львів: Літопис, 2000. – 614 с.

6.Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. – К.: "Радянська школа", 1965. – С. 358-359.

7. Майже ніколи не навпаки / Марія Матіос. – Л.: Піраміда, 2007. –180 с.

8. Матіос М. Вирвані сторінки з автобіографії / Марія Матіос. – Львів : ЛА «Піраміда», 2011. – 368 с.

9. Матіос.М.  Солодка Даруся: Драма на три життя / Марія Матіос. – Л.: Піраміда, 2005. – 176 с.

10.Макаренко Л.В. Проблематика малої прози Марії Матіос // Культура народів Причорномор’я. – 2012. – № 229. – С.173-176

11.Насмінчук І. А. Проза Марії Матіос: особливості індивідуального стилю. – Івано-Франківськ: Б.В., 2009 . – 16 с.

12.Сакулин П.Н. Филология и культурология. – М, 1982. – С. 230.

13.8.  Таран Л. Марія Матіос: «Завжди має бути щось інше» // Вечірній Київ. – 2006. – 7 квітня. – С.5.

14. Харчук Р. Сучасна українська проза: Постмодерний період: Навч. посіб. – К: ВЦ «Академія», 2008. – С.68-72.

15. Хижняк К.Фольклорні мотиви у творчості Марії Матіос: постмодерний дискурс //Проблеми поетики. Збірник праць. – Київ, 1999. – 300 c.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

docx
Додано
1 грудня 2018
Переглядів
9542
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку