25 вересня о 19:00Вебінар: Співпраця вчителя та батьків: модернізовані підходи та нетипові форми взаємодії

ДПА з української мови. Диктанти

Про матеріал

Збірка з семи диктантів для проведення державної підсумкової атестації у 9 класі.

Диктант №1 "Тарас Шевченко"

Диктант №2 "Марія Примаченко"

Диктант №3 "Монастир на схилі гори"

Диктант №4 "Рай земний"

Диктант №5 "Легенда Кобилля"

Диктант №6 "Рідне село"

Диктант №7 "Затишно й добре вдома"

Перегляд файлу

Диктант №1

 

Тарас Шевченко

          Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, які стають дорогими для всього людства й у пошані всього людства знаходять своє безсмертя.

        Народжений матір’ю-кріпачкою і сам кріпак, він став борцем, революціонером титанічної сили. Його боялися царі, його жахались і смертельно ненавиділи     кріпосники. Коли Тараса Шевченка відправили в солдати, мабуть, ті вінценосні кати вважали, що звідти йому вже не буде вороття. Проте поет повернувся до своєї рідної України вогненною піснею, віщим незбореним словом.

         У тій невеликій книжці, ім’я якій «Кобзар», клекоче ціле море горя народного. У ній — порив до свободи, мудрий роздум гуманіста й ніжна, чарівна краса української пісні.      

        Винятковими є місце Тараса Шевченка в житті українського народу та його творчість. Характеризуючи її, бачиш, що є творчість, яка не відцвітає, що в духовній сфері є явища, подібні до тих непогасних вічнодіючих вулканів, надра яких завжди пашать вогнем і розжеврюють уночі хмари над собою, мов велетенські маяки.

152 слова                                                                           За І. Ковалем

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Диктант №2

 

Марія Примаченко

     Марія Примаченко — майстер українського декоративного мистецтва. На ґрунті народного декоративного малярства вона створила власний фантастичний світ. Художниця використовувала акварель і гуаш, які надавали соковитості й щільності зображенням квітів, птахів, звірів, орнаментів, сценок із народного життя.   

      Справжнім шедевром у серії про тварин став «Гороховий звір». На картині зображено помаранчево-рожевого звіра. У нього великі вуха й грива, тулуб прикрашають червоні яблука, на лобі, переніссі й щоках — ластовиння. Круглі очі дивляться допитливо. Рожеві лапи, що закінчуються кігтями, обережно торкаються землі, на хвості — кулеподібний пензлик. Жовтогаряче тло створює враження, ніби картину наповнює сонячне світло. Та й самий звір зітканий із сонячного проміння й рожево-червоних хмарин. Зелені стручки гороху, у якому він живе, утворюють із синіми квітами ритмічний рослинний орнамент.

     Ви тільки уявіть собі: коли народилася ця по-дитячому наївна істота, художниці було майже сімдесят років!

     Нині твори Марії Примаченко експонуються в Парижі, Варшаві, Празі, Софії, Монреалі. Серія, за яку майстриня була удостоєна Державної премії України імені Тараса Шевченка, має назву «Людям на радість». Так можна сказати й про всю творчість художниці.

166 слів                                                                                         За М. Шинкарук

 

 

 

 

 

 

 

Диктант №3

 

Монастир на схилі гори

       Здавна Крим — місце паломництва. Здавалося б, що до кожного більш-менш цікавого куточка півострова давно протоптані стежки. Однак це зовсім не так.

       Більшість приїжджих, не ганяючись за оригінальністю, відвідують одні й ті самі місця: Ластівчине гніздо, набережну в Ялті, Лівадійський палац... Але це лише мізерна частина скарбів дивовижного Криму.

      Майже сорок років тому біля села Топлу був заснований монастир. У глухій пущі, у землянках без будь-яких засобів до існування поселилися дев’ять перших черниць. Цей єдиний тоді кримський жіночий монастир заснований на честь святої Параскеви. Поступово він розбудовувався, зміцнював своє господарство, набував святості й доброчинності. З гори Афон привезли сюди великі святині — частинки животворящого хреста, на якому було розіп’ято Ісуса Христа, і мощі святої Параскеви.

    Монастир розташований на схилі гори, укритої густим лісом. Тут бринять джерела чистої води, холодної будь-якої пори року.

     Коли людина після крутого підйому лісової дороги виходить на простору площу перед монастирем, її вражає краса цього 26 місця. Тут багато квітів, навкруги — темні стіни лісу. Яке все це далеке від суєти пляжного життя, від натовпів на вузенькій смузі узбережжя!

169 слів                                                              За К. Ґудзик

 

 

 

 

 

 

 

 

Диктант №4

 

Рай земний

 Червоний мак, сині волошки, рожеві левкої, айстри фіалкові, білі, темно-рожеві — такий різнобарвний килим розстелився перед домом і блищав, усміхався назустріч небу, назустріч сонцю.

       Учорашньої зливи вже мов не бувало. Сонце висушило блискучі сльозинки, які ще ранком котилися по пелюстках і по листячку, по різнобарвних голівках квіток, по зелених гілках вишняку та яблунь. Воно цілувало землю жагучими поцілунками, промінням, висушило ріки, озера дощових сліз. Заблищала, запишалася земля й усміхнулася йому вдячно. Червоніють-блищать умиті рясним дощем яблука, синіють сливки, піднімають жадібно до сонця свої пишні голівки айстри. Зелена травиця здається зовсім свіжою, де-не-де тільки порозкидано жовті плями серед її зеленого килиму. Блакить неба злилась із зеленню в очах Петра, блиск сонця засліпив йому очі. Зворушливо закликали до себе розчинені змережаними завісами віконечка будинку. І здалося йому, що все навкруги радісно заспівало, засяяло.

       — З якого пекла до якого раю я потрапив! — схвильовано мовив Петро й, знесилений, опустився на стілець біля ґанку, закривши обличчя руками.

          На столі перед ґанком на таці височіла купа червоних великих яблук.

162 слова                                     За Н. Романович-Ткаченко

 

 

 

 

 

 

 

 

Диктант №5

 

Легенда Кобилля

            У розлогій завербленій долині розкинулося мальовниче село Кобилля. Старожили розповідають кілька легенд про походження назви свого села. Ось одна з них.

          Здавна річка, на берегах якої розташоване село, була досить повноводною, тут розмірено йшло життя. Проте одного разу козацькі вартові принесли жахливу звістку: з півдня насуваються ординці. Нападники вдерлися в село, грабували й палили будівлі, убивали старих і малих. На березі річки зібрався гурт беззахисних людей, вони в розпачі шукали порятунку. І тоді один господар вивів із хліва велику кобилу, посадив на неї жінку й дитину, сів сам і рушив уплав через річку. Кобила була сильна, уміла добре плавати й винесла господаря із сім’єю до протилежного берега, де був глибокий, зарослий чагарником яр. Козак, заховавши там жінку з дитиною, повернувся назад до людей. Коли ординці наблизилися до берега, там уже нікого не було.

          Утікачі почали обживати місцевість, де поселилися: розчищали й обробляли землю, зводили оселі й господарські будівлі. Поступово утворилося село, яке на згадку про свою рятівницю вони назвали Кобилля.

160 слів                                                   За Д. Гаврищаком

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Диктант №6

 

Рідне село

          Ах, як давно не випадало йому бути в рідних місцях у вересні! І яка ж то радість — на все знайоме з дитинства дивитися ніби новими очима! Усе сприймати як першосвіт, усе сприймати як першоцвіт! Синім сяйвом світилися небеса, вода в трьох сільських ставках набрала однакового кришталевого кольору, попросторішали краєвиди полів. Звідки б не глянув — ніби бачиш увесь світ.

         Дерева в садках починають жовтіти, світяться на сонці солодкими медами рясні врожаї достиглих яблук, груш і слив, земля в городах поволі звільняється від овочевих багатств. Село стало лунким, як відро, у яке падають перші картоплини. Біля колодязів теж дзвеніли відра, але на свій лад — переливчасто, бо вже по-іншому, ніж улітку, дзвеніли металеві ланцюги, до яких вони прикріплювалися. І так само лункіше, ніж улітку, торохкотіли рідкісні нині в селі старенькі вози.

        Зате звук літаків із неба був таким гучним і страхітливим, що аж душу брала тривога: чи не посипляться шибки з рам, як було у війну? Іще одна лункість по-новому озвучувала село: було так чути людські голоси, хоч говори пошепки.

167 слів                                                              За В. Гаманом

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Диктант №7

 

Затишно й добре вдома

          З-понад дерев, що за хатою, насувалася грозова хмара. Вона швидко захопила небо — і листя затремтіло з ляку. Гримало майже над головою, а ми з мамою квапливо хапали все, що треба було сховати, і кидали погляд то на хмару, то на хвіртку, виглядаючи з роботи батька. Він прийшов, коли посипалися перші краплі. Тікаючи до хати, нанесли із собою пахощів дощу, який, ні на що не зважаючи, напував поля, садки, городи... Спрагла земля підставляла йому свої груди й вбирала Божу благодать. Хвилями стікало по шибках, околиця стрясалася сильними громами, а мати подавала вечерю. Поряд із духмяною паляницею поставила макітру з молодою, присмаченою часником картоплею, виклала зелені огірочки.

    І було нам затишно й добре біля столу, бо ми всі вечеряли вкупі й ні за ким не боліла душа. Коли злива вщухла, заблищали вимиті вікна й на обрії заголубіла смужка неба. Вона ніжно обвивала серце, і нею, мабуть, досі там прив’язані і рідний край, і літній дощ, і натюрморт із картоплею, хлібом та огірками.

160 слів                                                                                      За В. Думанським

 

 

 

docx
Додано
7 січня 2019
Переглядів
3306
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку