The river empties to the sea, But out it never flows; The Cossack lad his fortune seeks, But never fortune knows.
The Cossack lad has left his home, He’s left his kith and kind; The blue sea’s waters splash and foam, Sad thoughts disturb his mind:
“Why, heedless, did you go away? For what did you forsake Your father old, your mother grey, Your sweetheart, to their fate?
In foreign lands live foreign folks, Their ways are not your way: There will be none to share your woes Or pass the time of day.”
Across the sea, the Cossack rests — The choppy sea’s distraught. He thought with fortune to be blessed — Misfortune is his lot.
In vee-formation, ‘cross the waves The cranes are off for home. The Cossack weeps — his beaten paths With weeds are overgrown…
St. Petersburg, 1838. Translated by John Weir Toronto
Тече вода в синє море, Та не витікає, Шука козак свою долю, А долі немає.
Пішов козак світ за очі; Грає синє море, Грає серце козацькеє, А думка говорить:
«Куди ти йдеш, не спитавшись? На кого покинув Батька, неньку старенькую, Молоду дівчину?
На чужині не ті люде — Тяжко з ними жити! Ні з ким буде поплакати, Ні поговорити».
Сидить козак на тім боці, Грає синє море. Думав, доля зустрінеться — Спіткалося горе.
А журавлі летять собі Додому ключами. Плаче козак — шляхи биті Заросли тернами.