Джерела української естрадної музики.

Тема уроку: “Джерела української естрадної музики”

Мета уроку. Ознайомити учнів з видатними композиторами, виконавцями які являлися основоположниками української естрадної музики. Розвивати та розширювати в учнів знання про джерела української естрадної музики. Виховувати в учнів патріотизм, любов до української естрадної музики

Девіз: ПРАВДИВА Й ЧИСТА, ЯК СЛЬОЗИ РОСА, БЛАГОСЛОВЕННА БУДЬ, О МУЗИКА МОЯ

Софія Михайлівна Ротару (справжнє ім'я Софія Михайлівна Євдокименко-Ротару  —радянська та українська естрадна співачка, Народна артистка СРСР, Народна артистка України, Народна артистка МРСР

Народилася 7 серпня 1947 року в селі Маршинці Новоселицького району Чернівецької області в багатодітній родині. Почала співати з першого класу, брала участь у шкільному і церковному хорі. У юності займалася в драмгуртку, співала народних пісень в художній самодіяльності, перемагаючи в районних і республіканських конкурсах. 1964 року вступила та 1968 року закінчила Чернівецьке музичне училище. Щойно потрапивши на навчання, Софія уперше виступила на сцені Кремлівського палацу. Після знайомства зі своїм майбутнім чоловіком Анатолієм Євдокименком, студентом Чернівецького університету й одночасно сурмачем у студентському естрадному оркестрі, співачка вирішує випробувати свій талант як солістка. У той же час вона продовжувала виконувати і народні пісні, що дотепер займають головні місця в її репертуарі.1968 року Ротару стала лауреатом IX Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Софії (Болгарія), одержавши золоту медаль за виконання української народної пісні «На камені стою» і молдовської «Люблю весну», а також «Степом, степом» А. Пашкевича і «Валентини» Г. Георгіце (присвячена жінці-космонавту Валентині Терешковій). У той же час Ротару починає викладати теорію і сольфеджіо в Чернівецькому культосвітньому училищі, а у 1974 році закінчує заочне відділення Кишинівського державного інституту мистецтв. У 1971 році Ротару знялася в головній ролі у музичному телефільмі «Червона рута», названому так за піснею, що звучала у картині, композитора Володимира Івасюка, з яким у Софії склалася плідна творча співпраця. Однойменно був названий і вокально-інструментальний ансамбль, сформований Ротару та Євдокименком при Чернівецькій філармонії (Анатолій закінчив пізніше режисерський факультет Київського інституту культури, став потім режисером-постановником усіх концертних програм Софії). 

Звання та нагороди. Звання Герой України з врученням ордена Держави (7 серпня 2002) — за визначні заслуги перед Українською державою у розвитку мистецтва, самовіддану працю на ниві збереження національних культурних традицій і примноження пісенної спадщини народів України. Орден «За заслуги» II ст. (6 серпня 2007) — за вагомий особистий внесок у розвиток українського музичного мистецтва, високу виконавську майстерність та багаторічну плідну діяльність. Почесна відзнака Президента України (8 серпня 1996) — за видатний особистий внесок у розвиток української національної культури і мистецтва, високу виконавську майстерність. Орден княгині Ольги I ст. (6 березня 2002) — за вагомі трудові здобутки, високий професіоналізм та з нагоди Міжнародного дня прав жінок і миру. Орден княгині Ольги III ст. (9 серпня 1999) — за визначні особисті заслуги у розвитку пісенної творчості, багаторічну плідну концертну діяльність, високу виконавську майстерність. Орден Республіки (Республіка Молдова, 8 серпня 1997) — за видатні досягнення у творчій діяльності, особливі заслуги у розвитку і пропаганді музичного мистецтва, високу виконавську майстерність[6]Орден Пошани (Російська Федерація, 7 серпня 2002) — за великий внесок у розвиток естрадного мистецтва і зміцнення російсько-українських культурних зв'язків. Нагороджена орденами Знак Пошани (1980), Дружби народів (1985)Лауреат премії ім. Островського (1976), Ленінського комсомолу (1978), ім. К. Шульженко (1996), «Овація» (2000)«Людина року-2000»

Володимир Михайлович Івасюк — український композитор і поет. Герой України (2009, посмертно). Один із основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець

1949, 4 березня — народився у м. Кіцмані Чернівецької області в родині учителів Михайла і Софії Івасюків.1955–1963 — навчання у місцевій дитячій музичній школі.1956–1966 — учень Кіцманської середньої школи.1963 — вступив до Київської музичної десятирічки ім. М. Лисенка за спеціальністю альт. 1964 — склав першу пісню «Колискова» на вірші батька. У рідній школі створив дівочий вокальний ансамбль «Буковинка».1966 — сім'я переїжджає до Чернівців. Вступив до Чернівецького державного медичного інституту, але відрахований з нього за участь у «політичному інциденті1967–1972 — повертається до навчання у медичному інституті.1970 — склав пісні «Червона рута» й «Водограй1972 — В. Івасюк переїхав до Львова. Там навчався в медичному інституті й почав студії у консерваторії на підготовчому відділенні.1973 — закінчив Львівський медичний інститут, вступив у аспірантуру до професора Т. Митіної.1974, серпень — у складі радянської делегації взяв участь у міжнародному пісенному конкурсі «Сопот-741974, вересень — розпочав навчання на композиторському відділенні Львівської консерваторії в класі А. Кос-Анатольського.1976, липень — В.Івасюка відрахували з консерваторії за пропуски занять. Створив музику до вистави «Мезозойська історія» у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі.1977 — відновлює навчання у Львівській консерваторії в класі Лєшека Мазепи. 1978, квітень — участь у Всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Єревані. 1978, жовтень — участь у Всеукраїнському зльоті творчої молоді. 1978, листопад — перемога на всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій у Москві — дипломи II ступеня за «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хара».1979, квітень — член журі I Республіканського конкурсу артистів естради в Хмельницькому. Виїхав до Львова в ніч з 23 по 24 квітня.1979, 24 квітня — за телефонним викликом вийшов з дому й більше не повернувся.

пам'ять1989 — відновлення інтересу до Володимира Івасюка. «Червона рута» стає назвою однойменного фестивалю.2 березня 1994 р. — президент України Леонід Кравчук підписує Указ про присудження посмертно Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.1998 — концерт «Володимир Івасюк. Повернення». Спроба ознайомити сучасників з творчою спадщиною композитора.4 березня 1999 р. — відкриття у Чернівцях Меморіального музею Володимира Івасюка.2001 — на V Ювілейній Церемонії нагородження лауреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» Володимира Івасюка нагороджено у номінації «За внесок у розвиток музичної культури України XX століття».2003 — вихід компакт-диску «Наш Івасюк» у виконанні Тараса Чубая та групи «Плач Єремії». Ріст зацікавленості творчістю композитора серед сучасної молоді.2008 — вихід компакт-диску «Молодь співає пісні Івасюка» у виконанні Назара Савка та вихованців Музичної студії «Джерело».2009 рік за рішенням Львівської облради має стати роком Володимира Івасюка на Львівщині. Ініціативу колег планують підтримали депутати Чернівецької області — батьківщини композитора.2009, березень — Указом Президента Украïни присвоєно звання Герой України (посмертно).2009 — вихід монографії О. М. Василишина Володимир Івасюк: сила серця і таланту.2011 — у Львові на проспекті Тараса Шевченка відкрито пам'ятник композиторові (скульптор Сергій Олешко, архітектор Михайло Ягольник). Меценат, за чиї кошти збудовано пам'ятник, — музикант. Святослав Вакарчук.2013 — Тарас Чубай, "Піккардійська терція", Павло Табаков та Оксана Муха разом з хоровою капелою Трембіта створюють музичний проект "Проект Івасюк", в рамках якого провели тур по Україні, що розпочався з 4 концертів у Львові та концерт в Києві 

Нагороди. Дипломант Всесоюзного огляду молодих композиторів (1978). Лауреат Республіканської комсомольської премії ім. М. Островського (1988, посмертно)Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1994, посмертно). Герой України (березень 2009, посмертно) 

«Червона рута» — пісня Володимира Івасюка, яка стала однією з найвідоміших українських пісень у світі. Володимир Івасюк написав її у 1970 році, будучи студентом Чернівецького медичного інституту. Ще старшокласником Володимир Івасюк натрапив у батьковій бібліотеці на виданий 1906 року збірник коломийок, впорядкований Володимиром Гнатюком, в якому були рядки: Ой ходила, говорила гільтайова мати,Назбирала троєзілля мене чарувати,Назбирала троєзілля червону рутоньку,Та й схотіла зчарувати мене, сиротоньку. Згодом мандруючи гірськими гуцульськими селами, Володимир знайшов інші варіанти коломийки про червону руту та записав легенду про загадкове чар-зілля, яке постає в народних переказах символом вічного й чистого кохання. А в вересні 1970 року на Театральній площі міста Чернівці у прямому ефірі телепрограми «Камертон доброго настрою» прозвучала прем'єра пісні, яку виконував дует: сам автор і Олена Кузнецова. Путівку в життя пісні дав ансамбль «Смерічка» Л. Дутковського ( солісти Н. Яремчук і В. Зінкевич, звукорежисер Василь Стріхович). У 1971 році «Червона Рута» стає переможцем першої радянської «Пісні року» і невдовзі після цього потрапляє на перші місця популярності в багатьох країнах Східної Європи

Легенда про червону руту. Червона рута пов'язана з українським святом Івана Купала. За переказами, в Карпатах росте цілюща рослина з червоними квітами, за допомогою якої можна привернути до себе кохану людину. Дівчина, яка її знайде і зірве, буде щаслива в коханні. На Гуцульщині та Буковині серед місцевої молоді — як хлопців, так і дівчат — побутують звичаї виходу в гори після того, як зійде сніг. Якраз у цей час — у травні-червні у високогір'ї масово розцвітає рододендрон карпатський, чудові рожеві квіти якого слугують підставою для численних романтичних легенд. Оскільки рододендрон карпатський на рівнинах природно не трапляється, а також враховуючи його лікарські властивості і красу, склалась уява про нього як про чудодійну та чаклунську рослину.Існують і інші погляди на те, яка саме рослина відповідає червоній руті. Одні вважають її квіткою роду Рута, інші — квіткою рододендрона жовтого, яка нібито чудом раз на якийсь час цвіте червоним.. Обидва ці варіанти менш вірогідні, оскільки в місцевих говірках «рута» — це збірна назва трав'янистих рослин чи чагарничків загалом, а також важко уявити собі, що хтось називатиме «червоною» квітку явно жовтого кольору. Виходячи з цього, рутою (тобто рослиною) з привабливими червоними квітами є саме рододендрон карпатський

Ти признайся мені,Звідки в тебе ті чари,Я без тебе всі дніУ полоні печалі. Може, десь у лісах. Ти чар-зілля шукала,Сонце-руту знайшлаІ мене зчарувала?Приспів: Червону руту. Не шукай вечорами, –Ти у мене єдина,Тільки ти, повір. Бо твоя врода –То є чистая вода,То є бистрая вода. З синіх гір. Бачу я тебе в снах,У дібровах зелених,По забутих стежках. Ти приходиш до мене.І не треба нести. Мені квітку надії,Бо давно уже ти. Увійшла в мої мрії. Приспів

Анатолій Борисович Солов'яненко – всесвітньовідомий український співак (лірико-драматичний тенор) та громадський діяч.

Біографія. Анатолій Солов'яненко народився в місті Сталіно (нині — Донецьк) в шахтарській сім'ї. Після закінчення середньої школи вступив до Донецького політехнічного інституту, де закінчив аспірантуру і працював викладачем на кафедрі інженерної геометрії. Усі ці роки удосконалював вокальне мистецтво у заслуженого артиста УРСР, видатного співака-тенора Олександра Коробейченка, брав участь у концертах художньої самодіяльності. В 1962 був запрошений до Київського театру опери та балету, проходив стажування в театрі Ла Скала (Мілан), де став лауреатом конкурсу «Неаполь проти всіх». З 1965 — соліст Київської опери. У 1967 році був удостоєний звання заслуженого артиста УРСР, у 1975 — народного артиста СРСР. У репертуарі Солов'яненка — 17 оперних партій, багато арій, романсів, народних пісень. Широкою є географія гастролей співака: Болгарія, Румунія, НДР, Японія,Австралія, Канада… Кілька сезонів він проспівав у нью-йоркському «Метрополітен-опера», де виконав партії в операх Р. Штрауса, Дж. Верді, П. Масканьї. У 1980 році Солов'яненко став лауреатом Ленінської премії, грошову винагороду за неї він передав у Фонд Миру. У 1997 році отримав премію ім. Т. Г. Шевченка. Серед найкращих партій: Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Фауст (в однойменній опері Шарля Гуно), Альфред («Травіата» Дж. Верді), Надір («Шукачі перлин» Ж. Бізе), Рудольф («Богема» Дж. Пуччіні) та ін. Світові знавці оперного співу визнали, що виконання Солов'яненком партії герцога в «Ріголетто» Дж. Верді було найкращим — вершиною майстерності. Вільно володів італійською мовою. Пласідо Домінґо і Лучано Паваротті вважали, що майстерність Солов'яненка не поступалась їхній власній. Анатолій Солов'яненко ніколи не був членом комуністичної партії і ніколи не заспівав жодної комуністичної пісні. Видатний українець, високоморальний і чесний, який досягнув найвищих світових вершин завдячуючи своєму таланту і труду. Заради української сцени він пожертвував спокусливими пропозиціями з Великого театру (Москва), не емігрував за кордон, хоча йому й обіцяли фантастичні гонорари..

Відзнаки1967 — Заслужений артист УРСР1970 — Народний артист УРСР1975 — Народний артист СРСР1980 — Ленінська премія1997 — Шевченківська премія. На честь Анатолія Солов'яненка названо малу планету 6755 Солов'яненко

Матвієнко Ніна Митрофанівна –(10 жовтня 1947, Неділище, Ємільчинський район, Житомирська область) — українська співачка, народна артистка України з1985, Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1988, Герой України. Член Спілки кінематографістів України (1989).

Вчилася в школі-інтернаті для дітей з багатодітних сімей у с. Потіївка Радомишльського району Житомирської області. З 1968 року, після закінчення вокальної студії при Українському народному хорі ім. Г. Верьовки (його солістка. Співпрацює також з вокальним тріо «Золоті ключі». В якості солістки хору перемогла на Всеукраїнському конкурсі «Молоді голоси» (1978), Всесоюзному телевізійному конкурсі «З піснею по життю» (1979), Всесвітньому конкурсі фольклорних пісень у Братиславі (1979), XII Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Москві (1985) . У 1979 році вона стала заслуженою, а в 1985 р. - звання народної артистки України. З 1991 року є солісткою Національного ансамблю солістів «Київська Камерата». У 1975 році заочно закінчила філологічний факультет Київського університету. Є професором кафедри музичного мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв. Знімалася в телеспектаклю («Маруся Чурай», «Катерина Білокур»; «Розлилися води на четіре броду»), художніх фільмах («Не мине й року ...», 1973;« Прощайте, фараони! », 1974;« Солом'яні дзвони », 1987), брала участь в радіовиставах (« Політ стріли »,« Кларнети ніжності »). З 1989 року - член Спілки кінематографістів України.  Ніна Матвієнко зіграла 16 вистав з нью-йоркським театром La Mama E. T. C. Серед авторських театрально-режисерських робіт актриси - музичний спектакль «Під сонцем» (1997) за участю японського танцівника Тадаші Ендо, а також грандіозне музично-сценічне дійство «Золотий камінь посіємо ми» (1998).

Нагороди. Матвієнко Ніна Митрофанівна Герой України (з врученням ордена Держави, 21.01.2006 - за вершинний пісенний талант, що пробуджує і звеличували духовну силу українського народу). У 1996 році співачка була нагороджена вищою відзнакою Фонду Міжнародної премії імені М. А. Касьяна - орденом Миколи Чудотворця. У 1997 році Ніна Матвієнко стала кавалером ордена княгині Ольги III ступеня. Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1988).

Тріо Маренич — український музичний колектив, що виконував пісні в народному стилі в основному українською мовою. У репертуарі групи були як народні пісні, так і авторські пісні, в тому числі і власні твори. Багато з народних пісень були аранжовані учасниками групи, в основному Антоніною Маренич. Найбільшу популярність група набула в СРСР наприкінці 1970-х - 1980-х роках. Група розпалася в 2004 році. В наш час[Коли?] Валерій та Антоніна виступають і записують альбоми окремо. Склад: Валерій Маренич, Антоніна Маренич (Сухорукова), Світлана Маренич (Сухорукова). Антоніна — сестра Світлани і дружина Валерія.

Валерій Маренич — вокал, гітара, бонги, кларнет. Народився 1 січня 1946 року у Кривому Розі. Антоніна Маренич — вокал, маракаси, гармоніка, бубон, бас-гітара. Народилася 17 березня 1950 року у Куйбишеві. Світлана Маренич — вокал, бубон, гармоніка. Народилася 1 березня 1956 року в Куйбишеві. Дискографія1979 — Співає тріо Маренич1998 — Три тополі2000 — Ой, під вишнею2003 — Співає Тріо Маренич2004 — Краще2006 — Тріо Маренич

Назарій Яремчук (*30 листопада 1951, Рівня (тепер Вижниця) — † 30 червня 1995, Чернівці) — український естрадний співак (тенор). Народний артист УРСР(1987).

1978 — Заслужений артист України, орден Дружби народів.1981 — на Міжнародному конкурсі естрадної пісні «Братиславська ліра» завоював три нагороди:головний приз слухачів,приз ЦК комсомолу Словаччини,приз за артистизм.1982 — разом із «Смерічкою» лауреат Республіканської комсомольської премії імені Миколи Островського.1984 — удостоєний звання лауреата Всесоюзного огляду-конкурсу тематичних програм до 40-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні.1985 — дипломант Всесоюзного фестивалю молоді і студентів у Москві.1987 — Народний артист України.1995 — Почесний громадяни Чернівців1996 — Шевченківська премія за концертну діяльність 1973–1995 років.

Тарас Гаринальдович Петрине́нко  — український музикант, співак, композитор, поет. Автор пісні «Україна», що перетворилась на своєрідний неофіційний гімн України. Крім того, найвідоміші пісні: «Пісня про пісню», «Господи, помилуй нас», «Любов моя», «Новий рік», «Ми не закінчили розмову» та ін. Народний артист України (1999).

Тарас Петриненко народився 10 березня 1953 р. Свою музичну діяльність розпочав 1969 р. з виступу на танцмайданчику з гуртом «Еней», що складався з учнівмузичної школи-десятирічки ім. М. В. Лисенка. 1970 р. цей гурт дебютував на телебаченні і майже два роки був беззаперечним лідером української рок-музики.1971 р. Тарас Петриненко створив новий гурт «Дзвони», який 1974 р. об'єднався з «Енеєм». Новостворений ВІА «Візерунки шляхів» додав до лірики «Дзвонів» (Петриненка) та фолк-року «Енея» патріотики членів спілки композиторів, на початку 1975 р. записав на «Мелодії» платівку-гігант. Гурт одразу запросили до Укрконцерту, де під назвою «Гроно» він проіснував майже рік. Після служби в армії Петриненко недовго керував знаменитим ансамблем «Мрія», але після того, як йому заборонили виконувати з ним власні пісні (зокрема, «Пісня про пісню»), він з гуртом «Чарівні гітари» переїхав до Росії. З 1982 р. Петриненко працював у тульському ансамблі «Красные маки», який на той час складався винятково з українських музикантів. Тут він написав свої перші російськомовні хіти — «След погасшей звезды», «Перелётная птица», «Однажды утром», «Я скоро вернусь».1986 р. Петриненко повернувся в Україну та разом з гітаристом Ігорем Шабловським (екс-«Еней», «Гроно», «Синяя птица», «Аэробус») і співачкою Тетяною Горобець (екс-Театр естради) відродив «Гроно». Спершу репертуар гурту дублював репертуар «Маків» з доданням кількох україномовних творів (зокрема, «Пісня про пісню»), та невдовзі з'явилася пісня «Україна» (прем'єра котрої відбулася на Першому каналі Українського радіо в ранковій іноформаційно-музичній програмі; згодом мелодія пісні почала слугувати за позивні цієї програми) та інші, і досить швидко Петриненко став лідером української естради.1989 р. вийшов альбом «Я професійний раб», дещо політизований і розтиражований лейблом «Кобза». Цікаво, що всі вважали «Гроно» поп-гуртом, хоч весь альбом аранжовано в стилі прогресив-рок.1991 р. Петриненко розпочав запис альбому «Господи, помилуй нас» для «Аудіо Україна», який було завершено лише через два роки. Причиною тому став розпад гурту «Гроно» — акомпануючі музиканти не повернулися із зарубіжних гастролей. Та це не відбилося на якості альбому — за підсумками 1993 р. його було визнано найкращим в Україні.1995 р. Петриненко деякий час вів на центральному телебаченні України програму «Колискова для дорослих». Влітку 1997 р. на «Таврійських іграх — VI» Тарас Петриненко отримав Всеукраїнську премію в галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» в номінації «Жива легенда». Наприкінці року фірма «Нова Рекордс» випустила третій сольний альбом Тараса Петриненка «Любов моя»; також було розтиражовано попередній альбом.1999 р. за особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва та вагомі творчі здобутки солісту-вокалісту концертно-творчої організації «Київщина» Тарасові Петриненку присвоєно звання. Народного артиста України.

Альбоми1989 — «Я професійний раб»1993 — «Господи, помилуй нас»1995 — «Любов моя»«Тарас Петриненко та Тетяна Горобець — Збірка вибраних пісень»2003 — «Рок-легенди України. Тарас Петриненко»

Навить на останнім рубежіПромінь віри в нас ще не погас,Боже, Україну збережи,Господи, помилуй нас. Нам свою всемилість покажи. Правдою повсюди й повсякчас,Боже, Україну збережи,Господи, помилуй нас. Приспів: Помилуй, Господи,Помилуй, Господи,Господи, помилуй нас. В наших грудях кулі і ножі,Нас розп’ято й знищено не раз,Боже, Україну збережи,Господи, помилуй нас.І з колін піднятись поможиІ благослови у добрий час. Боже, Україну збережи,Господи, помилуй нас. Приспів (2)Наші душі нидіють в іржі,Але промінь віри не погас,Боже, Україну збережи,Господи, помилуй нас. Грішні діти – діти не чужі,Отче наш, почуй їх щирий глас,Боже, Україну збережи,Господи, помилуй нас. Приспів (2)

А починалося все так:1992 р. юний студент економічної енергетики Львівського політехнічного інституту Денис Глінін (народився 27 жовтня 1971 р., за гороскопом - Терези) збиває гурт "Клан тиші" з своїх однокласників Андрія Голяка та Павла Гудімова (народився 12 жовтня 1973 р., за гороскопом – Терези, спеціальність – архітектор ландшафту, Лісотехнічний інститут) і просто нового знайомого Юрія Хусточки (народився 27 жовтня 1975 р., за гороскопом – Скорпіон, за освітою - економіст, спеціалізація - фінанси та кредит). Гурт грає потихеньку, дає концерти по палацах культури рідного Львова. Особливих амбіцій у "Клану тиші" не було. У 1994 р. Андрій Голяк одружується і покидає групу — "Клан тиші" перетворюється у тріо. У березні 1994 р. тріо знайомиться з студентом теоретичної фізики Львівського університету ім. І. Франка Святославом Вакарчуком. Спершу Слава тримається насторожено, але поступово розслабляється, і незабаром вони з Павлом та Денисом влаштовують невеликий джем — Вакарчук сідає за рояль, а хлопці підспівують йому. Влітку 1994 р. Святослав Вакарчук приходить на першу репетицію, а з осені четвірка репетирує регулярно. Офіційною датою народження групи "Океан Ельзи" вважається 12 жовтня 1994 р. Святослав стає автором більшості текстів і музики гурту, а також її вокалістом.

У грудні 1994 р. гурт робить свої перші чотири демо-записи на студії "Галвокс". 12 січня 1995 р. ОЕ вперше концертує на площі перед Львівським оперним театром. У тому ж році гурт перемагає на фестивалі "Червона Рута" у Львові. У 1996 р. ОЕ бере участь у Таврійських Іграх і, разом з іншими українськими гуртами, виступає на одній сцені з Deep Purple під час Осіннього Рок-Марафону в Києві. У 1997 р. проходить перший значний сольний концерт групи у Львові. 1998 р. ОЕ розпочинає роботу з продюсером Віталієм Клімовим, підписує контракт із "Nova Records", переїжджає в Київ та записує свій перший альбом "Там, де нас нема". Океан Ельзи концертує у Москві. У 1999 р. ОЕ виступає в паризькому МСМ Cafe; виступ транслюється на телеканалі МСМ Іnternatіonal. Гурт бере участь у російському фестивалі "Навала". На Таврійських Іграх гурт отримує нагороду "Відкриття Року". На MTV крутять кліп "Сосни". 21 лютого 2000 р. одразу на двох лейблах - українському Nova Records і московському Real Records гурт видає свій другий альбом "Янанебібув", пісні з якого потрапили до російських фільмів "Любов та інші жахи" та "Брат-2" ("Коли тебе нема", "Кава чай"). 20 квітня 2001 року до гурту приєднується клавішник Дмитро Шуров (народився 31 жовтня 1981 року, за гороскопом – Скорпіон, на той час студент факультету практичної психології та англійської мови Київського лінгвістичного університету). ОЕ бере участь у фестивалі "Максидром" у Москві та виступає в клубі "Асторія" у Лондоні. Під час перебування групи в Лондоні знімається кліп на пісню "Той день". На Таврійських Іграх гурт отримує нагороду "Краща Поп-Група". У 2001 р. ОЕ записує свій третій альбом, "Модель" (своєю назвою альбом зобов'язаний приспіву одної з найбільш яскравих композицій альбома – "Коко Шанель", присвяченої видатній жінці-модельєру, стилісту гурту - Лялі Фонарьовій). Підписується контракт із Pepsі Cola на спільне просування альбому та Пепсі-Коли. Проходить Всеукраїнський концертний тур гурту. Журнал NME розміщує фото Святослава Вакарчука на обкладинці свого першого випуску в Росії. На Таврійських Іграх Океан Ельзи знову отримує нагороду "Краща Поп-Група". На початку 2002 р. у Барселоні знімається кліп на пісню "Друг". У квітні 2002 р. проходить концерт гурту ОЕ разом із Симфонічним Оркестром "Ренесанс" під керівництвом угорського диригента Йозефа Франса в київському Палаці "Україна" (у фіналі під пісню "Друг" глядачі встали з місць і заспівали, а Святослав Вакарчук заплакав...) На Таврійських Іграх гурт отримує нагороди "Краща Рок-Група", "Кращий Альбом Року", "Краща Пісня Року". Гурт продовжує концертувати Росією. У грудні 2002 р. випущено сингл групи, що складається з 2 пісень. Також у Львові знято кліп на пісню "Холодно", що увійшла в сингл, який став дев'ятим кліпом групи. У лютому 2003 р. виходить четвертий альбом гурту "Суперсиметрія". У червні 2004 р. гурт ОЕ покидають Юрій Хусточка та Дмитро Шуров. Святослав Вакарчук після цих подій ні з ким не спілкується цілий місяць — саме так народжується пісня "Дякую!". Незабаром обов'язок бас-гітариста бере на себе Денис Дудко, а клавішником стає Мілош Єлич. Перший концерт ОЕ в новому складі проходить в липні в Алматі. У березні 2005 р. гурт покидає Павло Гудімов. На його посаду заступає гітарист Петро Чернявський. Влітку 2005 р. оновлений склад засідає у студію для роботи над п'ятим студійним альбомом, і вже восени альбом "GLORIA" (де з'явилися певні соціально-політичні уривки та філософські запитання, а Вакарчук стає послом доброї волі ООН в Україні) виходить у світ. 22 вересня 2005 р. "GLORIA" в перший же день продажу стає "платиновим". 2007 р. Святослав Вакарчук одружується з дизайнером та багатолітнім офіційним стилістом ОЕ Лялею Фонарьовою. А вже 25 квітня 2007 р. Океан Ельзи презентують шостий студійний альбом "Міра" (новий реліз присвячено загиблому саундпродюсеру ОЕ Сергію Товстолузькому, гурт вважає цей альбом найбільш "роковим" за всю історію команди). У 2008 р. Святослав Вакарчук презентує новий проект "Вночі" та випускає однойменний альбом.

Учасники гурту

Денис Глінін(ударні) Народився 21 жовтня 1971 року у Львові. Закінчив Національний Університет "Львівська політехніка" по спеціальності «економіст-енергетик». З 1992 року починає «ударними» темпами грати в групі Клан Тиші. У 1994 році стає учасником Океан Ельзи, після того, як Клан Тиші припиняє своє існування. В даний час є невід'ємною, ударною і дуже відповідальною частиною групи Океан Ельзи!Захоплення: фотозйомка, великий теніс, авто Пристрасті: є декілька ... Що тебе може вибити з колії: нерозуміння кимось очевидних речей, відверта брехня! Що в житті найдорожче: найдорожчі - сім'я та друзі.

Денис Дудко(бас-гітара) Народився 24 листопада 1975 р. у Харкові. Професійно музикою почав займатися з шести років, пройшовши спочатку дитячу музичну школу по класу віолончелі, потім середньо-спеціальну школу-інтернат по класу контрабаса, після чого вступив на джазове відділення нинішнього Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського на клас джазового контрабаса і бас-гітари. Після закінчення інституту в 1998 році йому довелося викладати по класу контрабаса і бас-гітари в Харківському музичному училищі ім. Б. М. Лятошинського, в Харківському інституті мистецтв ім. І. П. Котляревського і Харківської академії культури. З початку 2000-х років грав в одному з кращих джазових проектів України «Сxід-Side», регулярні виступи з визнаними майстрами джазу - Давидом Голощокіним, Ігорем Бутманом, Леонідом і Ніколаєм Вінцкевичами, Андрієм Кондаковим, Анатолієм Герасимовим, Валерієм Пономарьовим та багатьма іншими. У 2001-му році в рамках спільного проекту з Володимиром. Шабалтасом «Ду. Ша», стає лауреатом джазового фестивалю-конкурсу «Getxo» в Більбао (Іспанія). З літа 2004 року - бас-гітарист Океан Ельзи.

Мілош Єліч(клавішні)Народився 9 вересня 1981 року в м. Нові Сад, Сербія. Під час навчання в школі, брав участь в дитячих фестивалях, співав. Був учасником групи «Війна і мир». Правда, за словами Мілоша, для групи постійно вигадувалися нові назви, тому вона кожного дня називалася по-різному. Після школи закінчив музичне училище в Нові Сад та вирішив продовжити навчання в Україні на композиторському факультеті Київської консерваторії (якщо офіційно - Національної музичної академії України). У 2004 році зустрівся з хлопцями з О. Е. поговорити з приводу аранжувань для струнного квартету до програми «Тихий Океан» - і поговорили ...

Петро Чернявський(гітара)Дата народження: 16 квітня 1986 року. Колишній учасник київських гуртів «Абздольц» та «День Zащиты Детей». Навчався в Київському політехнічному інституті. Перший виступ у складі ОЕ відбувся на фестивалі «Таврійські Ігри-2005». На момент дебюту у складі вищеназванного колективу, він ще працював звукорежисером київського клубу «Бочка».

Святосла́в Іва́нович Вакарчу́к (вокал) (14 травня 1975, Мукачеве, Закарпатська область) — український музикант, вокаліст, лідер рок-гурту «Океан Ельзи», композитор, громадський діяч. Заслужений артист України[1], народний депутат України 6-го скликання (від 2007 до 2008). Кандидат фізико-математичних наук (2009).

Життєпис Народився у сім'ї львівського професора фізики Івана Вакарчука. Закінчив Львівську лінгвістичну гімназію з поглибленим вивченням англійської мови (колишня школа № 4) зі срібною медаллю. Два роки займався у музичній школі за класом скрипки, паралельно навчаючись грі на баяні. У шкільні роки брав участь у КВК, створенні шкільного театру, активно займався баскетболом. У 1990 році, після падіння «залізної завіси» Святослав здійснив поїздку до Канади (за міжнародним обміном учні зі США і Канади певний час проживали в Україні, а українські їхали туди), звідки привіз велику колекцію касет і записів рок-музики. 1991–1996 — навчався на фізичному факультеті Львівського університету (спеціалізація — теоретична фізика). Друга вища освіта — економіст-міжнародник. 1996 — вступив в аспірантуру на кафедрі теоретичної фізики того ж університету. Гурт «Океан Ельзи», завдяки творчості якого Святослав Вакарчук став відомим співаком та композитором, було створено 1994 року. Святослав став не тільки організатором гурту, але й автором переважної більшості текстів та музики й незмінним лідером «Океану Ельзи». Після закінчення університету Вакарчук міг продовжувати навчання за кордоном, але натомість вибрав музичну кар'єру. Гурт до того часу вдало виступив на кількох фестивалях, й Святослав разом з ним поїхав до Києва записувати дебютну платівку («Там, де нас нема», 1998). Після відходу учасників гурту, які грали разом ще з середини 1990-х, Святослав пише пісню «Дякую». Альбом «Ґлорія» (2005) було записано вже у новому складі «Океану Ельзи». Слухачі помічали певну схожість Вакарчука з культовим Джимом Моррісоном — захриплий вокал, експресивність на сцені та вигляд типової рок-зірки — кумира молоді.[2] 4 листопада 2008 року у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка відбувся концерт-презентація нового музичного проекту Святослава Вакарчука «Вночі». На концерті було представлено 11 композицій, які увійшли до однойменного альбому, що складається з різноманітних за жанром, переважно джазових, пісень.[3][4] Влітку 2009 року захистив дисертацію на звання кандидата фізико-математичних наук в Інституті фізики конденсованих систем НАН України. Тема роботи — «Суперсиметрія електрона в магнітному полі»[5]. Праця над роботою йшла вже багато років, але через постійну зайнятість завершити її вдалося лише у 2009-му році. Раніше один з альбомів «Океану Ельзи» був названий «Суперсиметрія», а одна з пісень альбому має назву «Susy», що є абревіатурою від supersymmetry. Вільно говорить українською, польською, англійською, російською мовами. За оцінкою тижневика «Кореспондент», Святослав Вакарчук входить до першої сотні найвпливовіших і найвідоміших людей в Україні. Наприкінці 2011 року презентував новий музичний проект «Брюссель» в якому представив пісні, що не вписуються в концепцію гурту «Океан Ельзи». А як музикантів Святослав запросив для роботи над цим альбомом Дмитра Шурова, Макса Малишева, Петра Чернявського та Сергія Бабкіна. Весною 2012 року був проведений тур проекту «Брюссель».

Епіграф: З народного напився джерела, як із Дніпра бере веселка воду, о рідна пісне, знову ти прийшла до матері, до батька, до народу. (Максим Рильський)

Закінчіть речення:- на цьому уроці я дізнався про…- найбільше мене вразило…- на наступному уроці я хотів би дізнатись про …- на наступному уроці я хотів би послухати …