Еколого-природоохоронний конкурс «Країна веселкова»“Сім криниць людяності”

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЖИВІ ТРАДИЦІЇ:

ШАНУВАННЯ ПРИРОДИ В УКРАЇНСЬКОМУ КАЛЕНДАРІ

 

 

 

 

 

 

Учасник:

Хаурдінова Марія Олександрівна,

учениця 3-Б класу

Ліцею №1 міста Могилева-Подільського Могилів-Подільської міської ради

Вінницької області

 

Керівник:

Шпарка Сніжана Валеріївна,

учитель початкових класів

Ліцею №1 міста Могилева-Подільського Могилів-Подільської міської ради

Вінницької області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Моя Україна – земля солов’їна,

Моя Україна – то мальва й калина,

Із льону сорочка, з коралу намисто,

Це край, де цвіте чорнобривчик барвисто…

Таміла Панасюк

 

Шанування природи було невід’ємною частиною життя українців протягом століть. У традиціях, звичаях і обрядах нашого народу збережені численні елементи шанобливого ставлення до природи як джерела життя, гармонії та духовного збагачення.

Невід’ємною частиною української культури є календарні обряди. Саме вони демонструють глибокий зв’язок людини з природними циклами. Це допомагає усвідомити, що ми є частиною довкілля, а не пануємо над ним.

У сучасному світі, де природні ресурси виснажуються, а екологічні проблеми стають все більш загрозливими, дослідження традицій, пов’язаних із святкуванням природних циклів, є особливо актуальним. Українці здавна відзначали гармонійне співіснування з навколишнім світом, що відображено у фольклорі, святах та повсякденному житті.

Усі календарні цикли, описані в роботі, зберігають давні язичницькі традиції, спрямовані на шанування природи, і переплітаючись з християнськими святами, набувають особливого значення.

Сучасному поколінню важливо переосмислити екологічні цінності, знайти нове натхнення для збереження навколишнього середовища та зрозуміти, що шанобливе ставлення до природи — це частина культурної спадщини українського народу.

Мета даної роботи – дослідити та проаналізувати українські традиції та звичаї, що відображають шанобливе ставлення до природи, з метою підвищення екологічної обізнаності та збереження нашого національного надбання.

Завдання:

•   дослідити основні етапи календарного циклу: весняний, літній, осінній та зимовий періоди;
•   проаналізувати традиції та обряди, які притаманні кожному з сезонів;
•   визначити, як у цих обрядах відображено шанобливе ставлення до землі, води, рослин і тварин, а також природних стихій.

•   розглянути можливості збереження і популяризації української календарної обрядовості як форми еко-культури.

Для досягнення мети та реалізації поставлених завдань я насамперед вирішила поспілкувалась з найстаршими членами моєї родини – прабабусею та прадідусем, які розповіли мені, під час яких свят і яким чином вшановували сили природи вони раніше і як це відбувається тепер. Далі я пішла до шкільної бібліотеки, де опрацювала відповідну літературу.

Більш детально дослідити дане питання мені допомогли працівники місцевих культурних установ – Центру народної творчості та Історико-краєзнавчого музею «Поділля». Майстриня народної творчості                          Городинська Оксана Василівна та краєзнавиця                                                                        Панасюк Таміла Володимирівна люб’язно розповіли роль і місце природи в ураїнських обрядах, звичаях та мистецтві. 

Оксана Городинська,

директор Могилів-Подільського Центру народної творчості

Таміла Панасюк,

зберігач фондів КЗ «Історико-краєзнавчий музей Поділля»

 

 

 

 

 

 

Розділ 1

СВЯТКУВАННЯ ЗИМИ:

ПОЄДНАННЯ ПРИРОДНИХ ЦИКЛІВ І УКРАЇНСЬКИХ ЗВИЧАЇВ

 

Зима в українській традиції – це особливий період року, коли природа засинає, а людське життя наповнюється теплом родинних обрядів та свят. З давніх часів святкування зимових подій відображало зв’язок людини з природними циклами: від зимового сонцестояння до підготовки до нового аграрного року. Ці свята, наповнені магією, піснями та звичаями, стали частиною національної ідентичності, передаючи поколінням радість єднання і гармонії з природою. Вони поєднують дохристиянські уявлення про колообіг життя із християнськими традиціями, створюючи унікальний калейдоскоп зимових обрядів та свят.

 

1.1. День святого Андрія Первозванного (Калита)

Це свято пов'язане з обрядовістю та молодіжними вечорницями, де дівчата ворожили на майбутнє. Ворожіння та гадання часто використовували символи природи, наприклад, воду, віск і рослини, щоб передбачити майбутнє. Українці завжди були сонцепоклонниками. Ними були й племена, які проживали на території України кілька тисячоліть тому. Це і трипільці, і скіфи, і кімерійці. Особливе місце у ворожіннях займала калита — обрядовий корж, який підвішували і "кусали". Він символізував сонце, яке знову народжується та достаток, що з’явиться знову після зимового сонцестояння.

 

1.2. Святвечір і Різдво (24-25 грудня)

Наші далекі пращури називали цей день святом Корочуна і це було найбільшою подією зими, до якої готувались тривалий час. Походження такої, здавалося б, дивної назви, дуже просте – саме наприкінці грудня ночі починали скорочуватися. В основу свята лягло вірування про те, що жива і нежива природа має душу, а правильним ставленням до неї можна відвернути біду та задобрити світлі сили. Також це свято було хліборобське, так як наші предки мали культ врожаю.

Святкуванню Корочуна передувала тривала підготовка. З косовиці відкладалось найкраще сіно, господиня завершувала шиття та вишивання одягу.

 

 

 

 

 

 

Довідка

Вишиванка виконувала роль оберега і водночас була способом виразити вдячність природі та її дарам. Більшість вишиваних візерунків мали природний характер. У вишивці часто зображали стилізовані рослини, квіти, дерева (наприклад, дуб, барвінок, калина). Такі мотиви підкреслювали зв’язок із землею та її плодючістю. Вишиті квіти символізували розквіт, красу і життєву силу, особливо навесні, коли відзначали свята, пов’язані з пробудженням природи (Благовіщення, Великдень, Трійця). Одним із центральних символів була «Дерево Життя» — символ гармонії, зростання і безперервного відновлення природи. Сонце символізувало тепло, енергію і життєву силу, що підтримує ріст рослин і розвиток життя. Тому орнаменти у формі кола, спіралей, розеток часто вишивали на сорочках, які одягали на свята, пов’язані з культом сонця, зокрема на Івана Купала і в дні літнього сонцестояння. Вода у вишивці зображувалася хвилястими лініями та символами дощу. Це символізувало очищення, родючість і продовження життя. Вишиванки з такими символами часто одягали на обряди, де вшановували воду, як-от на Водохреща, Івана Купала, щоб залучити захист і достаток від водяних стихій. Кольори у вишиванці також мали значення, пов’язане з природними циклами і святами. Червоний колір символізував життя, енергію та сонце, тому його використовували під час весняних і літніх свят. Зелений символізував рослинність і відродження, білий — чистоту і зв’язок з
духовним світом. На осінньо-зимові свята часто вишивали чорним або коричневим, що підкреслювало повагу до землі і родючості.

На особливі свята — Великдень, Трійцю, Купала, Спасівку — українці одягали святкові вишиванки, щоб висловити повагу до природи і просити вищі сили про захист і добробут. Вважалося, що вишиті символи мають магічну силу і допомагають людині увійти в гармонію з природою. Наприклад, на Івана Купала, коли люди вважали, що природа досягає своєї найбільшої сили, вишиванка захищала від негативних впливів і допомагала взаємодіяти з природними елементами — вогнем, водою і землею.

Різдвяний "солом’яний павук" має глибокий символічний зв’язок із природою і є вираженням шанування її гармонії та циклічності. Виготовлення цієї прикраси — це не лише традиція, а й спосіб нагадати про єдність людини з природним світом. Солома, як основний матеріал для створення павука, символізує родючість, силу землі та вдячність за врожай.

Початок святкування Різдва припадав на 24 грудня. Цей день називався вілія. З вечора 23 грудня замочувалась Кутя, а вранці вона заливалась досхідньою водою. Через її приготування українці демонстрували повагу до землі, води, рослин і праці, які є основою життя. Узвар, що подавався з кутею, відображає циклічність природи, оскільки сушені фрукти зберігають плоди літа і символізують готовність до нового життєвого циклу. Його приготування — це акт поваги до природи, адже всі його складники беруться без шкоди для навколишнього середовища.

Центральним обрядом святкування Різдва є Свята Вечеря, яка складається з дванадцяти пісних страв, що символізують єднання з природою та подяку за щедрий урожай. У страви включають різні дари природи: зерна, гриби, фрукти, мед, що підкреслює їхній зв’язок із землею. Під обрусом на столі кладуть сіно, символізуючи зв'язок з сільськогосподарським циклом та віру в продовження життя.

Дідух – важливий атрибут свята Різдва у наших предків, та й сьогодні. Це мав бути перший чи останній сніп пшениці або жита, зібраний за сезон. Він зберігався у клуні до 24 грудня. Дідух мав стояти в хаті від Святвечора до Нового року (іноді стояв до Водохреща). Наші пращури вірили, що в місці його розташування перебувають духи померлих предків. Крім того, дідух був символом врожаю та достатку. Після свят його спалювали.

Після процесу вшанування дідуха, сіно розстеляли на підлогу та стіл,  після чого діти качалися по ньому та імітували звуки найрізноманітніших свійських тварин. Це робилося для того, щоб худоба в господарстві розмножувалась.

З куті знімався верхній сухий вершечок та віддавався хатній птиці, щоб вона неслася, множилася та була здорова. При цьому жінка повинна була квохкотати. За наявності в господарстві бджіл, ту ж саму процедуру виконував господар, зодягнувшись у шапку та рукавиці. Йому потрібно було імітувати гудіння рою бджіл.

Рано-вранці готувалося 12 страв, тому що за рік «місяць оббігає землю 12 разів». Усі вони були пісні, адже саме так наші пращури приносили безкровну жертву Сонцю – богові врожаю. Отож, кожному місяцю присвячується окрема страва. Це показує багатство врожаю за весь та закликає до ще кращого врожаю наступного року.

Колядники, одягнені на Різдво в маски та костюми, теж символізували сили природи, що відроджуються. Колядки – це не просто пісні, а заклинання, спрямовані на забезпечення добробуту та родючості.

1.3. Свято Маланки та Василя

(31 грудня - 1 січня)

Свято супроводжується обрядом щедрування та посівання. Щедрувальники ходили від хати до хати з побажаннями здоров'я і багатого врожаю, посіваючи зерном — символом нового життя і родючості. Цей обряд символізує надію на добрий врожай і щасливий рік, тісно пов'язаний із шануванням землі.

1.4. Водохреща (6 січня)

Свято завершення зимового циклу присвячене воді, яка вважалася особливою, цілющою і захисною. У цей день освячують воду, яку зберігають у домівках для різних обрядів протягом року. Вірили, що водохресна вода може захистити від хвороб та нещасть, а також сприяти доброму врожаю.

1.5. Стрітення (2 лютого)

Стрітення символізує зустріч зими і весни, коли природа починає прокидатися. У цей день традиційно освячують воду та свічки. Вірили, що освячена стрітенська свічка може захистити оселю від блискавки та негараздів, а освячена вода має особливу силу очищення і зцілення. Стрітення символізує перехідний момент між зимою та весною, що позначає оновлення і повернення тепла.

 

Традиції зимових свят в Україні є джерелом національної ідентичності та культурної спадщини, які передаються з покоління в покоління. Це не лише можливість вшанувати минуле, а й зберегти зв’язок із природою, підтримуючи екологічну свідомість та любов до рідної землі.

Розділ 2

ВЕСНЯНЕ ПРОБУДЖЕННЯ

 

Після довгої зими люди спостерігали, як оживає природа: з'являються перші квіти, співають птахи, тане сніг. Це було часом великої радості та надії на багатий урожай. Весна символізувала початок нового життєвого циклу, відродження всього живого. Люди вірили, що в цей період можна вплинути на майбутній урожай, здоров'я та благополуччя. Кожна подія весни супроводжувалася особливими обрядами, піснями та танцями, спрямованими на залучення весни, дощу, сонця та родючості землі.

2.1. Явдоха (1 березня)

Це день, коли прокидалася природа. Люди виходили на світанку, закликали весну, вмивалися талою водою, закопували в землю зерно, воду, шматочки полотна, щоб забезпечити багатий урожай. Святкування супроводжувалося веснянками, хороводами, виготовленням ляльок-берегинь.

Довідка

Лялька-мотанка — важливий елемент української культури, який несе в собі глибоке символічне значення і є одним із способів вираження шанування природи. Виготовлення ляльок-мотанок тісно пов'язане з віруваннями українців у силу природних стихій і циклів життя. Її створювали для різних обрядових і захисних цілей, використовуючи природні матеріали й дотримуючись символіки, що відображала природні сили.

Лялька-мотанка виготовлялася з тканини, соломи, льону, трав, глини, які брали безпосередньо з природи. Цей процес мав особливий обрядовий зміст: вважалося, що природні матеріали передають силу та енергію землі, сонця, води і рослин, забезпечуючи захист і добробут людині, яка їх створює. Лялька виготовлялася без голки, а лише шляхом обмотування тканини — це символізувало безперервний цикл життя і зв’язок з природними ритмами.

Лялька-мотанка не мала намальованого обличчя. Замість цього на обличчі робили хрест, який символізував чотири стихії —землю, вогонь, воду, повітря, а також цикл природи: весну, літо, осінь і зиму. Хрест означав гармонію всередині людини і її зв’язок із природою.

У деяких мотанках була підкреслена округла форма тіла, що символізувало жіноче начало, родючість і здатність природи до безперервного оновлення. Така мотанка була оберегом для дому та сім'ї, символізуючи захист материнських сил природи.

Для виготовлення ляльки-мотанки використовувалися різні кольори ниток і тканин, кожен з яких мав своє значення. Наприклад, червоний колір символізував життєву енергію, сонце, здоров’я, зелений — природу, рослинність, врожай, жовтий — тепло і силу сонця, синій — воду та очищення. Усе це підкреслювало тісний зв’язок мотанки з природними циклами.

Мотанки пов’язані з усіма календарними циклами. Весняні ляльки-мотанки використовували під час обрядів на пробудження природи, наприклад, для залучення тепла і врожаю. Їх робили із символікою, яка виражала надію на родючий рік. Літні мотанки часто створювалися до свят Івана Купала, коли шанували сонце і воду. Такі ляльки мали на меті захист від злих сил та зміцнення зв’язку з природними елементами. Осінні мотанки символізували вдячність природі за врожай і збереження достатку. Їх виготовляли з колосків, зрілого зерна та інших матеріалів, які уособлювали щедрість землі. Зимові мотанки створювали для захисту оселі та родини під час холодної пори року. Їх ставили в домі як обереги, щоб зберігати затишок і мир в оселі.

Сьогодні лялька-мотанка переживає своє відродження. Вона стала не лише символом української культури, а й оберегом, який допомагає людям зберегти зв'язок зі своїми коренями і природою. Виготовлення ляльки-мотанки стало популярним заняттям, яке дозволяє віднайти спокій, гармонію і творче самовираження.

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Сорок святих (9 березня)

На це свято в Україні традиційно випікають хлібці у формі пташок.  Пташки символізують весняне пробудження природи та повернення птахів із вирію. Люди вірили, що випічка пташок допомагає "закликати" тепло і сприяє доброму врожаю.

 

2.3. Вербна неділя

Вербна неділя символізує шанування пробудження землі через символ верби, яка уособлює відновлення життя. Освячені гілки верби вважаються оберегом і їх зберігають протягом року. Вірили, що верба має цілющу силу та може оберігати дім від зла. Люди легенько били одне одного вербовими гілками, щоб побажати здоров'я і щастя, кажучи: "Не я б'ю, верба б'є, за тиждень Великдень".

 

 

 

 

 

 

 

2.4. Великдень

Найпоширеніша назва свята Воскресіння Ісуса Христа в Україні — Великдень. Це слово прийшло до нас з язичництва, і раніше пов’язувалося з пробудженням природи, з початком засівання. «Великий день» означає прихід весни, сонечка, всього найкращого, відродження природи. У своїй першооснові — це святкування воскресіння землі та природи до нового життя.

Дата Великодня щороку змінюється, але обчислюється завжди за одним правилом: це неділя після першого повного місяця, який настав після дня весняного рівнодення.

Неможливо уявити український Великдень без писанок, неповторні орнаменти та розмаїття кольорів яких зачаровують око. Практично в усіх народів світу яйце шанувалося здавна і стало символом життя та народження, оскільки в ньому закладено життя як таке. На яйцях нотували всі символи, що були важливими для людей у різні періоди, які вважалися оберегами: сонце, місяць, зірки, вогонь, вода, земля тощо. Звичайно, що в ті часи, коли люди тільки починали робити писанки, вони не були такими довершеними, як сьогодні: це були елементарні зображення предметів, явищ, узорів, а вже з роками розписування великодніх яєць стало мистецтвом.

Поруч із писанками неодмінним атрибутом Великодніх свят у наших предків були гаївки — народні пісні із закликанням весни. Їх виконували діти й незаміжні дівчата.

У великодньому циклі свят є ще великодні ігри, яких налічують величезну кількість. Під час цих ігор молодь будувала різноманітні вежі, каталася на гойдалках, водила хороводи та катала яйця. Деякі ігри були суто розважальними, інші — демонстрували чоловічу силу та витримку. Проте всі вони так чи інакше щось символізували: наприклад, якщо комусь вдалося збудувати високу вежу, це означало, що пшениця цього року обов’язково вродить, бо буде така ж висока, як вежа.

У Західній Україні існує звичай обливання водою у перший понеділок після Великодня. Найчастіше в обливаннях брала участь молодь — хлопці та дівчата. З одного боку, обливання символізували весняне очищення, з іншого — люди вірили, що вода додасть їм сил та здоров’я.

 

2.5. Юр'їв день (23 квітня)

Це свято пов'язане з пастушою обрядовістю, адже саме у травні худобу починали виганяти на пасовиська. У цей день молилися святому Юрію, покровителю худоби і полів, про захист і врожай. Юр'їв день символізує зв'язок між людьми, природою і тваринами, а також шанування землі як джерела харчування.

 

 

2.6. Трійця, або Зелений тиждень (кінець травня - початок червня)

Зелений тиждень, або Трійця, святкується у травні або червні, залежно від Великодня, і є кульмінацією весняного циклу. Традиційно оселі прикрашають зеленими гілками, особливо гіллям липи чи дуба, а також травами. Це свято наголошує на важливості природи як джерела життя і символізує заклик до сил природи допомогти людям у новому сезоні. Обряди Зеленого тижня також включають співання веснянок і водіння хороводів, що символізують гармонію між людиною і природою.

 

Весняний цикл об'єднує звичаї і обряди, які показують шанування українцями землі, рослин, води та всього живого як джерел життя та добробуту. Вони виражають вдячність природі та надію на гарний урожай і благополуччя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3

В ГАРМОНІЇ З ПРИРОДОЮ: ЛІТНІ ОБРЯДИ І ВІРУВАННЯ

 

Літній календарний цикл в українській традиції відображає активну фазу життя природи, коли земля приносить плоди, а люди святкують та вшановують родючість і сонце. Літні свята тісно пов’язані з обрядами, що спрямовані на забезпечення добробуту, багатого врожаю та захист від природних стихій. Ось основні літні свята, які підкреслюють шанування природи.

3.1. Івана Купала (23-24 червня)

Івана Купала — одне з найдавніших свят, що символізує поєднання сонця, води та рослинності. Свято пов'язане з літнім сонцестоянням і культом родючості. У цей день проводять різноманітні обряди, спрямовані на гармонію з природою. Люди збираються біля річок, розпалюють вогнища, через які стрибають для очищення та здоров’я. У давні часи біля купальського багаття збиралося все село. Молодь водила хороводи і танцювала. У центр багаття встановлювали колесо на жердині, яке символізувало сонце.

Вважається, що вода в ніч на Івана Купала набуває цілющої сили, і купання в річці допомагає очиститися від хвороб. Також плетуть вінки з польових квітів і трав, кидають їх на воду для ворожіння на майбутнє. На Купала шанують рослини, збирають цілющі трави, які вважаються найбільш сильними саме в цю ніч.

Однією з найбільш популярних традицій цього свята було прикрашання молодого дерева, аби забезпечити хороший врожай. Найбільш поширеними були верба, клен та береза. Рідше – деревце вишні чи сосни. Після усіх гулянь деревце треба було знищити: втопити, спалити чи рознести гілки по городу. Інколи поєднували ці "ритуали" та намагалися принести жертву усім стихіям природи. Щоб був хороший врожай, потрібно було задовольнити всі стихії.

Ще один символ свята – пошук квітки папороті. Насправді папороть не цвіте, проте наші предки були впевнені – квітка існує, але виростає лише в ніч про Купала. За повір'ям, її може знайти лише молодий хлопець, якому дуже пощастить.

У це свято уважно спостерігають за погодою, щоб дізнатися, якими будуть найближчі дні:

Люди перестали вірити у важливість та необхідність саме цих обрядів, проте дотримуються традицій та подекуди вірять у прикмети. Вони знають, що це ніяк не впливає на родючість, тож влаштовують такі святкування заради забави та збереження традицій наших предків.

 

3.2. Петра і Павла (29 червня)

Це свято символізує пік літа, коли всі рослини в розквіті, а перші плоди вже дозрівають. У цей день вшановують сонце і тепло, які допомагають зростанню і дозріванню врожаю. Свято Петра і Павла було останнім днем перед початком жнив, коли дякували природі за щедрість. Існував звичай обходити поля з молитвами та обрядами, що мали забезпечити добрий урожай. Також шанували дерева, особливо липу, яка зацвітає саме у цей період, і її квіти часто використовували в обрядах для зцілення та оберегу.

 

3.3. Спасівка (1 серпня - 16 серпня)

Спасівка, або Спаси, включає три важливих свята — Медовий Спас, Яблучний Спас і Горіховий Спас. Усі вони відзначають завершення літа та подяку природі за врожай.

Медовий Спас, або Маковія (1 серпня) — свято збору меду. У цей день люди несли до церкви мед для освячення, дякували бджолам та природі за цей дар. Медовий Спас також пов'язаний з освяченням води, оскільки вважалося, що вода має особливу силу у цей день. Також це свято присвячене початку збору врожаю маку.

Яблучний Спас (6 серпня) — свято збору фруктів, зокрема яблук, яке символізує закінчення літа і початок збору врожаю. Люди освячували яблука, груші, обжинкові вінки, жмути колосся в церкві, виявляючи вдячність за врожай. Це також час, коли можна було починати їсти фрукти нового врожаю, що символізувало єднання з природою.

Горіховий Спас (16 серпня) — третій і завершальний Спас, пов'язаний із завершенням жнив. Збирали горіхи та освячували хліб із зерна нового врожаю, що символізувало вдячність за завершення літніх робіт та благополучний рік.

Обрядовою їжею в ці дні є «шулики»: замішують пісного коржа на соді й випікають його в печі. Готовий корж ламають на шматки та вимішують в макітрі з перетертим маком і свіжовикачаним медом. Святковою стравою на Спаса були печені яблука. Верхівку з хвостиком відрізали, виймали середину з насінням, клали туди мед або цукор і запікали в печі. Готують пироги й штруделі з яблучною начинкою.

Прийнято також плести ритуальні віночки. Один із таких віночків плетуть навесні, як заквітнуть зозулині черевички та яблуні. Додають ще вишневі листочки. Надягають вінок лише на Спаса. До віночка прив’язувалися відповідні стрічки: посередині – жовтогаряча, далі голубі, сині, жовті, фіолетові – кольори Спаса. Жовтий – колір сонця. Розповідають таку легенду: «Йшов Спас до Сонця – Ярила – і просив у нього один промінчик весни, щоб освятити ним весняні квіти з дівочого віночка.  А Ярило відповідало: «Я тобі дам промінчик мудрості і здоров’я, але мусиш мені принести в долонях дві краплинки голубої водиці (тому й голубі стрічки), зіроньки ночі синьої (сині), радість життя (жовті) та мудрість людську (фіолетові)». Спас дає на те згоду і через три дні все обіцяне приносить Сонцю.  А Сонце вручає свій промінь, святить дерева. Торкається кожної гілочки яблука, сливочки…». Одягали той віночок дитині з трьох років. На Спаса. Як давали яблучко та приказували: «Здоровому тілу – здоровий дух!».

 

3.4. Свято Успіння Пресвятої Богородиці (15 серпня)

Щодо народних традицій цього дня, то протягом літньо-осіннього періоду є три «Пречисті», що про них у народі кажуть так: «Перша Пречиста жито засіває, друга – дощем поливає, а третя снігом покриває». Тож в період «Першої Пречисти» відбувається озимий посів.
Після Успіння Пресвятої Богородиці родини, у яких були діти на порі, починали активно готуватися до весільного сезону. У цей час починався також збір урожаю. Залишалися ще тільки «зимові» сорти яблук та деякі груш.
Яка перша Пречиста – така й осінь. Як на Пречисту йде дощ, то осінь буде погана, дощова, сльотлива і холодна. І навпаки: як не буде дощу, то тепла, сухувата, без болота.

3.5. Свято Усікновення (Всічення) Голови святого Пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Івана, або Головосіка (29 серпня)

За народним віруванням день Головосіка є останньою межею, коли з’являються грози. Але, якщо хтось почув грім, то це віщувало довгу і теплу осінь. Цього дня у лісі збирали лікарські коріння. На Поліссі також збирали останній цвіт святоянівського зілля (звіробою звичайного) й тримали, як найкращі ліки, протягом всього року.

 

Закінчення жнив наші предки святкували обжинками і дожинками. Це було свято вдячності землі за урожай. Випікали хліб з нового зерна, плели вінки з колосків. Перший сноп жита, який збирали, прикрашали квітами і стрічками. Його несли до хати, де його зустрічали з піснями та обрядами.

 

Літні обряди підкреслювали нерозривний зв'язок людини з природою. Люди вірили, що від їхнього ставлення до природи залежить їхнє благополуччя. Святкування літніх свят було пов'язане з циклічними процесами в природі: народження, зростання, дозрівання і відмирання. Сонце, вода, земля, рослини – все це вважалося священним і вимагало шанобливого ставлення. Багато обрядів були спрямовані на забезпечення здоров'я, родючості та достатку. Хоча багато давніх обрядів з часом забулися, їхнє значення залишається актуальним і сьогодні. Відродження інтересу до традиційної культури допомагає нам зберегти наш духовний зв'язок з природою, зміцнити спільноту та передати наступним поколінням цінності наших предків.

 

 

Розділ 4

ДАРИ ОСЕНІ:

ВДЯЧНІСТЬ ПРИРОДІ В УКРАЇНСЬКИХ ТРАДИЦІЯХ

 

Останній – осінній цикл свят замикає річне календарно-обрядове коло.  Цей період символізує завершення аграрного циклу, а водночас – початок підготовки до зимових свят і спокійного відпочинку після напруженої праці. Українські традиції восени зосереджені на святкуванні багатства врожаю і духовній єдності людей із землею.

 

4.1. Свято Преподобного Симеона Стовпника

та його матері Марфи, або «Семена» (1 вересня)

Цього дня починаються молодіжні осінні вечорниці. Дівчата варять обрядову кашу, готують вареники, а хлопці наймають музик. За старим стилем Семенів день – то день початку осені, а в давні часи день початку року.
На Семена ясно – осінь буде погожою і теплою. Якщо гуси відлітають на Семена – чекай ранньої зими. На Семена багато павутини – осінь буде довга та ясна.

 

4.2. Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього,

або «Здвиження» (14 вересня)

 «На Здвиження земля движиться ближче до зими», а тому від цього часу настають холодні дні й птахи відлітають до вирію. Вирій, за народними уявленнями, – це тепла країна, де ніколи не буває зими і де живуть тільки птахи і змії. Першою до вирію летить зозуля, бо вона є ключницею вирію: «У неї золотий ключ від тієї країни». Птахи дружно відлетіли у вирій – чекати суворої зими. Осіння павутина – на ясну і погідливу погоду. Гуси летять високо – осінь
буде тривалою. Сире літо, а тепла осінь – довгою буде зима.

 

4.3. Свято Покрови Пресвятої Богородиці, або «Покрови»

«Покрова накриває траву листям, землю – снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем». В українських селах до сьогодні дотримуються давньої народної традиції грати весілля після Покрови.  Для того, щоб усі члени сім’ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над іконою Богородиці, і розвішувала його над вхідними дверима.

Свято ознаменовує засинання природи та укривання землі на зиму. Справді, у жовтні перші дерева втрачають листя, всі плоди уже дозріли: «Прийшла Покрова – на дереві голо». У народі свято Покрови було приурочене до закінчення польових робіт. До цього дня закінчували збирати гриби в лісі. А бджолярі заносили свої вулики у тепло. Худобу після Покрови теж не виганяли на пашу. А в цей день ситно годували, щоб усю зиму мала що їсти. Поля на цю пору мали бути зорані й засіяні. «Хто сіє по Покрові – той не матиме й корові», «Після Покрови сівба – вдовина та сирітська», - мовили в народі.

4.4. День святого Михайла (8 листопада)

Образ святого Михайла уособлює перемогу добра над темними силами.
У листопаді часто випадає перший сніг, тому й прикмета: “Михайло на білому коні приїхав”. Якщо на Михайла ніч ясна, то зима буде сніжна і красна. Якщо Михайло дощем служить – добру й суху весну ворожить. День на Михайла похмурий і на деревах іній – до хорошого врожаю.

 

Отож осінні українські традиції відображають шанобливе ставлення до природи як джерела життя та достатку.

 

 

ВИСНОВКИ

 

Українці завжди сприймали природу не лише як джерело існування, а й як священний простір, населений духами і силами. Календарні обряди були своєрідними ритуалами спілкування з цими силами, зверненнями за благополуччям і врожаєм.

Український народний календар тісно пов’язаний з природними циклами. Кожне свято відображало певні етапи в житті природи і було пов’язане з відповідними сільськогосподарськими роботами.

Рослини і тварини в українській культурі мали глибоке символічне значення. Вони були не просто елементами ландшафту, а носіями певних якостей і служили об’єктами шанування. Календарні обряди були не тільки способом задобрити природні сили, але й засобом передачі знань і цінностей від покоління до покоління. Вони є свідченням багатовікової мудрості українського народу.

Незважаючи на зміну умов життя, інтерес до українських народних традицій не згасає. Шанування природи залишається актуальним і сьогодні, адже воно сприяє збереженню культурної спадщини та формуванню екологічної свідомості українців.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Свята, традиції, звичаї українського народу / Світ навколо тебе. – Харків: Белкар-книга, 2013 – 96 с.
2. Свято в рідній оселі. – Харків: Септіма, 2008. – 64 с.
3. Скляренко В. Українські традиції і звичаї. Дитяча енциклопедія. – Київ: Фоліо, 2008. – 318 с.
4. Скуратівський В. Дідух: свята українського народу / В. Скуратівський; іл. та худож. оформ. О. Коваля, Н. Коваль. – Київ: Освіта, 1995. – 271 c.
5. Завальнюк А. Українські літні обряди та пісні: навч. посіб. з музич. фольклору та етнографії / Завальнюк А. Ф.; М-во освіти і науки України. – Вінниця: Нова книга, 2008. – 304 c.