Есе "Одна із святинь українців"

                                             Одна із святинь українців

       Нещодавно  на уроках української літератури  почали вивчати творчість Сковороди. І як тільки учителька оголосила тему уроку, я згадала, що вже чула це прізвище, коли два роки тому ми всією сім’єю їздили в гості до тітки на Харківщину. І тітка Олександра  водила нас до Сковородинівської криниці, яку, за легендою, нібито  відкрив Григорій Сковорода. Гуляючи лісом,він ткнув у землю посохом, і  з – під нього забилось холодне  джерело.

         Тоді  мене  ця легенда не дуже вразила, бо я уявлення не мала, хто такий Сковорода.

        А сьогодні, слухаючи учительку,я розумію, наскільки величною є постать цієї незвичайної людини:гуманіст, просвітитель,знавець багатьох мов,музикант, співець,композитор,філософ,богослов, поет, байкар,мандрівник, знавець народного життя. Цей ланцюжок можна продовжувати і продовжувати.

          Враз пригадалося  те  джерело і той ліс. Уявляю собі, що і Григорій Сковорода ходив тими стежками, що і я, бачив саме ті дерева  з розкішними кронами, що простягнули свої віти в лазурне небо. Хіба, навряд чи. Адже стовбури у них не дуже товсті. Але поряд з ними причаїлися кремезні пеньки, що, мабуть,були свідками роздумів українського генія.

        Прийшовши додому, я одразу ж відкрила Інтернет і почала відшукувати матеріал про цю незвичайну людину, достойного сина свого народу. Читаю, а сама уявляю скромного старця в свитині з посохом в руках. За спиною – торбина з хлібом святим та сіллю. Оце і все багатство козацького сина,українського Горація,знавця народного життя Григорія Сковороди. Ба,ні. Ще сопілка.

        Не відриваючись від екрана комп’ютера, я продовжувала читати життєпис цієї людини і не могла не захоплюватись прочитаним. Особливо вразила мене розповідь про дві події у його житті.

        …1742 рік. Видано царський указ « Про набір співаків у царську капелу». І Григорій, який мав від природи чудовий голос і неабиякий музичний хист          ( вільно грав на сопілці, флейті, скрипці, лірі, бандурі) стає солістом придворного хору цариці Єлизавети, що любила тішити себе слуханням співу.  При цьому Сковорода під час прослуховування здобув перемогу серед 300 претендентів! За роботу у хорі він отримував 25 карбованців( на той час  за 5 карбованців можна було придбати невелику сільську хатину, 3 карбованці коштував кінь). Григорій був талановитим . Його чекали нагороди, багатство. Але інтереси Сковороди були іншими. Він тужив за рідним краєм, життя царського двору  викликало у нього гнів і відразу.  І через два роки Сковорода повертається на Україну, де продовжив навчання у Київській академії.

      Не могла я не звернути увагу на мудрі слова  Григорія Савовича  « Світ ловив мене, та не спіймав». Він мав на увазі світ зла, досить конкретний світ. Це глитаї, здирники, панство, царизм. І Сковорода тікав від цього зла, мандруючи світом. Узявши до рук ціпка, за плечі – сакви зі скромними пожитками , пішов вивчати Європу. Мандрував  майже три роки Німеччиною, Польщею, Словаччиною,Австрією, Італією. Вивчав мови, слухав лекції професорів, придивлявся до життя, зіставляючи його з життям в Україні. І сумував за Батьківщиною. Тому і повернувся у затінок рідних верб. Сковороді йшов тоді 31 – й рік. Це вже була людина з величезним запасом знань , хоч і без найменших засобів до існування. Єдине багатство, яке він приніс додому,- знання, що змусили говорити про нього, як про одного з найерудованіших людей не тільки України, а й усієї Московської імперії.

    Останні 25 років  свого життя Сковорода вів мандрівне життя Україною, поширюючи своє філософське вчення серед народу. Все його багатство – ціпок, сопілка  і впевненість, що всюди знайде шматок хліба у людей, воду дасть йому земля без плати, а все інше – зайве. Звичним пристанищем для нього були селянські хати, пасіки, сади. Ніколи не був вибагливим до земних благ. Але і не був аскетом:дуже любив природу, пісні, музику.

    Григорій Сковорода міг мати в житті все: гроші, славу. Але воля була для нього понад усе. Отак і ходив дорогами України, несучи вивірену чистоту власних думок та неспокій, свою науку добра. Всім своїм життям мандрівний філософ показав , що справжня цінність людини визначається не одягом,зовнішньою красою, багатством, походженням,чинами, посадами, а розумом, знаннями, працьовитістю, чесністю,справедливістю.

     Він жив просто і гарно. І вмирав так само… Поховали його під липою, а на могилі написали те, що він заповів: « Світ ловив мене , та не спіймав».

     У кожного народу є свої святині. Одна із святинь українців – Григорій Сковорода,« …бо в кожне серце, що було відкрите,

                           Григорій Савич сіяв зерна слів,

                            І колосилась мудрість, ніби жито…»