Есе: «Селянські (неісторичні) та державні нації: схоже та відмінне у процесі їх формування»

Есе: «Селянські (неісторичні) та державні нації: схоже та відмінне у процесі їх формування»

Вступ

Одна з перших спроб типології націй була здійснена німецьким філософом Ґеоргом Геґелем у праці "Філософія історії". Він поділяв нації на "історичні" та "неісторичні". "Історичні" нації (західноєвропейські) мають власну історію та державу. "Неісторичні" (східні) нації через соціо-культурні причини не здатні на створення власної державності.

Історичними народами, зокрема, оголошувались північноамериканські та західноєвропейські народи. При цьому, німецький народ розглядався як "всесвітньо історичний", за англійським народом закріплювалась роль "місіонера цивілізації у всьому світі", а США - характеризувались як "країна майбутнього". До неісторичних народів Гегель зараховував абсолютну більшість тогочасних народів Азії і Латинської Америки. Африка взагалі була оголошена "неісторичною частиною світу". Щодо Польщі, Росії та інших слов'янських країн і народів, то вони, за твердженням Гегеля, лише "вступають до лав історичних держав".

Методологічну невиваженість такої типологізації заперечила сама соціально-політична реальність XX ст., коли етноси Азії та Африки розбудовували власні державні інституції.

Основний зміст

Історія світу, за Геґелем, — це прогрес в усвідомленні свободи. Відповідно, історію людства він поділяв на такі цивілізаційні, історичні стадії: Східну (ту, де лише одна людина — деспот, правитель — була вільною), Греко-Римську (де панувало усвідомлення того, що лише деякі люди, а не людина як така, є вільними) і, зрештою, — цивілізацію германських народів, які під впливом християнства усвідомили, що людина має бути вільною сама по собі. Кожний народ робив свій внесок у процес реалізації Розуму (Духу) й свободи. Цей процес розвитку усвідомлення свободи є реалізацією «проекту» світового Духу, Розуму і знаходить своє найвище втілення й уособлення в державі. Держава — це «шлях Бога у світ». Відтак народи (нації), які не мали своєї держави, не мають й історії, вони — «неісторичні» і приречені на зникнення. Загалом, народи, які протягом певного часу не довели своєї спроможності створити власну державу, не здатні на це в принципі. Натомість державні нації є «історичними», мають право на подальше існування.

«Резолютивна» частина цієї схеми, фактично вирвана із загального контексту теорії Геґеля, стала надзвичайно популярною і використовувалась у багатьох наукових розробках, передусім завдяки тому, що її «популяризували» фундатори марксизму, які користувалися цією типологією в ідеологічній полеміці. Цікаво й те, що Енгельса і Маркса іноді навіть називають авторами цієї типології.

При цьому, як зауважує професор Гарвардського університету Г. Грабович, визначення Геґеля обмежувалися сферою суто спекулятивної філософії: «як об’єкти, так і знаряддя їхнього дослідження є чистими сутностями і чистими ідеями». Проте гранично абстрактні поняття метафізичної й ідеалістичної схеми були перенесені до сфери емпіричної (не в останню чергу — до історичних досліджень), що призвело до зловживання дихотомією «історичні/неісторичні» нації й, відповідно, — до понятійної плутанини .

Висновки

Отже, поділ націй на «історичні» і «неісторичні» значною мірою має сенс лише в рамках певної філософської теорії, навіть більше, окремої частини цієї теорії. Застосування її у сфері конкретно-історичних досліджень у кращому випадку може призвести до термінологічних непорозумінь, у гіршому — до хибних уявлень про суспільні явища й людську історію загалом, а часом — до хибної і антигуманної політики, коли одні нації проголошуються /74/ носіями вищих якостей, а інші — потрапляють до лав «неповноцінних».

Література

http://litopys.org.ua/kasian/kas05.htm (дат звернення: 18. 11. 2021)