Есе "«Заграй, заграй, дай голос мому серцю!»

Про матеріал

25 лютого 2018 року виповнилося 147 літ від дня народження людини мужньої вдачі. Леся Українка. Впродовж усього свого життя письменниця показувала, що таке справжня мужність.

Мені завжди було цікаво, як така ніжна, тендітна зовні жінка мала такі недівочі риси характеру та неабияку освіченість.

Перегляд файлу

Есе

«Заграй, заграй, дай голос мому серцю!»

C:\Users\Андрей\Desktop\ukrainka_lesia.jpg

 

25 лютого 2018 року виповнилося 147 літ від дня народження людини мужньої вдачі. Леся Українка. Впродовж усього свого життя письменниця показувала, що таке справжня мужність.

Мені завжди було цікаво, як така ніжна, тендітна зовні жінка мала такі недівочі риси характеру та неабияку освіченість.

Леся Українка ще із дитячих літ засвоїла уроки мужності із розповідей від рідних і близьких, від селян, до яких вона ставилася дуже приязно. Відбувалося це на Волині, у невеликому містечку Звягель (нині Новоград-Волинський). Саме там, в інтелігентній дворянській родині народилася Лариса Косач (справжнє ім’я Лесі Українки). Батько був службовцем, а мати – письменницею, яка друкувалася під псевдонімом Олена Пчілка (у 5 класі ми вивчали її твір «Сосонка»).

Серед оточення поетеси були такі культурні діячі як: І. Франко, М. Старицький, М. Лисенко. Часто у будинку Косачів влаштовувалися домашні концерти та творчі вечори.

Варто згадати про дядька по матері Лесі, Михайла Драгоманова, йому належить провідна роль у формуванні світогляду племінниці. Будучи вже зрілою жінкою поетеса жила в Болгарії у дядька.

Також треба зазначити й те, що читати Леся навчилася в 4 роки. Брала приватні уроки фортепіано. Була освіченою людиною, попри брак освіти (єдиним і суворим вчителем була мати). Знала майже всі європейські мови (французьку, німецьку, італійську, англійську, російську, польську, болгарську, грецьку, латинську). Будучи у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів», який був надрукований у Катеринославі.

Якось український письменник Михайло Павлик, згадавши про зустріч з поетесою, сказав: «Леся просто приголомшила мене своєю освіченістю й тонким розумом. Я думав, що вона живе лише поезією, але це далеко не так. Для свого віку це – геніальна жінка. Ми говорили з нею дуже довго, і в кожнім її слові я бачив розум і глибоке розуміння поезії, науки і життя!»

C:\Users\Андрей\Desktop\12.jpgТак сталося, що у віці 9 років Леся захворіла, її мучив нестерпний біль у правій нозі. Сестра Ольга так написала про цю подію: «6 січня 1881 року в Луцьку Леся пішла на річку Стер подивитися, як святять воду, і в неї дуже померзли ноги. Незабаром потому, і від того, як тоді й думали, вона заслабла. У неї так почала боліти права нога, що вона, незважаючи на те, що й тоді була дуже терпляча, плакала від болю. Її лікували різними способами: ваннами і масажами, і нога за деякий час перестала боліти і не боліла кілька років».


Ольга Косач-Кривинюк (сестра Лесі)

Лікарями поставлено діагноз – туберкульоз кістки. Хвороба уразила руку, легені, а потім заслабли і нирки.

З лікувальною метою Леся побувала в таких містах як: Австро-Угорщина, Єгипет, Італія, Кавказ, Крим.

C:\Users\Андрей\Desktop\26s06 lesya1.jpg

Лесі 26 років. На лікуванні в Криму з мамою.

У віці 9 років  написала свій перший вірш – «Надія». Це сталося під враженням від заслання до Сибіру тітки, Олени Косач. Друкувати Ларису Косач почали в тринадцять років. У Львові 1884 р. в журналі «Зоря» читачеві було представлено на осуд два вірші («Конвалія», «Сафо»), під якими вперше з’явилося ім’я – Леся Українка. Пізніше, на початку 1893-го року виходить перша збірка поезій «На крилах пісень», до якої входить вірш «Contraspemspero» («Без надії сподіваюсь»), що є кредом молодої поетеси. Потім були інші віршовані твори, публікації статей, переклади українською мовою.

Перебуваючи на лікуванні в Карпатах збирала фольклор, гостювала у своєї подруги – Ольги Кобилянської.

2 липня 1907 року Леся Українка вийшла заміж за Климента Васильовича Квітку, людину, яка через усе життя пронесла любов до Лесі, не бажаючи поєднувати свою долю ні з ким іншим.

C:\Users\Андрей\Desktop\21korsach.jpg

                                              Чоловік Лесі Українки

«Друг моїх ідей» - вона говорила про свої стосунки з Сергієм Мержинським (познайомились 1897-го року в Криму). Ці стосунки Леся називає словом «дружба», а не «кохання». Вони часто навідували один одного, хоча й жили у різних містах. Мабуть, їх об’єднала спільна хвороба, С. Мержинський довгий час хворів на сухоти.

Одного осіннього ранку 1900-го року Леся Українка дізналася, що її другові зовсім погано. Не роздумуючи, вона їде до Сергія і не відходить від його ліжка. Сидячи біля смертельно хворого Мержинського, написала поему «Одержима». Згодом Леся згадувала: «Я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась. І навіть писала, не перетравивши тугу, а в самому її апогею».

В останні хвилини свого життя Сергій шепоче своє останнє прохання: попіклуватися про долю жінки, яку він кохав. Леся чекала освічення, але вони були адресовані іншій.

C:\Users\Андрей\Desktop\index.jpg

Сергій Мержинський

Шлюб з офіційним чоловіком у родині Косачів вважали помилкою, бо вона – дворянського роду, а він – син селянина. До того ж Леся була старша за нього на 9 років. Жилося їх важко та й хвороба прогресувала. Тоді ж в Грузії вона й написала свій magnumopus – «Лісову пісню», створивши її за якихось 12 днів. Поетеса добре знала ціну життя, бо її життя догоряло… вона знала, що помре:

 «Ой, тепер я плачу, бо вже чую й бачу, 

Що загинути мушу»

19 липня в місті Сурамі (Грузія), між першою і другою годинами ночі зупинилось серце Лесі Українки.

C:\Users\Андрей\Desktop\373169.jpg

Леся в 1913 році

Поховали поетесу на Байковому кладовищі.

Чоловік Лесі, Климент Квітка, наважився вдруге одружитися лише на схилі літ, зі своєю аспіранткою. Вони разом поїхали на могилу Лесі Українки, помовчавши 15 хвилин, промовив: «Леся дала згоду на наш шлюб, але щасливими ми не будемо».

Огнисте слово Лесі Українки, її ім’я, оповите любов’ю всього людства, завжди сяятиме у всьому світі. Ім’я поетеси, її безсмертні творіння – назавжди в серцях нащадків.

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

 

 

 

docx
Додано
23 березня 2018
Переглядів
1437
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку