Есе “Зарубіжна література в сучасному освітньому процесі”

Есе

“Зарубіжна література в сучасному освітньому процесі”

Микитюк Ольга Анатолiївна

Учитель зарубiжної лiтератури

КЗО "Межівська ЗШ І-ІІІ ступенів №1" МСР"

Вища квалiфiкацiйна категорія

Стаж роботи – 35    рокiв

Есе

“Зарубіжна література в сучасному освітньому процесі”

      За умов безперервної боротьби за життя нашого предмету і нескінченних експериментів, жоден з яких не було ще доведено до кінця, у нас немає іншого вибору, як гуртуватися і бути однодумцями. Цитуючи Аллу Мартинець, доцента кафедри світової літератури і порівняльного літературознавства Інституту філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, кандидата педагогічних наук, «саме вчителі зарубіжної літератури за найкоротший час зуміли переорієнтуватися і вибудувати нові підходи до викладання», пригадую усі нюанси цієї шляхетної боротьби за надбання світового мистецтва слова і право наших учнів долучатися до них. Можна перерахувати усі програми, варіації назви предмету, безкінечний перегляд списків для читання, програмового матеріалу, іноді думаєш, що кількість пропозицій, концепцій, реформ, програм продиктована не бажанням досягти результату, який би не лякав, а спонукав до подальшого еволюційного розвитку , а бажанням вічно перебувати у процесі – просто захоплює реформотворчість, розмови про, а по суті – імітація діяльності, а не її плоди.

         Я почала викладати зарубiжну лiтературу   з 2002 року, тому, як то кажуть, знаю про все не з чужих слів, була «включена» із самого початку.  Предмет «Зарубіжна література» введений у загальноосвітні навчальні заклади через рік після прийняття української незалежності. Які  основні переваги функціонування зарубіжної літератури в українській школі?  Я, мабуть, сказала б, що важливість предмету «Зарубіжна література» не підлягає жодному сумніву. Слідом   я б також відмітила, що курс має важливе етично-естетичне спрямування, що зарубіжна література стала одним із найулюбленіших предметів, які діти вивчають не за примусом чи під тиском невідворотності ДПА чи ЗНО, а з внутрішньої спонуки, що урок зарубіжної літератури покликаний сприяти розумінню життя як калейдоскопа множинних істин, реальностей, людей. Так само  я вважаю, що необхідність боротися за предмет є величезним плюсом, оскільки в результаті ми маємо професіоналів, конкурентоспроможних фахівців, які розвивають не тільки свій профіль, а й впроваджують нові технології і методики викладання, що можуть бути ефективними не тільки на уроках літератури. Так само  я б звернула увагу на те, що у чинному Державному стандарті базової та повної загальної середньої освіти дається визначення поняття загальнокультурної компетентності як «здатності учня аналізувати та оцінювати досягнення національної та світової культури, орієнтуватися в культурному та духовному контексті сучасного суспільства, застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на загальнолюдські цінності», а саме формування такої компетентності є одним із пріоритетів концепції «Нової української школи» .

        Необхідність існування шкільного предмету «Зарубіжна література» пов`язане і з фундаментальними завданнями сучасної освіти, і зі специфікою загальної соціокультурної ситуації в Україні, а тому не підлягає сумніву.  Курс зарубіжної літератури дозволяє учню  розширити свої знання про культури різних народів світу, а відтак для багатьох послужив засобом соціалізації у спілкуванні з представниками цих народів, а основною перевагою предмету «Зарубіжна література» є можливість доторкнутися до культурних здобутків народів світу різних часів і співставити їх з культурою рідного українського народу , допомагає учням замислитися над складними феноменами нашої дійсності, привчаючи їх до транзитного, планетарного мислення, але водночас і прищеплюючи любов до української культури, яка змогла явити українськомовні переклади найскладніших творів літератури — від античності до постмодернізму . Я також   пригадала б авторів підручників, чий авторитет у наукових і освітянських колах не підлягає сумніву, фахові періодичні видання, конференції та семінари з проблем викладання предмету, тренінги, конкурс «Учитель року» і інші конкурси, що свідчить про повноцінність, якщо можна так сказати, предмету, оскільки весь час існування предмету у колі реформаторів лунали натяки на його недолугість, а тому і непотрібність у школі, необхідність із чимось інтегрувати.   Історія показує, що зазвичай інтеграція поглинанням одного іншим і закінчується.   На даний момент   шкільний предмет «Зарубіжна література» у тому вигляді, у якому він постав і розвинувся, – створив необмежений простір для високоякісного розвитку особистості,   змінювати слід насамперед не модель філологічної освіти, а її форму та наповнення.  Я вважаю, що предмет «зарубіжна література» – чи не єдиний найуспішніший у галузі освіти проект за 28 років.

       Хочу також   підкреслити, що основним здобутком курсу зарубіжної літератури є  можливість вивчати перекладну літературу як могутнє джерело збагачення української культури, як важливий чинник у становленні національно свідомої особистості з планетарним мисленням, акцентувати увагу на тому ,що лише взаємодія є умовою національної самоідентифікації особистості і тільки в порівнянні свого з чужим людина усвідомлює своєрідність властивих її етнічній спільноті елементів.   Читання вартісних творів зарубіжної літератури в чудових українських перекладах виховуватиме в учнів повагу до своєї культури, але водночас лише у такий спосіб ми зможемо побудувати справжнє демократичне й мультикультурне громадянське відкрите суспільство, у якому любов до свого доповнена повагою до “Іншого”. Водночас “Інше” у жодному разі не підважує свого, не заперечує, а доповнює, літературний процес — це багатовимірний синергетичний феномен, який функціонує як єдиний потік. І в ньому принципово немає штучних кордонів і  приписів, які обмежують людське пізнання  . Та навіть якщо б наші учні читали не у чудових українських перекладах, а мовою оригіналу, вони не стали б меншими патріотами чи менш вартісними громадянами. Як залишалися патріотами І.Франко, який читав і перекладав В.Шекспіра, Гомера, Овідія, і Леся Українка, яка перекладала Г. Гейне, А. Міцкевича чи ведичні гімни. Був патріотом і Л.Толстой, який вивчив грецьку, аби прочитати Гомера в оригіналі, і О.Пушкін, читаючи Вольтера чи Байрона.   Впевнена, їм ніхто не ставив питання, чи зможуть вони себе національно самоідентифікувати після прочитання книжки зарубіжного письменника, а тому вони з радістю долучилися до мистецтва, не чекаючи на дозвіл.   Можна вилучити з програм усе, що створено не нами, і залишити тільки своє. Можна. На світі ще є племена, землі яких не торкалася нога європейця. У них усе тільки своє. Але використовувати слово цивілізація тут недоречно. Можна запроваджувати різні моделі літературної освіти – польську, англійську… Але для чого?   Чому обов’язково необхідно якусь з них копіювати?

      Як казав О. де Бальзак, «гарно написані історичні романи вартують більше за курси історії». Курс зарубіжної літератури має бути у школі. Бо у нього велике, крім освітнього, естетичне і виховне навантаження. Ми ж ходимо до музеїв, аби долучитися до прекрасного, слухаємо екскурсоводів, тому що вони – професіонали, які займаються улюбленою справою. Тому їхній думці ми довіряємо. Так само і вчителі літератури – екскурсоводи у музеї літератури. Погодьтесь, вони порадять гарну книжку і захоплять нею краще, ніж будь-хто. Пригадаймо, як багато великих людей завдячують своїм успіхом, становленню життєвих позицій і навіть професійним вибором зарубіжній літературі. Альберт Ейнштейн не раз підкреслював, що на створення Теорії відносності його спонукав великою мірою «Трактат про людську природу» Д. Юма. Е. Хемінгуей обожнював Л. Толстого. Марк Цукерберг зазначав, що захоплювався «Енеїдою» Вергілія і бачив себе одним із її героїв. Г. Гарсіа Маркес вирішив стати письменником, прочитавши «Перевтілення» Ф. Кафки. Ці твори ми вивчаємо на уроках зарубіжної літератури. Нашій країні потрібні постаті рівня Ейнштейна, Маркеса, Хемінгуея, Цукерберга? Переконана, що так.

Дякую, що прочитали.

З повагою до всіх  Ольга Микитюк