Факультативне заняття " Хліборобство.Удобрення поля.Сівба та догляд за рослинами.Городництво ".

Про матеріал

Метою заняття є ознайомлення учнів з традиційними видами хліборобства;розширити знання учнів про догляд за рослинами та злаками;розвивати спостережливість;виховувати бережливе ставлення до хліба та повагу до людей праці.

Перегляд файлу

     НАРОДОЗНАВСТВО                                                Карпинець О.І.

 

     ТЕМА.  Хліборобство.Удобрення поля.Сівба та догляд за рослинами.Городництво .            

      МЕТА:ознайомити учнів з традиційними видами хліборобства;

                  розширити знання учнів про догляд за рослинами та     

                  злаками;розвивати спостережливість;виховувати бережливе                                            

                  ставлення до хліба та повагу до людей праці.

     ОБЛАДНАННЯ:малюнки з знаряддями оранки         

                           ХІД ЗАНЯТТЯ

    І.ОРГМОМЕНТ

   ІІ.ПОВТОРЕННЯ ВИВЧЕНОГО

    Відомості про хліборобство

 

   ІІІ.ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

 

1.Удобрення поля та догляд за рослинами

Селяни значну увагу приділяли догляду за посівами. На пшеницях, ячмені, вівсі, горосі і т. д. такі бур'яни, як суріпок, горошок, кукіль, виривали руками, а верхівки полину й осоту, що піднімались вище за посіви, скошували косою. Руками проривали на сходах проса гірчак, молочай, сосонку тощо. Для захисту проса і конопель від птахів ставили опудала. Крім цього, щоб дикі голуби і горобці не висмикували із землі конопляних сходів, їх огороджували кілками, а між ними натягували довгі нитки, ставили солом'яні опудала.

2.Городництво

 

Городництво відоме на Україні з найдавніших часів, коли східні слов'яни вирощували буряки, капусту, ріпу, гар бузи, кавуни, часник, цибулю, моркву, мак, горох, сочевицю, огірки тощо. Воно мало переважно присадибний характер. Город ділився на плеса, грядки і капусники. Часто на низьких місцях городу нарізався і підмет. Плесо в городі — це широка довгаста ділянка; грядка — вузька, довга і висока; капусник — найнижче і найвологіше місце в городі. Характерною рисою українського городу було обсадження його ділянок соняшником, а також квітами.

Картоплю садили рядами, викопуючи в розпушеній землі заступом ямки з таким розрахунком, щоб кущ від куща ріс на відстані близько аршина. Копали восени заступом.

Буряки на городах сіяли та садили. Перевагу надавали садінню. Сіяв буряки чоловік, а садила жінка, викопуючи ямки заступом, сапою (інколи садили і розсадою).

Капусту українці завжди садили розсадою. У найзатишнішому місці, часто під хатою, огороджувався ліскою з лози або очеретом невеликий розсадник. Знизу накладався гній, а зверху — земля. Ранньою весною, часто коли ще не зійшов сніг, у розсадники сіяли насіння капусти. Сходи на ніч прикривали соломою або очеретом. Коли рослина випускала чотири листочки, господиня висаджувала її під заступ рядами в грядці. Поки капуста не прийметься, ЇЇ підливали.

Цибулю і часник селяни вирощували на низьких затишних і добре угноєних ділянках. Подекуди садили також квасолю.

Під огірки відводились завжди добре угноєні грядки, які переважно обсаджували гарбузами — встромляли по чотири—п'ять насінин зубками вгору. На півдні України та на Полтавщині було невеликій кількості сіяли мак, кріп, моркву, редьку, петрушку. Мак сіяли ранньою весною, іноді, коли ще не зійшов сніг.

ІV.ПІДСУМОК УРОКУ

1.Відомості учнів про городництво

2.Додатки

В середині XVI ст. з Південної Америки в Європу завезли картоплю, а 1764 р. вона з'явилася на Україні. У XIX ст. її почали вирощувати на польових ділянках під плуг, букер і заступ. Саме тоді широко розповсюдився посів цукрових буряків. Основна маса посівів належала землевласникам, але часто селяни, котрі жили поблизу цукрових заводів, перетворювали свої землі на бурякові плантації. У незначній кількості українці сіяли овес (найбільше в Карпатах), горох, сочевицю, боби і т. д.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

а)Вирощування злаків 

Найдавніша і найпоширеніша культура — яра та озима пшениця. Вона була головною культурою у південних районах та в Закарпатській низовині, а також займала значні площі в лісостеповій частині України. Сіяли її завжди на кращих грунтах. Друге місце посідало жито, основна зернова культура Полісся та Карпат, а також Київщини й Волині. Його сіяли переважно як озиму культуру на гірших або дуже виснажених грунтах, оскільки це невибаглива культура, що збагачує землю, підвищує її родючість.

На Півдні здебільшого займалися вирощуванням ячменю, ранньої й невибагливої ярової культури, про яку в народі говорили: «Кидай мене в грязь, то будеш як князь». Україна мала близько 20 гатунківпроса — сухостійкого злака. Його сіяли першим на піднятій цілині та перелозі, а потім заволочували бороною з напором, тобто з прив'язаними до неї колодками, які розбивали нероз-пушені грудки і затирали в землю Найдавнішою системою обробітку грунту, відомою на території України з часів трипільської культури, було мотичне землеробство, що характеризувалось обробітком вручну великих постійних ділянок городнього типу.

    б)Обробіток грунту;

Приблизно в середині І тис. до н. е. у чорноземних степових і лісостепових районах на основі застосування орних знарядь праці і тяглової сили тварин виникла перелогова система, з якою починається і польове землеробство — рільництво. У лісових районах наприкінці І тис. до н. е. з появою залізної сокири та мотики, а також суховатки, сохи і борони, мотична система почала переходити в підсічно-вогневу.

У І тис. до н. е. з поліпшенням якості обробітку грунту перелогова система переходить в парову двопільну систему. З появою ж на Київській Русі плуга виникає трипілля, що, крім карпатського регіону, стає пасивною системою українського землеробства, а згодом перетворюється у фактор, який гальмує розвиток сільського господарства.

В Карпатах упродовж середньовіччя існувала двопільна система обробітку землі. Всі поля ділили на дві половини: одну залишали під пасовища, іншу засівали різними культурами (за вирішенням громади).

Орали селяни поперемінне двома способами: у розгін  в склад. Перший спосіб полягав у тому, що починали орати з межі своєї ділянки, прокладали борозну вздовж межі і другу борозну — вздовж протилежної межі, потім — третю коло першої. Так, обійшовши гони, добиралися до середини. Таким чином на середині поля утворювалася розплуга (розгін). Наступного разу орати починали з середини ділянки і поступово доходили до обміжків (вузька смуга між нивами), або до меж .

Щоб розпустити скибу, після оранки ріллю впоперек «ралили» ралом, скородили «драпаком» або бороною. Коли було багато робочої худоби, боронування могло проводитися одночасно з оранкою. Після оранки та розпушення ріллі відразу ж приступали до сівби. На Україні побутувало два типи ручної сівби: в один сів і в два сіви. При першому типі сіяч крок за кроком ступав і сіяв зерно перед собою; при другому — він, крокуючи невеликими зигзагами, кидав зерно то трохи ліворуч, то трохи праворуч, тим самим вдвічі збільшуючи ширину засіяної смуги.

На більшості території України засіяні ниви обов'язково заволочували боронами, інколи прив'язували до борон дерев'яні колодки, які розбивали нерозпушені грудки і землю, або сіяли прямо по стерні, заволочуючи посів бороною чи загортаючи ралом.

  2.Знаряддя оранки

   а)плуг

   б)підволока

   в)гряділь

    г)соха

    д)борона

    е)коток

   ІV.ПІДСУМОК УРОКУ

Заорювання, як і засів, на Україні відбувалися завжди урочисто, з цікавими звичаями та обрядами, які повинні були забезпечити урожай. Початок і кінець оранки й сівби супроводився багатим частуванням усієї сім'ї, щоб урожай був багатий.добрий

 

 

doc
Додано
16 жовтня 2018
Переглядів
496
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку