Фарбування волосся Історія розвитку фарбування волосся.

Тема. Фарбування волосся

Історія розвитку фарбування волосся.

  Історія фарби для волосся нараховує тисячоріччя.  Згідно історичним даним, першими, хто почав фарбувати волосся, як не дивно, були чоловіки.

Археологи знайшли докази  того, що неандертальці використовували різні фарбуючі трави,  які допомагали їм змінити колір волосся і шкіри.  Древні галлий сакси,  що займали  високе соціальне становище, фарбували волосся в яскраві кольори, щоб показати свою силу и вселить страх у ворога,  тільки самі багаті й знатні ассирійці й перси мали право фарбувати волосся й бороду. У Вавилоні чоловіки посипали своє волосся піском, щоб додати йому золотий колір, а древні єгиптяни, греки й римляни регулярно використовували для фарбування волосся суміші рослинного й тваринного  походження. 

. Першими фарбами для волосся були природні, рослинні фарби, найчастіше хна.  Древні єгиптяни 6000 років тому фарбували волосся і нігті хною. Із  часів Римської імперії дійшли до нас також  рецепти по фарбуванню волосся в коричневі кольори препаратами з горіхової шкаралупи.  А от  секрет рецепту освітлення, яким користувалися римляни, не розкритий і досі.

В книгах середньовіччя також знаходять немало рецептів по фарбуванню волосся. В основному використовували лише органічні продукти: квіти, пилок, листя, кору, шкаралупу горіхів і т.д.  Але у середні віки, коли головним у жінці вважалися цнотливість і слухняність, заміжні жінки взагалі приховували своє волосся під головними уборами.

 Сьогодні вважається, що руде волосся стало результатом генетичної помилки. Однак, у часи Середньовіччя так не думали: люди з рудим від природи волоссям підозрювалися в чаклунстві й піддавалися гонінням. Уже пізніше, в 16-му столітті, руде волосся стало модним, адже саме таке мала королева Єлизавета I. Тоді ж величезну популярність одержала хна, що раніше використовувалася для фарбування волосся древніми єгиптянами.

В період Ренесансу жінки змішували хну з відваром волосяного горіха, ромашкою, індиго й іншими рослинними компонентами, отримують  різні відтінки.. Знамените «тиціанівське волосся» - каштанове з золотим відтінком - венеціанки одержували, наносячи на волосся особливий склад із вапна, тальку, кіновару, букового попелу і годинами просиджуючи під променями сонця в спеціальних крислатих капелюхах без тулії, щоб волосся придбало колір старого золота,  змочуючи волосся  водою по мірі висихання. Епоха Відродження повернула моду Древнього Риму, тоді пошана знову, звичайно ж, дісталася блондинкам. Для відбілювання жінки використовували  калієвий луг, а також каустичну соду. Страшно уявити, у що після цього перетворювалося їх волосся.

Період Бароко разом з перуками приніс у моду різні відтінки волосся, від жовтого до синього, а трохи пізніше вважалося модним припудрювати чорну шевелюру, щоб досягти ефекту сивини. Процес фарбування волосся природними  фарбами   був трудомістким, відбувався  надто повільно.  Тому пізніше до природних фарб почали додавати солі металів.  Це значно  пришвидшило процес, а головне палітра фарб значно розширилась.

У Вікторіанську  епоху кожна модниця мріяла мати білосніжно-сивий колір волосся. Для надання такого ефекту використовували пудру, а також нітрат срібла. Темне волосся, оброблене їм, звичайно, було далеке від заповітного сивого, зате жахливий пурпурний був забезпечений. Такі результати надихнули хіміків на створення першого синтетичного барвника.

Перші хімічні формули, покликані змінити кольори волосся з'явилися у  часи повального захоплення алхімією. Ці формули були настільки замудрі й вичурні, що сьогодні можна дивитися на них лише з посмішкою або страхом (кому що ближче). А тоді, через брак кращого, користувалися тим, що було.  Приміром, якщо витримати нітрат срібла на волоссі визначений час, виходив приємний темний відтінок, а якщо перетримати - фіолетовий. Цей ефект і підштовхнув учених до створення хімічної формули фарби.

Потім металічні барвники стали використовувати самостійно. Це перші хімічні барвники, що були простими в застосуванні, але далекі від досконалості.  Було виявлено їх шкідливий вплив на здоров'я людини. Тому їх стали використовувати все менше і менше, а згодом  взагалі відмовились.  Небезпекою було також те, що в догляді за волоссям часто застосовується перекис водню, а  його поєднання з металічними барвниками утворює бурхливу реакцію виділення  тепла, що призводить до руйнування волосся.

 Сьогодні зустріти металічні барвники(в відносно  безпечному вигляді) можна у так званих відновлювач кольору для волосся.  Їх фарбуючий  ефект зумовлено з'єднанням солей металу з сіркою кератину волосся (її в роговому шарі біля 4%). Вони вступають в реакцію і в результаті утворюється метало-сірчане з'єднання, що має темний колір. З кожним застосуванням  цей ефект посилюється і волосся все більш темніє, що створює враження відновлення природного кольору.

В 19-ому столітті після дослідження фізіології волосини стали  вивчати процес фарбування волосся з наукової позиції У Франції в 60-х роках XIX ст.. увійшло в моду освітлення волосся, для чого використовувався перекис водню. Вперше його став застосовувати придворний перукар Гуго при дворі імператриці Євгенії. Перекис спочатку був настільки дорогим, що дозволити його собі  могли тільки королівські особи.

В кінці XIX століття німецький хімік Август Гофман відкрив парафенілендіамін, що дозволило створити новий барвник для волосся. Але почали помічати, що у людей, які ним користувалися часто, почали виникати симптоми свербіння і отруєння, фарба викликала моторошні подразнення й запалення шкіри.   В 1906 році хіміки Кольман і Вольфенштейн виявили, що під час перетворення  барвника  в  фарбу  з'являється  шкідлива   речовина,  -  хінонімін,  -  який  і   викликає ці симптоми. Шляхом хімічних дослідів знайшли речовини, які змогли нейтралізувати її, отриманий барвник став нешкідливим.

Правда   СЕС   забороняють  використання   препаратів,   які   містять  парафенілендіамін  в концентраціях, що перевищують 1,3%.

«Сучасний перукар знає три фарби для фарбування волосся: урсол, хну і басму» - так писав  К.Г. Лазарєв в своїй книзі «Перукарська справа», яка видана в 1936 році.

Винахідником першої загальнодоступної фарби для волосся був француз Євгеній Шулер. Він пішов по шляху хімічного синтезу й створив першу фарбу на основі парафенілендіаміну,  що була  запатентована під маркою «L'Oreal».  Цю ж назву одержала корпорація по виробництву косметики, що займає в цей час одне з лідируючих місць на світовому ринку косметичної продукції.І це стало відкриттям ери хімічних барвників, які сьогодні тримають пальму першості на ринку фарб для волосся.

В 1932 році Лоуренсу Гелбу вдалося вдосконалити формулу барвника, засновану на проникненні штучного пігменту усередину волосся завдяки тому, що його луски розсуваються за рахунок впливу хімічних компонентів. Така фарба забезпечувала стійкий колір, однак досить агресивно впливала на волосся. Тому в 1950 році Лоуренс Гелб розробив  склад, що більш дбайливо впливав на структуру волосся. Його формула дотепер становить основу в більшості сучасних фарб для волосся.

На сьогоднішній день хіміки продовжують удосконалювати склади фарб. Головним чином зусилля спрямовані на створення барвника, при якому буде можливо звести ризик пошкодження волосся під час фарбування до нуля.