Фольклорно-міфологічна і філософська основа "Лісової пісні" Лесі Українки. Авторська рецепція українських міфів

Фольклорно-міфологічна і філософська основа твору. Авторська рецепція українських міфів

Образи драми поселилися в душі Лесі Українки ще в дитинстві. Вони прийшли до неї з волинських лісів, поліських озер та боліт, з легенд та міфів, яких наслухалася від волинян. Очевидно, «батьківщиною» «Лісової пісні» була мила її серцю Ковельщина, що подарувала їй силу-силенну дитячих вражень.

Щоб зрозуміти світ природи та її міфічних істот (так званої нечистої сили) звернемося до етнографічної довідки. Драма-феєрія починається з прологу. І ось ми в пролозі потрапляємо в царство фольклорних образів, витворених фантазією мешканців волинського Полісся і своєрідно трансформованих письменницею: Той, що греблі рве, Потерчата, Русалка, Водяник.

Міфічних істот читач сприймає як представників природи, які протиставляються людям. Герої-люди. Міфічні істоти. Лукаш. Його мати. Килина. Дядько Лев. Водяник. Русалки Потерчата“Той,що в скалі сидить”Перелесник. Той, що греблі рве. Лісовик. Куць. Образи твору

Перетворення людини в дерево дуже поширене в українських віруваннях, часте в народних оповіданнях і літературі. Через необережне поводження Килини зі словом Мавка раптом перетворюється на вербу із сухим листям та плакучим гіллям. Плакуча верба — символ журби у багатьох землях, вона ж — символ журної вдовиці. Також верба символізує надзвичайні життєві сили, бо має здатність розвиватися без коріння. Недарма Мавка зимувала у старій вербі, називаючи її матір'ю: «А твоя верба? / Та ж ти її матусею назвала».

«Лісової пісні» досить різноманітний. Тут квіти папороті, що приносять щастя і казкове багатство, хміль, який символізує родючість, молоде буяння, а також війну, хоробрість і відвагу. На могилі дядька Лева Мавка хоче зростити барвінок, що засвідчує вічну пам'ять про померлого. Спостерігаємо тут елементи дохристиянського анімізму, адже вся природа «Лісової пісні» почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за своє існування, як усяка жива істота. Тому антропоморфічним за суттю є рослинний світ драми: ясен, рожа, калина, береза і верба надягли святкові шати восени, приготувавшись до свята. А взимку «спить озеро, спить ліс і очерет». Рослинний світ

Тваринний світ«Лісової пісні» теж має сакральний характер. Скажімо, дядько Лев тримав чорного цапа у хліві задля того, аби вберегти корів від Куця. Щоб відлякати Потерчат, старий обіцяє привести пса-ярчука. цей надзвичайно дужий пес із «вовчим зубом» має здатність бачити і проганяти злих духів. Такого собаку бояться не тільки відьми, а й сам диявол.

Дядько Лев: «Еге! то знаю ж я! То Потерчата! / Ну-ну, чекайте ж, приведу я взавтра / щеняток-ярчуків, то ще побачим, / хто тут заскавучить!» Мешканці міфологічного світу поклоняються Змії-цариці, клятва її йменням — найвірніша: «Мавка: Хай Змія-цариця / мене скарає, якщо се неправда». Одне з пояснень ролі змія зводиться до того, що він є добрим генієм молоді та посередником у женихальних справах. Залицяючись до Мавки, Перелесник згадує Змію-царицю: «Щоб тобі здобути лісову корону, / ми Змію-царицю скинемо із трону...»

Відомою в українській міфології є постать Куця, чиє мовлення у драмі розкриває його роль і функції: «бо він (Дядько Лев) умів тримати з нами згоду. Було, і цапа чорного держить / при конях, щоб я мав на чому їздить». Людям відомо, що у стайні потрібно тримати чорного цапа для Куця, аби він не чіпав коней. «Ще й відьму, що в чортиці бабувала, / гарненько попросив, щоб їм корови / геть-чисто попсувала».

Переосмисленим представлено в «Лісовій пісні» фольклорний мотив вампіризму. У народних переказах Мавка мстива й навіть смертоносна. Лукаш після всіх завданих їй кривд якраз і чекає помсти. Але вона відповідає не прокльонами, а словами вдячності, Мавка сама стає жертвою упирів — злиднів, які вимагають у неї хоча б «калину, оту, що носиш коло серця». Отож, у «Лісовій пісні» міфологічні істоти виявляються мудрішими від людей, що часто необережні діями, вчинками, а особливо — мовленням.

Символічність образів. МавкаІдеал гармонійної людини, здатної жити в гармонії з природою. Дядько Лев Уособлення сув’язі віків, глибокої народної мудрості. Мати Лукаша Символ бездуховності. Килина Уособлення людини, яка так і не змогла прокинутися духовно. Столітній дуб. Символ єдності людини і природи. Зоря Символ кохання, дівочої краси.

Хвилинка -цікавинка

Мавка - казкова лісова істота в образі гарної дівчини з довгим розпущеним волоссям; лісова німфа.

Вона є головною дійовою особою сакрального світу. За народною міфологією, мавки (мявки, нявки, навки, бісиці) — вродливі молоді дівчата, високого зросту, з довгим волоссям, яке завжди уквітчане. Подібного опису дотримується й авторка драми. Мова Мавки свідчить про її повагу до навколишніх міфічних істот і людей, підтверджує очевидну міфологічність, сакральність образу.

Мавка пов'язана родинними стосунками з мешканцями лісу: «який-бо ти, дідусю, став суворий! / Се ти мене отак держати будеш, / Як Водяник Русалку?»; Лукаш (до Мавки): «А твоя верба? / Та ж ти її матусею назвала»; Русалка Польова (з благанням кидається до Мавки): «Сестрице! Пошануй! / Краси моєї не руйнуй!». Мавка поважає життєвий устрій лісового світу, його закони та правила існування. Її мовлення прямо на це вказує: «Цить! Хай говорить серце... Невиразно! Воно говорить, як весняна нічка»; «Не лови! Коханий, не лови! То Потерчата! Вони зведуть на безвість!». Тут і вірування в існування у надприродний світ, й антропоморфічні погляди на довкілля.

Русалка - казкова водяна істота в образі гарної дівчини з довгим розпущеним волоссям й риб’ячим хвостом; водяна німфа.

Мавчиною подругою і сестрою була Русалка — нібито весела й безтурботна дівчина, а з іншого боку — підступна. Вона прагнула затягти Лукаша в болото, використавши допомогу Потерчат і підтримку Куця. Русалки (русавки, купалки, водяниці, лоскотухи) — богині земної води, які живуть на дні водоймищ.

Своїм батьком Русалка називає Водяника (водяний, водовик, кум Гребінь) — міфічного царя, який володіє всією водою на світі: ріками, озерами, болотами, водориями, морями тощо. За народними уявленнями, русалки — дочки та дружини водяника.

Водяник - злий дух (зображуваний у фольклорі як дід із сивою бородою), що живе в озерах, річках і приносить людям нещастя.

Русалка Польова. Вона намагається хоча б на мить продовжити краснеє літо: «Хвильку! Хвилиночку! Мить одну, рідная! / Потім поникне краса моя бідная». Можливо, саме через здатність відчувати і берегти прекрасне міфологічні істоти безсмертні. цей мотив є одним із провідних у драмі. Своїми сестрицями називає Перелесник гірських русалок і літавиць, таким чином розширюючи родинне коло міфічних істот: «Перелесник: Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестриці, / там гірські русалки, вільні літавиці...»

Літавиця (летавиця) — дух кохання, добрий або ж злий, злітає з неба на землю падучою зіркою і перевтілюється в людський образ.

Потерчата (потороча) живуть по озерах або на болотах, ходять у темряві з каганчиком і тим світлом заманюють людей. Це немовлята, що померли одразу після народження без хрещення і стали потойбічною силою. У «Лісовій пісні» вони так пояснюють своє існування: «Нас матуся положила / і м'якенько постелила, / на коріння, на каміння / настелила баговиння, і лататтям повкривала...» Говорять про них й інші дійові особи: «...і бідним сиротятам-потерчатам / каганчики водою заливає»; «Еге! то знаю ж я! То Потерчата».

Нечиста сила або нечисть - у слов'янських міфології та фольклорі, збірна назва істот і проявів «нечистого», «нетутешнього» потойбічного світу. Спільним для них є спрямованість на завдання шкоди людині.

Куць - надприродна істота, що втілює в собі зло і має вигляд темношкірої людини з козячими ногами, хвостом і ріжками; злий дух, нечиста сила, біс, диявол, сатана.

Тут Куць засвідчує зв'язок деяких людей з нечистою силою, віра в це існує і дотепер. Леся Українка на означення лихої, нечистої сили вживає кілька лексем, в одному випадку називаючи її прямо, в іншому — свідомо оминаючи називання, дотримуючись поглядів на те, що ім'я нечистого часто згадувати, а особливо після заходу сонця, не можна.

Перелесник. Представником нечистого світу є Перелесник, опис якого у драмі не різниться від народних уявлень. Це чорт, що літає змієм, постає у вигляді молодого хлопця і зваблює дівчат. «Будь моя кохана! / Звечора і зрана / самоцвітні шати буду приношати, / і віночок плести, / і в таночок вести, / і на крилах нести...»

В Європі цей монстр відомий як вервольф, у Болгарії—полтеник, у Франції— лугару, а в Україні — вовкулака. Повір'я про вовкулак поширені, в основному, у поліських районах України. На відміну від західно­європейських уявлень, де вовкулака — жорстокий чаклун, який прибирає вовчу подобу, щоб зручніше розправлятися зі своїми жертвами, в українських варіантах — це людина, покарана чаклуном. За непоштивість до нього вона обростає вовчою шкурою, і в такому образі змушена бігати по лісу. Жалкуючи за втраченим людським життям, вовкулака забігає в село й моторошно виє. Коли закінчується покара, шкура спадає, і людина повертається до своїх. Руки й ноги в неї стерті до крові, а характер зіпсований спогадами про вовче існування. Отже, живе вона відлюдькувато. Пізнати вовкулаку можна завдяки тому, що в нього задні ноги мають коліна наперед, як у людини, а не назад, як у вовка.

Той, що в скалі сидить, Той, що греблі рве. Майстерно оминаючи ім'я нечистого, Леся Українка вживає міфоніми «Той, що в скалі сидить», «Той, що греблі рве». Авторка використовує такий прийом, ураховуючи вірування українців у те, що коли згадувати чорта занадто часто і без потреби, то можна накликати його до хати. Тому народ послуговується іншими словами для називання нечистого: патлатик, паничик, враг, дідько, спокусник, лукавий або просто — той і т. ін. «Поки дійдеш, ще й тая нападе — / не тута споминаючи...»

Лісовик. Господар лісу — Лісовик (лішак, лісун, боровик, пастух, ліс праведний) — дух лісу. Він оберігає своє царство та його мешканців, поважає людей, що бережуть ліс, особливо шанує волю: «Я звик волю шанувати»; «Не годна ти дочкою лісу зватись! / бо в тебе дух не вільний лісовий, а хатній рабський!»

Лісовик — один із тих, хто вказує шлях до гармонійного людського існування.

Мара — богиня зла, темної ночі, ворожнечі, смерті. Щоб її позбутися, потрібно володіти магією слова. Таку мудрість виявляє дядько Лев, виганяючи  Пропасницю (Трястя, Трясуха, Трясея, Трясовиця, Лихоманка, Напасниця) — кістляву потворну істоту, яка, вибравши між людьми жертву, починає м'яти і трясти її, кидати то в жар, то в холод. Пропасниця також уявлялася в подобі вродливої дівчини. «Шіпле-дівице, / Пропаснице — Трясавице!.. / Ось тобі, полинь — згинь, маро, згинь!»

Зли́дні - домові карлики, маленькі уосібнені істоти, що живуть звичайно там, де й домовик - під піччю або в запічку (посідають його місце, коли той розгніваний і не хоче берегти хати); доводять родину до зубожіння.

Де вже вони оселяться, там бідність і нещастя, тому кажуть: «Щастя дочасне, а злидні довічні», «Просилися злидні на три дні, та й вигнати не можна»; живуть нібито під піччю, куди не сягає промінь сонця; вигнати їх можна хіба що хитрощами.

Злидні — діти Недолі: «Не сама біда ходить, а з дітками». Леся Українка в «Лісовій пісні» так описує злиднів: «Злидні — малі, зморені істоти, в лахмітті, з вічним гризьким голодом на обличчі». Варто бути дуже обережними зі словами, оскільки, згадавши про злиднів, можна накликати їх до хати.