Автор - упорядник:

Смілаш Тетяна Григорівна , вчитель історії , спеціаліст вищої категорії.

Використання історичних джерел, як засіб формування історичних компетентностей учнів

На основі вивчення та узагальнення науково-методичної літератури та особистого досвіду питання використання історичних джерел під час проведення та підготовки до уроків набувають нового змісту і значення.  У роботі розглядаються сучасні суспільні виклики  у використанні історичних джерел в шкільній практиці, наголошується на необхідності зміни підходу у вивченні різних видів історичних джерел з метою виховання і формування в учнів основних компететнтностей. 

Робота призначена для вчителів історії, керівників гуртків.

 

 

« Для того, щоб вивчення було найбільш ефективним, учень повинен самостійно відкривати настільки велику частину виучуваного матеріалу, наскільки це  за цих обставин можливо»

                                                           Д.Поста

     ВСТУП

Якщо ми запитаємо себе, що є головним завданням для вчителя сучасної школи – почуємо у відповідь: «дати знання», «виробити вміння», «виховати особистість», «підготувати до життя». Проте чи визначені нами пріоритети – мета нашої вчительської діяльності? Що є головним – знання, вміння, виховання? Що означає жити в сучасному суспільстві? Яким чином формувати особистість, щоб життя наших випускників було успішним?

На ці питання дає відповідь вже сформована  філософія сучасної освіти, яка знайшла  нормативне закріплення у низці документів. Саме в них визначаеться пріоритетний напрямок розвитку освіти – необхідність впровадження  компетентнісного підходу в шкільну практику. В умовах розбудови демократичної, правової держави надзвичайно актуальним для навчального заходу є створення умов для формування компетентної особистості, громадянина України, здатного повною мірою реалізувати набуті знання, бути активним учасником демократичного життя, а не байдужим його спостерігачем.

«Національна доктрина розвитку освіти» передумовою утвердження розвинутого громадянського суспільства визначає підготовку освічених, моральних, мобільних, конструктивних і практичних людей, здатних до співпраці, які мають глибоке почуття відповідальності за долю країни її соцільно-економічне процвітання. 

 Звичайно, що формування такого роду умінь і здатностей особистості учня більшою мірою покладається на суспільно-гуманітарні предмети, а особливості змісту історичних дисциплін (наприклад, неоднозначність в оцінках історичних осіб, подій, явищ, процесів) розкривають перед учителем історії широкі можливості з формування саме соціальнозначущих компетенцій учнів.

 Переорієнтація навчально-виховного процесу на формування соціально активної особистості закріплена в базових нормативно-правових актах, які регламентують функціонування закладів освіти: Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Державній національній програмі «Освіта»(Україна ХХІ століття), Національній доктрині розвитку освіти, Засадах формування педагогічної освіти, Концепції розвитку загальної середньої освіти, Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти, Програмі щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України та інших документах.

 Так, наприклад, Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти вимагає:

 - розвиток інтересу учнів до історії як сфери знань і навчального предмета, власних запитів і вміння їх задовольняти;

 - отримання та засвоєння системних знань про головні події, явища та тенденції в історії України та світу;

- ознайомлення учнів з духовними і культурними надбаннями та цінностями, історико-культурними традиціями українського нороду і цивілізацій в цілому;

- визначеня, відбір і використання у процесі пошуку інформації про минуле різних видів історичних джерел, у тому числі текстових, візуальних та усних, артефактів, об' єктів навколишнього історичного середовища (музеїв, архівів, пам' яток культури та архітектури), а також інформаційно-комютерних технологій;

-   вміння представляти обґрунтовані та структуровані знання з історії, власне розуміння історії з використанням відповідного понятійного апарату та виважено розглядати контраверсійні і суперечливі теми.

Таким чином, питання використання історичних джерел під час проведення та підготовки до уроків набуває нового змісту і значення. Загалом проблема використання історичних джерел на уроках не нова. Ідею використання історичних джерел у процесі навчання започаткували Н.А.Рожков, М.М.Стасюлевич, В.Я.Угланов, С.В.Фарфаровський, Н.В. Андрієвська, В.М. Бернадський, О.О. Вагін, О.В. Волобуєв, В.Г.Карцов та ін.. Вони розкрили значення історичних документів як засобу конкретизації навчального матеріалу та запропонували методичні прийоми й форми їх використання.

Результатом впровадження дослідницького принципу у процес навчання П.В.Горою, Н.Г Дайрі, І.Я.Лернером, С.Г.Левицьким, М.М.Лисенком стало розширення джерельної бази, безпосереднє  залучення документальних матеріалів до текстів підручників та розробка пізнавальних завдань до них. Різні види історичних джерел та методику їх використання у процесі навчання вивчали також І.В.Додушко, В.Є.Вакурко, А.Т.Кінкулькін, В.Г.Майборода, Г.І.Підлуцький, Г.О.Цвікальська та ін.. В останне десятиліття дослідниками К.О.Бахановим, В.О.Комаровим, Т.В.Ладиченко, Л.В.Задорожною, В.О.Мисаном, О.І.Пометун та ін.. розглядаються окремі аспекти проблеми методики використання історичних джерел у процесі навчання. Проте, незважаючи на значну увагу вчених-методистів до даної проблеми, вона ніколи не перестане бути актуальною, оскільки документальна база історії постійно оновлюється, розсекречуються нові архівні документи, формуються нові історичні концепції, що й приводить у рух методику роботи з джерелами в рамках шкільної освіти. Крім того,без використання різноманітних історичних джерел важко вирішити питання активізації мислення учнів, оволодіння навичками дослідницької роботи, поглибленого розуміння учнями історичних подій, процесів, явищ.

Про важливість розвитку дитини як особистості говорив американський науковець Майкл Стобарт: «Курс історії має бути синтезом соціальної, релігійної, культурної, економічної історії й не повинен обмежуватись лише політичними та економічними подіями.  Вивчення історії це не лише вивченя фактів, а й активний процес, у якому учні мають працювати з цілою низкою джерел. Навчання історії має розвивати в учнів навички самостійного мислення, роботи з документом та ілюстраціями, ставити запитання, відрізняти упередження, уміння робити обґрунтовані та збалансовані висновки. Історія допомагає учням виробити такі якості, як інтелектуальна чесність, наукова точність і терпимість, підготувати до житттяв в  плюралістичному і демократичному суспільстві».

 

РОЗДІЛ І ВИКОРИСТАННЯ ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ У ПРАКТИЦІ НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ

1.1 Поняття « історичні джерела» та їх класифікація

 

 Поняття "історичне джерело" має двоякий зміст. З одного боку, це носій історичної пам'яті, тобто інформації або відомостей про ту чи іншу подію, явище, особу, які необхідні й корисні для роботи історика і без яких неможливо відтворити минуле, пізнати сьогодення. З іншого боку, джерело — це історичний факт, явище культури, політичного, соціально-економічного чи духовного життя, яке саме по собі потребує вивчення і дослідження, оскільки є результатом діяльності людини, втіленням суспільної свідомості, рівня духовності тієї конкретної цивілізації, епохи, в яку створювалось або існувало. Щоб охопити все розмаїття, все багатство джерельної бази, диференціювати, опрацювати й осмислити її, необхідно здійснити класифікацію історичних джерел. Проблема диференціації джерел, поділу їх на класи, групи, типи, роди, види, різновиди з давніх часів привертала увагу істориків, відпрацьовувались різноманітні підходи до класифікації, її принципи і прийоми.

В існуючій навчальній літературі з джерелознавства простежується кілька підходів до класифікації джерел: за типами і видами (В. Довгопол, Г. Лях, М. Матвієнко), за змістом (І. Ковальченко, В. Борщевський), за походженням (В. Стрельський, С. Валк). Проте найбільше визнання здобули комплексні або комбіновані схеми (М. Варшавчик, М. Ковальський) з акцентом на мету, спрямованість, призначення творінь людини, що відклалися як історичні джерела.

 Класифікація джерел — невід'ємний елемент їх наукового пошуку і вивчення, який суттєво впливає на повноту джерельної бази, об'єктивність і глибину почерпнутої інформації, її всебічність і достовірність. Водночас вона має прикладне призначення і, зрештою, не ускладнює, а полегшує роботу дослідника з джерелами, підвищує її ефективність і результативність.

У дослідницькій роботі історик повинен уникати спрощених підходів до класифікації, коли за основу беруться другорядні ознаки джерел, часом суто зовнішнього характеру. Нерідко й досі  трапляється поділ джерел на архівні й бібліотечні, рукописні, друковані, автохтонні-алахтонні або на вітчизняні і зарубіжні. Така класифікація вказує лише на місце походження або зберігання джерела, на його зовнішній вигляд і не може істотно вплинути на глибину дослідження, здобуття оптимальної інформації.   У радянському джерелознавстві, існував  поділ джерел за так званим формаційним принципом. Джерела згруповувалися за часом їх походження і відображення дійсності певного історичного періоду, епохи первісного суспільства, рабовласництва, феодалізму, капіталізму тощо. Вони створювали штучний водорозділ між джерелами, що відображали події з позицій партії більшовиків й інших політичних сил, абсолютизовували значення праць класиків марксизму-ленінізму.

 В наш час практикується тематична класифікація джерел. За нею здійснюється багато видань документів, що є зручним для пошуку і роботи з джерелами.

Сучасне джерелознавство розглядає класифікацію джерел як поділ всієї їх маси на групи за певною суттєвою спільною ознакою, характерною для кожної групи. Класифікаційна робота допомагає виявити в джерелах найбільш характерні ознаки, їх повторюваність, встановити певні закономірності й особливості утворення джерел і на цій основі обґрунтувати вибір методів їх опрацювання та використання.

Основними принципами класифікації джерел є об'єктивність, історизм, науковість, зв'язок з дослідницькою та педагогічною практикою.

Іншими словами, класифікація джерел — невід'ємний елемент їх наукового пошуку і вивчення, який суттєво впливає на повноту джерельної бази, об'єктивність і глибину почерпнутої інформації, її всебічність і достовірність. Водночас вона має прикладне призначення і, зрештою,  не ускладнює, а полегшує роботу з джерелами, підвищує її ефективність і результативність.

Таким чином, класифікація джерел є важливим інструментом їх систематизації, внутрішнього поділу за певними ознаками, вона є методом поглиблення їх пізнання, засобом підвищення інформативних можливостей джерел. Класифікація допомагає встановити місце джерела в суспільному житті, з'ясувати, так би мовити, його доджерельний, тобто службовий або функціональний статус. Наприклад, Універсали Директорії УНР перш ніж стати дослідницьким джерелом виконували розпорядчі або нормативно-правові функції в Українській Народній Республіці. Ця обставина (функціональне призначення документів) завжди має враховуватись істориком. Значення класифікації зумовлюється тим, що вона дає можливість утворювати групи споріднених джерел за спільними ознаками і відповідно добирати до них оптимальні методи використання і дослідження.

Найчастіше вчені за типом відображення інформації  виділяють такі джерела:

• документальні (писемні);
• візуальні (речові);
• етнографічні;
• усні;
• лінгвіністичні;
• кіно-фотодокументи;
• фонодокументи;
• образотворчі.

За видом історичні джерела поділяють на первинні і вторинні (інтерпретації). Зрозуміло, що перевагу потрібно віддавати первинним. Але й вторинні джерела цілком можуть використовуватися за умови дотримання принципу контраверсійності при їх відборі.

 

 

1.2.  Історичне джерело як основа навчання історії

 

 

У другій половині ХХ століття були започатковані нові засади навчання історії. В західній європейській школі з'явився новий тип навчальної літератури, який відрізнявся від традиційних підручників тим, що в них не було авторського тексту. Його замінили фрагментами писемних джерел та завданнями до них. Від засвоєння авторських інтерпретацій учні перейшли до дослідження джерел і формування власного погляду на історичні події, явища, процеси.

Сьогодні кардинальні зміни почали відбуватися і на українському просторі. Одним із проявів таких змін стало запровадження європейського досвіду та впровадження в практику навчання історії джерел різного типу і створення на цій основі шкільних підручників нового покоління в яких просліджується домінування  в навчальному змісті не авторського тексту, а історичних джерел.

Прикладами такої навчальної літератури, що укладена на нових засадах і сприяє впровадженню інноваційних підходів і формуванню основних компетенцій у учнів, можуть бути підручник « Історія України» О.Пометун, Н.Гупана, Г.Фреймана для 10-11 класів, посібник для 10 класів «Історія епохи очима людьми України та Європи у 1900-1939 рр.» Ю.Комарова, В.Мисана, А.Осмоловського, С.Білоножка, О.Зайця. Матеріал у цій навчальній літературі подається на засадах багатоперспективності з використанням різноманітних писемних джерел: постанов, щоденників,приватних листів, газет, свідчень очевидців, істориків, політиків. Підбір візуальних джерел націлює учнів на активне дослідження малюнків, карикатур, плакатів, творів живопису, фотографій. Відсутність авторського тексту та система завдань  дозволяють кожному учню фактично створювати власний авторський текст в якому картини життя постають у багатоманітності і суперечливості. Саме це змушує учнів замислитися над тим, що відбувається поруч, як певні події, явища, процеси можуть бути оцінені тепер і через деякий час, що впливає на цю оцінку і від чого вона залежить. Така навчальна література не лише пропонує учням новий шлях вивчення історії, а й сприяє вихованню в них толерантної поведінки формуванню інтересу до історії, заохочує учнів ставити цікаві, влучні й контраверсійні запитання, критично сприймати минуле і сьогодення.

Такий зміст навчальної літератури дає можливість вчителю використовувати як індивідуальні так і групові форми навчання, робити акцент на пізнавальній діяльності  учнів, більше виконувати творчі завдання, розвивати критичне мислення тощо.

Використання на уроках історії різних типів джерел ставить перед вчителем проблему формування відповідних умінь і навичок у учнів, оволодіння новими підходами до аналізу істороричнихджерел.

 

 

 

 

 

 

1.3. Сучасні вимоги до аналізу історичних джерел

 

 

Більшість сучасних вчителів історії, вихованих та навчених радянською школою, сприймають історичні джерела, як засіб конкретизаціі та поглиблення знань учнів, розкриття особливостей історичної епохи, стимулювання мислення та сприяння розвитку інтересу до історії. Так, наприклад, у роботі з текстовими джерелами ми часто намагаємся акцентувати увагу на їх інформаційній цінності. Тому не дивно, що більшість прийомів, які використовуються на уроках історії, коли учні звертаються до джерел, пов’язані не з процесом дослідження, а з репродуктивним відтворенням (зняттям) інформації, ілюструванням тексту параграфа – авторського тексту.

Така ж ситуація і з використанням візуальних джерел, які часто виступають просто ілюстрацією до сказаного. Нерідко відчувається, що  без них можна цілком обійтися, вони лише додатково унаочнюють проаналізоване і відтворене на підставі класичних історичних документів. Але фотографія, кінокартина, відеофільм – це цілком самодостатні історичні джерела, які потребують такої ж джерелознавчої критики та відповідного методичного інструментарію, як і писемні документи. Комплексне дослідження, вилучення та використання інформації таких джерел дає змогу дослідникові не лише доповнити свої судження про історію, а й поглянути на неї в бувальному розумінні цього слова.

Ці документи, по-перше, образно відображають конкретику часу і місця; по-друге, самі є артефактами цієї епохи, отже її прямими документами;  по-трете, закодована в них інформація потребує семантичного (знакового) прочитання і розуміння.

При реконструкції  історії повсякденності (епохи, верстви, середовища, людини) можна не тільки відзначити зростаючу роль зображальних і речових джерел, а й певну зміну їх пріоритетності в компанії з письмовими. Адже повсякдення майже не фіксується в офіційних повідомленнях і зведеннях і тому складно прочитується.

Світлини зберігаються у архівних і музейних колекціях, видаються у формі буклетів і альбомів тематичного чи хронологічного характеру. Цінні фотосвідчення своєї доби містять сторінки газет. Фотографії супроводжують мемуари, наукові праці, нариси тощо. Врешті, у кожній родині є свій фотоархів а може й відеоархів.

Майже кожен сучасний підручник з історії має такі складові як «історичний документ», «історичні джерела», «документ», «свідчення очевидців», «фотографії» тощо.  Всі ці рубрики найчастіше подаються у кінці параграфа і супроводжуються навчально-методичним апаратом – запитаннями і завданнями, більшість з яких спрямована на відтворення інформації або ілюстрування певної історичної події. Такий підхід не тільки не розвиває інтересу до історії, а й активно його гальмує. До того ж сучасні підручники переобтяжені навчальним матеріалом. Це в свою чергу, призводить до того, що вчителі та учні не встигають дійти до роботи з джерелами на уроці. В кращому випадку вони можуть побіжно розглянути один з документів для уточнення, ілюстрування якихось фактів або дати дітям завдання опрацювати джерела вдома. Детальний аналіз джерел, їх дослідження вимагає відповідного часу. В умовах звичайних (непрофільних) класів учитель практично не може дозволити собі такої розкоші – попрацювати із джерелами.

У сучасній вітчизняній навчально-методичній літературі з'явилося чимало публікацій, які виходячи із сучасних вимог, пропагандують та утверджують нові підходи до аналізу джерел. Статті, навчально-методичні рекомендації, розробки А.Єрмоленко, Л.Задоржної, Т.Ковбасюк, В.Курилів, В.Мисана переконують нас, що у вітчизняній шкільній освіті торують шлях нові моделі дослідження історичних джерел. На перше місце виступають запитання, пов’язані із встановленням авторства документів, типу джерел, часу створення, визначення ступеня їх об’єктивності, умов появи, довіри до них тощо.

З'ясування перелічених питань – своєрідний шлях дослідження джерела, який не лише озброює учнів певними прийомами, формує цілу систему умінь, а й сприяє розвитку нових поглядів, ставлень, дає змогу побачити історичний процес у різних його проявах, інтерпретаціях, що в перспективі приведе до виховання нової людини, яка як визначив В. Мисан, «чітко знатиме: в газеті «Правда» - не все правда; її може там взагалі не бути; істин багато, і кожна з них має право на інування; неповторним незмінним є лише історичний факт, все інше – лише його інтерпретації».

РОЗДІЛ ІІ МЕТОДИКА РОБОТИ З ІСТОРИЧНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ

2.1. Формування в учнів аналітичних вмінь та навичок

 

 

 Впровадження  у шкільну освіту сучасних методів опрацювання історичних джерел  основною задачею висуває формування в учнів вмінь аналізувати історичні пам’ятки. Вивчаючи істрію шляхом дослідження історичних джерел слід дотримуватись вимог, які дозволять поєтапно встановити історичну правду і будуть розвивати та закріплювати в учнів вміння аналізувати, критично оцінювати, бачити проблему та шляхи її вирішення. Процес дослідження історичних джерел можна представити у вигляді поетапних кроків.

І етап. На цьому етапі учні  вчаться проводити попередне візуальне дослідження. Наприклад, якщо це історичний документ то доцільно визначити вид цього документа, який він за обсягом, хто його автор, коли і за яких умов він був створений тощо. Дослідження фотографії,картини, передбачає відповідь на питання: хто або що зображено, скільки осіб, якого віку, статі, як вони виглядають, які предмети і речі видно, чи є зафіксовані написи. Якщо об’єктом дослідження є речові пам’ятки, то теж даємо їм візуальну характеристику.

ІІ етап. Якщо ми продовжуємо працювати з документом, то конкретно встановлюємо вид письмового джерела. Можливо це офіційний документ: акт, грамота, договір, декларація, дозвіл, закон, маніфест, наказ, постанова, резолюція, распорядження, угода, указ, універсал тощо. Можливо, документ, що фіксує фінансові, цивільні та інші операції: квитанція, квиток, книга обліку, рахунки, реєстри, розписки, свідоцтва, списки, чеки. А може ми маємо справу з документами, що посвідчують особу: паспорт, посвідчення, свідоцтво, довідка, перепустка. Чи працюємо ми з джерелом офіційної інформації? Вона, як правило подається в бюлетенях, вісниках, часописах. Ми можемо також працювати із записками, зверненями, листами, спогадами, статтями, телеграмами, щоденниками тощо. Працюючи з речовими джерелами, також, встановлюємо їх вид: будівлі ( житлові, культові, державні чи навчальні установи), предмети побуту, знаряддя праці, одяг, посуд, прикраси тощо. Визначення виду джерела дає можливість відповісти на питання достовірності, правдивості джерела.

ІІІ етап. З'ясовуємо хто є автором цього джерела. Визначення походження автора, його  соціальне походження, рівень освіти, політичні переконання, час життя і т.ін. допомагають критично підійти до розуміння інформації, запобігти упередженості. Норман Дейвіс, посилаючись на практику ретушування офіційних фотографій за часів Сталіна, у своїй книзі про європейську історію попереджав, що «фотокамера, як і історик, ніколи не говорить правду». Фотограф – теж людина, у нього були мотиви.

ІV етап. Визначаємо коли зявилося джерело. Визначення часу появи джерела має важливе значення для характеристики. З'ясування достовірності або вторинності історичного джерела. Час дозволяє з'ясувати різні точки зору на ту чи іншу подію, те, як на їх формування вплинули політичний режим, наявність або відсутність демократичних прав і свобод у суспільстві, роль і становище особи, яка дає оцінку історичному факту тощо. Якщо дата не вказується, то це дає можливість провести додаткове дослідження, залучивши  додаткові джерела та факти. Це сприяє ще більшій активізації пошукової діяльності учнів.

V етап. Встановлюється яке це джерело – первинне чи вторинне. Установлюючи первинність або вторинність історичного джерела, варто пам’ятати, що первинний документ – суб’єктивне джерело. Будь-який текстовий документ створюеться людиною і несе в собі особистісне начало.

VI етап. Важливе значення має з'ясування способу появи джерела – створювалося воно спеціально чи є результатом неупередженої діяльності. При з'ясуванні міри упередженості джерела, як правило, звертають увагу на те, з якою метою воно створювалося, в якому виданні було вперше опубліковано, коли з'явилося. Працюючи з ним, учні повинні розуміти, як воно з'явилося, на яку аудиторію розраховане. Упередженим джерелам не можна довіряти до кінця, оскільки вони несуть у собі значну частину суб’єктивності, оцінюють подію лише з однієї точки зору. Упереджені джерела обов’язково слід використовувати, оскільки саме з їх допомогою можна продемонструвати відмінності у поглядах, оцінках тих самих подій різними людьми або політичними силами.

VII етап. Попередньо проведений аналіз допомагає визначити ступінь довіри до джерела. Якщо відомий автор та час появи джерела,  з’ясовано, що це за джерело, яке воно, як створювалося, з якою метою, то ступінь довіри до нього буде високим і навпаки, брак інформації про авторів, час появи, виявлена упередженість джерела зменьшууть довіру до нього. Однак це не означає , що ми повинні його ігнорувати, не брати до уваги, не використовувати.

Лише після такого аналізу джерела можна перейти до більш детального цілеспрямованого його дослідження. Организація подальшої роботи з історичними джерелами залежатиме від того, яку мету і завдання ставимо перед  учнями. Як ми хочемо використати джерело? На що звернути увагу? Яку інформацію почерпнути?

 

 

2.2. Організація учнівського дослідження історичних джерел

 

 

Учнівське дослідження історичного джерела – самостійна робота школярів з вивчення джерел згідно з певним алгоритмом за безпосередньої допомоги (консультування, коригування, спрямування) вчителя. Учнівське дослідження як самостійна робота без учительського втручання можливе за умови, що учні оволоділи елементарними уміннями аналізу історичних джерел на основі тренувальних вправ, відпрацювання окремих прийомів тощо.

На початковому етапі вчитель чітко ставить перед учнями завдання, визначаючи час його виконання. Наприклад: «Упродовж хвилини уважно розглянте зображення знарядь праці і подумайте: де і як вони використовувалися», або «Упродовж трьох хвилин прочитайте документ і дайте відповідь на запитання: якій події присвячено цей документ?» Наступним етапом стане загальний аналіз, стисла характеристика цього документа згідно з пам’яткою.

Памятка для стислої характеристики документа:

1.З яким джерелом маємо справу?

2. Хто автор джерела?

3. Коли зявилася ця памятка історії?

4. Джерело первинне чи вторинне?

5. Чи можна джерело важати упередженним чи ні?

6. Чи можемо ми довіряти цьму джерелу і наскільки?

Практика показує,  що навички роботи з історичними джерелами серед учнів 5-11 класів краще формувати поетапно, виходячи з вікових особливостей і можливостей учнів.

Первинні навички роботи з історичним джерелами формуються у 5-7 класах. Учні вчаться за допомогою вчителя встановлювати авторство джерела, давати стислу характеристику автору (або авторам), визначати час появи джерела, про що можна довідатися з нього, що можна сказати про епоху в яку було створено пам'ятку,  чи можемо ми повністю довіряти джерелу? Краще у цьому віці діти сприймають візуальні джерела і можуть легко встановлювати що або хто зображений(сцена повсякденного життя, політична подія, портрет тощо), про що свідчать зображення, коли відбувалися події, коли створено зображення, з якою метою (особливо для плакатів і карикатур) і т. д..

У 8-9 класах продовжуємо поглиблювати навички учнівського дослідження джерел. Наприклад, досліджуючи історичний документ вчимося давати не тільки візуальну характеристуку, а й визначати: чому він написаний, який це документ, чи переконливий він, чи логічно обґрунтовані його положеня, який жанр документу, хто і навіщо його створив, що доводить документ, наскільки він упереджений і т. д..

У 10-11 класах у учнів вже майже сформовані основні аналітичні вміння і тому більшу увагу слід зосередити на критиці джерел. Варто намагатися залучати уяву учнів, визначати важливість і правдивість джерела.

 

 

2.3. Основні критерії відбору історичних джерел та способи їх використання

 

 

Для організації продуктивного учнівського дослідження важливу роль відіграє відбір джерел. Як зазначається в науково-методичній літературі, джерела повинні бути:

- реально застосовуваними, а не просто ілюстративними;

- представницькими ( максимально повно висвітлювати різноманітні аспекти теми);

- контраверсійними, тобто репрезентувати одночасно різні точки зору, в тому числі офіційні і неофіційні;

- репрезентувати достатньою мірою точку зору більшості;

- бути різноманітними (письмовими, фото, статистичні дані, плакати, карикатури тощо);

- бути доступними і зрозумілими за змістом;

- бути достатньою мірою короткими;

- сприяти з'ясуванню важливих понять, давати можливість роботи з ними;

- давти можливість ставити питання і давати відповіді на них;

- компенсувати відсутність інформації в інших видах документів, доповнювати або протистояти оди одному;

- не потребувати додаткової обробки;

- надавати можливість порівняння.

        Джерела можна використовувати різноманітними способами.  Найчастіше джерела використовують для досягнення таких цілей:

-  для активного і цікавленого початку уроку;

- для того, щоб викликати цікавість в учнів ( для цієї мети найчастіше застосовують візуальні джерела);

- для ілюстрування різноманітних інтерпретацій (найчастіше використовують вторинні джерела з різних політичних таборів);

- для активізації розумової активності учнів;

- для провакації дискусії;

- для формування навичок дослідницької роботи;

- для закріплення вивченого матеріалу;

- для проведення підсумково-узагальнюючих уроків.

Зрозуміло, що на практиці ці способи використання джерел можуть комбінуватися. Комбінувати доцільно і різні види джерел. Так, наприклад, фото можна в'язати з іншими джерелами і доказами (первинними і вторинними). Для реконструкції повсякденного життя використання фотографій є не тільки можливим, а й необхідним. За ними відтворюється конкретний образ епохи, з деталями, дрібницями, під  різними кутами зору. Фото уможливлюють відчуття емоційної атмосфери сприйняття історії. При відборі фотографій для історичного аналізу треба намагатися уникати однозначності, одновимірності. Важливо добирати фото не лише яскраві, а й провокаційні, протилежні за змістом, які демонструють різні підходи до одного й того ж явища. Щоб цілком зрозуміти фотографію, потрібно звірятися з іншими формами доказів. Фотографія має досліджуватися в контексті, тільки тоді її можна інтерпретувати максимально повно.

 

 

РОЗДІЛ ІІІ МЕТОДИЧНІ РОЗРОБКИ УРОКІВ З ВИКОРИСТАННЯМ РІЗНИХ ВИДІВ ДЖЕРЕЛ

 

 

3.1 План-конспект уроку за темою: «Сталінська індустріалізація України»

 

Мета: Визначити причини переходу радянського керівництва до форсованої індустріалізації. Розкрити та схарактеризувати методи, хід та результати індустріалізації. Розвивати у учнів вміння роботи з різними видами джерел (статистичними, письмовими, мемуарами, спогодами, фотодокументами, хронікою того часу та ін..) аналізувати історичні факти, систематизувати матеріали, працювати з додатковою літературою. Навчати робити висновки на основі альтернативних поглядів на проблеми, на основі історичних фактів відстоювати свою точку зору.

 Виховувати принципи толерантності, поваги до національної історії, здійснювати патріотичне виховання.

Тип уроку:  засвоєння нових знань.

Форма уроку: урок-семінар.

Основні поняття: індустріалізація, п’ятирічка, «штурмівшина», стаханівський рух, суботник.

Основнв дати:

1927-1928рр. – хлібозаготівельна криза.

1928-1932р. – п’ятирічний план розвитку народного господарста України.

20 січня 1929р. – у газеті «Правда» опублікована стаття В.Леніна «Як організувати змагання?»

Травень 1929р. – XІ Всеукраїнський з’їзд рад і затвердження плану першої п’ятирічки.

Листопад 1929р. – пленум ЦК ВКП(б) і розгром групи Бухаріна.

Кінець 1929р. – перехід до форсованої індустріалізації.

1 жовтня 1931р. – введення в дію Харківського тракторного заводу.

10 листопада 1932р. – урочисте введення в дію Дніпровської гідроелектростанції.

1933-1937рр. – друга  п’ятирічка.

31 серпня 1935р. – почин Стаханова.

Одладнання: телевізор, проектор, DVD-програвач, карта «СРСР у роки перших п’ятирічок».

                                         Хід уроку.

І Організаційнмй момент.

ІІ Актуалізація опорних знань та умінь учнів методом «Мозкового штурму».

 - Які зміни відбулися в економічному житті України в роки непу?

 - Які були досягнення непу?

 - Чи можливий був подальший розвиток непу?

ІІІ Мотивація навчальної діяльності.

 - що вам вже відомо з вивчаємої теми?

 - звідкіля ви довідалися про неї?

 - чи виникли у вас питання під час підготовки до семінару?

 - що ви чекаєте від уроку?

ІV Вивчення нового матеріалу. 

  Проходить у вигляді семінарського заняття. Учні отримують випереджальні завдання: зібрати та обробити данні ( документальні, статистичні данні, фотодокументи, кінохроніку, спогади учасників подій іт.д.), визначити форму представлення результатів роботи. На семінарське заняття  виносяться наступні питання:

1. Як зміни в політичному керівництві СРСР вплинули на зміну політики в галузі економіки?

2. Що спонукало сталінське керівництво перейти від політики непу до планової індустріалізації?

3. Джерела та методи індустріалізації?

4. Індустріалізація чи  форсований ривок? «Штурмівщина».

5. Зміни в управлінні економікою та їх наслідки для України?

6. Провали й досягнення першої п’ятирічки.

7. Друга п’ятирічка. Стаханівський рух.

8. Результати та значення сталінської індустріалізації.

V Рефлексія.

Учням пропонується повернутися до питань, які вони записали на початку уроку. Кілька учнів зачитують ці питання і дають відповідь на них. Якщо виникають ускладнення з відповідями, то звертаемося по допомогу однокласників і вчителя.

Закріпити вивчений матеріал можуть допомогти і такі питання:

 - Які факти свідчили про згортання непу в 1928-1929рр.?

 - У чому різниця у поглядах Сталіна, Троцького, Бухаріна?

 - Коли було прийнято перший п’ятирічний план розвитку народного господарства та які економічні завдання планувалося вирішити? Чи мали вони під собою економічні обґрунтування?

 - Під впливом яких факторів і коли відбувся перехід до форсованої індустріалізації? У чому це проявилося?

 - У чому проявилася централізація управління промисловістю і які наслідки мала вона для України?

 - Чи виправдені були методи індустріалізації?

 - Що було зроблено в роки перших п’ятирічок і чи були виконані завдання?

 - Які факти свідчпть про фальсифікацію результатів перших п’ятирічок?

 - Як змінився рівень життя народу у роки перших п’ятирічок?

VI Оцінювання.

 Оцінювання відбувається шляхом обговорення виступів учнів. Визначається чий виступ був більш аргументований, хто краще проявив себе під час захисту своєї точки зору, у кого були більш наукові виступи.

VII Домашне завдання. Пропонуеться учням взяти інтерв’ю у свої родичів, знайомих з питань даної теми і, використовуючи цей матеріал та інші факти написати твір за темою: «Життя радянських людей у період сталінської індустріалізації».

 

 

 

3.2  План-конспект уроку за темою « Голодомор 1932-1933 рр. в Україні»

 

 

Мета: На основі дослідження різних видів джерел з'ясувати передумови, причини, масштаби і трагічні наслідки Голодомору 1932-1933рр.. Допомогти учням усвідомити трагедію народу та окремої людини того часу.

Розвивати в учнів уміння аналізувати історичні факти, систематизувати матеріали , виділяти головне, дискувати, працювати з додатковою літературою, пам'ятками. Формувати і вдосконалювати навички роботи зі статистичними матеріалами, критично оцінювати історичні факти та діяльність осіб. Вдосконавлювати вміння робити висновки на основі альтернативних поглядів на проблеми, на основі історичних фактів аргументовано відстоювати власні погляди, працювати з доступними джерелами.

Виховувати повагу до національної історії, толерантне ставлення до протилежної думки, здійснювати патріотичне виховання.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Форма уроку: захист проекту.

Основні поняття: голодомор, кулак, розкулачення, «чорна дошка», натуральні штрафи, політвідділи МТС, колгоспний лад.

Основні дати:

- 7 серпня 1932р. – постанова ВЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення громадської (соціальної) власності».

- 8 листопада 1932р. – таємна постанова ЦК КП(б)У про припинення відвантаження товарів для сільської місцевості України.

- 20 жовтня 1932р. – запровадження урядом УСРР «натуральних штрафів» за невиконання плану хлібозаготівель.

- 1932-1933 – Голодомор.

- 6 грудня 1932р. – постанова РНК УСРР і ЦК КП(б)У про занесення на «чорну дошку» сіл, які «злісно саботують хлібозаготівлі».

- січень 1933р. – постанова партійно-державного керівництва СРСР про організацію політвідділів при МТС і радгоспах; постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) « Про обов’язкову поставку зерна державі колгоспами й одноосібними господарствами».

Обладнання: телевізор, DVD-програвач, фрагменти хроніки, проектор.

                                 Хід уроку.

 І Організаційний момент.

ІІ Актуалізація опорних знань та вмінь учнів методом «Мозкового штурму».

• Чи Україна вперше у ХХ ст.. зазнала голоду?
• Які причини спричинили голод 1921-1922рр.?
• Який характер носив голод 1921-1922рр.?
• Які наслідки цього голоду?

ІІІ Мотивація.

Вчитель пропонує учням самим визначитися з метою та очікуваними результатами і записати до зошита питання, на які вони хочуть почути відповідь.

ІV Вивчення нового матеріалу.

Вивчення нового матеріалу проходить у вигляді захисту проекту. Групи учнів отримують випереджальні завдання – підготувати проект «Голодомор 1932-1933рр.». З цією метою перед ними ставляться такі завдання:

1. Підготувати дослідницько-інформаційний проект із даної теми.

2. Зібрати інформацію, обробити дані. Визначти форму представлення результатів. Розподілити обов’язки кожного члена групи.

Творці проектів розподіляються на:

- істориків;

- юристів;

- журналістів;

- статистиків;

Учні отримують орієнтовні завдання.

Статистики: підготувати статистичні дані, які дадуть відповідь на запитання:

- кількість зібраного зерна у1931-1933рр.;

- райони України, де було зібрано найменша кількість зерна;

- які області України найбільше постраждали від голоду;

- яка кількість людей загинула від голоду.

Історики:

- схарактеризувати політику радянського керівництва щодо України наприкінці 1920-х – початку 1930-хрр.;

- визначити причини Голодомору 1932-1933рр.;

- ставлення радянського керівництва до ситуації, яка склалася на селі в 1932-1933рр:

• «Закон про п’ять колосків»;
• діяльність комісії Молотова в Україні;
• запровадження урядом УСРР «натуральних штрафів»;
• постанова РНК УСРР і ЦК КП(б)У про занесення на «чорну дошку» сіл, які саботують хлібозаготівлю.

- Схарактеризувати становище селян;

- наслідки голодомору в Україні;

- діяльність та висновки комісії, яка досліджувала Голодомор.

Юристи:

- який статус мала УСРР у складі СРСР;

- визнання Голодомору 1932-1933рр.. в Україні геноцидом українського народу.

Журналісти:

- зробіти аналіз публікацій за останні роки, в яких піднято питання про Голодомор 1932-1933рр. (метод « Папка з газетними статтями»);

- як реагували країни Заходу на події 1932-1933рр? Як ці події було відображено в іноземній пресі?

- Узяти інтевю в очевидців подій і написати статтю до газети (метод «Інтервю з очевидцем).

Учням пропонується на протязі презентації проектів записувати на дошці питання, які у них виникнуть ( метод «Дошка запитань»).

V Рефлексія.

Закріплення матеріалу проводиться за питаннями, які учні записували у ході презентацій проектів, а також за питаннями:

- Чи переконали вас зібрані факти в тому, що голод 1932-1933 рр. мав штучний характер?

- Які факти вас вразили більше всього?

- Чи можна було запобігти голоду?

- Чому партійне керівництво приховувало факти голоду?

- Чи можемо ми визнати Годомор 1932-1933рр. геноцидом українського народу?

VI Оцінювання.

Краще дати можливість учням самим оцінити проекти своїх товаришів та внесок кожного у його розробку.

VII Домашне завдання.

Пропонується кожному учню написати есе-роздум на тему: « Голод 1932-1933рр.» за схемою:

1.Висловіть власне ставлення до проблеми.

2. Наведіть аргументи, що підтверджують вашу позицію.

3. Підтвердіть наведені аргументи відомими фактами.

4. Чітко сформулюйте висновки, яких ви дійшли.

 

 

3.3. План-конспект уроку за темою «Фашистський окупаційний режим в Україні»

 

Мета: визначати суть окупаційного режиму в Україні. На основі різних джерел інформації схарактеризувати життя українських людей у період окупації та ставлення до нового режиму різних верств населення та політичних сил в українських землях, визначати зміни, пов'язані з війною та окупацією України. Розвивати у учнів навички дослідницької роботи та  аналізу історичних джерел, критичного мислення. Виховувати почуття гідності, поваги, патріотизму.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Форма уроку: урок-конференція.

Основні поняття: «Новий порядок», колабораціонізм, концтабори, голокост, остарбайтери.

Обладнання: телевізор, DVD-плейєр, проектор.

Хід уроку.

I    Організаційний момент уроку.

II    Актуалізація   опорних знань  методом « Знаємо - хочемо дізнатися - дізналися». Учням пропонується подумати над тим, що вони вже знають з теми цього уроку та згадати:

1.    Коли територія України була повністю окупована німецькими військами?

2.    Які плани були у Гітлера та його союзників щодо України?

III    Мотивація навчальної діяльності. Учням пропонується поставити запитання до теми уроку і почати заповнювати таблицю:

 

Що знаємо?	Про що хочемо         дізнатися?	Про що дізналися?

 

IV Вивчення нового матеріалу. Клас поділяється на групи, які отримують завдання: на основі інформаційних, письмових, документальних, статистичних та інших джерел підготувати виступ на конференцію. Група учнів отримує завдання підготувати проблемні питання до доповідачів. Обирається головуючий конференції, якого вчитель знайомить з його повноваженнями під час проведення конференції.  Вивчення нового матеріалу проходить у вигляді проведення конференції на яку винесені питання:

1. Зміст  політики «нового порядку» в Україні.

2.Життя населення України в умовах окупації,

3. Концентраційні табори та масове знищення людей.

4. Голокост –геноцид єврейського народу.

5. Остарбайтери.

V Рефлексія. Проводится  шляхом  зачитування учнями записів,  які вони зробили під час конференції у третий колонці таблиці та обговорення питань:

1. Чи виправденими були заходи німецьких окупаційних властей на Україні?

2. Які факти вас вразили більше всього? 

3. Чи можно було сподіватися українцям на відродження самостійності держави?

VI Оцінювання. Проводиться у загальному колі, шляхом обговорення виступів та внеску кожного учня у спільний результат.

VII Домашнє завдання.  Написати невелику статтю до газети  з питань, які обговорювалися на конференції.

 

3.4 Фрагмент виховного заходу присвяченого виводу радянських військ з Афганистану.

 

На захід, присвячений подіям в Афганістані бажано запросити учасників тих подій або воєнослужбовців, представників воєнкомату та ін..

 Декламація віршів супроводжується слайд–шоу фотографій часів Афганської війни і легка музика ( див. додатки, диск 2)

 

1-й учень: Війна в наш дім проникла тихо

               Згасивши тисячі життів

                    І залишила біль і лихо

                    Печалі вдів і матерів.

2-й учень: Хто ж відповість за юні долі,

                    У крові викупаний стяг.

                    Коли і як приспати болі

                    В людських зневірених серцях.

3-й учень: А може скажуть кладовища,

                   Устами жалібних троянд,

                   Чом девять літ там юність нищів

                   Для нас чужий Афганістан.

4-й учень: У війни холодні очі, у неї свій рахунок і своя безжальна арифметика.

5-й учень: 160 тисячам наших земляків судилося пройти це жорстоке випропування,  3383 із них повернулися додому в цинкових трунах. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни! Ми маємо пишатися мужністю, героїзмом наших солдат!

6-й учень: Потрапивши на палаючу Афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль і до останього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу.

 

На фоні легкої музики і демонстрації хроніки Афганської війни виходить група хлопців, одягнених у військову форму і зачитують листи солдат до рідних.

 

Воронін Сергій Олександрович. Писав своєму другу Олексію Смирнову, якого завжди називав «Павлович»: «Здравствуй, дорогой Павлович! Пишу тебе ответ с большим опозданием. Извини, что не писал, понимаешь домой некогда написать. Служба у меня идёт нормально. Служить стараюсь хорошо, Вохтому не опозорю. Пока ездим запасными водителями, но сейчас дают «Урал». У нас жара. Загорел, как негр. Ну а как там дела у вас? Оставь там на плотине щуку на 3 кг, приеду – выловлю. За фото большое спасибо. Смотрю на вас. Так домой тянет. Леха, передавай привет матери, ребятам, всего вам хорошего. Ваш Сергей».

На 8 березня 1988 года Сергій прислав привітання: «Здравствуй, мама! Поздравляю тебя с Международным женским днём. Извини, что письмо придёт с опозданием. Главное мама, чтобы болезни тебя не брали, чтобы ты была всегда счастливая, чтобы плакала ты только от радости и не знала огорчений. Вот и всё, что желает тебе твой сын». 13 квітня 1988года Сергія не стало.

Грядушкін Сергій Анатолійович: «…Мама, не надо зря лить слезы и оплакивать меня, ведь я не навечно ушел служить, а всего лишь на 2 года, зря не волнуйся за меня и я обязательно приду. Крепко-крепко целую, ваш сын Сергей». Лист написаний 14.03.81, а  наступного дня він загинув.

 Гальченко Сергій  Васильович: «...Мама, еще раз тебя прошу, не переживай, ничего страшного со мной не случится. Ведь я везучий и попал в хорошее место!» До Афганістану він прибув  20 червня 1982 р., 22 червня написав листа , а вже 28 червня його відправили додому у цинковому гробу.

Севастьянов Олексій Іванович: «... Дорогая моя мама! Разреши мне от всего сердца поздравить тебя с наступающим 1985 годом. Тебе самого доброго, мама! г. Кабул, ДРА, 12.12.1984.» Він поспішав з новорічними привітаннями , немов боявся  невстигнути. Цю листівку батьки отримали разом з «похоронкою».

Валерій Лифоренко: «Прослужил год и еще год прослужу. Главное прийти живым и здоровым. И обязательно с медалью на груди - это большая гордость десантника... Думал приехать в отпуск, а теперь не хочу. Буду бить здесь этих гадов душманов. Я знаю, ты смотришь передачи об Афганистане, там правды очень мало. На самом деле, все труднее. Война здесь не такая, какую показывают по телевизору. Когда я приду с рядов Советской армии, у меня будет очень много льгот: получу квартиру без очереди, буду поступать в ДПИ без экзаменов, проезд на автобусе, троллейбусе и трамвае у меня бесплатный, в магазине я могу скупляться без очереди. У меня будет «красная книжка», что я ветеран войны. Да, вот еще что, мама, я хочу в мае вступать в партию. Напиши, как ты на это смотришь... Ну, вот и все. Пиши мне больше об Олесе, бабушке и дедушке. До свидания».

«Здравствуйте; мои дорогие мама и сестренка Олеся... Немного о себе: у меня все по-старому, значит все хорошо, здоровье у меня отличное. Уже немножко начинаю к дому готовиться. Купил себе дипломат, часы с микрокалькулятором, на днях хочу купить себе спортивный костюм adidas, они здесь очень красивые... Ну, наверное и все, что я хотел тебе написать. Целую вас крепко. До свидания. Валерий».

Це був останній лист Валерія рідним. Через кілька днів він загинув, рятуючи свого товариша.

Казаков Анатолій Євгенович: «Нинушка, дорогая! Прости, что сразу не сказал тебе всей правды. Никак язык не поворачивался, и сейчас так об этом писать не хочется, я ведь знаю, какая ты у меня, реветь постоянно будешь. В общем, завтра мы убываем в Афганистан...» Він загинув на 12 день перебування в Афганістані.

Гордов Леонід Андрійович: «Здравствуйте, мама, Маруся и все наши. Извините, что долго не писал. Сейчас нахожусь на крупных учениях и еле выбрал возможность написать одно это письмо... А уж сейчас не взыщите!» Цей лис написаний за 2 месяці до його смерті. Рідні дізналися, що Леонід служив в Афганістані тільки тоді, як привезли цинкового гроба.

Бобров Євген Петрович: «...Сейчас стоим в городе Кимише. Ночью службу несем, а днем наш взвод сооружает для себя бассейн. Воды здесь много, только пить ее страшно, нужно кипятить, одной дизентерии десять видов. Мама, все цветет, трава, как у нас - зеленая, а какие здесь маки! Я пошлю тебе. По ночам, когда стою на посту вспоминаю свой дом, край свой...» Йому залишалося жити трошки більше місяця.

Мілованов Сергій Олександрович: «Привет из Афганистана! Здравствуй, мама! С горячим солдатским приветом к тебе Сергей. Письмо твое получил, за которое большое спасибо. Напишу немного о себе: я жив и здоров. Служба идет нормально, еще немного и приду домой, так что картошку и на меня сажайте. Мама, одним словом, все хорошо. За меня не беспокойся. Береги свое здоровье для внучат, ведь их у тебя столько будет! Погода здесь нормальная, много зелени. Я уже успел загореть, дома так ни разу не загорал. Днем солнце жарит, а ночью прохладно бывает. Вот, наверное, и все, что я хотел написать. Мама, передавай большой привет всем, кого я знаю, и кто меня помнит. До свидания. Жду ответа, Сергей. Мама, еще раз прошу, за меня не волнуйся, скоро увидимся».

Юлдыбаев Нуржан Тимержанович: «Привет из солнечного Ташкента!

С большим солдатским приветом служака из 14 века. Это я так пишу, потому что прибыл из того века. Я сейчас прохожу службу в ДРА(Демократическая республика Афганистан). Тут такая отсталая, тёмная, бедная, неграмотная страна!"

19 декабря 1981г  

 

1-й учень: Посивілі завчасно хлопці-афганці ще й донині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи від куль один одного.

2-й учень: Їм досі важко повертатися до цих чорних сторінок у їхньому житті, та ще важче вирвати їх, знищити і забути.

3-й учень: На сьогоднішній захід ми запросили очевидця тих лихоліть. Зараз надаємо йому слово.

 

Слово учасника подій

 

4-й учень: 12 тисяч залишилися інвалідами, понад 100 тисяч живуть з невиліковними хворобами, 86 українських юнаків – у полоні, більшість з яких за плином часу можна вважати такими, що пропали безвесті.

5-й учень: Але білля 3,5 тисяч солдат віддали своє життя. Кого поховали товариші, а хто пошматований розлетівся в прах на гігантських фугасах. І тільки гнівний його дим понесли над землею східні вітри.

6-й учень: Наше місце Ізюм теж не оминула ця страшна трагедія. Ми повинні Запамятати загиблих земляків. Зараз оголошуеться хвилина мовчання.

 

На екрані зявляються фотографії загиблих воїнів-афганців і в цей час учні в театралізованій формі зачитують вірш:

 

 Старенька мати йде до свого сина,

Гранітні плити плачуть під ногами,

Стукоче серце в грудях, ниє спина:

- Синочку, рідний, йди в обійма мами.

 

Тече сльоза і падає на плечі.

Із стелі очі дивляться хлоп’ячі,

Їм тільки жити, жити і творити,

Вони ж навіки залишаються дитячі.

 

Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає…

Перед очима в неї похоронка,

 І бій, що котрий день вже не згасає,

І у землі пекуча та воронка.

 

Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

У небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, синку, кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі.

 

Я чую, мамо, чую, як співають

Мені над Україною пісні.

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

 

Звучить у виконанні учня пісня про Афганістан.

 

1-й учень: Вище підіймайте стяг Пам'яті!

            Ми не допустимо новий Афганістан!

 

2-й учень: Стільки років щасливої тиші,

                 Та вривається голос в ефір,

                 Що благає, нагадує, кличе:

                 Захистіть, збережіть, люди мир!

 

3-й учень: Кожен день, кожен час пам’ятайте,

                  Скільки жертв нам війна принесла.

                  Все, що можна для миру віддайте,

                  Зберіжить для нащадків життя!

 

Захід закінчується виконанням ученицею пісні і запрошенням на вальс присутніх гостей.

 

 

3.5 Приклади фрагментів організації дослідницької роботи

 

11клас .Тема « Початок другої світової війни».

 

Таблиця 1

       Співвідношення сил на вересень 1939 і травень 1940р.

( у дивізіях, 1 дивізія (близько 10000 осіб) = 2 бригади = 4 полки)

                Вересень 1939р.                                      Травень 1940р.  

	Франція	Німеччина (проти Польші)	Польша	Велика Британія (у Франції	Франція	Німеччина (проти Франції
Піхотні дивізії	84	40 4	39 0	10	76 7	118 7
Бронетанкові дивізії(число танків)	1 в стадії формуван.	10 (3000)	1 бригада (310)	3 бригади (300)	6 (3300)	10 (4000)
Калерійські дивізії	5	1бригада	11 бригад	3полки	5	1
Число гармат	11000	7000	2500	1500	11000	7700
Число літаків	1250	1250	360	400	1300	3200

 

Питання до таблиці: Ознайомтесь із таблицею і визначте, які країни були найкраще підготовлені до війни?

 

Документ 1

Про неправдиве повідомлення агентства Гавас.

« Редактор «Правди» звернувся до тов. Сталіна з питанням: як ставиться т. Сталін до повідомлення агентства Гавас про «промову Сталіна», що буцімто зроблена ним  «у Політбюро 19 серпня»», де проводилася думка про те, що «війна повинна тривати якомога довше, щод виснажити воюючі сторони».

 Тов. Сталін дав таку відповідь: «Це повідомлення агентства Гавас, як і багато інших його повідомлень, є брехнею. Я, звичайно, не можу знати, в якому саме кафешантані сфабрикована ця брехня. Але як би не брехали панове з агентства Гавас, вони не можуть заперечити, що:

а) не Німеччина напала на Францію й Англію, а Франція й Англія напали на Німеччину, взявши на себе відповідальність за нинішню війну;

б) після початку воєнних дій Німеччина звернулася до Франції й Англії з мирними пропозиціями, а Радянський Союз відкрито підтримав мирні пропозиції Німеччини…»

                                                           «Правда»,30листопада 1939р.

 Питання до документу:

1. Поясніть офіційну позицію Радянсткого Союзу щодо Другої світової війни на кінець 1939р. Коли й у зв’язку з чим вона змінилася?

2. Чи мало повідомлення агентства Гавас якесь підґрунтя: чи вигідне було СРСР виснаження воюючих сторін? Поясніть свою думку.

 

Документ 2

Про радянізацію «визволених» територій

 «…Потрібно в короткий строк (2-3тижні)справитися з радянізацією цілих держав – з радянізацією протягом 3-4 тижнів вельми великих областей…

 При організації ревкомів дуже складно буде розраховувати на місцеві сили. Лише частину технічного персоналу і найменш відповідальних працівників можна буде знайти на місці. Всі відповідальні працівники і навіть частина технічного персоналу повинні бути приведені з собою… Кількість цих працівників, потрібних для проведення радянізації відвойованих областей, буде величезна»

  Із книги В.К. Тріандфіллова « Характер операцій сучасних армій» 1929р.                             

Запитання до документа:

1. Які держави збиралися «визволяти» червоноармійці 1929 року? Чи були реалізовані ці плани? Якщо так, то де і коли?

2. В чому полягав зміст радянізації?

3. Чому комуністи не довіряли місцевим кадрам на окупованих територіях?

 

Діаграма 1

 

 

Запитання до діаграми 1:

1.Поясніть динаміку зростання чисельності Червоної армії СРСР в 20-30-х рр.

2.Чим ви поясните стрімке зростання Червоної армії у період 1939-1941 рр.,до того, як почалася війна з Німеччиною?

3. Чи можна на основі цих цифр робити висновки про готовність СРСР до війни?

 

 

Діаграма 2

                 Робітники і службовці промисловості (початок 1940 р. )

Запитання до діаграми 2:

1.Чому напередодні радянсько-німецької війни в СРСР зросла частка жінок серед зайнятих у промисловості робітників і службовців?

2.Чи можна на основі наведених цифр зробити висновки про готовність СРСР до війни?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Діаграма 3

Запитання до діаграми 3:

1.Охарактеризуйте тактику Німеччини у морському протистоянні з Британією під час Другої світової війни.

2.Чи могла Велика Британія з такою самою швидкістю поновлювати свій торгівельний флот? До яких наслідків могла призвести втрата Британією свого торгівельного флоту?

 

Таблиця  2

Дата	Подія
01.1939	Створення наркомату боєприпасів
19.08.1939	Початок формування нових сотен дивізій РСЧА
01.09.1939	Запровадження загальної військової повинності
13.03.1940	Політбюро приймає рішення про атестацію партійних працівників і присвоєння їм військових звань
26.06.1940	Перехід на 8 – годинний робочий день і 7 – денний робочий тиждень( протягом ІІ пол.. 1940 і І пол. 1941р. – на 10 -12 годинний робочий день), заборона з власної волі звільнятися з підприємств
03.10.1940	Запровадження закону «Про трудові резерви» (обов’язкова трудова повинність з 14 років для тих, хто не навчається) і плати за навчання в старших класах і гуманітарних ВНЗ
19.10.1940	Закон «Про порядок переходу з підприємства на підприємство» (перехід міг здійснюватися лише за вказівкою державних органів)
07.12.1940	Навчальні програми льотних училищ переведені на програми воєнного часу ( замість 3 років навчання – 3- 24 місяці)
07.12.1940	Наказ про присвоєння випускникам льотних училищ звання «сержант» (до цього часу – «лейтенант»)
14.06.1941	Війська НКВС почали звільняти прикордонні райони СРСР від населення

                                                                                                                        Питання до таблиці:

1. Уважно вивчіть таблицю. Поясніть причини відображених у ній кроків уряду СРСР.

2. Чи можна важати ці кроки підготовкою країни до війни? Аргументуйте свою думку.

3. Які ще висновки ви можете зробити з таблиці?

 

 

Документ 3

 Позиція Й.Сталіна щодо початку Другої світової війни висловлена ним під час бесіди з керівниками Комінтерну (7вересня 1939р.)

«…Війна йде між двома групами капіталістичних країн (бідні і багаті стосовно колоній, сировини та ін..) за переділ світу, за панування в світі! Ми не проти, щоб вони добряче побилися і послабили один одного. Непогано, якщо руками Німеччини буде розхитано становище найбагатших капіталістичних країн (особливо Англії). Гітлер, сам цього не розуміючи і не бажаючи, розстрілює, підриває капіталістичну систему… Ми можемо маневрувати, підштовхувати одну сторону проти іншої, щоб краще втягнулися в бійку. Пакт про ненапад деякою мірою допомагає Німеччині. Наступний момент – підштовхнути іншу сторону…

…Знищення цієї держави (Польщі) в теперішніх умовах означає, що однією буржуазною фашистською державою буде менше! Що було б поганого, якби у результаті розгрому Польщі ми поширили б соціалістичну систему на нові території і населення».

Запитання до тексту документа:

1. Схарактеризуйте політику Й.Сталіна щодо початку Другої світової війни.

2. Які аргументи наводилися на користь ліквідації Польської держави?

 

 

 

Документ 4

Нота радянськог уряду

 « Польська держава та її уряд фактично перестали існувати. Таким чином припинили свою чинність договори, укладені між СРСР і Польщею. Надана сама собі й залишена без керівництва  Польща перетворилася на зручне поле для всіляких випадковостей, несподіванок, які можуть створити загрозу для СРСР. Тому… радянський уряд не може… байдуже ставитися до того, що єдинокровні брати – українці та білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще, залишилися беззахисними. Унаслідок таких обставин радянський уряд дав розпорядження Головному командуванню Червоної армії віддати наказ перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України та Західної Білорусії».

Питання до документа:

Які аргументи наводило радянське керівництво, виправдовуючи агресію зі свого боку? Свою думку обґрунтуйте.

 

Документ 5.

Директива наркома внутрішніх справ СРСР Л.Берії про завдання оперативних груп НКВС після вступу радянських військ на територію Західної України

«1. Негайно зайняти всі установи  зв'язку: телеграф,телефон, радіостанції і радіовузли, пошти, поставити на чолі органів зв^'язку надійних людей.

2.Негайно зайняти приміщення державних і приватних приміщень банків, казначейств.

3. Негайне захоплення типографій, редакцій газет, складів паперу і негайна організація випуску преси.

4. Негайне зайняття всіх державних архівів.

5. З метою недопущення змов і зрадницької роботи арештуйте і оголосіть заручниками найбільших представників поміщиків, князів, дворян і капіталістів.

6. Арешт найбільш реакційних представників урядових адміністрацій,  керівників місцевої поліції,…керівників контрреволюційних партій…Арешти духовенства поки що не проводити, особливо католиків.

7. Зайняти в^,язниці, перевірити весь склад в^,язнів.Усіх арештованих за революційну та іншу антиурядову діяльність звільнити, при цьому провести роботу з вербування агентів…

14.Співробітникам НКВС взяти активну участь у підготовці і проведенні тимчасових Управлінь-народних зборах-українського, білоруського і польського. Для забезпечення зусиль проведення народних зборів налагодити необхідну агентурно- оперативну роботу з виявлення і  репресування контрреволюційних організацій, груп і осіб,які протидіють і зривають організацію нової влади.

15. Взяти активну участь в організації тимчасового управління робочої гвардії і селянських комітетів…

16.Конфіскації фуражу і продовольства у населення уникайте. Необхідне … купуйте за готівкові радянські рублі…»

Запитання до документа:

1. Які завдання ставилися перед оперативними групами НКВС?

2. Висловте своє ставлення до цього документа.

 

Документ 6

Зі спогадів селянина з села Вишенька Мала Городецького району Львівської області

 «Агітація вступити до колгоспів не мала результатів. Тоді уряд вдався до насильства. У Сибір почали вивозити заможних селян. Депортація проводилась грубо і жорстоко: під^'їжджали  до селянина, дозволяли взяти з собою необхідні в дорогу речі і дещо з продуктів харчування, вантажили на автомашини або фури і вивозили на залізничну станцію. Як правило це відбувалося ночами.На станціях люди мерзли по кілька днів у товарних вагонах, доступ до рідних і близьких був заборонений.»

 

 

Документ 7

Із кореспонденції «Як боролося українське селянство»(23 серпня 1941р.)

 «…Агітація була шаленою, неперебірлива в засобах. Всупереч Конституції,за якої колгоспна справа - це річ добровільна, страшили людей виселенням, арештами…; кликали щоразу до сільради (навіть серед ночі) та намовляли підписувати членську заяву.

Де не доводилося створити колгоспи, там… непосильні обов^,язки - … вивозити каміння, дерево і тому подібне в часи найгарячішої роботи в полі.За невиконання карали ув^,язненням.»

Запитання до документів 6 та 7:

1.Якими заходами радянська влада примушувала вступати до колгоспів?

2. Чи відрізнялися ці заходи від тих, що застосовувались під час створення колгоспів у Наддніпрянській Україні?

3. Якою, на вашу думку, була реакція селян на такі  дії влади?

 

Документ 8

Зі спогадів очевидця

Накупивши кольорових нічних сорочок у комісійних крамницях, їхні жінки із задоволенням проходжалися в них  вулицями міста ,будучи певними, що придбали «хороші плаття»….З^'явилися нові назви вулиць, пам^'ятники  Леніну та Сталіну, державні підприємства, державні школи, державні газети, тобто все стало нашим. У місто наїхало багато злих облич, на вулицях і в установах частіше стали лунати російські матюки,а простакуваті російські матрони, жінки офіцерів мили яблука в унітазах і дивувалися, як воно гарно миє. Голодні червоноармійці, мов сарана, змітали всі харчі з багатих єврейських крамничок, їли навіть дріжджі… На вулицях спостерігалося щоразу більше нових пришельців зі Сходу: косоокі, монгольські обличчя з широкими вилицями; присадкуваті опасисті московки з яскраво підмальованими губами, яснофарбованим волоссям, що поводили себе самовпевнено, з нахабною крикливістю. Частіше траплялися п^'яниці. Місто поволі почало втрачати свій первісний вигляд, свою  духовну притаманність, ознаку належності до західної культури.»

Запитання до документа:

1. Як ставилося місцеве населення до переселенців зі Сходу?

2. Що викликало невдоволення населення в діях нової влади?

 

 

 

 

 

 

10 клас. Тема «Перша світова війна»

Таблиця 1

 

Класи кораблів	Велика Британія	Франція	Росія	Італія	Німеччина	Австро-Угорщина
Лінійні кораблі	20	3	-	3	15	3
Лінійні крейсери	9	-	-	-	4	-
Дредноути	40	20	9	9	22	9
Брон. крейсери	17	-	3	2	5	1
Легкі крейсери	31	-	6	6	31	7
Старі Крейсери	45	6	2	6	7	2
Еск. міноносці	256	81	93	33	149	18
Міноносці	33	17	25	63	70	51
Підводні човни	76	62	36	19	28	7

 

Питання до таблиці:

1. Поміркуйте, який із блоків був краще підготовлений до війни на морі?

2. Які вигоди давала воєнному блокові перевага на морі?

Таблиця 2

Людські ресурси країн, що воювали у 1914 – 1916рр. (млн. осіб)

 

Країна	Кількість населення	Число мобілізованих
Німеччина (з колоніями)	64,9 (77,2)	13,25
Австро-Угорщина	52,8	9
Туреччина	21,6	1,8
Болгарія	4,8	1
Разом	156,4	25,05
Вел. Британія (з колоніями)	46,5(440)	5 (9,5)
Росія	169,4	19
Франція (зколоніями)	39,9 (95,1)	6,8 (8,2)
Сербія	4,5	0,75
Італія	36,1	5,6
Румунія	7,7	1
Разом	878,96	44,57

 

         Таблиця 3

Виробництво зброї у 1915р. (у тис. шт.)

 

Країна	Рушниці		Кулемети		Гармати		Літаки
Німеччина	1155	2055	8	10,5	4	5,6	4,5	4,838
Австро-Угорщ.	900		2,5		1,6		0,338
Франція	800	2153	6	16,3	1,2	6,7	4,489	9,957
Вел.Британія	613		6		3,4		4,598
Росія	740		4,3		2,1		0,870

 

1.Яка з протиборствуючих сторін мала 1915 року найпотужніше виробництво зброї? Які чинники цьому сприяли?

2.Охарактеризуйте співвідношення чисельності армій воюючих сторін на 1916 рік.

3. За яких умов Четверний союз мав шанси на перемогу?

 

 

Таблиця 4

Витрати на харчування сім^,ї на кожен день в Росії 1913 і 1917 рр.

 

Витрати на харчування сім,ї на кожен день в Росії (для  4 осіб)
	1913	1917
2 кг хліба	16 коп.	60 коп.
750 г м,яса	28 коп.	1.5 крб.
250 г жиру	13 коп.	50 коп.
Інші продукти	15 коп.	80 коп.
Чай і цукор	7 коп.	15 коп.
2 стакани молока	6 коп.	28 коп.
Зарплата робітника друкарні	50 крб.	100 крб.

 

Запитання до таблиці:

1.В яких країнах існували такі самі проблеми, як і в Росії?

2.Визначте масштаби подорожчання продуктів першої необхідності в Росії під час Першої світової війни.

3. Назвіть причини подорожчання та його наслідки.

 

 

Діаграма 1

Людські втрати в Першій світовій війні

 

 

Запитання до діаграми 1:

1.Порівняйте людські втрати країн, що воювали у Першій світовій війні.Чим зумовлені такі пропорції?

2.Обчисліть відсоткове відношення загиблих до мобілізованих і до населення країни. Чим обумовлені такі пропорції?

 

10 клас. Тема « Росія – СРСР»

Документ 1.

Зі зречення Миколи ІІ від престолу держави Російської й складання із себе верховної влади

                                                                                     2 березня1917 року

                                         Начальнику штабу

В ці вирішальні дні в житті Росії ми вважали справою совісті полегшити народу нашому тісну єдність і згуртування всіх сил народних для скорішого досягнення перемоги, і в згоді з Державною думою, визнали ми за благо зректися престолу держави Російської й скласти із себе верховну владу. Не бажаючи розлучатися з любими сином нашим, ми передаємо спадок наш братові нашому, великому князеві Михайлу Олександровичу і благословляємо його на вступ на престол держави Російської.

                                                                                      Підпис: Микола

                                                                                       м. Псков

Запитання до документа:

1. Назвіть причини підписання Миколою ІІ наведеного маніфесту і наслідки цього акту.

2. Чи мав право Микола ІІ зректися престолу від імені свого сина?

3. Що ви знаєте про долю російського монарха та його родини після підписання зречення?

 

Документ2.          

                                 Конституція РСФРР

                                      Розділ п’ятий

18. Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка визнає прцю обов’язком всіх громадян Республіки і проголошує лозунг «Той хто не працює, не їсть!».

65. Не обирають і не можуть бути обраними, хоча б вони входили до однієї з вищеназваних категорій:

 а) особи, які використовують найману працю з метою отримання прибутку,

 б) особи, які живуть на нетрудові доходи, як-то: проценти з капіталу, доходи з підприємств, надходження з майна і т.п.,

 в) приватні торгівці, торгові й комерційні посередники,

 г) ченці та духовні служителі церков і релігійних культів,

 д) службовці й агенти колишньої поліції й, особливого корпусу жандармів і охоронного відділення, а також члени родини, яка царювала в Росії,

 ж) особи, визнанні в установленому порядку психічно хворими або божевільними, а також особи, які перебувають під опікою,

 з) особи, засуджені за корисливі й ганебні злочини на термін, встановлений законом або судовим вироком.

Питання до документа:

1. Які особи за першою радянською конституцією обмежувалися в громадянських правах? Чому?

2. Наскільки демократичними були ці обмеження?

 Документ 3

Про організацію Робітничо Селянської Армії ( з декрету  Ради Народних Комісарів, 15 січня 1918р.)

 Стара армія слугувала знаряддям класового гноблення трудящих буржуазією. З переходом влади до трудящих і експлуатованих класів виникла необхідність створення нової армії, що стане оплотом Радянської влади сьогодні, фундаментом для заміни постійної армії всенародним озброєнням у найближчому майбутньому і стане підтримкою для майбутньої соціалістичної революції в Європі.

 Зважаючи на це Рада Народних Комісарів ухвалила: організувати армію під назвою «Робітничо-Селянська Червона Армія» на таких засадах… Досту в її лави відкритий для всіх громадян Російської Республіки, не молодше 18 років. В Червону Армію вступає кожен,хто готовий віддати свої сили для захисту завоювань Жовтневої революції, влади Рад і соціалізму. Для вступу до лав Червоної Армії необхідні рекомендації: військових комітетів або громадських демократичних організацій, які стоять на платформі Радянської влади, партійних або професійних організацій або. В крайньому випадку, двох членів цих організацій. У разі вступу цілими частинами вимагається кругова порука всіх і поіменне голосування.

 

 

 

 

 

Питання:

1. На яких засадах починала формуватися Червона армія? Чому більшовики пізніше відмовилися від них?

2. Поясніть динаміку зростання чисельності Червоної армії в період 1918-1929рр.

 

Документ 4

                                               Наказ

                            Повноважної комісії ВЦВК № 116

                                                               М. Тамбов, 23 липня 1921р.

Досвід бойової ділянки показує велику придатність для швидкого очищення від бандитизму відомих районів таким чином… волость оточується, беруться 60-100 найбільш видомих осіб у заручники, і вводиться облоговий стан. Вїзд і виїзд до волості повинні бути на час операції заборонені… Жителям дається дві години на видачу бандитів і зброї, а також бандитських сімей… Якщо населення бандитів і зброї не вказало протягом двох годин, сход збирається вдруге і взяті заручники на очах у населення розстрілюються, після чого беруться нові заручники і тим, хто зібрався на сход, вдруге пропонується видати бандитів ізброї. Бажаючі це виконати стають окремо, розбиваються на сотні, і кожна сотня пропускається для опитування через опитувальну комісію (представників Особливого відділу і Військового трибуналу). Кожен повинен дати показання, не відмовляючись незнанням. У випадку непокори здійснюються нові розстріли і т. д. На основі матеріалу, здобутого із допитів, створюютьсяекспедеційні загони з обов’язковою участю у них осіб, що дали відомості, та інших місцевих жителів і відправляються на ловлю бандитів. Після завершення чистки облоговий стан знімається, запроваджується ревеом і насаджується міліція…

 Голова Повноважної Комісії Антонов-Овсієнко,

 Командуючий військ Тухачевський

Питання до документа:

1. Назвіть причини і наслідки запровадження більшовиками «червоного терору».

2. Розкрийте методи ведення громадянської війни більшовиками. Як ці методи допомагали розколоти антибільшовицький рух?

 

Документ 5

Клятва Сталіна над гробом Леніна

… Ідучи від нас, товариш Ленін заповідав нам зміцнювати і розширювати Союз республік. Присягаємо тобі, товаришу Леніне, що ми з честю виконаємо цю твою заповідь…

Питання до документа:

1. Що Сталін мав на увазі під фразою «розширювати Союз республік»? Чи виконав він заповідь Леніна? Свою думку обґрунтуйте.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

1. Поєтапно спланована робота з історичними джерелами з урахуванням вікових особливостей на уроках історії розвиває культуру історичного мислення, сприяє процесу пізнавання та осмислення конкретних історичних подій, явищ.

2. Історичне мислення на творчому рівні припускає обов’язкове розв’язання проблемних пізнавальних завдань, які заохочують учнів до активної розумової діяльності.

3. Систематична робота з історичними джерелами на уроках історії формує навички дослідницької роботи і критичного мислення, без яких не можливо сформувати у учнів  основні історичні  компетентностей.

4. Використання джерел застосовується для забезпечення ефективності уроків, підвищення якості знань, поглиблення, закріплення та узагальнення матеріалу.

5. Під час використання історичних джерел різного типу необхідно пам’ятати про багато перспективний підхід, коли певна історична ситуація висвітлюється з кількох перспектив, що репрезентують різні суспільні позиції та інтереси.

6. Для результативності роботи з історичними джерелами необхідно враховувати такі елементи: ретельний підбір, різноманітність, яскравість, створення можливості для порівняння та інтерпретації.

7. В умовах коли на перший план виходять практико-орієнтовані концепції, робота з історичними джерелами розвиває навички самостійного здобуття знань, прагнення до самоосвіти, саморозвитку.

З розвитком інформаційного простору виникла проблема великого впливу на учнів різних інтерпретацій, тлумачень, трактувань історичних подій і процесів, з якими вони зустрічаються на сторінках преси, телебачення  у кіно та комп’ютерних іграх. Щоб протистояти такому впливу, треба розвивати в учнів уміння аналізувати та оцінювати розмаїття поглядів на історичний процес, критично ставитися до них.Важливо спонукати учнів виробляти власну позицію, навчити аргументувати свій вибір. А головне дати зрозуміти учням, що історія – це не щось викарбуване у граниті, а наука, вивчення якої ніколи не закінчується.

 

Список використаної літератури

 

1. Баханов К.О. Дослідницька робота учнів на уроках історії. – Х.:Вид.група «Основа», 2004. – 128 с.

2. Десятов Д.Л. Методика використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчанні історії. – Х.: Вид. група «Основа», 2011. - 111с.

3. Єрмоленко А.О. Як працювати з джерелами інформації на уроках   історії. // Історія в школахУкраїни. – 2007. - №7. – С.35-38.

4. Єрмоленко А.О. Як працювати зджерелами інформації на уроках історії. // Історія в школах України. – 2007. - №8. – С. 24-26.

5.Єрмоленко А.О. Як працювати з джерелами інформації на уроках історії. // Історія в школах України. – 2007. - №9-10. – С. 27-31.

6. Єрмоленко А.О. Як працювати з джерелами на уроках історії. //Історія в школах України. – 2008. - №2. – С.32-38.

7. Задорожна Л.В. Навчити працювати самостійно (Інформаційний метод роботи з історичними джерелами) // Історія в школах України. – 2004. - №5. – С.7-10.

8. Задорожна Л.В. Почути живу історію ( Форми і методи розвитку дослідницьких навичок у старшокласників під час опанування історичних джерел) // Історія в школах України. – 2005. - №10. – С.20-23.

9. Ковбасюк Т.Л. Традиції та новації  у використанні писемних джерел на уроках історії  України. // Історія в школах. – 2008. - №11-12. – С.46-48.

10. Кожемяка О.Н. Розвиток життєво творчих компетентностей учнів. // Історія в школах України. – 2007. - №17. – С.19-23.

11. Комаров Ю. Використання історичних джерел у викладанні історії // Історі України. – 2004. - №36. – С.10-13.

12. Мисан В.О. Знаходити відповіді самостійно. // Історя в школах України. – 2005. - №5. – С.4-11.

13. Мисан В.О. Час повернутися до історичних джерел. // Історія в школах України. – 2009. - №21. – С.14-18.

14. Моргун І. А.Формування соціальної компетентності учнів через вивчення історії. // Історія України. – 2006. – №2. – 17-21.

15. Мороз П. Проблемне навчання та дослідницькі методи на уроках історії. // Історія в школах України. – 200. - №10. – С.16-17.

16. Терно С.О. Історичне мислення: як його розвивати? // Історія в школах України. – 2007. - №5. – С.8-12.

ДОДАТКИ

Додаток №4

 

Із листа Гітлера до Муссоліні, 21 червня 1941 р..

«Що стосується боротьби на Сході, дуче, то вона, напевне, буде важкою. Проте я ні на секунду не сумніваюся в значному успіху. Передусім я сподіваюся, що нам пощастить забезпечити на тривалий час на Україні загальну продовольчу базу. Вона послужить для нас постачальником тих ресурсів, які, можливо, знадобляться нам у майбутньому».

Із «Зеленої папки» Герінга.

(директиви щодо керівництва економікою на території СРСР)

«Першим завданням є якнайшвидше здійснення повного продовольчого постачання німецьких військ за рахунок окупованих областей».

Із виступу Герінга в Берліні.

«Ми зайняли найродючіші землі України. Там, на Україні, є все: яйця, масло, пшениця, сало і в такій кількості, яку важко собі уявити. Ми маємо зрозуміти, що все це відтепер і навіки — наше, німецьке».

Із виступів Гітлера.

«...Було б помилкою дати освіту місцевим людям. І я зовсім не прихильник створення університету в Києві».

«Якщо росіяни, українці та інші вмітимуть читати й писати, це може нам тільки нашкодити».

«...Тут (на Вкраїні) на нас чекає безмежна родюча земля, гумус якої подекуди має завтовшки до десяти метрів».

«Де ще існує регіон, в якому виплавляли би залізо вищої якості, ніж українське залізо? Де можна знайти більше нікелю, вугілля, марганцю, молібдену?.. І, окрім того, ще стільки можливостей!»

Із записів доктора Ветцеля.

«Метою німецької політики щодо населення російської території є доведення народжуваності росіян до значно нижчого рівня, ніж у німців... Поки ми зацікавлені в тому, щоб збільшити чисельність українського населення на противагу росіянам. Проте це не повинно призвести до того, що місце росіян займуть з часом українці».

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПЛАН «ОСТ»

Програма-мінімум    Програма-максимум

Максимальне використання для успішного ведення війни економічних і трудових ресурсів завойованих на Сході територій, насамперед продовольства України та нафти Кавказу.

Знищення радянських керівних політичних кадрів, комуністів, євреїв, циган. Населення, що лояльно ставилося до нацистського режиму, могло існувати, працюючи на завойовників    Забезпечення домінування німецької нації на окупованих територіях. Фізичне знищення слов'янських народів.

Часткове онімечення «нордичних груп населення» СРСР. Підрив біологічної сили слов'янських народів.

Масові депортації населення (переселення 65 % українців із Західної України до Сибіру). Переселення німців на окуповані землі і створення системи озброєних селянських поселень колоністів, безпосередньо підпорядкованих СС.

Із виступів Гітлера у липні-жовтні 1941р. під час зібрання високих німецьких керівників головного штабу та «розмов за столом». За його словами, німці здобули у своє володіння цей «великий пиріг» для того, щоб:

1)    його опанувати;

2)    ним керувати;

3)    його експлуатувати.

Із розпорядження рейхскомісара України Еріха Коха 24 жовтня 1942 р.

«Закрити всі школи, інститути, у яких навчаються учні старше 15 років, а всіх учнів і викладачів цих закладів відправити на роботи до Німеччини. Крім 4-класних шкіл не повинно бути жодної школи».

Із секретної німецької інструкції щодо України (листопад 1942 р.)

 1. Наші вороги: комуністи, прихильники Бандери, партизани.

2.    «Просвіти» обсервувати.

3.    Відібрати культурно-освітні установи, театри, кіно.

4.    Церкви не допустити до згоди.

5.    Не долати сухот, тифу. Закрити лікарні для населення.

6.    Суди лише німецькі. Кожен німець — суддя.

7.    Хуліганство карати лише тоді, коли воно шкодить німцям».

1941-1944 pp. 2,8 млн осіб було вивезено із СРСР у нацистське рабство, 2,4 млн із них були з України.

 У жовтні 1941 р. Україна й уся Європа «побачили свою першу Катинь»: село Обухівка Полтавської області було цілком спалене, а все населення розстріляне. Під час окупації подібні варварські акції були здійснені нацистами в 250 населених пунктах України. В Україні діяли десятки «таборів смерті», існувало 50 гетто.

Із 5,8 млн радянських військовополонених, що потрапили до рук нацистів, загинули близько 3,3 млн; серед них було майже 1,3 млн українців.

Із листа української дівчинки, 1943 р.

«Березень, 12, Ліозно, 1943 рік. Дорогий, добрий татусю!

Пишу я тобі листа з німецької неволі. Коли ти, татусю, будеш читати цього листа, мене в живих не буде. І моє прохання до тебе, батьку: покарай німецьких кровопивць. Це заповіт твоєї помираючої доні.

Кілька слів про маму. Коли повернешся, маму не шукай: її розстріляли німці. Коли питали про тебе, офіцер бив її нагайкою по обличчю. Мама не витерпіла і гордо сказала: «Ви не злякаєте мене побоями. Я впевнена, що чоловік повернеться назад і викине вас, підлих загарбників, звідси геть». І офіцер вистрелив мамі в обличчя...

Татусю, мені сьогодні виповнилося 15 років, і якщо б зараз ти зустрів мене, то не впізнав би свою доню. Я стала дуже худенька, мої очі запали, коси мені постригли наголо, руки висохли, схожі на граблі. Коли я кашляю, з рота йде кров — мені відбили легені.
...Я рабиня німецького барона, працюю у німця Шарлена прачкою, перу білизну, мию підлогу. Працюю дуже багато, а їм два рази на день у кориті разом зі свинями.

Живу я в сараї, де дрова, до кімнати мені заходити не можна. Два рази я тікала від господарів, але мене знаходив їхній двірник. Тоді сам барон зривав з мене сукню і бив ногами. Я втрачала свідомість. Потім на мене виливали відро води і кидали в підвал. Тільки смерть врятує мене від жорстоких побоїв.

Не хочу більше мучитися рабинею у проклятих, жорстоких німців... Тату, помстись за маму і за мене. Прощавай, добрий татусю, йду помирати...

Твоя доня»

  

ЕРІК КОХ - АГЕНТ РАДЯНСЬКИХ СПЕЦСЛУЖБ?

ЕРІХ ЧЕРВОНИЙ

ДРУГИЙ СТАЛІН

Життя Еріха Коха – між двома віхами-датами: 19 липня 1896-го і 12 листопада 1986 років. Відомо, що здобув комерційну освіту, був солдатом під час Першої світової війни. „Він у молодості захоплювався комуністичними ідеями, - констатує Віктор Суворов (Володимир Різун, одним із місць служби якого ще у чині радянського офіцера було Рівне). – Еріх Кох фактично стане другою людиною в німецькій компартії”. Подібно висловлюється й російський історик Григорій Набойщиков: „Еріх Кох – своєрідна фігура в оточенні фюрера. Аналізуючи його біографію, дуже важко позбутися деяких аналогій. Наприклад, під час бурхливої молодості Кох притримувався вкрай радикальних поглядів, тісно співпрацював із німецькими соціал-демократами”. Однак 1922-го він уже перебуватиме в лавах Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії, невдовзі заприятелює із самим Адольфом Гітлером. Та, ставши гауляйтером й оберпрезидентом Східної Пруссії, він за свої ліворадикальні, прокомуністичні погляди отримав прізвисько Еріх Червоний, до якого в роки Другої світової додалося ще одне – Другий Сталін.

У вересні 1941-го, виступаючи у Рівному перед керівництвом створеного 29 серпня Рейхскомісаріату, він буде цинічно відвертим: „Наше завдання полягає в тому, щоб вилучити з України все, до чого дійдуть наші руки... Від вас я чекаю найсуворішого ставлення до місцевого населення”. А 20 лютого 1943 року в інструкції, коли вже споруджувався бункер для рейхсканцлера (із системою підземних ходів), він нагадував: „Основним правилом поведінки з українцями я поставив вимогу: суворість і справедливість”.

Під час німецької окупації Еріх Кох мав фактично президентські повноваження. І в Україні, де за особистою вказівкою Адольфа Гітлера отримав посаду рейхскомісара, і в Східній Пруссії, де в Кенігсбергу був господарем апартаментів гауляйтера. А нині в кабінеті Еріха Коха – експозиція іконопису, де є й однин із найдревніших образів Богоматері. На варті цього палацу – старі клени і туї. Тут, у колись стольному Рівному, де перебувала найвища влада Рейхскомісаріату Україна, пізніше проводив наради Микита Хрущов, наказуючи вішати всіх, кого запідозрили у зв‘язках з українським націоналістичним рухом. Та всіх україноенависників усе-таки перевершив Еріх Кох, який не просто відкидав ідею Альфреда Розенберга про доцільність існування Української держави під протекторатом Німеччини. Він зробив усе, аби спровокувати міжнаціональні конфлікти, перетворити життя мешканців нашої країни у тотальне пекло. Тому небезпідставно Віктор Ющенко писав своєму польському другові Адаму Міхніку: „Умови окупаційного режиму були особливо жорстокі в Рейхскомісаріаті Україна, яким керував Еріх Кох – брунатний кат України”.

КУЗНЕЦОВ ПРОСИВ У КОХА БЛАГОСЛОВЕННЯ НА ШЛЮБ

Але незадоволення політикою, яку втілював у життя рейхскомісар, висловлювали навіть німецькі структури. Отто Бройтігам 11 січня 1941 року в листі, адресованому Управлінню загальної політики, зазначить: „Мета – спокій та порядок у тилу військ і забезпечення безпеки постачання – на Волині не досягнута абсолютно”. Складалося враження, що критичну ситуацію намагався ускладнити сам Кох, який відповідав за певну стабільність на окупованій території.

Відповіддю на букет запитань щодо цієї персони може стати книга австрійця Хуго Манфреда Беєра „Туз Москви у боротьбі розвідок”. У ній він стверджує, що Еріха Коха (щонайпізніше 1943 року) завербували радянські спецслужби. Таке ж переконання висловив Степан Мудрик (Мечник), який очолював Службу безпеки Організації українських націоналістів.

Один із промовистих фактів – зустріч Еріха Коха з Миколою Кузнецовим, що відбулася 25 травня 1943 року. Радянський розвідник з документами Пауля Зіберта прийде до рейхскомісара разом із Валентиною Довгер, яка працювала в бюро перепусток (у цьому будинку, що поряд з нинішнім краєзнавчим музеєм, - банківська установа), аби просити благословення на шлюб. За однією з версій радянських історіографів, „невловимий месник” не вистрелив у Коха тому, що той обмовився про планування наступальної операції під Курськом, а Кузнецов вирішив доповісти про це в Москву. Наївно вірити, начебто рейхскомісарові України могли довірити таку конфіденційну інформацію, якою він так легко поділиться з якимось офіцером.

„Якщо взяти до уваги всі вдалі розправи М.І. Кузнецова над гітлерівськими бонзами, видається сумнівним те, що, перебуваючи в кабінеті у Коха, Кузнецов не вбив цього ката, - вважає російський історик Григорій Набойщиков („Невское время”). – Важко відокремитися від думки, що між М. Кузнецовим і Е. Кохом були якісь неформальні стосунки”. Крапки над „і” могла б розставити справа Миколи Кузнецова, яку КДБ передав російській ФСБ. Але її буде розсекречено лише 2025 року.

 

“ЗАЯВЛЯВ ПРО

СВОЇ СИМПАТІЇ ДО РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ”

20 листопада 1945-го в Нюрнберзі на лаві підсудних сидітимуть Герінг, Ріббентроп, Борман… Але Коха серед них не буде. Начебто його наполегливо розшукуватимуть контррозвідники, але екс-рейхскомісару вдавалося десь переховуватися. „Наприкінці сорокових років Еріха Коха несподівано виявили в радянській зоні окупації у Німеччині”, - констатує Григорій Набойщиков. Дехто вважає, що цією зоною була англійсьа. Якщо й так, то дивно, чому злочинця, на совісті якого смерті мільйонів українців, громадян Радянського Союзу, не судитимуть в СРСР.

Процес відбудеться у Польщі, яка тоді була цілком контрольована Кремлем. Еріх Кох, як засвідчує електронна „Вікіпедія”, „під час судової розправи заявляв про свої симпатії до Радянського Союзу, ставив собі за заслугу, що протидіяв планам А. Ро-зенберга утвердити на окупованій території Українську державу”. 1959 року, під час нового засідання, йому таки оголосять вирок - смертна кара. Але Еріха Коха ніхто не розстрілюватиме.

Він доживатиме віку в містечку Барчево, що на північ від Ольштина. Польські дисиденти оприлюднюватимуть інформацію, що ката України утримуватимуть у винятково гуманних умовах. Камера стане радше не місцем ув‘язнення, а прихистком від можливої розправи. Утім цю простору кімнату з кольоровим телевізором, бібліотекою (дозволяли нечувану розкіш – отримувати західну періодику) важкувато й назвати камерою. За що так віддячували катові України, який під наглядом лікарів спокійно відійде в інший світ на дев‘яносто першому році життя?.. Мовчать нерозтаємничені архівні справи, мовчать стіни колишнього рейхскомісаріату в Рівному, де Еріх Кох розкручував пекельний смертоносний маховик.